вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" травня 2025 р. Справа№ 910/14290/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Алданової С.О.
Корсака В.А.
за участю:
секретаря судового засідання: Лукінчук І.А.,
представників сторін:
від позивача: Браславець Я.Ю. (поза межами приміщення суду),
від відповідача: Солодухін Г.Й. (поза межами приміщення суду),
розглянувши апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістикс Солюшнз"
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 (повний текст складено 06.12.2023)
у справі № 910/14290/23 (суддя Плотницька Н.Б.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гайсинський міжгосподарський комбікормовий завод"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістикс Солюшнз"
про стягнення 643 612 грн 87 коп,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
У вересні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гайсинський міжгосподарський комбікормовий завод" (далі - Завод) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістикс Солюшнз" (далі - Товариство) 643 612,87 грн збитків.
На обґрунтування заявлених вимог Завод посилається на невиконання Товариством взятого на себе зобов'язання з реєстрації податкової накладної на поставку товару по специфікації №СП-07.22_П від 27.09.2022, у зв'язку з чим Завод був позбавлений можливості включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися правом на зменшення податкового зобов'язання шляхом віднесення суми податку на додану вартість у розмірі 643 612,87 грн до складу податкового кредиту, що призвело до понесення Заводом збитків у вказаній сумі.
Товариство у відзиві на позовну заяву проти заявлених до нього вимог заперечило та зазначило, що за фактом попередньої оплати направило до ДПС України податкову накладну №26 від 29.09.2022 на суму 3 861 677,23 грн, в т.ч. ПДВ 643 612,87 грн, для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних на підставі договору №07.22_П від 21.07.2022 укладеного з контрагентом - Заводом. Проте реєстрацію податкової накладної було зупинено, про що надійшла електронна квитанція №9212083996 від 14.10.2022, у зв'язку з тим, що платник податку, яким подано для реєстрації ПН/РК в Єдиному реєстрі податкових накладних, відповідає пункту 7 Критеріїв ризиковості платника податку.
Товариство також повідомило, що оскаржило зазначене рішення податкового органу до адміністративного суду, який за поданим Товариством позовом порушив провадження в адміністративній справі №320/19820/23.
Товариство також зауважило, що зазначені обставини не позбавляли покупця права на включення спірної суми до податкового кредиту, а зумовлювали її нарахування необхідністю додання до податкової декларації за звітний податковий період заяви із скаргою на такого постачальника з доданням певного пакету документів, що могло запобігти негативним наслідкам господарської діяльності Заводу.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства на користь Заводу збитки у розмірі 643 612,87 грн та судовий збір у розмірі 9 654,19 грн.
Суд виснував, що відповідач в порушення вимог п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не зареєстрував податкову накладну, у зв'язку з чим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 643 612,87 грн. Тому у цьому випадку є прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2023, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким Товариству відмовити у позові повністю.
Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним як таке, що обґрунтоване лише виключно змістом рішень податкового органу про зупинення реєстрації та відмовою у реєстрації податкової накладної №26 від 29.09.2022 в Єдиному реєстрі податкових накладних.
На думку апелянта, суд не міг ухвалити об'єктивне рішення без детального з'ясування усіх обставин взаємовідносин Товариства з податковим органом щодо реєстрації податкової накладної та помилково проігнорував наявність спору у адміністративній справі №320/19820/23 щодо протиправності дій ДПС України, а це призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.
В апеляційній скарзі Товариство навело попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, згідно з яким очікувало понести витрати у розмірі 30 000,00 грн, розрахунок яких буде надано у строки та в порядку, передбаченими ГПК України.
Позиції учасників справи.
Завод надав відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечує та наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.
Завод також повідомив, що розмір судових витрат, понесених ним у суді апеляційної інстанції, складає 8 000,00 грн. Такий розмір є визначеним та складається з фіксованої суми, яка обумовлена відповідною додатковою угодою №1 до договору про надання правової допомоги від 07.08.2023 №08/23-г. Вказана сума є зобов'язанням позивача перед адвокатом та підлягає до сплати у порядку післяплати впродовж 5 календарних днів з моменту ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Товариство надало пояснення, у якому зазначає, що судовими актами у адміністративній справі №320/19820/23 встановлено, що відповідач вжив усіх належних від нього та достатніх заходів для своєчасної реєстрації податкової накладної, однак її реєстрація не була здійснена не з вини відповідача. Тому позивач не надав належних та допустимих доказів, які свідчили би про наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення та за наявності яких можна було би стверджувати про те, що саме відповідач завдав збитків позивачу.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2023 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14290/23 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 до надходження матеріалів справи №910/14290/23.
15.01.2024 матеріали справи №910/14290/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 у справі №910/14290/23. Розгляд справи призначено на 21.02.2024.
Судове засідання 21.02.2024 не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Корсака В.А. у відпустці.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 призначено судове засідання на 18.03.2024.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 заяву представника Товариства адвоката Солодухіна Г. Й. про участь у судовому засіданні, призначеному на 18.03.2024 о 13 год 00 год, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 заяву представника Товариства адвоката Браславця Я.Ю. про участь у судовому засіданні, призначеному на 18.03.2024 о 13 год 00 год, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
У судовому засіданні 18.03.2024 колегія суддів оголосила перерву до 25.03.2024 на підставі ст. 216 ГПК України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 на задоволення відповідного клопотання Товариства зупинено провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 у справі №910/14290/23 до набрання законної сили судовим рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі №320/19820/23. Зобов'язано учасників справи повідомити Північний апеляційний господарський суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі №910/14290/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 поновлено апеляційне провадження у справі № 910/14290/23. Розгляд справи призначено на 28.05.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від заяву представника Товариства Браславця Я.Ю. про участь у судовому засіданні, призначеному на 28.05.2025 о 12 год 00 год, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
21.07.2022 Завод (постачальник) та Товариство (покупець) уклали договір №07.22_11, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати в обумовлені строки у власність покупця товар, зазначений у специфікації до даного договору, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити за нього певну грошову суму.
27.09.2022 сторони підписали специфікацію №СП-07.22_П до договору №07.22_11 від 27.09.2022, умовами якої погодили поставку товару (розчин селітри аміачної (у перерахунку на 100 % суху речовину)) на загальну вартість 3 861 677,23 грн, в т.ч. ПДВ 643 612,87 грн. Умови оплати - попередня оплата.
29.09.2022 платіжною інструкцією №1 Завод сплатив Товариству 3 861 677,23 грн з призначенням платежу "оплата за розчин аміачної селітри зг.рах.№176 від 27.09.2022р в т.ч. ПДВ 20% 643612.87 грн.".
Товариство склало податкову накладну №26 від 29.09.2022 на суму 3 861 677,23 грн, в т.ч. ПДВ 643 612,87 грн, для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних на підставі договору №07.22_П від 21.07.2022 та подало її на реєстрацію 29.09.2022. Однак ДПС ухвалила рішення про зупинення реєстрації у зв'язку з тим, що платник податку, яким подано для реєстрації ПН/РК в Єдиному реєстрі податкових накладних, відповідає пункту 7 Критеріїв ризиковості платника податку.
З метою подальшої реєстрації податкової накладної Товариство до контролюючого органу направляло пояснення та копії документів щодо податкової накладної/розрахунку коригування, реєстрацію якої зупинено про підтвердження реальності здійснення операцій по вказаній податковій накладній від 29.09.2022, в яких надало пояснення з приводу реальності здійснення операції зазначеній у податковій накладній.
Рішенням ГУ ДПС в м. Києві 22.12.2022р. за №7893179/43790289 було відмовлено у реєстрації податкової накладної №26 у зв'язку з ненаданням платником податку первинних документів щодо постачання / придбання товарів / послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у т.ч. рахунків-фактури/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки.
Товариство за вказаною податковою накладною в електронному вигляді разом з поясненнями та документами було подало наступні документи: копію договору №07.22_П від 21.07.2022, копію ТТН за період з 30.09.2022-05.10.2022, копії видаткових накладних (придбання) за період з 30.09.2022-05.10.2022, копії видаткових накладних (відвантаження) за період з 30.09.2022-05.10.2022, банківську виписку за 30.09.2022, картку рахунку 361 станом на 05.10.2022.
10.01.2023 за наслідками розгляду скарги на вказане рішення Комісія з питань зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних прийняла рішення про залишення скарги без задоволення та рішення - без змін.
07.06.2023 Товариство звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Головного управління ДПС у м. Києві від 20.12.2022 за №7893179/43790289 про відмову в реєстрації податкової накладної; зобов'язати ДПС України зареєструвати податкову накладну від 29.09.2022 №26 датою її фактичного подання на реєстрацію.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, оскільки Товариство надано всі необхідні документи, які засвідчують факт здійснення господарської операції за податковою накладною, у реєстрації якої було відмовлено.
19.07.2023 Київський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі №320/19820/23 за адміністративним позовом Товариства.
Колегія суддів апеляційного господарського суду також встановила, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 адміністративний позов Товариства до ДПС України у справі №320/19820/23 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії Головного управління ДПС України у м. Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкових накладних / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації 20.12.2022 за №7893179/43790289 про відмову у реєстрації податкової накладної Товариства від 29.09.2022 №26. Зобов'язано ДПС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну Товариства від 29.09.2022 №26, датою її фактичного надходження - 29.09.2022.
Не погоджуючись з таким рішенням адміністративного суду першої інстанції, ГУ ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просило його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог Товариства відмовити.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2025 у справі №320/19820/23 апеляційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві залишено без задоволення; рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 залишено без змін.
Адміністративні суди першої та апеляційної інстанцій у своїх рішеннях встановили таке.
Рішенням Комісії з питань зупинення податкових накладних ГУ ДПС в м. Києві від 14.10.2022 №9212083996 було зупинено реєстрацію податкової накладної 29.09.2022 №26 відповідно до п. 201.16 ст. 201 ПК України у зв'язку з тим, що платник податку, яким подано для реєстрації податкову накладну, відповідає пункту 7 Критеріїв ризиковості платника податку. Запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН.
09.12.2022 Товариство направило повідомлення №1 з поясненнями та копії документів на підтвердження інформації, зазначеної в ПН №26, для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію вказаної накладної.
Рішенням ГУ ДПС в м. Києві 22.12.2022 за №7893179/43790289 було відмовлено у реєстрації податкової накладної №26 у зв'язку з ненаданням платником податку первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунків-фактури/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки.
Вважаючи наведене рішення протиправним, Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом.
Апеляційний адміністративний суд зазначив, що контролюючий орган, запропонувавши Товариству надати пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній від 29.09.2022 №26, для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації розрахунку коригування в ЄРПН, не визначив конкретного переліку документів, які він вважає належними та достатніми для прийняття позитивного рішення. При цьому судом першої інстанції достовірно встановлено, що позивачем надано копії бухгалтерських документів, якими підтверджується законність та реальність господарських операцій. З наданих позивачем документів встановлено, що правочин між позивачем та його контрагентом належним чином задокументований, оформлений з дотриманням вимог бухгалтерського законодавства та відображений в податковій звітності позивача, а отже є реальним, товарним, оплатним та таким, що відбувся в дійсності.
Рішення від 20.12.2022 за №7893179/43790289 про відмову в реєстрації поданої Товариством податкової накладної від 29.09.2022 №26 прийняте необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, тому є протиправним і підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог адміністративного позову Товариства про зобов'язання ДПС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 29.09.2022 №26 адміністративний суд зазначив, що реєстрація в ЄРПН податкової накладної / розрахунку коригування, реєстрацію якої попередньо було зупинено, є повноваженням ДПС. Тож, оскільки спірне рішення підлягає скасуванню то, з урахуванням положень п. 19, 20 Порядку №1246, суд першої інстанції обґрунтовано, з метою належного та ефективного способу захисту порушеного права позивача, зобов'язав ДПС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних подану податкову накладну від 29.09.2022 №26 датою її направлення до реєстрації. Зазначене буде гарантією остаточного вирішення спору між сторонами та належним способом поновлення порушених прав позивача (Товариства).
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Статтею 22 ЦК України передбачено право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування. До збитків віднесено: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (висновки Верховного Суду у постанові від 10.12.2018 у справі №902/320/17).
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22, ст. 611, ч. 1 ст. 623 ЦК України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то:
протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи;
шкідливий результат такої поведінки (збитки);
причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;
вина правопорушника.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Ураховуючи приписи ст. 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.
Таким чином, на підтвердження заявлених ним до відповідача вимог позивач має довести наявність усіх зазначених вище складових цивільного правопорушення.
Законодавчо встановлені вимоги до доказів у господарському судочинстві визначають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 76, 77 ГПК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17).
За наявності визначених ст. 75 ГПК України підстав учасники процесу можуть бути звільнені від доказування. Зокрема, частиною 4 цієї статті передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі №910/16898/19 виснувала, що преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Ці правила також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.
У вирішенні питання щодо наявності підстав для звільнення учасників процесу від доказування певних обставин варто також ураховувати положення ч. 6, 7 ст. 75 ГПК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/6355/20).
Аналізуючи положення ч. 7 ст. 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
У постанові від 01.09.2020 у справі №907/29/19 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №910/6355/20 зазначила, що попереднє рішення суду може бути враховано під час розгляду спору та слугувати підставою для звільнення учасників процесу від доказування певних обставин з урахуванням передбачених ст. 75 ГПК України правил, зокрема, що преюдиціальне значення надається виключно обставинам, установленим судовими рішеннями, серед яких можна виокремити обставини (факти) того, чи мали місце ці діяння та чи вчинені вони цією особою, а не правовій оцінці таких обставин, яка може полягати, зокрема, у висновках суду про те, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною.
Суд встановив, що 21.07.2022 Завод та Товариство уклали договір, за умовами якого Товариство як постачальник зобов'язалось передати в обумовлені строки у власність Заводу як покупця товар, зазначений у специфікації до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити за нього певну грошову суму.
Рішенням ДПС України реєстрацію податкової накладної за цією угодою було зупинено, оскільки Товариство як платник податку відповідає пункту 7 Критеріїв ризиковості платника податку.
Товариство вчиняло дії, спрямовані на реєстрацію спірної накладної (подало до контролюючого органу пояснення та копії документів щодо податкової накладної/розрахунку коригування, реєстрацію якої зупинено, про підтвердження реальності здійснення операцій по вказаній податковій накладній від 29.09.2022; оскаржило рішення ДПС України до адміністративного суду).
Під час вирішення спору у цій справі апеляційний суд враховує обставини, встановлені судовими рішеннями у адміністративній справі №320/19820/23.
Судові рішення адміністративних судів у справі №320/19820/23 набрали законної сили та не скасовані, тому з урахуванням принципу res judicata (правової визначеності) встановлені у них обставини підлягають урахуванню під час вирішенні спору у цій справі відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України.
Так, за результатами розгляду справи №320/19820/23 за поданим Товариством адміністративним позовом адміністративний суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення про відмову в реєстрації податкової накладної 29.09.2022 №26 в Єдиному реєстрі податкових накладних не відповідає критеріям правомірності, передбачених п. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому підлягає скасуванню. В контексті зазначеного адміністративний суд також зазначив, що ГУ ДПС у м. Києві та ДПС України під час розгляду даної адміністративної справи не доведено правомірність відмови у реєстрації податкової накладної 29.09.2022 №26.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі №320/19820/23, залишеним без змін Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2025, визнано протиправним та скасовано рішення Комісії ГУ ДПС України у м. Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкових накладних/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації 20.12.2022 за №7893179/43790289 про відмову у реєстрації податкової накладної Товариства від 29.09.2022 №26; зобов'язано ДПС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну Товариства від 29.09.2022 №26, датою її фактичного надходження - 29.09.2022.
Суд зазначає, що згідно з підп. 201.16.4 п. 201.16 ст. 201 ПК України податкова накладна / розрахунок коригування, реєстрацію якої в Єдиному реєстрі податкових накладних було зупинено, реєструється у день настання однієї із таких подій:
а) прийнято рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних;
б) набрало законної сили рішення суду про реєстрацію відповідної податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до п. 19, 20 Порядку №1246 податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється у день настання однієї з таких подій:
- прийняття в установленому порядку та набрання чинності рішенням про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування;
- набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування (у разі надходження до ДФС відповідного рішення).
- неприйняття та/або відсутність реєстрації в установленому порядку рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.
Внесення відомостей до Реєстру на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, здійснюється з дотриманням вимог цього Порядку. При цьому вимоги абзацу десятого пункту 12 цього Порядку не застосовуються до податкової накладної та/або розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено в установленому порядку.
Датою внесення відомостей до Реєстру вважається день, зазначений в рішенні суду, або день набрання законної сили таким рішенням.
В даному випадку, зобов'язання ДПС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних подану Товариством податкову накладну датою її подання є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, та належним способом захисту порушеного права.
Суд також враховує, що чинним законодавством України покладено на ДПС України обов'язок щодо прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Тобто фіскальному органу надано право вільно обирати одне з двох рішень, яке, на його думку, є законодавчо обґрунтованим та правильним. А отже «свобода розсуду» фіскального органу, у разі встановлення судом протиправності відмови у реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних звужується до єдиного юридично допустимого рішення, в даному випадку - рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №480/4038/18 та від 28.11.2019 у справі №1640/2650/18.
Колегія суддів вважає, що встановлені у справі обставини свідчать про помилковість висновку господарського суду першої інстанції про те, що відмова у реєстрації податкової накладної від 29.09.2022 №26 відбулась з вини Товариства у зв'язку із його бездіяльністю, яка виявилась у невиконанні законних вимог контролюючого органу, необхідних і достатніх для прийняття комісією рішення про реєстрацію податкової накладної у встановленому порядку в Єдиному реєстрі податкових накладних.
За наведених підстав, враховуючи норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів вважає, що вимоги Заводу задоволенню не підлягають.
На переконання апеляційного суду, місцевий суд, будучи обізнаним про розгляд адміністративним судом справи №320/19820/23, мав надану йому процесуальним законом можливість зупинити провадження у справі №910/14290/823, однак не використав такий процесуальний інструмент. Зазначене призвело до помилкових висновків за результатами розгляду цієї справи.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Судові витрати.
Щодо судового збору.
У зв'язку з наявністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
26.05.2025 від Товариства надійшла заява про стягнення з позивача судових витрат, у якій заявник просить заяву Товариства про закриття провадження у справі №911/2157/24, стягнення з позивача на користь відповідача судового збору та витрат на професійну правничу допомогу повністю задовольнити; стягнути з Заводу на користь Товариства судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 14 481,28 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 16 000,00 грн.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу Товариство до поданої заяви долучило договір про надання професійної правничої допомоги адвоката від 11.12.2023 та акт виконаних робіт (наданих послуг) із надання професійної правничої допомоги адвоката від 27.05.2025.
Згідно з актом виконаних робіт (наданих послуг) із надання професійної правничої допомоги адвоката від 27.05.2025 на виконання договору про надання професійної правничої допомоги адвоката від 12.12.2023 адвокат підготував апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 у справі №910/14290/23, клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №320/19820/23 за позовною заявою Товариства до ГУ ДПС у місті Києві, ДПС України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії. Вартість зазначених робіт (наданих послуг) складає 16 000,00 грн без ПДВ.
Колегія суддів відзначає, що у відзиві на апеляційну скаргу Завод просив суд врахувати, що у цій справі №910/14290/23 заявлені витрати на правничу допомогу абсолютно не відповідають критеріям співмірності вартості наданих послуг адвоката зі складністю справи, об'ємом та часом виконаних робіт.
На думку Заводу, у контексті цієї справи №910/14290/23 вбачається, що заявлений розмір судових витрат на отримання правничої допомоги не відповідає критерію розумності та відповідності ціни позову, а також складності справи.
Завод вважає витрати на правову допомогу в сумі 30 000,00 грн значно завищеними, непропорційними та необ'єктивними фактичним обставинам.
З наявних у справі матеріалів суд встановив, що 11.12.2023 Товариство (замовник) уклало з адвокатом Солодухіним Геннадієм Йосиповичем (адвокат) договір про надання професійної правничої допомоги адвоката (далі - договір), за умовами п. 1.1, 1.2 якого адвокат бере на себе зобов'язання надавати професійну правничу допомогу адвоката в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.
Адвокат відповідно до узгоджених сторонами доручень, зокрема, надає замовнику консультаційні та юридичні послуги в загальних, адміністративних та господарських судах України усіх інстанцій, зокрема у цивільних, господарських та адміністративних справах, у справах про адміністративні правопорушення, у справах окремого та наказного провадження, в кримінальному провадженні, в т.ч. оскарження дій та бездіяльності службових та посадових осіб; складає замовнику юридичні документи, що опосередковують його діяльність, а також процесуальні документи у судових справах і адміністративних процедурах (справах) за участю замовника.
Згідно з п. 3.1 договору за правову допомогу замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі погодженому сторонами та визначеному у підписаних сторонами актах виконаних робіт (наданих послуг), які є невід'ємними частинами цього договору.
27.05.2025 Товариство та адвокат підписали акт виконаних робіт (наданих послуг) про те, що адвокат: підготував апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/14290/23 від 06.12.2023, клопотання замовника до Північного апеляційного господарського суду про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 320/19820/23 за позовною заявою Товариства до ГУ ДПС у місті Києві, ДПС України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії. Вартість робіт (наданих послуг) складає 16 000,00 грн без ПДВ.
Відповідно до наведеного у акті детального розрахунку вартості виконаних робіт (наданих послуг) адвокат надав послуги:
1) вивчення матеріалів справи №910/14290/23 Господарського суду міста Києва, матеріалів справи №320/19820/23 за позовною заявою Товариства до ГУ ДПС у місті Києві, ДПС України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії; узгоджена вартість 2000,00 грн; час виконання - 4 год; всього - 8000,00 грн.
2) складання та підготовка інших необхідних матеріалів (додатків) для подачі апеляційної скарги Замовника на рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/14290/23 від 06.12.2023; узгоджена вартість 2 000,00 грн за одну годину робіт (послуг); час виконання - 2 год; всього - 4 000,00 грн;
3) складання та підготовка інших необхідних матеріалів (додатків) для подачі клопотання замовника до Північного апеляційного господарського суду про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №320/19820/23 за позовною заявою замовника до ГУ ДПС у місті Києві, ДПС України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії; узгоджена вартість - 2 000,00 грн за одну годину робіт (послуг); час виконання - 2 год; всього - 4 000,00 грн.
Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в т.ч. гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, за змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону №5076-VI).
Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.
Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону №5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
А отже, згідно із зазначеною нормою гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - у разі фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом у наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість (однієї) години роботи того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону №5076-VI як «форма винагороди адвоката», але у розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
За положенням ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Пункт 1 ч. 3 цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.
Зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема в абз. 2 підп. 4.1 п. 4 Рішення від 02.11.2004 №15-рп/2004 він наголосив на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Так, ч. 3 ст. 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що ч. 3 ст. 126 ГПК України не визначає конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм у оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов'язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.
Окрім цього у визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до положень ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України).
У розумінні положень ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Дослідивши надані заявником докази понесених витрат на правничу допомогу, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що розмір заявлених витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 16 000,00 грн відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати мають характер необхідних і співмірні з виконаною роботою у суді апеляційної інстанції.
Надання послуг підтверджується наявними у справі матеріалами (відзивом на апеляційну скаргу, заявами, протоколами судових засідань, договором, актом тощо).
Враховуючи ненадання заявником доказів оплати правничої допомоги, суд звертається до висновку Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19. Так, в абз. 2 та 3 п. 6.5 цієї постанови зазначено, що згідно зі змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).
За таких підстав колегія суддів вважає, що витрати Товариства на правничу допомогу, понесені у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, підтверджуються у розмірі 16 000,00 грн та мають бути покладені на Завод.
Заява Товариства про стягнення з позивача судових витрат підлягає задоволенню повністю.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістикс Солюшнз" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 у справі №910/14290/23 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 у справі №910/14290/23 скасувати.
3. Прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гайсинський міжгосподарський комбікормовий завод" (23700, Вінницька область, Гайсинський район, місто Гайсин, вулиця Механізаторів, будинок 74, ідентифікаційний код 00686411) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістикс Солюшнз" (01133, місто Київ, улиця Алмазова Генерала, будинок 18/7, ідентифікаційний код 43790289) 14 481,28 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 16 000,00 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
6. Справу №910/14290/23 повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 29.05.2025.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді С.О. Алданова
В.А. Корсак