справа № 761/16950/22
провадження № 22-ц/824/2467/2025
13 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
при секретарі Усковій А. Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 серпня 2024 року в складі судді Макаренко І. О.,
встановив:
24.08.2022 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» (далі - КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Посилався та ті підстави, що 25.06.2022 йому було вручено попередження про звільнення у зв'язку з реорганізацією структурних підрозділів лікарні та внесення змін до штатного розпису КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» згідно наказу від 19.05.2022 №44-02-01.
У вказаному попередженні відповідач висловив намір в подальшому, в разі його відмови від переводу з посади завідувача відділенням, лікаря-отоларинголога отоларингологічного відділення центру хірургії одного дня на посаду лікаря - отоларинголога відділення отоларингології та продовження роботи в нових умовах, припинити трудовий договір на підставі п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
25.07.2022 наказом № 444-02-02 від 22.07.2022 його було звільнено з посади завідувача відділенням, лікаря-отоларинголога отоларингологічного відділення центру хірургії одного дня, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штату.
Вважав своє звільнення незаконним, оскільки всупереч вимогам ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, не зважаючи на п.2.4 наказу №44-02-01 від 19.05.2022, відповідно до якого посада завідувача відділенням, лікаря-отоларинголога отоларингологічного відділення центру хірургії одного дня перепрофільовується в завідувача центром патології голови та шиї, вказана посада не була запропонована.
Відповідачем було проігноровано його заяву від 30.05.2022, адресовану на ім'я генерального директора КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» вх. №01-06-248 про переведення з посади завідувача відділенням, лікаря-отоларинголога отоларингологічного відділення центру хірургії одного дня на посаду завідувача центром лікаря-отоларинголога новоствореного центру патології голови та шиї.
Водночас, без дотримання 2-місячного строку до звільнення і вручення попередження, всупереч приписів пунктів 7.2, 7.2.8 Статуту КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня», якими вимагається погодження штатного розпису власником (Київською обласною радою), відповідач ввів в дію новий штатний розпис, усім представив нового керівника центру, залишивши його без робочого кабінету, необхідного інструменту та навіть стола і стільця, фактично змусивши працювати поза штатом, тобто бути лікарем "фрілансером" без законних на те підстав.
Крім цього, відповідачем не дотримано норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників ( ст. 49-2 КЗпП України), не враховано переважне право на залишення його на роботі, як працівника з більш високою кваліфікацією, продуктивністю праці: не зроблено жодного аналізу, хто з працівників користується перевагами, не зібрано документів на підтвердження цього факту, не створено спеціальної комісії, і як результат роботодавець на власний розсуд прийняв рішення, хто підлягає звільненню.
Вказані обставини негативно вплинули на емоційний та фізичний стан позивача, що спричинило гостру серцеву хворобу "гостра ішемічна хвороба серця, гострий коронарний синдром, стенокардію". Детальна інформація містить у виписці №10134 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного хворого).
Внаслідок протиправних дій відповідача він зазнав моральних втрат, які призвели до позбавлення можливості реалізації своїх професійних звичок і бажань, які останні міг би реалізувати не витрачаючи часу на підготовку заяв, звернень, скарг та судового позову, щоб відстояти гарантоване чинним законодавством право на працю.
Враховуючи присутність травмуючого фактору (неправомірних дій зі сторони відповідача) керуючись принципом розумності та справедливості розмір завданої йому моральної шкоди становить 50 000 грн, яка носить більш профілактично-виховний характер, оскільки фактичний розмір завданих моральних страждань - безмірний.
Посилаючись на вказані обставини позивач просив суд :
- визнати наказ від 22.07.2022 №44-02-01 про звільнення ОСОБА_1 з посади завідуючого відділенням, лікаря-отоларинголога отоларингологічного відділення центру хірургії одного дня, на підставі пункту 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату - незаконним та скасувати його;
- поновити його на роботі з 25.07.2022 ( з дати звільнення) на посаді завідуюча відділенням, лікаря-отоларинголога отоларингологічного відділення центру хірургії одного дня КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня»;
- стягнути з КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.07.2022 до дня поновлення на роботі;
- стягнути з КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» на його користь 50 000 грн моральної шкоди, заподіяної суб'єктом владних повноважень незаконним рішенням (наказом про звільнення).
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 серпня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме, скорочення чисельності штату працівників, позивач попереджався про наступне вивільнення за два місяці з дати його попередження. З часу попередження про наступне вивільнення та до дати звільнення позивача відповідач мав вакантну посаду лікаря-отоларинголога відділення отоларингології. Доказів існування інших вакантних посад суду не надано. Позивач був звільнений через два місяці після попередження про звільнення. Доказів того, що позивач працював у відповідача поза штатом суду не надано. Відповідачем при звільненні позивача не порушено вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України та ст. 43 КЗпП України. Підстави для поновлення позивача на роботі відсутні. Вимоги про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, а тому задоволенню не підлягають.
30.08.2024 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 серпня 2024 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на те, що відповідач допустив звільнення без надання реальної можливості обрати можливу рівнозначну вакантну посаду завідувача новоствореного центру, яка найбільше відповідала його кваліфікації, освіті, стажу та досвіду роботи.
Таким чином відповідачем не виконано вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України, тому звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України є незаконним.
Реорганізація одного структурного підрозділу лікарні з утворенням нового без скорочення штату працівників не свідчить про наявність у роботодавця скорочення штату працівників. Сама лише трансформація одного структурного підрозділу юридичної особи в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення. Застосування пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України як підстави звільнення працівника можливе лише за умови, що у роботодавця дійсно було скорочення чисельності або штату працівників, що має встановлюватись шляхом порівняння штатних розписів та при умові дотримання власником вимог частини другої статті 40, статей 42, 43, 49-2 КЗпП України.
Зауважує, що в структурному підрозділі лікарні відбулась зміна назви «центру хірургії одного дня» на «патології голови та шиї», який збільшив кількість штатних одиниць медичного персоналу, лікарів.
Таким чином, суд першої інстанції не застосував правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, провадження № 11-431асі18, відповідно до якої слідує, що «реорганізація», «скорочення чисельності або штату працівників» стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів. За таких обставин підставою для розірвання з працівником трудового договору у зв'язку з ліквідацією та реорганізацією підприємства, установи, організації за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України може бути ліквідація чи реорганізація саме підприємства, установи, організації як юридичної особи.
Ліквідація структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України виключно з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з такими змінами при умові дотримання власником вимог частини другої статті 40, статей 42, 43, 49-2 КЗпП України.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі №6-65цс12.
Установлення зазначених обставин має суттєве значення для правильного вирішення заявленого позову. Без цього суд першої інстанції не міг зробити висновки ні про задоволення, ні про відмову в задоволенні заявлених вимог.
Крім того, він мав сумнів в безсторонності судді Макаренко І. О., яка фактично два роки не розглядала справу по суті та ігнорувала клопотання про прискорення розгляду, про надання можливості ознайомитись з матеріалами електронної справи тощо.
Правом на надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - адвокат Товстолит -Сидорук Д. О. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. Уточнили дату оскаржуваного наказу - 22.07.2022 замість помилково зазначеного 19.05.2022, а також надали уточнений розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З огляду на відмову відповідача співпрацювати та надати необхідну інформації про заробітну плату відповідача, з Пенсійного фонду України була отримана Довідка ОК-5, яка містить офіційні відомості про заробітну плату позивача, з якої сплачувався ЄСВ: травень 2022 - 25 098,47 грн; червень 2022 - 35 624,26 грн. Сумарна заробітна плата за два місяці - 60 722,73 грн. Середньоденна заробітна плата: кількість робочих днів за травень ( 20) і червень (21) 2022 : 41 день; 60 722,73 грн : 41 = 1 481,04 грн. Загальна сума за вимушений прогул: 1 481,04 грн х 728 = 1 078 197,12 грн.
Просила взяти до увагу недобросовісну поведінку відповідача, ігнорування ним адвокатських запитів і підтверджений адміністративний проступок його керівника у справі №367/4203/25.
Представник КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином, на неодноразові звернення забезпечити участь представника відповідача уваги не звернув, а тому апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справу в його відсутність.
Відповідачем також проігноровано вимогу суду апеляційної інстанції надати довідку про заробітну плату позивача за травень та червень 2022 року із зазначенням складових, що входять до її розміру; штатних розписів станом на дату видачі наказу від 19.05.2022 №44-02-01 та станом на дату видачі наказу від 22.07.2022 №444-02-02 "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Судом встановлено, що наказом КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» від 11.03.2021 №115-02-02 ОСОБА_1 з 15.03.2021 прийнято в центр хірургії одного дня на посаду завідувача отоларингологічним відділенням, лікар-отоларинголог (а.с. 14).
19 травня 2022 року КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» видано наказ №44-02-01 "Про реорганізацію структурних підрозділів та внесення змін до штатного розпису КНП КОР "Київська обласна клінічна лікарня".
Відповідно до вказаного наказу, з метою покращення рівня надання медичної допомоги, підвищення ефективності професійної діяльності працівників та оптимізації організаційної структури закладу, наказано внести з 19.05.2022 до штатного розпису медичного, фармацевтичного, педагогічного персоналу КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» наступні зміни, зокрема:
"2. Створити центр патології голови та шиї на 40 ліжок у кількості 55,0 штатних посад, з них:
1,0 посади завідувача центру, лікаря-отоларинголога;
1,0 посади сестри медичної (брата медичного) старшої;
1,0 посади сестри-господині;
3,0 посади молодшої медичної сестри( молодшого брата медичного);
1,0 посади медичного реєстратора.
2.1. В складі центру патології голови та шиї утворити:
- відділення щелепно-лицьової хірургії шляхом виведення відділення щелепно-лицьової хірургії та відділення стоматології з центру щелепно-лицьової хірургії і стоматології на 20 ліжок ( в тому числі 5 онкологічних) у кількості 28,25 штатних посад;
- відділення отоларингології шляхом виведення отоларингологічного відділення з центру хірургії одного дня на 20 ліжок ( в тому числі 5 онкологічних) у кількості 20,75 штатних посад.
2.4 Перепрофілювати:
1,0 посади завідувача відділенням, лікаря-отоларинголога отоларингологічного відділення центру хірургії одного дня на 1,0 посади завідувача центру, лікаря-отоларинголога центру патології голови та шиї".
Персональним письмовим попередженням від 25 травня 2022 року ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення з посади завідувача відділенням, лікаря-отоларинголога отоларингологічного відділення центру хірургії одного дня на підставі пункту першого статті 40 КЗпП України. Одночасно запропоновано переведення на вакантну посаду лікаря-отоларинголога відділення отоларингології з посадовим окладом 13 000 гривень на місяць.
25 травня 2022 року від запропонованої вакантної посади лікаря-отоларинголога відділення отоларингології ОСОБА_1 відмовився, зазначивши, що згідно наказу від 19 травня 2022 року у центрі патології голови та шиї є рівнозначна посада завідувача центру, лікаря-отоларинголога, яку йому не запропонували. На запитання чому, відповіді не отримав.
На підставі наказу від 22.07.2022 №444-02-02 ОСОБА_1 , завідувача отоларингологічного відділення центру хірургії одного дня, лікаря-отоларинголога, 25 липня 2022 року звільнено згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників.
Не погоджуючись з висновком суду першої інстанції про законність звільнення позивача з роботи суд апеляційної інстанції виходить з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Водночас, роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов'язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Подібний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18).
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 (провадження № 61-13999св20), від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21), від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21) та багатьох інших.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Надання належних і допустимих доказів на підтвердження законності звільнення позивача у цій категорії справ повинен доводити роботодавець.
У справі, яка переглядається, судом установлено, що в КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» мали місце в організації виробництва і праці, які обумовили, зокрема, створення центру патології голови та шиї у кількості 55 штатних посад, в тому числі 1,0 посади завідувача центру, лікаря-отоларинголога.
В складі центру патології голови та шиї утворено відділення щелепно-лицьової хірургії шляхом виведення відділення щелепно-лицьової хірургії та відділення стоматології з центру щелепно-лицьової хірургії та стоматології, а також відділення отоларингології шляхом виведення отоларингологічного відділення з центру хірургії одного дня.
При цьому посада завідувача відділенням, лікаря-отоларинголога отоларингологічного відділення центру хірургії одного дня, яку займав позивач, була перепрофільована в посаду завідувача центру, лікаря-отоларинголога центру патології голови та шиї.
Відповідачем не надано суду жодного доказу, що зміни в організації виробництва і праці потягли за собою скорочення чисельності або штату працівників.
Саме лише перепрофілювання одного відділення в інше, без скорочення чисельності або штату працівників, не є підставою для звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Відповідачем також не надано суду доказів того, що на дату звільнення позивача з роботи посада завідувача центру, лікаря-отоларинголога центру патології голови та шиї не була вакантною.
Відповідач не довів, що він виконав обов'язок по працевлаштуванню позивача з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, передбачений статтею 49-2 КЗпП України.
За таких обставин апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги, що звільнення позивача відбулось з порушенням норм трудового законодавства та трудових прав позивача, що тягне за собою поновлення позивача на роботі.
Висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, не узгоджуються з нормами матеріального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача та поновлення його на роботі.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Згідно з пунктами 5, 8 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Враховуючи те, що спірний наказ про звільнення підлягає скасуванню, позивач - поновленню на роботі, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Заробітна плата позивача, яка входить в розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до Порядку №100, становить:
за травень 2022 року - 25 098,47 грн;
за червень 2022 року - 35 624,26 грн;
всього 60 722,73 грн.
Виходячи з кількості робочих днів у травні 2022 року - 22 та червні 2022 року - 22, всього 44, середньоденна заробітна плата позивача складає: 1 380,06 грн.
З огляду на викладене, кількість днів вимушеного прогулу, які підлягають оплаті, складає 731 робочий день ( з 26 липня 2022 року по 13 травня 2025 року).
Таким чином, у зв'язку з незаконним звільненням з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1 008 823,86 грн (1 380,06 грн х 731 робочий день).
Вказана сума зазначена без вирахування встановлених законодавством України податків і зборів.
Згідно із частиною першою статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Приймаючи до уваги характер моральних страждань, які заподіяні ОСОБА_1 внаслідок незаконного звільнення з роботи, що призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, тривалість фізичних та душевних страждань, враховуючи ступінь вини відповідача, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню частково, в розмірі 5 000 грн.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог, з КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 6 202, 50 грн, які були сплачені позивачем при зверненні до суду першої інстанції ( 2 481 грн) та за подання апеляційної скарги ( 3 721,50 грн).
З КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 21 624, 08 грн, виходячи з такого розрахунку:
( 992,40 грн + 10 138,23 грн ) + (11 130,63 грн х150%) =27 826, 58 грн
27 826,58 грн - 6 202,50 грн = 21 624,08 грн.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 серпня 2024 року скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» від 22 липня 2022 року № 444-02-02 про звільнення ОСОБА_1 .
Поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача отоларингологічного відділення центру хірургії одного дня, лікаря-отоларинголога Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» з 26 липня 2022 року.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» (ЄДРПОУ 01993701) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 липня 2022 року по 13 травня 2025 року в розмірі 1 008 823, 86 грн (один мільйон вісім тисяч вісімсот двадцять три гривні) 86 коп. з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» (ЄДРПОУ 01993701) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 5 000 грн у відшкодування завданої моральної шкоди.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» (ЄДРПОУ 01993701) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 6 202, 50 грн.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» (ЄДРПОУ 01993701) в дохід держави судовий збір в сумі 21 624, 08 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28.05.2025.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук