26 травня 2025 року
м. Київ
справа № 337/5468/24
провадження № 61-3143св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ювілейний 26 А»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ювілейний 26 А» на ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2024 року в складі судді Завгороднього Є. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2025 року в складі колегії суддів Кухаря С. В., Онищенка Е. А., Подліянової Г. С. у справі за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ювілейний 26 А» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати внесків на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території,
Короткий зміст позовних вимог та заперечень сторін
У жовтні 2024 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ювілейний 26 А» (далі - ОСББ «Ювілейний 26 А») звернулося до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати внесків на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території.
Хортицький районний суд м. Запоріжжя ухвалою від 25 жовтня 2024 року відкрив провадження у справі.
У жовтня 2024 року ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, у якій відповідач заперечував проти позову, а також зазначав, що позивач безпідставно об'єднав позовні вимоги, частина з яких підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Зокрема, відповідач зазначав, що позивач, пред'являючи вимоги в розмірі 147 784,00 грн, по суті пред'явив дві позовні вимоги, а саме: а) про стягнення заборгованості зі сплати внесків в розмірі 131 495,00 грн, яка утворилася у зв'язку з володінням нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 (далі - вимога 1); б) про стягнення заборгованості в розмірі 16 289,00 грн зі сплати внесків, яка утворилася у зв'язку з володінням житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 (далі - вимога 2). Відповідач вважав, що позовні вимоги не можуть бути об'єднані, оскільки в нежитловому приміщенні відповідач здійснює господарську діяльність як суб'єкт підприємницької діяльності, а тому спір у частині цих вимог між ним як фізичною особою - підприємцем та позивачем підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а тому позовну заяву слід повернути позивачу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Хортицький районний суд м. Запоріжжя ухвалою від 18 грудня 2024 року позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Ювілейний, 26 А» заборгованості зі сплати внесків на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території у розмірі 147 784,00 грн роз'єднав на: а) вимогу 1 - про стягнення заборгованості зі сплати внесків у розмірі 131 495,00 грн, яка утворилася у зв'язку з володінням нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 ; б) вимогу 2 - про стягнення заборгованості зі сплати внесків у розмірі 16 289,00 грн, яка утворилася у зв'язку з володінням житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .
Провадження у справі за вимогою 1 (131 495,00 грн) закрив як таке, що не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Роз'яснив позивачу, що розгляд справи за вимогою 1 (131 495,00 грн) належить до юрисдикції господарського суду.
Заяву представника відповідача із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження залишив без задоволення.
Продовжив розгляд справи за вимогою 2 (16 289,00 грн) у порядку спрощеного позовного провадження.
Досліджуючи питання юрисдикційної підсудності, суд першої інстанції вважав, що вирішальним є не лише склад сторін (позивач - юридична особа, відповідач - фізична особа - підприємець), а й характер спору, який безпосередньо пов'язаний із здійсненням відповідачем господарської діяльності у спірному нежитловому приміщенні, яке використовується ним для торговельної діяльності (магазину «Сімба»). Врахувавши, що зазначений факт позивач не спростував, суд дійшов висновку, що позов у частині вимоги 1 на суму 131 495,00 грн не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для роз'єднання позовних вимог 1 і 2 та закриття провадження за вимогою 1, оскільки спір у цій частині підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Не погоджуючись з ухвалою суду в частині роз'єднання позовних вимог та закриття провадження за частиною вимог, ОСББ «Ювілейний 26 А» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просило ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Запорізький апеляційний суд постановою від 12 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСББ «Ювілейний 26 А» залишив без задоволення.
Ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2024 року у цій справі залишив без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про закриття провадження у справі, а також зазначив, що позивач - юридична особа ОСББ «Ювілейний 26 А» звернулося до суду з позовом (у частині позовних вимог у розмірі 131 495,00 грн) до суб'єкта підприємницької діяльності, яку він здійснює у нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 (літ. А-9, А1), а тому спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
03 березня 2025 року ОСББ «Ювілейний 26 А» через засоби поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2025 року в частині роз'єднання позовних вимог та закриття провадження за частиною вимог ОСББ «Ювілейний 26 А» на суму 131 495,00 грн, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає порушення судами норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що власником як житлового, так і нежитлового приміщення є ОСОБА_1 як фізична особа. Наявність у фізичної особи статусу суб'єкта господарювання не свідчить про те, що усі правовідносини за його участі є господарськими. Тому, зважаючи на суб'єктивний склад правовідносин та предмет позову, позивач вважає, що справа у сукупності всіх вимог підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 20 березня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував матеріали справи із Хортицького районного суду м. Запоріжжя.
Справа надійшла до Верховного Суду в квітні 2025 року.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2025 року ФОП ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законним та обґрунтованим, прийнятті відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСББ «Ювілейний 26 А» просило суд стягнути із ОСОБА_1 заборгованість зі сплати внесків на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_4 у розмірі:
1) 131 495 грн як власника нежитлового приміщення;
2) 16 289,00 грн як власника квартири.
ОСОБА_1 з 13 грудня 1997 року зареєстрований як фізична особа - підприємець (далі - ФОП). Діяльність ОСОБА_1 як ФОП не припинено.
Основним видом діяльності ОСОБА_1 як ФОП є роздрібна торгівля у неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту. Нежитлове приміщення за адресою: м. Запоріжжя, проспект Ювілейний, 26-А (літ. А-9, А1), до якого позивач надає послуги, відповідач використовує для торговельної діяльності - магазину «Сімба».
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати у порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 188 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 та інші).
У статті 1 та у частині першій статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з пунктами 1, 6, 15 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
- інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
Під час вирішення питання про те, чи є правовідносини господарськими, а отже, спір - господарським, необхідно керуватися визначеннями, наведеними у статті 2 та частині першій статті 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Відповідно до частини першої статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовиться від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Критеріями належності справи до господарського судочинства, за загальними правилами, є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні керуватися суб'єктним складом такого спору, суттю права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявленими вимогами, характером спірних правовідносин, змістом та юридичною природою обставин у справі.
Визначаючи співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу, необхідно зазначити таке.
Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (стаття 24 ЦК України).
Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
Згідно зі статтею 26 ЦК України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина дев'ята статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам собою не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18); від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц (провадження № 14-86цс18); від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19); від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19); від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19); від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19) тощо.
Отже, з моменту державної реєстрації ФОП фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа та як ФОП.
При цьому наявність статусу підприємця не свідчить про те, що така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах або ж що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно тощо (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц (провадження № 14-150цс18)).
Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Отже, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на занняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила в постановах від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц (провадження № 14-39цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 263/2359/19 (провадження № 14-467цс19), від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 (провадження № 12-167гс19) та інших.
Згідно із частинами першою, другою статті 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання є, зокрема, юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
У частині першій статті 58 ГК України передбачено, що суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що в господарському законодавстві юридична особа та ФОП охоплюються спільним поняттям «суб'єкт господарювання».
У постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 (провадження № 12-167гс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими.
Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 (провадження № 14-25цс23).
Предметом спору у цій справі в оскаржуваній частині є стягнення заборгованості з ОСОБА_1 зі сплати внесків на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території як споживача відповідних послуг на користь юридичної особи ОСББ «Ювілейний 26 А» у розмірі 131 495,00 грн.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання, перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд, відповідно до нормативів норм, стандартів, порядків і правил. Виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальні послуги.
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення літ. А-9, А1 у спірному багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_4 .
ОСОБА_1 з 13 грудня 1997 року зареєстрований як ФОП, основним видом діяльності якого є роздрібна торгівля у неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту.
Спірне нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_4 (літ. А-9, А1) відповідач використовує для торговельної діяльності - магазину «Сімба».
Діяльність ОСОБА_1 як ФОП не припинено.
Отже, встановивши, що позивач як юридична особа ОСББ «Ювілейний 26 А» звернулося до суду з позовом, який, зокрема, містить вимоги до відповідача, який є суб'єктом підприємницької діяльності, яку він здійснює у спірному нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_4 , приміщення 35 (літ. А-9, А1), до якого позивач надає відповідні послуги, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що спір у зазначеній частині вимог підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи касаційної скарги про те, що власником як житлового, так і нежитлового приміщення є ОСОБА_1 як фізична особа, а наявність у нього статусу суб'єкта господарювання не свідчить про те, що усі правовідносини за його участі є господарськими.
Колегія суддів звертає увагу на те, що спір між сторонами виник у зв'язку з несплатою відповідачем як власником нежитлового приміщення, в якому він здійснює підприємницьку діяльність, внесків на утримання цього майна як споживача відповідних послуг на користь юридичної особи ОСББ «Ювілейний 26 А», а тому належить до юрисдикції господарського суду та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з нормами ГПК України.
Тому, враховуючи характер правовідносин, які виникли між сторонами та які свідчать про його спрямованість на здійснення сторонами підприємницької діяльності, а позовні вимоги стосуються прав та інтересів відповідача саме як учасника господарських відносин - фізичної особи - підприємця, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про роз'єднання позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 131 495,00 грн та у розмірі 16 289,00 грн і закриття провадження у справі у частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 131 495,00 грн зі сплати внесків, яка утворилася у зв'язку з володінням нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_4 (літ. А-9, А1), через віднесення таких вимог до юрисдикції господарського суду.
Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права, були предметом дослідження у судах з наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ювілейний 26 А» залишити без задоволення.
Ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2025 року в частині роз'єднання позовних вимог та в частині закриття провадження у справі залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко