29 травня 2025 року справа № 640/11867/22
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправними та скасування рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України від 28.04.2022,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_2 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати нечинним та скасувати рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України прийняте щодо ОСОБА_2 , закордонний паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 16.01.2018 року, прийняте 28.04.2022 заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_3 капітаном ОСОБА_3 .
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.08.2022 відкрито провадження в адміністративній справі; визначено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 прийнято справу до провадження; вирішено розгляд справи проводити спочатку в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 витребувано у позивача докази у справі.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 року адміністративну справу № 640/11867/22 передано на розгляд Львівському окружному адміністративному суду.
17 квітня 2025 року адміністративна справа № 640/11867/22 надійшла до Львівського окружного адміністративного суду (вх. №32505).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого - суддю Кухар Н.А.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу № 640/11867/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправними та скасування рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України від 28.04.2022. Справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року заяву ОСОБА_2 про відвід судді Кухар Н.А, в адміністративній справі №640/11867/22 визнано необґрунтованою. Передано матеріали справи №640/11867/22 для визначення судді в порядку, встановленому статтею 31 Кодексу адміністративного судочинства України, для вирішення питання про відвід.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду Мричко Н.І. від 16 травня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід судді Кухар Наталії Андріївни від розгляду справи №640/11867/22 за позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у перетині державного кордону - відмовлено.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено у перетині державного кордону на виїзд з України у зв'язку із тим, що він підлягає під дію Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Позивач вважає вказане рішення незаконним, оскільки він не є військовозобов'язаною особою та не підлягає мобілізації, а, відтак, має право на безперешкодний перетин кордону.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, де просив у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне. 28 квітня 2022 року для перетину державного кордону, як зазначає позивач, ним було надано вирок суду про засудження його за тяжкий злочин, у вигляді завіреної судом копії та інші документи, паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , попередню згоду з клініки Німеччини про невідкладне проходження лікування та надані пояснення. 07 липня 2003 року вироком Шевченківського районного суду у справі №1-1002/03 позивача було засуджено за скоєння злочину передбаченого ч. 2 ст. 199 КК України та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України звільнений від відбуття призначеного покарання, якщо засуджений протягом визначеного судом іспитового строку не вчине іншого злочину. Іспитовий строк встановлений судом становив 3 роки. 02 серпня 2006 року постановою Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання призначеного вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 07 липня 2003 року у вигляді 5 років позбавлення волі. Відповідно до пункту 1 статті 89 Кримінального кодексу України, такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового кримінального правопорушення і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання. Таким чином, згідно вимог зазначених вище нормативно-правових актів, уповноважена посадова особа, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон, може прийняти рішення про пропуск через державний кордон лише при документальному підтвердженні того, що громадянин не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Надані позивачем при перетині державного кордону документи не давали підстав, для прийняття рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України, уповноваженими посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України. Крім того, зауважує, що є безпідставним посилання позивача на пункт 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 оскільки, в контексті зазначеної норми права «інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації» розуміються особи визначені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Таким чином, ОСОБА_2 при перетині кордону не було надано документів, які б підтверджували, що громадянин не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, тому рішення заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 "(тип А) ІНФОРМАЦІЯ_3 капітаном ОСОБА_3 про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 28.04.2022 є правомірним.
Позивачем надано заперечення на відзив, у якому зазначає, що наявність рішення суду, що підтверджує факт засудження особи раніше до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину є самостійною підставою для вчинення дій по виключенню особи з військового обліку. Позивач посилається на п.6 ч.6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо виключення з військового обліку громадян України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину. Таким чином у позивача є не лише право на перетин кордону, але не має і заборони на виїзд за межі України. Незалежно від питання військового обліку, позивач мав поважну гуманітарну підставу для виїзду - необхідність невідкладного лікування за кордоном. Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України, право вільно залишати територію України може бути обмежене лише законом, а такі обмеження повинні бути чітко визначеними, необхідними та пропорційними, як передбачено ст. 2 КАС України. Відповідач у відзиві не спростував факт надання документа від клініки в Німеччині і не пояснив, чому він був визнаний недостатнім для надання дозволу на виїзд. Відсутність чіткого обґрунтування відмови порушує вимоги ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль», яка зобов'язує уповноважену особу зазначити конкретні причини відмови. Крім того, відповідач не довів, що виїзд позивача становив загрозу національній безпеці чи суперечив інтересам держави в умовах воєнного стану. Документ від німецької клініки, наданий позивачем 28.04.2022, підтверджує, що затримка в отриманні медичної допомоги може призвести до серйозного погіршення стану здоров'я або навіть загрожувати життю позивача. Відмова у виїзді на лікування порушує конституційне право позивача на охорону здоров'я та створює реальний ризик для його життя. Відповідач не врахував гуманітарний аспект ситуації, що свідчить про непропорційність застосованих обмежень. Позивач звертає увагу на постанови Верховного суду та практику ЄСПЛ.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, місце проживання якого зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_3 .
7 липня 2003 року вироком Шевченківського районного суду у справі №1-1002/03 позивача було засуджено за скоєння злочину передбаченого ч. 2 ст. 199 КК України та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України звільнений від відбуття призначеного покарання, якщо засуджений протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить іншого злочину. Іспитовий строк встановлений судом становив 3 роки.
02 серпня 2006 року постановою Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання призначеного вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 07 липня 2003 року у вигляді 5 років позбавлення волі.
28 квітня 2022 року ОСОБА_2 прибув до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Краківець» з метою здійснити перетин державного кордону на виїзд з України.
Під час здійснення прикордонного контролю позивачем було надано вирок суду про його засудження за тяжкий злочин, у вигляді завіреної судом копії та інші документи, паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , попередню згоду з клініки Німеччини про невідкладне проходження лікування та надані пояснення.
Рішенням про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 28.04.2022 року, виданого заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_3 капітаном ОСОБА_3 відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України у зв'язку із Законом України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від №64/2022» громадянина України ОСОБА_4 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Згідно частини першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Отже, конституційне право особи вільно залишати територію України може бути обмежене законом, при цьому відповідний державний орган повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 року №1710-VI (в редакції на час виникнення спірних відносин) іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому Указом Президента України від 14.03.2022 року за №133/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», внесено часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ, та продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 18 квітня 2022 року №259/2022 у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Так, згідно статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII (далі Закон №389-VIII у редакції на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Згідно пункту 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року №1455 (у редакції на час виникнення спірних відносин), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
При цьому пунктом 2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року №57 (у редакції, на час виникнення спірних відносин) передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Так, статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-ХІІ (далі Закон №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Поряд з цим статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, зокрема, згідно частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані:
заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії);
жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років;
жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років;
жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;
усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років;
зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду;
які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів), підприємств, установ та організацій Міністерства оборони України, Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Державної виконавчої служби України, Управління державної охорони України;
інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.
Призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також:
здобувачі фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти;
наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки;
жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час проведення антитерористичної операції з числа: військовослужбовців або працівників утворених відповідно до законів України військових формувань, що захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;
працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та загинули або пропали безвісти під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення;
осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів;
осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії з утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.
Особи, зазначені в абзацах четвертому - восьмому частини другої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою.
Не підлягають призову на військову службу під час часткової мобілізації протягом шести місяців з дня звільнення з військової служби військовозобов'язані з числа громадян, які проходили військову службу за призовом під час мобілізації та були звільнені зі служби у запас (крім військовослужбовців, зарахованих на службу у військовому оперативному резерві першої черги). Такі особи у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їх згодою.
Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначений вичерпний перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову у разі перетину кордону необхідно надати підтверджуючі документи.
У відповідності до вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (статті 20,22).
Відтак, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є військовозобов'язаним відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з вимогами Закону України «Про прикордонний контроль» повноваженнями щодо надання особам, у тому числі й громадянам України призивного віку, дозволу на перетинання державного кордону України надані уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України. (статті 3, 6).
В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_2 посилається на пункт 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. №57, і зазначає, що відноситься до групи «інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації».
Суд з таким твердженням не погоджується з огляду на те, що в контексті зазначеної норми права «інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації» слід розуміти осіб, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Інших підстав, які б підтверджували, що позивач не підлягає призову на військову службу під час часткової мобілізації позивачем суду не надано.
Відтак, в ході судового розгляду судом встановлено, що позивачем при перетині кордону не було надано документів, які б підтверджували, що громадянин не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, тому оскаржуване рішення є правомірним.
Посилання позивача на Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затверджений постановою КМ України 07 грудня 2016 року № 921п не підлягає застосуванню до даних правовідносин, так як не регулює порядок перетину кордону.
Щодо посилань позивача на порушення права на охорону здоров'я суд зазначає, що відповідно до ст.8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», чинного на час здійснення правовідносин, держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист. Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медичної допомоги, до якої належать: екстрена медична допомога; первинна медична допомога; вторинна (спеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; третинна (високоспеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; паліативна допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров'я за епідемічними показаннями. Держава також гарантує безоплатне проведення медико-соціальної експертизи, судово-медичної та судово-психіатричної експертизи, патологоанатомічних розтинів та пов'язаних з ними досліджень у порядку, встановленому законодавством.
Держава гарантує громадянам України та іншим визначеним законом особам надання необхідних медичних послуг та лікарських засобів за рахунок коштів Державного бюджету України на умовах та в порядку, встановлених законодавством.
У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.
Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.
Суд зазначає, що позивачем не надано суду доказів порушення його права на охорону здоров'я та медичну допомогу.
Щодо порушення прав позивача, гарантованих Європейською конвенцією з прав людини, суд зазначає, що Європейська конвенція з прав людини гарантує право на свободу пересування, але також передбачає, що це право може бути обмежене в інтересах національної безпеки або громадського порядку. Стаття 2 Протоколу № 4 до Європейської конвенції зазначає, що обмеження на виїзд можуть вводитися, якщо це необхідно для забезпечення національної безпеки або суспільного спокою. Введені обмеження є тимчасовими заходами, спрямованими на захист держави в умовах війни, спрямоване на забезпечення національної безпеки та мобілізації.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами письмові докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають.
Судові витрати не розподіляються.
Керуючись ст. ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_4 прикордонний загін) про визнання протиправним і скасування рішення - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_4 прикордонний загін) ( АДРЕСА_2 ).
СуддяКухар Наталія Андріївна