ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
28 травня 2025 року Справа № 906/815/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Петухов М.Г.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2025 та ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет Н" на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 12.03.2025 у справі № 906/815/24 (суддя Кравець С.Г.)
за позовом ОСОБА_2
до відповідачів: 1) ОСОБА_1 ; 2) ОСОБА_3 ; 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет Н"
про визнання недійсним договору купівлі-продажу та акту приймання-передачі частки та перерозподіл часток
за участю представників сторін:
позивача - Сіра А.В.;
відповідача - 1 - Лященко А.М.;
відповідача - 2 - не з'явився;
відповідача - 3 -Лященко А.М.;
ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернулася до Господарського суду Житомирської області із позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач-1, ОСОБА_1 ), ОСОБА_3 (далі - відповідач-2, ОСОБА_3 ,) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет Н" (далі - відповідач-3, ТОВ "Паритет Н"), в якому просить суд (з урахуванням уточненої позовної заяви):
- визнати недійсним договір купівлі - продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н", укладений 26.09.2022;
- визнати недійним акт приймання - передачі частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" від 26.09.2022, який зареєстровано в реєстрі за № 1196, 1197 на бланку № НСЕ010825, справжність підписів на якому засвідчено приватним нотаріусом Новоград-Волинського районного нотаріального округу Лінкевичем Б.А.;
- витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частку в статутному капіталі номінальною вартістю 150 000 грн, що становить 50 % статутного капіталу ТОВ "Паритет Н";
- визначити розмір статутного капіталу ТОВ "Паритет Н" в сумі 300 000 грн та розміри часток у статутному (складеному) капіталі його учасників, а саме:
- розмір частки ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" складає 150 000 грн, що становить 50 % статутного капіталу ТОВ "Паритет Н";
- розмір частки ОСОБА_1 в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" складає 150 000 грн, що становить 50 % статутного капіталу ТОВ "Паритет Н".
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 станом на 11.03.2022 була учасником ТОВ "Паритет Н" та володіла часткою у статутному капіталі товариства в розмірі 50% номінальною вартістю 150 000 грн. Зважаючи на довірливі відносини, позивачем 11.03.2022 було видано нотаріальну довіреність на ім'я ОСОБА_3 на представництво інтересів ОСОБА_2 як учасника та засновника ТОВ "Паритет Н", за умови попереднього узгодження всіх дій, що будуть проведені на підставі даної довіреності від 11.03.2022 № 1062. Позивач вказує, що 21.10.2022 позивачу стало відомо, що вона втратила статус учасника товариства, оскільки 26.09.2022 ОСОБА_3 , діючи як представник ОСОБА_2 на підставі довіреності від 11.03.2022 уклала з ОСОБА_1 договір купівлі - продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Паритет Н", відповідно до якого передала у власність ОСОБА_4 частку в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" у розмірі 50 % статутного капіталу товариства номінальною вартістю 150 000 грн. В той же час, 26.09.2022 згідно з умовами вказаного договору ОСОБА_3 , яка діє на підставі довіреності від 11.03.2022, передала, а ОСОБА_1 прийняла частку в статутному капіталі товариства в обсязі 50 % статутного капіталу товариства, що становить 150 000 грн, про що свідчить акт приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства. В даному випадку, під час посвідчення акту приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства від 26.09.2022 нотаріус не пересвідчився у чинності повноважень ОСОБА_3 діяти від імені ОСОБА_2 та не отримав нотаріально посвідченої заяви, складеної ОСОБА_2 про підтвердження дії довіреності від 11.03.2022 № 1062. Позивач доводить, що підтвердженням відсутності волі ОСОБА_2 на укладення договору купівлі-продажу частки від 26.09.2022 є відсутність її заяви про підтвердження чинності довіреності від 11.03.2022 та скасування цієї довіреності в подальшому. Зазначає, що ОСОБА_3 станом на 26.09.2022 не мала повноважень вчиняти дії від імені довірителя - ОСОБА_2 на підставі довіреності від 11.03.2022, оскільки з моменту видачі довіреності до моменту вчинення дій по укладенню договору пройшло більше місяця, а докази складення довірителем нотаріальної заяви про підтвердження дії цієї довіреності та подання такої заяви нотаріусу - відсутні. Стверджує, що вона жодної згоди на вчинення від її імені договору купівлі-продажу від 26.09.2022 не надавала, вказаний правочин не схвалювала, жодних коштів від продажу частки не отримувала, що свідчить про те, що відчуження належної позивачу частки відбулося без її волевиявлення та з порушенням вимог ст. ст. 232, 238 ЦК України. Позивач доводить те, що ОСОБА_1 набула право власності на частку у статутному капіталі ТОВ "Паритет Н", яка належала позивачу, на підставі недійсного правочину, оскільки її відчуження на користь останньої відбулось поза волею власника.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 19.02.2025 позов задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині позовних вимог про витребування з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частку в статутному капіталі номінальною вартістю 150000 грн, що становить 50 % статутного капіталу ТОВ "Паритет Н". Визнано недійсним договір купівлі - продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н", укладений 26.09.2022 між ОСОБА_3 , що діє на підставі довіреності від 11.03.2022 учасника ТОВ "Паритет Н" ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 . Визначено розмір статутного капіталу ТОВ "Паритет Н" в сумі 300 000 грн та розмір часток у статутному (складеному) капіталі його учасників: розмір частки ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" складає 150 000 грн, що становить 50 % статутного капіталу ТОВ "Паритет Н"; розмір частки ОСОБА_1 в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" складає 150 000 грн, що становить 50 % статутного капіталу ТОВ "Паритет Н".
Відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_3 та про визнання недійним акту приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" від 26.09.2022, який зареєстровано в реєстрі за № 1196, 1197 на бланку № НСЕ010825, справжність підписів на якому засвідчено приватним нотаріусом Новоград-Волинського районного нотаріального округу Лінкевичем Б.А. Здійснено розподіл судового збору.
Додатковим рішенням Господарського суду Житомирської області від 12.03.2025 заяву представника ОСОБА_3 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 14 500 грн витрат на професійну правничу допомогу. Заяву представника ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 14500 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ТОВ "Паритет Н" на користь ОСОБА_2 14 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.
До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2025 у справі №906/815/24, в якій відповідач-1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:
- суд першої інстанції неправильно застосував постанову КМУ № 164 (п. 18 ч. 1) як підставу для визнання нечинною довіреності та недійсним договору купівлі-продажу частки;
- твердження суду першої інстанції про те, що оскільки на підписання акту не було волі, то відповідно не було волі і на підписання договору також є нелогічними, оскільки акт вчинявся після укладання договору (який є правочином), виходячи навіть з черговості вчинення відповідних документів; враховуючи те, що акт приймання-передачі визнаний недійсним бути не може, і в цій частині судом відмовлено, відтак відсутні будь-які підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним;
- апелянт звертає увагу суду на відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н". Відсутність волі у ОСОБА_2 на укладання в простій письмовій формі договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" підтверджується тільки відсутністю заяви на підтвердження дії довіреності, яка необхідна тільки для нотаріального посвідчення правочинів. Інших доказів чи обставин, з якими позивач підтверджує відсутність волі ні в позові, ні в інших заявах по суті справи, не наведено та судом першої інстанції в рішенні суду не зазначено;
- приписи ст. 44 Закону України "Про нотаріат" стосуються лише щодо вчинення/посвідчення саме правочинів, які посвідчуються нотаріально, а відтак суд першої інстанції невірно застосував дану норму до нотаріальної дії - засвідчення підпису на акті приймання - передачі частки в статутному капіталі товариства;
- суд першої інстанції фактично вказує на те, що відсутність у нотаріуса документів (які в силу приписів законодавства, нотаріус не зобов'язаний зберігати), про перевірку довіреності під час посвідчення справжності підписів, є підтвердженням відсутності волі на укладений до цього правочин в простій письмовій формі;
- поведінка позивача щодо оспорювання ним договору з підстав відсутності волевиявлення суперечить його попередній вищезазначеній поведінці, а тому є підстави для застосування доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки);
- в судових дебатах представник позивача подав під заявою про зміну предмета позову заяву про виправлення описки, зокрема просив суд першої інстанції розуміти вимогу, як вказано в Законі України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", а саме: "визначити розмір часток". В той же час, у відповідності до ч. 3 ст. 46 ГПК до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви; судом першої інстанції було помилково прийнято зміну предмету позову, а тому зазначена в позові вимога не підлягає задоволенню;
- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку та в порушення ч. 4 ст. 236 ГПК України визначив ефективним способом захисту позовну вимогу про "визначення часток розміру статутного капіталу та розмірі часток учасників";
- орієнтовний розрахунок судових витрат, які очікує понести ОСОБА_1 , пов'язані з розглядом апеляційної скарги становлять 50000 грн; докази вказаного будуть подані у відповідності до норм ГПК України, оскільки наразі послуги надаються.
До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшли апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ "Паритет Н" на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 12.03.2025 у справі № 906/815/24, в якій скаржники просять скасувати додаткове рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу з ТОВ "Паритет Н" та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.
Доводи апеляційних скарг зводяться до наступних аргументів:
- суд першої інстанції не взяв до уваги те, що позивачем взагалі не доведено факт оплати наданих послуг, зважаючи на те, що позивачем не долучено жодних платіжних доручень, квитанцій, що видані банківськими установами, зі змісту яких можна встановити реальну оплату за надані юридичні послуги, що є підставою для відмови у задоволенні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу;
- докази понесення судових витрат на професійну правничу допомогу позивач у суді подав після прийняття рішення. Із поданих позивачем доказів можна встановити, що такі докази були у відповідача упродовж всього розгляду справи, зокрема договір № 34 про надання правничої допомоги. Поважності причин неможливості подання до суду першої інстанції доказів понесених витрат на правничу допомогу до закінчення розгляду справи позивач не навів. Не обґрунтування поважності причин неможливості подання доказів понесення таких витрат, зокрема, договору, до закінчення розгляду справи в суді першої інстанції є підставою для відмови в ухваленні додаткового рішення суду про розподіл судових витрат. З урахуванням викладеного, заява про стягнення витрат на правничу допомогу не підлягала задоволенню, зважаючи на процесуальні порушення та необгрунтування поважності причин пропущення строку подання доказів понесення витрат;
- суд першої інстанції не звернув увагу на те, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з того, що дана справа є типовою, не вимагає значної кількості часу для супроводження даної справи. Задоволена сума грошових коштів у розмірі 29 000 грн очевидно є такою, що не відповідає реальним витратам. Судом першої інстанції також не враховано те, що представник позивача частково відмовився від позовних вимог. В свою чергу, це збільшило витрати на правничу допомогу ТОВ "Паритет Н" та ОСОБА_1 ;
- витрати позивача на подання додаткових письмових пояснень не можна вважати неминучими та необхідними, оскільки позивач на власний розсуд без наявної на те необхідності надав додаткові письмові пояснення поза порядком, передбаченим ч. 5 ст. 161 ГПК України;
- судом першої інстанції не враховано, що у судовому засіданні 09.01.2025 представник позивача - адвокат Сіра А.В. заявила усне клопотання про відкладення розгляду справи або оголошення перерви у судовому засіданні у зв'язку з необхідністю взяти участь у іншому судовому засіданні, яке призначене на 15:10 у приміщенні цього ж суду. В свою чергу, вказане призвело до збільшення кількості судових засідань та, відповідно, розміру витрат. Внаслідок цього, зазначений нібито витрачений позивачем час є явно завищеним та нічим не підтвердженим;
- суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення, провів судове засідання без виклику сторін, що у свою чергу, є порушенням норм процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 24.03.2025 визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В., суддя Петухов М.Г.
Листом від 25.03.2025 витребувано матеріали справи з Господарського суду Житомирської області.
01.04.2025 до суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2025 у справі № 906/815/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 07.05.2025 о 15:00 год.
Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ТОВ "Паритет Н" на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 12.03.2025 у справі № 906/815/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 07.05.2025 о 15:00 год. Об'єднано для спільного розгляду апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2025 та ОСОБА_1 , ТОВ "Паритет Н" на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 12.03.2025 у справі № 906/815/24.
Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 відкладено розгляд справи на 28.05.2025 о 10:00 год.
ОСОБА_2 надіслала до суду відзив на апеляційні скарги, в якому просить залишити їх без задоволення, а судові рішення суду першої інстанції без змін. Позивач зазначає наступне:
- судом першої інстанції правильно визначено, що акт приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства від 26.09.2022 не є самостійним правочином, а є додатком до договору та складений саме на виконання договору, що і стало відмовою у задоволенні вимог про визнання його недійсним;
- звертаючись із даним позовом до суду, ОСОБА_2 обґрунтовувала свої вимоги тим, що не виражала своєї волі на укладення спірного правочину, зазначений договір купівлі-продажу від 26.09.2022 не схвалювала, грошових коштів від продажу своєї частки не отримувала та оскаржуваний правочин має наслідком позбавлення останньої права власності на майно у вигляді корпоративних прав. Доказом того, що на момент укладення як договору купівлі - продажу частки в статутному капіталі так і акту приймання - передачі частки в статутному капіталі від 26.09.2022 була відсутня воля власника щодо укладення вказаних правочинів є факт відсутності нотаріально засвідченої заяви, складеної від імені ОСОБА_5 щодо підтвердження правомочностей ОСОБА_3 діяти від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності від 11.03.2022. Отже, в контексті спірних правовідносин укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" від 26.09.2022 зі складенням відповідного акту приймання-передачі такої частки, що є невід'ємним додатком до договору, справжність підписів на якому нотаріально засвідчена є правовою підставою набуття права на частку (права власності на частку) ОСОБА_1 . Оскільки ОСОБА_3 вчиняла оскаржуваний правочин саме на підставі довіреності, тому до спірних відносин мають застосовуватися норми ст. 17 ЦК України, якими унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів;
- ОСОБА_2 не заперечує, що останньою було видано нотаріально посвідчену довіреність від 11.03.2022, якою вона уповноважила представляти інтереси ОСОБА_3 . Проте, оскільки вказана довіреність видавалася в період дії воєнного стану, до спірних відносин в частині визначення та підтвердження повноважень представника діяти на підставі такої довіреності необхідно застосовувати постанову КМ України № 164 від 28.02.2022 "Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану";
- судом першої інстанції вірно було встановлено, що оскільки наявна в матеріалах справи довіреність, видана 11.03.2022 від імені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 складена саме на білому аркуші паперу, тому перед тим як вчиняти нотаріальне засвідчення справжності підпису на акті приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" на підставі вказаної довіреності, заінтересована особа - ОСОБА_3 мала звернутися до нотаріуса Демецької С.Л. та пересвідчитися у чинності довіреності шляхом отримання від останньої довідки про підтвердження або спростування посвідчення ним такої довіреності;
- при посвідченні підпису ОСОБА_3 , яка діє як представник від імені ОСОБА_2 на акті приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства від 26.09.2022, нотаріус мав пересвідчитися у чинності довіреності та перевірити наявність повноважень ОСОБА_3 з урахуванням п. 18 постанови 164, тобто отримати наступні документи: довідку про підтвердження або спростування посвідчення довіреності, видану нотаріусом, що здійснював посвідчення довіреності на білих аркушах паперу; заяву довірителя про підтвердження дії довіреності, справжність підпису на якій засвідчено нотаріусом; витяг з Єдиного реєстру довіреностей. Проте жодні із вищевказаних документів не складалися, нотаріусом не перевірялися та в матеріалах справи відсутні;
- судом першої інстанції правомірно не враховано свідчення нотаріуса ОСОБА_6 , викладені у заяві свідка, оскільки на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків (ч. 2 ст. 87 ГПК України);
