вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" травня 2025 р. Справа№ 910/4321/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Ходаківської І.П.
Корсака В.А.
за участю:
секретаря судового засідання Лукінчук І.А.,
представників сторін:
представників сторін:
від позивача: Шевчук В.А. (поза межами приміщення суду),
від відповідача: Акуленко А.В. (в залі суду), Прохоров Ю.Г. (в залі суду),
розглянувши апеляційну скаргу
Державного підприємства "Гарантований покупець"
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 (повний текст складено 25.11.2024)
у справі № 910/4321/24 (суддя Сташків Р.Б.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія"
до Державного підприємства "Гарантований покупець"
про стягнення 289 800 922,05 грн,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" (далі - Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просило стягнути з Державного підприємства "Гарантований покупець" (далі - Підприємство) 800 404 445,92 грн заборгованості, а також 17 111 427,06 грн інфляційних втрат, 23 652 638,83 грн 3% річних та 305 989 366,68 грн пені.
На обґрунтування заявлених вимог Товариство посилається на неналежне виконання Підприємством зобов'язання за договором за договором про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг №2317/02/21 від 15.09.2021 в частині оплати.
Ухвалою від 01.07.2024 Господарський суд міста Києва закрив провадження у справі в частині вимог про стягнення 308 097 538,36 грн основного боргу, а також закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
16.10.2024 позивач надав письмові пояснення, у яких просив стягнути з відповідача 16 477 593,78 грн інфляційних втрат та 21 073 136,67 грн 3% річних. До пояснень Товариство долучило оновлений розрахунок 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.08.2022 у справі №912/1941/21 та Верховного Суду у постановах від 09.11.2022 у справі №904/5899/21, від 24.11.2022 у справі №927/713/21, від 23.11.2023 у справі №925/654/22.
Відповідач у свою чергу погасив основну заборгованість та подав відповідні клопотання про закриття провадження у справі в частині оплати боргу (04.09.2024, 13.09.2024, 15.10.2024, 18.10.2024, 22.10.2024, 29.10.2024, 12.11.2024 та 13.11.2024).
Встановивши сплату Підприємством Товариству 240 056 715,69 грн боргу, Господарський суд міста Києва ухвалою від 13.11.2024 закрив провадження у справі в частині основної суми боргу у розмірі 240 056 715,69 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства 252 250 191,87 грн боргу, 16 477 593,78 грн інфляційних втрат, 21 024 546,48 грн 3% річних, 1 059 622,31 грн судового збору. У решті позову відмовлено.
Суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог Товариства про стягнення основного боргу, оскільки матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання зі сплати на користь позивача 252 250 191, 87 грн на підставі договору, доказів погашення заборгованості станом на день ухвалення цього рішення відповідач до матеріалів справи не надав.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2024, Підприємство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить закрити провадження у справі №910/4321/24 в частині вимог про стягнення боргу у сумі 110 301 514,59 грн у зв'язку з відсутністю предмета спору; в іншій задоволеній судом першої інстанції частині оскаржуване рішення скасувати та у задоволенні позову в цій частині відмовити; судові витрати покласти на позивача.
Скаржник вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним дотриманням норм матеріального (ст. 11, 509, 530 ЦК України, ст. 174, 193 ГК України, ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 19, 92, 129, 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людини) та процесуального (ст. 2, 7, 13, 73, 74, 86, 202, 236, §2-4 глави 6 ГПК України) права.
На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно відхилив та не надав належної оцінки доводам щодо неправильності розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, в т.ч. щодо наданого Підприємством контррозрахунку, наявності відкладальної обставини та необхідності зменшення 3% річних.
Позиції учасників справи.
Товариство надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечує, наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване. Також Товариство надало додаткове пояснення, у якому навело свою позицію щодо правових позицій Верховного суду.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2024 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4321/24 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 до надходження матеріалів справи №910/4321/24.
09.01.2025 матеріали справи №910/4321/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2025 справа №910/4321/24 передана на розгляд колегії у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Ходаківська І.П., Корсак В.А. (у зв'язку з відпусткою судді Алданової С.О.).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Підприємства про відстрочку сплати судового збору. Апеляційну скаргу Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 у справі №910/4321/24 залишено без руху. Надано Підприємству строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів сплати судового збору в сумі 1 589 700,00 грн у встановленому порядку. Попереджено Підприємство, що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків, апеляційну скаргу буде повернуто скаржнику.
Від скаржника на виконання вказаної ухвали надійшов лист з доданими до нього доказами сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (платіжна інструкція № 48 (#1807334727201) від 17.01.2025).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 у справі №910/4321/24. Розгляд справи призначено на 17.02.2025. Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз'яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом десяти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.
17.02.2025, 10.03.2025, 07.04.2025 та 28.04.2025 колегія суддів у судовому засіданні оголошувала перерву у розгляді справи до 10.03.2025, до 07.04.2025, до 28.04.2025 та до 26.05.2025 відповідно.
15.05.2025 Підприємство надало додаткові письмові пояснення, у яких просить долучити до матеріалів справи платіжні інструкції, додані до цих письмових пояснень, та закрити провадження у справі в частині стягнення боргу у розмірі 252 250 191,87 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. У цьому поясненні Підприємство надало контррозрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Щодо наданих Підприємством доказів сплати заборгованості та вимоги закрити провадження у справі в частині вимог Товариства стягнути з підприємства 252 250 191,87 грн боргу колегія суддів зазначає таке.
У постанові від 30.08.2024 у cправі №916/3006/23 Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання застосування п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України:
1. Чи підлягає закриттю провадження у справі на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у разі, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі?
2. Чи підлягає скасуванню законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції по суті спору лише з підстав відсутності предмета спору, якщо предмет припинив існування після ухвалення цього рішення?
3. Чи підлягає закриттю провадження у справі на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у разі, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, та законність і обґрунтованість рішення спростована за наслідками апеляційного розгляду?
Верховний Суд виснував таке:
« 7.16. Статтею 231 ГПК України визначено підстави для закриття провадження у справі. Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
7.17. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті спору у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
7.18. Поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
7.19. Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
7.20. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої позиції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 95)).
7.21. З урахуванням наведеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
7.22. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
7.23. Отже, суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення.
7.24. При цьому протилежне, зокрема скасування рішення суду з тих підстав, що сторона спору на стадії апеляційного перегляду рішення вчинила дії, які направлені, по суті, на вирішення питання шляхом фактично позапримусового виконання зобов'язання, хоча і за наслідками встановлення судом першої інстанції обставин та ухвалення рішення про зобов'язання вчинення дій на користь позивача, означало б скасування законного та обґрунтованого рішення, яке ухвалене за результатами встановлення фактичних обставин справи, надання оцінки доказам, правильного застосування норм матеріального і процесуального права.
7.25. За статтею 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право:
1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення;
2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення;
3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;
4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;
5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;
6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції;
7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-6 частини першої цієї статті.
7.26. Статтею 278 ГПК України визначені підстави для скасування судового рішення повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині. Відповідно до наведеної статті судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статями 226 та 231 цього кодексу.
7.27. Разом з тим статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.28. Отже, у розумінні статті 278 ГПК України підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі є порушення судом процесуального законодавства, зокрема, й коли суд першої інстанції не врахував обставини того, що предмет спору припинив існувати до ухвалення рішення.
7.29. Подібна конструкція, до прикладу, передбачена процесуальним кодексом для подібного випадку, коли після ухвалення оскаржуваних рішень настали інші обставини, які також є підставою для закриття провадження у справі за правилами пункту 6 частини першої статті 231 ГПК України. Так, за частиною третьою статті 278 ГПК України якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.
7.30. Водночас, на переконання Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, коли порушення ГПК України судом першої інстанції не допущено та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, встановлення апеляційним судом обставин припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, саме по собі не може бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
7.31. Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду також вважає за необхідне зазначити про те, що ГПК України передбачає спеціальні процесуальні механізми та процедуру для випадку припинення існування предмета спору, які виникли після ухвалення рішення судом першої інстанції.
7.32. Так, у разі, коли боржник добровільно виконав рішення суду (повністю чи частково), яке підлягає виконанню на підставі виконавчого документа (наказу), то боржник відповідно до частини другої статті 328 ГПК України наділений правом звернутися до суду із відповідною заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково (якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою).
7.33. Судове рішення також може бути переглянуто за правилами глави 3 ГПК України за наявності для цього відповідних підстав.
7.34. У зв'язку з викладеним, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 09.03.2021 у справі №914/1034/18, від 10.09.2021 у справі №910/13848/20, від 27.09.2022 у справі №910/14363/21, від 25.07.2019 у справі №916/144/18 про те, що закриття апеляційним судом провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України може бути здійснено, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, позаяк відсутні підстави для скасування рішення лише з цих мотивів, якщо його законність та обґрунтованість не спростована за наслідками апеляційного розгляду.
7.35. Таким чином, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду висновує, що суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.
7.36. Водночас у разі, якщо при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції встановлено наявність підстав, за яких судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим, то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України. Подібний підхід застосовний відповідно до частини третьої статті 278 ГПК України, згідно із якою у разі, якщо настала смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництво (пункт 6 частини першої статті 231 ГПК України) після ухвалення судового рішення, застосуванню підлягають положення статті 231 ГПК України у разі, якщо судом першої інстанції ухвалено, відповідно, незаконне і необґрунтоване рішення.
7.37. Отже, при застосуванні пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України слід враховувати, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального законодавства можливе у разі, коли:
- предмет спору існував на момент порушення провадження у справі та припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення і ці обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні судового рішення;
- при апеляційному перегляді судового рішення першої інстанції встановлено, що судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
7.38. У тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України».
Отже, можливість задоволення вимоги Підприємства про закриття провадження у справі в частині вимог Товариства про стягнення основного боргу має бути визначена за результатами апеляційного перегляду справи.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) №429 від 14.06.2018 Товариству надано ліцензію з постачання електричної енергії споживачу.
15.09.2019 Товариство як постачальник та Підприємство як замовник уклали договір про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг №2317/02/21 (далі - договір), за умовами п. 1 якого постачальник зобов'язується надавати замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (далі - послуги), а замовник зобов'язується отримувати надані постачальником послуги та оплачувати їх вартість на умовах та в порядку, визначеному цим договором та Положенням про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №483 (зі змінами).
Строк надання послуг - з 01.10.2021 по 30.04.2022 (п. 3 договору).
Відповідно до п. 4 договору загальна вартість послуг за цим договором визначається як сумарна вартість послуг, які надаються постачальником кожного розрахункового періоду протягом строку дії цього договору, крім того - податок на додану вартість. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Згідно з п. 5 Договору прогнозована вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником відповідно до додатка 5 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії (далі - Положення).
За умовами п. 7 договору визначено, що оплата постачальнику вартості послуг здійснюється замовником шляхом перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника таким чином:
перший платіж - за три банківські дні до розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
другий платіж - до 3 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
третій платіж - до 9 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
четвертий платіж - до 15 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
п'ятий платіж - до 21 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
шостий платіж - до 14 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом у розмірі, який визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 6 до цього договору, та сумою перших п'яти платежів.
Фактична вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником відповідно до додатка №5 Положення на підставі фактичних даних (п. 9 договору).
Відповідно до п. 11 Договору факт надання та отримання послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг.
Постачальник має право, зокрема, отримувати оплату вартості послуг, з урахуванням вимог пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії (п. 13 договору).
Частиною 2 п. 14 договору визначено, що замовник зобов'язаний здійснювати в межах коштів, отриманих від виробників, зазначених у додатку 1 до Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, на пропорційній основі оплату послуг у порядку, визначеному пунктом 7 цього договору, з урахуванням вимог пункту 8 цього договору.
Під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони керуються законодавством, зокрема, Законом України «Про ринок еклектичної енергії» (п. 29 договору).
Додатковою угодою №4369/04/23 до договору строк дії договору продовжено до 30.04.2024.
На виконання умов договору Товариство надавало Підприємству послуги за договором у період з квітня 2023 року по березень 2024 року.
Товариство зазначає, що всупереч чинному законодавству України та умовам договору Підприємство не дотрималось порядку здійснення розрахунків, визначеного пунктом 7 Договору. Незважаючи на факт укладання договору, а також дію постанови КМУ від 05.06.2019 №483 (з подальшими змінами та доповненнями), Підприємство неналежним чином виконувало власні договірні зобов'язання в частині оплати отриманої від Товариства послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів.
За твердженням позивача, заборгованість Підприємства складає 800 404 445,52 грн, на яку Товариство здійснило нарахування інфляційних втрат у сумі 16 477 593,78 грн та 3% річних у сумі 21 073 136,67 грн.
Заперечуючи проти заявлених до нього вимог, Підприємство зазначає, що відповідно до умов договору та підп. 2 п. 8 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 №483, в редакції постанови КМУ від 11.08.2021 №859, існує відкладальна обставина, яка звільняє відповідача від обов'язку оплати наданих послуг.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).
Укладений між сторонами договір є підставою для виникнення у них господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно зі ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу вимог ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ч. 1 ст. 193 ГК України.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Суд встановив, що Товариство зобов'язання за договором у період з квітня 2023 року по березень 2024 року виконало належним чином, що підтверджується актами приймання-передачі послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, підписаними електронним цифровим підписом обох сторін без будь-яких зауважень.
Підприємство зобов'язання в частині оплати отриманих за договором послуг виконало неналежним чином.
Так, у період з 14.04.2023 по 27.12.2023 Підприємство частково оплатило вартість послуг, а також сторони узгодили зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, що виникли у сторін, про що склали відповідні акти.
Станом на дату звернення Товариства з позовом заборгованість Підприємства перед Товариством становила 800 404 445,52 грн.
Під час вирішення спору Підприємство сплатило основну заборгованість частково, на 308 097 538,36 грн та 240 056 715,69 грн, у зв'язку із чим провадження у справі на суми оплаченого боргу було закрите.
Станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення борг Підприємства перед Товариством склав 252 250 191,87 грн, що не заперечувалось обома сторонами.
Докази на підтвердження оплати заборгованості за спірний період у повному обсязі, в т.ч. станом на час розгляду справи місцевим судом по суті, у матеріалах справи відсутні.
Щодо доводів Підприємства на наявність відкладальної обставини, яка звільняє його (Підприємство) від обов'язку оплати за надані послуги, з посиланням, зокрема, на умови договору та підп. 2 п. 8 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 №483, в редакції постанови КМУ від 11.08.2021 №859, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.01.2024 у справі №910/1294/23.
Так, підп. 2 п. 8 Положення про ПСО передбачено, що гарантований покупець зобов'язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення.
Відповідно до п. 5 Положення про ПСО до спеціальних обов'язків належить придбання постачальниками універсальних послуг, що діють в торговій зоні "об'єднаної енергосистеми України", за результатами проведення електронних аукціонів у ДП "НАЕК "Енергоатом" стандартних продуктів BASE_M для постачання побутовим споживачам таких постачальників універсальних послуг в обсязі їх мінімального споживання електричної енергії в торговій зоні "об'єднаної енергосистеми України" за годину в аналогічному місяці попереднього року за ціною індекс РДН BASE в торговій зоні "об'єднаної енергосистеми України" ("бази") за період M-3, де M-розрахунковий місяць.
Водночас відповідно до наказу Міністерства енергетики України від 13.03.2022 №114 "Про забезпечення продажу електричної енергії операторам систем розподілу та постачальникам універсальних послуг" (далі - Наказ) встановлено, що на час дії воєнного стану і до останньої доби місяця (включно), наступного за місяцем, в якому воєнний стан припинено або скасовано учасники ринку електричної енергії, на яких згідно з Положенням, покладені спеціальні обов'язки на ринку електричної енергії, зобов'язані забезпечити виконання вимог цього наказу та інших вимог Положення у частині, що не суперечать цьому наказу.
Відповідно до підп. 1 п. 2 Наказу ДП "НАЕК "Енергоатом" має забезпечити на визначений період постачання, продаж електричної енергії постачальникам універсальних послуг, у тому числі тим, територією ліцензованої діяльності яких до об'єднання торгових зон була територія торгової зони "Острів Бурштинський ТЕС", за двосторонніми договорами без проведення електронного аукціону.
Отже, виконання спеціальних обов'язків в частині купівлі-продажу електричної енергії у визначений період, а саме з наступного розрахункового періоду (періоду постачання) після прийняття наказу та до поточного розрахункового періоду між позивачем та ДП "НАЕК "Енергоатом" забезпечувалося шляхом укладення додаткових угод до основного договору без проведення процедури електронного аукціону.
Наведене свідчить про те, що з квітня 2022 року позивач не закуповував електричну енергію в ДП "НАЕК "Енергоатом" за результатами проведення електронних аукціонів в силу положень наказу, що, відповідно, виключає можливість застосування відкладальної обставини, на яку посилається відповідач у спірних правовідносинах, а тому грошове зобов'язання останнього частині оплати послуг за Договором за спірний період є таким, що порушено.
А отже відкладальна обставина, на яку посилається відповідач, може бути застосована виключно в разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за результатами проведення електронних аукціонів, наявність якої не було доведено відповідачем.
Отже, в умовах недоведеності існування заборгованості позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 Положення про ПСО та враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів наявності такої заборгованості відсутні підстави для застосування в спірних правовідносинах у цій справі підпункту 2 пункту 8 Положення про ПСО.
Оскільки у матеріалах справи відсутні докази наявності у Товариства заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за придбану за результатами проведення електронних аукціонів електричну енергію, у відповідача відсутні підстави для посилання на положення підп. 2 п. 8 Положення про ПСО, як на відкладальну обставину.
Крім того, частковою сплатою послуг за договором та зарахуванням зустрічних однорідних вимог відповідач фактично визнав заявлені позивачем у даному спорі вимоги та погодився, що строк для їх оплати є таким, що настав без будь-якої прив'язки до начебто заборгованості позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом".
Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у Підприємства перед Товариством заборгованості за договором у розмірі 252 250 191, 87 грн, доказів погашення якої станом на день ухвалення цього рішення відповідач не надав.
У зв'язку з порушенням Підприємством зобов'язань за договором в частині здійснення розрахунків за договором за період з квітня 2022 року по березень 2024 року, Товариство нарахувало та заявило до стягнення з Підприємства 16 477 593,78 грн інфляційних втрат та 21 073 136,67 грн 3% річних.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та три проценти річних від простроченої суми.
Враховуючи встановлений факт порушення договірних строків оплати за надані послуги, вимога Товариства про стягнення з Підприємства інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованою.
Колегія суддів вважає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не надав оцінки доводам Підприємства в частині, що стосується розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, зокрема, щодо порядку їх нарахування та допущених Товариством у розрахунках арифметичних помилок. Під час розгляду справи Підприємство надавало власні розрахунки 3% річних та інфляційних втрат.
За текстом оскаржуваного рішення відсутня оцінка місцевого суду зазначених вище доводів та розрахунків Підприємства.
Разом із тим, суд першої інстанції, встановивши факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором, дослідивши наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Підприємства на користь Товариства 16 477 593,78 грн інфляційних втрат та 21 024 546,48 грн 3% річних.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги ст. 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми трьох процентів річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
У постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.
Підприємство, заперечуючи у апеляційній скарзі проти розрахунку позивача та висновків суду за результатами його оцінки, під час апеляційного провадження надало власний розрахунок, у якому вважає, що обґрунтованим є нарахування 3% річних у сумі 20 391 275,18 грн та інфляційних втрат у сумі 11 170 943,26 грн.
Колегія суддів здійснила перевірку як наданого позивачем, так і наданого відповідачем розрахунків, та зазначає, що обидва розрахунки виконані невірно та містять помилки. Так, позивач у розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат неправильно визначив базу для нарахування цих платежів. Наданий Підприємством розрахунок інфляційних хоч і здійснено на основі правильних вихідних даних, проте містить арифметичну помилку (за результатами складання інфляційних втрат за зобов'язаннями за кожен місяць Підприємство у сумі замість 10 741 292,16 грн (1 077 141,55 + 1 911 163,18 + 2 135 175,83 + 5 194 990,63 + 416 389,65 + 6 431,32 = 10 741 292,16) отримало 11 170 943,26 грн); розрахунок 3% річних є арифметично вірним.
Отже, обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню є вимоги Товариства про стягнення з Підприємства 10 741 292,16 грн інфляційних втрат та 20 391 275,18 грн 3% річних; решта вимог Товариства у відповідній частині задоволенню не підлягає.
Щодо доводів відповідача про можливість зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає таке.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Ця норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов'язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти та інфляційні втрати, передбачені ст. 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто вони є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов'язань. Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
За таких обставини, враховуючи, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов'язання, мають компенсаційний, а не штрафний характер, тоді як ст. 551 ЦК України передбачена можливість зменшення виключно штрафних санкцій, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо можливості їх зменшення.
Колегія суддів вважає, що допущена судом першої інстанції помилка у розрахунках 3% річних та інфляційних втрат не є тим порушенням, що має наслідком обов'язкове скасування рішення, а тому оскаржуване рішення має бути змінене в частині присуджених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
За таких обставин, враховуючи висновки Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 30.08.2024 у cправі №916/3006/23, відсутні підстави для закриття провадження у справі, що розглядається, в частині вимог Товариства про стягнення з Підприємства основного боргу.
Колегія суддів відзначає Підприємству про наявність у нього відповідно до ч. 2 ст. 328 ГПК України права звернутися до суду із відповідною заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково (якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі має бути змінене в частині розмірів присуджених до стягнення 3% річних та інфляційний втрат, а апеляційна скарга Підприємства у зв'язку з цим - задоволена частково.
Судові витрати.
Щодо судових витрат у суді першої інстанції колегія суддів зазначає, що звертаючись до Господарського суду міста Києва з позовною заявою у електронній формі через систему «Електронний суд», Товариство сплатило судовий збір у розмірі 1 059 800,00 грн, тобто без застосування понижуючого коефіцієнта, передбаченого ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Так, згідно із зазначеною нормою при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Тому, при вирішенні питання розподілу судового збору за подання позовної заяви колегія суддів виходить із розміру судового збору 847 840,00 грн (1 509 800,00 грн * 0,8).
Суд роз'яснює Товариству, що за приписами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Колегія суддів відзначає, що Підприємство подало апеляційну скаргу у паперовій формі без використання системи «Електронний суд», а тому судовий збір за її подання був визначений без застосування понижуючого коефіцієнта 0,8. Саме цей розмір судового збору розподілено за результатами розгляду апеляційної скарги.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 у справі №910/4321/24 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 у справі №910/4321/24 в частині задоволення позовних вимог змінити, виклавши його в такій редакції.
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Гарантований покупець" (м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27; ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" (м. Чернівці, вул. Целана Пауля, 6; ідентифікаційний код 42102122) 252 250 191,87 грн боргу, 10 741 292,16 грн інфляційних втрат, 20 391 275,18 грн 3% річних, 829 102,74 грн судового збору.
У решті позову відмовити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" (м. Чернівці, вул. Целана Пауля, 6; ідентифікаційний код 42102122) на користь Державного підприємства "Гарантований покупець" (м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27; ідентифікаційний код 43068454) 35 132,37 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
5. Справу №910/4321/24 повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 29.05.2025.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді І.П. Ходаківська
В.А. Корсак