Провадження № 22-ц/803/767/25 Справа № 932/4921/24 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
28 травня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Никифоряка Л.П., Новікової Г.В.
за участю секретаря судового засідання: Драгомерецької А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №932/4921/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазур Яна Володимирівна, про усунення від права на спадкування за законом та визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою адвоката Шустрова Євгенія Федоровича, що діє в інтересах ОСОБА_3 , яка діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 , на ухвалу Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська про забезпечення позову від 10 червня 2024 року, ухвалене у складі судді Кудрявцевої Т.О.,-
У провадженні Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазур Я.В., про усунення від права на спадкування за законом та визнання права власності на спадкове майно.
Одночасно з позовом ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, в якій просить забезпечити її позов (до вирішення спору по суті) шляхом заборони державним реєстраторам будь-яких органів, в тому числі місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств Міністерства юстиції України, а також нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, іншим суб'єктам державної реєстрації прав на нерухоме майна, які мають відповідні повноваження щодо внесення будь-яких відомостей та/або змін з будь-яких питань до будь-яких реєстрів, вчиняти будь-які реєстраційні дії, зокрема, але не виключно реєструвати право власності, право користування, іпотеки, будь-які правочини щодо майна та інші будь-які права щодо майна, а саме: земельної ділянки, площею 0,0292 га, кадастровий номер: 1210100000:02:290:0002, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої на території АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, виданого головою Дніпропетровської міської ради народних депутатів 05 квітня 1999 року; домоволодіння, яке складається з одного житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право власності, виданого 17 квітня 2000 року виконавчим комітетом Бабушкінської районної ради на підставі рішення виконавчого комітету Бабушкінської районної Ради народних депутатів №703 від 26 листопада 1999 року, зареєстрованого в КП «ДМБТІ» ДОР 17 квітня 2000 року та записано в реєстрову книгу №629 за реєстрованим №200-80; земельної ділянки, площею 0,0614 га, кадастровий номер: 1223285500:01:301:0032, для ведення садівництва, розташованої на території с/т «Магнолія» с. Новоселівка, Піщанської сільської ради, що належить ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, виданого головою сільської ради народних депутатів 28 лютого 1996 року.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська про забезпечення позову від 10 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 , через свого представника, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було винесено судове рішення без з'ясування усіх обставин справи, що мають значення для справи, судове рішення ґрунтується на припущеннях, оскільки між сторонами реального спору не існує.
Вказує, що ОСОБА_1 не є особою, щодо якої встановлено факт проживання однією сім'єю з померлим, не є особою, щодо якої встановлено, що нею та померлим ОСОБА_4 за час проживання однією сім'єю набуте будь-яке спільне майно, тобто ОСОБА_1 не має ніяких спадкових прав.
Позивач своїм правом на подачу відзиву не скористалася.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник відповідача ОСОБА_5 , в судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Інші часники справи в судове засідання на з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явись в судове засідання, оскільки відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
У ч.3 ст.3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмета спору.
Пунктом 4 ч.1 ст.150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулась до суду з вимогами про усунення від права на спадкування за законом та визнання права власності на спадкове майно.
Вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову спрямовані на попередження недобросовісної поведінки відповідача під час розгляду судового спору, недопущення з його боку дій, які можуть ускладнити у майбутньому виконання ймовірного судового рішення.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 (провадження №14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
Встановивши, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, та врахувавши, що вказаний спосіб забезпечення є адекватним захистом для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність забезпечення позову.
Судом першої інстанції вірно враховано, що судом розглядається спір між сторонами предметом якого, в тому числі, є визначення права власності на нерухоме майно, на яке судом встановлене забезпечення, і заходи такого забезпечення позову є співмірними заявленим позовним вимогам, а також є необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення у разі його задоволення.
Задоволення заяви про, забезпечення позову не являється фактичним вирішенням справи по суті і не порушує прав інших осіб.
Подібним за наведених вище висновкам дійшов суд касаційної інстанції в свої ухвалах від 12 вересня 2022 року у справі №127/25378/21, від 20 вересня 2023 року у справі №206/2163/23.
Враховуючи викладене, висновок суду є правильним, оскільки у разі відчуження спірного нерухомого майна, відновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась до суду, буде неможливим, позивач буде вимушена здійснювати додаткові процесуальні дії для відновлення свого порушеного права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, та не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції при вирішенні питання про забезпечення позову і не тягнуть скасування судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування ухвали Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 червня 2024 року немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу адвоката Шустрова Євгенія Федоровича, що діє в інтересах ОСОБА_3 , яка діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 , на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська про забезпечення позову від 10 червня 2024 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська про забезпечення позову від 10 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повна постанова складена 28.05.2025р.
Головуючий суддя О.В. Агєєв