28 травня 2025 року
м. Київ
справа № 173/3214/23
провадження № 61-6459ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1
про стягнення аліментів на повнолітню доньку, яка продовжує навчання,
У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із указаним позовом,
у якому просила стягнути з ОСОБА_1 аліменти у зв'язку з навчанням у розмірі 25 % від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до закінчення навчання.
Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області рішенням
від 24 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року, позов ОСОБА_2 задовольнив частково.
Стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти у зв'язку з навчанням
у розмірі 1/7 частини всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 щомісячно, починаючи стягнення з 17 жовтня 2023 року і до 28 червня 2024 року включно, тобто до закінчення навчання.
19 травня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Смаль О. П., через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року у вказаній справі.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на такі обставини.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини
і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка
є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі
№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права
та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод),
та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Предметом спору в цій справі є вимоги про стягнення аліментів.
За таких обставин ухвалені у цій справі судові рішення можуть бути оскаржені
в касаційному порядку виключно за наявності випадків, передбачених
пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження заявник посилається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також ця справа становить значний суспільний інтерес.
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий в часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Наведені заявником обставини не дають підстав вважати, що касаційна
скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення
для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявник
у касаційній скарзі не довела факт існування суперечності висновків судів відносно судової практики Верховного Суду з цього питання, також
на обґрунтування своїх доводів заявник не навела переконливих
та обґрунтованих аргументів, які підтверджували б те, що касаційна скарга має бути розглянута Верховним Судом на підставі зазначеного підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального
та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями і, відповідно, не свідчить, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для учасника справи.
Також заявник у касаційній скарзі посилається на те, що ця справа становить значний суспільний інтерес.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «в» пункту 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що справа становить значний суспільний інтерес.
Вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає загальнодержавне значення, як от визначення і зміни конституційного ладу
в Україні, виборчий процес (референдум), обороноздатність держави,
її суверенітет, найвищі соціальні цінності, визначені Конституцією України, тощо. Проте, заявником не наведено належних обґрунтувань про значний суспільний інтерес відповідно до зазначених критеріїв.
Інших належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження в цій справі, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі не наведено. Підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга також не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб,
так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Сама по собі незгода заявника із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання
та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено,
а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій,
то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року
у справі № 373/2054/16-ц).
Верховним Судом досліджено та взято до уваги предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржених судових рішень
в касаційному порядку.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно
до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права
на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі.
У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб
(п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє
у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові
рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків
не встановлено, а тому у відкритті касаційного провадження у справі
слід відмовити.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів
на повнолітню доньку, яка продовжує навчання.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров