27 травня 2025 року м. Дніпросправа № 280/7436/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року (суддя Сіпака А.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 262140001168 від 18.07.2024;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) період роботи з 19.07.1988 по 15.08.1994 на Спільному радянсько-угорському підприємстві «Інтеркомп'ютер» з подальшим перерахунком його пенсії з дати її призначення 22.05.2019.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України 10.07.2024 звернувся з заявою щодо перерахунку пенсії. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області було надано відповідь, а саме рішення про відмову у перерахунку пенсії № 262140001168 від 18.07.2024. Із оскаржуваним рішенням відповідача позивач не згоден, вважаючи його незаконним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з даною позовною заявою до суду.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у перерахунку пенсії №262140001168 від 18.07.2024.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , який дає право на призначення/перерахунок пенсії, період роботи 19.07.1988 по 15.08.1994, а також повторно розглянути первинну заяву ОСОБА_1 за призначенням/перерахунком пенсії та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржником зазначено, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 19.07.1988 по 15.08.1994 згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки назва підприємства при прийнятті на роботу не відповідає назві підприємства при звільненні. Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 19.07.1988 прийнято на роботу в радянсько-угорське підприємство «Інтеркомп'ютер» та 15.08.1994 звільнено з підприємства «СП «Інтеркомп'ютер - Донецьк»; записи про прийняття та звільнення завірені однією печаткою, документи про реорганізацію або перейменування підприємства відсутні. Тому для зарахування даного періоду роботи до страхового стажу необхідно надати уточнюючу довідку з місця роботи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 10.07.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Пенсійного фонду України з заявою щодо перерахунку пенсії.
Розглянувши заяву та надані документи за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийнято рішення № 262140001168 від 18.07.2024 про відмову позивачу у перерахунку пенсії оскільки, згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 19.07.1988 прийнято на роботу в радянсько-угорське підприємство «Інтеркомп'ютер» та 15.08.1994 звільнено з підприємства «СП «Інтеркомп'ютер - Донецьк»; записи про прийняття та звільнення завірені однією печаткою, документи про реорганізацію або перейменування підприємства відсутні. Тому для зарахування даного періоду роботи до страхового стажу необхідно надати уточнюючу довідку з місця роботи.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закону № 1058-IV), визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №1058-ІV за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач 10.07.2024 звернувся до Пенсійного фонду України з заявою щодо перерахунку пенсії.
Розглянувши заяву та надані документи за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийнято рішення № 262140001168 від 18.07.2024 про відмову позивачу у перерахунку пенсії оскільки, згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 19.07.1988 прийнято на роботу в радянсько-угорське підприємство «Інтеркомп'ютер» та 15.08.1994 звільнено з підприємства «СП «Інтеркомп'ютер - Донецьк»; записи про прийняття та звільнення завірені однією печаткою, документи про реорганізацію або перейменування підприємства відсутні. Тому для зарахування даного періоду роботи до страхового стажу необхідно надати уточнюючу довідку з місця роботи.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач безпідставно прийняв рішення № 262140001168 від 18.07.2024, з огляду на таке.
Згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач з 19.07.1988 прийнятий на посаду ведучого програміста в відділ програмування № 4 (наказ № 5-к від 27.07.1988), 15.08.1994 - згідно ч. 5 ст. 36 КзпП України звільнений за переведенням в приватне підприємство «Інформаційні технології» («Infoware Multimedia») (наказ № 18-к від 15.08.1994).
Так, відповідно до положень статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У пункті 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що на момент заповнення трудової книжки позивача, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162.
У подальшому діяв наказ «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.93.
Відповідно до пункту 1.1 наказу «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.93, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно п. 2.4 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, обов'язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації, а не на власника трудової книжки.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, зокрема призначення пенсії.
Також, така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19.
Крім цього, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
На думку суду апеляційної інстанції, зазначені в рішенні про відмову в призначенні пенсії недоліки носять формальний характер, оскільки наведені в трудовій книжці записи є чіткими та не містять ні виправлень, ні інших позначень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
При цьому, відповідач не був позбавлений права, в разі наявності певних розбіжностей у документах, чи відсутності окремих документів в архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, які містять відомості про періоди роботи, характер праці, тривалість трудоднів тощо. У спірному випадку орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для вжиття необхідних заходів щодо встановлення наявності чи відсутності у позивача трудового стажу за спірні періоди роботи позивача.
Однак, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача.
Також, слід зазначити, що не зарахування спірного стажу буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
В контексті обставин цієї справи та доводів пенсійного органу, покладених ним в основу свого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, колегія суддів враховує й те, що за частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У даному випадку матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу позивача.
Відтак, роблячи висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу певних періодів роботи з огляду на наявність дефектів у заповненні трудової книжки позивача (у здійсненні записів у ній), Відповідач переклав тягар доказування на позивача, що не узгоджується із завданням адміністративного судочинства. По суті як орган Пенсійного фонду, вирішуючи цей спір, свою позицію побудував виключно на припущеннях (сумнівах) щодо непідтвердження наявності у позивача страхового (трудового) стажу у певні періоди.
Колегія суддів зазначає, що хоча й витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання обов'язку доказування, надання відомостей на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду №120/8471/23 від 31.01.2025.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належним способом захисту права позивача, що відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, є зобов'язання відповідача зарахувати до стажу роботи спірні періоди, а також повторно розглянути первинну заяву ОСОБА_1 за призначенням/перерахунком пенсії та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров