28 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/4971/24 пров. № А/857/25706/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року у справі №380/4971/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними,-
суддя у І інстанції - Сподарик Н.І.,
час ухвалення рішення - 10.09.2024,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складення повного тексту рішення - 11.09.2024,
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до НОМЕР_3 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), у якій з врахуванням виправленої позовної заяви, просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 22.07.2023 по 21.01.2024;
- стягнути з НОМЕР_3 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 22.07.2023 по 21.01.2024 включно у сумі 361720,08 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу у НОМЕР_3 прикордонному загоні ДПС України (військова частина НОМЕР_1 ). Наказом від 21.07.2023 №623 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.12.2023 у справі №380/20327/23, відповідачем виплачено на картковий рахунок позивача грошове забезпечення у сумі 166457,94 грн. Вважає, що відповідно до положень законодавства, після того як НОМЕР_3 прикордонний загін ДПС України (військова частина НОМЕР_1 ) у повному розмірі розрахувалася із позивачем, в останнього виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення). Просить позовні вимоги задовольнити та стягнути з НОМЕР_3 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_1 ) на користь позивача 361720,08 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі №380/4971/24 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні з військової служби; стягнуто з військової частини НОМЕР_3 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 197860 (сто дев'яносто сім тисяч вісімсот шістдесять) гривень 88 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Також стягнуто з НОМЕР_3 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1582 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят дві) гривні 90 копійок.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що сума, яка виплачена позивачу на підставі рішення суду більша за суму, що була нарахована та виплачена позивачу при звільненні.
Крім того, при обчисленні середньоденного грошового забезпечення судом першої інстанції протиправно включено при її обрахунку додаткову винагороду, яка виплачується відповідно до постанови №168 від 28.02.2022. з огляду на викладене, сума середньоденного грошового забезпечення позивача повинна складати 1049,21 грн.
Апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 21.07.2023, тоді як остаточний розрахунок з ним було проведено лише 09.02.2024.
Загальна сума, що підлягала виплаті при звільненні, становить 303996,79 грн (131886,51 грн + 5652,34 грн + 166457,94 грн). При цьому частка несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення (яке було виплачено на виконання рішення суду становить 166457,94) становить 54,7, % від загальної суми, що підлягала виплаті при звільненні.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 197860,88 грн (54,7% від 361720,08 грн).
З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства та правових висновків Верховного Суду, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнення з відповідача на користь позивача 197860,88 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Згідно з витягу з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 21.07.2023 №6231-ОС «Про особовий склад» звільнено та виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення майора ОСОБА_1 призваного на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з військової служби у відставку на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 21.07.2023.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.12.2023 у справі №380/20327/23 визнано протиправними дії НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні із квітня 2022 року по травень 2023 року, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби.
Зобов'язано НОМЕР_3 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 )здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із квітня 2022 року по травень 2023 року, грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно.
09.02.2024 на виконання Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.12.2023 у справі №380/20327/23 виплачено грошові кошти у сумі 166457,94 гривень, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача АТ КБ «ПриватБанк».
У зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку чого ним здійснено не було, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до положень ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Положеннями статті 47 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.
Ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
З огляду на викладене, період з 21.07.2023 (дата виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення) по 09.02.2024 (фактично виплачено кошти за рішенням суду), але не більше як за шість місяців становить 184 дні.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 у справі №813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з відповідача необхідно стягнути конкретну суму такої компенсації.
Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням наведеної вище позиції Верховного Суду, який підлягає виплаті, суд враховує наступне.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Щодо включення додаткової винагороди до складу середньоденного грошового забезпечення апеляційний суд зазначає таке.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168, у пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Аналіз наведених правових норм свідчить, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка встановлена Постановою №168, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовців, виплата якої обмежена строком дії воєнного стану в Україні.
При цьому, правова природа такої виплати невід'ємно пов'язана із особливим характером служби, зі здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни.
В умовах збройної агресії рф проти України важливим залишається питання належного соціального захисту військовослужбовців, які беруть участь у захисті державного суверенітету України. У військово-соціальній сфері матеріальне забезпечення є аналогом системи гарантій у системі соціального захисту населення і включає професійні винагороди та премії тим військовослужбовцям, які виконують обов'язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Безумовно, система матеріального забезпечення військовослужбовців виконує стимулювальну функцію, що, крім патріотизму, є потужною мотивацією і адекватною відповіддю держави, яка піклується про військовослужбовців під час дії воєнного стану.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Таким чином, Україна зобов'язана вживати всіх можливих заходів для мотивації військовослужбовців та забезпечення соціальної підтримки членів їхніх сімей.
Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їхньої службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Положення частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ є відсилочними, оскільки розміри грошового забезпечення визначає Кабінет Міністрів України, а право визначити порядок виплати грошового забезпечення законодавець делегував, зокрема, Міністру оборони України.
Такими нормативно-правовими актами є Постанова №704, якою, з-поміж іншого, передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, крім посадового окладу; окладу за військовим званням включає і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та Порядок №260.
З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року №248/1298, від 18 квітня 2022 року №248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01 червня 2022 року), а потім окреме доручення від 23 червня 2022 року №912/з/29.
Згідно з пунктом 4 окремого доручення Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298 командирам військових частин (установ), до яких відряджені військовослужбовці інших органів військового управління та військових частин (установ), щомісячно до 5 числа повідомляти військові частини (установи) за місцем штатної служби військовослужбовців про підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку №1 до цієї телеграми.
Пунктом 5 окремого доручення Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298 передбачено, що виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн або 30 000 грн здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) (далі - військові частини) - особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Отже, за своєю правовою природою, додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов.
Водночас абзацом першим пункту 3 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
За змістом пункту 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати, грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов'язків.
Делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що ураховуються при обчисленні окремих видів виплат для військовослужбовців, а також при обчисленні середньої заробітної плати відповідно до Порядку №100.
Отже, саме норми положення Порядку №100 унормували приписи Закону №2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагород та компенсаційних виплат із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється середня заробітна плата для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
За таких обставин і правового регулювання додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, запроваджена на період дії воєнного стану має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов, за змістом Порядку №100, не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Така позиція відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 31.01.2025 у справі №460/2645/24.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.12.2023 у справі №380/20327/23, відповідачем надано перерахунок з 01.04.2022 по 31.05.2023, відповідно до якого, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 у травні 2023 року становить 52705,00 грн.
Відповідно до Рахункового листа за червень 2023, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 у червні 2023 року становить 50124,35 грн.
Однак зі змісту розрахункових листів до таких сум включено додаткову винагороду.
Так, у травні 2023 року така становила 20000,00 грн, а у червні 17419,35 грн, які слід вирахувати з сум грошового забезпечення для обчислення середньоденного грошового забезпечення.
Таким чином, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два місяця служби перед звільненням становив 65410,00 грн (52705,00 грн + 50124,35 грн - 20000,00 грн - 17419,35 грн).
Кількість календарних днів служби позивача у травні - червні 2023 року становила 61 днів.
Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 1072,30 грн (65410,00 грн / 61 календарних дні).
Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум становить складає 197303,20 грн (1072,30 грн х 184 дні)
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 Судова палата, з посиланням на приписи статті 58 Конституції України, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, зазначила, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону №3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України.
Судова палата у означеній постанові звернула увагу на те, що у постанові від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №3248-IV від 20.12.2005.
Також Судова палата зауважила, що наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 №3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Водночас із прийняттям Закону №2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності, про які зазначала Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні.
У підсумку Судова палала виснувала, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №2352-IX, не є можливим.
Вказаний розрахунок не спростовано відповідачем та не оскаржено позивачем.
З огляду на викладене, висновки суду щодо протиправної бездіяльності підтверджуються письмовими доказами, долученими до матеріалів справи, однак стягнення на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 197303,20 грн, а тому позов слід задовольнити частково
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не встановлено.
Відповідно до ст. 317 КАС України, Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
З врахуванням приписів ч.ч.3, 6 ст. 139 КАС України, на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог 54,5% та становить 1577,10 грн.
Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.
Керуючись статтями 241, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу НОМЕР_3 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі №380/4971/24 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні з військової служби.
Стягнути з військової частини НОМЕР_3 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 197303 (сто дев'яносто сім тисяч триста три) грн 20 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з НОМЕР_3 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1577 (одна тисяча п'ятсот сімдесят сім) грн 10 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Т. В. Онишкевич
Н. М. Судова-Хомюк