27 травня 2025 рокуСправа №160/12439/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
23.01.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.01.2025 по 31.03.2025, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році у розмірі 3028,00 грн;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області для проведення виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.01.2025 по 31.03.2025, обчисленої, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2025 по 31.03.2025, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2025 по 31.03.2025, обчислену, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є суддею та отримує суддівську винагороду, розраховану, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2025 року в сумі 2102 грн. Позивач зазначає, що приписами ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 3028 гривень. Разом з тим, у вищевказаній статті також запроваджено величину у розмірі 2102 гривні під назвою «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня». Позивач вказує, що положення ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» щодо запровадження величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» не відповідають нормам Конституції України та нормам спеціального Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а тому не можуть бути застосовані до визначення розміру виплати суддівської винагороди у 2025 році. На переконання позивача, дії відповідача є протиправними, що порушують її право як працюючого судді на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 20.05.2025.
08.05.2025 представником відповідача-1 через автоматизовану систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначає, що відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України 2025 рік» встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні. В Законі №4059-ІХ, законодавцем конкретизовано перелік працездатних осіб та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, що у спірному випадку (для суддів) не суперечить Конституції України та Закону № 1402-VIII. Аналіз такого правового регулювання дає підстави для висновку про те, що законодавець чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, установлений на 01 січня відповідного календарного року. При цьому порівняльний аналіз змісту норм пункту 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 7 Закону №4059-ІХ (в частині встановлення розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді) дає підстави для висновку, що норму пункту 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII та норму Закону №4059-ІХ (у вказаній частині) викладено в різному формулюванні, але при однаковому розумінні розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто за обома цими нормами базовий розмір посадового окладу судді визначається з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений станом на 01 січня 2025 року. Таким чином, наявність в статті 7 Закону №4059-ІХ формулювання «який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» лише вказує на випадок застосування такого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року, в контексті якого вжито це формулювання. Так, Законом № 1402-VIII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів. Також, слід зазначити, що кількісна складова прожиткового мінімуму не зменшувалася, та не змінювалася у 2025 році. Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Таким чином, позивачу як нараховувалося, так і виплачувався 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом № 1402-VIII. Разом з тим, зазначений Закон №4059-ІХ в судовому порядку не скасовувався, неконституційним не визнавався та є чинним. Фінансування за КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода» у 2025 році, здійснюється згідно, затвердженого Державною судовою адміністрацією України кошторису та плану асигнувань на 2025 рік. Кошторисом ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на 2025 рік, затвердженим ДСА України, видатки на оплату праці, у т.ч. суддівської винагороди, передбачені, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2102,00 грн, з урахуванням ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік». Таким чином, Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2025 рік). Із врахуванням вищевикладеного, Територіальне управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області - як розпорядник бюджетних коштів не могло виплачувати позивачу суддівську винагороду (протягом спірного періоду) понад виділені йому для цього бюджетні асигнування, на власний розсуд вирішуючи, який нормативно-правовий акт потрібно виконувати, адже є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
13.05.2025 позивачем подано до суду відповідь на відзив відповідача-1, в якій вказано, що посилання відповідача-1 на Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII. Оскільки, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», який необхідно вважати загальними нормами (lex generalis).
Ухвалою суду від 05.05.2025 відповідачу-2 було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Адміністративний позов з додатками та копія ухвали від 05.05.2025 отримані відповідачем в системі «Електронний суд» 30.04.2025 та 05.05.2025 відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Відповідно до ч. 7 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З аналізу наведених норм законодавства встановлено, що у випадку реєстрації учасника судового процесу в системі «Електронний суд», суд повідомляє вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі.
Суд вважає відповідача-2 належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
Відповідачем-2, на виконання ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В підготовче засідання, призначене на 20.05.2025, представники сторін не прибули, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
В позовній заяві позивач просила здійснювати розгляд справи за її відсутності.
У відзиві представник відповідача-1 просив проводити розгляд справи за його відсутності.
Судом закрито підготовче провадження та перейдено до розгляду справи по суті.
У відповідності до вимог ст. ст. 205, 243 Кодексу адміністративного судочинства України судом розглянуто справу у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 працює суддею Вільногірського міського суду Дніпропетровської області з 10.02.2014 по день звернення до суду з позовом.
У відповідності до наказу голови Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 10.02.2014 року №1-К, на підставі Указу Президента України від 17.01.2014 №13/2014 «Про призначення суддів, ОСОБА_1 приступила до виконання обов'язків на посаді судді з 10.02.2014 року.
Цим же наказом голови Вільногірського міського суду Дніпропетровської області, позивачу встановлена щомісячна доплата за наукову ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15% посадового окладу судді.
В подальшому згідно Указу Президента від 16.10.2024 №718/2024 «Про призначення суддів» та на підставі наказу голови суду від 16.10.2024 №76-К, ОСОБА_1 приступила до виконання судді Вільногірського міського суду Дніпропетровської області з 16.10.2024. Цим же наказом голови Вільногірського міського суду Дніпропетровської області, позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу.
За період з 01.01.2025 по 31.03.2025 відповідач-1 (в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України) нарахував позивачеві суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2025 року", в розмірі 2102,00 гривні, що передбачено положеннями ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", що підтверджується розрахунками суддівської винагороди, наявними в матеріалах справи.
Вважаючи протиправними дії відповідача-1 щодо неналежного проведеного розрахунку суддівської винагороди та протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди, позивач звернулася до суду з цим позовом за захистом порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Спеціальним законом з питання визначення суддівської винагороди є Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), ч.1 ст.135 якого передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Як передбачено приписами ст. 4 Закону №1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом, а зміни можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону №1402-VIII.
Положеннями ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII (що за рішенням Конституційного Суду від 11 березня 2020 року у справі №4-р/2020 діє в редакції Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України") базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Положеннями ч. 4 ст. 135 Закону №1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, встановленого частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Відповідно до ч. 5 ст. 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Приписами ст. 136 Закону №1402-VIII визначено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
Згідно з ч. 9 ст. 135 Закону №1402-VIII передбачено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" встановлено, що у 2025 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2920 гривень, дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня; осіб, які втратили працездатність, який застосовується для визначення розміру доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення, в тому числі за рішеннями суду, - 1600 гривень.
Спірним у межах цієї справи є питання застосування до розрахунку суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді у період з 01.01.2025 по 31.03.2025 в розмірі 2102 грн.
Суддівську винагороду позивача за оскаржуваний період обчислено, виходячи з приписів абз. 5 ст. 7 "Про Державний бюджет України на 2025 рік", з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Суд зауважує, що наведені приписи Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивача, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області діяло на законних підставах.
Суд також зазначає, що безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас, законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Суд зазначає, що з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24 зробила правовий висновок, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Велика Палата Верховного Суду нагадала, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останні правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
Результатом вирішення спору у справі №240/9028/24 була, у тому числі, відмова у задоволенні позовних вимог про стягнення суми суддівської винагороди за період з 27.12.2023 до 08.02.2024, що, за твердженнями позивача у справі №240/9028/24, мала обчислюватися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2023 року (2684 грн) та на 1 січня 2024 року (3028 грн).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи наведене, суд робить висновок, що здійснюючи позивачу нарахування та виплату суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області діяло правомірно.
Як наслідок, судом не встановлено протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.01.2025 по 31.03.2025, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році у розмірі 3028,00 грн.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, робить висновок, що позовна заява не підлягає задоволенню.
Зважаючи на відмову у задоволенні позову та звільнення позивача від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (просп. Дмитра Яворницького, буд. 57, кім. 301, м. Дніпро, 4902700, код ЄДРПОУ 26239738), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський