Справа № 214/159/25
2/214/1817/25
Іменем України
21 травня 2025 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Ткаченка А.В.,
за участю секретаря судового засідання - Фастовець Ю.Ю.,
представника позивача - адвоката Мотрука В.І.,
представника відповідача - Зінченка С.О. (в режимі відеоконференції),
представника третьої особи - Луценка М.В. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_1 , про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю військовослужбовця при виконанні ним обов'язків військової служби,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Міністерства оборони України та просить стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю її чоловіка військовослужбовця ОСОБА_2 , 1987 р.н., під час виконання ним обов'язків військової служби внаслідок нещасного випадку, що мав місце 17 липня 2023 року, в сумі 15 000 000,00 грн. без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, посилаючись на завдання їй глибоких моральних страждань смертю чоловіка. В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 приблизно о 20-15 годині під час виконання обов'язків військової служби загинув її чоловік ОСОБА_2 , який був мобілізований до лав Збройних сил України внаслідок оголошення на території України воєнного стану у зв'язку з військовою агресією РФ. Так, приблизно о 20-15 годині того дня її чоловік перебуваючи у місці тимчасової дисклокації військової частини був застрелений пострілом з автомату ОСОБА_3 , який перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння із закріпленої за ним зброї здійснив не менше трьох пострілів в ділянку голови ОСОБА_2 . Вироком суду від 10.05.2024 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 КК України з призначенням покарання у вигляді 11 років позбавлення волі. З посиланням на акт розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії) від 05 серпня 2023 року, беручи до уваги втрату близької коханої людини, з якою вона мала намір прожити в шлюбі все життя, беручи до уваги ступінь її нервового потрясіння та душевних страждань, просить вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 14 січня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 25 березня 2025 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті, встановлено загальний порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та загальний порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 на вимогах наполягав з підстав, викладених у тексті позовної заяви.
Представник відповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні вимоги позову не визнав з підстав, викладених у відзиві на позов.
В обґрунтування відзиву на позов представником відповідача зазначено про відсутність доказів щодо протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, внаслідок яких позивачеві заподіяна моральна шкода, а тому відсутні такі складові цивільно-правової відповідальності, як неправомірна поведінка відповідача, дія чи бездіяльність, внаслідок якої позивачеві була завдана моральна шкода, відсутні підстави для стягнення грошових коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди з Міністерства оборони України. Вважає, що оскільки відповідальність за скоєння кримінального правопорушення в даному випадку має індивідуальний характер в залежності від тяжкості правопорушення, то відшкодування моральної шкоди повинно здійснюватися саме собою особою, яка вчинила кримінальне правопорушення. Тому наголошено про пред'явлення позову до неналежного відповідача та посилання на постанову Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 про соціальний захист членів сімей у зв'язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні вимог.
Представник третьої особи Луценко М.В. вимоги позову не визнав з підстав, викладених у письмових поясненнях.
В обґрунтування письмових пояснень представником третьої особи зазначено посилання на частиною 1 статті 1187 ЦК України, відповідно до змісту якої діяльність, пов'язана з використанням та зберіганням вогнепальної зброї не відноситься до джерела підвищеної небезпеки та визначається спеціальним законодавством України, тому посилання позивача на ст. 1167 ЦК України в своїй позовній заяві недоцільне. Позивачем у тексті позовної заяви не наведено жодних даних, які б вказували на незаконні рішення, дії чи бездіяльність військової частини НОМЕР_1 або посадових осіб, що спричинили смерть ОСОБА_2 . Вироком суду від 10.05.2024 установлена вина ОСОБА_3 у смерті ОСОБА_2 , а твердження позивача про настання смерті ОСОБА_2 внаслідок неналежного контролю за особовим складом з боку командирів не відповідає дійсності та протирічить матеріалам розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку за фактом смерті молодшого сержанта ОСОБА_2 та вироку суду від 10.05.2024. Вважає, що зазначені порушення вимог статуту внутрішньої служби ЗСУ та дисциплінарного статуту ЗСУ не перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із заподіянням смерті молодшому сержанту ОСОБА_2 , а тому моральна шкода, завдана потерпілій особі (позивачу) внаслідок кримінального правопорушення підлягає відшкодуванню з особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, тобто з ОСОБА_3 , а не з Міністерства оборони України чи з військової частини НОМЕР_1 , тому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків.
