28 травня 2025 року
м. Київ
справа № 344/12325/24
провадження № 61-6545ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
розглянув касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» - Остащенко Олесі Миколаївни на заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 квітня 2025 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних, інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання,
У липні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (далі - ТОВ «ФК «Гефест») звернулося до суду з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 трьох процентів річних, інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання в розмірі 487 961,72 грн.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 грудня 2024 року провадження в справі за позовом ТОВ «ФК «Гефест» в частині позовних вимог до ОСОБА_2 закрито.
Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 28 квітня 2025 року, в задоволенні позову відмовлено.
У травні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ТОВ «ФК «Гефест» - Остащенко О. М. на заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 квітня 2025 року.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у справі, які не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у справі в загальному розмірі складає 487 961,72 грн, яка станом на 01 січня 2025 року не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028*250= 757 000,00 грн).
Враховуючи зазначене вище, заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2025 року та постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 28 квітня 2025 року не підлягають касаційному оскарженню відповідно до положень частини третьої статті 389 ЦПК України, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на випадок, передбачений підпунктами а), б), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судове рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа має виняткове значення для заявника, який позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи.
Однак, в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин, з урахуванням сталої судової практики Верховного Суду, на яку посилається заявник, ним не обґрунтовано.
Посилання заявника на пункт б) частини третьої статті 389 ЦПК України є необґрунтованими, оскільки заявник не вказав іншої справи, тобто відкритого провадження в справі, під час розгляду якої він не зможе спростувати обставини, встановлені судами в цій справі № 344/12325/24.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то Верховний Суд зазначає: у даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційний скарзі.
Проте, посилання на те, що вказана справа має виняткове значення для заявника не містить обґрунтованих доводів та міркувань.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання заявника на положення підпунктів а), б), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих. Крім того, наведені заявником в касаційній скарзі обставини не дають підстав для висновку, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» - Остащенко Олесі Миколаївни на заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 квітня 2025 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних, інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання.
Копію ухвали надіслати заявнику.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян