13 травня 2025 року
м. Київ
справа № 277/801/24
провадження № 61-5237ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. 0. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 08 жовтня 2024 року у складі судді Заполовського В. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2025 року у складі суддів: Борисюка Р. М., Павицької Т. М., Шевчук А. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: орган опіки та піклування Народницької селищної ради Житомирської області, орган опіки та піклування Коростенської міської ради Житомирської області, орган опіки та піклування Барашівської сільської ради Звягельського району Житомирської області, про позбавлення батьківських прав,
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Позов мотивований тим, що з 22 липня 2011 року перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . Під час шлюбу у них народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 07 листопада 2016 року шлюб розірваний. Діти зареєстровані та проживають разом із ним. Відносно відповідачки відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 від 23 січня 2023 року на підставі судового наказу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, однак вона аліментів не сплачує. Мати дітей має іншу родину, в якій виховується також п'ятеро дітей, вона сама не працює, безвідповідально відноситься до своїх батьківських обов'язків, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, підготовку до самостійного життя, не спілкується з ними, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не забезпечує належних умов для їх розвитку. 22 квітня 2024 року ОСОБА_2 написала заяву, яка посвідчена нотаріально, про відмову від своїх батьківських прав та визнання того факту, що вона не приймає участі у вихованні дітей. Позивач має власне житло, отримує стабільний дохід, який достатній для належного забезпечення дітей, ним створені всі умови для їх проживання, сам позитивно характеризується, тобто може у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дітей в атмосфері любові та матеріальної забезпеченості.
Просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 08 жовтня 2024 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: орган опіки та піклування Народицької селищної ради Житомирської області, орган опіки та піклування Коростенської міської ради Житомирської області, орган опіки та піклування Барашівської сільської ради Звягельського району Житомирської області про позбавлення батьківських прав відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що:
позивачем надано ксерокопію висновку органу опіки та піклування щодо доцільності (не доцільності) позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в якому зазначено, що вона має іншу родину, в якій виховується п'ятеро дітей, ніде не працює, безвідповідально відноситься до своїх батьківських обов'язків, не турбується про життя та здоров'я малолітніх дітей, не забезпечує належних умов для їх розвитку, а тому орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її дітей, оскільки це відповідає інтересам останніх;
разом з тим у висновку не зазначено та не додано відповідних доказів, на підставі яких орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, зокрема, відсутній акт обстеження умов її проживання. У ньому відсутні дані про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків щодо дітей. Не наведені в ньому й дані про намагання органу опіки та піклування, як відповідального за захист прав дітей, об'єктивно визначити ставлення матері до дітей та яким чином позбавлення відповідача батьківських прав захистить інтереси малолітніх дітей;
з огляду на встановлені судом обставини та наявні у справі докази, висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, суд не приймає до уваги, оскільки такий є недостатньо обґрунтованим, має рекомендаційний характер та суперечить інтересам дітей;
посилання на існування заборгованості по аліментах у повній мірі не може свідчити про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків;
враховуючи викладене, а також те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача та свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов'язками, з огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дітей, зокрема, в частині їх прав на спілкування з матір'ю та збереження зв'язків з нею, суд зробив висновок про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, що є крайнім (винятковим) заходом впливу, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позову.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 08 жовтня 2024 року змінено, доповнивши резолютивну частину судового рішення абзацами другим та третім наступного змісту: «Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання і утримання синів: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ». «Контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків щодо синів: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 покласти на виконавчий комітет Коростенської міської ради Житомирської області, як орган опіки та піклування». Абзац другий та третій судового рішення вважати четвертим та п'ятим відповідно.
Апеляційний суд виходив з того, що:
суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав, відсутні;
позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів умисного ухилення відповідачкою від виконання своїх батьківських обов'язків, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком;
та обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дітей займається батько, не свідчить безумовно про те, що їх мати не бажає брати участь у їх утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками;
висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд першої інстанції вірно з ним не погодився. Крім того, такий висновок у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми обов'язками та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав;
як вбачається із матеріалів справи при її розгляді мати дітей ОСОБА_2 подала до суду заяву до компетентних органів про те, що вона позовні вимоги визнає. Колегія суддів, оцінюючи письмову заяву про визнання позову разом з усіма іншими доказами, враховуючи конкретні обставини даної справи вважала, що підстави для позбавлення батьківських прав матері відсутні, позов не обґрунтований підставами щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідачки, у такому випадку визнання відповідачкою позову суперечить закону, оскільки відмова батьків від участі у вихованні неповнолітніх дітей суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дітей;
позивач не надав належних доказів необхідності розірвання сімейних зв'язків матері з дітьми, які дозволили б виснувати про недотримання судом критерію пропорційності під час ухвалення рішення про відмову у позбавленні ОСОБА_2 батьківських прав;
разом з тим, суд першої інстанції не звернув увагу на пункт 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» та при ухваленні рішення не попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання і утримання синів: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Також судом не вирішено питання щодо покладення на орган опіки та піклування Коростенської міської ради Житомирської області здійснення контролю за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків щодо неповнолітніх дітей, тому рішення суду слід змінити.
У квітні 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив поновити строк на касаційне оскарження, оскільки він пропущений з поважних причин, рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 08 жовтня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди безпідставно не погодились з висновком органу опіки та піклування, оскільки перед його прийняттям орган опіки та піклування з'ясував всі обставини справи, в тому числі обстежив умови проживання;
суди безпідставно не прийняли до уваги факт написання відповідачем заяви до компетентних органів, в якій відповідач визнала факт, що не приймає участь у вихованні дітей та відмовляється від своїх батьківських обов'язків, в зв'язку з чим факт свідомого нехтування своїми обов'язками не потребував доведення;
суди не врахували висновок Верховного Суду, який викладений в постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19.
У клопотанні, яке міститься в касаційній скарзі, ОСОБА_1 просив поновити строк на касаційне оскарження, оскільки лише 18 березня 2025 року він отримав рекомендованим листом повний текст постанови апеляційного суду, що підтверджується поштовим конвертом та роздруківкою про його отримання. Касаційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня вручення постанови апеляційного суду.
Касаційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частини перша, друга статті 390 ЦПК України).
Оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена 04 березня 2025 року. Повний текст постанови складений 05 березня 2025 року. Касаційна скарга ОСОБА_1 здана до поштового відділення 14 квітня 2025 року, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження.
Колегія суддів вважає зазначені ОСОБА_1 причини пропуску строку поважними, тому клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження підлягає задоволенню.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що:
ОСОБА_1 є батьком малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
відповідно до висновку органу опіки та піклування Коростенської міської ради "Про визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ", який затверджений рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області № 283 від 20 липня 2022 року, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дітей з батьком ОСОБА_1 , оскільки діти вже більше чотирьох років проживають з батьком, який матеріально забезпечений та має власне житло. Мати дітей не заперечує проти того, щоб діти проживали з батьком;
ОСОБА_2 у заяві до всіх компетентних органів від 22 квітня 2024 року зазначила, що вона є матір'ю дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які на даний час проживають разом з їх батьком. Вона не приймає участі у вихованні дітей та відмовляється від своїх батьківських прав;
ОСОБА_1 не отримував аліменти з ОСОБА_2 у період з 23 січня 2023 року по 30 червня 2023 року;
за висновком органу опіки та піклування щодо доцільності (не доцільності) позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , який затверджений розпорядженням Народицької селищної ради Житомирської області № 357-од від 23 травня 2024 року, орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її дітей, оскільки це відповідає інтересам останніх;
з акту обстеження умов проживання, який затверджений 26 квітня 2024 року начальником служби у справах дітей Коростенської міської ради слідує, що ОСОБА_1 створені належні умови для проживання та виховання дітей.
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання (частина друга статті 18 СК України).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що: «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено, що: «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилався на те, що позивач не надала доказів того, що він умисно ухилявся від своїх батьківських обов'язків щодо виховання доньки. Його колишня дружина не зверталася ні до суду, ні до нього щодо способів виконання ним обов'язку утримувати дитину. Після розлучення вони усно погодили з позивачем, що він буде проживати разом батьками, а вона разом з донькою. Крім того, ОСОБА_1 просила його не втручатися у духовний і емоційний стан розвитку доньки, оскільки вона проживає з іншим чоловіком, з яким домовилися створити сім'ю. Зазначав, що позивач отримувала аліменти на дитину від держави і він не вчиняв винних дій щодо неучасті у вихованні дитини. Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_4 від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки, позивачем не надано. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім'ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав».
Аналогічні висновки зроблені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20)
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2024 року в справі № 722/225/23 (провадження № 61-248св24), зазначено, що «між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21. Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування. Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки ОСОБА_2 батьківських прав. Суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому, оскільки вимушене тимчасове перебування відповідачки за кордоном (внаслідок життєвих обставин) дійсно створюють певні труднощі у налагодженні стосунків між матір'ю та дітьми. Але при цьому мати не усувається від виховання та утримання своїх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , цікавиться їхнім життям та бажає в подальшому належним чином виконувати свої батьківські обов'язки. З наявних у справі доказів вбачається, що відповідач ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення її батьківських прав, вказуючи, що не втратила інтересу до дітей, що свідчить про її зацікавленість у прийнятті участі у їх житті. Верховний Суд враховує, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив з матір'ю сімейних відносин не відповідає інтересам дітей. Апеляційний суд обґрунтовано не погодився із висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , оскільки цей висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов'язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення матері батьківських прав. Висновок не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків. Та обставина, що ОСОБА_2 тимчасово перебуває за кордоном, не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів. При цьому апеляційний суд обґрунтовано зазначав, що позивач ОСОБА_1 при розгляді спору не довів суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дітей. ОСОБА_2 не виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов'язків і її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів. Натомість позиція ОСОБА_2 при розгляді спору та прийняті нею заходи для пошуку можливостей для спілкування з дітьми, навіть подача апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції про позбавлення її батьківських прав відносно дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 переконливо свідчить про небайдужість та інтерес ОСОБА_2 до дітей, бажання брати активну участь у їх житті, а її тимчасова відсутність не є підставою для позбавлення особи батьківських прав».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц зазначено, що «позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім'ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав. Висновок органу опіки та піклування в особі Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 лютого 2016 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про те, що зазначені позивачем обставини свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків та є підставою для позбавлення його батьківських обов'язків відносно доньки є помилковими».
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
За таких обставин, встановивши, що позивач не довів належними та допустимими доказами ухилення відповідача від виховання дітей та свідомого нехтування батьківськими обов'язками, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробили правильний висновок, що позбавлення відповідача батьківських прав є таким, що суперечить інтересам дітей.
Отже, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав.
Посилання у касаційній скарзі на безпідставне неприйняття судами визнання позовних вимог, необґрунтоване.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Відповідно до частини третьої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
В розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини; відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. З огляду на викладені норми права заяви відповідача від 26 липня та 27 жовтня 2022 року, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Отже, суд першої інстанції правильно відмовив у прийнятті визнання відповідачем позову, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини. Верховний Суд наголосив, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав(див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23).
За таких обставин, встановивши, що визнання позову суперечить інтересам дітей, суди обґрунтовано не прийняли його до уваги.
Посилання в касаційній скарзі на висновок Верховного Суду, який викладений в постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 не свідчить, що суди ухвалили рішення без його урахування.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги, оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 08 жовтня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: орган опіки та піклування Народницької селищної ради Житомирської області, орган опіки та піклування Коростенської міської ради Житомирської області, орган опіки та піклування Барашівської сільської ради Звягельського району Житомирської області, про позбавлення батьківських прав
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат