Справа № 369/13114/21 Головуючий у І інстанції Янченко А.В.
Провадження №22-ц/824/6288/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
ІменемУкраїни
15 травня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Доброванової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішенняКиєво-Святошинського районного суду Київської області від 30жовтня 2024 року та на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської областіз позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалась на те, що з 07 жовтня 2011 року по 22 вересня 2020 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
За час шлюбу сторони за спільні кошти придбали наступне майно:
- двокімнатну квартиру загальною площею 62,7 кв.м., житловою площею 33,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 );
- нежитлове приміщення 143 площею 5,8 кв.м. в будинку по АДРЕСА_2 );
- автомобіль KIASOUL, 2010 року випуску, білого кольору, державний номер НОМЕР_1 .
Після придбання квартири 07 жовтня 2014 року вони також придбали необхідну побутову техніку, меблі, двері, санвузол на загальну суму 170000 грн.
За згоди позивачки квартира, приміщення 143 та автомобіль були оформлені на ім'я відповідача.
Після розірвання шлюбу 22 вересня 2020 року сторони не досягли згоди про поділ спільного сумісного майна, що і стало підставою для звернення до суду.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким:
- визнати квартиру АДРЕСА_3 ), нежитлове приміщення 143 за тією ж адресою та автомобіль KIASOUL, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- визнати за кожним із них право власності на частку вказаного майна;
- виділити у власність ОСОБА_1 рухоме майно, яке розташоване в двокімнатній квартирі АДРЕСА_3 ), а саме: холодильникGorenje вартістю 14000,00 грн, мікрохвильова піч Gorenje вартістю 9000,00 грн, духова шафа (піч) Gorenje вартістю 12 000,00 грн, варильна поверхня Gorenjeвартістю 8000,00 грн, пральна машина Gorenje вартістю 12000,00 грн, посудомийна машина Bocshвартістю 12 000,00 грн, телевізори Sony вартістю 18 000,00 грн.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 жовтня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
31 жовтня 2024 року адвокат Бойко Д.О., який діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 , подав заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з наданням професійної правової допомоги.
Подану заяву представник відповідача обґрунтовував наступними доказами: копією договору про надання правової (правничої) допомоги від 16.10.2023 року № 0019/фо, акт № 3 від 19.09.2024 року здавання приймання виконаних адвокатських послуг разом зі зведеним розрахунком гонорару на 8000,00 грн., рахунок № 0019/фо-6 від 25.10.2024 року на 4000,00 грн., платіжна інструкція від 28.10.2024 року про сплату відповідачем гонорару адвокатському бюро «Дмитра Бойка», акт № 4 від 30.10.2024 року здавання-приймання виконаних адвокатських послуг разом зі зведеним розрахунком на 4000,00 грн, копія договору про надання правової допомоги від 15.12.2021 року № 15/12/21, платіжний меморіальний ордер від 17.12.2021 року, платіжною інструкцією від 13.04.2023 року.
Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 32 000 грн.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями, позивач ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення по справі, невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального права та процесуального права, просить скасувати рішення та додаткове рішення, ухваливши по справі нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що усе спірне майно було придбане відповідачем ОСОБА_2 за кошти, які належали йому особисто, зокрема за кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_4 , яка належала відповідачу на праві особистої приватної власності з 1998 року.
Скаржник вказує, що такі висновки суду ґрунтуються на припущеннях, оскільки за відсутності належних та допустимих доказів лише сам факт продажу власної квартири відповідачем та купівля спірної квартири не підтверджує того, що спірна квартира була куплена за власні кошти відповідача, а не за спільні кошти подружжя.
Вказує, що надання нею нотаріальної згоди на придбання нерухомого майна посвідчує фактичну згоду дружини на розпорядження спільними коштами, що підтверджує належність спірного нерухомого майна до спільної сумісної власності подружжя.
Суд першої інстанції не дав належної оцінки таким доказам, не застосував до правовідносин, які виникли між сторонами положення статті 65 Сімейного кодексу України, а також не врахував висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 03 червня 2024 року по справі № 712/3590/22, відповідно до яких наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим з подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність.
Щодо оскарження додаткового рішення, скаржник зазначає, що відповідачем не надано відповідного розрахунку, в якому вказується перелік виконаних робіт, їх обсяг, вартість за одиницю часу тощо, що позбавило позивача можливості надати обґрунтовані заперечення щодо обсягу виконаних робіт та заявити про зменшення витрат чи спростувати факт їх надання.
З огляду на зазначене, вважає, що суд першої інстанції не мав достатніх правових підстав для стягнення суми в розмірі 32 000 грн, оскільки дана сума підтверджена не повністю.
У відповідь на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Бойко Д.О. подав відзив, в якому звертає увагу на те, що факт купівлі відповідачем за власний кошт спірного майна підтверджений належними доказами, зокрема договором купівлі-продажу від 03 жовтня 2014 року, договором купівлі-продажу від 07 жовтня 2014 року, договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 11 червня 2015 року, а також показами свідків, наданими суду першої інстанції.
Щодо витрат відповідача на правову допомогу, зазначає, що усі такі витрати докладно виписані у відзиві на позовну заяву, клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, у клопотаннях з процесуальних питань та у заяві про стягнення витрат на правову допомогу, з додаванням до цих документів письмових доказів обсягу наданої правничої допомоги,її вартості, а також здійснених відповідачем витрат.
Твердження позивачки про не направлення їй відповідачем документів, що підтверджують здійснені відповідачем витрати на правничу допомогу, спростовуються поштовими відправленнями з описами вкладення на адресу позивачки, а також електронними відправленнями на електронну адресу.
Витрати відповідача на правову допомогу вважає співмірними з врахуванням складності справи, ціни позову, тривалістю розгляду справи та обсягом виконаної роботи.
Зазначає, що детальний опис виконаних робіт було подано представниками відповідача, однак позивачем клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції не подавалось.
У судовому засіданні адвокат Бойко Д.О., який діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 , проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на доводи, викладені ним у відзиві на скаргу, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за її відсутності.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення особи, яка з'явилася в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом,з 07.10.2011 року по 22.09.2020 року позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі.
За період перебування у шлюбі було придбане наступне майно:
- квартира АДРЕСА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 07.10.2014 р., зареєстрованого в реєстрі за № 7643;
- нежитлове приміщення № 143 в будинку АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 11.06.2015 р., зареєстрованого в реєстрі за № 588 (копія договору додається до відзиву);
- автомобіль KIA SOUL, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ;
- вбудовані шафи-купе, вбудовані кухонні меблі, диван, санвузол, двері, холодильник, мікрохвильова піч, духова шафа, варильна поверхня, пральна машина, посудомийна машина, два телевізори.
Судом також встановлено, що 03 жовтня 2014 року відповідач ОСОБА_2 продав належну йому на праві приватної власності квартируАДРЕСА_4 за 650 000,00 гривень.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що усе спірне майно було придбане відповідачем ОСОБА_2 за його особисті кошті, отримані від продажу належної йому квартири АДРЕСА_4 .
Колегія суддів апеляційного суду не може в повній мірі погодитися з такими висновками, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Відповідно до частини 3 статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, зокрема гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з ст. 71 СК України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до змісту вказаних норм у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними.
Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. ст. 77-78 ЦПК України) і це є її процесуальним обов'язком (ст. 12, 81 ЦПК України).
Згідно частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте ними до шлюбу; майно, набуте ними за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте ними за час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто; житло, набуте ними за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
У даній справі встановлено та не заперечувалось сторонами, що усе спірне майно, рухоме та нерухоме, було придбано у період проживання у шлюбі.
Проте, заперечуючи проти задоволення позову, відповідач ОСОБА_2 , не заявляючи зустрічного позову про визнання майна особистою приватною власністю, вказував, що все спірне майно було придбано ним за власні кошти, отримані від продажу належної йому квартири АДРЕСА_4 . Зазначав, що від продажу квартири він отримав 650 000,00 гривень, з яких 414 200,00 грн було витрачено ним на купівлю квартири № 34 та нежитлового приміщення АДРЕСА_6 , а на решту коштів - 235 800,00 грн - він придбав автомобіль KIASOUL, 2010 року випуску, та інше спірне рухоме майно (побутову техніку).
За змістом частини третьої статті 12, частини першоїстатті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїхвимог абозаперечень.
Доказами є будь-якідані, на підставі яких суд встановлює наявність абовідсутністьобставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті76 ЦПК України).
У частинідругійстатті78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певнимизасобами доказування, не можуть підтверджуватися іншимизасобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогудійти висновку про наявність абовідсутністьобставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Серед доказів, якими відповідач підтверджує свої заперечення на позовну заяву, ним було надано суду договір купівлі-продажу квартири від 03.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лабутіною Ю.Ю., зареєстрований в реєстрі за №3245, з якого вбачається, що ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_4 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_4 і такий продаж вчинено за 650 000,00 гривень. (а.с. 220 Т. 1)
Відповідачем також надано суду копію договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , посвідченого 07.10.2014 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Ракул О.В., зареєстрований в реєстрі за №7643. Продаж здійснено за 383 700,00 гривень.(а.с. 222-224 Т. 1)
Відповідно до п. 5. Цього договору, дружиною покупця - ОСОБА_5 надано згоду на укладення цього Договору, що підтверджується її заявою, справжність підпису на якій засвідчено ОСОБА_6 , приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області. (а.с. 222-224 Т. 1)
Судом першої інстанції за клопотанням представника відповідача допитано свідків: ОСОБА_7 (мати відповідача) та ОСОБА_8 та самого відповідача ОСОБА_2 .
Так, свідок ОСОБА_7 суду пояснила суду, що квартиру АДРЕСА_4 вона придбала для сина в подарунок, в подальшому, одружившись, він прийняв рішення продати цю квартиру в Києві, а за рахунок отриманих від продажу коштів придбати меншу квартиру, що і зробив, купив квартиру у с. Петропавлівська Борщагівка.
Свідок ОСОБА_8 пояснив суду, що він у 2014 році працював ріелтором та ОСОБА_2 звернувся до нього з проханням продати належне йому житло в АДРЕСА_7 , а купити дешевше у с. Петропавлівська Борщагівка. Він, свідок, безпосередньо був присутнім під час укладення угод купівлі-продажу.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Надаючи оцінку дослідженим по справі доказам, як кожному окремо, так і в їх сукупності, апеляційний судзазначає, що покази свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , а також допитаного в якості свідка відповідача ОСОБА_2 , в сукупності з іншими письмовими доказами (договорами купівлі-продажу квартир), вказують на те, що спірна квартира АДРЕСА_3 була придбана з кошти, отримані від продажу належної відповідачу квартири АДРЕСА_4 . Так, і вартість квартир, і дуже короткий часовий проміжок між укладенням цих договорів, і пояснення ріелтора, який підтвердив намір відповідача продати належну йому квартиру в Києві дорожче, щоб купити іншу дешевшу, свідчить на користь доводів відповідача.
З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що наданими відповідачем доказами спростовано презумпцію спільної сумісної власності подружжя щодо спірної квартири.
Доводи позивачки ОСОБА_1 про те, що наявність нотаріально засвідченої заяви про надання нею згоди на укладення договору купівлі-продажу спірної квартири беззаперечно підтверджує ту обставину, що такий договір укладено за спільні кошти подружжя, не можуть бути взяті до уваги.
Так, колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що в даній справі підлягає застосуванню правовий висновок, наведений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22, згідно із яким наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого з подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.
У вищевказаній справі судами було встановлено, що під час укладення договорів купівлі-продажу квартир, обидва з подружжя висловили свою волю щодо правового режиму майна - спірних квартир, а саме шляхом зазначення в нотаріальних заявах-згодах про придбання спірних квартир у спільну сумісну власність подружжя, вказавши конкретно про те, що придбане нерухоме майно буде спільною сумісною власністю подружжя, оскільки купується іншим з подружжя під час перебування в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжя.
У даній справі, що переглядається апеляційним судом, обставини не є аналогічними до обставин, встановлених у справі № 712/3590/22, оскільки позивачкою не доведено, а судом не встановлено, що надаючи нотаріальну згоду на придбання спірної квартири, за змістом такої згоди вона зафіксувала факт придбання квартири за спільні кошти подружжя у спільну сумісну власність.
Так, як вбачається зі змісту заяви, засвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Ракул О.В. 07 жовтня 2014 року, зареєстрованої в реєстрі за № 7642, ОСОБА_5 надала згоду на купівлю її чоловіком - ОСОБА_2 , за ціну та на умовах на його розсуд квартири АДРЕСА_3 та укладення договору купівлі-продажу вищевказаної квартири. При цьому зазначає, що такий правочин відповідає інтересам сім'ї та погоджується із тим, щоб умови та ціна договору визначалася її чоловіком самостійно. (а.с. 200 Т. 1)
З огляду на вказане, в даному випадку, наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншиміз подружжя договору на придбання майна, відображеної у такому договорі, не свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність.
Таким чином, висновки суду першої інстанції в частині необґрунтованості вимог позивача щодо визнання квартири АДРЕСА_3 , є правильними.
Поряд із цим, відповідачем не було надано суду належних і допустимих доказів на спростування презумпції спільної сумісної власності щодо іншого спірного майна, а саме: нежитлового приміщення № 143 та автомобіля.
Так, договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 143 в будинку АДРЕСА_2 , укладений 11 червня 2015 року, тобто більш ніж через сім місяців після продажу належної відповідачу квартири АДРЕСА_8 .
Автомобіль KIA SOUL, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 придбаний відповідачем у 2016 році, тобто через два роки після продажу належної йому квартири. Доказів вартості, за якою він був придбаний, сторонами не надано та в матеріалах справи не міститься.
Таким чином, ні письмовими доказами, ні поясненнями свідків, не підтверджується факт придбання нежитлового приміщення та спірного транспортного засобу, за особисті кошти відповідача.
Слід також зазначити, що відповідачем не заперечувався факт наявності та визначеної позивачкою вартості спірного рухомого майна (побутової техніки):холодильника Gorenje вартістю 14000,00 грн, мікрохвильова піч Gorenje вартістю 9000,00 грн, духова шафа (піч) Gorenje вартістю 12 000,00 грн, варильна поверхня Gorenje вартістю 8000,00 грн, пральна машина Gorenje вартістю 12000,00 грн, посудомийна машина Bocshвартістю 12 000,00 грн, телевізори Sony вартістю 18 000,00 грн, яка розташована за адресою: квартира АДРЕСА_3 .
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині виділення вказаного майна позивачу, суд першої інстанції виходив із того, що і це майно придбане за рахунок коштів, отриманих відповідачем від продажу належної йому квартири.
Такі висновки суду не підтверджуються матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відтак, колегія вважає, що зазначене у позові майно (побутова техніка) є спільним сумісним майном та підлягає поділу.
Заявляючи вимоги про виділення усієї вказаної побутової техніки вартістю 85 000 гривень на користь позивачки, остання обґрунтовувала це тим, що загальна вартість усієї належної сторонам на праві спільної сумісної власності побутової техніки становить 170 000,00 гривень, однак доказів наявності іншої побутової техніки (перелік, вид, марка, вартість), ніж наведених у позовній заяві, суду не надала.
З огляду на вказане, керуючись положеннями статті 72 СК України, апеляційний суд вважає за можливе здійснити поділ вищевказаного майна (побутової техніки) між сторонами в натурі, виділивши у власність ОСОБА_1 частину рухомого майна, яке розташоване в квартирі АДРЕСА_3 ), а саме: духову шафу (піч) Gorenje вартістю 12 000 грн, пральну машину Gorenje вартістю 12 000 грн, посудомийну машину Bosch вартістю 12 000 грн, варильну поверхню Gorenjeвартістю 8 000 грн, загальною вартістю 44 000 (сорок чотири тисячі) грн 00 коп. У власність ОСОБА_2 виділити: холодильник Gorenjeвартістю 14000,00 грн, мікрохвильова піч Gorenje артістю 9000,00 грн, телевізори Sony вартістю 18 000,00 грн, загальною вартістю 41 000,00 грн.
Відповідно, компенсація у різниці вартості виділеного майна в розмірі 1500,00 грн підлягає до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
З огляду на вказане, колегія суддів доходить висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог щодо визнання права власності на частки у майні, а саме: нежитловому приміщенні 143 по АДРЕСА_2 , автомобілі KIA SOUL та поділу побутової техніки та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, визнавши за кожним із сторін право власності на 1\2 частину спірного майна, а також виділивши позивачу ОСОБА_1 у власність частину побутової техніки на суму 44 000,00 грн.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення, колегія суддів вважає їх частково обґрунтованими, з огляду на наступне.
Задовольняючи заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Бойко Д.О. про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив із того, що в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі, понесені відповідачем витрати на правову допомогу суд вважав доведеними, спів мірними та розумними.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позові - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги дійшов висновку про часткове її задоволення, скасування рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог про поділ нежитлового приміщення, транспортного засобу та побутової техніки, та ухвалення в цій частині нового рішення, відповідно, судові витрати, понесені сторонами у даній справі підлягають новому розподілу.
Оскільки вимоги позивачки ОСОБА_1 задовольняються на 54% від заявленої ціни позову (780 000 грн-100%), апеляційний суд приходить до висновку про до стягнення з відповідача відповідно понесені позивачем витрати на оплату судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції пропорційно до задоволених вимог, а саме в сумі 4 217 гривень (7809,50\100*54), а також витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 6 325, 70 гривень (11714, 25/100*54).
В свою чергу, витрати відповідача ОСОБА_2 на оплату правової допомоги у суді першої інстанції підлягають до стягнення з позивачки пропорційно, а саме в сумі 14 720 гривень (32000\100*46).
Доводи апеляційної скарги в частині не надання відповідачем відповідного розрахунку витрат на правову допомогу, із зазначенням переліку виконаних робіт, їх обсягу, вартості за одиницю виміру тощо, не можуть бути взяті до уваги, оскільки надані відповідачем Акти здавання-приймання виконаних адвокатських послуг разом із зведеним розрахунком гонорару за Договором №0019/фо від 16.10.2023 року, наявні в матеріалах справи, містять усі необхідні реквізити для перевірки судом обсягу наданих послуг (виконаних робіт), час, витрачений адвокатом та вартість таких послуг. (а.с. 73-76 том 2)
Заяви про зменшення витрат на правову допомогу до суду першої інстанції позивачкою подано не було.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 жовтня 2024 року скасувати в частині відмови в задоволенні вимог щодо визнання права власності на частки у майні, а саме: нежитловому приміщенні 143 по вул. Соборній,10-В, с. СофіївськаБорщагівка, Києво-Святошинський район Київської області, автомобілі KIA SOUL, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_1 та поділу рухомого майна та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку нежитлового приміщення 143 по АДРЕСА_2 (нині - Бучанський район, с. Петропавлівська Борщагівка).
Визнати за ОСОБА_10 ем право власності на частку нежитлового приміщення 143 по АДРЕСА_2 (нині - Бучанський район, с. Петропавлівська Борщагівка).
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку автомобіля KIA SOUL, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_1 .
Визнати за ОСОБА_10 ем право власності на частку автомобіля KIA SOUL, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_1 .
Виділити у власність ОСОБА_1 частину рухомого майна, яке розташоване в квартирі АДРЕСА_3 (нині - Бучанський район, с. Петропавлівська Борщагівка), а саме: духову шафу (піч) Gorenjeвартістю 12 000 грн, пральну машину Gorenje вартістю 12 000 грн, посудомийну машину Bosch вартістю 12 000 грн, варильну поверхню Gorenjeвартістю 8 000 грн, загальною вартістю 44 000 (сорок чотири тисячі) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 500 (одну тисячу п'ятсот) гривень 00 коп. компенсації вартості рухомого майна (побутової техніки).
Стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог в сумі 4 217 (чотири тисячі двісті сімнадцять) гривень 00 коп.
В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 жовтня 2024 року залишити без змін.
Змінити додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2024 року в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , визначивши їх в сумі 14 720 (чотирнадцять тисяч сімсот двадцять) гривень 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 6 325 (шість тисяч триста двадцять п'ять) гривень 70 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Реквізити сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_9 .
Відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_9 .
Повний текст постанови складений 28 травня 2025 року.
Суддя-доповідач Таргоній Д.О.
Судді: Голуб С.А.
Слюсар Т.А.