27 травня 2025 р. Справа № 520/12519/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., м. Харків, повний текст складено 17.01.25 у справі № 520/12519/24
за позовом ОСОБА_1
до Національного університету цивільного захисту України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Національного університету цивільного захисту України (далі за текстом також - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 30.11.2018;
- зобов'язати Національний університет цивільного захисту України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року; з 01.03.2018 по 30.11.2018 з застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січня 2008 року.
Зобов'язано Національний університет цивільного захисту України провести нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січня 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 із застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин не враховано, що нормами абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції що набрала чинності з грудня 2015 року) запроваджено нові єдині підходи щодо розрахунку індексації (які полягали в тому, що для виплати індексації-різниці потрібно враховувати розмір підвищення грошового доходу та суму індексації, що склалася у місяці підвищення посадових окладів, і встановити, чи перевищує розмір підвищення - суму індексації).
За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати судове рішення в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він з доводами апеляційної скарги не погоджується, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Національному університеті цивільного захисту України у Харківській області та з 22.06.2020 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
У зв'язку з тим, що за період з 01.01.2016 по 22.06.2020 позивачу була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення не в повному обсязі, представник позивача звернувся до відповідача з вимогою про проведення індексації грошового забезпечення, з урахуванням відрахувань, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за № 1078, з визначенням базового місяця січень 2008 року та березень 2018 року.
Відповідач не здійснив належних нарахувань індексації.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Дійшовши висновку про протиправність бездіяльності щодо невиплати відповідачем в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січня 2008 року, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги у відповідній частині.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 із застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, суд першої інстанції виходив з того, матеріали справи не містять довідок про розмір грошового забезпечення позивача за 2018-2020 роки, що унеможливлює здійснення відповідних розрахунків та розгляду заявлених позовних вимог по суті, відтак наразі відсутні підстави для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та доводам учасників справи в цій частині, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі-Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Отже, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Положеннями статті 4 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ст. 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Водночас у силу вимог ст. ст. 18, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 року № 2017-III індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення. Згідно з пунктом 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок № 1078.
З 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.
Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи "поточної" та "індексації-різниці". Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку № 1078).
Щодо "фіксованої" суми індексації, то слід зазначити, що у період існування спірних правовідносин Закон №1282-XII і Порядок №1078 такого поняття не містили.
Цей термін фігурував у додатку 4 до Порядку №1078 у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Проте, Постановою Уряду №1013 від 9 грудня 2015 року цей Додаток викладений у новій редакції і з 1 грудня 2015 року у цьому Додатку, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
Зазначені висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21.
Між тим з 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації - різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 до 01.04.2021, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації - різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 дає суду підстави для висновку, що нарахування й виплата індексації - різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Ураховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
Стосовно дискреційних повноважень Верховний Суд неодноразово зазначав, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один із правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку (до прикладу, постанови Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №802/412/17-а, від 11.04.2018 у справі №806/2208/17).
З наведеного вбачається, що у спірному періоді повноваження державних органів щодо визначення "місяця підвищення тарифних ставок (окладів)" для цілей застосування Порядку №1078 (із змінами, внесеними Постановою №1013) не були дискреційними, оскільки нормами означеного Порядку встановлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки відповідної установи галузі бюджетної сфери - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 103 відсотки, починаючи з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник, яким для військовослужбовців у спірному періоді був січень 2008 року.
Такі висновки колегією суддів у цій справі зроблено з огляду на правову позицію Верховного Суду щодо застосування вказаних вище норм матеріального права, сформовану, зокрема, в постановах від 23.05.2023 у справі №380/7782/21 і від 18.05.2023 у справі №400/7421/21.
Аналогічні за змістом висновки висловлені Верховним Судом, у постановах від 19.05.2022 у справі №400/103/21, від 31.05.2022 у справах №380/7071/21, №400/4491/20, від 09.06.2022 у справі №600/524/21-а, від 28.09.2022 у справі №560/3965/21, від 21.03.2023 у справі №620/7687/21, від 22.03.2023 у справі №380/1730/22, від 06.04.2023 у справах №380/166/21, №380/12370/21, №380/19089/21, №420/18162/21, від 19.04.2023 у справі №380/10594/21, від 20.04.2023 у справі №320/8554/21, від 27.04.2023 року у справах №380/6869/21, №420/15397/21, від 03.05.2023 у справах №400/5597/20, №160/10790/22, від 04.05.2023 у справі №640/29759/21 та від 10.05.2023 у справі №260/5461/21.
З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова №704, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають підстави для висновку, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу позивача, відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання індексації - різниці, а якщо так, то в якій сумі.
Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Такі висновки враховано у постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі №825/694/17.
Колегія суддів зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:
розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (А);
суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року.
Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації - різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже зазначалося, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації - різниці у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21.
При вирішенні питання про те, чи має позивач право на отримання індексації-різниці з березня 2018 року, колегія суддів зазначає таке.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2025 року витребувано у Національного університету цивільного захисту України довідку про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 за лютий 2018 року та березень 2018 року.
Зі змісту долученої до матеріалів справи копії довідки вбачається, що грошове забезпечення позивача за березень 2018 року склало 8 617,91 грн, а за лютий 2018 року - 8 092,77 грн, при цьому посадовий оклад у березні 2018 року підвищився у порівнянні з посадовим окладом у лютому 2018 року.
Тож розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року становив 525,14 грн (8 617,91 грн - 8 092,77 грн).
У березні 2018 року прожитковий мінімум становив 1762,00 грн, величина приросту індексу споживчих цін 253,30% .
Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується так: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1762,00 грн * 253,30% / 100 = 4463,15 грн).
У силу вимог абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4463,15 грн - 525,14 грн = 3 938,01 грн.
А тому, починаючи з березня 2018 року сума індексації-різниці з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 мала виплачуватися позивачу у сумі 3 938,01 грн до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення з військової частини.
Проте відповідач указаних вимог Порядку №1058 не дотримав, не нарахував та не виплатив позивачу належні суми індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018.
Спірний період з 01.03.2018 по 30.11.2018 включно складає 9 місяців.
Отже, сума індексації-різниці, яка мала бути нарахована та виплачена позивачу, за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 включно, становить: 3 938,01 грн х 9 місяців = 35 442,09 грн.
Обираючи спосіб захисту порушених прав позивача, колегія суддів керується приписами п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, згідно з якими у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
З огляду на зазначене наслідком визнання протиправною бездіяльності відповідача є покладення на нього рішенням суду обов'язку вчинити певні дії, які б відповідали вимогам закону.
Таким обов'язком відповідача у спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у загальній сумі 35 442,09 грн за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Суд першої інстанції в порушення принципу офіційного з'ясування обставин у справі не врахував, що положення статей 9, 77, 80 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.
Разом з цим суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, для належного та ефективного захисту прав та інтересів позивача судам необхідно перевірити обґрунтованість нарахованих позивачем сум індексації, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми (індексації грошового забезпечення), на які позивач має право та які відповідач зобов'язаний нарахувати й виплатити.
У цій постанові Верховний Суд зазначив, що застосований судами спосіб захисту не вносить юридичної визначеності у спірні правовідносини та не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, оскільки суди попередніх інстанцій в ухвалених рішеннях не розрахували та не визначили конкретних сум індексації грошового забезпечення, які відповідач зобов'язаний нарахувати й виплатити позивачу, не перевірили розраховану позивачем суму індексації.
За таких умов Верховний Суд у справі № 400/3826/21 дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення протирічать вимогам частини четвертої статті 242 КАС України і не відповідають завданню адміністративного судочинства, визначеного статтею 2 цього Кодексу.
Отже, висновки суду першої інстанції про те, що оскільки матеріали справи не містять довідок про розмір грошового забезпечення позивача за 2018-2020 роки, що унеможливлює здійснення відповідних розрахунків та розгляду заявлених позовних вимог по суті, то відсутні підстави для задоволення відповідної частин позовних вимог, є помилковими.
Доводи апеляційної скарги позивача щодо зазначених обставин приймаються колегією суддів у якості належних.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права в частині відмови у задоволенні позовних про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 із застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, що є підставою для його скасування в цій частині та прийняття нового рішення про задоволення відповідної частини позовних вимог.
Зважаючи на положення статті 139 КАС України, питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2025 у справі № 520/12519/24 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Національного університету цивільного захисту України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.03.2018 по 30.11.2018 із застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Прийняти у цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Зобов'язати Національний університет цивільного захисту України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.03.2018 по 30.11.2018 із застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, у сумі 35 442 (тридцять п'ять тисяч чотириста сорок дві) грн 09 коп.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк