26 травня 2025 року
м. Київ
справа № 227/4459/21
провадження № 61-5856св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа- приватний нотаріус Покровського районного нотаріального округу Донецької області Молодняк Людмила Петрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2023 року в складі судді Любчик В. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2024 року в складі колегії суддів Корчистої О. І., Агєєва О. В., Тимченко О. О. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Покровського районного нотаріального округу Донецької області Молодняк Людмила Петрівна, про скасування запису приватного нотаріуса та визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Порше Мобіліті») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Покровського районного нотаріального округу Донецької області Молодняк Л. П. (далі - приватний нотаріус Молодняк Л. П.), про скасування запису приватного нотаріуса та визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу.
Позов мотивовано тим, що 27 травня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 50009080, за умовами якого останньому надано кредит на придбання автомобіля Volkswagen CC, 2013 року випуску, тип ТЗ - загальний легковий седан - В, колір - бежевий, номерний знак кузова НОМЕР_1 (далі - автомобіль, транспортний засіб), у сумі 290 306,96 грн, що еквівалентно 35 546,34 дол. США, на строк 60 місяців, та додатковий кредит у сумі 100 490,85 грн, що еквівалентно 12 304,50 дол. США з процентною ставкою 9,90 %.
04 червня 2013 року з метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 укладено договір застави зазначеного транспортного засобу.
Зобов'язання з повернення кредиту ОСОБА_2 не виконав, у зв'язку з чим 14 листопада 2014 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хижняк А. М. вчинив виконавчий напис, яким звернув стягнення на спірний транспортний засіб.
28 квітня 2015 року на підставі виконавчого напису відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції відкрив виконавче провадження № НОМЕР_3 та 14 травня 2015 року накладено арешт на спірний транспортний засіб.
На виконання договору застави до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено відомості про обтяження автомобіля, про що здійснено запис № 13722514 з контрольною сумою 6277АГ19ГЗ.
У серпні 2021 року ТОВ «Порше Мобіліті» стало відомо про те, що 13 грудня 2016 року приватний нотаріус Молодняк Л. П. з Державного реєстру обтяжень рухомого майна вилучила запис про обтяження № 13722514 з контрольною сумою 6277АГ19ГЗ, а також позивачу стало відомо, що 13 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу спірного транспортного засобу № 1443/2016/239459, за умовами якого право власності на предмет застави перейшло до ОСОБА_1 .
Позивач зазначав, що підставою для вилучення запису про обтяження зазначена заява ТОВ «Порше Мобіліті» про реєстрацію змін обтяження рухомого майна від 07 липня 2016 року. Однак подані нотаріусу документи з метою зняття обтяження з транспортного засобу є підробленими та ТОВ «Порше Мобіліті» не подавало.
07 липня 2016 року аналогічну підроблену заяву було подано до відділу ДВС Харківського міського управління юстиції, у зв'язку з чим 19 липня 2021 року Мукачівський ВП Головного управління Національної поліції в Закарпатській області відкрив відповідне кримінальне провадження.
Також позивач зазначав, що вказану заяву від імені ТОВ «Порше Мобіліті» він не міг підписати, оскільки станом на 07 липня 2016 року у ОСОБА_2 існувала заборгованість перед ТОВ «Порше Мобіліті», про що свідчить наявність станом на 07 липня 2016 року відкритого провадження у справі № 227/5793/15 за позовом ТОВ «Порше Мобіліті» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Так, Добропільський міськрайонний суд Донецької області рішенням від 17 листопада 2016 року стягнув з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 27 травня 2013 року № 50009080 у розмірі 303 304,67 грн та заборгованість за додатковим кредитним договором у розмірі 56 108,26 грн.
Донецький апеляційний суд постановою від 23 травня 2019 року зазначене рішення залишив без змін у частині стягнення заборгованості та додатково стягнув з боржника 3 % річних за кредитним договором.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 відчужив транспортний засіб у той період, коли на нього було накладено арешт у межах виконавчого провадження, крім того, був чинний договір застави, та ТОВ «Порше Мобіліті» не надавало згоди на відчуження автомобіля, позивач просив суд:
- скасувати запис приватного нотаріуса Молодняк Л. П. від 13 грудня 2016 року з контрольною сумою 0Б1Г942В87, на підставі якого з Державного реєстру обтяжень рухомого майна вилучено запис № 13722514 з контрольною сумою 6277АГ19ГЗ про обтяження спірного транспортного засобу;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 13 грудня 2016 року № 1443/2016/239459, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за умовами якого до ОСОБА_1 перейшло право власності на спірний автомобіль.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Добропільський міськрайонний суд Донецької області рішенням від 28 липня 2023 року в задоволенні позову ТОВ «Порше Мобіліті» відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування запису приватного нотаріуса про вилучення обтяження, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не надав доказів, що спірна заява від 07 листопада 2016 року № 972, подана від імені ТОВ «Порше Мобіліті», про вилучення запису про заборону відчуження спірного транспортного засобу підроблена, уповноважена особа товариства її не підписувала та не подавала нотаріусу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного транспортного засобу, суд першої інстанції керувався тим, що спірний транспортний засіб, який перебував у заставі, було відчужено за відсутності обтяжень та арешту, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 20 березня 2024 року рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2023 року залишив без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а також зазначив, що запис про обтяження транспортного засобу вилучено на підставі заяви ТОВ «Порше Мобіліті». Доказів того, що зазначена заява є підробленою матеріали справи не містять. Крім того, суд, врахувавши, що на час укладення відповідачами оспорюваного правочину був відсутній запис про обтяження, дійшов висновку про те, що поведінка відповідача ОСОБА_1 як набувача спірного транспортного засобу є добросовісною, оскільки за обставинами справи не встановлено, що за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень він знав або не міг не знати про існування таких прав чи обтяжень, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
19 квітня 2024 року ТОВ «Порше Мобіліті» через засоби поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2024 року, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не правильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, не встановили обставин, які мають значення для справи, не вирішили клопотання про призначення експертизи, а також застосували норми права:
- статті 203, 215, 586 ЦК України, частину другу статті 17 Закону України «Про заставу» без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 21 травня 2021 року в справі № 910/3425/20;
- частину другу статті 358 ЦПК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2019 року в справі № 179/1367/17, від 19 грудня 2018 року в справі № 524/9350/16.
Також зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, що зобов'язання ОСОБА_2 за кредитним договором від 04 червня 2013 року № 50009080 останній не виконав, у зв'язку з чим позивач у рахунок погашення боргу міг розраховувати на звернення стягнення на предмет застави. Також суди не врахували, що позивач не підписував та не подавав нотаріусу заяву про зняття обтяження з заставного майна, оскільки у ОСОБА_2 існувала заборгованість перед позивачем за кредитним договором, про що свідчить наявність станом на 07 липня 2016 року провадження у справі про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором. Крім того, допитаний в судовому засіданні в суді першої інстанції приватний нотаріус підтвердив, що з заявою про зняття обтяження з рухомого майна до нього звертався ОСОБА_2 а не представник позивача, що підтверджує доводи позивача щодо того, що таку заяву позивач не підписував і не подавав нотаріусу.
Також звертає увагу на те, що позивач не надав згоди на відчуження предмета застави, а тому відсутність згоди заставодержателя на вчинення правочину з відчуження заставленого майна є достатньою правовою підставою для задоволення позову заставодержателя про визнання такого правочину недійсним.
Крім того, заявник посилається на те, що приватний нотаріус мав зберігати документи щодо накладення та зняття заборон та арештів відчуження нерухомого та рухомого майна протягом 75 років, однак нотаріус знищив вказані документи, що унеможливило проведення експертизи задля встановлення тієї обставини, що позивач не підписував документів, поданих нотаріусу.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 25 квітня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Добропільського міськрайонного суду Донецької області.
Справу передано до Верховного Суду у травні 2024 року.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
27 травня 2013 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Порше Мобіліті» укладено кредитний договір № 50009080, відповідно до умов якого ОСОБА_2 надано кредит на придбання автомобіля у сумі 290 306,96 грн, що еквівалентно 35 546,34 дол. США, на строк 60 місяців, та додатковий кредит у сумі 100 490,85 грн, що еквівалентно 12 304,50 дол. США. Процентна ставка - 9,90 %, зі змінною відповідно до статті 2.3 Загальних умов кредитування.
04 червня 2013 року з метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 був укладений договір застави спірного транспортного засобу. Вартість предмета застави становить 372 188,40 грн (т. 1, а. с. 31-36).
04 червня 2013 року до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено відомості про обтяження рухомого майна предмета застави - спірного автомобіля, номер обтяження 13722514, суб'єкти: боржник - ОСОБА_2 (НОМЕР_4); обтяжувач - ТОВ «Порше Мобіліті».
Відповідно до пункту 3.2 договору застави транспортного засобу право застави припиняється: у випадку переходу до заставодержателя права власності на предмет застави; у випадку примусового продажу предмета застави; у випадку повного виконання заставодавцем своїх зобов'язань за кредитним договором, зазначених у пункті 1.3 цього договору; в інших передбачених законодавством випадках.
Відповідно пункту 5.4 договору застави звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса.
14 листопада 2014 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хижняк А. М. вчинив виконавчий напис, яким звернув стягнення на спірний транспортний засіб, що належить на праві власності ОСОБА_2 та переданий у заставу ТОВ «Порше Мобіліті» на підставі договору застави від 04 червня 2013 року. За рахунок коштів, отриманих від реалізації транспортного засобу запропоновано задовольнити вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» у розмірі несплачених чергових платежів (прострочені відсотки та прострочена сума основного боргу) - 44 048,04 грн, штрафних санкцій за вимогами щодо сплати - 2 522,59 грн, штрафу за порушення терміну повернення кредиту - 85 311,22 грн, суми кредиту - 357 188,16 грн, що становить у загальному розмірі 489 070,01 грн (т. 1, а. с. 37).
28 квітня 2015 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 за виконавчим написом від 14 листопада 2014 року № 1844 щодо звернення стягнення на спірний транспортний засіб, що належить на праві власності ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 38).
Постановою від 14 травня 2015 року головний державний виконавець Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Близнюков Ю. В. наклав арешт на спірний транспортний засіб (т. 1, а. с. 39).
У жовтні 2015 року ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 27 травня 2013 року № 50009080 (справа № 227/5793/15).
Рішенням від 17 листопада 2016 року Добропільський міськрайонний суд Донецької області позов ТОВ «Порше Мобіліті» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та збитків за кредитним договором задовольнив частково. Стягнув солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованість за кредитним договором від 27 травня 2013 року № 50009080 у розмірі 303 304,67 грн, заборгованість за додатковим кредитним договором у розмірі 56 108,26 грн (т. 1, а. с. 17-24).
Додатковим рішенням від 07 березня 2017 року Добропільський міськрайонний суд Донецької області стягнув солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» проценти за користування кредитними коштами, наданими за кредитним договором від 27 травня 2013 року № 50009080 за період з 24 липня 2014 року до 06 жовтня 2015 року, в розмірі 59 140,98 грн.
Апеляційний суд Донецької області рішенням від 11 травня 2017 року рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 листопада 2016 року в частині солідарного стягнення з відповідачів на користь ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованості за кредитним договором і додатковим кредитом, стягнення витрат на правову допомогу та додаткове рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 07 березня 2017 року скасував.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованість за кредитним договором від 27 травня 2013 року № 50009080, яка станом на 06 жовтня 2015 року становила 303 304,67 грн та за додатковим кредитом від 27 травня 2013 року № 50009080 - 56 108,26 грн, проценти за користування кредитними коштами за період з 24 липня 2014 року до 06 жовтня 2015 року в розмірі 59 140,98 грн.
Постановою від 27 березня 2019 року Верховний Суд за касаційною скаргою ТОВ «Порше Мобіліті» рішення Апеляційного суду Донецької області від 11 травня 2017 року в частині залишення без змін рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 листопада 2016 року щодо відмови у стягненні з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» 3 % річних скасував, справу в цій частині передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Донецький апеляційний суд постановою від 23 травня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Порше Мобіліті» задовольнив частково.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 листопада 2016 року в частині спору про стягнення 3 % річних скасував.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» 3 % річних за кредитним договором від 27 травня 2013 року № 50009080, що станом на 06 жовтня 2015 року становили 10 121,66 грн, що еквівалентно 477,10 дол. США, та за додатковим кредитом за договором від 27 травня 2013 року № 50009080 - 1 004,14 грн.
Згідно з витягом про реєстрацію у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація вилучення запису) від 13 грудня 2016 року приватний нотаріус Молодняк Л. П. вилучила з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис № 13722514 з контрольною сумою 6277АГ19ГЗ на підставі заяви ТОВ «Порше Мобіліті» про реєстрацію змін обтяження рухомого майна від 07 липня 2016 року № 972 (т. 1, а. с. 14).
Відповідно до копії листа від 07 липня 2016 року № 979, адресованого начальнику територіального сервісного центру 1444 м. Покровськ, директор ТОВ «Порше Мобіліті» Коренчук О. А. у зв'язку з добровільним погашенням заборгованості просив зняти заборону із заставного майна, а саме спірного автомобіля, який належав ОСОБА_2 . На листі наявний підпис та відтиск печатки (т. 1, а. с. 11).
Згідно з копією листа від 07 липня 2016 року № 964, адресованого начальнику міського відділу Державної виконавчої служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції Медвідь І. М., директор ТОВ «Порше Мобіліті» Коренчук О. А. у зв'язку з добровільним погашенням просив повернути без виконання виконавчий напис від 14 листопада 2014 року № 1844, посвідчений приватним нотаріусом, про стягнення з ОСОБА_2 489 070,01 грн та зняття арешту із заставного майна, а саме спірного автомобіля. Транспортний засіб передати ОСОБА_2 . На листі наявний підпис та відтиск печатки (т. 1, а. с. 40).
15 липня 2016 року директор ТОВ «Порше Мобіліті» Коренчук О. А., представник за довіреністю Матвійчук М. З. надіслали повідомлення до відділу ДВС Мукачівського міськрайонного управління юстиції, що станом на 15 липня 2016 року зобов'язання ОСОБА_2 перед ТОВ «Порше Мобіліті» за кредитним договором від 27 травня 2013 року № 50009080 не виконав, заборгованість не сплатив, всі умови кредитного договору та договору застави транспортного засобу залишаються чинними та обов'язковими для виконання. ТОВ «Порше Мобіліті» до міського відділу державної виконавчої служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції не надсилало та не подавало листи, заяви про повернення виконавчого напису без виконання (т. 1, а. с. 44, 45).
Відповідно до копії заяви представник ТОВ «Порше Мобіліті» Матвійчук М. З. звернувся до чергової частини Мукачівського ВП ГУ НП у Закарпатській області із повідомленням про те, що невідома особа 14 липня 2016 року подала до відділу ДВС Мукачівського МУЮ підроблену довідку з відомостями про погашення кредиту від 27 травня 2013 року № 50009080 (т. 1, а. с. 41, 42). Зазначене повідомлення було внесено до ЄРДР 19 липня 2016 року (т. 1, а. с. 43).
25 листопада 2016 року ДВС Мукачівського міськрайонного управління юстиції в Закарпатській області зняла арешт на спірний транспортний засіб, накладений Орджонікідзевським відділом ДВС Харківського МУЮ 14 січня 2016 року (т. 1, а. с. 231).
Відповідно до відповіді приватного нотаріуса Покровського районного нотаріального округу Донецької області Молодняк Л. П. від 12 січня 2022 року № 12/01-16 матеріали щодо ОСОБА_2 було підшито у справу № 01-09 «Документи (запити, вимоги, заяви, витяги інформаційні довідки тощо) щодо внесення відомостей до Єдиних та Державних реєстрів інформаційної системи Міністерства юстиції України та надання інформації за даними Єдиних та Державних реєстрів», том 2 за 2016 рік, із строком зберігання три роки, та знищені згідно з актом від 25 січня 2021 року № 3, місто Добропілля Донецької області, про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду (т. 1, а. с. 129). Копія акта від 25 січня 2021 року № 3 про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду (т. 1, а. с. 145-147).
Відповідно до копії договору купівлі-продажу транспортного засобу від 13 грудня 2016 року № 1443/2016/239459 ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 придбав спірний транспортний засіб. Договір оформлений та підписаний сторонами в сервісному центрі 1443 РСЦ МВС у Донецькій області (т. 1, а. с. 15, 16).
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_2 власником спірного транспортного засобу є ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 13).
Відповідно до копії витягу про реєстрацію у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 29 травня 2021 року № 17104642, на підставі договору застави від 04 червня 2013 року, зареєстровано відомості про обтяження - заборона відчужувати спірний транспортний засіб. Боржник ОСОБА_2 . Звернення стягнення зареєстроване 04 жовтня 2018 року (т. 1, а. с. 12).
Начальник територіального сервісного центру № 1443 у Донецькій області надав інформацію, що 14 січня 2016 року на спірний транспортний засіб був накладений арешт Орджонікідзевським відділом ДВС Харківського міського управління юстиції та 25 листопада 2016 року цей арешт знято Мукачівським ДВС. 04 жовтня 2018 року на вказаний автомобіль накладено обтяження (т. 1, а. с. 229-231).
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Предметом спору у цій справі є вимоги позивача про скасування запису приватного нотаріуса щодо вилучення запису про обтяження спірного транспортного засобу та визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного рухомого майна.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про заставу» та статтею 572 ЦК України застава є способом забезпечення зобов'язань. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
У частинах третій, четвертій статті 577 ЦК України визначено, що застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Моментом реєстрації застави рухомого майна є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
У статті 586 ЦК України передбачено, що заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави. Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його у користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічна за змістом норма міститься в частині другій статті 17 Закону України «Про заставу».
Згідно з частинами першою, другою статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.
Згідно зі статтею 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених у законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи. Застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу.
Зазначені норми застосовуються з урахуванням Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
У статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором. Якщо законом або договором передбачена згода обтяжувача на відчуження боржником рухомого майна, яке є предметом обтяження, така згода не вимагається в разі переходу права власності на рухоме майно в порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки у спільному майні. У разі відчуження предмета обтяження боржником він зобов'язаний негайно письмово повідомити про це обтяжувача, який протягом п'яти днів з дня отримання цього повідомлення повинен зареєструвати відповідні зміни у відомостях про обтяження згідно зі статтею 13 цього Закону. Якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
У разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (далі - Державний реєстр) відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень. У разі передання рухомого майна в забезпечення боржником, який не мав на це права, таке забезпечення є чинним, якщо в Державному реєстрі немає відомостей про попереднє обтяження відповідного рухомого майна. Обтяжувач, права якого порушені внаслідок дій боржника, визначених цією статтею, вправі вимагати від боржника відшкодування завданих збитків (стаття 10 вказаного Закону).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є нечинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.
Відповідно до статті 42 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» держателем Державного реєстру є уповноважений центральний орган виконавчої влади. Порядок ведення Державного реєстру визначає Кабінет Міністрів України.
У частині четвертій статті 43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що відомості про звернення стягнення на предмет обтяження згідно зі статтею 24 цього Закону реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб платників податків та інших обов'язкових платежів та посилання на звернення стягнення на предмет обтяження.
Відповідно до частин першої та другої статті 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» записи до Державного реєстру вносяться держателем або реєстраторами Державного реєстру протягом робочого дня, в який подано заяву обтяжувача. Моментом реєстрації обтяження є день, година та хвилина внесення відповідного запису до Державного реєстру, а моментом припинення реєстрації обтяження є день, година та хвилина реєстрації в Державному реєстрі відомостей про припинення обтяження. Записи зберігаються в Державному реєстрі протягом п'яти років з моменту їх внесення. Обтяжувач має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і подальше виключення запису або про продовження строку дії реєстрації на не більш як п'ятирічний строк.
Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що законом встановлено презумпцію, що в разі переходу права власності на предмет застави від заставодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, застава є дійсною для набувача відповідного майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет застави, набуває всі права і обов'язки заставодавця за договором застави у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет застави. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, зокрема, у випадку доведення, що предмет застави придбано за відплатним договором добросовісним набувачем за відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна, що є спеціальною підставою припинення права застави, встановленою статтею 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Отже, відповідно до вимог чинного законодавства України застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави. У протилежному випадку набувач вважається добросовісним і набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
Аналогічний висновок Верховний Суд виклав у постановах від 09 червня 2021 року в справі № 643/1735/19, від 06 лютого 2018 року в справі № 333/6700/15, від 11 вересня 2019 року в справі № 573/1105/17, від 25 листопада 2019 року в справі № 757/17150/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 619/4033/18, від 07 квітня 2020 року в справі № 761/48585/18 та від 09 лютого 2022 року в справі № 408/1490/20.
Як установили суди та відомо з матеріалів справи, 04 червня 2013 року з метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 був укладений договір застави спірного транспортного засобу № 50009080, про що у Державний реєстр обтяжень рухомого майна внесено відповідні відомості про обтяження рухомого майна, номер обтяження 13722514.
Договір застави транспортного засобу від 04 червня 2013 року № 50009080 не припиняв свою дію, недійсним не визнавався, застава транспортного засобу не припинена.
13 грудня 2016 року приватний нотаріус Молодняк Л. П. вилучила з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис № 13722514 з контрольною сумою 6277АГ19ГЗ на підставі заяви ТОВ «Порше Мобіліті» про реєстрацію змін обтяження рухомого майна від 07 липня 2016 року № 972, відповідно до якої директор ТОВ «Порше Мобіліті» Коренчук О. А. у зв'язку з добровільним погашенням заборгованості просив зняти заборону із заставного майна, а саме спірного автомобіля, який належав ОСОБА_2 . На листі наявний підпис та відтиск печатки (т. 1, а. с. 11).
Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Порше Мобіліті» посилалося на те, що зазначена заява є підробленою.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 12, частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині другій статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до частин першої, третьої, шостої, сьомої - десятої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане у строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов'язку подати витребувані судом докази. У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
З метою встановлення оригіналів документів, на підставі яких приватний нотаріус Молодняк Л. П. 13 грудня 2016 року з Державного реєстру обтяжень рухомого майна вилучила запис (припинено обтяження від 04 червня 2013 року) про заборону відчуження спірного транспортного засобу, суд першої інстанції витребував вказані документи у нотаріуса ухвалою суду від 24 листопада 2021 року.
Витребувані документи не надані суду, оскільки, як повідомила нотаріус, на підставі акта від 25 січня 2021 року № 3 були знищені приватним нотаріусом Добропільського міського нотаріального округу Донецької області Молодняк Л. П. (а. с. 72, 145-147).
Отже, суд вжив заходів щодо встановлення спірної заяви від 07 липня 2016 року № 972 ТОВ «Порше Мобіліті», на підставі якої нотаріус вилучив запис про обтяження на спірний автомобіль з метою перевірки доводів позивача щодо його підроблення.
Інших доказів, які б свідчили про підробку вказаної заяви ТОВ «Порше Мобіліті» суду не надало.
Доводи касаційної скарги про те, що, оскільки відповідачі не надали оригіналу заяви, на підставі якої було вилучено запис про обтяження, то суд повинен був визнати факт того, що вказана заява є підробленою та позивач її не подавав з метою зняття обтяження зі спірного рухомого майна, є безпідставними.
Так, колегія суддів звертає увагу на те, що суд може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, у разі ухилення учасника справи від подання таких доказів, або неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом.
Доказів того, що відповідачі ухилялися від надання суду спірної заяви, або доказів того, що учасники справи не подали такі докази з неповажних причин, матеріали справи не містять.
Отже, врахувавши те, що позивач не довів обставин, на які посилається, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування запису приватного нотаріуса щодо вилучення обтяження спірного автомобіля.
Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували, що зобов'язання ОСОБА_2 за кредитним договором від 04 червня 2013 року № 50009080 останній не виконав, у зв'язку з чим позивач у рахунок погашення боргу міг розраховувати на звернення стягнення на предмет застави, оскільки вилучення запису про обтяження не припиняє застави. Крім того, стягнувши заборгованість з відповідача за рішенням суду, позивач не позбавлений був права звернутися до виконавчої служби та стягнути заборгованість за рахунок іншого майна, або коштів.
Також колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля.
Як установили суди, на час укладення договору купівлі-продажу автомобіля у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна не було зареєстровано обтяжень щодо спірного автомобіля, у зв'язку з чим ОСОБА_1 є добросовісним набувачем цього автомобіля, і набув право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18). Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).
Дані, які б свідчили, що ОСОБА_1 був обізнаний про наявність застави спірного майна, вчиненого виконавчого напису або виконавчого провадження, відкритого за цим написом, у матеріалах справи відсутні.
Враховуючи, що позивач під час розгляду справи не довів, що набувач спірного майна не є добросовісним, ці обставини суди не встановили, за правилами статті 10 наведеного Закону набувач вважається таким, який набув на нього право власності, що позбавляє позивача підстав для задоволення позову.
Отже, встановивши, що на час відчуження спірного автомобіля ОСОБА_1 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості про обтяження, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного транспортного засобу.
Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Аргументи касаційної скарги про те, що суди не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21 травня 2021 року в справі № 910/3425/20, є безпідставними з огляду на таке.
Так, у постанові від 21 травня 2021 року у справі № 910/3425/20 Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою визнано недійсним договір найму-продажу транспортних засобів, керувалася тим, що:
- як законом, так і за умовами відповідного договору застави передбачено необхідність отримання згоди заставодержателя на відчуження заставленого майна, отже, її відсутність свідчить про відсутність у заставодавця необхідного обсягу повноважень та недотримання сторонами умов чинності правочину, встановлених статтею 203 Цивільного кодексу України;
- згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень;
- оскільки внаслідок укладення спірного договору майно, яке перебувало в заставі і обтяження якого на час відчуження було зареєстровано відповідно до закону, було спочатку передано в користування, а надалі відчужено без згоди заставодержателя, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду вважав правильним висновок апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову заставодержателя, який у порядку частини третьої статті 215 ЦК України заперечив дійсність договору № 001 на підставах, встановлених законом.
Спір у справі № 910/3425/20 пов'язаний із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, а заявлений позов спрямований на забезпечення збереження активів банку.
Натомість у справі, що переглядається, суди встановили, що спірний договір укладений відповідачами за відсутності обтяжень у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Отже, доводи скаржника про те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведеній постанові Верховного Суду, є безпідставними, оскільки у цій справі та у справі, на яку посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв'язку з неоднаковим застосуванням норм права, а у зв'язку з наявністю різних фактичних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку в межах своїх дискреційних повноважень.
У зв'язку з наведеним не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про неврахування судами того, що оспорюваний правочин укладений без надання згоди заставодержателем на відчуження спірного автомобіля. Вказані посилання заявника є необґрунтованими і фактично зводяться до помилкового тлумачення правових норм, які регулюють спірні правовідносини.
Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не підтвердилася.
Доводи касаційної скарги про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, не можуть бути взятті колегією суддів до уваги, оскільки не містять обґрунтування необхідності застосування такої правової норми для вирішення спору в контексті конкретних обставин справи, встановлених судами, та не містять обґрунтування, у чому полягає помилка судів під час застосування відповідних норм права.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» залишити без задоволення.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко