1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 22 травня 2025 року апеляційну скаргу з доповненнями представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року,
за участі:
прокурора ОСОБА_7 ,
представника
власника майна адвоката ОСОБА_6
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 та накладено арешт на майно, вилучене 07.04.2025 за місцем проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на мобільний телефон марки «Sumsung, модель S 21» в чохлі чорного кольору.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора відмовити.
Вважає оскаржувану ухвалу незаконною, через невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження.
Слідчим суддею в оскаржуваному рішенні не обґрунтовано, які докази та інформацію може містити мобільний телефон, який скинути до заводських налаштувань та не взято до уваги доводи сторони захисту.
Посилається на те, що ОСОБА_5 не має процесуального статусу у кримінальному провадженні, а під час обшуку за місцем його проживання не знайдено документів, які б стосувалися обставин кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді, доводипредставника власника майна, яка просила задовольнити апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечив щодо її задоволення, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів судового провадження, 3 відділом 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 09 вересня 2023 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 22023000000000915,за підозрою ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,, ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбачених ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України, а також за ознаками кримінального правопорушення, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 111-1 КК України.
За обставин викладених у клопотанні, 07 квітня 2025 року на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 07 березня 2025 року проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого виявлено та вилучено мобільний телефон скинутий до заводських налаштувань.
07 квітня 2025 року постановою старшого слідчого 3 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_16 зазначений мобільний телефон визнано речовим доказам у даному кримінальному провадженні, оскільки він може бути використаний як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
10 квітня 2025 прокурор третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 направив поштовим зв'язком до Шевченківського районного суду м. Києва клопотання про накладення арешту на мобільний телефон, який вилучено під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , з метою збереження речового доказу.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року клопотання прокурора задоволено.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
З огляду на положення п. 1 ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 22023000000000915, про накладення арешту на зазначене майно, слідчий суддя дослідив матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку, що з метою збереження речових доказів, необхідно накласти арешт.
Слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співрозмірність втручання у права ОСОБА_5 з потребами кримінального провадження та його зв'язок із кримінальним правопорушенням.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, при розгляді клопотання про арешт майна слідчий суддя дотримався вимог статей 132,170,172КПК України, взявши до уваги усі обставини, які у відповідності до ст. 173 КПК України повинні враховуватися при вирішенні питання про арешт майна.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий процесуальний примус як накладення арешту на майно та надасть змогу виконати завдання, для виконання якого детектив звернувся із клопотанням, а відтак доводи апелянта про відсутність правових підстав для арешту майна, є не переконливими.
Окрім того, вилучений мобільний телефон може містити відомості, які можуть бути використані, як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, крім того, слідчим суддею враховано необхідність проведення експертного дослідження вказаного телефону.
Доводи апелянта, що ОСОБА_5 не має процесуального статусу у кримінальному провадженні не заслуговують на увагу.
Арешт майна з підстав передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Інші доводи на які посилається апелянт також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки були відомі слідчому судді та враховано ним при прийнятті рішення.
При цьому колегія суддів також звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга з доповненнями представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу з доповненнями представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Єдиний унікальний № 761/14430/25 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_20
Справа № 11сс/82/3603/2025 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК