29 травня 2025 року справа № 340/6085/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Брегея Р.І., розглянувши в м.Кропивницький в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (далі - військова частина) про визнання протиправними дій, бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду зі заявою до військової частини про визнання протиправними:
- дій щодо встановлення надбавки за вислугу років;
- бездіяльності щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій за 2022 рік;
- бездіяльності щодо виплати одноразової грошової допомоги, яка встановлена приписами частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон).
Водночас просив суд зобов'язати відповідача:
- перерахувати усі виплати грошового забезпечення, компенсацій, грошових допомог, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням нового розрахунку вислуги років;
- виплатити компенсацію за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій за 2022 рік;
- виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні за приписами Закону;
- виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 14 серпня 2024 року по день фактичного розрахунку.
Пояснив, що військова частина неправильно обчислила вислугу років, що вплинуло на розмір відповідної надбавки і виплату грошового забезпечення, компенсацій, грошових допомог, одноразової грошової допомоги при звільненні.
Зазначив, що до вислуги років не зарахували службу в органах внутрішніх справ і поліції та строкову і за контрактом військову службу.
Стверджував, що звільнився за станом здоров'я, а військова частина не виплатила одноразової грошової допомоги при звільненні на підставі приписів Закону.
Звернув увагу, що не виплатили і компенсацію за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій за 2022 рік.
Військова частина заперечила стосовно задоволення позову, подавши відзив на нього (а.с.40-47).
Пояснила, що пропущений місячний строк звернення до суду.
Зазначила, що вислугу років обчислили на підставі відомостей, які зазначила попередня військова частина, в котрій позивач проходив службу.
Стверджувала, що провела повний розрахунок, а ОСОБА_1 не висловив жодних претензій у день звільнення з військової служби.
18 вересня 2024 року суд відкрив спрощене позовне провадження без виклику сторін (а.с.34-35).
Суд, дослідивши матеріали справи, зробив висновок про часткове задоволення позову з таких підстав.
Встановлені обставини і факти, що стали підставами звернення до суду.
Так, з 26 квітня 2005 року по 05 травня 2006 року позивач проходив строкову військову службу (а.с.91).
З 29 травня 2007 року по 24 жовтня 2016 року проходив службу в органах внутрішніх справ і Національній поліції (а.с.85).
З 22 листопада 2016 року по 22 травня 2017 року проходив військову службу за контрактом (а.с.91).
З 25 лютого 2022 року по 07 червня 2023 року проходив військову службу за мобілізацією під час дії воєнного стану у військовій частині НОМЕР_2 (а.с.91).
З 08 червня по 13 жовтня 2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 (а.с.72-74).
З 14 жовтня 2023 року по 13 серпня 2024 року проходив військову службу у відповідача (а.с.73-74).
14 червня 2024 року військово-лікарська комісія визнала позивача таким, що непридатний до військової служби (а.с.17-18).
Захворювання пов'язане з проходженням військової служби.
У наказі військової частини (по стройовій частині) від 13 серпня 2024 року №229 зазначено, що солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку (за станом здоров'я) (а.с.73).
У цьому ж наказі зазначено про право на виплату компенсацій за невідбуті щорічні і основні відпустки, грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні на підставі постанови Уряду України від 17 вересня 2014 року №460 (далі - Постанова) у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за 29 повних календарних місяців служби (а.с.73).
Сума одноразової грошової допомоги при звільненні склала 25123,26 грн (а.с.20).
Наказ не містить визнання обов'язку виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій за 2022 рік (а.с.73).
Наказ містить визнання обов'язку виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій за 2023-2024 роки (а.с.73).
Відповідач обчислив календарну вислугу років, яка становить 03 роки 11 місяців 25 днів (а.с.73).
06 травня 2016 року за ОСОБА_1 визнано статус «учасника бойових дій» (а.с.16).
Військова частина виплачувала надбавку за вислугу років у розмірі 25% (а.с.70).
Позов подано до суду 17 вересня 2024 року (а.с.33).
Юридична оцінка, встановлених судом, обставин і фактів справи.
Перш за все, спір пов'язаний з проходження публічної (військової) служби.
Тому відноситься до юрисдикції адміністративного суду.
Стосовно дотримання строку звернення до суду.
Так, за сталою практикою Верховного Суду у справах стосовно стягнення невиплачених коштів при звільненні з публічної служби в частині обчислення строку звернення до суду застосовують приписи частини 2 статті 233 КЗпП України.
Цією нормою права встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, у справах щодо стягнення заробітної плати при звільненні, різновидом якої є грошове забезпечення, строк звернення до суду бере відлік з дня звільнення з роботи, якщо працедавець в останній робочий день письмового повідомив про нараховані і виплачені суми.
У працедавця може бути заборгованість перед працівником за тривалі періоди перед звільненням з роботи, яку зобов'язаний виплатити у день звільнення.
3-ох місячний строк звернення до суду після звільнення не зменшує періоду часу, заборгованість за який мала бути виплачена, а лише встановлює час, упродовж якого працівник має право звернутися до суду зі заявою про виплату усієї заборгованості за весь час роботи.
