Справа № 640/1845/20
20 травня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.
за участю секретаря Коренко Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2022 року у справі №640/1845/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування наказу в частині, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Офісу Генерального прокурора (також далі - відповідач) про визнання протиправним і скасування пункту 1 наказу від 20 грудня 2019 року №1185-вк, поновлення на відповідній (рівнозначній) посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позовних вимог зазначає про відсутність в оскаржуваному наказі правової визначеності щодо підстав звільнення позивача з посади заступника начальника організаційно-методичного відділу управління забезпечення діяльності військових прокуратур Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України. Також вказує на відсутність у Генерального прокурора повноважень щодо звільнення прокурорів з військової служби.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 15 червня 2022 року скасував рішення в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним і скасування пункта 1 наказу Генерального прокурора №1185-вк від 20 грудня 2019 року в частині звільнення ОСОБА_1 з 31 грудня 2019 року з військової служби відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я).
Позов ОСОБА_1 у цій частині задовольнив.
Визнав протиправним і скасував пункт 1 наказу Генерального прокурора №1185-вк від 20 грудня 2019 року в частині звільнення ОСОБА_1 з 31 грудня 2019 року з військової служби відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я).
У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2021 року залишив без змін.
31.03.2023 до Шостого апеляційного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про перегляд за виключними обставинами постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2022 у справі № 640/1845/20, відповідно до п.1 ч. 5 ст. 361 КАС України.
Заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами обґрунтована тим, що Рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2023 від 01 березня 2023 року (надалі - рішення № 1-р(ІІ)/2023) визнано неконституційним пункт 6 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-IX. Згідно з вказаним пунктом 6 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Позивач зазначає, що його було звільнено з посади прокурора, на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Враховуючи те, що положення Закону №113-ІХ, на підставі якого позивач був персонально попереджений про звільнення визнано неконституційним, він вважає, що отримав право на звернення з відповідною заявою про перегляд за виключними обставинами постанови, та просить суд скасувати вказану постанову та ухвалити нову, якою даний позов задоволено повністю.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2023 року відкрито провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2022.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2025 року призначено розгляд заяви у відкритому судовому засіданні.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи та обґрунтування заяви, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до норм п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 361 КАС України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно зі ст. 362 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати заяву про перегляд судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до норм п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України, підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Частиною шостою статті 361 КАС України, встановлено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 365 КАС України, заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною 2, пунктами 1, 2 частини 5 статті 361 згаданого Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині 1 згаданої статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.
Колегією суддів досліджено, що заявник визначає підставою для перегляду ухваленого у цій справі судового рішення, наявність виключної обставини, передбаченої пунктом 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, а саме, встановлену Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Так, рішенням № 1-р(ІІ)/2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 6 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX, відповідно до якого, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
У спірному випадку постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2022, яку просить переглянути заявник, у зв'язку з виключними обставинами, частково задоволено позовні вимоги, а саме:
- визнано протиправним і скасовано пункт 1 наказу Генерального прокурора №1185-вк від 20 грудня 2019 року в частині звільнення ОСОБА_1 з 31 грудня 2019 року з військової служби відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я).
Тобто, дана постанова, є судовим рішенням, яким позов задоволено частково, відповідно вона підлягає примусовому виконанню.
У свою чергу, словосполучення "ще не виконане", яке вживається у п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України, не передбачає множинного тлумачення або множинного його розуміння, а також "розширеного тлумачення". Вказана процесуальна норма має імперативний характер, є чіткою та не може бути застосована інакше ніж це передбачено процесуальним законодавством.
Як було встановлено у судовому засіданні, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2022 року було виконано, а саме скасовано пункт 1 наказу Генерального прокурора №1185-вк від 20 грудня 2019 року в частині звільнення ОСОБА_1 з 31 грудня 2019 року з військової служби відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я).
Верховним судом ухвалою від 02.08.2022 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування наказу в частині, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
А тому вказана постанова відповідно до пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України - не може переглядатися за виключними обставинами.
Так, позивач фактично просить переглянути за виключними обставинами в порядку ст. 361 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції, яке вже виконано, тому, постанова суду апеляційної інстанції не передбачає механізму примусового виконання.
Також, колегією суддів у судовому засіданні з постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2022 року встановлено, що як на підставу для скасування суд вказав, що за приписами частини 1 статті 9 Закону №1697-VII, у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року №113-IX, Генеральний прокурор України наділений повноваженнями призначати на посади та звільняти з посад прокурорів Генеральної прокуратури України у випадках та порядку, встановлених цим Законом.
Натомість, ані Конституція України, ані Закони України №1697-VII, №2232-XII та/або Положення 1153/2008, не наділяють Генерального прокурора повноваженнями, зокрема, звільняти з військової служби військовослужбовців, відряджених до штату Генеральної прокуратури України.
Проте Генеральний прокурор не маючи на те повноважень, наказом №1185-вк від 20 грудня 2019 року позивача фактично повторно звільнив з військової служби відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я).
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2022 року скасовано Наказ від 20.12.2019 №1185-вк.
Також, колегія суддів дослідила Наказ №1490ц від 11.06.2020 року «Про внесення змін до наказу Генерального прокурора від 20.12.2019 року №1185-вк», яким внесено зміни до пункту 1 наказу та викладено в такій редакції:
«Полковника юстиції ОСОБА_1 , якого наказом Міністерства оборони України від 13.12.2019 №709 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»(за станом здоров'я), з 31 грудня 2019 року звільнити з посади заступника начальника організаційно-методичного відділу управління забезпечення діяльності військових прокуратур Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, виключити зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Відповідно до рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 квітня 2021 року у справі №640/18117/20 залишеного постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року без змін, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 11 червня 2020 року №1490ц «Про внесення змін до наказу Генерального прокурора від 20 грудня 2019 року №1185-к».
Постановою Верховного суду від 29.02.2024 року касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі №640/18117/20 - скасовано.
Ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу - відмовлено.
Тобто, Наказ Генерального прокурора від 11 червня 2020 року №1490ц «Про внесення змін до наказу Генерального прокурора від 20 грудня 2019 року №1185-к» визнано законним та діючим.
Проте, Наказ Генерального прокурора від 11 червня 2020 року №1490ц «Про внесення змін до наказу Генерального прокурора від 20 грудня 2019 року №1185-к» не може діяти, оскільки основний Наказ Генерального прокурора від 20 грудня 2019 року №1185-к скасовано.
З вказаного вище вбачається, що посилання ОСОБА_1 на рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 №1-р(ІІ)/2023 (яким визнано таким, що не відповідає конституції України (є неконституційним) п. 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ) є безпідставним, оскільки суд під час розгляду справи не застосовував вищевказаний пункт при вирішенні спірних правовідносин.
Також, суд зауважує, що згідно з частиною 1 статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Частиною другою статті 152 Конституції України, визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій), вказав про те, що: частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
У рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України зазначив про те, що: незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тобто, рішення Конституційного Суду України не має ретроспективної (ретроактивної) дії та поширюється лише на правовідносини, які виникли після його ухвалення.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2023 від 01 березня 2023 року, пункт 6 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-IX, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України згаданого Рішення. Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передовсім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням у справі.
Із наведених мотивів необхідно також зауважити, що пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX, який визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року № 1-р(II)/2023, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, що, своєю чергою, має значення для вирішення наступних справ та не може бути підставою для перегляду (зміни) правової позиції суду в спорі, щодо якого постановлене остаточне судове рішення.
Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в ухвалі Верховного Суду від 09.05.2023 у справі № 380/21729/21, а також в постанові Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.07.2023 у справі № 818/1793/18.
Також, колегією суддів враховується і правова позиція Верховного Суду, висловлена в подібних правовідносинах в ухвалі від 28.09.2023 у справі № 580/1452/20, від 23.05.2023 у справі № 640/23420/19.
Суд вважає помилковими доводи про те, що рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року №1-р(ІІ)/2023 (справа №3-5/2022(9/22)) має ретроспективну дію, оскільки правовідносини звільнених прокурорів з Офісом Генерального прокурора продовжуються, та зазначає, що дія рішення Конституційного Суду України поширюється лише на правовідносини, які виникли після його ухвалення, і обставини щодо масового очікування прокурорів на рішення Конституційного Суду у справі №1-4/2020(116/20) та наявності конституційних скарг звільнених прокурорів до Конституційного Суду, жодним чином не змінюють порядок його дії.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 600/1450/20-а.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 368 КАС України, за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.
За частиною першою статті 369 КАС України, у разі відмови у задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 248, 311, 361, 366, 368, 369 КАС України, колегія суддів,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2022 року у справі №640/1845/20 за виключними обставинами - відмовити.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2022 - залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з дати її постановлення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 329 - 331, 369 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
А.Ю. Кучма
Повне судове рішення складено « 26» травня 2025 року.