вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"27" травня 2025 р. Справа№920/59/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 27.05.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця»
на рішення Господарського суду Сумської області від 31.03.2025 (повний текст складено та підписано 07.04.2025)
у справі №920/59/25 (суддя Ковтун В.М.)
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця»
до Роменської районної державної адміністрації Сумської області
про витребування майна
Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області із позовом до Роменської районної державної адміністрації Сумської області про витребування дизельного палива в кількості 4, 871 тон вартістю 130 518, 84 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дизельне паливо в кількості 4, 871 тон було набуте відповідачем у період з 10.03.2022 по 06.04.2022 з недотриманням процедури вилучення майна, встановленої Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» №4765-VI, без належної правової підстави, оскільки жодних правочинів, направлених на набуття відповідачем за рахунок позивача наголошеного майна сторонами не вчинялось, відповідні адміністративні акти щодо примусового відчуження або вилучення спірного майна військовим командуванням не приймалися, інші підстави набуття Відповідачем майна визначені ст. 11 ЦК України відсутні.
Господарський суд Сумської області рішенням від 31.03.2025 у справі №920/59/25 у задоволенні позову відмовив повністю.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції встановив, що висловлена відповідачем в листах пропозиція (прохання) про надання гуманітарної, тобто безоплатної та безповоротної допомоги є чіткою, такою, що не дає жодних сумнівів у її змісті та не передбачає ніяких можливих сподівань на платність чи поворотність, а позивач, своїми діями (передачею дизельного палива) прийняв пропозицію відповідача та водночас не висловив зауважень чи зустрічних умов передачі такого палива, зокрема, щодо його оплатності чи поворотності. Отже, суд першої інстанції встановив, що майно передано позивачем безоплатно та дійшов до висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, фактично є укладенням договору в спрощений спосіб та за своєю правовою природою укладений сторонами правочин є договором пожертви, який підпадає під правове регулювання Глави 55 Цивільного кодексу України.
За висновками суду першої інстанції, позивач, передаючи дизельне паливо відповідачу знав, що між ними відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок), а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без примусу погодилася на настання невигідних для себе наслідків).
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 31.03.2025 у справі №920/59/25 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що відповідач, здійснюючи вилучення майна «дизельне паливо» у загальній кількості 4,871 тонн у позивача і підписуючи акти про примусове вилучення / відчуження у позивача вказаного майна протягом березня-квітня 2022 року, діяв всупереч передбаченим законом повноваженням, наданим, зокрема, військовому командуванню в умовах правового режиму воєнного стану, і тому примусове вилучення/відчуження у позивача відбулося з порушенням встановленої законом процедури, а судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не було досліджено той факт, що примусове вилучення або відчуження відповідачем майна, яке належить позивачу на праві приватної власності, є незаконним. Таке вилучення або відчуження не відповідає вимогам законодавства через відсутність у відповідача повноважень ухвалювати рішення про примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану, оскільки відповідні повноваження імперативно надані лише військовому командуванню, до складу якого відповідач не належить.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» на рішення Господарського суду Сумської області від 31.03.2025 у справі №920/59/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 05.05.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» на рішення Господарського суду Сумської області від 31.03.2025 у справі №920/59/25; розгляд апеляційної скарги призначив на 27.05.2025 о 12 год 45 хв. Учасникам справи надав право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 26.05.2025.
08.05.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» - Токаренко Христини Олексіївни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою додатку «EasyCon». Документ сформований в системі «Електронний суд».
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 12.05.2025 заяву Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» - Токаренко Христини Олексіївни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задовольнив.
Матеріали справи №920/59/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 12.05.2025.
22.05.2025 через систему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що Роменська районна державна адміністрація-районна військова адміністрація листами від 10.03.2022 №01-35/489 та від 12.03.2022 №01-35/499 зверталася до АТ «Українська залізниця» з проханням надати допомогу у виділенні дизельного пального з Фонду ВП «Локомативне депо Ромни» для підтримки Збройних Сил України, а саме для забезпечення батальйону ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) та для проведення евакуації населення Роменського району (листи містяться в матеріалах справи).
Таким чином, ВП «Локомативне депо Ромни» регіональної філії «Південна залізниця» здійснивши передачу дизельного палива прийняв пропозицію районної військової адміністрації та, водночас, не висловив зауважень чи зустрічних умов передачі такого палива, зокрема, щодо його оплатності чи поворотності. Акти не містять жодного формулювання щодо тимчасової передачі дизельного палива чи необхідності в подальшому його повернення або відшкодування коштів. Отже, майно передано позивачем безоплатно.
У відзиві відповідач просить провести розгляд справи без участі представника відповідача.
Згідно частини 3 статті 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 269 ГПК України).
Представник позивача у судовому засіданні 27.05.2025 підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 31.03.2025 у справі №920/59/25 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан.
Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №68/2022 «Про утворення військових адміністрацій» для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку утворено обласні військові адміністрації, у тому числі і Миколаївську обласну військову адміністрацію.
У зв'язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набули статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.
Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» начальник військової адміністрації забезпечує на відповідній території додержання Конституції і законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Роменська районна державна (військова) адміністрація Сумської області листами від 10.03.2022 № 01-35/489 та від 12.03.2022 № 01-35/499 звернулася до регіональної філії Південна залізниця АТ «Укрзалізниця» з проханням надати допомогу та виділити дизельне пальне для проведення евакуації населення Роменського району Сумської області, заправки техніки підрозділів ІНФОРМАЦІЯ_1, які приймають участь в обороні та розташовані на шляху до м. Києва.
На підставі зазначених листів, відокремлений підрозділ «Локомотивне депо Ромни» Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» протягом березня-квітня 2022 року передав Роменській районній державній (військовій) адміністрації Сумської області 4,871 т дизельного палива, що підтверджується наявними в матеріалах справи наступними актами:
- акт про примусове відчуження або вилучення майна від 10.03.2022 №16 - 752 л дизельного палива вартістю згідно балансової вартості 16 907,70 грн.
- акт про примусове відчуження або вилучення майна від 11.03.2022 №17 - 879 л (740 кг) дизельного палива вартістю згідно балансової вартості 19 828,36 грн.
- акт про примусове відчуження або вилучення майна від 12.03.2022 №18 - 414 л (349 кг) дизельного палива вартістю згідно балансової вартості 9 351,48 грн.
- акт про примусове відчуження або вилучення майна від 13.03.2022 №19 - 548 л (461 кг) дизельного палива вартістю згідно балансової вартості 12 352,53 грн.
- акт про примусове відчуження або вилучення майна від 16.03.2022 №20 - 683 л (575 кг) дизельного палива вартістю згідно балансової вартості 15 407,17 грн.
- акт про примусове відчуження або вилучення майна від 19.03.2022 №21 - 339 л (285 кг) дизельного палива вартістю згідно балансової вартості 7 636,60 грн.
- акт про примусове відчуження або вилучення майна від 24.03.2022 №22 - 300 л (253 кг) дизельного палива вартістю згідно балансової вартості 6 779,16 грн.
- акт про примусове відчуження або вилучення майна від 25.03.2022 №23 - 1200 л (1010 кг) дизельного палива вартістю згідно балансової вартості 27 063,03 грн.
- акт про примусове відчуження або вилучення майна від 29.03.2022 №24 - 80 л (67 кг) дизельного палива вартістю згідно балансової вартості 1 795,27 грн.
- акт про примусове відчуження або вилучення майна від 29.03.2022 №25 - 94 л (79 кг) дизельного палива вартістю згідно балансової вартості 2 116,81 грн.
- акт про примусове відчуження або вилучення майна від 06.04.2022 №26 - 500 л (421 кг) дизельного палива вартістю згідно балансової вартості 11 280,73 грн.
02.06.2023 Виробничий підрозділ «Локомотивне депо Ромни» регіональної філії «Південна залізниця» звернувся до відповідача з проханням вказати в актах найменування проведеної процедури - примусове відчуження майна, на що Роменська районна державна адміністрація-районна військова адміністрація відмовила, оскільки військовим командуванням такі заходи правового режиму воєнного стану в межах Роменського району не запроваджувались.
Листами від 26.07.2023 №Н/НЗТ-37/702, від 13.11.2024 №Н/НЗТ-34/2490 АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» звернулося до Роменської райдержадміністрації-районної військової адміністрації з вимогою визначити правовий статус процедури передачі майна, а саме вказати найменування проведеної процедури - примусове відчуження майна.
У відповідь на надані звернення Позивача Роменська районна державна (військова) адміністрація листами від 21.06.2023 №01-26/1892, від 17.08.2023 № 01-26/2941, від 20.11.2024 № 01-26/4767 зазначила, що під час повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, а саме безпосередньо проходження колон російської військової техніки територією Роменського району, починаючи з 25 лютого по 14 березня 2022 року у Сумській області проводилась евакуація населення з районів можливих бойових дій, в т.ч. Роменського району у безпечні райони України. Також вказала, що механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначає Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану». Також закцентувала, що в Роменському районі такого рішення військове командування не приймало. Щодо актів обумовили, що акти про прийом - передачу пального підписували представники Роменської районної державної адміністрації - районної військової адміністрації, виконкому Роменської міської ради та ВП «Локомотивне депо Ромни», тому внесення до них змін не можливе. Виділення дизельного пального з Фонду ВП «Локомотивне депо Ромни» відбулося з відома та за усним погодженням керівництва "Укрзалізниця" у вигляді допомоги Роменському району для здійснення заходів з евакуації населення та заправки техніки сил ІНФОРМАЦІЯ_1.
05.12.2024 позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу про повернення безпідставно набутого майна від 02.12.2024 №НЗТ-34/2622, оскільки як зазначив позивач, майно «Дизельне паливо» у загальній кількості 4,871 тонн, Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» безпідставно утримується Роменською районною державною адміністрацією Сумської області у незаконному користуванні, що порушує майнові права Регіональної філії щодо розпорядження своєю власністю.
Листом від 12.12.2024 №01-33/5158 відповідач повідомив, що Роменська районна державна адміністрація Сумської області отримала з фонду ВП «Локомотивне депо Ромни» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» майно «Дизельне паливо». В Роменському районі рішення про примусове відчуження або вилучення майна в АТ «Укрзалізниця» військове командування не приймало.
Позивач посилаючись на те, що відповідачем без належних правових підстав отримано майно «Дизельне паливо» у загальній кількості 4,871 тонн, яке належить позивачу та підлягає поверненню, оскільки на посиланням позивача, законні підстави отримання майна «Дизельне паливо» у загальній кількості 4,871 тонн, власності Акціонерного товариства «Українська залізниця» Роменською районною адміністрацією Сумської області відсутні, звернувся до суду з даним позовом.
Позивач наголошує на тому, що Роменською районною державною адміністрацією Сумської області було набуто майно («дизельне паливо» у загальній кількості 4,871 тонн) Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філія «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» без належних правових підстав, з недотриманням процедури вилучення майна, встановленої Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» №4765-VI.
Відповідач зазначив, що зазначені акти було підписано представниками Роменської районної державної адміністрації, Роменської міської ради та 5-м державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області, при цьому жоден з актів не містить положень щодо передачі майна на платній основі, а будь-які умови щодо подальшого повернення переданого майна відсутні, до того ж в актах зазначено, що передача дизельного палива здійснюється згідно зі спільним рішенням, в тому числі і Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» та на визначені цілі. Оцінка майна не проводилась, а вартість майна визначалась за даними бухгалтерського обліку. До того ж, в Роменському районі рішення про примусове відчуження майна військове командування не приймало.
На твердженням відповідача, передаючи дизельне паливо ВП «Локомотивне депо Ромни» діяв добровільно, без тиску, із зрозумілою для сторін правочину та конкретно визначеною метою, а саме для проведення заходів з евакуації населення, а також для заправки техніки ЗСУ, ДСНС, яка була залучена до виконання завдань територіальної оборони, з метою своєчасного реагування та вжиття необхідних заходів щодо оборони населених пунктів району та захисту населення на визначеній місцевості.
Згідно із частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Згідно статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За змістом частин першої та восьмої статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.
Відповідно до статті 729 ЦК України пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам, встановленим частиною першою статті 720 цього Кодексу, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети.
Договір про пожертву є укладеним з моменту прийняття пожертви. До договору про пожертву застосовуються положення про договір дарування, якщо інше не встановлено законом.
За своєю правовою природою пожертва є добровільним внеском певним особам, здійсненим для досягнення визначеної у ній меті.
Позивач на підставі листів від 10.03.2022 № 01-35/489 та від 12.03.2022 № 01-35/499 здійснив передачу 4, 871 т дизельного палива відповідачу, а відповідач прийняв таке майно для проведення евакуації населення Роменського району Сумської області та заправки техніки підрозділів ІНФОРМАЦІЯ_1, які приймають участь в обороні та розташовані на шляху до міста Київ.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи наведені приписи законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що сторони, у порядку ст. ст. 205, 207, 639 ЦК України досягли згоди щодо укладення договору пожертви у спрощений спосіб шляхом листування та підписанням актів про примусове відчуження або вилучення майна.
Позивач зазначає, що судом першої інстанції не було досліджено норми Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», оскільки рішення військового командування, на підставі якого за посиланням позивача вилучено майно у позивача відсутнє, а тому на думку позивача примусове вилучення/відчуження у позивача відбулось з порушенням встановленої законом процедури.
Згідно частини 1 статті 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» примусове відчуження або вилучення майна у зв'язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з органом військового управління, визначеним Міністерством оборони України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що рішенням військового командування, погодженого відповідно з органом військового управління, визначеним Міністерством оборони України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради про примусове відчуження або вилучення майна у зв'язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану не приймалось.
Однак, суд апеляційної інстанції оцінивши дії позивача щодо передачі відповідачу дизельного палива в кількості 4 871 тон дійшов висновку, що такі дії цілком узгоджуються з приписами Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» та Закону України «Про гуманітарну допомогу», а тому посилання позивача на порушення вимог Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України «Про гуманітарну допомогу», гуманітарна допомога - цільова адресна безоплатна допомога у грошовій або натуральній формі, у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань, або допомога у вигляді виконання робіт, надання послуг, що надається іноземними та вітчизняними донорами з мотивів гуманності отримувачам гуманітарної допомоги в Україні або за кордоном, які потребують допомоги у зв'язку із соціальною незахищеністю, матеріальною незабезпеченістю, скрутним фінансовим становищем, введенням воєнного або надзвичайного стану, виникненням надзвичайної ситуації або тяжкою хворобою конкретної фізичної особи, а також для підготовки до збройного захисту держави та її захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Гуманітарна допомога є різновидом благодійництва і має спрямовуватися відповідно до обставин, об'єктивних потреб, згоди її отримувачів та за умови дотримання вимог статті 3 Закону України "Про благодійну діяльність та благодійні організації".
Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» визначає благодійну пожертву як безоплатну передачу благодійником коштів, іншого майна, майнових прав у власність бенефіціарів для досягнення певних, наперед обумовлених цілей благодійної діяльності, відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» цілями благодійної діяльності є надання допомоги для сприяння законним інтересам бенефіціарів у сферах благодійної діяльності, визначених цим Законом, а також розвиток і підтримка цих сфер у суспільних інтересах.
Згідно пункту 15 частини 2 статті 3 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» сферами благодійної діяльності є, зокрема, сприяння обороноздатності та мобілізаційній готовності країни, захисту населення у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного стану.
Статтею 6 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» передбачено, що благодійною пожертвою визнається безоплатна передача благодійником коштів, іншого майна, майнових прав у власність бенефіціарів для досягнення певних, наперед обумовлених цілей благодійної діяльності, відповідно до цього Закону.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Сутність зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.03.2019 у справі №910/1531/18).
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19).
Позивач надаючи на безоплатній основі дизельне паливо в кількості 4, 871 тон для проведення евакуації населення Роменського району Сумської області та заправки техніки підрозділів ІНФОРМАЦІЯ_1, які приймають участь в обороні та розташовані на шляху до Києва пожертвував відповідачу оспорюване майно на підставі спільного рішення, про що зазначено в самих актах.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що підставою для надання позивачем відповідачу дизельного палива в кількості 4, 871 тон стали листи відповідача, в яких останній просив про надання допомоги, а отже, спірне майно не є безпідставно отриманим відповідачем, оскільки позивачем добровільно передано Роменській районної державної адміністрації Сумської області 4, 871 т дизельного палива.
Дії позивача щодо передачі спірного майна свідчить про його благодійну діяльність шляхом пожертви спірного майна в момент його передачі, а доводи що, позивач мав очікування щодо оформлення в подальшому примусового відчуження майна відповідно до Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки такі очікування не зазначались позивачем під час підписання актів, як і не вказувались положення щодо передачі майна на платній основі та будь-які умови щодо подальшого повернення переданого майна.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду в постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17 виснувала, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктринаcontra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі -concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктриниcontra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Позивач звертаючись до суду з позовом про витребування у Роменської районної державної адміністрації Сумської області на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» дизельного палива в кількості 4, 871 тон вартістю 130 518, 84 грн з посиланням на ст. ст. 1212,1213 ЦК України, суперечить власній попередній поведінці, адже задовольнивши прохання відповідача про надання допомоги не висловив зауважень, зустрічних умов передачі такого палива, зокрема, щодо його оплатності чи поворотності.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За змістом статті 236 ГПК України (частини 1-5) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді на доводи відповідача із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Сумської області від 31.03.2025 у справі №920/59/25 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (позивача).
Керуючись статтями 129, 255, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» на рішення Господарського суду Сумської області від 31.03.2025 у справі №920/59/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 31.03.2025 у справі №920/59/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №920/59/25 повернути до Господарського суду Сумської області.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний постанова складена та підписана суддями 29.05.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська