21 травня 2025 року м. Харків Справа № 922/4191/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Слободін М.М., суддя Тихий П.В.,
за участю секретаря судового засідання Голозубової О.І.,
за участю представників:
від позивача за первісним позовом - Жовновач А.М. - на підставі ордеру серії АХ №1252731 від 20.05.2025;
від відповідача за первісним позовом (апелянта) - Давидюк О.М. - на підставі ордеру серії АХ№1226044 від 09.12.2024,
розглянувши у відритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мікіша Олександра Анатолійовича, м.Харків, (вх.862Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у справі №922/4191/24 (суддя Аріт К.В., ухвалене в м.Харків, дата складення повного тексту - 04.04.2025)
за первісним позовом: Приватного підприємства “Классика-Н», м.Харків,
до відповідача: фізичної особи-підприємця Мікіша Олександра Анатолійовича, м.Харків,
про стягнення 237251,02грн.
та за зустрічним позовом: фізичної особи-підприємця Мікіша Олександра Анатолійовича, м.Харків,
до відповідача: Приватного підприємства “Классика-Н», м.Харків,
про визнання дійсним правочину,
25.11.2024 Приватне підприємство “Классика-Н» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Мікіша Олександра Анатолійовича про стягнення 237251,02грн., з яких: сума безпідставно набутих грошових коштів - 183000,00грн.; сума інфляційних - 41188,36грн.; сума 3% річних - 13062,66грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що протягом червня - липня 2022 року перерахував на користь відповідача грошові кошти в розмірі 183000,00грн., що підтверджується платіжними інструкціями: №103 від 24.06.2022, №122 від 27.07.2022, №124 від 28.07.2022, з призначенням платежу "Безвiдсоткова фiнансова допомога на зворотнiй ocнoвi згiдно Договору №15 вiд 24.06.2022 р. Без ПДВ.".
Вказані грошові кошти були перераховані на користь фізичної особи-підприємця Мікіші Олександра Анатолійовича за відсутності будь-яких договірних правовідносин, а в призначеннях платежів було помилково вказано договір безвідсоткової позики №15 від 24.06.2022, який між сторонами укладено не було.
У зв'язку із вказаними обставинами 11.11.2024 Приватним підприємством “Классика-Н» було направлено вимогу до фізичної особи-підприємця Мікіші Олександра Анатолійовича про повернення безпідставно набутих грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України. Але, відповіді на вказану вимогу надано не було, як і не було в добровільному порядку повернуто помилково перераховані грошові кошти, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
У відзиві на позовну заяву, подану до господарського суду Харківської області 26.12.2024, відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність, посилаючись на те, що позивач і відповідач є учасниками взаємопов'язаної групи суб'єктів господарювання, що здійснюють спільну виробничу діяльність із виробництва поліграфічної продукції.
З 1994 року ОСОБА_1 (особа, яка не є учасником провадження у справі) та ОСОБА_2 (керівник позивача), ведуть спільну господарську діяльність щодо виробництва та реалізації певної продукції ( засоби пакування (коробки, пенали) для фармацевтичної продукції та інструкції (вкладиші), групові і ідентифікаційні етикетки для фармацевтичних препаратів). З 2008 року до цієї діяльності приєднались ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 . Господарська діяльність здійснюється із використанням спільного обладнання, одних й тих же нежитлових виробничих приміщень (частини нежитлової будівлі), розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач наполягав, що спірні платежі були здійснені в межах спільної господарської діяльності між позивачем та відповідачем, що виключає застосування норми статті 1212 ЦК України.
За твердженнями відповідача з 1994 вся господарська діяльність пов'язаної групи компаній здійснюється через попередньо створених для цього суб'єктів господарювання, а саме: ТОВ "КАРАТ" (учасники ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , співвідношення часток 50% на 50%); ТОВ "ФАРМАЦИЯ" (учасники ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ) співвідношення часток 50% на 50%); ТОВ "МИР" (учасники ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , співвідношення часток 50% на 50%); ПП "ЕЛАНА-В" (учасник ОСОБА_3 частка 100%); ПП “Классика-Н» (учасник ОСОБА_4 частка 100%); ПП "ПОТОК-А" (учасник ОСОБА_2 частка 100%); ПП "КЛАР" (учасники ОСОБА_4 , ОСОБА_3 співвідношення часток 50% на 50%); ПП "ФІКСАЖ" (учасник ОСОБА_1 частка 100%).
А також із залученням таких суб'єктів господарювання як: ФОП Ашихіна Марина Олександрівна, ФОП Ашихіна Неллі Сергіївна, ФОП Микиша Юлія Іллівна, ФОП Мікіша Олександр Анатолійович, ФОП Ройланд Георгій Вадимович, ФОП Кочергіна Катерина Олександрівна, ФОП Беспала Зоя Борисівна, ФОП Донська Ольга Вікторівна, ФОП Ларіонов Арсеній Юрійович, ФОП Мартинов Сергій Олександрович, ФОП Любименко Вікторія Григорівна.
В період з 1994 по 2021 рік ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вели спільну господарську діяльність із ФОП Мікіша О.А., дотримуючись правил її ведення і часток її розподілу.
Належність всіх перелічених суб'єктів господарювання, в тому числі і позивача та відповідача, до однієї групи взаємопов'язаних суб'єктів господарювання відповідач обґрунтовував наступним: здійснення господарської діяльності за одним і тим же місцем розташування; співпадіння адрес місцезнаходження юридичних осіб, що входять у групу компаній, в тому числі і позивача та відповідача; здійснення одних і тих же самих видів господарської діяльності; здійснення господарської діяльності із використанням одних і тих же засобів виробництва (обладнання, устаткування, пристроїв, механізмів); здійснення господарської діяльності із використанням одного і того самого нежитлового приміщення (частини нежитлової будівлі) розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ); реалізація виробленої господарської продукції одним і тим же самим контрагентам (суб'єктам господарювання); виконання робіт із використанням одних і тих самих найманих працівників.
Відповідач також наголошував на тому, що ведення спільної господарської діяльності між позивачем та відповідачем (входження до однієї групи взаємопов'язаних суб'єктів господарювання) вказує на те, що всі грошові кошти які були перераховані з поточного рахунку позивача на поточний рахунок відповідача та є тими грошовими коштами, що перерозподілялись між суб'єктами господарювання в межах одного спільного бізнесу (групи суб'єктів господарювання). Зазначене в свою чергу свідчить про те, що на поточний рахунок відповідача позивач перераховував не свої власні кошти, отримані в результаті його самостійної господарської діяльності, а грошові кошти, що є спільною власністю позивача і відповідача.
Відповідач акцентував увагу суду на тому, що ідентифікує платежі, які було здійснено позивачем на його користь згідно платіжних інструкцій №103 від 24.06.2022, №122 від 27.07.2022, №124 від 28.07.2022, як особлива фінансова операція - розподіл (перерозподіл) коштів між рахунками взаємопов'язаних суб'єктів господарювання, що були отримані в результаті спільної господарської діяльності. Така ідентифікація не передбачає виникнення обов'язку повернення попередньо отриманих грошових коштів.
Як стверджував відповідач, протягом червня 2022 - липня 2022 виникла необхідність перерозподілу грошових коштів, отриманих в результаті спільної господарської діяльності зазначеної групи взаємопов'язаних компаній (спільного бізнесу), який передбачав переведення наявних грошових коштів із поточного рахунку одного учасника (юридичної особи) спільної групи взаємопов'язаних суб'єктів господарювання на поточний рахунок іншого учасника спільної групи взаємопов'язаних суб'єктів господарювання.
На момент прийняття рішення про проведення такого перерозподілу вільні кошти знаходились на поточному рахунку позивача, а потреба у перерозподілі виникла у відповідача. Як наслідок, було здійснено вказані платежі з поточного рахунку позивача на поточний рахунок відповідача. В подальшому ці грошові кошти були конвертовані у готівкові та спрямовані на оплату поточних зобов'язань в межах взаємопов'язаної групи суб'єктів господарювання.
При цьому відповідач зазначав, що всупереч затвердженим правилам здійснення спільної діяльності в межах групи компаній всі перераховані платежі було здійснено із іншим (відмінним від звичного) цільовим призначенням платежу - безвідсоткова фінансова допомога на зворотній основі. Хоча, насправді перерахування вказаних коштів було звичайним перерозподілом.
Вказані вище обставини і стали підставою для звернення, 27.12.2024 фізичної особи-підприємця Мікіши Олександри Анатолійовича до господарського суду Харківської області з зустрічною позовною заявою до Приватного підприємства “Классика-Н», в якій він просив суд визнати дійсним правочин між позивачем та відповідачем щодо розподілу (перерозподілу) коштів між рахунками взаємопов'язаних суб'єктів господарювання, що були отримані в результаті спільної господарської діяльності на загальну суму 183000,00грн. за платіжними інструкціями (платіжними дорученнями): №103 від 24.06.2022, №122 від 27.07.2022, №124 від 28.07.2022 з цільовим призначенням безвідсоткова фінансова допомога на зворотній основі згідно договору № 15 від 24.06.2022.
Рішенням господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у справі №922/4191/24 первісний позов задоволено повністю; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Мікіша Олександра Анатолійовича на користь Приватного підприємства “Классика-Н» 237251,02грн., з яких: 183000,00грн. - безпідставно набуті грошові кошти; 41188,36грн. - інфляційні; 13062,66грн. - 3% річних, а також 2847,01грн. судового збору; в задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Відповідні висновки місцевого господарського суду, в частині задоволення первісного позову, з посиланням на положення статей 11, 202, 205, 206, 207-209, 509, 639, 541, 642, 1212 Цивільного кодексу України мотивовані тим, що матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами той факт, що ПП »Классика-Н» перерахувало на користь Фізичної особи-підприємця Мікіші Олександра Анатолійовича грошові кошти у період з червня по липень 2022 року в загальній сумі 183000,00грн. за платіжними інструкціями №103 від 24.06.2022 на суму 120000,00грн; №122 від 27.07.2022 на суму 11000,00грн; 124 від 28.07.2022 на суму 52000,00грн., з призначеннями платежу: "безвiдсоткова фiнансова допомога на зворотнiй ocнoвi згiдно договору №15 вiд 24.06.2022".
Обидві сторони у своїх заявах по суті справи та наданих поясненнях, визнають, що вказаний договір між ними ніколи не укладався. Таким чином, обставина неукладення сторонами договорів, з посиланням на які ПП »Классика-Н» були здійснені вищевказані платежі на користь Фізичної особи-підприємця Мікіші Олександра Анатолійовича, не підлягає доказуванню в силу приписів частині 1 статті 75 ГПК України. Крім того, суд встановив, що будь-які інші договори, на підставі яких здійснено вказані платежі в матеріалах справи також відсутні.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що вказані грошові кошти в загальній сумі 183000,00грн. були набуті ФОП Мікіша О.А. без достатньої правової підстави, а тому він зобов'язаний повернути їх позивачу за первісним позовом відповідно до приписів частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Здійснивши висновок про допущене відповідачем прострочення повернення безпідставно набутих коштів, місцевий господарський суд, перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню інфляційних та 3% річних, дійшов висновку про їх арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення 41188,36грн. інфляційних та 13062,66грн. 3% річних також визнав правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову господарський суд першої інстанції керуючись положеннями статей 207, 218, 638, 1130, 1131, 1132, 1134, 1137 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про відсутність підстав для визнання дійсним правочину щодо розподілу (перерозподілу) коштів між рахунками взаємопов'язаних суб'єктів господарювання, що були отримані в результаті спільної господарської діяльності на загальну суму 183000,00грн., оскільки позивачем за зустрічним позовом не було доведено належними доказами погодження сторонами в письмовій формі умов договору спільної діяльності, зокрема, щодо правил координації спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, прав та обов'язків сторін договору спільної діяльності, правового статусу виділеного для спільної діяльності майна, правил покриття витрат та збитків учасників.
Фізична особа-підприємець Мікіша Олександр Анатолійович з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у справі №922/4191/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову, зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги є тотожними доводам викладеним у відзиві на позовну заяву Приватного підприємства “Классика-Н», поданому до господарського суду Харківської області 26.12.2024, а також в зустрічній позовній заяві.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Мікіша Олександра Анатолійовича на рішення господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у справі №922/4191/24; встановлено відповідачу за зустрічним позовом строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; призначено справу до розгляду на 14.05.2025 о 13:45 годині.
14.05.2025 позивачем за первісним позовом - Приватним підприємством “Классика-Н» подано до апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату (вх.№6030).
16.05.2025 позивачем за первісним позовом - Приватним підприємством “Классика-Н» подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№6191), в якому він просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги фізичній особі-підприємцю Мікіші Олександру Анатолійовичу а рішення господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у справі №922/4191/24 залишити без змін.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 оголошено в судовому засіданні перерву до 21.05.2025 о 13:45 год.
У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 21.05.2025 представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у справі №922/4191/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову, зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.
Представник позивача за первісним позовом заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, рішення господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у справі №922/4191/24 залишити без змін.
Враховуючи, що представники сторін з'явились в судове засідання та надали пояснення в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Звертаючись до суду з відповідним позовом, Приватне підприємство "Классика-Н" зазначало, що протягом червня - липня 2022 року перерахувало на користь Фізичної особи-підприємця Мікіші Олександра Анатолійовича грошові кошти в розмірі 183000,00грн., що підтверджується наступними платіжними інструкціями:
- №103 від 24.06.2022 на суму 120000,00грн. (т.1 а.с.10);
- №122 від 27.07.2022 на суму 11000,00грн. (т.1 а.с.10 на звороті);
- №124 від 28.07.2022 на суму 52000,00грн. (т.1 а.с.11).
В платіжних інструкціях призначенням платежу вказано: "Безвiдсоткова фiнансова допомога на зворотнiй ocнoвi згiдно договору №15 вiд 24.06.2022 р. Без ПДВ."
Дані обставини також підтверджуються копією банківської виписки по рахунку ПП "Классика-Н", відкритого в АТ "Райффайзен Банк" за період з 01.01.2022 по 21.11.2024 (т.1 а.с.11 на звороті).
Як зазначав первісний позивач, вказані грошові кошти були перераховані на користь Фізичної особи-підприємця Мікіші Олександра Анатолійовича за відсутності будь-яких договірних правовідносин, а в призначені платежів було помилково вказано про договір безвідсоткової позики №15 від 24.06.2022, який між сторонами укладено не було.
11.11.2024 ПП “Классика-Н» було направлено вимогу до фізичної особи-підприємця Мікіші Олександра Анатолійовича стосовно повернення безпідставно набутих грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України (т.1 а.с.6).
Факт направлення вказаної вимоги та її отримання 18.11.2024 ФОП Мікішею О.А. підтверджується доданими до позовної заяви копіями опису вкладення у цінний лист та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (т.1 а.с.17).
Проте, відповіді на вказану вимогу надано не було, як і не було в добровільному порядку повернуто помилково перераховані грошові кошти, що і стало підставою для звернення 25.11.2024 ПП “Классика-Н» до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Мікіша Олександра Анатолійовича про стягнення 237251,02грн., з яких: сума безпідставно набутих грошових коштів - 183000,00грн.; сума інфляційних - 41188,36грн.; сума 3% річних - 13062,66грн. (т.1 а.с.1-18).
27.12.2024 фізична особа-підприємець Мікіша Олександр Анатолійович звернувся до господарського суду Харківської області з зустрічною позовною заявою до ПП “Классика-Н», в якій просив суд визнати дійсним правочин між позивачем та відповідачем щодо розподілу (перерозподілу) коштів між рахунками взаємопов'язаних суб'єктів господарювання, що були отримані в результаті спільної господарської діяльності на загальну суму 183000,00грн., за платіжними інструкціями (платіжними дорученнями) №103 від 24.06.2022, №122 від 27.07.2022, №124 від 28.07.2022, з цільовим призначенням "безвідсоткова фінансова допомога на зворотній основі згідно договору № 15 від 24.06.2022" (т.1 а.с.151-162).
В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач посилався на те, що спірні платежі були здійснені в межах спільної господарської діяльності між ПП “Классика-Н» та ФОП Мікіша О.А., що виключає застосування норми статті 1212 ЦК України.
ФОП Мікіша О.А. зазначив, що всупереч затвердженим правилам здійснення спільної діяльності в межах групи компаній, всі перераховані платежі було здійснено із іншим (відмінним від звичного) цільовим призначенням платежу - безвідсоткова фінансова допомога на зворотній основі, хоча насправді перерахування вказаних коштів, було звичайним перерозподілом.
Отже, позивачем за зустрічним позовом було ідентифіковані платежі, які здійснено ПП “Классика-Н» із цільовим призначенням платежу безвідсоткова фінансова допомога на зворотній основі згідно договору № 15 від 24.06.2022, як особливу фінансову операцію розподілу (перерозподіл) коштів між рахунками взаємопов'язаних суб'єктів господарювання, що були отримані в результаті спільної господарської діяльності, у зв'язку із чим, відсутні підстави для повернення вказаних грошових коштів.
Позивач за зустрічним позовом зазначав, що 13.12.2023 ПП “Классика-Н» було направлено на адресу ФОП Мікіша О.А. вимогу № 14/23 від 13.12.2023, в якій воно вимагало повернути грошові кошти, що були отримані останнім на умовах грошової позики на підставі договору позики № 15 від 24.06.2022 (т.1 а.с.65).
Таким чином, станом на 13.12.2023 ПП “Классика-Н» ідентифікувало відносини які склались між позивачем та відповідачем відносинами позики, заснованими на договорі позики № 15 від 24.06.2022. А вже 11.11.2024 ПП »Классика-Н» звернулась з вимогою №11 до ФОП Мікіша О.А. про повернення безпідставно отриманих грошових коштів.
Отже, на думку ФОП Мкіша О.А, вказані обставини свідчать про існування між сторонами договірних правовідносин щодо спільної діяльності, у зв'язку із чим, ФОП Мікіша О.А. просив суд визнати дійсним правочин між позивачем та відповідачем щодо розподілу (перерозподілу) коштів між рахунками взаємопов'язаних суб'єктів господарювання, що були отримані в результаті спільної господарської діяльності на загальну суму 183000,00 грн., за платіжними інструкціями (платіжними дорученнями): №103 від 24.06.2022, №122 від 27.07.2022, №124 від 28.07.2022, з цільовим призначенням "безвідсоткова фінансова допомога на зворотній основі згідно договору № 15 від 24.06.2022".
Рішенням господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у даній справі первісний позов задоволено повністю; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Мікіша Олександра Анатолійовича на користь Приватного підприємства “Классика-Н» 237251,02грн., з яких: 183000,00грн. - безпідставно набуті грошові кошти; 41188,36грн. - інфляційні; 13062,66грн. - 3% річних, а також 2847,01грн. судового збору; в задоволенні зустрічного позову відмовлено (т.2 а.с.197-217).
Оцінюючи встановлені судом факти та відповідні їм правовідносини, колегія суддів опирається на базовий принцип цивільного законодавства, закріплений в статті 15 Цивільного кодексу України, відповідно до якого судовому захисту підлягає порушене або невизнане право, або легітимний інтерес, тобто інтерес, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
З наведеного визначення з очевидністю випливає, що суд не захищає зловживання правом чи протиправного інтересу.
Крім того, вирішуючи спір, колегія суддів враховує, що Конституційний Суд України у своїх рішеннях також виходить з того, що принцип верховенства права розкривається в таких його складових, як ефективність мети і засобів правового регулювання, розумність та логічність закону (Рішення Конституційного Суду України від 08.12.2011 №16-рп/2011).
Між тим, аналіз підстав і вимог первісного позову вказує на те, що позивачем за первісним позовом не доведена наявність в нього порушеного права чи легітимного інтересу, який може підлягати судовому захисту.
Так, спірне перерахування коштів було здійснено останнім із призначенням платежу “Безвiдсоткова фiнансова допомога на зворотнiй ocнoвi згiдно договору №15 вiд 24.06.2022 р. Без ПДВ.", тобто за договором позики.
У позові позивач відкидає зазначену ним самим підставу перерахування коштів і зазначає про помилковість здійсненого перерахування, посилаючись на неукладеність договору позики.
Колегія суддів зазначає, що таке тлумачення закону позивачем прямо суперечить приписам цивільного законодавства.
Так, згідно приписів статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відсутність у сторін даного спору договору позики безспірно свідчить про невиконання цієї вимоги.
Однак, колегія суддів звертає увагу сторін спору на те, що згідно приписів статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Таким чином, загальне правило про наслідки недодержання вимоги щодо простої письмової форми правочину полягає у встановленні презумпції дійсності такого правочину, якщо законом не передбачено спеціально, що недодержання письмової форми правочину тягне недійсність останнього.
Для договорів позики закон такої умови, як відомо, не встановлює.
Крім того, колегія суддів зазначає, що правочин, зазначений позивачем у призначенні платежу, не може вважатись неукладеним, оскільки він був повністю виконаний позикодавцем.
Так, відповідно до одноманітних правових позицій Верховного Суду у даній категорії спорів, не може кваліфікуватись як неукладений правочин, який був виконаний стороною/сторонами повністю або частково.
Зокрема, така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), де зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
Аналогічна позиція викладена і у пункті 6.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц.
У даному спорі колегією суддів встановлений безспірний факт неодноразового перерахування коштів позикодавцем із відповідним призначенням платежу, та прийняття коштів позичальником.
З урахуванням реального характеру договору позики (стаття 1046 Цивільного кодексу України), договір є укладеним з моменту перерахування грошових коштів позичальнику, і ця умова у спірних правовідносинах була виконана.
Крім того, в цій частині колегія суддів враховує пояснення відповідача за первісним позовом про те, що гроші були перераховані позивачем без будь-яких помилок, свідомо та узгоджено із відповідачем.
