Іменем України
20 травня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/36312/21
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Секірської А.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання - Москаленко Д.Ю.,
позивача - не прибув;
представника відповідача: Білоруцького В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, про визнання протиправним та скасування рішення,
09.12.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної міграційної служби України за участю третьої особи Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області про визнання протиправним та скасування рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2021 позовну заяву залишено без руху.
28.12.2021 позивачем надано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; визначено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі; витребувано у відповідача та третьої особи докази.
01.02.2022 відповідачем надано відзив на позовну заяву та витребувані документи.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 прийнято адміністративну справу до провадження, визначено розгляд справи продовжити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); запропоновано сторонам у разі зміни фактичних обставин по даній справі, вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, повідомити суду про таке протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з дня отримання цієї ухвали шляхом направлення додаткових пояснень в електронній формі через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (особистий кабінет в системі «Електронний суд») з використанням власного (уповноваженої особи) електронного підпису або у паперовій формі.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 зобов'язано Адміністрацію Державної прикордонної служби України надати суду інформацію про перебування громадянина РФ ОСОБА_1 на території України станом на теперішній час; інформації щодо перетину державного кордону України у період з 09.12.2021 по теперішній час громадянином РФ ОСОБА_1 із зазначенням дати та часу такого перетину; у разі наявності - повідомити засоби зв'язку з ОСОБА_1 ; зобов'язано Державну міграційну службу України надати суду інформацію про перебування громадянина РФ ОСОБА_1 на території України із зазначенням місця перебування та його контактних даних (у разі наявності).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 зобов'язано Адміністрацію Державної прикордонної служби України надати суду інформацію про перебування громадянина РФ ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , громадянство РФ, Чеченська республіка) на території України станом на теперішній час; інформації щодо перетину державного кордону України у період з 09.12.2021 по теперішній час громадянином РФ ОСОБА_1 із зазначенням дати та часу такого перетину; у разі наявності - повідомити засоби зв'язку з ОСОБА_1 .
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 визначено перейти із розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, судовий розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України за участю третьої особи Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 11 квітня 2025 року на 11 год. 00 хв. в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4; продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 задоволено клопотання представника Державної Міграційної служби України про участь у підготовчому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 закрито підготовче провадження в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України за участю третьої особи Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23 квітня 2025 року на 11 год. 00 хв. у залі судових засідань Дніпропетровського окружного адміністративного суду за адресою: м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 18.04.2025 задоволено клопотання представника Державної Міграційної служби України про участь у підготовчому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 у задоволенні клопотання Державної міграційної служби України про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення - відмовлено.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням ДМС України від 19.11.2021 № 357-21 позивачеві відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач вважає це повідомлення протиправним, і з посиланням на статті 1, 9, 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», статтю 14 Загальної декларації прав людини, статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, зазначив, що в оскаржуваному рішенні не обґрунтовано підстави його прийняття, не вказано, чому стосовно позивача не встановлено умови, передбачені п.1 та 13 ч.1 ст. 1 Закону.
Загальновідомими є факти порушення прав і свобод етнічних меншин в РФ, до яких відноситься позивач.
Під час розгляду заяви порушено п.196 Керівництва по процедурах і критеріях визначення статусу біженця УВКБ ООН та роз'яснення щодо тягаря та стандарту доведення при розгляді заяв про надання статусу біженця УВКБ ООН від 16.12.1998, згідно яких неспроможність надати документальне свідчення на підкріплення усного твердження не повинно заважати прийняттю позитивного рішення, якщо таке твердження відповідає відомим фактам і загальний рівень правдоподібності заявника є високим (п.10,11).
Тоталітарний і диктаторський характер управління в Росії є відомим українському суспільству з огляду на окупацію частини території України з 2014 року.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування є ключовим у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається з суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи побоювання, об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Оцінка побоюванням обов'язково повинна надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. З огляду на вказівки, викладені в Директиві Ради ЄС від 29.04.2004 № 8043/04 та рішенні ЄСПЛ від 14.02.2017 №52722/15 при прийнятті рішення щодо надання або відмови в наданні відповідного статусу, органу, на який покладено такі функції, слід враховувати ситуацію в країні походження.
20.12.2018 Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) опублікувала підготовлену в рамках «Московського механізму» доповідь «Про ймовірні порушення прав людини та безкарність у Чеченській Республіці Російської Федерації», проведене дослідження підтвердило існування практики масових та систематичних порушень прав людини в Чеченській Республіці та фактично повну відсутність реакції на неї правоохоронних органів РФ.
Ситуація по країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування я цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням в країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
З посиланням на Конвенцію про статус біженців 1051 року і Протокол 1967 року позивач вважає, що відповідачем зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам та наявним доказам, що є підставою для визнання відповідного рішення протиправним та його скасування.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист.
Члени сім'ї особи, яку визнано біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист в Україні, мають право з метою возз'єднання сім'ї в'їхати на територію України і бути визнаними біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, або отримали тимчасовий захист.
Син позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та донька позивача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянами України. Тобто, прийняте рішення ДМС від 19.11.2021 № 357-21 зобов'язує позивача залишити територію України, що призводить до розлучення його з дітьми та є такими, що порушують вимоги Конвенції про права дітей (ст.9).
З огляду на наведене позивачем заявлено вимоги про:
- визнання протиправним рішення Державної міграційної служби України від 19.11.2021 № 357-21 та його скасування;
- зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання біженцем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Російської Федерації.
01.02.2022 відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено таке.
За результатами розгляду матеріалів особової справи позивача встановлено, що у 2014 році позивач в'їхав в Україну, проживав у м. Києві разом зі своєю дружиною та дітьми. Влітку 2015 року вступив до батальйону ім. Шейха Мансура. З його слів, восени 2017 року припинив участь у вказаному підрозділі і почав займатися волонтерською діяльністю.
За даними банку даних Інтерполу позивач перебуває в міжнародному розшуку, ініційованому одразу двома державами: Туреччиною та Російською Федерацією. Туреччина розшукує заявника за причетність до скоєння злочинів, пов'язаних з незаконним обігом зброї, Російська Федерація розшукує за причетність до участі у незаконних воєнізованих формуваннях.
З заявою про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту (далі- заява) позивач звернувся 20.11.2018, і рішенням ДМС України від 19.11.2021 № 357-21 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
До заяви позивач додав внутрішній паспорт громадянина РФ, оформлений 24.12.2012 УФМС Росії по Чеченській Республіці, та паспорт громадянина РФ для виїзду за кордон, оформлений 18.01.2013, посвідку на тимчасове проживання, видану 06.05.2015, фото та відеоматеріали.
Рішенням ДМС України від 19.11.2021 № 357-21 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З посиланням на обставини, викладені у висновку від 22.10.2021 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у справі № 2018КV0312, відповідач зазначив, що відповідно до абз.5 ч.1 ст. 6 Закону та у зв'язку з відсутністю у позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також через не встановлення фактів загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини Державною міграційною службою України правомірно прийнято рішення № 357-21 від 19.11.2021 про відмову позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
На підставі викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивач та третя особа у судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Представник відповідача у судовому засідання заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві та у додаткових поясненнях.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-77,90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин РФ, звернувся 20.11.2018 до УДМС України в Київській області з заявою-анкетою № 312 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з тим, що він був учасником визвольної війни ЧРІ проти російських загарбників з 1994 по 1999 роки, після чого переслідувався та на даний час переслідується російською владою під загрозою життя. Просив надати політичне сховище в Україні, з червня 2015 року знаходиться в батальйоні ОСОБА_5 , який є союзником України в боротьбі проти російської агресії, у якості інструктора (арк.спр. 39).
У анкеті особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 зазначив місце народження: ЧІАССР м. Урус-Мартан, громадянство - російське, країна постійного проживання - Росія, місце проживання в Україні: АДРЕСА_1 , країна вибуття - Туреччина, м. Стамбул, сімейний стан - одружений, дружина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , донька - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , покинув країну постійного проживання - 1.12.1999, терміни перебування у транзитних пунктах: Грузія - 1999 - 2000, Азербайджан - 2000 - 2007, Туреччина - 2007 - 2007, ОАЕ - 2007 - 2012, Туреччина - 2012 - 2014; в інших країнах не звертався за наданням притулку або наданням статусу біженця, оскільки не було потреби; дата і місце перетину кордону - 31.12.2014; кордон перетнув з закордонним паспортом росії, в Україні перебуває нелегально; причини виїзду з країни постійного проживання - політичне переслідування з боку влади росії та загроза життю; політичні, релігійні, військові або громадські організації, в яких перебував заявник або члени його сім'ї у країні постійного проживання: перебував у народному ополченні у війні ЧРІ проти російських загарбників; діяльність в цих організаціях - боєць ополчення; в армії не служив у зв'язку з розпадом СРСР та початком війни ЧРІ з російськими загарбниками; додаткові відомості- «мене переслідують з політичних причин російська влада з загрозою життя, прошу надати мені статус політичного біженця в Україні та я знаходжуся у розшуку росії з політичних причин» (арк.спр. 40-43).
До заяви позивач було надано посвідку на тимчасове проживання НОМЕР_1 , видану 06.05.2015 (арк.спр. 44), паспорт громадянина РФ НОМЕР_2 , виданий 21.12.2012 відділом УФМС Росії по Чеченській Республіці в Урус-Мартановському районі (арк.спр.45), паспорт громадянина РФ для виїзду за кордон НОМЕР_3 , виданий 18.01.2013 (арк.спр. 46).
ОСОБА_1 видано довідку про звернення за захистом в Україні № 014024, остання відмітка про реєстрацію: 22.02.2025, термін дії довідки продовжений до 22.05.2025.
03.12.2018 управлінням ДМС України в Київській області проведено з ОСОБА_1 співбесіду, складено протокол (арк.спр. 52 зв. - 55).
11.12.2018 заступником начальника УДМС України в Київській області затверджено Висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , в якому визначено для більш детального з'ясування всіх обставин справи, об'єктивності фактів, які наводить заявник, та прийняття правомірного і обґрунтованого рішення за результатом розгляду заяви шукача захисту необхідно з'ясувати ряд питань, зокрема: визначити реальний рівень можливих переслідувань в країні громадянської належності в разі повернення до Російської Федерації; встановити основні причини та мотиви виїзду заявника з країни громадянської належності, з'ясувати, наскільки суб'єктивна сторона справи (твердження заявника) відповідають об'єктивній стороні (фактичній інформації про країни походження) (арк.спр. 55зв.-56).
Згідно із наказом УДМС України в Київській області від 11.12.2018 № 516 прийнято в оформлення документи громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (арк.спр. 56 зв.).
УДМС України в Київській області направлено запити до начальників ГУ (У) ДМС України в областях, начальнику Сектора Укрбюро Інтерполу ГУНП в Київській області, директору Київського НДЕКЦ МВС України, Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області.
Київський НДЕКЦ направив відповідачеві довідку № 522 про результати перевірки відбитків пальців рук (від 19.12.2018 № 19/111/8-1/54521), в якій зазначено, що в результаті перевірки встановлено, що відбитків пальців рук, ідентичних відбиткам в наданій дактилоскопічній карті, в базі даних АДІС «Дакто-2000» станом на 18.12.2018, немає (арк.спр. 59 зв.).
23.01.2019 УДМС України в Київській області проведено додаткову співбесіду з ОСОБА_1 та складено відповідний протокол (арк.спр.63-64).
11.02.2019 ЦМУДМС у м. Києві та Київській області прийнято наказ № 50 «Про продовження строку розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 » з метою виявлення додаткової інформації, необхідної для оцінки справжності фактів стосовно особи, заява якої розглядається, до 11.03.2019 (арк.спр. 65 зв.).
25.02.2019 УДМС України в Київській області проведено додаткову співбесіду з ОСОБА_1 , складено відповідний протокол, в якому, зокрема, відображено відповідь заявника на питання, де він оформляв паспорти громадянина РФ - «Моя родичка, яка мешкає у моєму рідному місті у РФ домовилась про оформлення цих паспортів. Я передав їй певну суму грошей і вона через фірму отримала ці паспорти і передала мені. Оскільки я не міг з'являтись у РФ через загрози моєму життю, тому змушений був вирішити таким чином, навіть підпис у паспорті поставлено замість мене моєю сестрою» (арк.спр. 66 зв.- 67).
11.04.2019 Головним управлінням СБУ у м. Києві та Київській області направлено ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відповідь вих. № 51/1-11/807-1137 на запит від 14.02.2019 № 8101.7.2-4066/81.2-19, в якій зазначено, що за результатами перевірки обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлено, що за даними відділу міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП у м. Києві ОСОБА_1 перебуває у міжнародному розшуку за лінією МОКП - Інтерпол з метою арешту та екстрадиції до Російської Федерації та Туреччини за тяжкі злочини, про що інформовано Генеральну прокуратуру України. У зв'язку із викладеним, зазначена інформація згідно ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», може перешкоджати отриманню статусу біженця або додаткового захисту в Україні (арк.спр. 67 зв.).
25.03.2019 Сектором міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП в Київській області надано УДМС в Київській області відповідь № 135/108/1901-19 на запит від 28.02.2019 № 3201.12-26/81.2-19, в якій зазначено, що станом на 21.01.2019 за банками даних Генерального секретаріату Інтерполу IDRISOV MUSLIM, 19/12/1976 р.н., значиться як особа, яка розшукується на міжнародному рівні правоохоронними органами Російської Федерації з метою арешту з подальшою екстрадицією за скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст. 208 КК РФ (участь в нелегальних озброєних формуваннях) (арк.спр. 68-70).
Департаментом захисту національної державності СБУ направлено до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області лист від 15.09.2020 № 5/2/1-9165 «Щодо надання інформації», в якому зазначено, що в ході перевірки наявності обставин, за яких ОСОБА_1 не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, інформації не отримано. З урахуванням викладених вище обставин, не заперечуємо щодо прийняття рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (арк.спр. 71).
15.10.2020 Управлінням стратегічних розслідувань в місті Києві направлено лист ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області № 5995/55/125/02-2020 «Про розгляд питання щодо прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну», в якому зазначено таке:
«Управлінням стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань НПУ в результаті виконання доручення Національної поліції України № 7589/07/14-2017 «Про запобігання повторності порушень законності іноземцями», а також Наказу Національної поліції України № 1082 від 18.10.2017 «Про проведення профілактичних заходів під умовною назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 », за результатами реалізації оперативної інформації працівниками управління стратегічних розслідувань у м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України встановлено громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який за наявною оперативною інформацією прибув до України для налагодження контактів безперешкодного прибуття до України інших вихідців з вказаного регіону та шляхом виготовлення підроблених офіційних документів займається легалізацією їх законного перебування на території України для організації та виконання замовних кримінальних правопорушень корисно - насильницької спрямованості із застосуванням зброї, а саме: розбійних нападів, вимагань та виконання замовних вбивств.
За період перебування на території України ОСОБА_1 систематично порушує правила перебування в Україні, а саме: не має постійного місця проживання та з метою конспірації постійно його змінює, чим порушує встановлений порядок пересування та зміну місця проживання; з метою незаконної легалізації свого знаходження на території України може використовувати підроблені документи; не будучи працевлаштованим має постійні не встановлені джерела доходів, займається налагодженням корумпованих зв'язків з метою легалізації свого перебування на території України та на даний час є підстави вважати, що його перебування на території України суперечить інтересам національної безпеки або охорони громадського порядку, а також охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
Ураховуючи викладене та беручи до уваги те, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить загрозу інтересам національної безпеки або охорони громадського порядку, а також охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, відповідно до вимог пунктів 1, 2 частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та інструкції «Про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особами без громадянства», затвердженої наказом МВС від 17.12.2013 № 1235, клопочимо про заборону в'їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на 3 (три) роки.
Також враховуючи зазначене, в разі виявлення громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважав би за доцільне ініціювати перед Державною міграційною службою України, прийняття рішень про примусове повернення/видворення з України з подальшою забороною в'їзду на територію України відповідно до вимог ст.ст. 26, 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (арк.спр. 71 зв.-72).
22.10.2021 начальником Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області затверджено Висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, справа № 2018КV0312, в пункті 7 якого «Загальний висновок по справі» зазначено, що зважаючи на викладене, відповідно до абзацу п'ятого частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у зв'язку з відсутністю у заявника обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, через невстановлення фактів загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну карту та тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, вважає за доцільне рекомендувати Державній міграційній службі України прийняти рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина України Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (арк.спр. 76-82).
Рішенням Державної міграційної служби України від 19.11.2021 № 357-21 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 . Рішення обґрунтовано тим, що відповідно до статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» на підставі всебічного вивчення документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підтримуючи висновок ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області встановлено, що стосовно заявника умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, відсутні (арк.спр. 83).
07.12.2021 ОСОБА_1 отримано повідомлення від 06.12.2021 № 225 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якому зазначено, що позивачеві відповідно до статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частинами першої статті 1 цього Закону, відсутні (арк.спр. 83 зв.).
Вирішуючи справу у межах заявлених позовних вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно - правові акти при розгляді справи застосовуються в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин.
Статтею 14 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, визначено, що кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком. Це право не може бути використане в разі переслідування, яке в дійсності ґрунтується на вчиненні неполітичного злочину, або діяння, що суперечить цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.
Відповідно до статті 3 Європейської конвенції з прав людини, ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.97, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Конвенція про статус біженців 1951 року та Протокол щодо статусу біженців 1967 року, як частина національного законодавства України, є обов'язковими для їх дотримання. Так, згідно зі статтею 1А(2) зазначеної Конвенції захист надається особам зокрема: « 2) внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань».
Вказані конвенційні стандарти разом з розвитком міжнародного права в галузі прав людини, є важливим керівництвом щодо поводження, яке повинно надаватися всім особам, які потребують міжнародного захисту.
Іншими словами, захист надається особам, які не обов'язково є біженцями відповідно до Конвенції 1951 року, але тим, які потребують міжнародного захисту через серйозну загрозу життю, свободі або безпеці особи в країні походження, для яких може не існувати зв'язку з конкретною підставою, передбаченою Конвенцією.
Закон України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671) визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
Відповідно до положень статті 1 Закону № 3671 у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
1) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
4) додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті;
8) заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у пунктах 1 і 13 частини першої цієї статті;
12) країна походження - країна чи країни громадянської належності для іноземця або країна попереднього постійного проживання особи без громадянства;
13) особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань;
24) члени сім'ї біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту:
чоловік (дружина);
діти віком до вісімнадцяти років за умови, що вони не перебувають у шлюбі і знаходяться на утриманні;
повнолітні діти, які не перебувають у шлюбі, якщо вони через фізичний стан об'єктивно не здатні задовольняти свої потреби;
непрацездатні батьки;
інші особи, які перебувають під їх опікою чи піклуванням, як це визначається національним законодавством і звичаями відповідної країни.
Таким чином, Конвенція 1951 року і Протокол до неї 1967 року, а також приписи Закону № 3671 гарантують захист не тільки біженцям, а і усім особам, зокрема тим, що потребують додаткового захисту.
Відповідно до статті 4 Закону № 3671 Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист.
Члени сім'ї особи, яку визнано біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист в Україні, мають право з метою возз'єднання сім'ї в'їхати на територію України і бути визнаними біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, або отримати тимчасовий захист за відсутності умов, передбачених абзацами другим - четвертим частини першої статті 6 та абзацами другим і третім частини першої статті 25 цього Закону.
У разі якщо біженці та особи, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист, не зможуть надати офіційні документальні докази сімейного зв'язку з членами своєї сім'ї, беруться до уваги інші докази, які мають бути оцінені відповідно до законодавства України. Відмова у возз'єднанні сім'ї не може ґрунтуватися виключно на підставі відсутності документів, що підтверджують факт сімейного зв'язку (частина третя статті 4 Закону № 3671).
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина перша статті 5 Закону № 3671).
Частиною першою статті 6 Закону № 3671 визначено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців (частина перша статті 9 Закону № 3671).
Згідно із частиною другою статті 9 Закону № 3671 працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону.
Відповідно до частини шостої статті 9 Закону № 3671 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України (частина восьма статті 9 Закону № 3671).
Відповідно до частин одинадцятої - дванадцятої статті 9 Закону № 3671 після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.
Частиною третьою статті 10 Закону № 3671 у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається. З метою забезпечення конфіденційності інформації про заявників та захисту членів їхніх сімей, які можуть залишатися в країні їх походження, органи державної влади під час проведення зазначених заходів повинні уникати надсилання запитів з персональними даними заявників до спеціальних правоохоронних органів (служб) країни походження заявників.
У Висновку від 22.10.2021 зазначено короткий виклад обставин справи заявника:
« ОСОБА_1 (заявник) народився в с. Урус-Мартан, Урус-Мартанівського району Чеченської Республіки Російської Федерації. Проживав разом із сім'єю (батько, мати, брат та дві сестри) у м. Урсун-Мартан, Чеченської Республіки Російської Федерації. Навчався з 1982 по 1993 в СШ №1 м. Урсун-Мартан. У 1993 році (упродовж року) здобував освіту в Ісламському інституті м. Урсун-Мартан (вивчав релігію та арабську мову). Навчання не закінчив. Зі слів заявника, під час першої та другої чеченських кампаній він брав активну участь у боротьбі проти російських регулярних військ.
Під час другої чеченської кампанії, а саме: у 1999 році, отримав осколочне поранення у голову та у тому ж році був вивезений до Грузії (м. Тбілісі) на лікування. Зі слів заявника, у 2000 році він переїхав до м. Баку, Азербайджану, де йому було зроблено операцію у нейрохірургічному відділенні. В Азербайджані заявник проживав упродовж семи років (до 2007 року). У 2007 році ОСОБА_1 виїхав до Туреччини, де проживав у своїх друзів. У цьому ж році виїхав до ОАЕ, де проживав до 2012 року. Як пояснив заявник, в ОАЕ він намагався займатись бізнесом (продаж на авторинку запчастин), а також проходив лікування епілепсії, яка виникла в результаті поранення голови. ОСОБА_1 повідомив, що внаслідок поранення втратив можливість керувати правою рукою (на момент співбесіди продемонстрував руку, яка не працює). У 2012 році заявник повернувся до Туреччини. Причиною повернення він назвав ускладнення життя в ОАЕ (життя стало дороге, враховуючи інвалідний стан, заробляти стало складніше). У м. Стамбулі ОСОБА_1 проживав до грудня 2014 року (чим займався - не повідомив).
Заявник повідомив про відвідування Сирійської Арабської Республіки у 2012 та 2014 роках. А саме: влітку їздив розшукувати свого 17-річного родича, який «втік з дому та поїхав до Сирії». Заявив про взаємодію з датською гуманітарною організацією на території Сирії. В подальшому за запрошенням цієї організації упродовж півроку працював охоронником у їхньому наметовому містечку.
У 2014 році заявник виїхав в Україну. Проживав у м. Києві разом зі своєю дружиною та дітьми. Влітку 2015 року вступив до батальйону ім. Шейха Мансура. З його слів, восени 2017 року припинив участь у вказаному підрозділі і почав займатися волонтерською діяльністю.
За даними банку даних Інтерполу ОСОБА_1 перебуває в міжнародному розшуку, ініційованому одразу двома державами: Туреччиною та Російською Федерацією. Туреччина розшукує заявника за причетність до скоєння злочинів, пов'язаних з незаконним обігом зброї, Російська Федерація розшукує за причетність до участі у незаконних воєнізованих формуваннях.
Із заявою звернувся 20.11.2018. Заява була прийнята до розгляду. До заяви ОСОБА_1 надав внутрішній паспорт громадянина Російської Федерації, оформлений 24.12.2012 УФМС Росії по Чеченській Республіці, та паспорт громадянина Російської Федерації для виїзду за кордон, оформлений 18.01.2013, посвідку на тимчасове проживання, видану 06.05.2015, а також фото - і відеоматеріали» (арк.спр. 76 зв.-77).
У розділі 2 Висновку проаналізовано інформацію про побоювання повернення до країни походження за словами заявника. Так, заявник стверджує, що не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності, РФ, через можливі переслідування його з боку влади з політичних мотивів. З його слів, на нього в РФ чекає фізична розправа (знищення) з боку представників «кадирівських» служб за участь у боротьбі за свободу Ічкерії, а також за участь в бойових діях на боці українських Збройних Сил на Сході України.
Наведено аналіз правдоподібності твердженням заявника (елементам заяви), зокрема:
3.1 - Чи є заявник громадянином РФ (вихідцем із Чеченської Республіки) - визнано, що факти, викладені заявником про те, що країною його громадянської належності є РФ, можуть вважатися правдоподібними;
3.2 - Чи причетний заявник до участі у збройному протистоянні на боці бойовиків під час першої та другої чеченської кампанії - вказаний елемент заяви є недоведеним та не приймається як правдоподібний, оскільки жодних документів, які б підтверджували його лікування, діагноз, наявність інвалідності, заявник до міграційної служби не надав, не повідомив обставин участі у бойових діях під час першої чеченської війни, а також обставин, за яких він отримав поранення і був вивезений до Грузії;
3.3. - Чи брав участь заявник у бойових діях на Сході України у складі батальйону ім. Шейха Мансура - фото та відеоматеріали підтверджують причетність заявника до воєнізованого формування проукраїнського спрямування; враховуючи той факт, що на фото заявник зображений поряд з командиром батальйону ім. Шейха ОСОБА_8 , а також одягнений у форму з емблемою вказаного підрозділу, елемент заяви щодо участі заяви щодо участі ОСОБА_1 в бойових діях на Сході України у складі батальйону ім. Шейха Мансура вважається доведеним та приймається як правдоподібний.
У розділі 4 Висновку наведено аналіз відповідності заяви вимогам пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», та зазначено, що, аналізуючи ситуацію заявника, немає підстав вважати, що він має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань у разі повернення до країни громадянської належності. Отже, серед фактів, повідомлених заявником, у сукупності з фактами, відомими з матеріалами ІКП, немає таких, які би могли служити підставою для набуття ним статусу біженця у відповідності до умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
У розділі 5 Висновку проаналізовано відповідність заяви вимогам пункту 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», та зазначено, що немає вагомих підстав вважати, що в разі повернення до РФ буде існувати загроза життю та безпеці, фізичній недоторканності заявника та інші суттєві порушення прав людини або заявник зіткнеться з серйозною та індивідуальною загрозою життю або особистості виключно в силу самого факту перебування на території РФ; жодних переконливих конкретних фактів особистого переслідування або загрози застосування смертної кари чи тортур, загрози нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання заявником не доведено.
Також зазначено, що положеннями Директиви 2011/95/EU «Європейського парламенту і Ради ЄС по стандартам для кваліфікації громадян третіх країн або осіб без громадянства в якості бенефіціарів міжнародного захисту, по єдиному статусу для біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», зокрема, пунктом d) частини 1 статті 17, передбачено, що особа виключається із осіб, які мають право на додатковий захист, якщо є серйозні підстави стверджувати, що вона становить небезпеку для суспільства або для безпеки країни члена -ЄС, в якій вона перебуває. Відповідно до інформації Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області факт перебування ОСОБА_1 в міжнародному розшуку за скоєння тяжких злочинів, ініційованого Туреччиною та Російською Федерацією, може перешкоджати у наданні йому міжнародного захисту в Україні. Відповідно до інформації Федеральної служби з фінансового моніторингу РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Урсун - Мартан, Урсун - Мартанівського району, Чеченської АРСР, внесено до переліку діючих терористів та екстремістів за № 3761.
Отже, серед фактів, повідомлених заявником, у сукупності з фактами, відомими з матеріалів ІКП, немає таких, які б могли служити підставою для визнання його особою, яка потребує додаткового захисту у відповідності до умов, передбачених пунктом 13 частини першої статті 1 Закону.
У розділі 6 «Застосування пунктів виключення» Висновку зазначено, що відповідно до листа ГУ СБУ у м. Києві та Київській області наявна інформація, яка може перешкоджати отриманню заявником міжнародного захисту у зв'язку із причетністю до скоєння тяжких злочинів.
За результатами перевірки заявника за облікам Генерального секретаріату Інтерполу та Європолу встановлено, що він перебуває у міжнародному розшуку за ініціюванням РФ (у зв'язку з обвинуваченням у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 208 КК РФ - участь у незаконному воєнізованому формуванні) та Турецької Республіки (обвинувачення у причетності до незаконного обігу зброї у великих розмірах).
Листом Управління стратегічних розслідувань в м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань НПУ від 15.10.2020 № 5995/55/125/02-2020 про розгляд питання щодо прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну ОСОБА_1 вказано, що його перебування на території України суперечить інтересам національної безпеки або охорони громадського порядку, а також охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні (арк.спр. 82).
Проаналізувавши матеріали особової справи № 2018КV 0312 та Висновок від 22.10.2021 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та їх відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Суд погоджує висновки територіального органу ДМС України, про те, що є серйозні підстави вважати, що заявник перебував в РФ у 2012, 2013, 2014 роках, оскільки паспорт № НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1 виданий відділом УФМС Росії по Чеченській Республіці в Урсун -Мартанівському районі 24.12.2012, а паспорт громадянина РФ для виїзду за кордон № НОМЕР_3 виданий 18.01.2013, в той час як заявник стверджує, що з 1999 року не з'являвся на території РФ; а також у зв'язку з наявністю розбіжностей у поясненнях заявника - відповідно до відміток у паспортному документі заявник у лютому 2014 року виїздив до Грузії, де перебував упродовж 3 тижнів, а під час співбесіди запевнив, що в цей час перебував у Туреччині; не надав пояснень щодо перетину українського кордону у квітні 2014 року (поїздом в районі Харків - Пасажирський та у районі Козача Лопань), які межують з РФ.
Проте, протоколи співбесід та додаткових співбесід не містять відомостей щодо з'ясування у ОСОБА_1 питань щодо перетину українського кордону у квітні 2014 року (поїздом в районі Харків - Пасажирський та у районі Козача Лопань), які межують з РФ.
Також суд частково погоджує висновки відповідача, згідно із якими, враховуючи сумнівність роботи заявника на території Сирії у датській гуманітарній організації, а також беручи до уваги факт зазначення за карткою Інтерполу Сирії як країни, яка може бути відвідана, є серйозні підстави вважати, що заявника оголошено РФ у міжнародний розшук за участь у незаконному воєнізованому формуванні, пов'язаному з Сирійською Арабською Республікою, і що вказане може підтверджуватися оголошенням заявника у міжнародний розшук Турецькою Республікою за причетність до незаконного обігу зброї у великих розмірах, відповідно є серйозні підстави вважати, що заявник звернувся за міжнародним захистом в Україні з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Разом з тим, згідно з карткою Інтерполу на ОСОБА_1 він оголошений РФ у міжнародний розшук 21.05.2016, тобто в час, коли, за його твердженнями, визнаними відповідачем правдоподібними, брав участь в АТО на Сході України у складі батальйону Шейха Мансура, тобто не встановлено достеменно, за участь в якому саме незаконному воєнізованому формуванні заявник розшукується РФ, і чи не пов'язаний такий розшук з участю заявника у зазначеному батальйоні, який має проукраїнську спрямованість.
У розділі 4 Висновку відповідачем зазначено, що, аналізуючи матеріали особової справи заявника, слід звернути увагу на факт його причетності до воєнізованого формування - батальйону ім. Шейха Мансура, який брав участь у подіях на Сході України, що проаналізовано у п.3.3 висновку, і що особу заявника слід розглядати як комбатанта.
Суд вважає, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не перевірено належним чином твердження позивача про причетність до воєнізованого формування - батальйону ім. Шейха Мансура та не зроблено достовірних висновків, чи є заявник комбатантом у розумінні Керівних принципів по забезпеченню збереження цивільного і гуманітарного характеру притулку УВКБ ООН 2006 року.
Так, Верховним Судом у постанові від 27.02.2025 у справі № 420/21366/23 зроблено висновок, що питання щодо надання статусу особи, що потребує додаткового захисту обумовлює застосування національного і міжнародного законодавства про біженців та захист, який воно надає, що ґрунтується на визнанні міжнародним співтовариством його принципового нейтрального характеру і, зокрема, мирного та гуманітарного (неполітичного) характеру притулку. Така позиція виражена у Преамбулі до Конвенції про статус біженців 1951 року, в якій зазначено, що "Високі Договірні Сторони" (висловлюють) побажання, щоб всі держави, визнаючи соціальний і гуманітарний характер проблеми біженців, вжили всіх заходів для запобігання непорозумінь між державами у зв'язку із цією проблемою. Це підкріплено Висновком Виконавчого комітету УВКБ ООН №94 (LIII)-2002 та Керівними принципами УВКБ ООН щодо забезпечення збереження цивільного та гуманітарного характеру притулку, 2006 року.
Статтею 43 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 року визначено, що до комбатантів відноситься: особовий склад регулярних збройних сил; особовий склад ополчення і добровольчих загонів, що входять і не входять до складу збройних сил; особовий склад організованих рухів опору і партизанських формувань, якщо вони відповідають таким умовам: а) мають на чолі особу, відповідальну за своїх підлеглих; b) мають певний і виразно видимий здалека відмітний знак; с) відкрито носять зброю; (і) дотримуються у своїх діях законів і звичаїв війни.
Правовий статус комбатанта включає: 1) право застосовувати військову силу; 2) можливість бути об'єктом застосування військової сили аж до фізичного знищення; 3) право на поводження з ним як з військовополоненим у разі потрапляння в руки ворога.
У Керівних принципах УВКБ ООН щодо забезпечення збереження цивільного та гуманітарного характеру притулку, 2006 року чітко вказано, що «комбатанти» (активні учасники бойових дій) не можуть розглядатися в якості шукачів притулку і не повинні бути допущені до процедур надання притулку до того часу, поки не висловлять щиру і остаточну відмову від участі у військових діях або від наміру брати таку участь.
Отже, людина, не може бути одночасно особою, яка шукає притулок і комбатантом, оскільки такі характеристики, як пошук притулку і участь у військових діях, несумісні. Це означає, що особи, які воюють (комбатанти), не можуть розглядатися в якості шукачів притулку і не повинні бути допущені до процедур надання притулку до того часу, поки не висловлять щиру і остаточну відмову від участі у військових діях або від наміру брати таку участь.
У постанові від 11.12.2019 у справі № 802/115916 -а Верховний Суд сформував висновок, що надання статусу біженця є неможливим для особи, що володіє статусом «комбатанта». Вказаний висновок базувався на Керівних принципах УВКБ ООН щодо забезпечення збереження цивільного та гуманітарного характеру притулку, 2006 року, в яких чітко вказано, що «комбатанти» (активні учасники бойових дій) не можуть розглядатися в якості шукачів притулку і не повинні бути допущені до процедур надання притулку до того часу, поки не висловлять щиру і остаточну відмову від участі у військових діях або від наміру брати таку участь. Факт відмови від військової діяльності має бути належним чином перевірений і, якщо після перевірки будуть отримані чіткі докази того, що особа щиро і остаточно відмовилася від своєї військової діяльності, її статус комбатанта буде вважатися завершеним.
В рамках спірних правовідносин, визначальним для вирішення цього спору є нейтральність законодавства про біженців та захист, яке ґрунтується виключно на мирному та ґуманітарному (неполітичному) характері захисту, у якому чітко вказано, що комбатанти (особи, які воюють), не можуть розглядатися в якості шукачів захисту і не повинні бути допущені до процедур надання захисту, незалежно від того, чи особа звернулася щодо надання статусу «біженця» чи статусу «особи, яка потребує додаткового захисту».
Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 у справі № 420/21366/23 зазначив, що тільки після того, як буде встановлено, що статус комбатанта буде вважатися скасованим, необхідно користуватися спеціальними процедурами визначення статусу біженця (зокрема додаткового захисту) на індивідуальній основі для того, щоб особи, які шукають притулок відповідали необхідним критеріям для визнання статусу біженця або особи, що потребують додаткового захисту. Як зазначено у цих рекомендаціях, у процесі визначення статусу біженця максимальну увагу необхідно приділяти статті 1F Конвенції 1951 року з тим, щоб не допустити зловживання системою надання притулку з боку тих, хто не заслуговує міжнародного захисту.
Незважаючи на відсутність відповідного правового регулювання на національному рівні, з огляду на викладені у цій постанові міжнародні стандарти, така заява шукача притулку не допускається до процедури розгляду надання захисту особі, яка воює (комбатанта), допоки вказана особа не висловить щиру і остаточну відмову від участі у військових діях або від наміру брати таку участь.
Разом з тим, відповідач обмежився у п. 3.3 Висновку визнанням тверджень ОСОБА_1 щодо участі у воєнізованому формуванні проукраїнської спрямованості правдоподібними та доведеними, без направлення відповідних запитів до Міноборони України, батальйону ім. Шейха Мансура щодо участі заявника у такому воєнізованому формуванні, у бойових діях на території АТО, періоду такої участі, у разі її припинення -підстав такого припинення, тобто не встановлено належним чином достовірності таких тверджень, а також наявності чи відсутності у заявника статусу комбатанта, який виключає можливість звернення з заявою про надання притулку до тих пір, поки особа не висловить щиру і остаточну відмову від участі у військових діях або від наміру брати таку участь.
У разі дійсної участі позивача у бойових діях на стороні Української держави проти російських загарбників, починаючи з 2014 року, суд не може погодити висновки відповідача про те, що немає підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань, зокрема, за ознаками політичних переконань у разі повернення до країни громадянської належності.
Також суд вважає неналежним чином обґрунтованими з метою прийняття рішення про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з посиланням на лист Управління стратегічних розслідувань в м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 15.10.2020 № 5995/55/125/02-2020, який стосувався розгляду питання про прийняття рішення про заборону в'їзду в України, доказів вирішення якого відповідачем до матеріалів справи не надано, і не перевірено викладені у цьому листі обставини щодо вчинення позивачем дій, пов'язаних з виготовленням підроблених документів, тощо, притягнення позивача до кримінальної відповідальності за їх вчинення.
Крім того, відповідачем не надано жодної оцінки наявності у ОСОБА_1 малолітніх дітей, які, за словами позивача, є громадянами України, не зазначено, чи має дружина позивача ОСОБА_6 та його малолітні діти ОСОБА_3 , ОСОБА_4 громадянами України, біженцями або особами, яким надано додатковий або тимчасовий захисті, не проаналізовано ці обставини на виконання статті 4 Закону № 3671.
Вимога щодо обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень міститься в пункті 3 частини другої статті 2 КАС України, згідно з яким у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Вищенаведені судом обставини свідчать про невідповідність оскаржуваного рішення відповідача критерію обґрунтованості, що є підставою для його скасування.
Разом з тим, позовна вимога про зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання біженцем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Російської Федерації, не належить до задоволення, оскільки відповідачем не встановлено належним чином обставини, які можуть мати вплив на прийняття такого рішення.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зауважує, що права позивача порушені внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення без належного встановлення всіх обставин, які мають значення для його прийняття, тому вважає за необхідне з метою захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та обрати належний та ефективний спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, шляхом:
- визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 19.11.2021 № 357-21;
- зобов'язання ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.11.2018 № 312 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. “Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах цієї адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, позовні вимоги належать до задоволення частково.
Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 14 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 9, код ЄДРПОУ 37508470), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ 42552598) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 19.11.2021 № 357-21.
Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.11.2018 № 312 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 27 травня 2025 року.
Суддя А.Г. Секірська