28 травня 2025 року м. Київ № 320/52850/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення, наказу,
ОСОБА_5 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
визнати протиправним (нечинним) та скасувати рішення житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 , викладене в протоколі № 3 від 15 квітня 2024 року, в частині щодо зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 та членів його сім'ї у складі дружини ОСОБА_2 , сина ОСОБА_3 , доньки ОСОБА_4 ;
визнати протиправним (нечинним) та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2024 №1456 «Про затвердження протоколу житлової комісії військової частини від 15 квітня 2024 року №3».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 25.10.2002 позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 . На квартирному обліку позивач разом з членами сім'ї перебував з 24.12.2002 в загальній черзі, з 08.08.2015 в черзі для першочергового отримання житла (УБД АТО/ООС). Рішенням житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2024, викладеним в протоколі №3, та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2024 №1456 його разом із сім'єю знято з квартирного обліку у зв'язку із вибуттям до нового місця служби. Позивач вважає вказане рішення та наказ протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та третю особу яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, хоча про відкриття провадження у справі був повідомлений у відповідності до положень Кодексу адміністративного судочинства України. У зв'язку із зазначеним, суд, керуючись положеннями частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянином України НОМЕР_2 .
Позивач має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 .
Як зазначає позивач в період з 1990 по 1992 та з 1997 по теперішній час він проходить військову службу в Збройних Силах України. З 25.10.2002 позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 .
З 24.12.2002 позивач перебував на квартирному обліку в разом із членами сім'ї - дружиною ОСОБА_2 , 1978 року народження, сином ОСОБА_3 , 1999 року народження, донькою ОСОБА_4 , 2002 року народження. З 08.08.2015 позивач перебував в черзі для першочергового отримання житла (УБД АТО/ООС).
Відповідно до ордеру на жиле приміщення від 15.06.2005 № 230 позивач разом з родиною проживає в кімнаті № НОМЕР_4 гуртожитку площею 22 кв. м, що знаходиться на території Військової частини НОМЕР_1 в межах Білоцерківського гарнізону.
В березні 2024 відповідно до наказу командувача Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » позивача переведено до нового місця служби до ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 ).
Відповідно до витягу з протоколу засідання житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 №3 від 15.04.2024 вирішено зняти позивача з квартирного обліку позивача у зв'язку із вибуттям до нового місця служби - ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №1456 від 15.04.2024 позивача зі складом сім'ї чотири особи виключено з квартирного обліку у зв'язку із вибуттям до нового місця служби до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Вважаючи рішення житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 , викладене в протоколі № 3 від 15 квітня 2024 року, в частині щодо зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 та членів його сім'ї у складі: дружини ОСОБА_2 , сина ОСОБА_3 , доньки ОСОБА_4 , та наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2024 №1456 «Про затвердження протоколу житлової комісії військової частини від 15 квітня 2024 року №3» протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з абзацом 1 частини першої статті 12 цього Закону держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу 4 частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.
Згідно з частиною дев'ятою статті 12 вказаного Закону військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас за станом здоров'я або якщо вони на час звільнення мають вислугу військової служби не менше 20 років, або у відставку, а також у зв'язку зі скороченням штатів чи проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості їх використання на військовій службі, залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і відповідних квартирно-експлуатаційних органах та користуються правом позачергового одержання житла. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.
На виконання приписів статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» постановою Кабінету Міністрів України від 3.08.2006 №1081 затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (далі - Порядок).
Цей Порядок визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей (пункт 1 Порядку).
Згідно з пункту 3 даного Порядку військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.
Військовослужбовці, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та визнані в установленому законодавством порядку особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), пов'язаних з безпосередньою участю в антитерористичній операції, забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, та члени сімей військовослужбовців, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання, що збудовані (придбані) за рахунок коштів державного бюджету та інших передбачених законодавством джерел, чи грошовою компенсацією за належне їм для отримання житлове приміщення з урахуванням пільг, установлених законами.
Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Пунктом 29 Порядку передбачено, що військовослужбовці, які перебувають на обліку при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла.
Порядок передбачає також і випадки, коли військовослужбовці знімаються з обліку, а саме у разі: 1) поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; 2) засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; 3) звільнення з військової служби за службовою невідповідністю у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; 4) подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; 5) в інших випадках, передбачених законодавством (пункт 30 Порядку).
Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та члени їх сімей мають право на отримання житла, а, отже, і на залишення на обліку до отримання ними житла.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24.09.2021 у справі №748/303/20.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що згідно довідки про перебування на квартирному обліку вбачається, що позивач перебуває на квартирному обліку військової частини НОМЕР_1 з 24.12.2002.
Відповідно до частини шостої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» до видів військової служби входить: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до спірного рішення позивача знято з квартирного обліку у зв'язку з переміщенням до іншого місця служби, що мало місце 22.03.2024 відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №82.
Таким чином, навіть на день переміщення позивача до іншого місця служби 22.03.2024 він вже мав вислугу на військовій службі більше 20 років.
За таких обставин, на день переміщення позивача до іншого місця служби 22.03.2024 він вже набув право на отримання житла, а, отже, і на залишення на обліку до отримання ним житла.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач з 25.10.2002 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Тобто як станом на день переміщення до іншого місця служби так і на день прийняття оскаржуваного рішення строк служби позивача у Військовій частині НОМЕР_1 становив більше 20 років, у зв'язку з чим на нього поширювались також положення статті 125 ЖК УРСР, згідно з якими без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.
Отже, незважаючи на переміщення позивача на інше місце служби, він зберігав за собою надане відповідачем службове житло як такий, що прослужив у відповідача більше 10 років, що також було додатковою підставою для залишення його на квартирному обліку.
При цьому, згідно з частиною першою статті 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення, а тому право користування службовим приміщенням членів сім'ї позивача є похідним від його права на відповідне житло.
Крім того, суд звертає увагу на те, що за змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Отже, розгляд даної справи має відбуватися, зокрема, у контексті рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», в якому викладені загальні принципи тлумачення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до свого житла.
Європейський суд з прав людини констатував, що «згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 40, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
З витягу з реєстру Білоцерківської міської територіальної громади вбачається, що позивач із членами своєї сім'ї зареєстрований за адресою гуртожитка, куди вони вселились на підставі службового ордера.
Також відповідачем не було надано відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, що позивач або його члени сім'ї мають на праві власності будь-яке житло.
З огляду на вказане, спірні правовідносини слід проаналізувати згідно з положеннями ЖК УРСР, Конвенції та відповідної практики Європейського суду з прав людини.
Як зазначає Європейський суд з прав людини, «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). Тому необхідно встановити, чи відповідатиме в даному випадку зняття позивача з квартирного обліку, що має наслідком неможливість надання йому квартири для постійного проживання, критеріям, що викладені у п.2 статті 8 Конвенції.
«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Тому слід встановити, чи вважатиметься зняття позивача з сім'єю з квартирного обліку втручанням держави, що здійснюється «згідно із законом» у розумінні п.2 ст.8 Конвенції.
Європейський суд з прав людини вважає, що «вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 43, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Отож, слід з'ясувати, наскільки чітким і прогнозованим є чинне законодавство України щодо зняття позивача з сім'єю з квартирного обліку з урахуванням відсутності у них іншого житла, факту реєстрації та тривалого проживання у наданому службовому житлі, факту наявності у позивача загальної вислуги на військовій службі більше 20 років, з яких більше 10 років служба у відповідача.
Суд зазначає, що втручання у право на повагу до житла відповідача буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у п.2 ст.8 Конвенції.
Разом з тим, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, як вбачається з його змісту, керувався лише тим фактом, що позивач був переміщений до іншого місця служби, але не врахував, що на час такого переміщення позивач вже мав загальної вислуги на військовій службі більше 20 років, з яких більше 10 років служба у відповідача, що згідно із законодавством давало йому право на отримання житла, а, отже, і на залишення на обліку до отримання відповідного житла.
Відповідач вказаного не врахував та спірне питання розглянув однобічно, внаслідок чого прийняв помилкове рішення про зняття позивача з сім'єю з квартирного обліку та виключення зі списків військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та списків військовослужбовців, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.
Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
У відповідності до вимог статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, з огляду на що судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 , викладене в протоколі № 3 від 15 квітня 2024 року, в частині щодо зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 та членів його сім'ї у складі: дружини ОСОБА_2 , сина ОСОБА_3 , доньки ОСОБА_4 .
Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2024 №1456 «Про затвердження протоколу житлової комісії військової частини від 15 квітня 2024 року №3».
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.