Позивача звільнили з військової служби 13 серпня 2024 року, а позов подав до суду 17 вересня того ж року.
Отже, ОСОБА_1 дотримався строку звернення до суду.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій стосовно обчислення надбавки за вислугу років і їх вплив на виплату усіх видів грошового забезпечення.
Перш за все, солдат ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині з 14 жовтня 2023 року по 13 серпня 2024 року.
Відповідач виплачував надбавку за вислугу років у 25% певної суми коштів, так як встановив, що вислуга років на початок служби склала більше 3 років (на день звільнення зі служби становила 3 роки 11 місяців 25 днів).
Військова частина не надала детальний розрахунок вислуги років.
Приписами пунктів 1 і 3 розділу 4 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок) (в редакції на час проходження служби), який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, встановлено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах:
від 1 до 5 років - 25 відсотків;
від 5 до 10 років - 30 відсотків;
від 10 до 15 років - 35 відсотків.
Для виплати надбавки за вислугу років зараховуються періоди зазначені в постанові Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб».
Для виплати надбавки за вислугу років військовослужбовцям, призваним або прийнятим на військову службу із запасу, зараховуються всі періоди попередньої служби.
Приписами пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» (в редакції на час проходження служби) передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» і «з» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються: служба в органах внутрішніх справ на посадах начальницького і рядового складу; служба в Національній поліції.
ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ і Національній поліції на посадах рядового складу (а.с.85).
Отже, відповідач до вислуги років мав зарахувати усі періоди проходження військової служби (строкова, контрактна і за мобілізацією) і службу в органах внутрішніх справ та поліції.
Станом на 14 жовтня 2023 року вислуга років склала 12 років 6 місяців 25 днів (календарне обчислення).
На день звільнення з військової служби вислуга років склала 13 років 4 місяці 25 днів (календарне обчислення).
Тому у військової частини виник обов'язок встановити надбавку за вислугу років у розмірі 35%.
Таким чином відповідач допустив протиправні дії стосовно нарахування і виплати надбавки за вислугу років.
Надбавка за вислугу років входить до щомісячного основного виду грошового забезпечення відповідно до приписів пункту 2 розділу 1 Порядку.
Сума надбавки за вислугу років - одна зі складових розрахункової суми щомісячних додаткових і одноразових додаткових видів грошового забезпечення, якими є надбавки, премії, компенсація за невикористані щорічні основні і додаткові відпустки, грошова допомога на оздоровлення, грошова допомога на вирішення соціально-побутових питань і ніше.
Отже, військова частина допустила помилку в нарахуванні і виплаті усіх видів грошового забезпечення.
Захист порушеного полягає у зобов'язанні відповідача перерахувати усі види грошового забезпечення і виплатити додаткові кошти, врахувавши, що розмір надбавки за вислугу років становив 35%.
Тому позов в цій частині вимог належить задовільнити.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності стосовно виплати компенсації за невідбуту щорічну додаткову відпустку, яку надають учаснику бойових дій, за 2022 рік.
Так, військовослужбовець отримує грошове забезпечення, що за своєю суттю є різновидом заробітної плати (плата за роботу).
Приписами частини 2 статті 9 Закону встановлено, що до складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, грошова компенсація за не використані дні відпустки відноситься до одноразового виду грошового забезпечення.
Приписами частини 1 статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
06 червня 2015 року набрали чинності зміни до Закону України «Про відпустки» (далі - Закон 2).
Закон 2 доповнено статтею 16-2 такого змісту: «Учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік».
ОСОБА_1 набув право на отримання такої відпустки з 2016 року (набуття спеціального статусу).
Приписами абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону (в редакції на день звільнення з військової служби) встановлено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».
Позивач проходив військову службу за мобілізацією з 25 лютого 2022 року до 13 серпня 2024 року.
За цей період служби не використав щорічну додаткову відпустку, яку надають учаснику бойових дій.
Тому у військової частини виник обов'язок виплати компенсацію за не використані дні щорічної додаткової відпустки за 2022-2024 роки.
Відповідач виконав обов'язок частково, так як виплатив компенсацію за не використані дні щорічної додаткової відпустки за 2023-2024 роки.
Таким чином допустив протиправну бездіяльність стосовно виплати компенсації за невідбуту щорічну додаткову відпустку, яку надають учаснику бойових дій, за 2022 рік.
Захист порушеного права полягає у зобов'язанні військової частини нарахувати і виплатити таку компенсацію.
Отже, позов в цій частині вимог належить задовільнити.
Щодо позовної вимоги про виплату одноразової грошової допомоги, яка встановлена приписами частини 2 статті 15 Закону.
Так, солдата ОСОБА_1 (призваного за мобілізацією) звільнили з військової служби за станом здоров'я, а вислуга становить 13 років 4 місяці 25 днів.
Приписами частини 2 статті 15 Закону (в редакції на час звільнення з військової служби) встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, які звільняються з військової служби за станом здоров'я.
У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, крім тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Позивача не призивали на військову службу, як особу офіцерського складу, тому ця норма права поширює дію на нього, так як звільнений зі служби за станом здоров'я.
Водночас приписами частини 2 статті 15 Закону передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їх призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, крім тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Приписами пунктів 1-3 Постанови визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей».
Ця норма права теж поширює дію на ОСОБА_1 , так як призваний на військову службу під час мобілізації.
Принцип правової визначеності змушує суд зробити висновок, що спірні правовідносини регулюються лише однією нормою права.
Так як принцип правової визначеності є складовою принципу верховенства права, то суд нагадає його сутнісний зміст, який розкрито у приписах частини 1 статті 6 КАС України.
Цією нормою права встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Отже, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин норму права, яка визначає найбільший розмір виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.
Так, вислуга склала 13 років 4 місяці 25 днів (календарне обчислення).
Отже, повних календарних 13 років або 160 (13 х 12 + 4) місяців.
При попередніх звільненнях з військової служби (строкова (1 рік) і контрактна (6 місяців)) ОСОБА_1 не набув права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону.
Більше того не набув права на таку виплату і при звільненні з органів внутрішніх справ та Національної поліції, так як звільнений з підстави непроходження атестації (а.с.85).
Тому, обчислюючи розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, суд враховує календарну вислугу у 13 років 4 місяці.
За розрахунком, в якому враховують повні календарні роки, грошова допомога становить 650 (13 х 50%)% місячного грошового забезпечення.
За розрахунком, в якому враховують повні календарні місяці, грошова допомога становить 640 (160 х 4%)% місячного грошового забезпечення.
Тому спірні правовідносини регулюються такою нормою права.
«Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, які звільняються з військової служби за станом здоров'я».
Військова частина обчислила грошову допомогу за розрахунком, в якому враховують повні календарні місяці.
Відповідач встановив, що одноразова грошова допомога при звільненні становить 116 (29 х 4%)% місячного грошового забезпечення, чим допустив протиправні дії.
Захист порушеного права полягає у зобов'язанні військової частини перерахувати одноразову грошову допомогу при звільненні і виплатити додаткові кошти з урахуванням виплачених коштів на такі цілі (25123,26 грн).
Підсумовуючи, суд зробив висновок про задоволення позову в цій частині вимог.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 14 серпня 2024 року по день фактичного розрахунку.
Перш за все, ОСОБА_1 просить суд зобов'язати відповідача виплатити середній заробіток (грошове забезпечення) у спорі, який пов'язаний зі звільненням з публічної служби.
Приписами частини 1 і 2 статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Приписами частини 1 і 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
За своєю правовою природою середній заробіток - фінансове покарання працедавця за неналежне виконання обов'язків (несвоєчасна виплата коштів при звільненні).
Середній заробіток нараховують з наступного дня після припинення трудових відносин.
Тому його не можна ототожнювати зі заробітною платою.
Такий правовий висновок поділяє і Велика Палата Верховного Суду (постанова від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16).
Приписами частини 5 статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Рішенням Конституційного Суду України №1-5/2012 від 22 лютого 2012 року встановлено правило обчислення строку звернення до суду у справах про стягнення середнього заробітку.
Правовий висновок Конституційного Суду України.
«В аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався».
Отже, у спорах щодо стягнення середнього заробітку у правовідносинах публічної служби місячний строк звернення до суду треба обчислювати з дня фактичного розрахунку.
Тому строк звернення до суду ще не розпочав відлік.
Відлік розпочнеться з дня розрахунку за цим рішенням суду.
Водночас суд зазначає, що на сьогодні неможливо встановити середній заробіток (місячне грошове забезпечення), так як військова частина, виплачуючи усі види грошового забезпечення, допустила помилку у нарахуванні надбавки за вислугу років.
Підсумовуючи, суд зробив висновок про передчасне звернення до суду в цій частині вимог позову.
Таким чином суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині вимог.
Загалом позов належить задовільнити частково.
Сторони не понесли судових витрат (а.с.34-35).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Задовільнити позов частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо встановлення розміру надбавки за вислугу років ОСОБА_1 .
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати усі види грошового забезпечення (окрім одноразової грошової допомоги при звільненні) ОСОБА_1 і виплатити додаткові кошти за період проходження служби з 14 жовтня 2023 року по 13 серпня 2024 року, врахувавши, що розмір надбавки за вислугу років становив 35%.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не використану відпустку, яку надають учаснику бойових дій, за 2022 рік.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не використану відпустку, яку надають учаснику бойових дій, за 2022 рік, враховуючи грошове забезпечення станом на день звільнення з військової служби і виконання цього ж рішення суду стосовно перерахунку усіх видів грошового забезпечення, який обумовлений помилкою в обчисленні надбавки за вислугу років.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 стосовно нарахування і виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний з 13 календарних років служби, врахувавши попередню виплату коштів на такі цілі у сумі 25123,26 грн і виконання цього ж рішення суду стосовно перерахунку усіх видів грошового забезпечення, який обумовлений помилкою в обчисленні надбавки за вислугу років.
Відмовити у задоволенні позову в іншій частині вимог.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Р.І. БРЕГЕЙ