вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" травня 2025 р. Справа№ 925/1120/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Тищенко А.І.
Мальченко А.О.
секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.
за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 29.05.2025,
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Агротрейд Групп»
на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.02.2025 (повний текст рішення складено 20.02.2025)
у справі №925/1120/24 (суддя З.В. Зарічанська)
за позовом Фермерського господарства «Сарматія»
до Приватного підприємства «Агротрейд Групп»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: ОСОБА_1
про стягнення 1 491 369,00 грн, -
Короткий зміст позовних вимог
Фермерське господарство «Сарматія» (далі, позивач або Фермерське господарство) звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом Приватного підприємства «Агротрейд Групп» (далі, відповідач або Приватне підприємство) про стягнення заборгованості в розмірі 1 491 369,32 грн, з яких: 407 151,19 грн сума основного боргу, 281 994,03 грн інфляційні втрати, 66 590,58 грн 3% річних, 20 430,57 грн пені, 715 202,95 грн неустойки.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем, як суборендарем, умов Договору суборенди земельної ділянки від 11.05.2016, укладеним із позивачем в частині здійснення повної та своєчасної оплати за передану йому в суборенду позивачем земельну ділянку з кадастровим номером: 7124681500:05:001:0038, площею 49,7413 га.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 30.09.2024 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_1 (далі, третя особа).
Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.02.2025 у справі №925/1120/24 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20.02.2025) позов задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Приватного підприємства «Агротрейд Групп» на користь Фермерського господарства «Сарматія» 267 547,92 грн основного боргу, 214 859,82 грн інфляційних втрат, 51 056,49 грн три проценти річних, 20 298,80 грн пені та 6 645,16 грн судового збору.
У решті позову відмовлено.
Органу (особі), який здійснюватиме примусове виконання судового рішення, в порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України нараховувати 3% річних на фактичну (несплачену) суму основного боргу, починаючи з 05.09.2024 до моменту повної оплати основного боргу за такою формулою: (СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ сума основного боргу, 3 3% річних, КДП кількість днів прострочення, КДР кількість днів у році та стягнути вказану суму нарахованих процентів з Приватного підприємства «Агротрейд Групп» (ідентифікаційний код 32588017, вул. Стадіонна, буд. 2, м. Христинівка, Христинівський р-н, Черкаська обл., 20000) на користь Фермерського господарства «Сарматія» (ідентифікаційний код 39510392, вул. Стадіонна, буд. 2, м. Христинівка, Христинівський р-н, Черкаська обл., 20000).
Роз'яснено органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати боржником суми основного боргу, нарахування річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд зазначив, що усталена практика Великої Палати Верховного Суду пов'язує момент набуття фермерським господарством прав та обов'язків орендаря земельної ділянки саме з моментом державної реєстрації фермерського господарства. Після такої реєстрації відбувається фактична заміна орендаря і саме з цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. При цьому, момент виникнення прав та обов'язків фермерського господарства на земельну ділянку не пов'язується з внесенням чи невнесенням до статуту відповідних відомостей.
Суд установив, що земельна ділянка площею 49,7413 га з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 із 25.11.2014 (дата державної реєстрації Фермерського господарства його засновником ОСОБА_1 ) вважається такою, що перебувала в оренді саме Фермерського господарства «Сарматія» поряд із земельною ділянкою площею 3,4 га, договір оренди щодо якої було надано державному реєстратору для реєстрації Фермерського господарства. З огляду на це суд дійшов висновку, що ФГ «Сарматія» є орендарем спірної земельної ділянки.
Оскільки судом установлено, що ФГ «Сарматія» є орендарем спірної земельної ділянки, воно є і суборендодавцем земельної ділянки площею 49,7413 га, а ПП «Агротрейд Групп» - суборендарем згідно з Договором суборенди земельної ділянки від 11.05.2016, укладеним із третьою особою, стягнення заборгованості за яким є предметом спору в даній справі.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.08.2020 у справі №925/360/20, яке набрало законної сили 15.02.2021, розірвано договір оренди земельної ділянки від 27.03.2014 з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га, укладений між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держземагентства в Черкаській області, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 25.04.2014 (номер запису про інше речове право 5479437).
Суд зазначив, що на підставі частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України договір оренди є розірваним 15.02.2021, внаслідок чого на підставі частини 5 статті 8 Закону України «Про оренду землі» чинність договору суборенди земельної ділянки площею 49,7413 га припинено також 15.02.2021.
Суд установив, що відповідач частково здійснював платежі за договором суборенди на рахунок ФГ «Сарматія» з призначенням платежу: орендна плата згідно договору суборенди земельної ділянки / орендна плата згідно договору суборенди земельної ділянки від 11.05.2016 року без ПДВ / орендна плата згідно договорів суборенди земельних ділянок, на загальну суму 100 859,22 грн, та з призначенням платежу «оплата по договорах оренди землі № б/н від 11.05.2016» (у ході розгляду господарської справи №925/1341/23) на загальну суму 117 486,30 грн. При цьому, сторонами не заперечувалось, що між ОСОБА_1 та ПП «Агротрейд Групп» 11.05.2016 було укладено три договори суборенди щодо трьох земельних ділянок, а саме щодо спірної земельної ділянки площею 49,7413 га (суборендна плата 100 738,41 грн в рік), земельної ділянки площею 3,4 га (суборендна плата 6 887,91 грн в рік), земельної ділянки площею 23,56 га (суборендна плата 49 932,88 грн в рік).
Із пояснень сторін та матеріалів справи суд установив, що оплати здійснювались за три (у тому числі за спірну) земельні ділянки помісячно.
Дослідивши розрахунок суми основного боргу, здійснений позивачем, суд дійшов висновку, що позивач безпідставно не враховує суми, сплачені відповідачем. Оскільки суд дійшов висновку, що такі сплати відбувались за всіма трьома земельними ділянками, то у кожному випадку сплати суд здійснив розподіл сплаченої суми на три договори суборенди пропорційно вартості земельних ділянок, які є об'єктами відповідних договорів суборенди. Так, частка орендної плати, сплаченої за спірним Договором суборенди, із кожного здійсненого відповідачем платежу становить 63,93686%. Позивач заявив до стягнення суму основного боргу в розмірі 407 151,19 грн за період з лютого 2017 року по лютий 2021 року (14 днів), по 8 394,87 грн щомісяця. Суд погодився, що місячна плата становить 8 393,87 грн. За розрахунком суду (із урахуванням оплат пропорційно частці орендної плати по спірному Договору суборенди) сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 272 396,49 грн (7 958,09 + 260 240,97 + 4 197,43). В іншій частині нарахування є безпідставними.
Щодо заявлених 281 994,03 грн інфляційних втрат, 66 590,58 грн 3% річних та 20 430,57 грн пені, суд дійшов висновку, що позивач допустив помилки при визначенні періодів нарахування заборгованості, не врахувавши положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України та не включив до розрахунку оплати, здійснені відповідачем. У урахуванням цього суд здійснив арифметичний перерахунок інфляційних втрат, 3% річних та пені у межах періодів, заявлених позивачем, та встановив, що їх обґрунтований розмір становить: 281 994,03 грн - інфляційні втрати, 66 590,58 грн - 3% річних, 20 430,57 грн - пеня. В іншій частині нарахування є безпідставними.
Щодо вимоги позивача про стягнення 715 202,95 грн неустойки, то суд відмовив у її задоволенні, оскільки позивач не довів суду, що станом на час припинення дії договору суборенди (15.02.2021) земельна ділянка не була передана власнику, водночас і ПП «Агротрейд Групп» не надало суду належних доказів дострокової передачі земельної ділянки, тому нарахування суборендних платежів здійснено до дати припинення договору суборенди.
Стосовно доводів відповідача про нікчемність договору суборенди, то суд їх відхилив з посиланням на обставини, встановлені рішенням суду від 29.02.2024 у справі №925/1446/23, яке залишено в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024, якими у задоволенні позову ПП «Агротрейд Групп» про визнання недійсним спірного договору суборенди відмовлено повністю.
Підстави для застосування наслідків нікчемності договору суборенди відсутні, оскільки такий договір не є нікчемним з підстав частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України, а підпадає під ознаки оспорюваного договору відповідно до частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності, то суд дійшов висновку, що позивач на момент звернення з позовом до суду (10.09.2024) не пропустив встановлений статтями 257, 258 Цивільного кодексу України строк позовної давності, оскільки відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у редакції Закону України №540-ІХ від 30.03.2020 такі строки були продовжені на час дії установленого на території України карантину, а відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у редакції Закону України від 15.03.2022 №2120-ІХ - на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 05.03.2025 через підсистему «Електронний суд» Приватне підприємство «Агротрейд Групп» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 10.02.2025 у справі №925/1120/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що приймаючи рішення, суд не прийняв до уваги, що спірна земельна ділянка не була використана для реєстрації позивача, а жодного іншого юридичного факту на підтвердження виникнення у позивача права оренди на спірну ділянку позивач не зміг навести, як і надати доказу на виникнення такого факту. Одного лише посилання на те, що таке право перейшло до позивача в силу закону недостатньо, так як закон вказує, що право у фермерського господарства виникає при державній реєстрації такого господарства, а не в силу закону.
Документи, що подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи - фермерського господарства, визначені у частинах 1 та 6 статті 24 цього Закону - у разі державної реєстрації фермерського господарства крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається копія Державного акта на право приватної власності засновника на землю або копія Державного акта на право постійного користування землею засновником, або копія договору про право користування землею засновником, зокрема на умовах оренди. Тому положення частини 6 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців» не суперечать, а доповнюють та уточнюють положення практики Верховного Суду, на яку послався суд першої інстанції, щодо виникнення у фермерського господарства права на земельну ділянку в процесі створення фермерського господарства - тому що саме у даній нормі відображено реєстраційний механізм створення фермерського господарства та ідентифікацію ділянки, на яку фермерське господарство набуває право в процесі державної реєстрації фермерського господарства.
Суд першої інстанції зазначеного не врахував, у зв'язку з чим дійшов невірного висновку, що позивач набув право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером: 7124681500:05:001:0038, площею 49,7413 га, розташовану в межах Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області, всупереч того, що на частини 6 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців» для створення позивача було використано іншу земельну ділянку - земельну ділянку 7124610100:01:003:0522 площею 3,4000 га, яка знаходиться за межами населеного пункту, в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області.
У зв'язку з викладеним, відповідач зазначив, що позивач у справі є неналежним. Підстав для стягнення з відповідача на користь позивача сум за користування такою земельною ділянкою у суду першої інстанції не було.
Також судом першої інстанції не було враховано те, що подача звітності не може наділити позивача правом користування, адже чинним законодавством не передбачено перевірка контролюючим органом набуття платником податку права користування земельною ділянкою.
Поряд із невірним визначенням статусу позивача по відношенню до земельної ділянки, судом не було враховано, що Договір оренди землі від 11.05.2016 містить ряд невідповідностей вимогам чинного законодавства, що виключають застосування пунктів такого договору до правовідносин щодо користування земельною ділянкою.
Так, умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.
У даному випадку орендодавець, враховуючи, що за Договором оренди землі від 27.03.2014 орендна плата розрахована в розмірі 59 455,28 грн на рік, не має права пред'явити відповідачу вимогу по сплаті суборенди в розмірі 100 738,41 грн на рік, так як така вимога суперечить частинам 1, 2 статті 8 Закону України «Про оренду землі».
Отже, укладений 11.05.2016 між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «АГРОТРЕЙД ГРУПП» Договір суборенди земельної ділянки від 11.05.2016 прямо суперечить положенням договору оренди від 27.03.2014 між ОСОБА_1 та ГУ Держземагентства у Черкаській області та положенням статей 8, 14, 15, 21, 22 Закону України «Про оренду землі», статті 288.6. Податкового кодексу України - а тому пункт 9 Договору є нікчемним.
Враховуючи визначені законодавством права та обов'язки Орендаря по договору оренди землі 27.03.2014, вбачається, що належний орендар земельної ділянки може пред'явити суборендарю вимогу по сплаті орендної плати лише у розмірі, визначеному пунктом 9 Договору оренди землі від 27.03.2014 - 59 455,28 грн на рік.
Задоволена судом вимога здійснена виходячи з розміру орендної плати - 100 738,41 грн на рік, на підставі пункту 9 Договору суборенди 11.05.2016, який є нікчемним в силу положень статей 8, 14, 15, 21, 22 Закону України «Про оренду землі», статті 288.6. Податкового кодексу України та статей 203, 216, 217, 228 Цивільного кодексу України.
Також, на думку відповідача, з врахуванням фактичних обставин справи нарахування 3 % річник, інфляційних втрат, пені відповідачу (в тому числі на користь належного суборендодавця) не вбачається за можливе, оскільки орендар не виконував власного обов'язку по зобов'язаннях - не надано рахунків на оплату по умовам суборенди земельними ділянками, договори оренди не містили реквізитів, на які відповідач був зобов'язаний перераховувати кошти, отже відповідач був позбавлений можливості виконати зобов'язання по сплаті за оренду земель.
У зв'язку з простроченням орендодавця по договірних відносинах щодо користування земельною ділянкою 7124681500:05:001:0038 суборендар був позбавлений можливості виконати власні зобов'язання по оплаті за користування земельними ділянками, а тому нарахування 3% річник, інфляційних втрат, пені є безпідставним в силу статті 612 Цивільного кодексу України.
Скаржник також наголошує на тому, що суд безпідставно не прийняв до уваги викладені відповідачем заперечення щодо порядку обрахунку строків позовної давності.
За доводами апелянта положення пункту 12 та пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України разом зі статтею 257 Цивільного кодексу України можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли в момент набрання чинності таких актів, тобто з 02.04.2020 (пункт 12) з 17.03.2022 (пункт 19).
Відповідно, строк позовної давності за пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України підлягає застосуванню щодо несплачених платежів, які підлягали сплаті з 02.04.2020 - у 3 річний строк та на строк дії карантину.
До платежів з лютого 2017 року по лютий 2020 року строки позовної давності застосовуються на підставі статті 257 Цивільного кодексу України, та могли бути пред'явлені у 3 річний строк - тобто до березня 2023 року (платіж за лютий 2020 року).
Платежі з березня по травень 2020 року повинні були бути заявлені у строк дії карантину, що припинився 01 липня 2023 року.
Платіж з червня 2020 року та липень 2020 року - заявлені у 3 річний строк (до 31.08.2023).
До вимог з липня 2017 року по липень 2020 року підлягає застосуванню позовна давність відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України.
Відповідно, строк позовної давності за пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України підлягає застосуванню щодо несплачених платежів, які підлягали сплаті з 17.03.2023 - у 3 річний строк та на строк дії воєнного стану.
Також скаржник зазначає, що судом не враховано висновки Верховного Суду у справі № 925/200/22, викладені у постанові 11.12.2023, щодо того, що ОСОБА_1 мав бути залучений до справи №925/1120/24 лише в статусі відповідача.
Узагальнені доводи та заперечення позивача
03.04.2025 від позивача через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить суд залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.
У відзиві позивач наголосив на такому:
- щодо доводів відповідача стосовно того, що позивачем не доведено наявності у нього прав користувача земельною ділянкою з кадастровим номером: 7124681500:05:001:0038, то висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, на який посилається відповідач у цій справі, не являється релевантним до даної справи. Так, у правовідносинах, які мали місце у справі №525/1225/15-ц, йшлося про право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду. Натомість земельну ділянку з кадастровим номером: 7124681500:05:001:0038 ОСОБА_1 , як орендарем, для ведення фермерського господарства шляхом утворення ФГ «Сарматія» отримано на підставі оплатного договору оренди землі від 27.03.2014, отже, правовідносини у цій справі та правовідносини у справі №525/1225/15-ц є різними;
- доводи відповідача про те, що фізична особа ОСОБА_1 міг створити лише одне фермерське господарство і для його створення отримати лише одну земельну ділянку є повністю необґрунтованими, оскільки законодавством не заборонено фізичній особі створювати більше одного фермерського господарства та орендувати на платній основі більше однієї земельної ділянки. Більше того, обставини набуття ОСОБА_1 права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером: 7124681500:05:001:0038, не входять до предмету доказування у цій справі №925/1120/24 за позовом ФГ «Сарматія» про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1 491 369,32 грн з огляду на наявність у матеріалах цієї справи чинного до 15.02.2021 Договору оренди землі від 27.03.2014, чинного до 15.02.2021 Договору суборенди земельної ділянки від 11.05.2016, факту користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 на підставі Договору суборенди від 11.05.2016, який не заперечується і самим відповідачем;
- правову оцінку Договору оренди землі від 27.03.2014 надано, а обставини набуття ФГ «Сарматія» прав та обов'язків землекористувача цією земельною ділянкою встановлено у судових рішеннях у справі №925/360/20;
- щодо посилання відповідача на судове рішення у справі №925/360/20, а саме на рішення Господарського суду Черкаської області від 20.08.2020, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021, то це рішення жодним чином не підтверджує ті обставини, на які посилається відповідач, а навпаки доводить ту обставину, що ФГ «Сарматія» є суб'єктом правовідносин за Договором суборенди земельної ділянки від 11.05.2016. Примітно також, що позивач у справі №925/360/20 [Заступник керівника Уманської місцевої прокуратури], предметом спору у якій було стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди від 27.03.2014, укладеного між ГУ Держземагентства у Черкаській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар), та розірвання цього договору, визначив відповідачем-2 у справі №925/360/20 саме ФГ «Сарматія», що також свідчить про те, що суб'єктом правовідносин з оренди та суборенди земельних ділянок є ФГ «Сарматія»;
- у провадженні Господарського суду Черкаської області перебувала справа №925/1446/23 за позовом ПП «Агротрейд Групп» до ФГ «Сарматія» про визнання недійсним Договору суборенди від 11.05.2016, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038. При цьому ПП «Агротрейд Групп», подаючи позов до Господарського суду Черкаської області про визнання недійсним Договору суборенди земельної ділянки від 11.05.2016 (з кадастровим номером: 7124681500:05:001:0038, площею 49,7413 га, яка розташована в межах Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області) також відповідачем визначило саме ФГ «Сарматія», що свідчить про те, що ПП «Агротрейд Групп» суб'єктом правовідносин з оренди та суборенди земельних ділянок вважає ФГ «Сарматія»;
- у контексті доводів відповідача щодо нікчемності пункту 9 Договору суборенди від 11.05.2016, то позивач звертає увагу апеляційного суду на обставини, встановлені у межах справи №925/1446/23, а саме те, що ПП «Агротрейд Групп» у межах названої справи не довело належними і допустимими доказами невідповідності договору суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038, площею 49,7413 га, умовам договору оренди землі, на підставі якого було укладено договір суборенди;
- судом першої інстанції у цій справі встановлено, що за період квітня-грудня 2017 року відповідач сплачував кошти на користь ФГ «Сарматія» на загальну суму 100 859,22 грн і у призначенні платежу вказувалося лише, що це «орендна плата згідно договору суборенди землі без ПДВ», а також в справу відповідачем було подано докази сплати коштів відповідачем в сумі 117 486,01 грн поштовим переказом від 29.10.2023 на користь ОСОБА_1. З метою дотримання принципу справедливості та задля уникнення подвійного стягнення позивач вважає, що суд дійшов справедливого висновку про те, що сплачені кошти (як 100 859,22 грн у 2017 році, так і 117 486,01 грн у 2023 році) слід розцінити такими, що сплачені за суборенду трьох земельних ділянок, договори щодо яких укладено 11.05.2016;
- стосовно доводів відповідача про прострочення кредитора, то Договором суборенди від 11.05.2016 (пункт 11 цього Договору) чітко передбачено, що орендна плата вноситься суборендарем у грошовій формі щомісячно не пізніше 30 числа наступного місяця. Умови Договору суборенди від 11.05.2016 не передбачають умов щодо виставлення суборендодавцем рахунків на оплату за користування земельною ділянкою. Твердження відповідача, що Договір суборенди від 11.05.2016 не містять реквізитів, на які відповідач був зобов'язаний перераховувати грошові кошти, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості виконувати свої зобов'язання за цим Договором, є безпідставними та неправдивими, про що свідчать докази, додані самим відповідачем, а саме: платіжні доручення про перерахування у 2017 році на користь ФГ «Сарматія» грошових коштів в сумі 100 859,22 грн. Отже, посилання відповідача у даному випадку на прострочення кредитора є безпідставним та необґрунтованим;
- щодо строків позовної давності та доводів відповідача про те, що строк позовної давності згідно з відповідними пунктами 12, 19 Перехідних положень Цивільного кодексу України продовжується лише щодо тих зобов'язань, які виникли під час дії карантину та воєнного стану, то позивач зазначає, що такі твердження відповідача є помилковими, безпідставними та необґрунтованими, оскільки строки позовної давності, встановлені статтями 257 (загальна позовна давність тривалістю у три роки), 258 (спеціальна позовна давність тривалістю в один рік щодо пені) Цивільного кодексу України, спочатку згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України продовжились з 12.03.2020 на період дії карантину в Україні, тобто до 30.06.2023, а потім далі автоматично продовжились, але вже на іншій правовій підставі - згідно з пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, тобто з 24.02.2022 і на період дії в Україні воєнного стану, який на сьогоднішній день триває. При цьому відповідачем не надано жодного контррозрахунку позовних вимог, які б відображали здійснену ним (за його твердженням) оплату за суборенду земельної ділянки, враховували його позицію щодо позовної давності тощо.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що попередньо (орієнтовно) очікує понести також судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу (правову) допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі орієнтовно 100 000,00 грн.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2025 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Агротрейд Групп» на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.02.2025 у справі №925/1120/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О.
Судом установлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 витребувано у Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/1120/24; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду Черкаської області.
10.03.2025 матеріали справи №925/1120/24 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Агротрейд Групп» на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.02.2025 у справі №925/1120/24 залишено без руху. Роз'яснено Приватному підприємству «Агротрейд Групп», що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду докази сплати судового збору у розмірі 26 844,65 грн та надати суду належні докази на підтвердження надсилання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів ОСОБА_1 .
18.03.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства «Агротрейд Групп» надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено платіжну інструкцію №51 від 18.03.2025 про сплату судового збору у розмірі 26 844,65 грн та докази на підтвердження надсилання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів ОСОБА_1 , а саме: квитанцію про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Агротрейд Групп» на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.02.2025 у справі №925/1120/24, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 29.04.2025.
У судове засідання 29.04.2025 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Отже, за вказаних обставин, неявка у судове засідання представника третьої особи у відповідності до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
У судовому засіданні суд перейшов до розгляду апеляційної скарги по суті, заслухавши пояснення представників сторін.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 у справі оголошено перерву до 20.05.2025.
У судовому засіданні 20.05.2025 суд перейшов до судових дебатів.
Представник відповідача у судовому засіданні просив суд апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 10.02.2025 у справі №925/1120/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Представник позивача у судовому засіданні просив суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
Після закінчення судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, зазначивши, що його проголошення відбудеться у судовому засіданні 29.05.2025 о 09 год. 40 хв.
У судовому засіданні 29.05.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників учасників справи
У судове засідання з проголошення рішення, призначене на 29.05.2025, з'явився представник відповідача.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явились.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
27.03.2014 Головне управління Держземагентства у Черкаській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) підписали Договір оренди землі (далі - Договір оренди), відповідно до пункту 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, яка знаходиться (розташована) за межами населеного пункту, в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області.
Згідно з пунктом 2 Договору оренди в оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної форми власності з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га, сільськогосподарські угіддя - рілля, розташована за межами населеного пункту, в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області.
За змістом пункту 5 Договору оренди нормативна грошова оцінка земельної ділянки підлягає проведенню на замовлення та за рахунок орендаря у річний строк з моменту державної реєстрації права оренди земельної ділянки із поданням у встановленому законом порядку впродовж цього ж строку технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки на розгляд та затвердження відповідному органу місцевого самоврядування та укладанням угоди про внесення змін до договору оренди в частині нормативної грошової оцінки.
До моменту набрання чинності рішенням відповідного органу місцевого самоврядування, яким затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначення суми орендної плати, що вноситься орендарем згідно цього договору, здійснюється за даними про середній розмір нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Черкаській області, що для цієї земельної ділянки становить 1 321 228,41 грн (один мільйон триста двадцять одна тисяча двісті двадцять вісім гривень 41 коп.) з розрахунку за 1 га площі ріллі - 26562,00 грн (двадцять шість тисяч дев'ятсот шістдесят дві гривень 00 коп.), з урахуванням коефіцієнта індексації - 3,2 станом на 01.01.2014.
Сторони дійшли згоди, що у разі, якщо розмір орендної плати, визначений за даними затвердженої технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, буде більшим за розмір орендної плати, визначений згідно цього пункту договору оренди та сплачений орендарем, то сума різниці між вказаними розмірами підлягає сплаті орендарем до відповідного бюджету у місячний строк з дня набрання чинності рішення органу місцевого самоврядування про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Договір оренди укладено терміном на 10 (десять) років, та діє до 27 березня 2024 року. Після закінчення строку дії строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8 Договору оренди).
Згідно з пунктом 9 Договору оренди орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 59 455,28 грн (п'ятдесят дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят п'ять гривень 28 коп.) на рік, що становить 4,5 (чотири цілих п'ять десятих) відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції (пункт 10 Договору оренди).
Орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно не пізніше 30 числа наступного місяця (пункт 11 Договору оренди).
В оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства (пункт 14 Договору оренди).
Цільове призначення земельної ділянки для ведення фермерського господарства (пункт 15 Договору оренди).
Передача земельної ділянки в оренду здійснюється відповідно до затвердженого проекту землеустрою по акту приймання-передачі об'єкта оренди (пункт 17 Договору оренди).
Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 5-денний термін після державної реєстрації права оренди за актом приймання-передачі об'єкта оренди (пункт 19 Договору оренди).
Відповідно до пункту 20 Договору оренди орендар зобов'язаний після закінчення договору оренди землі на наступний день повернути орендовану земельну ділянку орендодавцеві у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав ї в оренду. Орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов'язаних зі зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір розв'язується у судовому порядку.
Право на оренду земельної ділянки не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано в заставу (пункт 27 Договору оренди).
За змістом пункту 41 Договору оренди він набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди. Орендар зобов'язаний передати акт приймання-передачі об'єкта оренди до органу державної реєстрації права оренди у триденний термін з моменту його підписання сторонами договору. Цей договір оренди землі укладено у 3 (трьох) примірниках, що мають однакову юридичну силу, перший знаходиться в орендодавця, другий - в орендаря, третій - в органі, який провів державну реєстрацію права оренди.
Відповідно до інформації з витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 25.11.2014 зареєстровано ФГ «Сарматія», засновником якого є ОСОБА_1 .
11.05.2016 ОСОБА_1 (суборендодавець) та ПП «Агротрейд Групп» (суборендар) підписали Договір суборенди земельної ділянки (далі - Договір суборенди), за умовами пункту 1 якого суборендодавець надає, а суборендар приймає в строкове платне користування Земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться (розташована) за межами населеного пункту, в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області.
Згідно з абз.2 пункту 1 Договору суборенди цей Договір укладений на підставі, у відповідності до умов та в межах Договору оренди землі від 27.03.2014 року, укладеного між Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області (Орендодавець) і громадянином України ОСОБА_1 (Орендар), який зареєстрований Реєстраційною службою Христинівського районного управління юстиції Черкаської області від 25.04.2014 року за № 345066071246 (надалі - Договір оренди землі), а також на підставі згоди Орендодавця на укладання Орендарем цього Договору, яка міститься у Листі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Щодо згоди на укладання цього Договору № 3313/6-16 від 25.04.2016 року.
Відповідно до пункту 2 Договору суборенди за цим Договором у суборенду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної форми власності з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 загальною площею 49,7413 га, сільськогосподарські угіддя, рілля, розташована за межами населеного пункту, в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області.
Нормативна грошова оцінка Земельної ділянки станом на 01.01.2016 становить 2 238 631,25 грн (два мільйони двісті тридцять вісім тисяч шістсот тридцять одна гривня 25 коп.) згідно Витягу відділу Держгеокадастру у Христинівському районі Черкаської області з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №0-28-0.3-1684/2-16 від 26.05.2016 року (пункт 5 Договору суборенди).
Згідно з пунктом 8 Договору суборенди його укладено на період дії Договору оренди землі від 27.03.2014 р., тобто до 26 березня 2024 року. Після закінчення строку дії Договору суборендар має переважне право поновити його на новий строк у разі пролонгації Договору оренди землі на період, визначений Договором оренди землі. У такому випадку суборендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово суборендодавця про намір продовжити його дію.
Відповідно до пункту 9 Договору суборенди орендна плата вноситься суборендарем у грошовій формі в розмірі 100 738,41 грн (сто тисяч сімсот тридцять вісім гривень 41 коп.) на рік, що становить 4,5 % (чотири цілих п'ять десятих) відсотки від нормативної грошової оцінки Земельної ділянки.
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексу інфляції (пункт 10 Договору суборенди).
Орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно не пізніше 30 числа наступного місяця (пункт 11 Договору суборенди).
За несвоєчасну сплату орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочення платежу (пункт 13 Договору суборенди).
Згідно з пунктом 14 Договору суборенди в суборенду передається Земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної форми власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Цільове призначення Земельної ділянки - товарне сільськогосподарське виробництво (пункт 15 Договору суборенди).
Передача Земельної ділянки в суборенду здійснюється відповідно до затвердженого проекту землеустрою по акту приймання-передачі об'єкта суборенди (пункт 17 Договору суборенди).
Передача Земельної ділянки Суборендарю здійснюється у 5-денний термін після державної реєстрації права суборенди за актом її приймання-передачі (пункт 19 Договору суборенди).
За змістом пункту 20 Договору суборенди суборендар зобов'язаний після закінчення даного Договору, на наступний день повернути Земельну ділянку Суборендодавцю у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він отримав її у суборенду. Суборендодавець, у разі погіршення корисних властивостей орендованої Земельної ділянки, пов'язаних зі зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному Сторонами. Якщо Сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір розв'язується у судовому порядку.
Суборендар зобов'язаний, зокрема, своєчасно вносити орендну плату з урахуванням змін коефіцієнта індексації (пункт 31 Договору суборенди).
Дія Договору припиняється у разі, зокрема, припинення дії Договору оренди землі (пункт 35 Договору суборенди).
За невиконання або неналежне виконання Договору сторони несуть відповідальність до закону та цього Договору (пункт 39 Договору).
Відповідно до пункту 41 Договору суборенди він набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права суборенди. Суборендар зобов'язаний передати акт приймання-передачі об'єкта суборенди до органу державної реєстрації права суборенди у триденний термін з моменту його підписання Сторонами Договору. Цей Договір укладено в 3 (трьох) примірниках, що мають однакову юридичну силу, перший знаходиться в Суборендодавця, другий - в Суборендаря, третій - в органі, який провів державну реєстрацію права суборенди.
Додатком до Договору суборенди є підписаний сторонами Акт приймання-передачі земельної ділянки, відповідно до якого суборендодавець передає, а суборендар приймає Земельну ділянку кадастровий номер 7124681500:05:001:0038 сільськогосподарського призначення державної власності площею 49,7413 га, в т.ч. ріллі 49,7413 га, яка знаходиться за межами населеного пункту, в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на умовах, визначених вищезазначеним Договором.
Відповідно до інформації з витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 12.06.2016 зареєстровано право оренди земельної ділянки, суборенда з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га за ПП «Агротрейд Групп».
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.08.2020 у справі №925/360/20 за позовом заступника керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області до ОСОБА_1 , Фермерського господарства "Сарматія" про стягнення 176 237 грн заборгованості з орендної плати та розірвання договору оренди земельної ділянки, яке залишене в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021, присуджено до стягнення з Фермерського господарства «САРМАТІЯ» на користь Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області 176237 грн заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою площею 49,7413 га (кадастровий номер - 7124681500:05:001:0038), яка розташована в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району відповідно до договору оренди від 27.03.2014, та розірвано договір оренди земельної ділянки площею 49,7413 га (кадастровий номер - 7124681500:05:001:0038) в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району від 27.03.2014, укладений між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держземагентства в Черкаській області, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 25.04.2014 (номер запису про інше речове право 5479437).
Відповідно до частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
В силу приписів частини 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення від 20.08.2020 набрало законної сили 15.02.2021.
Отже, Договір оренди земельної ділянки площею 49,7413 га (кадастровий номер - 7124681500:05:001:0038) в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району від 27.03.2014, укладений між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держземагентства в Черкаській області, вважається розірваним та таким, що припинив свою дію 15.02.2021.
Відповідно до частини 2 статті 774 Цивільного кодексу України строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.
Згідно з частиною 4 статті 8 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.
Отже, оскільки Договір оренди припинив свою дію 15.02.2021 у зв'язку з його розірванням за рішенням суду, Договір суборенди також є припиненим з 15.02.2021.
Позивач, звертаючись до суду з позовом у даній справі, зазначає, що з моменту укладення Договору суборенди земельної ділянки від 11.05.2016 та до 14.02.2021 (до дати припинення договору суборенди) у ПП «Агротрейд Групп», як суборендаря, згідно з умовами укладеного Договору суборенди виник обов'язок зі сплати суборендної плати за передану йому в суборенду земельну ділянку з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га, яка розташована за межами населеного пункту, в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області.
Фермерське господарство вказує, що з урахуванням пункту 11 Договору суборенди відповідач зобов'язаний був щомісячно не пізніше 30 числа наступного місяця вносити суборенду плату, однак даного обов'язку належним чином не виконував.
При цьому позивач посилається також на те, що фактичні обставини несплати відповідачем суборендної плати за передану йому земельну ділянку з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га, встановлено судовими рішеннями у справі №706/131/21 за наслідками розгляду позову ОСОБА_1 до ПП «Агротрейд Групп» про стягнення завданої шкоди та розірвання договорів суборенди.
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 31 серпня 2022 року у справі №706/131/21 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Присуджено до стягнення з ПП «Агротрейд Групп» на користь ОСОБА_1 255 653,70 грн завданих збитків. Розірвано укладені 11 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ПП «Агротрейд Групп» договори суборенди земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності площею 23,5604 га з кадастровим номером 7124610100:01:003:0521, місцем розташування якої є адміністративні межі Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області та площею 3,4000 га з кадастровим номером 712461000:01:003:0522, що розташована в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області. У задоволенні іншої частини відмовлено.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року у справі №706/131/21 апеляційну скаргу ПП «Агротрейд Групп» задоволено. Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 31 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі №706/131/21 постанову Черкаського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Агротрейд Групп» про розірвання договорів суборенди скасовано та залишено у цій частині в силі рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 31 серпня 2022 року. В іншій частині постанову Черкаського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року залишено без змін.
Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про розірвання договорів суборенди Верховним Судом зазначено, що встановивши відсутність доказів на підтвердження сплати відповідачем орендних платежів за договорами суборенди, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині розірвання оспорюваних договорів суборенди на підставі систематичної несплати орендної плати. При цьому судом правильно визначено, що зобов'язання за договором суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 були виконані ФГ «Сарматія» на підставі рішення Господарського суду Черкаської області від 20 серпня 2020 року справі №925/360/20. Отже, відсутні підстави для розірвання договору суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 у зв'язку з несплатою орендних платежів.
Водночас, щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь завданих збитків, Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції у цій справі дійшов правильного висновку, що несплачена відповідачем орендна плата не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України, відтак зазначена позовна вимога ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Отже, як вказує позивач із посиланням на рішення судів у справі №706/131/21, обставини щодо систематичної несплати відповідачем суборендних платежів за укладеними договорами суборенди, зокрема, й за спірним договором суборенди, є доведеними та не потребують повторного доказування відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, як зазначає позивач у позовній заяві у справі №925/1120/24, з урахуванням строків позовної давності, у відповідача перед Фермерським господарством наявна заборгованість зі сплати орендної плати за період з лютого 2017 року по 14 лютого 2021 року, яка становить 407 151,19 грн.
У зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання зі сплати орендної плати у спірному періоді позивачем до стягнення з відповідача на підставі статті 625 Цивільного кодексу України нараховані також 281 994,03 грн інфляційних втрат за період з квітня 2017 року по липень 2024 року та 66 590,58 грн 3% річних за період з 31.03.2017 по 04.09.2024.
На підставі пункту 13 Договору суборенди позивачем також заявлена до стягнення з відповідача пеня у розмірі 20 430,57 грн.
Крім того, позивач, керуючись статтею 785 Цивільного кодексу України та пунктом 20 Договору суборенди, зазначає, що 16.02.2021 у відповідача виник обов'язок повернути позивачу спірну земельну ділянку, який він не виконав, а тому у Фермерського господарства наявні підстави для стягнення з відповідача на підставі наведеної статті 785 Цивільного кодексу України неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення (з 16.02.2021 по 04.09.2024) у розмірі 715 202,95 грн.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову в даній справі, зазначав, що із наданих позивачем доказів неможливо встановити, що позивач дійсно є користувачем земельної ділянки 7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га, яка знаходиться за межами населеного пункту, в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області. Дані обставини не можна вважати такими, що не підлягають встановленню, посилаючись на статті 4, 74 Господарського процесуального кодексу України, так як в межах справ №№ 925/360/20, 925/1341/23, 706/131/21 не досліджувалася реєстраційна справа Фермерського господарства «Сарматія», виписки по рахункам та Податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) Фермерського господарства «Сарматія», інші докази ведення діяльності фермерським господарством, тощо), у зв'язку з іншими предметами спорів та складу сторін у справах.
Відповідач посилається на положення статей 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 118 Земельного кодексу України, частину 6 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», та зазначає, що: 1) фізична особа ОСОБА_1 міг створити лише одне фермерське господарство; 2) для створення фермерського господарства отримати одну земельну ділянку (інформація про яку подається згідно статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» державному реєстратору в момент реєстрації фермерського господарства); 3) як вірно вказано судами у справах №925/360/20, 925/1341/23, 706/131/21 фермерське господарство з моменту створення дійсно набуває право користування земельною ділянкою, але на ту ділянку, яка надавалася для його створення (нотаріальна копія договору оренди землі на яку подавалася державному реєстратору при створенні фермерського господарства).
Відповідач вважає, що позивач не надав суду доказів, що ФГ «Сарматія» дійсно створено на основі права користування Остапенком Д.О. земельною ділянкою 7124681500:05:001:0038, площею 49,7413 га, отриманою на підставі договору оренди землі від 27.03.2014.
Також відповідач зазначає, що умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. В даному ж випадку позивач, посилаючись на Договір оренди землі від 27.03.2014, відповідно до якого орендна плата розрахована в розмірі 59 455,28 грн на рік, пред'явив відповідачу вимогу по сплаті суборенди на підставі пункту 9 Договору суборенди від 11.05.2016 у розмірі 100 738,41 грн на рік, що суперечить вимогам частин 1, 2 статті 8 Закону України «Про оренду землі». На думку відповідача пункт 9 Договору суборенди від 11.05.2016 є нікчемним в силу положень статей 8, 14, 15, 21, 22 ЗУ «Про оренду землі», статті 288.6. Податкового кодексу України та статей 203, 216, 217, 228 Цивільного кодексу України, а тому відповідач просить суд, керуючись статтями 216, 217 Цивільного кодексу України, застосувати наслідки нікчемності окремої частини правочину - пункту 9 Договору оренди землі від 11.05.2016.
Щодо наявності заборгованості з внесення суборендних платежів, то відповідач не погоджується з такими доводами позивача та зазначає, що у справі №706/131/21, на яку посилається позивач, жодна інстанція не досліджувала безпосередньо умов договорів оренди землі, не встановлювала суми заборгованості по умовам договорів суборенди.
Відповідач повідомляє, що всього за період з квітня 2017 року по грудень 2017 року він сплатив на користь ФГ «Сарматія» по виставлених керівником позивача рахункам орендну плату по договорах суборенди від 11.05.2016 у сумі 100 859,22 грн. Фактично боржник погасив наявну заборгованість за користування земельними ділянками 7124610100:01:003:0521, 7124610100:01:003:0522, 7124681500:05:001:0038 та не має боргів за користування даними земельними ділянками перед орендарем відповідно до умов договорів суборенди землі. Крім того, враховуючи наявні оплати, які були приховані та не були враховані представником позивача при розрахунку 3% річних, інфляційних втрат, пені, неустойки - всі розрахунки арифметично невірні.
Також відповідач зазначає, що в силу набрання рішенням суду у справі №925/360/20 законної сили та положень частини 5 статті 8 Закону України «Про оренду землі» у відповідача був відсутній обов'язок повернути земельну ділянку орендарю. На виконання рішення суду земельна ділянка була повернута власнику.
Поряд з викладеними запереченнями, відповідач заявляв про застосування наслідків спливу строків позовної давності по всім пред'явленим позивачем платежам з лютого 2017 року по липень 2020 року (включно) відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із таких підстав.
Виходячи із предмету та підстав заявленого позову, доводів позивача та заперечень відповідача, першочерговим під час вирішення даного спору є встановлення питання належності позивача щодо заявлених вимог про стягнення суборендних платежів з відповідача на користь Фермерського господарства.
Так, відповідач стверджує, що договір суборенди укладений між ним та фізичною особою ОСОБА_1 , який отримав земельну ділянку з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га для створення фермерського господарства.
Відповідач, посилаючись на положення статей 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 118 Земельного кодексу України, статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», не погоджується із тим, що право оренди спірною земельною ділянкою набув позивач, адже відсутні докази того, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га була використана ОСОБА_1 саме для створення ФГ «Сарматія».
Оцінюючи вказані доводи скаржника, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції, чинний на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі змісту судових рішень у справі №706/131/21, 14 та 27 березня 2014 року ОСОБА_2 на підставі укладених із Головним управлінням Держземагенства в Черкаській області договорів оренди отримав в оренду для ведення фермерського господарства наступні земельні ділянки:
- 7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га, місцем розташування якої є адміністративні межі Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області, за договором оренди землі від 14 березня 2014 року;
- 712461000:01:003:0522 площею 3,4000 га, що розташована в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області, за договором оренди землі від 14 березня 2014 року.
- 7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га, що розташована в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району, за договором оренди землі від 27 березня 2014 року.
25.11.2014 зареєстровано як юридичну особу ФГ «Сарматія», засновником якого є ОСОБА_1 .
Тобто, ОСОБА_1 отримав в оренду для ведення фермерського господарства вищеперелічені земельні ділянки до часу державної реєстрації ФГ «Сарматія».
У матеріалах справи наявний договір, наданий Уманською районною державною адміністрацією на виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 28.10.2024, на підставі якого було створено ФГ «Сарматія». Таким є Договір оренди землі від 14.03.2014, підписаний Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області (орендодавцем) та ОСОБА_1 (орендарем), відповідно до пункту 2 якого в оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної форми власності з кадастровим номером 71246:0100:01:003:0522 площею 3,4000 га, сільськогосподарські угіддя - рілля, розташована за межами населеного пункту, в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області.
Господарський суд враховує, що договір, який є предметом розгляду у цій справі стосується іншої земельної ділянки (з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038), ніж договір оренди (щодо земельної ділянки з кадастровим номером 71246:0100:01:003:0522), який був поданий ОСОБА_1 для реєстрації фермерського господарства «Сарматія».
Зазначене, поруч із цим, не свідчить, що земельна ділянка з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 не була використана ОСОБА_1 для створення фермерського господарства «Сарматія».
Так, відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України «Про фермерські господарства» та іншими нормативно-правовими актами України.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про фермерське господарство» після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.
Законом України «Про фермерське господарство» визначений окремий порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
Так, відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місцерозташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.
Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності (частина 3 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство»).
Відповідно до статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
Отже, з огляду на вищевказане, нормами Закону України «Про фермерське господарство» запроваджений спеціальний механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.
Верховний Суд у постанові від 09.07.2024 у справі №924/962/23 зазначив, що земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи: 1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства; 2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.
Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.
Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб'єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб'єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов'язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.
Аналізуючи відносини щодо створення фермерського господарства і набуття ним права власності (користування) землею, можна зробити висновок, що dejure отримує землю фізична особа - засновник фермерського господарства, однак defacto він діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства. Верховний Суд у постанові від 16.01.2024 у справі №905/5/21 виклав правовий висновок про те, що: «…землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентній) основі, зокрема, в оренду з певною (конкретною) метою, а саме: для реалізації громадянином права на створення фермерського господарства, як прогресивної форми підприємницької діяльності цього громадянина у галузі сільського господарства України та подальшого використання наданої в оренду земельної ділянки виключно створеним фермерським господарством у межах виду її цільового призначення, визначеного власником землі».
З викладеного випливає, що іншої правової природи отриманих в оренду земельних ділянок для створення фермерського господарства, ніж використання їх для реалізації громадянином права на створення фермерського господарства, не передбачено.
Відповідач в апеляційній скарзі посилається на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, в якій зазначено, зокрема, що: «…З урахуванням вимог статей 7, 12 Закону №973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.
Враховуючи, що ОСОБА_3 є засновником ФГ «Сапфир», який отримав земельну ділянку для створення фермерського господарства у 2007 році, його звернення у 2014 році до ГУ Держземагентства у Полтавській області з клопотанням про відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить зазначеним правовим нормам…».
Вказана правова позиція, на переконання скаржника, свідчить про те, що для створення ФГ Остапенко Д.О. міг отримати лише одну земельну ділянку, інформація про яку і подавалась реєстратору в момент реєстрації ФГ (у даному випадку це земельна ділянка з кадастровим номером 71246:0100:01:003:0522 площею 3,4000 га, а не спірна земельна ділянка).
Колегія суддів не приймає до уваги зазначені доводи відповідача, оскільки правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, є нерелевантною та не може застосовуватись до правовідносин, які є предметом розгляду у цій справі, оскільки такі правовідносини не є подібними.
Так, зі змісту наведеної постанови випливає, що громадянин звернувся повторно для отримання земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі через 7 років після створення фермерського господарства, що суперечить самому порядку створення фермерського господарства, як це передбачено вищенаведеним висновком Верховного Суду у постанові від 09.07.2024 у справі №924/962/23, тоді як у справі, що розглядається, ОСОБА_1 укладено більше одного договору оренди земельних ділянок для створення фермерського господарства і лише після цього створено одне фермерське господарство - ФГ «Сарматія», що не заборонено чинним законодавством.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц мова йде про можливість саме безоплатного отримання громадянином земельної ділянки державної власності одного виду лише один раз, у той час, як земельну ділянку з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 ОСОБА_1 отримав на підставі оплатного договору оренди землі від 27.03.2014.
Чинним законодавством не заборонено фізичній особі орендувати для створення фермерського господарства більше однієї земельної ділянки, при цьому не має вирішального значення, чи подавалися державному реєстратору перед реєстрацією ФГ відомості про всі такі ділянки і чи всі їх внесено до Статуту ФГ. Чинне законодавство не встановлює негативних наслідків для новоствореного ФГ у такому випадку, про що детальніше буде зазначено далі у тексті даної постанови.
Вирішальним у спірному випадку є факт отримання таких земельних ділянок саме до часу державної реєстрації ФГ.
У даному контексті суд також враховує справи, в яких встановлювались обставини надання в оренду громадянину декількох земельних ділянок для створення фермерського господарства, що перебували на розгляді Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №927/79/19 за позовом Фермерського господарства «Крупський» до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання укладеними додаткових угод суд зазначив, зокрема: «...ГУ Держгеокадастру та громадянин України ОСОБА_4 уклали дев'ять договорів оренди землі, за якими останній прийняв у строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства)...».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18 за позовом Харківської місцевої прокуратури №2 до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення, зобов'язання повернути земельну ділянку, суд встановив, зокрема: «...30 грудня 2014 року між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_6 укладено два договори оренди землі, відповідно до яких зазначені вище земельні ділянки передані ОСОБА_6 в оренду на 49 років для ведення фермерського господарства.
15 липня 2015 року ОСОБА_6 створено та зареєстровано фермерське господарство «Олта-А» (далі - ФГ «Олта-А»), в тому числі на зазначених двох земельних ділянках».
Зі змісту вказаних постанов випливає, що Верховний Суд не встановлював незаконності надання у строкове платне користування більше ніж однієї земельної ділянки для створення одного фермерського господарства.
Колегія суддів зазначає, що ніяке інше фермерське господарства, окрім ФГ «Сарматія», ОСОБА_1 протягом усього строку дії Договору оренди від 27.03.2014 створено не було, а усі три земельні ділянки (з кадастровим номером 7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га, кадастровим номером 712461000:01:003:0522 площею 3,4000 га, кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га) були отримані ОСОБА_1 в оренду 14 та 27 березня 2014 року, тобто до часу створення/реєстрації ФГ «Сарматія» 25.11.2014, тобто саме на їх базі було створене це господарство й належних та допустимих доказів протилежного матеріали справи не містять.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №927/79/19 викладено такий правовий висновок: після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства і створення такого господарства права та обов'язки орендаря за відповідним договором переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.
При цьому такий перехід відбувається в силу приписів Закону України «Про фермерське господарство» і не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №483/1863/17.
Отже, після укладення громадянином ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства від 27.03.2014 і створення такого господарства 25.11.2014, права та обов'язки орендаря за відповідним договором перейшли від громадянина ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Сарматія» з дня проведення його державної реєстрації (подібні висновки також викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №628/778/18 та від 02 жовтня 2019 року у справі № 922/538/19).
Отже, з 25.11.2014 права оренди на спірну земельну ділянку перейшли до ФГ «Сарматія».
Стосовно доводів скаржника про незазначення позивачем права користування спірною земельною ділянкою та будь-якими іншими земельними ділянками в його статуті суд зазначає таке.
Відповідно до пункті 6.2. Статуту ФГ «Сарматія» землі Господарства складаються з: земельної ділянки, що належить на праві власності або на праві постійного користування Господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать Засновникам Господарства та членам Господарства; земельних ділянок інших фізичних чи юридичних осіб, які використовуються Господарством згідно з відповідними договорами, укладеними відповідно до чинного законодавства України.
Як уже зазначено судом, відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Згідно з частиною 4 статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.
Отже, вимогами Закону України «Про фермерське господарство» у редакції, чинній на момент затвердження статуту ФГ «Сарматія», не було передбачено обов'язку внесення до статуту відомостей про всі земельні ділянки, що використовуються ним на умовах оренди.
Що ж до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 6.9. постанови від 30.06.2020 у справі №927/79/19, де зазначено, що: «фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію на земельних ділянках, наданих їм в оренду для ведення фермерського господарства. При цьому фермерське господарство створюється після набуття громадянином, який виявив бажання створити фермерське господарство, права користування земельною ділянкою. Землі фермерського господарства складаються, у тому числі із земельних ділянок, що використовується ним на умовах оренди. Право користування такими земельними ділянками зазначається в його статуті, який має містити відомості про земельну ділянку, а також термін, на який передається це майнове право», то колегія суддів зазначає таке.
Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у касаційному порядку переглядалася справа №921/112/21. Ухвалою від 05.07.2022 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу №921/112/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 4 ст. 302 ГПК України, зазначивши таке.
« 21. За таких обставин, усталена практика Верховного Суду (до ухвалення постанови від 30.06.2020 у справі №927/79/19) стосовно фактичної зміни орендаря у правовідносинах щодо ведення фермерського господарства свідчила/свідчить про те, що обов'язки орендаря земельної ділянки за договором оренди землі, укладеного для ведення фермерського господарства, переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення державної реєстрації останнього, а право оренди оформляється відповідним договором та виникає з моменту державної реєстрації такого права, а не на підставі установчих документів (статуту) юридичних осіб.
22. Окрім цього, на думку колегії суддів, зазначене у пункті 6.9. постанови від 30.06.2020 у справі №927/79/19 концептуально не узгоджується з висновком, викладеним у пункті 7.12. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №907/29/19 («статут юридичної особи є одностороннім актом цієї юридичної особи, який не є підставою правонаступництва щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникло відповідно до закону»).
23. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що з урахуванням критеріїв подібності правовідносин, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, коло правовідносин, на яке поширюється висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30.06.2020 у справі №927/79/19 стосовно внесення до статуту фермерського господарства відомостей про земельну ділянку, право користування якою отримано з метою ведення фермерського господарства, не обмежується вимогами про визнання укладеними додаткових угод в частині зміни орендаря, про які йдеться у справі №927/79/19, але й поширюється на інші правовідносини, учасником яких є фермерське господарство, як то продовження орендних правовідносин, визнання протиправними та скасування рішень органу місцевого самоврядування/державної влади, чи правомірності використання таких земельних ділянок тощо (спори, предмет доказування в яких стосується/може стосуватися переходу права на землю від фізичної особи до фермерського господарства).
24. За таких обставин колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку про застосування вказаних вище норм Закону №973-IV про те, що статут фермерського господарства (зокрема, в контексті висновків про (не)перехід права на землю від фізичної особи до фермерського господарства) повинен містити відомості щодо земельної ділянки отриманої для ведення фермерського господарства, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №927/79/19, оскільки зазначені положення не містять вимог до установчих документів фермерського господарства в частині зазначення у статуті відомостей про конкретну земельну ділянку, отриману для ведення фермерського господарства.».
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2022 справу №921/112/21 повернуто Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду та вказано таке:
«Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала щодо моменту, з яким слід пов'язувати набуття фермерським господарством прав та обов'язків орендаря земельної ділянки.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц зазначається, що фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи.
З цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Аналогічні тези містяться також в постановах від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 26.06.2019 у справі №628/778/18, від 02.10.2019 у справі №922/538/19 та інших.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц зробила висновок, що після державної реєстрації фермерського господарства у правовідносинах користування земельними ділянками, наданими на підставі Закону України «Про фермерське господарство», відбувається фактична заміна орендаря, й обов'язки користувача земельної ділянки переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.
Тобто усталена практика Великої Палати Верховного Суду пов'язує момент набуття фермерським господарством прав та обов'язків орендаря земельної ділянки саме з моментом державної реєстрації фермерського господарства. Після такої реєстрації відбувається фактична заміна орендаря і саме з цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
У постанові від 30.06.2020 у справі №927/79/19 Велика Палата Верховного Суду не відступила від вище розглянутого підходу щодо визначення моменту набуття фермерським господарством прав та обов'язків орендаря земельної ділянки.
Зокрема, в пункті 6.10 постанови від 30.06.2020 у справі №927/79/19 висновується, що після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов'язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.
Разом з тим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №927/79/19 не було зроблено правових висновків про те, що право оренди земельної ділянки виникає на підставі установчих документів (статуту) фермерського господарства. Відсутні також правові висновки у контексті наслідків невнесення до статуту фермерського господарства відомостей щодо орендованих земельних ділянок.
У постанові від 30.06.2020 у справі №927/79/19 не пов'язується момент виникнення права на земельну ділянку з внесенням до статуту відповідних відомостей. Натомість Велика Палата Верховного Суду виснувала, що виникнення такого права відбувається у зв'язку з державною реєстрацією фермерського господарства та нормами Закону України «Про фермерське господарство».
Таким чином, висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №927/79/19, зроблені з урахуванням усталеної правової позиції щодо моменту набуття фермерським господарством прав та обов'язків орендаря земельної ділянки та узгоджуються з такою позицією.».
Таким чином, визначена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду правова підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачена частиною четвертою статті 302 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
Отже, виходячи з наведеного, як вірно наголосив суд першої інстанції, усталена практика Великої Палати Верховного Суду пов'язує момент набуття фермерським господарством прав та обов'язків орендаря земельної ділянки саме з моментом державної реєстрації фермерського господарства і саме з цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство.
При цьому, момент виникнення прав та обов'язків фермерського господарства на земельну ділянку не пов'язується з внесенням чи невнесенням до статуту відповідних відомостей.
Отже місцевий господарський суд вірно встановив, що земельна ділянка площею 49,7413 га перебувала в оренді саме Фермерського господарства «Сарматія» поряд із земельною ділянкою площею 3,4 га, договір оренди щодо якої було надано державному реєстратору для реєстрації Фермерського господарства.
З огляду на вищевикладене у сукупності, саме ФГ «Сарматія» після його створення/реєстрації 25.11.2014 стало орендарем спірної земельної ділянки.
Оскільки ФГ «Сарматія» є орендарем спірної земельної ділянки, воно є і суборендодавцем земельної ділянки площею 49,7413 га, а ПП «Агротрейд Групп» - суборендарем за Договором суборенди від 11.05.2016.
Виходячи із наведеного, ФГ «Сарматія» у спірних правовідносинах є належним позивачем, а заперечення відповідача з цього приводу є безпідставними.
У контексті належності як позивача у даній справі ФГ «Сарматія» суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 11.08.2021 у справі №909/436/20, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 06.10.2021 у справі №925/1546/20).
Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (такі висновки наведено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 06.12.2019 у справі №910/353/19, від 07.11.2019 у справі №910/124484/18, від 14.05.2020 у справі №910/7515/19, від 19.02.2020 у справі №915/411/19).
Так, у даному випадку, як вбачається з матеріалів справи, поведінка відповідача у спірних правовідносинах є дещо суперечливою, оскільки своїми платежами у 2017 році відповідач частково здійснював платежі на рахунок ФГ «Сарматія», що підтверджується платіжними дорученнями (том 1, а.с. 147 зворот - а.с. 151):
- від 25.04.2017 № 287 на суму 12 700,00 грн;
- від 12.05.2017 № 310 на суму 13 300,00 грн;
- від 27.07.2017 № 359 на суму 13 200,00 грн;
- від 01.09.2017 № 422 на суму 14 450,00 грн;
- від 27.09.2017 № 518 на суму 13 129,94 грн;
- від 30.10.2017 № 580 на суму 13 130,00 грн;
- від 24.11.2017 № 664 на суму 13 130,00 грн;
- від 13.12.2017 № 690 на суму 7 819,28 грн.
Зазначені платіжні доручення містять такі призначення платежу: орендна плата згідно договору суборенди земельної ділянки / орендна плата згідно договору суборенди земельної ділянки від 11.05.2016 року без ПДВ / орендна плата згідно договорів суборенди земельних ділянок.
Як зазначено в оскаржуваному рішенні, ПП «Агротрейд Групп» у судових засіданнях у даній справі зазначав, що відповідні оплати здійснювались за користування трьома земельними ділянками, що перебували в суборенді ПП «Агротрейд Групп», в тому числі за земельну ділянку площею 49,7413 га.
Тобто, ПП «Агротрейд Групп», яке здійснювало оплату саме Фермерському господарству «Сарматія», відповідно фактично визнавало, що орендодавцем спірної земельної ділянки є саме позивач, а не третя особа.
Також у контексті дотримання докрити заборони суперечливої поведінки суд враховує, що ПП «Агротрейд Групп» зверталося до Господарського суду Черкаської області із позовом до ФГ «Сарматія» про визнання недійсним договору суборенди спірної земельної ділянки з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га (справа №925/1446/23), що теж свідчить про визнання відповідачем в іншому судовому процесі тієї обставини, що орендодавцем спірної земельної ділянки згідно з умовами Договору є саме Фермерське господарство «Сарматія».
Враховуючи вищевикладене у сукупності, позивач, як орендодавець за Договором суборенди від 11.05.2016, має право на отримання від відповідача оплати за користування земельною ділянкою у вигляді суборендної плати.
При цьому, як встановлено судом, рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.08.2020 у справі №925/360/20 за позовом заступника керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Сарматія» про стягнення 176 237 грн заборгованості з орендної плати та розірвання договору оренди земельної ділянки, яке залишене в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021, присуджено до стягнення з Фермерського господарства «Сарматія» на користь Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області 176237 грн заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою площею 49,7413 га (кадастровий номер - 7124681500:05:001:0038), яка розташована в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району відповідно до договору оренди від 27.03.2014, та розірвано договір оренди земельної ділянки площею 49,7413 га (кадастровий номер - 7124681500:05:001:0038) в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району від 27.03.2014, укладений між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держземагентства в Черкаській області, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 25.04.2014 (номер запису про інше речове право 5479437).
Отже, в силу приписів частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України та положень, частини 2 статті 774 Цивільного кодексу України, частини 4 статті 8 Закону України «Про оренду землі», як Договір оренди земельної ділянки площею 49,7413 га (кадастровий номер - 7124681500:05:001:0038) в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району від 27.03.2014, укладений між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держземагентства в Черкаській області, так і Договір суборенди від 11.05.2016, укладений між позивачем та відповідачем, є такими, що припинили свою дію з 15.02.2021.
Суд враховує, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, право суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га ПП «Агротрейд Групп» 25.09.2020 припинено на підставі ухвали суду, серія та номер: 925/360/20, виданий 20.08.2020, видавник: Господарський суд Черкаської області.
Проте, державна реєстрація припинення права не є підставою для такого припинення, що унеможливлює ототожнення факту припинення суборенди з фактом державної реєстрації такого припинення (з урахуванням mutatis mutandis висновків Верховного Суду, що викладені у постанові від 15.02.2023 у справі № 911/956/17 та Об'єднаної Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 24.01.2020 №910/10987/18).
Відповідно, період нарахування суборендних платежів правомірно обмежено позивачем датою 14.02.2021.
Щодо розміру заборгованості відповідача зі сплати суборендних платежів суд зазначає таке.
Згідно з частинами 1, 8 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Відповідно до частин 1-3 статті 8 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі.
Отже договір суборенди земельної ділянки має похідний і залежний характер від договору оренди та його умов.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (2755-17). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (абз. 1-3 статті 21 Закону України «Про оренду землі»).
Відповідно до пункту 9 Договору суборенди орендна плата вноситься Суборендарем у грошовій формі в розмірі 100 738,41 грн (сто тисяч сімсот тридцять вісім гривень 41 коп.) на рік, що становить 4,5 % (чотири цілих п'ять десятих) відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Під час розгляду справи судом першої інстанції та в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що Договір суборенди є нікчемним в частині пункту 9 останнього про визначення суборендної плати, оскільки встановлена ним плата перевищує плату, встановлену за цю ж земельну ділянку у Договорі оренди, відповідно даний пункт суперечить положенням статей 8, 14, 15, 21, 22 Закону України «Про оренду землі», статті 288.6. Податкового кодексу України та статтям 203, 216, 217, 228 Цивільного кодексу України.
Судом установлено, що за умовами пункту 9 Договору оренди орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 59 455,28 грн (п'ятдесят дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят п'ять гривень 28 коп.) на рік, що становить 4,5 (чотири цілих п'ять десятих) відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції (пункт 10 Договору оренди).
У контексті дослідження питання правомірності визначення сторонами у Договорі суборенди плати у розмірі 100 738,41 грн на рік, що становить 4,5 % відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, суд погоджується з позицією позивача, що для оцінки відповідності розміру орендної плати відносно до розміру суборендної плати слід виходити з критеріїв їх визначення за обома договорами.
У відзиві на позов відповідач просить застосувати наслідки нікчемності окремої частини правочину - пукнту 9 Договору суборенди землі від 11.05.2016 на підставі частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України (нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок) та статей 216, 217, 236 Цивільного кодексу України, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення та не створює юридичних наслідків.
За умовами п. 5 Договору оренди від 27.03.2014 розмір орендної плати вираховується від розміру нормативної грошової оцінки землі із урахуванням коефіцієнта індексації.
На момент укладення договору оренди сторони орієнтувалися на розмір НГО 1 321 228,41 грн, від якої 4,5% становить 59 455,28 грн орендної плати на рік.
У Договорі оренди закладено умову, що якщо розмір НГО і відповідно розмір орендної плати після затвердження рішенням органом влади нового розміру НГО буде більшим, ніж передбачено на час укладення договору, то різницю орендар сплачує до відповідного бюджету в місячний строк.
На момент укладення Договору суборенди від 11.05.2016 НГО цієї ж земельної ділянки вже зафіксовано сторонами у розмірі 2 238 631,25 грн (пункт 5 Договору суборенди), яка затверджена станом на 01.01.2016.
Відповідно, 4,5% від цього розміру НГО становить 100 738,41 грн на рік (пункт 9 Договору суборенди).
Таким чином в обох Договорах закладено один і той же критерій і спосіб визначення плати за землю - 4,5% від актуального розміру НГО земельної ділянки і, звичайно, вирахувана сума річної орендної плати у 2014 та у 2016 році за обома договорами (на час їх укладення) математично буде різною, але по факту розмір плати за землю буде однаковим у тому періоді, де обидва договори вже діють одночасно.
Умови обох договорів не дозволяють суду дійти висновку, що для одного договору (оренди) розмір НГО буде одним, а для іншого (суборенди) - іншим в один і той же період їх чинності. Цей показник НГО змінюється одночасно для обох договорів.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про оренду землі» умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.
Відповідач вірно стверджує, що розмір суборендної плати не може бути більшим за розмір орендної плати, однак відповідач не довів, що у даному випадку така обставина має місце.
З огляду на це суд не вбачає підстав для висновку, що договір суборенди земельної ділянки від 11.05.2016 є нікчемним в частині визначення розміру орендної плати.
Більш того, наведені відповідачем підстави (невідповідність умовам договору оренди та законодавчим актам, а саме Закону України «Про оренду землі» та Податковому кодексу України) підпадають під ознаки оспорюваності договору відповідно до частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, а не під ознаки нікчемності, визначені у частині 2 статті 228 Цивільного кодексу України (порушення публічного порядку).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів звертає увагу на те, що у провадженні Господарського суду Черкаської області перебувала вже загадана господарська справа №925/1446/23 за позовом ПП «Агротрейд Групп» до ФГ «Сарматія» про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га.
Тобто відповідач раніше вже звертався до суду з позовом до відповідача з вимогою про визнання спірного договору недійсним.
У рішенні від 29.02.2024 у справі №925/1446/23 суд зазначив: «...в обґрунтування поданого позову позивач посилався, зокрема, на приписи ст. 8 Закону України «Про оренду землі» та зазначав, що умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.
Водночас відповідач, набувши право оренди на земельну ділянку відповідно до договору оренди зі сплатою орендної плати в розмірі 59 456, 28 грн. на рік, передав її в суборенду зі сплатою 100 738, 41 грн. на рік, що є порушенням чинного законодавства.
У зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним договору суборенди...».
У рішенні від 29.02.2024 у справі №925/1446/23, залишеному в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024, яким у задоволенні позову відмовлено, суд установив: «...Позивач не надав суду допустимих та належних доказів, а також обґрунтованих розрахунків на підтвердження тієї обставини, що станом на момент укладання договору суборенди, орендна плата по договору оренди з урахуванням індексів інфляції була іншою ніж 100 738,41 грн на рік, що становить 4,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки...
...Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним з моменту укладення, а зобов'язання за цим договором - припинятися на майбутнє.
При цьому невиконані зобов'язання сторін за недійсним договором оренди, що виникли та існували до дати прийняття рішення судом про визнання його недійсним, повинні бути виконані сторонами. Договір оренди визнається недійсним з моменту його вчинення, тоді як орендні зобов'язання по ньому - на майбутнє, що зумовлено правовою природою орендних відносин...».
Отже, підстави для застосування наслідків нікчемності договору суборенди відсутні, оскільки такий договір не є нікчемним на підставі частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України.
Суд установив, що договір суборенди від 11.05.2016 щодо земельної ділянки площею 49,7413 га у період, вказаний позивачем (лютий 2017 - 14.02.2021), був дійсним до його припинення 15.02.2021.
Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За умовами пункту 11 Договору суборенди орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно не пізніше 30 числа наступного місяця.
Отже, строк сплати суборендної плати за кожен місяць із заявленого позивачем періоду, з урахуванням положень пункту 11 Договору суборенди, спливав 30 числа наступного місяця (з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України про те, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день).
Доводи скаржника з приводу того, що строк виконання зобов'язання з оплати не настав, оскільки позивач не виставляв йому рахунки для оплати, судом відхиляються, оскільки умови Договору суборенди від 11.05.2016 не передбачають умов щодо виставлення суборендодавцем рахунків на оплату за користування земельною ділянкою, а чітко встановлюють число, до якого має бути здійснено розрахунок за договором.
Твердження відповідача, що Договір суборенди від 11.05.2016 не містить реквізитів, на які відповідач був зобов'язаний перераховувати грошові кошти, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості виконувати свої зобов'язання за цим Договором, оцінюються судом критично, оскільки з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що відповідач здійснював часткову сплату суборендних платежів, відповідно, був обізнаний про реквізити для оплати.
Позивачем у позові заявлено до стягнення з відповідача 407 151,19 грн заборгованості по суборендним платежам.
У свою чергу, як встановлено судом вище, у 2017 році відповідач сплатив позивачу за суборенду трьох (у тому числі спірної) земельних ділянок загальну суму 100 859,22 грн.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 29.10.2023 відповідно до платіжної інструкції №3411, відповідач здійснив поштовий переказ в сумі 117 486,01 грн Остапенку Д.О. із зазначенням призначення платежу: «Оплата по договорах оренди землі № б/н від 11.05.2016».
Відповідач пояснював, що такий поштовий переказ було здійснено в ході розгляду справи №925/1341/23.
Суд враховує, що у провадженні Господарського суду Черкаської області перебувала справа №925/1341/23 за заявою ініціюючого кредитора ОСОБА_1 , до боржника, Приватного підприємства «Агротрейд Групп» про банкрутство юридичної особи, підставою існування заборгованості вказувалось саме наявність заборгованості зі сплати суборендних платежів, в тому числі за договором щодо земельної ділянки площею 49,7413 га. Тобто ОСОБА_1 звертаючись із заявою про відкриття провадження про банкрутство ПП «Агротрейд Групп» стверджував, що саме він має право на стягнення суборендних платежів, в тому числі щодо земельної ділянки, яка є предметом розгляду у справі №925/1120/24.
Із викладеного випливає, що зазначений платіж у сумі 117 486,01 грн був здійснений ПП «Агротрейд Групп» на виконання договорів суборенди трьох земельних ділянок від 11.05.2016.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що незважаючи на те, що такі платежі сплачено не на рахунок ФГ «Сарматія», а громадянину ОСОБА_1 , такий громадянин є головою ФГ «Сарматія» і сам ОСОБА_1 звернувся із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ПП «Агротрейд Групп», стверджуючи, що він має право на стягнення суборендних платежів, тому на час здійснення такого грошового переказу і ОСОБА_1 і ПП «Агротрейд Групп» вважали, що ОСОБА_1 має право на отримання суборендних платежів за спірну земельну ділянку, а не ФГ «Сарматія», одноосібним керівником якого є ОСОБА_1 . Також суду не подано доказів повернення таких коштів, як безпідставно отриманих. Суд застосовує принцип заборони суперечливої поведінки і враховує, що ОСОБА_1 у справі № 925/1341/23 також представляв адвокат Рибарук М.М. і у ОСОБА_1 та його представника існує суперечлива поведінка, оскільки вони заявляють, що суборендодавцем є то ОСОБА_1 , як громадянин, то ФГ «Сарматія», керівником якого є ОСОБА_1 . За викладених обставин, з метою дотримання принципу справедливості та задля уникнення подвійного стягнення суд встановив, що сплачені кошти відповідно до грошового переказу є коштами, також сплаченими за суборенду трьох земельних ділянок, договори щодо яких укладено 11.05.2016.
Інших доказів сплати орендної плати за спірним Договором суборенди матеріали справи не містять.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оплати в розмірі 100 859,22 грн та 117 486,01 грн відбувались за всіма трьома договорами суборенди, а тому у кожному випадку сплати розподіл сплаченої суми слід розподілити на три договори суборенди пропорційно вартості земельних ділянок, які є об'єктами відповідних договорів суборенди.
Загальна сума суборенди в рік за три земельні ділянки, які взяті відповідачем у позивача в суборенду становить 157 559,20 грн (100 738,41 + 6 887,91 + 49 932,88).
Отже частка, яка випадає на земельну ділянку площею 49,7413 га, становить 63,93686% (100 738,41 : 157 559,20 х 100%), на земельну ділянку площею 3,4 га - 4,371633% (6 887,91 : 157 559,20 х 100%), на земельну ділянку площею 23,56 га - 31,6915% (49 932,88 : 157 559,20 х 100%).
Таким чином, частка орендної плати, сплаченої за спірним Договором суборенди із кожного здійсненого відповідачем платежу, становить 63,93686 %.
Позивач заявив до стягнення суму основного боргу в розмірі 407 151,19 грн за період з лютого 2017 року по лютий 2021 року (14 днів), по 8 394,87 грн щомісяця. Суд погоджується, що місячна плата становить 8 394,87 грн.
Колегія суддів погоджується з наведеним судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні (з урахуванням ухвали про виправлення описки) порядком зарахування оплат, здійснених у 2017 та 2023 роках, за спірним Договором суборенди земельної ділянки 7124681500:05:001:0038.
Рішення суду першої інстанції в цій частині позивачем не оскаржується, при цьому у відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач зазначає, що з метою дотримання принципу справедливості та задля уникнення подвійного стягнення суд дійшов справедливого висновку про те, що сплачені кошти (як 100 859,22 грн у 2017 році, так і 117 486,01 грн у 2023 році) слід розцінити такими, що сплачені за суборенду трьох земельних ділянок, договори щодо яких укладено 11.05.2016.
Відповідач мотивів незгоди чи контррозрахунків з цього приводу в апеляційній скарзі також не наводить.
Таким чином, основна заборгованість відповідача перед позивачем за Договором суборенди у визначений позивачем у позові період становить 267 547,92 грн й наявність такої заборгованості відповідачем належними та допустимими доказами не спростована.
Позивач у позові також заявив до стягнення 281 994,03 грн - інфляційних втрат, 66 590,58 грн 3% річних та 20 430,57 грн пені.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Дослідивши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних позивача, місцевий господарський суд, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач допустив помилки при визначенні періодів нарахування заборгованості, не врахувавши положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України та не включивши до розрахунку оплати, здійснені відповідачем.
Оскільки позивачем доведений факт наявності порушення відповідачем грошового зобов'язання зі сплати 267 547,92 грн суборендних платежів, за арифметично вірним перерахунком суду, розмір інфляційних втрат становить 214 859,82 грн, а 3% річних - 51 056,49 грн, які й підлягають стягненню з відповідача.
Відповідачем правильність таких розрахунків суду не спростована.
Відповідно до положень частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу (стаття 230 Господарського кодексу України).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 Господарського кодексу України).
Відповідно до умов пункту 13 Договору суборенди за несвоєчасну сплату орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочення платежу.
Дослідивши розрахунок пені, здійснений позивачем, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позивач у них також допустив помилку при визначенні періоду нарахування без врахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, водночас, дотримавшись приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.
За обґрунтованим перерахунком суду розмір пені в межах заявлених позивачем у позові періодів становить 20 298,80 грн. Відповідачем правильність такого розрахунку не спростована.
Також позивач у позові заявив до стягнення з відповідача 715 202,95 грн неустойки на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Місцевий господарський суд відмовив позивачу у задоволенні цієї позовної вимоги, пославшись на те, що для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 цього Кодексу. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.08.2019 у справі № 910/13695/18.
Так, згідно з пунктом 20 Договору суборенди суборендар зобов'язаний після закінчення даного Договору на наступний день повернути Земельну ділянку Суборендодавцю у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він отримав її у суборенду.
Як уже встановлено судом, Договір суборенди припинено з 15.02.2021.
Матеріали справи не містять доказів передання спірної земельної ділянки відповідачем позивачу. Водночас, матеріали справи не містять доказів обізнаності відповідача про припинення договору оренди, а відтак і договору суборенди 15.02.2021, адже Приватне підприємство «Агротрейд Групп» не було учасником справи № 925/360/20.
Водночас, враховуючи вірогідність доказів, Господарський суд Черкаської області встановив, що позивач не довів суду, що станом на час припинення дії договору суборенди земельна ділянка не була передана власнику, водночас і ПП «Агротрейд Групп» не надав суду належних доказів дострокової передачі земельної ділянки, тому нарахування суборендних платежів здійснюється до дати припинення договору суборенди.
Апеляційна скарга відповідача не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині відмови у стягненні з нього 715 202,95 грн неустойки з мотивами такої відмови.
Позивач, у свою чергу, рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржував.
Щодо заявленого відповідачем під час розгляду справи клопотання про застосування строків позовної давності та доводів скаржника з приводу безпідставності його відхилення судом першої інстанції колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За правилами пункту 11 Договору суборенди від 11.05.2016 орендна плата вноситься щомісячно не пізніше 30 числа наступного місяця. Отже кожного місяця у відповідача виникає окреме самостійне зобов'язання по сплаті орендної плати, щодо якого також окремо обраховується і строк позовної давності та нараховується пеня.
Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» - чинний з 02.04.2020 року, було внесено такі зміни до ЦК України:
5. Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., NN 40 - 44, ст. 356) доповнити пунктами 12 - 14 такого змісту:
« 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
За правилами частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності зупиняється, зокрема, 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини.
У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.
Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Суд погоджується із позицією позивача щодо обрахунку строку позовної давності і вважає, що незважаючи на набрання чинності Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» з 02.04.2020, його норми про зупинення перебігу позовної давності застосовуються до всього періоду карантину, який розпочато з 12.03.2020, оскільки саме так законодавцем сформульовано норму, яка стосується події карантину всієї його тривалості.
Це означає, що якщо на момент введення карантину для певного зобов'язання ще тривав строк позовної давності, то позовна давність фактично зупиняє свій перебіг на весь строк карантину.
Постановами КМУ було встановлено карантин на всій території України, терміни якого неодноразово продовжувалися:
Так, згідно з постановою КМУ №211 від 11.03.2020 установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.
Постановою КМУ №383 від 25.04.2023 карантин остаточно було продовжено до 30 червня 2023 року.
Постановою КМУ від 27 червня 2023 року №651 на всій території України з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року скасований карантин, який був встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Водночас слід також врахувати, що одночасно, в період дії карантину, діяв воєнний стан, введений з початком повномасштабного вторгнення рф на територію України.
Так, Указом Президента України №64/2022, який затверджено Законом №2102-ІХ від 24.02.2022 з 24.02.2022 з 05:30 год запроваджено воєнний стан, який безперервно продовжувався термінами на 90 днів і діє до сьогоднішнього дня.
Згідно чинного станом на дату подання позову в даній справі пункту 19 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України - у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Отже для тих вимог, за якими строк позовної давності був чинним станом на 12.03.2020, строк позовної давності зупиняється на весь період карантину та воєнного стану.
Позивач просить суд стягнути основний борг з суборенду за період з лютого 2017 року по 14 лютого 2021 року (по дату розірвання договору суборенди 15.02.2021).
Отже за першим платежем (лютий 2017 року) звичайний трирічний строк позовної давності триває з 31.03.2017 по 31.03.2020, а з 12.03.2020 слід вважати, що цей строк вже було продовжено на весь строк карантину та воєнного стану.
Таким чином, позивач не пропустив строк позовної давності ні за основним боргом, ні за нарахованими 3% річних, інфляційними втратами та пенею за всі періоди, починаючи з платежу за лютий 2017 року, право вимоги якого згідно з умовами Договору суборенди виникло у позивача з 31.03.2017.
Місцевий господарський суд у рішенні зазначив, що строк сплати заборгованості за лютий 2017 року сплив 30.03.2017, тому строк позовної давності за такою вимогою мав закінчитись 30.03.2020. Однак, такі висновки суду щодо дати початку перебігу та закінчення строку позовної давності невірні з огляду на те, що про наявність порушеного права позивач міг дізнатися лише з 31.03.2017 (наступний день після закінчення кінцевого строку оплати щомісячного платежу) й, відповідно, такий строк тривав до 31.03.2020, а потім був продовжений із підстав, вказаних судом вище.
Зазначене, втім, жодним чином не вплинуло не правильність висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог.
З огляду на викладене, позивач на момент звернення з позовом до суду (10.09.2024) не пропустив встановлений статтями 257, 258 Цивільного кодексу України строк позовної давності.
Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
До стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 267 547,92 грн основного боргу, 214 859,82 грн інфляційних втрат, 51 056,49 грн 3% річних та 20 298,80 грн пені. В іншій частині позовні вимоги заявлені безпідставно, а тому у їх задоволенні судом першої інстанції правомірно відмовлено.
Усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Доводи апеляційної скарги Приватного підприємства «Агротрейд Групп» не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову в даній справі.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованими, прийнятими з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Приватного підприємства «Агротрейд Групп» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Агротрейд Групп» на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.02.2025 у справі №925/1120/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Черкаської області від 10.02.2025 у справі №925/1120/24 залишити без змін.
Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Приватне підприємство «Агротрейд Групп».
Матеріали справи №925/1120/24 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 29.05.2025.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.І. Тищенко
А.О. Мальченко