28 травня 2025 року
м. Київ
справа №826/2502/16
адміністративне провадження №К/990/19625/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів: Юрченко В.П., Бившевої Л.І.,
перевіривши касаційну скаргу Приватного підприємства «Флексосервіс» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2025 у справі №826/2502/16 за адміністративним позовом Приватного підприємства «Флексосервіс» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Верховного Суду 08.05.2025 надійшла касаційна скарга Приватного підприємства «Флексосервіс» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2025 у справі №826/2502/16.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за поданою скаргою, колегія суддів виходить з такого.
Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, Приватне підприємство «Флексосервіс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.09.2015 №0005592205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 4167931 грн, від 28.09.2015 №0005602205, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1172395 грн, від 28.09.2015 №0562615131, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення розмірі 45265 грн, від 18.12.2015 №0006802205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 3233111,25 грн,
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2016 по справі №826/2502/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2017, позовну заяву підприємства було задоволено частково. А саме: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві №0005592205, № 0005602205 від 28.09.2015 та № 0006802205 від 18.12.2015. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.
В подальшому постановою Верховного Суду від 26.06.2020 Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві задоволено частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2017 у справі №826/2502/16 скасовано в частині задоволення позовних вимог. Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2017 у справі №826/2502/16 залишено без змін. Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зауважив, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином обставини справи щодо реальності здійснення господарської діяльності.
В ході нового судового розгляду рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2025, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.
При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом встановлено наступне.
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 цього Кодексу.
Верховний Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1, 2, 3 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) (для пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України);
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який, на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України);
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновку апеляційного суду, який, на переконання скаржника, є неправильним; обґрунтування у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України).
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. При цьому пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України є відсильною нормою, обґрунтування необхідності касаційного оскарження таким пунктом можливе лише у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт та частину статті 353 КАС України.
Скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункт 4 частини 4 статті 328, пункт 3 частини 2 статті 353 КАС України, зауважено, що згідно з частиною 5 статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи. Невиконання судами попередніх інстанцій вказівок Верховного Суду по справі призвело до ухвалення незаконного рішення, у зв'язку з чим Верховний Суд має повторно скасувати судові рішення по справі та направити справу на новий розгляд.
Приватним підприємством «Флексосервіс» зазначено, що судом першої інстанції не викликано та не допитано в якості свідків директорів контрагентів, не допитано в якості свідків директора ПП «Флексосервіс» та інших працівників відповідальних за налагодження бізнес зв'язків, хто безпосередньо брав участь у господарській операції, не витребувано докази походження придбаного товару, проігноровано відсутність певних доказів в матеріалах справи.
Скаржником зазначено, що суд першої інстанції розглянув справу без належного повідомлення сторін про призначення судових засідань, що відповідно до положень пункту 3 частини 3 статті 353 КАС України є самостійною підставою для скасування судового рішення. Через не повідомлення судом сторін про дату та час розгляду справи сторони були позбавлені можливості надати додаткові докази, заявити клопотання, надати пояснення та інше.
Приватним підприємством «Флексосервіс» зазначено, що судом апеляційної інстанції відмовлено в допиті в якості свідків директора ПП «Флексосервіс» та трьох працівників підприємства, не встановлено обставини справи, на які вказав Верховний Суд в своєму рішення, не витребувано та не досліджено інформацію про походження придбаного товару тощо.
Також скаржником з посиланням на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України вказано, що суди попередніх інстанцій не застосували та залишили поза увагою висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12.07.2022 у справі №813/1176/17, від 11.05.2022 у справі №200/14487/19-а, від 05.10.2022 у справі №640/18151/19, невірно розтлумачили та застосували норми пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, без урахування та всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 24.07.2020 у справі №340/588/19.
Верховний Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Скаржником не взято до уваги, що судові рішення суду касаційної інстанції ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення. Посилання на постанови Верховного Суду у скарзі зроблено без аналізу та врахування обставин справ, за яких суд касаційної інстанції зробив ці висновки, які стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів.
Скаржником не обґрунтовано, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій, в чому висновки судів суперечать правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Як встановлено зі змісту оскаржуваних рішень, судами попередніх інстанцій враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.02.2018 у справі №809/117/13-а, від 29.07.2020 у справі №200/5834/19-а, від 11.09.2019 у справі №814/1932/17, від 28.10.2019 у справі №280/5058/18, від 28.10.2020 у справі 640/3516/19.
Скаржником не наведено підстав щодо помилковості врахування судами таких правових позицій Верховного Суду, або необхідності відступу від такої практики Верховного Суду, або спростування подібності правовідносин.
Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до посилань на практику Верховного Суду, висловлення незгоди з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою встановлених обставин і досліджених доказів, переоцінки доказів, що не є належим викладенням заявленої підстави касаційного оскарження.
Верховний Суд зауважує, що, враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відтак, скаржнику слід викласти передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для касаційного оскарження судових рішень відповідно до приписів пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Згідно з частиною 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини 6 статті 18 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За правилами частини 2 статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328-330, 332, 355, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Приватного підприємства «Флексосервіс» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2025 у справі №826/2502/16 залишити без руху.
Установити скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко
Л.І. Бившева ,
Судді Верховного Суду