27 травня 2025 р. Справа № 520/34006/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., м. Харків, повний текст складено 17.02.25 у справі № 520/34006/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі та текстом також - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 2259034-24/20-11 від 28.06.2024;
- стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору 1211,20 грн та правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення, винесене Головним управлінням ДПС у Харківській області, № 2259034-24/20-11 від 28.06.2024, яким ОСОБА_1 визначено суми податку податкового зобов'язання (позитивне значення різниці між сумою загального податкового зобов'язання та загальною сумою сплачених податків та зборів) за 2023 рік у сумі 22127,48 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1 211 грн 20 коп.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, з викладенням у ньому висновків, які не відповідають обставинам справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач наводить обставини справи, доводить, що податкове повідомлення-рішення, винесене Головним управлінням ДПС у Харківській області, № 2259034-24/20-11 від 28.06.2024, є правомірним; не погоджується з розміром витрат на професійну правничу допомогу, стягнутим судом першої інстанції на користь позивача.
За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, Розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 12.03.2003р. №70 членам Колективного сільськогосподарського підприємства «Вільшанське» були передані у приватну власність земельні ділянки за рахунок земельних часток (паїв) КСП «Вільшанське» (а.с. 5).
З додатку до вказаного Розпорядження вбачається, що позивачем було отримано сертифікати серії ХР №0146688, серії ХР №0146835, серії ХР №0146875, серії ХР №0146879, серії ХР №014888, серії ХР №0146941 на 52,69 га землі (35,65 ріллі; 12,96 пасовищ; 4,08 сіножатей) (а.с. 6).
Згідно з інформаційними базами даних ГУ ДПС в автоматичному режимі громадянину ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) за 2023 рік сформоване податкове повідомлення-рішення № 2259034/20-11 від 28.06.2024 за платежем 11011300 (МПЗ) на чотири земельні ділянки сільськогосподарського призначення площами - 13,02 а, 4,14 га, які розташовані на території Солоницівської ТГ Харківської області.
У зв'язку з відсутністю інформації щодо проведеної нормативно-грошової оцінки даних земельних ділянок за 2023 рік розрахунок суми позивачу здійснено з урахуванням показників нормативно грошової оцінки 1 гектара ріллі по Харківській області (п.п. 38-1. 1. 2 п. 38-1 ст. 38-1 Податкового кодексу України).
Скориставшись правом на оскарження рішення Головного управління ДПС у Харківській області у судовому порядку, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із відсутності у відповідача підстав для визначення суми податку податкового зобов'язання позивачу за 2023 рік у сумі 22127,48 грн, з огляду на відсутність правовстановлюючих документів на спірні земельні ділянки.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, та виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України (далі також - ПК України) визначає плату за землю як обов'язковий платіж у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України).
Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) (пп. 14.1.72).
Згідно зі статтею 269 ПК України платниками плати за землю є:
269.1.1 платники земельного податку:
269.1.1.1 власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
269.1.1.2 землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування;
269.1.2. платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.
Відповідно до п. 270.1. ст. 270 ПК України об'єктами оподаткування платою за землю є: 270.1.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності; 270.1.1.2. земельні частки (паї), які перебувають у власності; 270.1.1.3. земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування; 270.1.2. об'єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.
Згідно з п. 271.1 ст. 271 ПК України базою оподаткування є: 271.1.1. нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; 271.1.2. площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено. База оподаткування по земельних частках (паях) визначається згідно із даними земельних ділянок, на які фізичні особи мають право як власники земельних часток (паїв), з урахуванням підпунктів 271.1.1 та 271.1.2 цього пункту.
Законом України від 30.11.2021 за № 1914 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» для платників податків - фізичних осіб, у яких у власності та/або користуванні (оренді, суборенді, емфітевзисі. постійному користуванні) є земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, вводиться поняття мінімального податкового зобов'язання (далі - МПЗ).
Відповідно до п. 64 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України першим роком, за який визначається мінімальне податкове зобов'язання, є 2022 рік.
Пунктами 170.14.3. п.170.14 ст. 170 ПК України визначення загального мінімального податкового зобов'язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб. Мінімальне податкове зобов'язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування.
Відповідно до пп. 170.14.1. п.170.14 ст. 170 ПК України для платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне мінімальне податкове зобов'язання визначається контролюючим органом.
Згідно з п.п. 170.14.5 п. 170.14 ст. 170 ПК України до загальної суми сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів для платника податку - фізичної особи включаються: податок на доходи фізичних осіб (далі - податок) та військовий збір з доходів від продажу власної сільськогосподарської продукції; земельний податок за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь.
Правила обчислення мінімального податкового зобов'язання (далі за текстом - МПЗ) викладені законодавцем у приписах ст.381 ПК України.
Так, відповідно до п.п.381.1.1 ст.381 ПК України МПЗ щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої проведена, обчислюється за формулою: МПЗ = НГОд x К x М / 12, де: МПЗ - мінімальне податкове зобов'язання; НГОд - нормативна грошова оцінка відповідної земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю; К - коефіцієнт, який становить 0,05; М - кількість календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) платника податків.
Згідно з п.п.381.1.2 ст.381 ПК України МПЗ щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої не проведена, обчислюється за формулою: МПЗ = НГО x S x К x М / 12, де: МПЗ мінімальне податкове зобов'язання; НГО - нормативна грошова оцінка 1 гектара ріллі по Автономній Республіці Крим або по області з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю; S - площа земельної ділянки, гектарах; К - коефіцієнт, що становить 0,05; М - кількість календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) платника податків.
Підпунктом 381.1.3. ст.381 ПК України визначено, що при обчисленні мінімального податкового зобов'язання платниками єдиного податку четвертої групи - фізичними особами - підприємцями, які провадять діяльність виключно в межах фермерського господарства, зареєстрованого відповідно до Закону України "Про фермерське господарство", коефіцієнт "К", визначений у підпунктах 381.1.1 і 381.1.2 цього пункту, застосовується у половинному розмірі.
Як зазначено у п.п.381.1.4 ст.381 ПК України, МПЗ визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік.
За правилами п.381.2 ст.381 Податкового кодексу України МПЗ не визначається для: земельних ділянок, що використовуються дачними (дачно-будівельними) та садівничими (городницькими) кооперативами (товариствами), а також набуті у власність/користування членами цих кооперативів (товариств) у результаті приватизації (купівлі/продажу, оренди) у межах земель, що належали цим кооперативам (товариствам) на праві колективної власності чи перебували у їх постійному користуванні; земель запасу; невитребуваних земельних часток (паїв), розпорядниками яких є органи місцевого самоврядування, крім таких земельних часток (паїв), переданих органами місцевого самоврядування в оренду; земельних ділянок зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, які належать фізичним особам на праві власності та/або на праві користування та станом на 1 січня 2022 року знаходилися у межах населених пунктів; земельних ділянок, земельних часток (паїв), за які не нараховувалися та не сплачувалися плата за землю або єдиний податок четвертої групи, що перебувають у консервації, або забруднені вибухонебезпечними предметами, або щодо яких прийнято рішення про надання податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів на підставі заяв платників податків про визнання земельних ділянок непридатними для використання у зв'язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами. МПЗ для земельних ділянок, земельних часток (паїв), передбачених абзацом сьомим цього пункту, не визначається за період, за який не визначається плата за землю або єдиний податок четвертої групи.
Відповідно до п.381.3 ст.381 ПК України у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов'язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з п.381.4 ст.381 ПК України у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, мінімальне податкове зобов'язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов'язання кожного з таких власників або користувачів.
У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року мінімальне податкове зобов'язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік.
Положеннями п.170.14 ст.170 Податкового кодексу України визначені особливості визначення загального мінімального податкового зобов'язання платників податку на доходи фізичних осіб - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь.
Так, згідно з п.п.170.14.1 ст.170 ПК України для платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне мінімальне податкове зобов'язання визначається контролюючим органом.
Відповідно до п.п.170.14.2 ст.170 ПК України у разі передачі таких земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, їх розмір враховується при визначенні загального мінімального податкового зобов'язання орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) таких земельних ділянок у порядку, встановленому цим Кодексом.
За правилами п.п.170.14.3 ст.170 ПК України визначення загального мінімального податкового зобов'язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб.
Мінімальне податкове зобов'язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування.
При обчисленні мінімального податкового зобов'язання нормативна грошова оцінка земельних ділянок застосовується контролюючими органами з урахуванням вимог, встановлених пунктом 271.2 статті 271 цього Кодексу.
