Справа № 620/6669/24 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.
23 травня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Штульман І.В.,
суддів - Кобаля М.І., Черпака Ю.К.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
У травні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в Чернігівський окружний адміністративний суд з позовом до військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач-1, в/ч НОМЕР_2 ), військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-2, в/ч НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 01 лютого 2020 року по 07 лютого 2024 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок за період з 01 лютого 2020 року по 07 лютого 2024 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказав на порушення відповідачами чинного, на момент виникнення спірних правовідносинах, законодавства України, що стало підставою для звернення до суду.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року, з врахуванням ухвали від 09 серпня 2024 року про виправлення описки, позов задоволено повністю:
- визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 01 лютого 2020 року по 10 квітня 2024 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату за період з 01 лютого 2020 року по 10 квітня 2024 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01 січня 2024 року, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись з рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року, представник в/ч НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 повністю. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що військова частина НОМЕР_1 не має свого фінансово-економічного органу та, відповідно не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів третього рівня, вона знаходиться на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2 . Представник відповідача-2 підкреслює, що обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням має здійснюватися з використанням величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Не погоджуючись з рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року, представник в/ч НОМЕР_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_2 повністю. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано, що за усталеною практикою Верховного Суду обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням має здійснюватися з використанням величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Представник відповідача-1 звертає увагу, що з 20 травня 2023 року законодавцем визначено сталу величину обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням - 1762 грн.
05 серпня 2024 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційні скарги, в якому просив апеляційні скарги в/ч НОМЕР_2 та в/ч НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду - без змін. Свою позицію позивач ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що грошове забезпечення та інші виплати проведені йому в період з 01 лютого 2020 року по 10 квітня 2024 року підлягають перерахунку із застосуванням прожиткового мінімуму на відповідний рік.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
За приписами частини другої статті 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 15 липня 2015 року по 10 квітня 2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 08 квітня 2024 року №275 підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) (а.с.13).
Згідно витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10 квітня 2024 року №93 підполковника ОСОБА_1 з 10 квітня 2024 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.14).
Відповідно до грошового атестата від 11 квітня 2024 року №447, виданого в/ч НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ), позивачу ОСОБА_1 виплачено, зокрема, 78096,75 грн компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік (45 календарних днів); 78096,75 грн компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік (45 календарних днів); 19090,32 грн компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік (11 календарних дні); 218670,93 грн компенсації за невикористані додаткові відпустки учаснику бойових дій за 2016-2024 роки (а.с.15-зворот).
Крім того, разом з грошовим атестатом позивачу ОСОБА_1 надано довідку від 11 квітня 2024 року №448 про отримане ним грошове забезпечення в період з квітня 2022 року по березень 2024 року. Із змісту вказаної довідки вбачається, що при її розрахунку використовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, а саме 1762 грн (а.с.16).
Вважаючи протиправними такі дії відповідачів, ОСОБА_1 звернувся в Чернігівський окружний адміністративний суд з цим позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , Чернігівський окружний адміністративний суд 28 червня 2024 року дійшов висновку, що відповідач-1, застосовуючи при розрахунку показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року, замість показника відповідного календарного року, здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу за період з 01 лютого 2020 року по 10 квітня 2024 року з порушенням норм чинного законодавства.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду виходить з наступного.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1).
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців (пункт 1).
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 2).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (пункт 3).
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункт 3).
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (пункт 4).
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (пункт 4).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що держава гарантує достатнє забезпечення військовослужбовців в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. При цьому, до складу такого забезпечення входить матеріальне, грошове та інші його види. У свою чергу, встановлюючи такі гарантії, держава окремими актами визначає особливості їх надання, обчислення, врахування тощо, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне при вирішенні цього спору окремо зупинитися на кожній із заявлених у позовній заяві вимог.
Щодо рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_2 та в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 лютого 2020 року по 10 квітня 2024 року, без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та зобов'язання в/ч НОМЕР_2 та в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01 лютого 2020 року по 10 квітня 2024 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на відповідний рік на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Як вже було зазначено вище, статтею 9 Закону №2011-ХІІ регламентовані питання гарантування державою достатнього матеріального і грошового забезпечення військовослужбовців, складові їх грошового забезпечення.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України 30 серпня 2017 року прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 (у первинній редакції) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Постанова №704 набрала чинності з 01 березня 2018 року.
Разом з тим, 24 лютого 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103 і з цієї дати фактично відновлено дію пункту 4 Постанови №740 у первісній редакції, тобто розрахунковою величиною є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
З огляду на вказане, з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови №704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103.
На момент набрання чинності Постановою №704 пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно указаного вище пункту 6 Постанови №103.
Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови №704, у зв'язку з прийняттям Постанови №103 не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови №704 в редакції, викладеній згідно пункту 6 Постанови №103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року №1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 року №1644 і від 30 серпня 2017 року №704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 у новій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови №704.
При цьому, як вже було встановлено раніше, ще до прийняття зазначеної постанови Урядом України 28 жовтня 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнав протиправним і нечинним пункт 6 Постанови №103.
Відтак, з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови №704, тобто та, яка була до внесення змін згідно пункту 6 Постанови №103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови №704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови №704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
Аналогічна позиція щодо застосування указаних норм права у поєднанні з правовими наслідками, пов'язаними з прийняттям судом рішення у справі №826/6453/18, висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 15 березня 2023 року у справі №420/6572/22.
Суд також підкреслює, що Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21 сформулював наступні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
"(1) з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням."
Такий самий підхід Верховний Суд застосував також у справах №420/18318/23 (постанова від 05 червня 2024 року), №240/16735/21 (постанова від 25 квітня 2024 року).
Судом враховується, що 20 травня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 (далі - Постанова №481) «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704», пунктом 2 якої внесено зміну до пункту 4 Постанови №704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, починаючи з 20 травня 2023 року пункт 4 Постанови №704 було викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня відповідного календарного року при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема довідки від 03 травня 2024 року №502, виданої командиром в/ч НОМЕР_2 , щодо розміру грошового забезпечення нарахованого колишньому військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 підполковнику ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2020 року по 10 квітня 2024 року (а.с.38-39; далі - Довідка від 03 травня 2024 року), посадовий оклад ОСОБА_1 та його оклад за військовим званням з 01 лютого 2020 року по 10 квітня 2024 року розрахований шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, а в період з 20 травня 2023 року по 10 квітня 2024 року, виходячи з розміру 1762 грн.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що посадовий оклад позивача ОСОБА_1 , його оклад за військовим званням з 01 лютого 2020 року і до 19 травня 2023 року розрахований неправильно, адже повинен був визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.
Водночас, розрахунок грошового забезпечення позивача ОСОБА_1 за період з 20 травня 2023 року по 10 квітня 2024 року здійснений в/ч НОМЕР_2 виходячи з розміру 1762 грн, тобто правильно та з урахуванням чинного, починаючи з 20 травня 2023 року, законодавства.
Враховуючи викладене вище, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню, а позовні вимоги ОСОБА_1 - частковому задоволенню за період з 01 лютого 2020 року по 19 травня 2023 року.
Щодо рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року в частині визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_2 та в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та зобов'язання в/ч НОМЕР_2 та в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2020 року по 10 квітня 2024 року одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на відповідний рік, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до пункту 1 розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260), військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно абзацу дев'ятого підпункту 2 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначено частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», під час дії особливого періоду та воєнного стану.
Отже, ОСОБА_1 передбачена одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 50 відсотків його місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Абзацами першим-другим пункту 5 розділу XXXII Порядку №260 передбачено, що одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.
Отже, одноразова грошова допомога при звільненні розраховується виходячи з розміру місячного грошового забезпечення за останньою займаною посадою.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 08 квітня 2024 року №275 підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років).
Із змісту грошового атестата від 11 квітня 2024 року вбачається, що при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні відповідач-2 виходив з розміру 1762 грн.
Враховуючи те, що позивача ОСОБА_1 було звільнено з військової служби 10 квітня 2024 року, а посадовий оклад та оклад за військовим звання у період з 20 травня 2023 року по 10 квітня 2024 року були розраховані у відповідності до вимог чинного законодавства, то і одноразова грошова допомога нараховано правильно. З огляду на вищевикладене, в/ч НОМЕР_2 було правомірно проведено розрахунок ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні та виплачено її в належному розмірі. Таким чином протилежний висновок суду першої інстанції є помилковим, а позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо рішення суду першої інстанції від 28 червня 2024 року в частині визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_2 та в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та зобов'язання в/ч НОМЕР_2 та в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на відповідний рік на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Порядку №260, Постанови №704 та Постанови №481.
Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно частини третьої статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
У свою чергу, порядок виплати грошової допомоги для оздоровлення на час виникнення спірних у цій справі правовідносин регламентовано розділом XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260.
Так, пунктом 1 указаного розділу Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 2 розділу ХХІІІ Порядку №260 грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
За правилами абзацу першого пункту 6 розділу ХХІІІ Порядку №260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Отже, розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Як вбачається з Довідки від 03 травня 2024 року, позивачу ОСОБА_1 грошова допомога для оздоровлення надавалася у червні 2020 року, лютому 2021 року, березні 2022 року, березні 2023 року та лютому 2024 року.
Внаслідок того, що посадовий оклад та оклад за військовим званням за період з 01 лютого 2020 року по 19 травня 2023 року були розраховані ОСОБА_1 неправильно, так як розмір грошової допомоги для оздоровлення позивачу визначався виходячи, зокрема, з посадового окладу та окладу за військовим званням, то розрахунок такої у згаданий період було проведено відповідачем-2 з порушенням вимог чинного законодавства.
З урахуванням наведеного, грошова допомога для оздоровлення, яку було виплачено позивачу ОСОБА_1 у червні 2020 року, лютому 2021 року, березні 2022 року та березні 2023 року підлягає перерахунку.
Водночас, враховуючи те, що з 20 травня 2023 року по 10 квітня 2024 року грошове забезпечення позивача ОСОБА_1 було розраховано правильно, відповідно грошова допомога на оздоровлення у лютому 2024 року була виплачена йому у належному розмірі.
Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині виплати грошової допомоги на оздоровлення за період з 01 лютого 2020 року по 19 травня 2023 року.
Щодо рішення Чернігівського окружного адміністративного суду в частині визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_2 та в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022 роки, без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та зобов'язання в/ч НОМЕР_2 та в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на відповідний рік на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Порядок виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань регламентовано розділом XXIV Порядку №260, пунктом 1 якого передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно пункту 2 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, прийнятим (призваним) на військову службу із запасу, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується в календарному році, у якому вони призначені та вступили до виконання обов'язків за посадами.
Відповідно до абзаців першого, третього пункту 7 розділу XXIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
За приписами пункту 9 розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Разом з тим, з Довідки від 03 травня 2024 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 отримував матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у листопаді 2020 року, грудні 2021 року та листопаді 2022 року.
Враховуючи вищевикладене та те, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань визначається з місячного грошового забезпечення, одними із складових якого є посадовий оклад та оклад за військовим званням, які, як встановлено раніше, у період з 01 лютого 2020 року по 19 травня 2023 року були розраховані неправильно, суд апеляційної приходить до висновку, що надана позивачу ОСОБА_1 матеріальна допомога нарахована та виплачена у неналежному розмірі, а тому підлягає перерахунку.
Щодо рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_2 та в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2020 року по 10 квітня 2024 року грошової компенсації за невикористані календарні дні основної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та зобов'язання в/ч НОМЕР_2 та в/ч НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок за період грошової компенсації за невикористані календарні дні основної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на відповідний рік на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Абзацами першим, другим пункту 3 розділу ХХХІ Порядку №260 передбачено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення з військової служби у військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) виникає право, зокрема, на грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з грошового атестату від 11 квітня 2024 року, підполковнику ОСОБА_1 при звільненні було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2024 рік та невикористаних додаткових відпусток за 2016-2024 роки.
Викладене свідчить, що в/ч НОМЕР_2 у квітні 2024 року було виплачено позивачу ОСОБА_1 грошову компенсацію з урахуванням чинного на момент розрахунку законодавства (виходячи з розміру 1762 грн), а відтак позовні вимоги в указаній частині задоволенню не підлягають.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на викладене вище, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що при розгляді цієї справи суд першої інстанції не врахував зміни в законодавстві, внаслідок чого дійшов до помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, а відтак рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року підлягає скасуванню із прийняттям нового про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи пунктів 1, 4 частини першої статті 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального і процесуального права, що стали підставою для невірного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає за необхідне апеляційні скарги в/ч НОМЕР_1 та в/ч НОМЕР_2 задовольнити частково, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року - скасувати.
Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги військової частини НОМЕР_2 та НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року у справі №620/6669/24 - скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 лютого 2020 року по 19 травня 2023 року без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) здійснити виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) грошового забезпечення за період з 01 лютого 2020 року по 19 травня 2023 року з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення у червні 2020 року, лютому 2021 року, березні 2022 року, березні 2023 року без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) здійснити виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) грошової допомоги на оздоровлення у червні 2020 року, лютому 2021 року, березні 2022 року, березні 2023 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у листопаді 2020 року, грудні 2021 року та листопаді 2022 року без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) здійснити виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у листопаді 2020 року, грудні 2021 року та листопаді 2022 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач І.В. Штульман
Судді М.І. Кобаль
Ю.К. Черпак