Провадження № 22-ц/803/3222/25 Справа № 203/6252/23 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
28 травня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.,
суддів: Пищиди М.М. Свистунової О.В.
за участю секретаря : Кошари О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, третя особа: Дніпровська міська рада, про визнання відмови неправомірною, визнання права на приватизацію, зобов'язання вчинити дії
за апеляційною скаргою Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради
на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2024 року,-
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, третя особа - Дніпровська міська рада, про визнання відмови неправомірною, визнання права на приватизацію, зобов'язання вчинити дії. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вона звернулася до органу приватизації із заявою про приватизацію житлового приміщення, яке вона займає від 1996 року, проте їй було безпідставно відмовлено через те, що вона не відповідає визначеним законом критеріям, що дозволяють їй брати участь у приватизації житла, та не надала усіх визначених законом документів, а тому просила суд ухвалити рішення, яким визнати відмови неправомірними, визнати право на приватизацію, зобов'язати відповідача вчинити дії з проведення приватизації.
Заочним рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 04 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірною відмову Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради (лист від 7 вересня 2023 року №3/16-7062) у безоплатній передачі у порядку приватизації у власність ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право на безоплатну приватизацію квартири АДРЕСА_1 . Зобов'язано Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради вчинити дії з проведення безоплатної приватизації ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 .
В апеляційній скарзі Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд, в даному випадку, не наділений правом приймати рішення щодо приватизації житла. Вважають рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання права на приватизацію безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивачці було відмовлено в приватизації на законних підставах, які ґрунтувалися на положеннях чинного законодавства, а саме у неї відсутнє законне право на безоплатну приватизацію спірної квартири - відсутні правові підстави для її вселення та користування вказаною квартирою (ордер) та наданий пакет документів для здійснення безоплатної приватизації позивачкою жодного разу не був оформлений належним чином, про що департамент житлового господарства Дніпровської міської ради неодноразово зазначав у своїх листах. Окрім того, права та інтереси на час звернення з даним позовом у позивачки не порушені, оскільки вона не позбавлена змоги повторно звернутись до органу приватизації з наданням належного пакету документів, який передбачений для приватизації об'єкта нерухомості та у передбачений законом спосіб приватизувати квартиру. Оскільки у позивачки відсутній ордер на спірну квартиру, про що нею також зазначено у позовній заяві та враховано той факт, що вона його не додала до заяви про приватизацію квартири, можливо дійти висновку, про обґрунтованість відмови в безоплатній передачі у порядку приватизації у власність позивачці спірної квартири.
14 квітня 2025 року адвокат Гейко В.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка з 01 січня 1993 року по 24 травня 1996 року постійно і безперервно мешкала у квартирі АДРЕСА_2 .
У період від 25 травня 1996 року і дотепер позивачка зареєстрована і мешкає у квартирі АДРЕСА_1 .
25 жовтня 2022 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про приватизацію квартири, у якій вона мешкає, додавши до заяви документи, необхідні для розгляду заяви та ухвалення рішення про приватизацію житла.
13 грудня 2022 року відповідач своїм листом №3/16-2955 відмовив позивачці у задоволенні поданої нею заяви з таких підстав: заява не оформлена належним чином у частині зазначення форми власності; відсутнє доручення особи, яка звернулася до органу приватизації від імені позивачки; у наданій довідці про склад сім'ї не зазначено наймача; відсутня копія ордера на спірну квартиру; відсутні документи, що підтверджують невикористання житлових чеків у період від 01 січня 1993 року по 24 травня 1996 року.
18 травня 2023 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська за заявою позивачки було ухвалене рішення про встановлення факту її постійного проживання у квартирі АДРЕСА_2 у період від 01 січня 1993 року по 24 травня 1996 року включно. Рішення не оскаржувалося і набрало законної сили 29 червня 2023 року.
21 серпня 2023 року позивачка повторно звернулася до відповідача із заявою про приватизацію квартири, у якій вона мешкає, додавши до заяви документи, необхідні для розгляду заяви та ухвалення рішення про приватизацію житла (з урахуванням недоліків, зазначених у листі відповідача від 13 грудня 2022 року).
