пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
29 травня 2025 року Справа № 903/562/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Дем'як В.М., розглянувши заяву Заступника керівника Волинської обласної прокуратури
про забезпечення позову
у справі за позовом: Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації
до відповідача-1: Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області
відповідача-2: Головного управління Держгеокадастру у Волинській області
про визнання незаконним та скасування наказу, рішення та усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями лісогосподарського призначення
Встановив: Заступник керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та просить суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 29.10.2018 № 3-1093/15-18-СГ «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель», яким затверджено матеріали інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності в частині земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 гектара.
- визнати незаконним та скасувати п. 13 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1357/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність»;
- визнати незаконним та скасувати рішення Дубечненської сільської ради від 07.03.2019 № 42/27 «Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність Дубечненської сільської ради» в частині прийняття у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 гектара;
- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га в Державному земельному кадастрі.
В обґрунтування позовних вимог прокурор доводить, що оспорювані розпорядчі акти Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та Дубечненської сільської ради прийняті в порушення вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3, 15-2, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 31, 33, 57 Лісового кодексу України, оскільки землі лісогосподарського призначення не можуть передаватись у користування без їх вилучення у постійних користувачів, а відтак державна реєстрація спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі як земель сільськогосподарського призначення підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 29.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 23.06.2025. Залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України» та Філію “Польський лісовий офіс» ДСГП “Ліси України».
Одночасно із позовною заявою Заступник керівника Волинської обласної прокуратури подав заяву про забезпечення позову за вх.№01-87/2364/25 від 28.09.2025 у якій просить суд забезпечити позов шляхом:
- заборони державним реєстраторам вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будь-які відомості та зміни щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га до набрання законної сили рішенням, яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви;
- заборони державним кадастровим реєстраторам Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та його територіальним органам вносити до Державного земельного кадастру будь-які відомості та зміни щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га до набрання законної сили рішенням, яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви;
- заборони вчиняти Дубечненській сільській раді Ковельського району (код ЄДРПОУ: 04332940, адреса: 44412, Волинська обл., Ковельський р-н, с. Дубечне, вул. Незалежності, буд. 20) будь-які дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га, в тому числі поділ земельної ділянки, відчуження, передачу в оренду (суборенду), вчиняти будь-які договори, підписувати акти та будь-які інші документи.
Прокурор подаючи заву про забезпечення позову доводить, що на даний час, Дубечненська сільська рада має можливість зареєструвати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га, оскільки вказана земельна ділянка визначена у Державному земельному кадастрі як ділянка сільськогосподарського призначення. При цьому остання після такої реєстрації має можливість вільно розпорядитися зазначеною земельною ділянкою, а отже такі дії можуть призвести до неможливості подальшого виконання рішення у разі задоволення позову.
Розглянувши заяву прокурора про забезпечення позову суд дійшов до висновку, що остання не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №910/19256/16, від 14 травня 2018 року у справі №910/20479/17, від 14 червня 2018 року у справі №916/10/18, від 23 червня 2018 року у справі №916/2026/17, від 16 серпня 2018 року у справі №910/5916/18, від 11 вересня 2018 року у справі №922/1605/18, від 14 січня 2019 року у справі №909/526/18, від 21 січня 2019 року у справі №916/1278/18, від 25 січня 2019 року у справі №925/288/17, від 26 вересня 2019 року у справі №904/1417/19 тощо.
Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Кюблер проти Німеччини").
Правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08 липня 2024 року у справі №910/1686/24, від 26 серпня 2024 року у справі №922/1454/24 тощо.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Співмірність передбачає співвіднесення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі №910/1200/20.
Враховуючи вищезазначене, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Як вже зазначив суд, прокурор у заяві просить суд забезпечити позов шляхом заборони державним реєстраторам вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будь-які відомості та зміни щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га до набрання законної сили рішенням, яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви; заборони державним кадастровим реєстраторам Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та його територіальним органам вносити до Державного земельного кадастру будь-які відомості та зміни щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га до набрання законної сили рішенням, яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви; заборони вчиняти Дубечненській сільській раді Ковельського району (код ЄДРПОУ: 04332940, адреса: 44412, Волинська обл., Ковельський р-н, с. Дубечне, вул. Незалежності, буд. 20) будь-які дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га, в тому числі поділ земельної ділянки, відчуження, передачу в оренду (суборенду), вчиняти будь-які договори, підписувати акти та будь-які інші документи.
Суд звертає увагу на те, що неодноразово у подібній категорії спорів відповідачі добровільно приводили у відповідність технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, що як наслідок тягне за собою виділення земель лісогосподарського призначення та їх подальшу передачу у державну власність (зокрема у справах №903/12/25, №903/33/25 в провадженні того ж складу суду, що і дана справа).
Між тим, вжиття заходів забезпечення позову у зазначених спорах фактично унеможливило звернення відповідача до держаних реєстраторів з метою вилучення частини спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення у державну власність, а відтак перешкоджало врегулюванню спору у добровільному порядку.
Крім того, передчасне застосування судом заходів забезпечення позову у даній категорії справ, потягло за собою скасування апеляційною інстанцією відповідних ухвал про вжиття заходів до забезпечення позову.
Зазначені обставини підтверджуються правовими позиціями Північно-західного апеляційного господарського суду щодо скасування заходів до забезпечення позову в подібних спорах, зокрема у справах №903/18/25, №903/19/25, №903/20/25 за позовами керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації до Маневицької селищної ради про витребування земельних ділянок, де апеляційна інстанція висловилася про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення шляхом заборони державним реєстраторам вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будь-які відомості та зміни щодо земельної ділянки до набрання законної сили рішенням, яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви; заборони державним кадастровим реєстраторам Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та його територіальним органам вносити до Державного земельного кадастру будь-які відомості та зміни щодо земельної ділянки до набрання законної сили рішенням, яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви; заборони вчиняти відповідачу будь-які дії щодо земельної ділянки, в тому числі поділ земельної ділянки, відчуження, передачу в оренду (суборенду), вчиняти будь-які договори, підписувати акти та будь-які інші документи.
Суд також враховує те, що за змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 січня 2019 року у справі №902/483/18, від 28 серпня 2019 року у справі №910/4491/19, від 12 травня 2020 року у справі №910/14149/19, від 13 січня 2020 року у справі №922/2163/17.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Тим часом, обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов'язана довести зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акта постановленого саме у цій справі. Оскільки метою вжиття заходів до забезпечення позову є запобігання утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи у якій було подано позов, в разі його задоволення, а не будь-якого рішення, ухваленого судом у іншій справі.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову за заявами у справах, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у логічно-послідовній залежності від предмета та підстав позову, правового обґрунтування вимог кожного конкретного господарського спору, видам забезпечення, доводам і аргументам сторін.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі №922/2928/17 та від 05 серпня 2019 року у справі №922/599/19).
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.
Згідно з частиною 11 статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №914/970/18 та від 10 листопада 2020 року у справі №910/1200/20).
Як вже зазначив суд, заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що Дубечненська сільська рада має можливість зареєструвати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га, оскільки вказана земельна ділянка визначена у Державному земельному кадастрі як ділянка сільськогосподарського призначення. При цьому остання після такої реєстрації має можливість вільно розпорядитися зазначеною земельною ділянкою, а отже такі дії можуть призвести до неможливості подальшого виконання рішення у разі задоволення позову.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Слід врахувати практику Верховного Суду, відповідно до якої законодавством на заявника покладено обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08 липня 2024 року у справі №916/143/24, від 04 жовтня 2024 року у справі №913/289/24.
З урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову, зокрема, щодо заявлених в цій справі вимог, вчинення дій направлених на відчуження спірної земельної ділянки або її поділу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 у справі №903/18/25.
Водночас, суд встановив, що у заяві про забезпечення позову відсутні посилання на конкретні обставини із посиланням на докази, які підтверджують вчинення відповідачем будь-яких дій щодо розпорядження спірною земельною ділянкою. До заяви прокурором також не було додано жодних доказів, на підтвердження обставин, викладених у заяві.
Отже, до заяви про забезпечення позову прокурор не надав доказів, які дають правові підстави для застосування заходів про забезпечення позову у даному випадку, а припущення, що викладені в останній є необґрунтованими.
Враховуючи вищезазначені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви прокурора щодо застосування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
У задоволенні заяви Заступника керівника Волинської обласної прокуратури про забезпечення позову за вх.№01-87/2364/25 від 28.05.2025 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з дати її підписання 30.05.2025.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя В. М. Дем'як