Як установлено судом та підтверджується письмовими доказами, 17 липня 2023 року приблизно о 20.15 годині, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 старший солдат ОСОБА_3 , знаходячись в місці тимчасової дислокації військової частини, а саме у лісосмузі поблизу АДРЕСА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, без видимих на те мотивів, маючи умисел на умисне вбивство військовослужбовця цієї ж військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_2 , тобто протиправне заподіяння смерті іншій людині, підійшов до намету, де на той час сидів ОСОБА_2 , направив на нього закріплений за ним автомат АКС-74 НОМЕР_2 та здійснив не менше трьох пострілів в ділянку голови останнього, тим самим спричинив ОСОБА_2 , тілесні ушкодження у виді вогнепального кульового проникаючого наскрізного поранення голови з локалізацією вхідної рани (ран) в області лівого ока, вихідних ран - в лобно-тім'яний та тім'яно-потиличній ділянках зліва, з руйнуванням за ходом ранового каналу лівого очного яблука, м'яких тканин і кісток лівої очниці, лівої виличної кістки, утворенням множинних уламкових переломів лобної і тім'яної кісток зліва, з ушкодженням речовини та оболонок головного мозку, від яких ОСОБА_2 помер на місці події.
Указані обставини установлені вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 10 травня 2024 року у справі № 317/6523/23, яким ОСОБА_3 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 КК України та призначено покарання у вигляді 11 років позбавлення волі (а.с. 7-10 - копія вироку).
За результатами розслідування смертельного нещасного випадку за фактом загибелі ОСОБА_2 , військовою частиною НОМЕР_1 складено акт за формою НВ-2 проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (смерті), який мав місце 17 липня 2023 року о 20-10 годині з молодшим сержантом ОСОБА_2 , відповідно до якого виявлено в тому числі порушення вимог Статуту внутрішньої служби ЗСУ та Дисциплінарного Статуту ЗСУ, притягнуто командирів військової частини до дисциплінарної відповідальності з накладенням дисциплінарних стягнень у вигляді догани (а.с. 12-14 - копія акту).
Актом про нещасний випадок (зникнення, смерть) за формою НВ-3, виявлено осіб, які допустили порушення законодавства та нормативно-правових актів (з боку військової частини, сторонньої організації, сторонньої особи, потерпілого) внаслідок яких стався нещасний випадок, а саме як заступника командира бойової машини ОСОБА_3 так і зафіксовано порушення з боку командирів старшого солдата ОСОБА_3 , які не забезпечували належного дотримання статей 11-14, 16, 58, 59, 111-116, 119, 120, 123, 124, 125, 126 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, статей 1-4 Дисциплінарного Статуту ЗСУ (а.с. 15-16 - копія акту).
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші Закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Час та місце виконання обов'язків військової служби врегульовані у статті 24 цього Закону, відповідно до частин 1-3 статті 24 якого початком проходження військової служби вважається: день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.
Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) військовослужбовець не виключається та контракт не припиняється (не розривається) у разі: перебування на лікуванні; захоплення в полон або заручником, а також інтернування у нейтральну державу; безвісної відсутності - до визнання його в установленому порядку безвісно відсутнім або оголошення померлим; настання інших випадків, визначених законодавством.
Загиблий (померлий) військовослужбовець виключається із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) з наступного після загибелі (смерті) дня, військовослужбовець, визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім або оголошений померлим, - з дня набрання законної сили рішенням суду.
Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою; під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про Збройні Сили України» держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
У силу статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Як зазначено у частині другій статті 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, який її завдав, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи наслідок джерела підвищеної небезпеки та і інших випадках, встановлених законом.
За змістом статті 1168 цього Кодексу моральна шкода може відшкодовуватися одноразово або здійснення щомісячних платежів.
Статтями 1173, 1174 цього Кодексу передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є державною службою особливого характеру, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. На час проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період військовослужбовцям держава гарантує правовий і соціального захист, який забезпечуються відповідно до Законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Отже, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їх сімей, та членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час виконання службових обов'язків.
Матеріалами справи доведено, що чоловік позивачки ОСОБА_2 загинув внаслідок вчинення кримінального правопорушення військовослужбовцем ОСОБА_3 в період проходження ним військової служби у в/ч НОМЕР_1 . Смерть солдата ОСОБА_2 пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, тобто смерть загиблого наступила через незаконні дії службової особи військової частини, що входить до складу військового формування - Збройних Сил України, діяльність яких здійснює Генеральний штаб, який підпорядковується Міністерству оборони України.
Відповідно до положення «Про Міністерство оборони України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України., що забезпечує функціонування системи управління охороною праці в Міноборони, Збройних Силах та Держспецтрансслужбі, і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і опосередково .координує та здійснює контроль за такою роботою в органах військового управління, військових частинах та забезпечує життєдіяльність Збройних Сил, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 убачається, що вона звернулася до суду, мотивуючи вимоги про втратою коханого чоловіка та завданням їй внаслідок цього нервового потрясіння і душевних страждань, а тому вважає, що має право від держави на відшкодування моральної шкоди, оскільки держава здійснює свої обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, відповідно до ст. 170 ЦК України Збройні Сили України є тим органом виконавчої влади, на якого державою покладено здійснення заходів із забезпечення національної безпеки країни, і де проходили військову службу і загиблий солдат ОСОБА_2 , і заступник командира ОСОБА_3 , від незаконних дій якого наступила смерть ОСОБА_2 , що стало причиною завдання моральної шкоди його дружині. Тому саме відповідач повинен нести цивільну відповідальність перед позивачем, як членом сім'ї загиблого військовослужбовця на підставі ст. 1174 ЦК України.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
За змістом зазначеної статті поряд із негативним зобов'язанням, держава має позитивні зобов'язання - гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих зобов'язань є самостійною підставою відповідальності держави.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Права, гарантовані статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а також позитивні обов'язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права потерпілих від незаконних дій службових осіб створених нею органів виконавчої влади. У процесуальному аспекті існування позитивних обов'язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнаються ЄСПЛ у справах, що стосуються державних органів, а також у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114)
Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивачка може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену внаслідок смерті чоловіка від незаконних дій службової особи органу державної влади, з чим пов'язують завдання їй моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стосовно доводів представника третьої особи про відсутність відшкодування шкоди на підставі статті 1167 ЦК України, то суд приймає до уваги роз'яснення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справі в "Узагальненні судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010 - 2011 роках", відповідно до яких «не визнається джерелом підвищеної небезпеки поводження зі зброєю, однак діяльність з організації стрільб є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки зброя зосереджується в одному місці, а тому, попри знання устрою, механізму дії зброї та проведення інструктажу щодо заходів безпеки, виникає велика ймовірність заподіяння шкоди третім особам».
Як наведено вище, підстави для відповідальності за завдану моральну шкоду настають незалежно від вини органу державної влади, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок джерела підвищеної небезпеки, а тому суд розцінює даний випадок як завдання шкоди саме джерелом підвищеної небезпеки з урахуванням положень пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»,
Виходячи з цих обставин, суд, беручи до уваги характер і тривалість моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, а також з урахуванням конкретних обставин справи й наслідків, що наступили для позивача, виходячи з міркувань розумності та справедливості, вважає за необхідне визначити розмір моральної шкоди в сумі 500 000,00 грн.
Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 598/438/21 (провадження № 61-283св22), як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 03 червня 2021 року у справі № 180/407/20, на які посилається заявник у касаційній скарзі. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сума моральної шкоди, стягнута на підставі рішення суду про відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров'ю, не підлягає оподаткуванню.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 18 березня 2025 року у справі № 235/3132/24 (провадження № 61-15926св24).
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Так як позивач, відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору при подачі позовної заяви, то відповідно його слід стягнути з відповідача на користь держави.
Керуючись статями 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд,
Задовольнити позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю військовослужбовця при виконанні ним обов'язків військової служби - частково.
Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 500 000 (п'ятсот тисяч) гривень 00 коп. без утримання з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Міністерства оборони України до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 00 коп.
У задоволенні іншої частини вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про сторін:
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2
Відповідач Міністерство оборони України, код ЄДРПОУ 00034022, місцезнаходження за адресою: м. Київ, пр. Повітряних Сил, буд. 6.
Третя особа Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження за адресою: АДРЕСА_3 .
Повне рішення складено 30 травня 2025 р.
Суддя А.В. Ткаченко