Таким чином, обставини даного спору свідчать про те, що задоволення первісного позову не може відбутись без спростування позивачем його власних дій, які полягали у виконанні договору позики.
Між тим, позивач не навів суду жодних обґрунтованих пояснень та доказів в обґрунтування свого твердження про “помилковість» перерахування коштів.
Зокрема, позивач не надав ніяких пояснень щодо систематичності дії з перерахування грошей із призначенням платежу “Безвiдсоткова фiнансова допомога на зворотнiй ocнoвi згiдно договору №15 вiд 24.06.2022 р. Без ПДВ.", які відбувались у даній справі тричі.
Колегія суддів, опираючись на принцип розумності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і міркування здорового глузду, допускає можливість бухгалтерської помилки, однак повністю виключає можливість вчинення такої помилки систематично. Між тим, тільки в даній справі перерахування відбувалося тричі із значним проміжком у часі.
Однак дані ЄДРСР містять посилання і на інші справи - №№922/3874/24, 922/4171/24, 922/4175/24, 922/4264/24, 922/4523/24, 922/4542/24, про що зазначив відповідач за первісним позовом у своєму виступі, і зазначені справи є повністю подібними спору у даній справі, мають аналогічного позивача, підстави і предмет позову, і зміст рішень у даних справах свідчить про те, що перерахування позичкових коштів відбувалось позивачем за первісним позовом десятки раз.
Представник позивача за первісним позовом не зміг надати об'єктивних відповідей на запитання колегії суддів щодо надзвичайної систематичності “бухгалтерських помилок», а також способу отримання бухгалтером позивача платіжних реквізитів сторонніх ФОПів та підприємств для здійснення десятків “помилкових перерахувань».
Колегія суддів відзначає, що матеріали справи не містять ані даних про проведення службової перевірки бухгалтера позивача за первісним позовом, ані даних про притягнення його до відповідальності чи звернення позивача до правоохоронних органів тощо.
Більш того, представник позивача за первісним позовом не зміг надати пояснення стосовно того, чому з відповідним позовом про стягнення безпідставно набутих коштів Приватне підприємство "Классика-Н" звернулось лише через два роки після проведення відповідних платежів.
Оцінюючи встановлені обставини у сукупності, колегія суддів опирається на приписи пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України і зазначає, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що "водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах".
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: "добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України).
Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 Цивільного кодексу України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 11.01.2023 у справі №548/741/21.
Судова колегія наголошує, що в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що принцип розумності (міркування здорового глузду) свідчать про недоведеність позивачем підстави позову а саме помилкового (безпідставного) перерахування коштів.
В цій частині колегія суддів вважає за можливе зробити важливе застереження, яке полягає у тому, що до обов'язків суду, який розглядає приватно-правовий спір, не входить встановлення об'єктивної істини, зокрема, дійсного характеру правовідносин між позивачем і відповідачем.
Наведений вище логічний і юридичний аналіз безспірно свідчить, що можливість помилкового перерахування коштів (“бухгалтерської помилки») позивачем повністю виключається. В свою чергу, недоведеність підстав позову унеможливлює задоволення такого позову незалежно від того, які обставини в дійсності викликали систематичне і тривале перерахування коштів позивачем на адресу інших підприємств і ФОПів.
Щодо зустрічних позовних вимог фізичної особи-підприємця Мікіши Олександри Анатолійовича до Приватного підприємства “Классика-Н» про визнання дійсним правочину між позивачем та відповідачем щодо розподілу (перерозподілу) коштів між рахунками взаємопов'язаних суб'єктів господарювання, що були отримані в результаті спільної господарської діяльності на загальну суму 183000,00грн., за платіжними інструкціями (платіжними дорученнями): №103 від 24.06.2022, №122 від 27.07.2022, №124 від 28.07.2022, з цільовим призначенням безвідсоткова фінансова допомога на зворотній основі згідно договору № 15 від 24.06.2022, судова колегія зазначає наступне.
В обґрунтування наявності підстав для задоволення зустрічних позовних вимог позивач посилався на те, що здійснення спірних платежів здійснювалося в межах спільної господарської діяльності сторін, які є пов'язаними суб'єктами.
Проте, фінансові операції щодо розподілу (перерозподілу) коштів між рахунками взаємопов'язаних суб'єктів господарювання, що були отримані в результаті спільної господарської діяльності було укладено не у тій формі, як того вимагає чинне законодавство України, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Судова колегія зазначає, що матеріали справи не містять договорів, які містили б істотні умови договору про спільної діяльності, на існуванні якої наполягає позивач за зустрічним позовом - фізична особа-підприємець Мікіша Олександр Анатолійович.
Спільна діяльність врегульована главою 77 Цивільного кодексу України.
Так, статтею 1130 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Водночас, відповідно до вимог статті 1131 Цивільного кодексу України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Позивачем за зустрічним позовом, ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані під час апеляційного перегляду даної справи, не було надано жодного письмового доказу досягнення сторонами згоди щодо вищевказаних істотних умов договору про спільну діяльність, а також щодо правил розподілу/перерозподілу прибутку.
Колегія суддів зауважує, що якщо між сторонами відбувається "перерозподіл грошових коштів", які "були конвертовані у готівкові кошти та спрямовані на оплату поточних зобов'язань в межах взаємопов'язаної групи суб'єктів господарювання" як стверджує позивач за зустрічним позовом, то це має ознаки об'єднання вкладів учасників, тобто ознаки простого товариства.
Якщо ж між сторонами виник договір простого товариства, то його істотні умови визначені положеннями статей 1132-1143 Цивільного кодексу України.
За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (стаття 1132 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень статті 1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.
Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном (частина 1 статті 1134 Цивільного кодексу України).
Саме з цим пов'язана необхідність реєстрації такого договору, що врегульовано пунктом 64.6. статті 64 Податкового кодексу України, якою передбачено що на обліку у контролюючих органах повинні перебувати договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені цим Кодексом.
Проте, згідно з інформацією викладеною у листі Головного управління ДПС у Харківській області від 27.12.2024 №63003/6/20-40-12-02-12 Приватне підприємство “Классика-Н» не є учасником договорів управління майном та угод про розподіл продукції (договорів спільної діяльності, розподілу продукції у розумінні приписів статті 1134 Цивільного кодексу України) (т.1 а.с.208).
Крім того, статтею 1137 Цивільного кодексу України визначено, що порядок відшкодування витрат і збитків, пов'язаних із спільною діяльністю учасників, визначається за домовленістю між ними. У разі відсутності такої домовленості кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу у спільне майно. Умова, за якою учасник повністю звільняється від участі у відшкодуванні спільних витрат або збитків, є нікчемною.
Якщо договір простого товариства не пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, кожний учасник відповідає за спільними договірними зобов'язаннями усім своїм майном пропорційно вартості його вкладу у спільне майно. За спільними зобов'язаннями, що виникли не з договору, учасники відповідають солідарно. Якщо договір простого товариства пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення (стаття 1138 Цивільного кодексу України).
За приписами статті 1139 Цивільного кодексу України прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників. Умова про позбавлення або відмову учасника від права на частину прибутку є нікчемною.
Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, аналіз банківської виписки по рахунку Приватного підприємства "Классика-Н", відкритого в АТ "Райффайзен Банк", вбачається, що за період з 01.11.2022 по 01.12.2024 (т.2 а.с.22-58), сторонами у справі не було вчинено розподілів чи перерозподілів грошових коштів від спільної діяльності, покриття збитків чи розподілення прибутків.
Натомість, з наданої виписки вбачається, що ПП "Классика-Н" неодноразово надавало безвідсоткову фінансову допомогу на зворотній основі ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ТОВ "МИР", ТОВ "Карат" та іншим особам, які повертались на рахунок ПП "Классика-Н" в тому самому розмірі, з тим самим призначенням платежу.
Крім того, наявність договорів оренди приміщення і обладнання між ПП "Классика-Н" та ТОВ "Фармация" (т.1 а.с.166-169), які надані позивачем за зустрічним позовом на підтвердження спільної діяльності, вказує саме на наявність договірних відносин з оренди майна, а не відносини спільної діяльності між ПП "Классика-Н", ФОП Мікіша О.А., чи то з ТОВ "Фармация", чи ТОВ "Карат".
За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність спільної діяльності у формі простого товариства між сторонами у даній справі.
Щодо узгодження істотних умов договору судова колегія зазначає, що матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами у справі той факт, що у 1994 році було створено юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРАТ", 50% статутного капіталу якого належать ОСОБА_6 , а інші 50% - ОСОБА_2 , що підтверджується копією відповідного статуту юридичної особи (т.1 а.с.112-117)
Проте, положення вказаного статуту не містять положень про участіь фізичної особи - підприємця Мікіші Олександра Анатолійовича в господарській діяльності ТОВ "КАРАТ" або питання його участі в управлінні підприємством як довіреної особи ОСОБА_6 .
За наведених обставин, відсутні підстави вважати, що є узгоджена між ФОП Мікіша О.А. та ПП “Классика-Н» (100% статутного капіталу належать Ашихіній М.О.) спільна діяльність.
Щодо доводів позивача за зустрічним позовом про наявність одних і тих самих контрагентів-покупців ТОВ "Дослідний завод "ГНЦЛС", ТОВ "Фармекс Груп", ТОВ "ФК "Здоров'я", ТОВ "ХФП "Здоров'я народу" судова колегія зазначає, що наявні в матеріалах справи листи-відповіді вказаних контрагентів (т.2 а.с.131-134), спростовують вказані доводи, оскільки спільні договори між сторонами відсутні, поставка товару відбувалась в різні періоди, розрахунки здійснювались на рахунки виконавців.
Місцезнаходження ФОП Мікіша О.А. та ПП “Классика-Н» за однією адресою та виготовлення однієї продукції також не є достатньою підставою вважати їх господарську діяльність спільною.
Крім того, Меморандум від 22.02.2022 між учасниками ТОВ "Карат" щодо порядку прийняття рішень, укладений між учасником ТОВ "Карат" Ашихіною М.А. та учасником ТОВ "Карат" ОСОБА_6 (т.1 а.с.100-102), не регулює спільну діяльність ФОП Мікіша О.А. та ПП "Классика-Н", не визначає жодних істотних умов щодо спільної діяльності ФОП Мікіша О.А. та ПП "Классика-Н", оскільки регулює відносини між учасником ТОВ "Карат" ОСОБА_7 та учасником ТОВ "Карат" ОСОБА_6 .
Статтею 1131 Цивільного кодексу України встановлено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.
Положеннями частини 1 статті 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 218 Цивільного кодексу України передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для визнання дійсним правочину щодо розподілу (перерозподілу) коштів між рахунками взаємопов'язаних суб'єктів господарювання, що були отримані в результаті спільної господарської діяльності на загальну суму 183000,00 грн., за платіжними інструкціями (платіжними дорученнями): №103 від 24.06.2022 на суму 120000,00грн; №122 від 27.07.2022 на суму "безвідсоткова фінансова допомога на зворотній основі згідно договору № 15 від 24.06.2022", оскільки позивачем за зустрічним позовом не було доведено належними доказами погодження сторонами в письмовій формі умов договору спільної діяльності, зокрема, щодо правил координації спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, прав та обов'язків сторін договору спільної діяльності, правового статусу виділеного для спільної діяльності майна, правил покриття витрат та збитків учасників.
Судова колегія зазначає, що відповідно до пункту 31 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських судів про якість судових рішень, щоб мати ознаки високої якості, судове рішення повинно сприйматися сторонами по справі та суспільством у цілому як результат правильного застосування юридичних норм, справедливого судового процесу та належної оцінці фактів, а також як таке, що може бути ефективно виконаним. Лише в цьому випадку сторони будуть упевнені, що їхню справу розглянуто й вирішено належним чином, а громадськість сприйме ухвалене рішення як фактор відновлення суспільної злагоди.
Пунктом 38 Висновку визначено, що при викладені мотивів прийняття рішення слід відповісти на аргументи сторін, тобто окремий пункт вимог та аргументи захисту. Це є важливою гарантією, яка дає можливість сторонам переконатись в тому, що їхні доводи були вивчені, а отже, суддя взяв їх до уваги.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що господарським судом першої інстанції при розгляді даної справи та ухваленні оскаржуваного рішення не було прийнято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть даного спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
З огляду на вищевикладене, оскільки місцевий господарський суд не забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Мікіша Олександра Анатолійовича підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у справі №922/4191/24 скасуванню в частині задоволення первісного позову із прийняттям в цій частині нового рішення, про відмову в задоволенні первісного позову. В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у справі №922/4191/24 залишити без змін.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, судова колегія керується положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладає судовий збір за подання апеляційної скарги на відповідача.
Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 3 ч. 1 ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мікіша Олександра Анатолійовича задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у справі №922/4191/24 скасувати в частині задоволення первісного позову.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову.
В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у справі №922/4191/24 залишити без змін.
Стягнути з Приватного підприємства “Классика-Н» (61072, м. Харків, вул. Єсеніна, буд.7, кв. 21, код ЄДРПОУ 37761611) на користь Фізичної особи-підприємця Мікіша Олександра Анатолійовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3952,05грн.
Повна постанова складена 29.05.2025.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя О.В. Плахов
Суддя М.М. Слободін
Суддя П.В. Тихий