пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
21 травня 2025 року Справа № 903/314/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради
до відповідача: Приватного підприємства “Будівельна компанія “Інвестор»
про стягнення 2216674,29 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: н/з;
від відповідача: Мельничук С. М., довіреність № 01/05-25 від 01.05.2025;
від прокуратури: Рішко А. В., прокурор, посвідчення № 071761 від 01.03.2023.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: 20.03.2025 заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради з позовом до Приватного підприємства “Будівельна компанія “Інвестор» про стягнення 2216674,29 грн, з них 2007649,74 грн безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 178877,79 грн інфляційних втрат, 30146,76 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Крім того, з моменту безпідставного збереження коштів пайової участі нараховують інфляційні втрати та 3% річних на прострочену суму на підставі ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Ухвалою суду від 24.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 23.04.2025; запропоновано відповідачу надати відзив на позов; прокурору та позивачу - відповідь на відзив.
04.04.2025 відповідач через систему “Електронний суд» подав відзив на позовну заяву в якому просить провести врегулювання спору за участю судді, оскільки не погоджується з розрахунком здійсненим прокурором. При цьому не заперечує свого обов'язку щодо сплати коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту та наводить власний розрахунок станом на дату початку будівництва (24.09.2020), що становить 1172054,22 грн. Чинне законодавство не передбачає зміни порядку розрахунку розміру пайової участі у разі її несвоєчасної оплати, а тому застосування прокурором у розрахунку суми позову показника опосередкованої вартості у розмірі 21338 грн./кв.м., який затверджений наказом Мінінфраструктури від 31.07.2024р. № 764, є безпідставним. Даний відзив з додатками долучено до матеріалів справи.
08.04.2025 прокурор через систему “Електронний суд» подав відповідь на відзив в якій просить відмовити у задоволенні клопотання відповідача про врегулювання спору за участю судді. При цьому вказує, що підставами для врегулювання спору за участі судді відповідач зазначає лише здійснення ним власного розрахунку розміру коштів пайової участі, Луцька окружна прокуратура, яка є стороною у даній справі, заперечує щодо врегулювання спору за участі судді. Також звертає увагу суду на правові позиції Верховного Суду у яких зазначено, що розрахунок розміру коштів пайової участі необхідно проводити на дату введення об'єкта будівництва в експлуатації (в даному випадку 10.09.2024). Дана відповідь на відзив з додатками долучена до матеріалів справи.
10.04.2025 відповідач через систему “Електронний суд» подав заперечення на відповідь на відзив в яких вказує, що прокурор не вказав норму матеріального права на підставі якої у розрахунку суми позову використано показник опосередкованої вартості спорудження житла для Волинської області у розмірі 21338 грн/кв.м.. Також звертає увагу суду, що обов'язок ПП “БК “Інвестор» зі сплати коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту виник на підставі абз.2 п.2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ у вересні 2020 року і мав бути виконаний до 10.09.2024р. (дати введення об'єкта в експлуатацію). Дані заперечення на відповідь на відзив з додатками долучено до матеріалів справи.
22.04.2025 відповідач через систему “Електронний суд» подав клопотання про відкладення підготовчого засідання, оскільки на даний час підприємство не має адвоката або працівника, який б міг представляти наші інтереси у даній справі, однак з 01.05.2025 на посаду юрисконсульта буде прийнято фахівця, який здійснюватиме представництво інтересів підприємства у суді. Дане клопотання з додатками долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 23.04.2025 прокурор заперечував проти задоволення клопотання про врегулювання спору за участю судді та про відкладення підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 23.04.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Приватного підприємства “Будівельна компанія “Інвестор» про врегулювання спору за участі судді; повідомлено учасників справи про те, що підготовче засідання відбудеться 07.05.2025.
25.04.2025 прокурор через систему “Електронний суд» подав пояснення в яких вказує, що заперечення відповідача щодо розрахунку розміру пайової участі є хибними, оскільки прокуратурою розрахунок коштів пайової участі здійснено відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 132-ІХ на підставі нормативно-правового акту, у період дії якого об'єкт будівництва прийнято в експлуатацію, що повністю узгоджується з актуальною судовою практикою Верховного Суду, у якій зазначено, що розрахунок розміру коштів пайової участі необхідно проводити на дату введення об'єкта будівництва в експлуатації (10.09.2024), а не на час початку будівельних робіт (24.09.2020). Дані пояснення з додатками долучено до матеріалів справи.
07.05.2025 відповідач через систему “Електронний суд» подав пояснення в яких заперечує доводи прокурора щодо розрахунку розміру пайової участі, оскільки вважає, що правові висновки Верховного Суду, які б підтверджували правомірність зробленого прокурором розрахунку позовних вимог відсутні. Також в поясненні викладено клопотання про залишення позову без розгляду, оскільки вважає, що відсутні підстави для представництва прокурором інтересів Підгайцівської сільської ради у даній справі. При обґрунтуванні клопотання вказує, що прокурор листом № 53-2084ВИХ-25 від 05.03.2025 звернувся до Підгайцівської сільської ради з проханням повідомити запитувану інформацію, а вже 20.03.2025 прокурором подано позов до суду, у зв'язку з чим вважає, що строк у п'ятнадцять календарних днів не можна вважати розумним для з'ясування питання та сплати коштів. Також зазначає, що оскільки до пред'явлення позову ПП “БК “Інвестор» не отримувало від Підгайцівської сільської ради жодних повідомлень щодо виявлених порушень, то було позбавлене можливості врегулювання у позасудовому порядку. Дані пояснення з додатками долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 07.05.2025 прокурор заперечив щодо задоволення клопотання про залишення позову без розгляду, вказав, що прокуратурою дотримано вимоги абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру», а саме окружною прокуратурою повідомлено позивача, зокрема, про прийняте рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред'явлення до суду цього позову листом від 18.03.2025 та зазначений строк є розумним та достатнім.
Представник відповідача в судовому засіданні 07.05.2025 підтримав клопотання про залишення позову без розгляду.
У судовому засіданні 07.05.2025 суд постановив на місці відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду з підстав викладених в ухвалі суду від 07.05.2025.
Прокурор та представник відповідача в судовому засіданні 07.05.2025 не заперечували проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
У судовому засіданні 07.05.2024 суд, на виконання вимог ст. 195 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), враховуючи строки розгляду справи, постановив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 21.05.2025.
Ухвалою суду від 07.05.2025 повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи по суті відбудеться 21.05.2025.
У судовому засіданні 21.05.2025 прокурор позовні вимоги підтримав; представник відповідача позовні вимоги визнав частково на суму 1172054,22 грн, в решті позовних вимог просив відмовити.
Позивач у судове засідання 21.05.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 07.05.2025) до його електронного кабінету 09.05.2025.
За визначенням п. 2, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення - є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Застосовуючи згідно ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представника позивача.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
встановив:
згідно акту готовності об'єкта до експлуатації від 22.08.2024 у період із вересня 2020 року по липень 2024 року відповідачем на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 24.09.2020 № ІУ012200924514, здійснено будівництво об'єкта: «Нове будівництво багатосекційного житлового будинку з вбудованими приміщеннями господарського призначення по вул.Парковій,72, в с.Струмівка Луцького району, Волинської області, (1 черга будівництва)».
Код даного об'єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000: 1122.1 - «Будинки багатоквартирні масової забудови».
У подальшому, Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано відповідачу сертифікат від 10.09.2024 № ІУ 122240827533, яким засвідчено відповідність вказаного закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.
Як вбачається із п. 12 акта готовності об'єкта до експлуатації (дата створення: 22.08.2024), пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі - пункт 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX).
Вказані відомості наявні також у відкритому доступі в мережі Інтернет - “Портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва» (вебсайт “e-construction.gov.ua»).
Згідно даних сертифіката від 10.09.2024 №ІУ122240827533, загальна площа квартир об'єкта будівництва становить 4704,4 квадратних метрів.
За доводами прокурора у період із вересня 2020 по липень 2024 ПП “БК “Інвестор», згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 24.09.2020 №ІУ012200924514, було здійснено будівництво об'єкта: «Нове будівництво багатосекційного житлового будинку з вбудованими приміщеннями господарського призначення по вул.Парковій,72, в с.Струмівка Луцького району, Волинської області, (1 черга будівництва)».
На дату прийняття об'єкта в експлуатацію (згідно із сертифікатом № ІУ122240827533, виданим 10.09.2024) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 31.07.2024 № 764. Зокрема, вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Волинської області становила 21338,00 гривень.
Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, прокурор вважає, що розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає до стягнення з відповідача до бюджету громади на користь позивача становить 2007649,74 грн (4704,4 квадратних метрів х 21338 грн = 100382487 грн; 100382487 грн х 2% =2007649,74 грн).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VI, відповідно до ст.1 якого замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
У відповідності до ч.1 ст.2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
На час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку ним відповідного будівництва діяли положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі - Закон №132-ІХ).
За змістом Закону №132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
У розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX передбачено порядок пайової участі замовників будівництва, який впроваджено законодавцем для:
- об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
- об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Так, в абз. 2 п. 2 розд. ІІ Закону №132-IX встановлено: - розмір пайової участі, який протягом 2020 року замовники будівництва перераховують до відповідного місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, - для житлових будинків 2% вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом);
- порядок пайової участі - замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Наведене свідчить про те, що норми абз.1, 2 п.2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21.
Таким чином, у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3 та 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Судом встановлено, що ПП "БК "Інвестор", як замовник будівництва до Підгайцівської сільської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва не звертався, відповідно такий розмір між сторонами не визначався, та як наслідок грошові кошти до місцевого бюджету відповідачем не сплачувались, відповідно права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 ЦК України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто, зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Судом відхиляються твердження відповідача, що розрахунок коштів пайової участі необхідно проводити не на дату введення об'єкта в експлуатацію (10.09.2024), а на дату початку будівельних робіт (24.09.2020), оскільки станом на 24.09.2020 діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26.06.2020 № 151 (вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку на території Волинської області становила 12457 грн), з огляду на таке.
Позиція відповідача не відповідає актуальним правовим висновкам Верховного Суду, у яких зазначено, що розрахунок розміру коштів пайової участі необхідно проводити на дату введення об'єкта будівництва в експлуатації (10.09.2024), а не на час початку будівельних робіт (24.09.2020) - постанови Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 (п. 52), від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23 (п.п. 8.40, 8.41), від 19.02.2025 у справі № 903/468/24, від 20.03.2025 у справі № 903/601/24 (п. 41).
У вказаних постановах Верховного Суду зазначено про те, що: "у випадку, якщо замовниками об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов'язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються".
Як встановлено судом, у акті готовності об'єкта до експлуатації (дата створення: 22.08.2024), який підписаний уповноваженими особами, зокрема відповідачем (замовником будівництва), у пункті 5 якого чітко зазначено, що будівельні роботи виконано в період із вересня 2020 року (початок робіт) по липень 2024 року (закінчення робіт).
Відповідач, звертаючись до уповноваженого органу задля прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва, вказав строки, у які ним виконано будівельні роботи.
Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано відповідачу сертифікат від 10.09.2024 № ІУ 122240827533, яким засвідчено відповідність вказаного закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.
Згідно даних сертифіката від 10.09.2024 про введення об'єкта в експлуатацію, загальна площа квартир об'єкта будівництва становить 4704,4 квадратних метрів.
На дату прийняття об'єкта в експлуатацію (10.09.2024) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 31.07.2024 № 764 (вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку на території Волинської області становила 21338 грн).
У постанові від 20.02.2025 у справі за №918/618/24 Верховний Суд вкотре звернув увагу на те, що Закон №132-ІХ визначає розмір пайової участі для житлових будинків - 2% вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України.
За наведених обставин, розмір пайової участі становить саме 2 007 649,74 грн (4704,4 квадратних метрів х 21338 грн х 2% = 2 007 649,74 гривні).
Отже, для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
При цьому, обов'язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об'єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року (подібні правові висновки Верховним Судом викладено у постанові від 16.10.2023 у справі №140/5484/21 щодо об'єкта будівництва, розташованого на території міста Луцька).
З урахуванням положень ч. 1 ст. 37 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» право на виконання будівельних робіт надається замовнику саме після отримання ним дозволу на виконання будівельних робіт.
Крім того, згідно норм ч. 2 ст. 39 цього ж Закону, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Акт готовності об'єкта до експлуатації підписується замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником або підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), субпідрядниками, страховиком (якщо об'єкт застрахований).
У матеріалах справи наявний акт готовності об'єкта до експлуатації (дата створення: 22.08.2024), підписаний уповноваженими особами, зокрема відповідачем (замовником будівництва), у пункті 5 якого чітко зазначено, що будівельні роботи виконано в період із вересня 2020 року (початок робіт) по липень 2024 року (закінчення робіт).
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, звертаючись до уповноваженого органу задля прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва, вказав строки, у які ним виконано будівельні роботи.
Відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог абз. 2 п. 2 розд. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі.
Верховний Суд, розглядаючи подібні справи (як приклад, зазначена вище постанова від 19.02.2025 у справі №903/468/24), виходить з того, що наведені висновки з приводу застосування абз. 2 п. 2 розд ІІ “Прикінцевих та перехідних положень» Закону за №132-ІХ у аналогічних спірних правовідносинах у повній мірі відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та/або після 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво, але до введення об'єкта в експлуатацію такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо уникаючи сплати пайової участі.
У зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку щодо сплати пайової участі, право позивача - Підгайцівської сільської ради на отримання цих коштів є порушеним і у неї виникає право вимагати стягнення цих коштів, обов'язок сплати яких виникає через пряму вказівку закону.
Отже, замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути такі кошти на підставі ст. 1212 ЦК України.
У постанові від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 Верховний Суд виснував, що у випадку, якщо замовниками об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Законом №132-ІХ обов'язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування (правова підстава - ч. 1 ст. 1212 ЦК України).
Відповідач у добровільному порядку не виконав законодавчо визначений обов'язок та відповідно самостійно не перерахував кошти пайової участі до дати прийняття об'єкта в експлуатацію, а відтак саме з моменту введення об'єкта будівництва в експлуатацію замовник без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту.
Визначаючи розмір належної до стягнення суми грошових коштів, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов'язком суду (подібний висновок щодо обов'язку суду перевірити розрахунок заявлених позовних вимог викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).
У справі №914/2145/23 (постанова Верховного Суду від 15.08.2024) розрахунок пайової участі у зв'язку із будівництвом відповідачем другої черги об'єкта здійснений прокурором на підставі абз. 2 п. 2 розд. ІІ “Прикінцевих та перехідних положень» Закону №132-ІХ, з врахуванням величини загальної площі квартир об'єкта будівництва другої черги (згідно з актом готовності об'єкта будівництва (друга черга) до експлуатації від 20.04.2021), та показників опосередкованої вартості спорудження житла, які діяли на момент введення об'єкта в експлуатацію.
Так, зі змісту рішення суду касаційної інстанції вбачається наступне:
- відповідач у справі (№914/2145/23) 20.04.2021 отримав акт готовності об'єкта будівництва (друга черга) до експлуатації, а 11.05.2021 - відповідний сертифікат;
- застосовані у розрахунку прокурора показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 16.12.2020 №311, діяли до 20.05.2021, тобто на час прийняття об'єкта будівництва (друга черга) до експлуатації (втрата чинності наказу від 16.12.2020 №311 відбулася на підставі наказу цього ж Міністерства від 20.05.2021 №119).
Із таким розрахунком суд касаційної інстанції погодився, оскільки він відповідав приписам абз. 2 п. 2 розд. ІІ “Прикінцевих та перехідних положень» Закону №132-ІХ, які підлягають застосуванню і до наявних спірних правовідносин у справі №903/314/25.
Схожа правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2023 у справі за №916/2709/22, в якій розмір пайової участі розраховано відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 26.06.2020 №151 (діяв із 26.06.2020 до 16.12.2020), тобто саме станом на момент закінчення відповідачем будівництва (27.10.2020) та прийняття об'єкта в експлуатацію (17.11.2020), а не станом на дату видачі дозволу на виконання будівельних робіт (13.08.2019).
Також, Верховний Суд у справі №910/6226/23 (постанова Касаційного господарського суду від 03.12.2024) наголосив, що за приписами Закону №132-ІХ пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію. Відтак, пайовий внесок замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту має розраховуватися саме на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у замовника будівництва обов'язку щодо сплати пайового внеску, а не на той момент, коли орган місцевого самоврядування дізнався про його несплату замовником, оскільки одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
У даному випадку розрахунок пайової участі окружною прокуратурою здійснено на підставі норм Закону №132-ІХ, а саме із урахуванням величини загальної площі квартир об'єкта будівництва (згідно даних акта готовності об'єкта до експлуатації, який створено 22.08.2024, та сертифіката від 10.09.2024 №ІУ122240827533) та показників опосередкованої вартості спорудження житла, які діяли на момент введення об'єкта в експлуатацію.
Варто зауважити, що, направляючи справу №910/6226/23 на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд (постанова від 03.12.2024) вказав на необхідності здійснення перевірки розрахунку пайової участі позивача з врахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які були чинні станом на момент введення спірних об'єктів будівництва до експлуатації.
Таким чином, розрахунок прокурора у даній справі у повній мірі відповідає Закону №132-ІХ та висновкам Верховного Суду стосовно його застосування. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію правовідносини між сторонами щодо забудови земельної ділянки припиняються.
Водночас, ключовим і визначальним у цьому спорі, з врахуванням підстави позовних вимог та можливості застосування ст.1212 ЦК України, є саме строк, коли забудовник порушив визначенні законом зобов'язання.
Суд зауважує, що оскільки замовник у добровільному порядку не виконав законодавчо визначений обов'язок та відповідно самостійно не перерахував кошти пайової участі до дати прийняття спірного об'єкту в експлуатацію, а відтак саме з моменту введення об'єкта будівництва в експлуатацію замовник без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту.
З огляду на викладене, при розрахунку пайової участі враховуються показники опосередкованої вартості спорудження житла у відповідному регіоні, які були чинними станом на момент введення об'єкта будівництва до експлуатації, що спростовує відповідні доводи відповідача.
Аналогічна методика розрахунків застосована в постановах Верховного Суду від 15.08.2024 у справі №914/2145/23, від 03.12.2024 у справі №910/6226/23.
Оцінюючи подані докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена прокурором вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 2007649,74 грн.
Щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, суд зазначає таке.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 ЦК України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Аналогічна правова позиція щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.
Отже, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14, а також у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 910/6053/19.
У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20).
Таким чином, у справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, врегульованої частиною другою статті 625 ЦК України.
Відтак у даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме ч. 2 ст. 625 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зобов'язання повернути безпідставно набуте або збережене майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України, тобто з моменту безпідставного набуття майна або з моменту безпідставного його збереження. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих або збережених коштів, який він не виконує.
Як вбачається зі змісту позовної заяви прокурором нараховано 178877,79 грн інфляційних втрат та 30146,76 грн 3% річних.
Перевіривши розрахунок прокурора суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 30146,76 грн 3% річних та 178877,79 грн інфляційних втрат за період з 11.09.2024 по 12.03.2025, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, суд зауважує, що при наданні оцінки доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме з відповідачів слід стягнути 2007649,74 грн безпідставно збережених коштів, 178877,79 грн інфляційних втрат, 30146,76 грн 3% річних.
Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, сплачений прокуратурою судовий збір в силу ст.129 ГПК України, слід покласти на відповідача.
Керуючись ст. 73-79, 86, 129, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства “Будівельна компанія “Інвестор» (вул.Коперника,13В, м.Луцьк, Волинська область, 43000, код ЄДРПОУ 38796184) на користь Підгайцівської сільської ради (вул.Шкільна,30, с.Підгайці, Луцький район, Волинська область, 45602, код ЄДРПОУ 04332331) 2216674,29 грн (два мільйони двісті шістнадцять тисяч шістсот сімдесят чотири гривні 29 коп.), з них 2007649,74 грн безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 178877,79 грн інфляційних втрат, 30146,76 грн 3% річних.
3. Стягнути з Приватного підприємства “Будівельна компанія “Інвестор» (вул.Коперника,13В, м.Луцьк, Волинська область, 43000, код ЄДРПОУ 38796184) на користь Волинської обласної прокуратури (вул.Винниченка,15, м.Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 26600,09 грн (двадцять шість тисяч шістсот гривень 09 коп.) витрат по сплаті судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного
судового рішення 30.05.2025.
Суддя А. С. Вороняк