07 вересня 2023 року відповідач своїм листом №3/16-7062 повторно відмовив позивачці у задоволенні поданої нею заяви з таких підстав: заява не оформлена належним чином у частині зазначення форми власності; довідка про склад сім'ї містить відомості про те, що квартира є комунальною, що суперечить іншим наданим документам; відсутні довідка з підприємства, що обслуговує будинок, про всіх наймачів квартири; відсутній документ, що підтверджує набуття позивачкою статусу наймача; відсутня копія ордера на спірну квартиру.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що посилання відповідача на відсутність у наданому позивачкою пакеті документів копії ордеру на спірну квартиру не може бути самостійною підставою для відмови, оскільки позивачка надала відповідачеві докази того, що такий ордер не зберігся (у тому числі, у житлово-комунальній організації). Відтак, оскільки право позивачки на безоплатну приватизацію житла було порушено органом приватизації, спосіб захисту такого права, запропонований нею (визнання права та зобов'язання вчинити дії), суд вважав правильним.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Частиною третьою статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Можливість набуття фізичною або юридичною особою права власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності, передбачено також частиною першою статті 345 ЦК України.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Приватизація здійснюється, у тому числі, шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю (стаття 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім'я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім'ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра (частина друга статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» на органи приватизації покладено обов'язок дотримуватись виконання законодавства під час проведення приватизації громадянами житла.
Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та з метою приведення у відповідність до законодавства нормативно-правових актів наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 було затверджено Положення «Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» (далі - Порядок), яке встановлює процедуру передачі квартир у приватну власність громадян та зразки документів, які оформляються згідно з процедурою, визначеною цим Положенням, в тому числі й рішенням органу приватизації.
Згідно з пунктом 17 Порядку громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.
Відповідно до підпункту а) пункту 7 частини першої статті 5 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється шляхом безоплатної їх передачі громадянам з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.
Так, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачка з 01 січня 1993 року по 24 травня 1996 року постійно і безперервно мешкала у спірній квартирі (що встановлено рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2023 року). У період від 25 травня 1996 року і дотепер позивачка зареєстрована і мешкає у спірній квартирі.
На переконання колегії суддів, тривале проживання позивачки у спірному житловому приміщенні є достатньою підставою для того, щоб вважати це нерухоме майно її житлом у розумінні статті 8 Конвенції, й таким, що підлягає приватизації відповідно до положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Окремо колегія суддів звертає увагу на той факт, що відсутність ордера на вселення у це житлове приміщення саме по собі не є підставою для висновку, що займане позивачкою житлове приміщення не є житлом у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції, враховуючи значний тривалий зв'язок з конкретним місцем проживання.
У частині десятій статті 8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України від 04 вересня 2008року № 500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону № 500-VI, частина друга статті 2 Закону № 2482-XII).
Тож, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що позивачка має право на приватизацію вказаного житлового приміщення.
Право позивачки ще раз звернутися до органу приватизації не може бути перешкодою для звернення за захистом порушених прав про приватизацію до суду, формальне визнання такого права відповідачем, та його фактичне заперечення, не може обмежувати право особи на судовий захист.
Отже, твердження скаржника про те, що позовні вимоги є передчасними, оскільки спірне питання могло бути вирішено у позасудовому порядку є безпідставними.
Одночасно доводи апеляційної скарги про те, що вимога позивачки зобов'язати Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради вчинити дії направленні на приватизацію житлового приміщення є незаконною вимогою, пов'язаною із втручанням суду у дискреційні повноваження цього суб'єкта на увагу не заслуговують, оскільки щодо ефективності та належності визначеного позивачами способу захисту порушеного права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду шляхом зобов'язання вчинити певні дії щодо приватизації свідчать правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц.
Тож, встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.
Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Тож, ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради - залишити без задоволення.
Заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Вступна та резолютивна частини проголошені 28 травня 2025 року.
Повний текст постанови складено 29 травня 2025 року.
Судді: