29 травня 2025 року м. Рівне №460/3581/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач 1, 2), в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 20.02.2025 №1726500010260 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити, ОСОБА_1 , з 13 лютого 2025 року пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку у відповідності зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказала, що 12 лютого 2025 року вона звернулася до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до якої долучила оригінали необхідних документів. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 20.02.2025 №1726500010260, прийнятим за принципом екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, йому було відмовлено у призначенні пенсії. Не погоджуючись із такою відмовою та спростовуючи викладені у ній висновки пенсійного органу, позивач зазначила, що наявне у неї посвідчення особи, яка постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія), є документом, який підтверджує статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для такої категорії громадян. При цьому, зауважила, що видача особі такого посвідчення засвідчує факт її постійного проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3-х років. Крім того, вказала, що наданою довідкою органу місцевого самоврядування та рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області підтверджується факт її проживання в зоні гарантованого добровільного відселення у періоди з 01.01.1986 до 20.08.1988, з 27.09.1991 по 07.12.1993 та з 08.12.1993 по даний час. На переконання позивача, означені вище фактичні обставини дають їй право на зниження пенсійного віку на шість років відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». За наведених обставин, вважає, що відповідач 2 протиправно відмовив в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, внаслідок чого порушив га
Ухвалою суду від 27.02.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Відповідач 1 подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Зазначив, що відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років. Звернув увагу суду, що наявність лише посвідчення відповідної категорії не є безумовною підставою для призначення пенсії зі зниженням віку, відповідно до ст. 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідач вказав, що Порядок № 22-1 передбачає вичерпний перелік документів, якими підтверджуються факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення права громадян, що потерпіли від Чорнобильської катастрофи, на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. При цьому рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, у вказаному переліку відсутнє. Тому вважає, що факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення в с. Кричильськ Сарненського району, Рівненської області в період з , з 27.09.1991 по 07.12.1993, не може бути підтверджений судовим рішенням.
Відповідач 2 також подав до суду відзив на позовну заяву, в якому не погодився з позовними вимогами та просив їх залишити без задоволення. Зазначив, що за результатами розгляду наданих позивачем документів було встановлено, що страховий стаж позивача становить 32 року 4 місяці 14 днів, до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1988 по 26.09.1991 згідно довідки Житомирського державного університету ім.Івана Франка від 06.09.2024 №1558-19-1/2024, оскільки відсутній документ про зміну прізвища ( ОСОБА_2 ). Період проживання/роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 3 місяці 25 днів. Відповідачем 2 не враховано до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, період встановлений рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 23 грудня 2024 року у справі №556/3409/24, адже в цей період припадає навчання у Житомирському державному педагогічному університеті ім. І. Франка (м. Житомир), що, на його думку, нівелює факт проживання (роботи) позивача протягом вказаного періоду на території зони гарантованого добровільного відселення. Відтак, вважає рішення правомірним та законним, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства України, у зв'язку з чим вказує на відсутність підстав для задоволення вимог позивача.
Інших заяв та клопотань, які мають значення для вирішення спору до суду не надходило.
Розглянувши матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 13.02.2018р.
Згідно з наявною в матеріалах справи довідкою Сарненської міської ради Рівненської області від 01.05.2024 N 13/03-187 ОСОБА_1 зареєстрована та проживає в селі Кричильськ Сарненського району Рівненської області з 01.01.1986 по 20.08.1988 року та з 08.12.1993 року по даний час.
Село Кричильськ Сарненського району Рівненської області відноситься до 3 зони радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Крім того, рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 23 грудня 2024 року у справі №556/3409/24, яке набрало законної сили 23.01.2025, встановлено факт постійного проживання позивача в селі Кричильськ Сарненського району Рівненської області у період з 27 вересня 1991 року по 07 грудня 1993 року.
12 лютого 2025 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За принципом екстериторіальності вказана заява та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 20.02.2025 №1726500010260 відмовлено у призначенні позивачу пенсії, оскільки підтверджений період постійного проживання (роботи) Позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить - 2 роки 3 місяці 25 днів, що не дає право на зниження пенсійного віку.
Вважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 , звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" N 796-XII від 28.02.91 (далі Закон N 796-XII).
Відповідно до абз. 4 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону N 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
В примітці до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону N 796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч. 2 ст. 55 Закону № 796-XII).
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.93 протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.86 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.86 по 01.01.93) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії не може перевищувати 6 років.
Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, суд враховує, що згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі Порядок № 22-1), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період (и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення; для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування; для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Житомирською або Київською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Статтею 65 Закону № 796-XII визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч. 1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч. 4).
Судом встановлено, що у позивача наявне посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_2 видане Рівненською обласною державною адміністрацією 13.02.2018р., відповідно до якого пред'явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом № 796-XII.
Доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи, до суду надано не було.
Суд зазначає, що наявність у позивача посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) дає їй право користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII, в тому числі й на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, однак не підтверджує факту постійного проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом не менше 3 роки з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року.
Таким чином, Законом № 796-XII та Порядком № 551 чітко визначено, що саме посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі № 212/12245/13-а (N К/9901/1087/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Відтак, надаючи особі посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи держава визнає за нею право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Велика Палата Верховна Суду у постанові від 27.03.2019 у справі № 569/7589/17 зазначила, що: …право на пенсію відповідно до Закону №796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Враховуючи досліджені у справі докази, суд дійшов висновку, що видача позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) підтверджує той факт, що ОСОБА_1 з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 01.01.93 постійно проживав або постійно працював чи постійно навчався у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що дає йому право користування пільгами, встановленими Законом N 796-XII, в тому числі і на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
При цьому, покликання відповідачів на те, що період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення становить станом на 01.01.93 - 2 роки 3 місяці 25 днів, суд вважає безпідставними, оскільки питання проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01.01.93 вирішувалося при наданні йому статусу потерпілої особи.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 26.07.2023 у справі № 460/2589/20.
Суд встановив, що згідно з довідкою Сарненської міської ради Рівненської області від 01.05.2024 № 13/03-187 ОСОБА_1 зареєстрована та проживає в селі Кричильськ Сарненського району Рівненської області з 01.01.1986 по 20.08.1988 року та з 08.12.1993 року по даний час(дата видачі довідки).
Село Кричильськ Сарненського району Рівненської області відноситься до 3 зони радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Згідно з наявною в матеріалах судової справи довідки від 06.09.2024 №1558-19-1/2024, виданої Житомирським державним університетом імені Івана Франка, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.09.88 була зарахована студенткою I-го курсу денної форми навчання Житомирського державного педагогічного інституту ім. І. Франка за спеціальністю "Біологія і хімія" (наказ від 30.07.1988 N 181); з 24.09.1991 ОСОБА_4 було змінене прізвище на ОСОБА_5 в зв'язку з одруженням (наказ від 24.09.1991 N 221); з 27.09.1991 по 02.12.1991 було надано допологову відпустку (наказ від 24.09.1991 N 221); з 27.02.1992 була переведена на ІV-й курс заочної форми навчання природничого факультету в зв'язку з сімейними обставинами (наказ від 27.02.1992 N 49). У зв'язку з закінченням повного курсу навчання 30.06.1995 на заочній формі навчання Житомирського державного педагогічного інституту ім. І. Франка, рішенням Державної екзаменаційної комісії від 29.06.1995 ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію спеціаліста вчителя біології середньої школи та видано диплом спеціаліста ЛМ ВЕ №003653, реєстраційний номер 754 (наказ від 30.06.1995 N 149).
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази проживання позивача на території міста Житомир у період з 27.09.1991 по 07.12.1993, а тому покликання відповідачів на те, що в цей період позивач, навчаючись в Житомирському державному педагогічному інституту ім. І. Франка, проживав в такому населеному пункті, територія якого не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, є лише їх припущеннями.
В свою чергу, записом N 1 у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 (дата заповнення 17.09.1992), стверджується, що з 17.09.1992 ( після переведення на заочну форму навчання) позивач була призначена тимчасово на 0,5 ставки бібліотекарем Кричильської середньої школи Сарненського району Рівненської області, територія якої відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Верховний Суд у постанові від 26.07.2023 у справі № 460/2589/20 зазначив, що …дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
У такий же спосіб дані диплома не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідною довідкою органу місцевого самоврядування.
Крім того, рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 23 грудня 2024 року у справі №556/3409/24, яке набрало законної сили 23.01.2025, встановлено факт постійного проживання позивача в селі Кричильськ Сарненського району Рівненської області у період з 27 вересня 1991 року по 07 грудня 1993 року.
Враховуючи встановленні судовим рішенням у справі №556/3409/24 обставини, суд оцінює критично твердження відповідачів, викладене в спірному рішенні, про відсутність підстав для призначення позивачу пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку як потерпілій від Чорнобильської катастрофи, з урахуванням такого судового рішення.
Суд нагадує відповідачу 2, що згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Однак, фактично ігноруючи обставини, встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, та всупереч висновкам суду в такому рішенні, відповідач продовжує стверджувати про відсутність у позивача необхідної кількості років проживання у зоні гарантованого добровільного відселення та про наявність у неї строку проживання у такій зоні станом на 01.01.93 менше 3 років.
У зв'язку з цим, суд наголошує відповідачам - суб'єктам владних повноважень, що відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 N 11-рп/2012).
Конституційний Суд України, розглядаючи справу, бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Суд зауважує, що орган Пенсійного фонду при визначенні права особи на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону № 796-XII не наділений повноваженнями зараховувати чи не зараховувати періоди проживання такої особи на території зон радіоактивного забруднення, а лише враховувати періоди її проживання на такій території, які вказані в належно оформлених документах, зазначених в ч. 3 та ч. 4 ст. 15 Закону № 796-XII, або встановлені судовим рішенням.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з 01.01.86 по 20.08.1988 (2 роки 7 місяців 20 днів), з 27.09.1991 по 07.12.93(2 роки 2 місяці 11 днів), з 08.12.93 по даний час ( тобто по час видачі довідки - 01.05.2024) (30 років 4 місяці 24 дні), що в сукупності становить понад 35 років проживання в такій зоні та дає позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за кожні 2 роки проживання в такій зоні, але не більше 6 років.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 08.06.2022 у справі № 380/7535/21.
Водночас, проживання позивача на території 3 зони гарантованого добровільного відселення у період з 26.04.86 по 31.07.86 (незалежно від часу проживання в цей період) дає йому право на зменшення пенсійного віку на 3 роки (початкова величина) при призначенні пенсії за віком.
Відтак, матеріалами судової справи спростовано твердження відповідача про те, що позивач проживала у зоні гарантованого добровільного відселення лише 2 роки 3 місяці 25 днів.
Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також довідки органу місцевого самоврядування, яка підтверджує факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення (категорія 3) з 26.04.86 понад 35 років, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону N 796-XII (3 роки початкова величина; 3 роки додатково за повних 6 років проживання в зоні гарантованого добровільного відселення).
Частиною третьою статті 55 № 796-XII визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон №1058-IV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
При цьому, частиною першою статті 55 Закону № 796-XII обумовлено, що особам, з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
При цьому, частиною першою статті 55 Закону № 796-XII обумовлено, що особам, з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону N 1058-IV).
Враховуючи вимоги Законів № 796-XII та № 1058-IV, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років позивач набуває в 54 роки та за наявності страхового стажу (на момент досягнення 54-го віку) 26 років.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , на день звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії (12.02.2025) вона досягла віку 54 роки 0 місяців 0 днів та має страховий стаж понад 32 роки 4 місяці 14 днів.
Отже в досліджуваній ситуації виконано умови для призначення позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частина друга статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач 2 протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі її заяви від 12.02.2025.
Водночас, належним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є скасування відповідного рішення суб'єкта владних повноважень.
Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 20.02.2025 №1726500010260 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону N 796-XII та відновленню шляхом зобов'язання органу Пенсійного фонду призначити позивачу пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону N 796-XII.
Визначаючи дату, з якої слід відновити порушені права, свободи та інтереси позивача, суд враховує положення частини першої статті 45 Закону N 1058-IV, згідно з якою пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивач досяг пенсійного віку з урахуванням його зменшення на 6 років відповідно до положень статті 55 Закону N 796-XII 01.01.2024, а звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення такої пенсії відбулося 12.02.2025, то порушене право позивача слід відновити з 13.02.2025.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити пенсію за віком, то суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23, згідно з якої дії зобов'язального характеру щодо зарахування стажу та призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Черкаській області. А відтак, у задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області позивачу слід відмовити, оскільки останній не здійснював опрацювання пенсійної справи позивача та не приймав жодних рішень.
Частиною 1 та 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Українивстановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 20.02.2025 №1726500010260 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 13.02.2025.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 29 травня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, буд. 23,м. Черкаси,Черкаська обл.,18002, ЄДРПОУ/РНОКПП 21366538)
Суддя С.А. Борискін