Справа № 761/5468/25 Головуючий у І інстанції Савицький О.А.
Провадження №22-ц/824/9711/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
29 травня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Слюсар Т.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Прокудіної Катерини Анатоліївни на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Княжий Град» про відшкодування шкоди,
У лютому 2025 року до Шевченківського районного суду м. Києва через систему «Елктронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Сацюк В.В. подав позовну заяву, в якій просив стягнути з ТОВ «Ресторан «Княжий Град» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі числа гулгл - 10 в сотій степені грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 лютого 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
У мотивувальній частині ухвали роз'яснено, що в порушення ст. ст. 175, 177 ЦПК України позивачем до позовної заяви додано квитанцію № ПН1646С1 від 10 січня 2025 року про сплату судового збору у сумі 15140,00 грн, яка вже використовувалась при подачі іншої позовної заяви, зареєстрованої за № 761/3514/25, яка була повернута.
Крім того, суд першої інстанції вказав, що позивачем з врахуванням обраного ним способу захисту викладено вимогу до відповідача, яка не є цілком конкретизованою, а тому ця вимога потребує уточнення шляхом зазначення в прохальній частині конкретного розміру завданої моральної шкоди у грошовому еквіваленті.
11 березня 2025 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Прокудіною К.А. подано заяву на усунення недоліків, до якої долучено позовну заяву в новій редакції, в прохальній частині якої, остання просить стягнути з ТОВ «Ресторан «Княжий Град» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 999 999 999,00 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 березня 2025 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.
Не погоджуючись з даною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Прокудіна К.А. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що вона є незаконною, постановленою з порушенням норм процесуального права, просить ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12 березня 2025 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що відповідно до ст. 9 ЗУ «Про судовий збір», судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Таким чином, представник ОСОБА_1 - адвокат Прокудіна К.А. вважає, що кошти, сплачені позивачем за місцем розгляду справи №761/3514/25, фактично використані не були, оскільки провадження в справі не відкривалось, позовна заява була повернута з інших формальних підстав, тому вони можуть бути зараховані в межах даної справи і виконувати свою мету, передбачену ст.9 ЗУ «Про судовий збір».
В порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.
За правилом п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно приписів ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви заявникові (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Виходячи зі змісту ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Повертаючи позовну заяву заявнику, суд першої інстанції виходив з того, що позивач отримавши ухвалу про залишення поданої ним позовної заяви без руху, не усунув визначені у ній недоліки в установлений строк.
Зокрема, в оскаржуваній ухвалі звернуто увагу на те, що позивачем до позовної заяви додано квитанцію № ПН1646С1 від 10 січня 2025 року про сплату судового збору у сумі 15140,00 грн, яка вже використовувалась при подачі іншої позовної заяви, зареєстрованої за № 761/3514/25, яка була повернута, однак в межах тієї справи питання про повернення судового збору судом не вирішувалось, а тому в даному випадку надана позивачем квитанція не може вважатися належним підтвердженням сплати судового збору.
Колегія суддів в повній мірі погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначені в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».
У справі Bellet у. France Європейський суд з прав людини зазначив, що «ст. 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Оскільки законодавством не встановлено певного порядку проставлення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, то суди, виконуючи наведені вище вимоги закону, повинні перевіряти таке зарахування, використовуючи способи, передбачені процесуальним законодавством, зокрема в разі необхідності отримувати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду.
Тобто, обов'язок перевірки факту зарахування судового збору та в якій справі це вчинено покладається на суд.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №9901/144/20, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №826/2429/18, від 20 лютого 2019 року у справі №823/1940/18 та від 25 січня 2021 року у справі №914/1131/20.
Суд першої інстанції встановив, а позивач не заперечив, що до позовної заяви у цій справі ним було додано квитанцію квитанцію № ПН1646С1 від 10 січня 2025 року про сплату судового збору у сумі 15140,00 грн.
Зазначена квитанція вже використовувалась при подачі іншої позовної заяви, зареєстрованої за № 761/3514/25, яка була повернута.
При цьому судовий збір сплачений за подання вказаної позовної заяви належним чином зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України і позивачу у встановленому законом порядку не повертався.
Питання повторного використання платіжного документа при повторному поданні позовної заяви за умови повернення без розгляду попередньо поданої позовної заяви вже розглядалося Верховним Судом.
У постанові від 13 лютого 2019 року у справі №1540/3297/18 Верховний Суд звернув увагу, що певний час редакція ч. 4 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» передбачала таке право, що якщо сума судового збору підлягала поверненню у зв'язку із залишенням позову без розгляду, але не була повернута, до повторно поданого позову додається первісний документ про сплату судового збору (друге речення цієї норми закону). Проте Законом України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» це речення було виключено з цієї норми (п.п. 4 п. 4 цього Закону) і станом на час ухвалення оскаржуваних у цій справі судових рішень ст. 6 Закону України «Про судовий збір» передбачала, що за повторно подані позови, що раніше були залишені без розгляду, судовий збір сплачується на загальних підставах.
Тому, позивач, коли подає повторно позовну заяву, має сплати судовий збір за її розгляд і не вправі використовувати первісний документ про сплату цього платежу, доданий до первинної позовної заяви, яку суд залишив без розгляду. Запроваджене законодавче нововведення не обмежує і не порушує прав позивача в частині обов'язку нести додаткові майнові витрати у зв'язку зі зверненням до суду, оскільки за законом такий позивач має право на повернення суми судового збору, сплаченого за подання первісної позовної заяви, яка була залишена без розгляду.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року у справі №160/554/23.
Таким чином, у даному конкретному випадку позивач також має право повернути сплачений ним судовий збір відповідно до квитанції № ПН1646С1 від 10 січня 2025 року на суму 15140,00 грн.
Однак, така квитанція не може бути врахована як належний доказ сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі у даній справі, так як судовий збір за нею сплачений та зарахований при поданні іншого позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення чинного законодавства, та не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги.
Крім того, суд першої інстанції в ухвалі 12 лютого 2025 року про залишення позовної заяви без руху, вказував про те, що долучена до позовної заяви квитанція про сплату судового збору, не є належним доказом сплати судового збору, оскільки вона вже використовувалась при подачі іншої позовної заяви.
Однак, сторона позивача на зазначене уваги не звернула, та не долучила до заяви про усунення недоліків нової квитанції про сплату судового збору за подання позовної заяви.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, а зводяться до незгоду представника ОСОБА_1 - адвоката Прокудіної К.А.з ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 березня 2025 року.
Враховуючи ту обставину, що позивачем на виконання ухвали суду не було додано до позовної заяви доказів сплати судового збору, позовна заява є такою, що подана без додержання вимог ст. ст. 175,177 ЦПК України.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції при вирішенні питання щодо повернення позовної заяви не порушив норми процесуального права, а апеляційна скарга не містить доказів такого порушення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Крім того, апеляційний суд роз'яснює, що відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Розподіл судових витрат апеляційним судом не здійснюється, оскільки витрати зі сплату судового збору за подачу апеляційної скарги має понести особа яка її подала. Учасниками справи не заявлено до відшкодування інших судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в апеляційному суді.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Прокудіної Катерини Анатоліївни залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 29 травня 2025 року.
Судді: Д.О. Таргоній
С.А. Голуб
Т.А. Слюсар