- відсутність заяви ОСОБА_2 про підтвердження чинності довіреності від 11.03.2022 та скасування цієї довіреності в подальшому підтверджує відсутність волі ОСОБА_2 на укладення акту приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Паритет Н", а оскільки вказаний акт є невід'ємною частиною договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" від 26.09.2022, то відсутня воля ОСОБА_2 і на укладення спірного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 29.06.2022, що є підставою для визнання недійсним договору;
- позивач звертає увагу на висновки Верхового Суду, викладені у постанові від 18.12.2024 у справі № 906/69/23, в якій суд досліджував питання щодо застосування норм матеріального права, а саме: ЦК України, Закону України "Про нотаріат" та постанови КМ України № 164 від 28.02.2022 "Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану" до аналогічних відносин, що склалися між сторонами по даній справі;
- позиція позивача щодо заявлених позовних вимог та підстав їх обґрунтування є сталою та не змінювалася, а тому твердження апелянта про зміну поведінки позивача є безпідставним;
- позивач звертає увагу суду на обрання належного способу захисту у спірних правовідносинах;
- апеляційне провадження у справі було відкрито за апеляційною скаргою, яка не відповідає вимогам ст. 258 ГПК України;
- позивачем було дотримано процедуру та порядок, визначені нормами ГПК України щодо подання заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу. ТОВ "Паритет Н" у суді першої інстанції не подавав жодних заперечень щодо задоволення заяви ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу;
- Верховний Суд дотримується позиції, відповідно до якої відшкодуванню підлягають як ті витрати, які вже були сплачені, так і ті, що мають бути сплачені відповідною стороною згідно з умовами договору. Такі висновки відображені у постановах ОП КГС ВС від 03.10.2019 по справі №922/445/19, ОП КГС від 22.01.2021 по справі № 925/1137/19;
- орієнтований розрахунок судових витрат, понесених позивачем у зв'язку із розглядом апеляційної скарги складає 50 000 грн, що є витратами на правничу допомогу; докази понесення витрат будуть подані у відповідності до норм ГПК України, оскільки наразі послуги надаються та відсутні підписанні сторонами документи щодо підтвердження факту їх надання - акти.
Представник відповідачів - 1, 3 в судових засіданнях підтримав доводи апеляційних скарг, просить їх задоволити.
Представник позивача в судових засіданнях заперечив доводи апеляційних скарг, просить відмовити в їх задоволенні, а судові рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи в судові засідання не з'явилися, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, заслухавши в судовому засіданні представників відповідачів - 1, 3 та позивача, зазначає наступне.
Як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_2 видала ОСОБА_3 довіреність від 11.03.2022 для чого уповноважила останню представляти свої інтереси у будь-яких установах, організаціях та підприємствах, залежно від їх організаційної форми та підпорядкованості, в органах місцевої влади та самоврядування та їх структурних підрозділах будь-якого рівня та будь-якої направленості, органах нотаріату, правоохоронних органах, перед усіма фізичними та юридичними особами, перед усіма третіми особами, в тому числі перед державними, господарськими, адміністративними та іншими установами та організаціями, з питань розпорядження /продажу, відступлення/ за ціною та на умовах за їх розсудом належною позивачу часткою статутного капіталу як учасника ТОВ "Паритет Н" з усіма правами, обов'язками та повноваженнями, наданими позивачу як учаснику товариства установчими документами товариства та чинним законодавством. Для чого уповноваженому представнику надається право: розписуватись від імені позивача на документах, в тому числі підписувати заяви, зокрема заяви про сімейний стан позивача та про належність позивачу вищевказаної частки статутного капіталу на праві особистої приватної власності, підписувати заяви про вихід зі складу засновників ТОВ, укласти та підписати договір купівлі-продажу частки статутного капіталу, акт прийому-передачі, подавати будь-які довідки та документи, які стосуються виконання цієї довіреності, брати участь у загальних зборах підприємства від імені позивача з правом голосу, підписувати рішення (протоколи) засновників ТОВ, установчі документи, зміни та доповнення до статуту ТОВ (нову редакцію), реєструвати їх у встановленому законом порядку у відповідному органі державної реєстрації, здійснити необхідні грошові розрахунки, одержувати всі необхідні довідки та документи, одержувати інформацію про діяльність ТОВ, розпоряджатися (продати, відступити) належною позивачу часткою статутного капіталу ТОВ за ціну та на умовах за їх розсудом, одержувати належні позивачу гроші, а також вчиняти будь-які інші дії, передбачені чинним законодавством України для такого роду уповноважень, які належало б виконувати позивачу, якби він особисто займався цим питанням, та які на думку представників будуть доцільними для правильного і ефективного виконання довіреності.
Довіреність надана терміном дії на один рік і зберігає чинність до 11.03.2023, якщо раніше зазначеного строку не буде позивачем скасовано в передбаченому для того законом порядку, про що представник буде повідомлений письмово. Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С.Л. та зареєстрована в реєстрі за №1062 (далі - довіреність від 11.03.2022).
26.09.2022 між ОСОБА_3 , що діє на підставі довіреності від 11.03.2022 учасника ТОВ "Паритет Н" ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Паритет Н".
Відповідно до п. 1 договору, продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає у власність вклад в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н", статутний капітал якого складає 300000 грн, та зобов'язується здійснити всі необхідні дії для внесення змін до установчих документів та проведення їх державної реєстрації у відповідності із законодавством України.
Вклад, що відчужується продавцем, становить 50 % статутного капіталу товариства, що складає 150 000 грн. Вклад, що відчужується, сплачений продавцем повністю та належить йому на праві власності, на підставі статуту ТОВ "Паритет Н" (п. 2 договору).
Згідно з п. 3.4 договору, продаж здійснюється за ціною 150 000 грн. В результаті придбання частки за цим договором, покупець отримує у власність 50 % статутного капіталу товариства, номінальною вартістю 150 000 грн.
Продавець підтверджує, що він отримав грошові кошти в сумі 150 000 грн до підписання цього договору. Своїм підписом на цьому договорі він підтверджує факт повного розрахунку за ним. Претензій щодо розрахунку за належний йому вклад до покупця не має (п. 5 договору).
У п. 8 договору сторони підтверджують, що вони не визнані судом недієздатними чи обмежено дієздатними; укладання договору відповідає їхнім інтересам; волевиявлення є вільним і усвідомленим і відповідає їхній внутрішній волі; умови договору зрозумілі, і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.
Даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по цьому договору. Після укладення даного договору до установчих документів товариства повинні бути внесені відповідні зміни, оформлені у встановленому чинним законодавством порядку (п. 9 договору).
Право власності покупця на вклад, зазначений в п. 2 даного договору, виникає з моменту підписання договору з необхідністю подальшої державної реєстрації змін та доповнень до статуту товариства або нової редакції статуту товариства, що містить відповідні зміни (п. 10 договору).
Згідно з п. 11 договору, підписання сторонами даного договору свідчить про те, що передача-приймання відчужуваного вкладу товариства відбулась. З метою внесення змін до установчих документів сторони мають підписати акт прийому-передачі частки у статутному капіталі товариства та нотаріально посвідчити цей акт.
26.09.2022 згідно з умовами вказаного договору ОСОБА_3 , яка діє на підставі довіреності від 11.03.2022 передала, а ОСОБА_1 прийняла частку в статутному капіталі товариства в обсязі 50 % статутного капіталу товариства, що становить 150 000 грн, про що свідчить акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н", засвідчений приватним нотаріусом Новоград-Волинського районного нотаріального округу Лінкевичем Б.А. та зареєстрований в реєстрі № 1196, 1197.
26.09.2022 було проведено загальні збори учасників (власників) ТОВ "Паритет Н", оформлені протоколом, на яких прийнято рішення, зокрема щодо вибуття ОСОБА_2 зі складу учасників товариства у зв'язку з відчуженням нею частки в статутному капіталі товариства; надання згоди та затвердження продажу частки учасника ОСОБА_2 у статутному капіталі товариства у розмірі 50% на користь ОСОБА_1 , а також перерозподілу часток у статутному капіталі товариства. Протокол загальних зборів учасників (власників) ТОВ "Паритет Н" від 26.09.2022 засвідчено приватним нотаріусом Новоград-Волинського районного нотаріального округу Лінкевичем Б.А. та зареєстровано в реєстрі № 1230, 1231.
14.10.2022 до Єдиного реєстру довіреностей внесено реєстраційний запис про припинення дії довіреності від 11.03.2022, посвідченої приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С.Л., на підставі заяви про скасування довіреності, що вбачається з витягу про реєстрацію № 48588162 від 14.10.2022.
20.10.2022 проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, а саме зміну кінцевого бенефіціарного власника або зміну відомостей про кінцевого бенефіціарного власника, зміну місцезнаходження юридичної особи, зміну складу засновників (учасників) або зміну відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 08.11.2022 щодо ТОВ "Паритет Н".
Предметом позову у даній справі, із урахуванням заяви про виправлення описки, є вимоги: про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н", який укладено 26.09.2022; визнання недійним акту приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" вiд 26.09.2022, що зареєстрований в реєстрі № 1196, 1197 на бланку №НСЕ010825, справжність підписів на якому засвідчено приватним нотаріусом Новоград-Волинського районного нотарiального округу ОСОБА_7 ; витребування з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частку в статутному капіталі номінальною вартістю 150 000 грн, що становить 50 % статутного капіталу ТОВ "Паритет Н"; визначення розміру статутного капіталу ТОВ "Паритет Н" в сумі 300 000 грн та розміри часток у статутному (складеному) капіталі його учасників: розмір частки ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" складає 150 000 грн, що становить 50 % статутного капіталу ТОВ "Паритет Н" та розмір частки ОСОБА_1 в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" складає 150 000 грн, що становить 50 % статутного капіталу ТОВ "Паритет Н".
Суд першої інстанції своїм рішенням від 19.02.2025 позов задоволив частково та визнав недійсним договір купівлі - продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" від 26.09.2022 та визначив розмір статутного капіталу ТОВ "Паритет Н" в сумі 300 000 грн та розмір часток у статутному (складеному) капіталі його учасників: розмір частки ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" складає 150 000 грн, що становить 50 % статутного капіталу ТОВ "Паритет Н", а розмір частки ОСОБА_1 в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" складає 150000 грн, що становить 50 % статутного капіталу ТОВ "Паритет Н".
Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі - продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" від 26.09.2022 та визначення розміру статутного капіталу ТОВ "Паритет Н" в сумі 300 000 грн та розміру часток у статутному (складеному) капіталі його учасників та додаткове рішення про стягнення витрат на правову допомогу.
Надаючи оцінку обставинам у справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.
Отже, коли особа звернулася до суду по захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до відповідного порушення, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Таким чином, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18).
Суд повинен встановити, настання яких дійсних правових наслідків прагне досягнути позивач шляхом подання позову і чи за встановлених обставин обраний позивачем спосіб захисту призведе до поновлення його прав та інтересів.
Норми ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди). Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Згідно з ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Отже, недійсність правочину зумовлена наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Частиною 1 ст. 167 ГК України встановлено, що корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 4, 5 ст. 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. Учасник товариства може встановити вимогу нотаріального посвідчення правочину з відчуження, застави частки такого учасника у статутному капіталі відповідного товариства та скасувати таку вимогу, відомості про що вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у порядку, визначеному законом. Така вимога учасника, а також скасування учасником цієї вимоги є одностороннім правочином та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір, за яким виникнення, зміна чи припинення прав та обов'язків щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства обумовлені обставинами, вчиняється у письмовій формі. Істотними умовами такого договору є розмір частки у статутному капіталі товариства, що відчужується, ціна договору, обставини, що обумовлюють настання, зміну або припинення прав та обов'язків сторін щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства, строк дії договору.
Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі, зокрема до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. Відчуження відбувається на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо (подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15).
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 у справі № 924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
У розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд повинен вирішувати питання про спростування презумпції правомірності правочину та має встановити не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення. Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.
Частиною 1 ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів.
Положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Статтею 238 ЦК України передбачено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Статтею 249 ЦК України встановлено, що особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною. Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.
Відповідно до ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Згідно з ч. 1 ст. 1004 ЦК України повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.
Колегія суддів зазначає, що позивач обґрунтовує позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі - продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н", укладеного 26.09.2022 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 із посиланням на норми ст. ст. 232, 238 ЦК України, а також тим, що ОСОБА_3 не мала повноважень вчиняти дії від імені довірителя ОСОБА_2 на підставі довіреності від 11.03.2022, оскільки з моменту видачі довіреності до моменту вчинення нотаріальних дій, зокрема щодо засвідчення справжності підпису на акті приймання-передачі, пройшло більше місяця, а ОСОБА_2 не складала та не зверталась до нотаріуса із заявою про підтвердження дії цієї довіреності, як це передбачено постановою КМУ № 164.
Із матеріалів справи вбачається, що 26.09.2022 між ОСОБА_3 , що діє на підставі довіреності від 11.03.2022 учасника ТОВ "Паритет Н" ОСОБА_2 , (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Паритет Н", відповідно до якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає у власність вклад в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н", статутний капітал якого складає 300 000 грн, та зобов'язується здійснити всі необхідні дії для внесення змін до установчих документів та проведення їх державної реєстрації у відповідності із законодавством України.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що вказаний договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства від 26.09.2022 вчинений у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, а також акт прийому-передачі частки в статутному капіталі товариства від 26.09.2022 ОСОБА_3 уклала (та відповідно підписала) від імені ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 11.03.2022, якою ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3 представляти її інтереси, зокрема, з питань розпорядження/продажу, відступлення за ціною та на умовах за їх розсудом належною позивачу часткою статутного капіталу як учасника ТОВ "Паритет Н" з усіма правами, обов'язками та повноваженнями, наданими позивачу як учаснику товариства установчими документами товариства та чинним законодавством. Для чого уповноваженому представнику надається право: розписуватись від імені ОСОБА_2 та укласти та підписати договір купівлі-продажу частки статутного капіталу, акт прийому-передачі, розпоряджатися (продати, відступити) належною ОСОБА_2 часткою статутного капіталу ТОВ "Паритет Н" за ціну та на умовах за їх розсудом, одержувати належні ОСОБА_2 гроші.
В той же час, колегія суддів зауважує, що у зв'язку із введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану 28.02.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 164 "Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану", якою відповідно до статті 64 Конституції України, статей 12-1 і 20 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", статей 7 і 34 Закону України "Про нотаріат", Указу Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" Кабінет Міністрів України постановив, що в умовах воєнного стану нотаріальні дії вчиняються з урахуванням визначених у цій постанові особливостей.
Відповідно до пункту 18 постанови КМУ № 164 (в редакції від 24.06.2022, чинній на момент укладення оспорюваного договору) нотаріальне посвідчення договорів щодо відчуження нерухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, іпотеки, про задоволення вимог іпотекодержателя, встановлення довірчої власності на нерухоме майно (у тому числі договорів про внесення змін до таких договорів або їх розірвання (припинення), а також нотаріальне засвідчення справжності підпису на актах приймання-передачі частки (частини частки) у статутному (складеному) капіталі (статутному фонді) юридичної особи, які укладаються (підписуються) від імені фізичної особи - відчужувача (іпотекодавця, довірчого засновника) на підставі довіреності, з дня видачі якої минуло більше одного місяця (більше двох місяців, якщо її посвідчено консульською установою (дипломатичним представництвом) України або відповідно до законодавства іноземної держави), дозволяється за умови отримання нотаріусом заяви довірителя про підтвердження дії довіреності, справжність підпису на якій засвідчено нотаріусом, консульською установою (дипломатичним представництвом) України або відповідно до законодавства іноземної держави, а у разі, коли така довіреність посвідчена нотаріусом без використання спеціальних бланків нотаріальних документів, - також за умови її реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей з внесенням до нього відомостей про наявність повноважень, необхідних представникові для укладення (підписання) відповідного договору (акта). Справжність підпису на такій заяві повинно бути засвідчено нотаріусом не раніше ніж за сім календарних днів, а консульською установою (дипломатичним представництвом) України або відповідно до законодавства іноземної держави - не раніше ніж за один місяць до дня укладення (підписання) відповідного договору (акта).
Пункт 3 вказаної постанови (в редакції від 24.06.2022, чинній на момент укладення оспорюваного договору) визначає, що для перевірки дійсності довіреності, посвідченої на білих аркушах паперу, заінтересована особа звертається з її копією до відповідного нотаріуса, який зобов'язаний протягом двох робочих днів видати довідку про підтвердження або спростування посвідчення ним такої довіреності.
При цьому суд відзначає, що застосування цієї постанови КМУ №164 при вчиненні нотаріальних дій, зокрема, при нотаріальному засвідченні справжності підпису на актах приймання-передачі частки (частини частки) у статутному (складеному) капіталі (статутному фонді) юридичної особи, які укладаються (підписуються) від імені фізичної особи на підставі довіреності, з дня видачі якої минуло більше одного місяця, є обов'язковим, зокрема, в силу норм статті 7 Закону України "Про нотаріат", яка визначає, що нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються, серед іншого, актами Кабінету Міністрів України, в цьому випадку - постановою КМУ, яка передбачає спеціальну процедуру підтвердження дійсності довіреності, що мало на меті запобігти її використанню з порушенням прав та законних інтересів довірителя.
Колегія суддів вказує, що доводи скаржника стосовно того, що постанова КМУ № 164 не розповсюджується на спірні правовідносини, так як між сторонами укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі у простій письмовій формі, який не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, які і підписаний на його підставі акт приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства, безпідставні, оскільки в цьому випадку не йдеться про обов'язкове (законодавчо визначене) посвідчення договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі, який сторони вчини у прості письмовій формі.
За умови звернення до нотаріуса для вчинення такої нотаріальної дії як засвідчення справжності підпису на акті приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства, який був підписаний від імені фізичної особи на підставі довіреності, з дня видачі якої минуло більше одного місяця, очевидним є розповсюдження на вчинення такої нотаріальної дії як Закону України "Про нотаріат", так і положень постанови КМУ № 164, які діяли у цей період, зокрема в частині, яка регулює встановлення нотаріусом дійсності довіреності та передбачає підтвердження дії такої довіреності саме на підставі відповідної заяви довірителя (п. 18 постанови КМУ № 164), що, в свою чергу, визначає обов'язок заінтересованої особи звернутись з копією такої довіреності до нотаріуса, який посвідчував справжність підпису на такій довіреності, для отримання довідки про підтвердження або спростування посвідчення ним такої довіреності (п. 3 постанови КМУ № 164), як передумови вчинення нотаріальної дії із засвідчення справжності підпису.
Відтак, досліджуючи питання чинності довіреності станом на час вчинення дій з її використанням, зокрема, при нотаріальному засвідченні справжності підпису на акті прийому-передачі частки в статутному капіталі товариства від 26.09.2022, враховуючи, що довіреність була видана 11.03.2022, тобто в період дії наведених положень, суд першої інстанції цілком обґрунтовано застосував положення постанови КМУ № 164 у сукупності з іншим законодавством, яке регулює нотаріальну діяльність, а саме статтею 44 Закону України "Про нотаріат".
Стаття 44 Закону України "Про нотаріат" визначає, зокрема, що нотаріус при посвідченні правочинів, вчиненні інших нотаріальних дій за участю уповноваженого представника встановлює його особу відповідно до вимог статті 43 цього Закону, а також перевіряє обсяг його повноважень. Нотаріусу подається довіреність або інший документ, що надає повноваження представникові. Дійсність довіреності, нотаріально посвідченої відповідно до законодавства України, перевіряється нотаріусом за допомогою Єдиного реєстру довіреностей. У разі наявності сумнівів щодо уповноваженого представника, а також його цивільної дієздатності та правоздатності нотаріус має право зробити запит до відповідної фізичної чи юридичної особи.
Аналіз вищевказаних нормативних актів в сукупності свідчить, що при нотаріальному засвідченні справжності підпису на акті приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства, який підписується від імені фізичної особи на підставі довіреності, з дня видачі якої минуло більше одного місяця, здійснюється після перевірки дійсності такої довіреності. Документами, які підтверджують дійсність такої довіреності на момент посвідчення підпису на акті приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства у цьому випадку є: витяг з єдиного реєстру довіреностей, якщо довіреність складена на нотаріальному бланку, довідка про підтвердження або спростування посвідчення довіреності, видана нотаріусом, що здійснював посвідчення довіреності на білих аркушах паперу та нотаріально посвідчена заява про підтвердження дії довіреності.
Отже, у цьому випадку вчиненню такої нотаріальної дії як засвідчення справжності підпису на акті приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет - Н" від 26.09.2022 на підставі довіреності, виданої 11.03.2022 від імені ОСОБА_2 та складеної на білому аркуші паперу, повинно було передувати звернення заінтересованої особи - ОСОБА_3 до нотаріуса, який посвідчував справжність підпису на такій довіреності, для встановлення дії такої довіреності (підтвердженні її дії довірителем ОСОБА_2 ) шляхом отримання довідки про підтвердження посвідчення ним такої довіреності (п. 3 постанови КМУ № 164), за умови підтвердження її дії за відповідною заявою довірителя (п. 18 постанови КМУ № 164).
Проте, як встановлено судом, відповідачі доказів наявності вказаних документів ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надали та матеріали справи їх не містять.
З огляду на наведене та встановлені судом обставини, зокрема, щодо відсутності належних та допустимих доказів складення довірителем ОСОБА_2 заяви про підтвердження дії довіреності від 11.03.2022 та подання такої заяви нотаріусу, як цього вимагають положення постанови КМУ № 164, оскільки з моменту видачі цієї довіреності до моменту вчинення нотаріальних дій щодо засвідчення справжності підпису на акті приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства пройшло більше місяця, суд апеляційної інстанції вважає цілком законними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції стосовно того, що ОСОБА_3 не мала повноважень вчиняти дії від імені довірителя ОСОБА_2 на підставі довіреності від 11.03.2022.
Відсутність заяви ОСОБА_2 про підтвердження дії довіреності від 11.03.2022 та скасування цієї довіреності в подальшому підтверджує відсутність волі ОСОБА_2 на підписання акта приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства, який складений відповідно до договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства від 26.09.2022, а отже відсутність волі ОСОБА_2 й на укладення цього договору купівлі-продажу з метою відчуження своє частки в статному капіталі товариства.
Із урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підписання акта приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства, який складений відповідно до договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства від 26.09.2022, за відсутність належних доказів підтвердження волі ОСОБА_2 на підтвердження повноважень ОСОБА_3 вчиняти дії від її імені на підставі довіреності від 11.03.2022, та відповідно, укладення договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства від 26.09.2022 довіреною особою за відсутності належних повноважень є підставою для визнання недійсним такого договору.
Також суд апеляційної інстанції критично оцінює твердження приватного нотаріуса ОСОБА_6 , викладені в заяві свідка від 06.11.2022 (т. 2, а. с. 49), про наявність на момент засвідчення підпису на акті приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства від 26.09.2022 заяви ОСОБА_2 на підтвердження дії довіреності, яка була в подальшому передана ОСОБА_2 , оскільки свідчення викладені в цій заяві мають суперечливий зміст, що унеможливлює підтвердження обставин, які спростовує ОСОБА_2 .
Також суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи скаржника щодо суперечливої поведінки позивача, яка полягала у добровільній видачі на ім'я ОСОБА_3 довіреності з повноваженнями щодо розпорядження належною позивачу частковою в статутному капіталі, а в подальшому позивач заперечувала надання повноважень на укладення договору купівлі-продажу частки вказуючи, що грошові кошти не отримані, хоча за ними і не зверталась і категорично відмовляється від їх отримання, оскільки надання відповідачу-2 повноважень на підставі довіреності від 11.03.2022, в тому числі на відчуження частки в статутному капіталі товариства, навіть за умови, що на момент її вчинення постанова КМУ № 164 не містила відповідних положень щодо підтвердження її дії, не може свідчити про суперечливу поведінку позивача, яка, надаючи відповідачу-2 повноваження на підставі довіреності від 11.03.2022, очевидно розраховувала на врахування її волі та дотримання чинного законодавства при вчинення відповідних правочинів від її імені.
Щодо позовних вимог про визначення розміру статутного капіталу ТОВ "Паритет Н" в сумі 300 000 грн та розміру часток у статутному (складеному) капіталі його учасників: розмір частки ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" - 150000 грн, що становить 50 % статутного капіталу ТОВ "Паритет Н"; розмір частки ОСОБА_1 в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" - 150000 грн, що становить 50 % статутного капіталу ТОВ "Паритет Н", то суд зазначає наступне.
Як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_2 зверталася до Господарського суду Житомирської області із позовом до ТОВ "Паритет Н" та ОСОБА_1 з вимогами про: визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н", укладеного 26.09.2022; визнання недійним акта приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" від 26.09.2022; витребування з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частки в статутному капіталі номінальною вартістю 150 000 грн, що становить 50 % статутного капіталу ТОВ "Паритет Н"; визнання недійними рішень загальних зборів учасників ТОВ "Паритет Н", оформлених протоколом від 26.09.2022; скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу від 20.10.2022 (запис №1003071070024000718), про державну реєстрацію зміни кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміни відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера), зміни місцезнаходження юридичної особи, зміни складу засновників (учасників) або зміни відомостей про засновника.
Так, рішенням Господарського суду Житомирської області від 30.08.2023 у справі №906/1012/22 у задоволенні позову відмовлено.
В той же час, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2024 рішення Господарського суду Житомирської області від 30.08.2023 у справі №906/1012/22 скасовано. Викладено резолютивну частину рішення у наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Визнати недійним договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н", укладений 26.09.2022. Визнати недійним акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" від 26.09.2022, що зареєстровано в реєстрі № 1196, 1197 на бланку № НСЕ010825 справжність підписів на якому засвідчено приватним нотаріусом Новоград-Волинського районного нотаріального округу Лінкевичем Б.А. Витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частку в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" номінальною вартістю 150 000 грн, що становить 50 % статутного капіталу. В іншій частині відмовити".
Разом з тим, постановою Верховного Суду від 25.04.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2024 і рішення Господарського суду Житомирської області від 30.08.2023 скасовано; справу № 906/1012/22 передано на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.
Так, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 11.07.2024 позов у справі №906/1012/22 залишено без розгляду.
Направляючи справу № 906/1012/22 на новий розгляд, Верховний Суд виходив з того, що існує стала та послідовна судова практика Великої Палати Верховного Суду щодо способу захисту особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю.
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду застосування такого способу захисту як визначення розмірів часток учасників товариства має здійснюватися, якщо право особи на частку не може бути захищене у спосіб її стягнення (витребування з володіння) (постанова Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 925/1437/21).
Тобто, після вибуття в учасника частки, з подальшою зміною розміру часток учасників товариства та зміною розміру статутного капіталу товариства, в учасника немає іншого ефективного способу судового захисту порушеного права, окрім як звернення до суду з вимогою про встановлення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства.
Судом встановлено, що 26.09.2022 було проведено загальні збори учасників (власників) ТОВ "Паритет Н", оформлені протоколом, на яких прийнято рішення, зокрема, щодо вибуття ОСОБА_2 зі складу учасників товариства у зв'язку з відчуженням нею частки в статутному капіталі товариства; надання згоди та затвердження продажу частки учасника ОСОБА_2 у статутному капіталі товариства у розмірі 50 % на користь ОСОБА_1 , а також перерозподіл часток у статутному капіталі товариства.
Із аналізу змісту та характеру заявлених позовних вимог та підстав позову у цій справі, судом встановлено, що позивач, звертаючись до суду з даним позовом прагне відновити себе у складі учасників ТОВ "Паритет Н", який існував до 26.09.2022.
У спірних правовідносинах, що склалися між сторонами у цій справі, поновлення порушених корпоративних прав позивача у разі здійснення їх захисту в судовому порядку безпосередньо пов'язане із здійсненням державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі та склад учасників відповідача-3, тобто пов'язане з відносинами у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а тому ефективність обраного позивачами способу захисту їх порушених корпоративних прав визначається з урахуванням можливості у разі задоволення позову поновити такі права, у цьому випадку здійснити державну реєстрацію змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі та склад учасників відповідача-3.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців регулюються Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
Відповідно до пп. "д", "е" п. 3 ч. 5 ст. 17 Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються, зокрема, один із таких документів: судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві; судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.
При цьому в розумінні п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" заявником, який може звернутися за вчиненням реєстраційних дій, є позивач або уповноважена ним особа - у разі подання судового рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників такого товариства чи судового рішення, що набрало законної сили, про стягнення з відповідача (витребування з його володіння) частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі.
Отже, у ч. 5 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" міститься перелік судових рішень, на підставі яких проводиться державна реєстрація змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства. Цей перелік є чітко визначеним і є вичерпним. Тобто у зазначеній нормі міститься вичерпний перелік способів захисту порушених прав учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, норми якого є спеціальними для зазначених товариств.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування ч. 5 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16.
Таким чином, відповідно до ч. 5 ст. 17 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" учасник товариства може звернутися до суду з позовом про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві або ж з позовом про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю, які відповідно до зазначеної норми є належними способами захисту.
Якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного ним порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (п. "е" п.3 ч.5 ст.17 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"), то належним способом захисту в такому випадку є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (постанова Касаційного господарського суду від 27.06.2024 у справі № 903/746/23).
Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги зміну складу учасників та часток учасників товариства на підставі рішення загальних зборів ТОВ "Паритет Н" від 26.09.2022, а також здійснення відповідних реєстраційних дій, позивачем обрано належний спосіб захисту у даній справі та обґрунтовано заявлено позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства.
При цьому суд враховує, що у постанові від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Із урахуванням позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.04.2024 у справі №906/1012/22, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що станом на час прийняття судом рішення, розмір статутного капіталу ТОВ "Паритет Н" становить 300 000 грн із розміром часток учасників: ОСОБА_1 100 % статутного капіталу, що становить 300 000 грн.
Апеляційний господарський суд зауважує, що суд у своєму рішенні дійшов висновку про недійсність договору купівлі - продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" від 26.09.2022, за яким було відчужено частку позивача, що, відповідно, свідчить про необхідність поновлення позивача - ОСОБА_2 у складі учасників товариства.
Із урахуванням змін, що відбулися, суд, додержуючись балансу інтересів має застосувати такий спосіб захисту порушених прав позивача, щоб поновленням її прав не було завдано шкоди правам та охоронюваним законом інтересам інших учасників цього товариства.
Отже, оскільки станом на момент виключення позивача зі складу учасників товариства, розмір статутного капіталу ТОВ "Паритет Н" становив 300 000 грн, а частка позивача становила 50%, що в грошовому вираженні становило 150 000 грн, тому позовна вимога ОСОБА_2 про визначення розміру частки у статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" учасника товариства у розмірі 50% статутного капіталу товариства підлягає задоволенню, оскільки спрямована на реальне та ефективне відновлення порушених прав шляхом оновлення відомостей у державному реєстрі.
Щодо посилання скаржника на те, що в судових дебатах представник позивача подала під заявою про зміну предмета позову заяву про виправлення описки, а судом першої інстанції було помилково прийнято зміну предмету позову, то суд апеляційної інстанції вказує наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Колегія суддів зазначає, що 19.02.2025 представником позивача в судовому засіданні до суду першої інстанції подана заява, в якій зазначено, що у прохальній частині позовної заяви та заяві про відмову від частини позовних вимог було допущено описку, а саме замість "визначити розмір статутного капіталу" помилково було зазначено "визнати розмір статутного капіталу".
Із вказаного вбачається, що позивач у заяві від 19.02.2025 не змінював матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідачів, а вказав лише про наявність описки, що не може розцінюватися судом як зміна предмета позову, а відтак наведене вище свідчить про те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримався вимог ст. 46 ГПК України.
Щодо додаткового рішення Господарського суду Житомирської області від 12.03.2025 у справі № 906/815/24, то суд зазначає наступне.
Кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59 Конституції України).
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначено в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховують складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тож одним із принципів господарського судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, зокрема у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Водночас процесуальне законодавство передбачає критерії, які потрібно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу в судовому спорі. Так, за змістом частин першої та третьої статті 123 і частини четвертої статті 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат, які розподіляють між сторонами залежно від результатів вирішення судової справи.
Частини 1 - 3 ст. 126 ГПК України передбачають, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частина 4 ст. 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
За ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлює суд на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подають до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначеними нормами права передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Водночас обов'язок доведення неспівмірності витрат покладено на сторону, яка заявляє відповідне клопотання про зменшення їх розміру.
У розумінні приписів ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21.
Водночас у ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Наведені висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
У постановах від 19.02.2022 у справі № 755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у пункті 154 рішення від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі статті 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково.
У пункті 268 рішення від 23.01.2014 у справі "East / West Alliance Limited" проти України" за заявою № 19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Отже, у разі недотримання вимог частини п'ятої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Стаття 221 ГПК України передбачає, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Із матеріалів справи вбачається, що правничу допомогу ОСОБА_2 надавала адвокат Сіра А.В. (згідно інформації з ЄРАУ, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №441 від 26.11.2007, видане Житомирською обласною КДКА), повноваження та обсяг прав якої підтверджуються ордером на надання правничої допомоги серії АМ №1095266 від 25.07.2024 (т. 1, а.с.14).
Як встановлено апеляційним судом, 25.07.2024 між адвокатом Сірою А.В. та ОСОБА_2 (клієнт) укладено договір № 34 про надання правничої допомоги, відповідно до п. 1.1. якого, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання забезпечити надання правничої допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а саме: здійснити аналіз документів наданих клієнтом, норм чинного законодавства України, актуальної судової практики та підготувати і подати до суду позовну заяву від імені клієнта до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ТОВ "Паритет Н" про визнання недійсним договору купівлі-продажу, акту приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н", витребування частки та здійснення перерозподілу часток у статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" з подальшим представництвом інтересів клієнта у судах, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні та документально підтверджені для виконання договору.
Пунктом 1.2. договору встановлено, що за цим договором адвокатом надається така правнича допомога: 1) вивчення, аналіз та повідомлення правничої інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань по справі вказаній в п. 1.1. договору; 2) підготовка позовної заяви з додатками, відповіді на відзив та інших процесуальних документів правового характеру; 3) підготовка та подання від іменні клієнта апеляційних та касаційних скарг по вказаній справі при необхідності; 4) здійснення професійної діяльності адвоката згідно з умовами цього договору в судах України, в т.ч. з представництво інтересів клієнта у судових засіданнях з правами наданими відповідачу згідно нормами ГПК України без обмежень, в тому числі: готувати, підписувати від імені клієнта та подавати до суду відзив на позовну заяву, клопотання, заяви, заперечення, пояснення, апеляційні та касаційні скарги та інші документи з приводу порушення прав та захисту інтересів клієнта, чи з приводу скарг поданих на клієнта, приймати участь у судових засіданнях; 5) Запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян за їх згодою, в тому числі здійснювати адвокатські запити. Конкретні види наданої правничої допомоги зазначаються адвокатом в акті про надання послуг.
Згідно з п. 4.1. договору сторони погодили, що розмір гонорару по даному договору визначається на підставі погодинної оплати. Вартість однієї години роботи адвоката погоджено сторонами у розмірі 2 500 грн, без ПДВ.
У відповідності до п. 4.2. договору, сторони узгодили, що участь у одному судовому засіданні прирівнюється до однієї години роботи адвоката та оплачується з розрахунку участь у одному судовому засіданні - 2 500 грн, незалежно від витраченого часу.
Оплата здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок адвоката або шляхом сплати готівкою протягом 5 робочих днів з дня отримання судового рішення по справі (п. 4.3. договору).
Також матеріали справи містять акт приймання-передачі наданих послуг від 24.02.2025 по договору про надання правової допомоги № 34 від 25.07.2024, відповідно до якого адвокатом Сірою А.В. надано позивачу правничу допомогу на загальну суму 45 000 грн, а саме: 1) аналіз документів наданих клієнтом, норм чинного законодавства України, актуальної судової практики та підготовка і подання до суду позовної заяви від імені ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ТОВ "Паритет Н" про визнання недійсним договору купівлі-продажу, акту приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н", витребування частки та здійснення перерозподілу часток у статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" - 8 год.; 2) 31.07.2024, 20.08.2024 підготовка та подання до суду заяви про усунення недоліків - 1 год.; 3) 17.10.2024 підготовка та подання до суду додаткових пояснень по справі - 3 год.; 4) участь у судових засіданнях в Господарському суді Житомирської області: 23.09.2024, 21.10.2024, 07.11.2024, 09.01.2025, 29.01.2025, 19.02.2025 - 6 засідань.
Відповідно до п. 2 акту приймання-передачі, вартість надання правничої допомоги (гонорару) сторонами узгоджена та складає 45 000 грн з розрахунку 12 годин роботи адвоката (2 500 грн х 12) та 6 судових засідань (2 500 грн х 6). Клієнт не має претензій до адвоката щодо обсягу та якості наданих послуг та послуги надані в повному обсязі (п.3 акту приймання-передачі).
В той же час, у заяві позивача від 24.02.2024 вказано, що повний розрахунок по договору буде проведено після отримання судового рішення, відтак, надати докази повної оплати послуг гонорару на даний час є неможливим, оскільки строки оплати не настали. Згідно акту виконаних робіт сторонами було узгоджено оплату послуг адвоката на суму 45 000 грн, однак, зважаючи на те, що судом було відмовлено у задоволені позовних вимог в частині визнання недійсним акту приймання-передачі частки, позивач заявляє до стягнення з відповідачів - 1,3 суму в розмірі 40 000 грн.
Колегія суддів вказує, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Таким чином, подані сторонами документи на підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, не є безумовною підставою для відшкодування їх в зазначеному розмірі за рахунок відповідача, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
В той же час, ОСОБА_1 у запереченнях від 06.03.2025 вказує, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу є завищеним, не співмірним з обсягом наданих послуг та складністю справи. Щодо необхідності у поданні заяви про усунення недоліків зазначає, що позивачем не дотримано вимоги ГПК України щодо подання позовної заяви, а відтак не може бути покладено витрати за підготовку таких заяв на відповідача. Відповідач-1 також вказує, що витрати позивача на подання додаткових письмових пояснень не можна вважати необхідними, оскільки, позивач подав їх на власний розсуд та без наявної на те необхідності. Крім того вказує, що у п.3 акту позивач зазначає про участь представника у судовому засіданні 23.09.2024, однак, останній не брав участь у даному судовому засіданні. Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просить суд відмовити у задоволенні заяви щодо стягнення судових витрат у повному обсязі.
Суд першої інстанції, розглянувши заяву позивача про ухвалення додаткового рішення, додані до неї документи і матеріали справи, дійшов правильного висновку, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн не відповідають критеріям обґрунтованості й розумності їхнього розміру, не є співмірними з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Так, вартість робіт адвоката, яка визначена у п. 1 акту - аналіз документів наданих клієнтом, норм чинного законодавства України, актуальної судової практики та підготовка і подання до суду позовної заяви у розмірі 20 000 (8 год. х 2 500 грн) є завищеною, тому, господарський суд дійшов висновку, що обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідачів-1,3 є сума 17 500 грн (7 год. х 2 500 грн).
При цьому суд враховує, що позивачем включено до акту приймання передачі послуг від 24.02.2025 в тому числі, послугу по підготовці та поданню до суду заяви про усунення недоліків (1год. х 2 500 грн). В цій частині господарський суд погоджується з доводами відповідча-1 щодо необґрунтованості стягнення таких витрат з іншої сторони, оскільки відшкодування витрат за надану послугу не може бути покладено на відповідачів з огляду на те, що необхідність у поданні даної заяви виникла у зв'язку з недоліками позовної заяви.
Крім того, позивач зазначає про підготовку додаткових пояснень від 17.10.2024 з додатками, однак обсяг часу на ці пояснення, на переконання суду, є завищеним, тому суд вважає витрати позивача в цій частині обґрунтованими у сумі 2 500 грн (1 год. х 2 500 грн).
Також представник позивача вказує, що вона приймала участь у судових засіданнях у Господарському суді Житомирської області у даній справі - 23.09.2024, 21.10.2024, 07.11.2024, 09.01.2025, 29.01.2025, 19.02.2025, за які просить стягнути 15 000 грн (6 х 2 500 грн).
В той же час, з цього приводу суд враховує, що у судове засідання 23.09.2024 представники сторін не прибули. Однак, представник позивача приймала участь у судовому засіданні 04.11.2024. Тобто, у підсумку представник позивача приймала участь у шести судових засіданнях.
Суд також приймає до уваги, що судові засідання у справі, які відбулися 21.10.2024, 04.11.2024, 07.11.2024 та 29.01.2025 були не тривалими (близько 10 хв.), тому розмір гонорару по 2500 грн за одне судове засідання, є завищеним і необґрунтованим. Співмірними у цій частині є витрати у розмірі 9 000 грн (6 судових засідань х 1500 грн).
Отже, проаналізувавши наведене у сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з урахуванням самостійного зменшення представником позивача суми витрат (у зв'язку із частковою відмову у позові), обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню з відповідачів - 1, 3 є витрати на правничу допомогу адвоката позивача в загальному розмірі 29 000 грн, які покладаються на ОСОБА_1 та ТОВ "ПАРИТЕТ Н" по 14 500 грн.
На думку суду зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу є співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді.
Судом враховується, що кожна справа має свою специфіку, а тому враховуючи всі аспекти даної справи, колегія суддів вважає, що для належного представлення інтересів позивача у цій справі витрати в частині послуг, наданих на стадії розгляду справи в суді першої інстанції в сумі 14500 грн з ОСОБА_1 та ТОВ "ПАРИТЕТ Н", відповідають критеріям реальності та розумності, та не спростовані відповідачами.
Також відповідачами у розумінні статей 76-79 ГПК України не доведено нереальності витрат на професійну правничу допомогу позивача, а також те, що такі послуги не були надані. Разом з тим, обов'язок такого доведення покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання/заперечує проти задоволення таких витрат у відповідній сумі.
З огляду на викладене, дослідивши подану заяву про стягнення судових витрат та додані до неї докази, колегія суддів апеляційної інстанції, виходячи із вищенаведених критеріїв та обставин даної справи, погоджується із висновком суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат в сумі 14 500 грн з ОСОБА_1 та ТОВ "ПАРИТЕТ Н". В іншій частині додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 12.03.2025 у справі № 906/815/24 сторонами не оскаржується.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що в позовній заяві та уточненій позовній заяві позивач заявляв про стягнення з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу, вказавши, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу становить 50 000,00грн (т.1, а. с.1-12, 104-113), що свідчить про дотримання позивачем вимоги ч. 8 ст. 129 ГПК України, а саме: позивачем зроблено заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу до закінчення судових дебатів та вчасно подано докази понесення витрат, пов'язаних із розглядом справи; доводи скаржників в цій частині суд вважає безпідставними.
Посилання скаржників в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення, провів судове засідання без виклику сторін, що є порушенням норм процесуального права (ч. 3 ст. 244 ГПК України), колегія суддів не приймає до уваги, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1, 2, 3, 4 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Отже, приписами ст. 244 ГПК України унормовано, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою та ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й судове рішення; додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати.
Із матеріалів справи вбачається, що у справі, що переглядається, рішення суду від 19.02.2025 Господарським судом Житомирської області ухвалено у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Також, як встановлено апеляційним судом, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 03.03.2025 було призначено судове засідання для розгляду заяв представників Рихальської Т.Є. та Рихальської О.І. на 12.03.2025 о 17:00 год., без виклику сторін. Дана ухвала була доставлена в Електронний кабінет ОСОБА_1 та ТОВ "ПАРИТЕТ Н" - 03.03.2025 (т. 2, а. с. 157, 159, 160).
В той же час, ОСОБА_1 скористалася своїм право та надала до суду заяву про зменшення розміру витрат на правничу допомогу (т. 2, а. с. 163-166). ТОВ "ПАРИТЕТ Н" таким правом не скористалося.
При цьому 12.03.2025 судом першої інстанції було проведено судове засідання, за результатом якого ухвалено додаткове рішення, що стверджується протоколом судового засідання (т. 2, а. с. 171).
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що розгляд заяв представників ОСОБА_3 та Рихальської О.І. про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат було здійснено із повідомленням учасників справи та призначенням судового засідання, тобто з дотриманням приписів ст. 244 ГПК України, що свідчить про безпідставність доводів скаржників.
Апеляційний господарський суд звертає увагу, що ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення, не позбавило учасників справи можливості реалізувати своє право на подання, в силу змагальності процесу, процесуальної позиції (аргументів, заперечень) щодо заяв про стягнення судових витрат.
Із урахуванням вище викладеного, колегія суддів вважає, що доводи скаржників, викладені ними в апеляційних скаргах, є такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції.
Також судом звертається увага на те, що у рішенні Європейського суду з прав людини (справа Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010) зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2025 та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 12.03.2025 у справі № 906/815/24 необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ "Паритет Н" - без задоволення.
Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2025 покладаються на ОСОБА_1 згідно ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2025 та ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет Н" на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 12.03.2025 у справі № 906/815/24 - залишити без задоволення, а судові рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.
Повний текст постанови складений 29 травня 2025
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Петухов М.Г.