У разі державної реєстрації платника податку фізичною особою - підприємцем загальне мінімальне податкове зобов'язання за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, які використовуються таким підприємцем для провадження господарського діяльності, розраховується таким платником у порядку, визначеному пунктом 177.14 статті 177 та статтею 2971 цього Кодексу, з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому відбулася державна реєстрація фізичної особи - підприємця.
Частиною 1 ст. 79 Земельного кодексу України визначено, що земельною ділянкою с частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
За приписами ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Речові права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, виникають з моменту такої реєстрації відповідно до частини 2 статті 3 Закону від 01.07.2004 за №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Державній реєстрації відповідно до частини 1 статті 4 Закону №1952 підлягають: право власності; похідні речові права, зокрема, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; інші речові права відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Отже, законодавством чітко регламентовано порядок набуття права користування на земельну ділянку та момент з якого виникає право користування даною земельною ділянкою.
Враховуючи наведене, у спірних правовідносинах підлягає з'ясуванню питання щодо виникнення у позивача права власності на земельні ділянки.
Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2019 року у справі №120/4362/18-а (адміністративне провадження №К/9901/16831/19) висловив таку позицію:
«За правилами статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Судом установлено, що приймаючи оскаржуване у цій справі податкове повідомлення-рішення № 2259034-24/20-11 від 28.06.2024, контролюючий орган керувався інформацією з Протоколу загальних зборів членів Колективного сільськогосподарського підприємства «Вільшанське» від 18.06.2021, Розпорядженням голови Дергачівської районної державної адміністрації від 12.03.2003 за № 70.
Так, відповідно до Протоколу загальних зборів членів Колективного сільськогосподарського підприємства «Вільшанське» від 18.06.2021, Розпорядженням голови Дергачівської районної державної адміністрації від 12.03.2003 за № 70 погоджено технічну документацію по встановленню меж земельних ділянок для громадян, власників сертифікатів по КСП «Вільшанське» та передано членам КСП «Вільшанське» земельні ділянки у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Водночас Протоколом загальних зборів членів Колективного сільськогосподарського підприємства «Вільшанське» від 18.06.2021 затверджений перелік громадян - власників земельних часток (паїв) КСП «Вільшанське», згідно з яким за ОСОБА_1 значаться дві земельні ділянки - 13,02 га, та 4,14 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, без зазначення кадастрових номерів земельних ділянок.
Разом із тим колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що зазначені документи, а саме розпорядження та протокол, засвідчують лише факт набуття позивачем права на отримання у власність земельних ділянок після виконання положень чинного законодавства.
Визначення площі ділянок і за рахунок яких земель вони буду сформовані, не є само по собі свідченням реалізації цього права, адже в 2023 році кадастрових номерів зазначені земельні ділянки не мали, що засвідчує факт їх фактичної не сформованості і відповідно не створення їх як об?єкту правовідносин.
Судом установлено, що відповідно до листа № ПI-91/0-97/0/63-24 від 13.09.2024 Головного управлінням Держгеокадастру у Харківській області з 24.06.2024 по 11.09.2024 у Державному земельному кадастрі сформовано 420 земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, угіддя - сіножаті та пасовища, розташовані на території Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області на підставі «Технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за рахунок земель сільськогосподарського призначення колективної власності реформованого КСП «Вільшанське», що розташовані за межами населених пунктів на території Солоницівської селищної ради Харківської області».
Згідно з додатком до відповіді, наданої на запит у списку під №№ 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13. 14, 15, 16, 17 та 18, є відомості про реєстрацію шести земельних ділянок площею по 0,68 га та шести земельних ділянок площею по 1,85 га, формування вказаних ділянок відбулось, починаючи з 03.07.2024 по 16.08.2024, в результаті чого позивач реалізував своє право на отримання земельних ділянок шляхом їх визначення (а.с. 9-10).
Право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322080900:05:000:0383 площею 0,68 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) зареєстроване 03.10.2024, підставою для реєстрації права власності вказане рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 20).
Право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322056200:02:000:0473 площею 1,85 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) зареєстроване 03.10.2024, підставою для реєстрації права власності вказане рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 20 зворот).
Право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322080900:05:000:0362 площею 0,68га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) зареєстроване 03.10.2024, підставою для реєстрації права власності вказане рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 21).
Право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322056200:02:000:0466 площею 1,85га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) зареєстроване 03.10.2024, підставою для реєстрації права власності вказане рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 21 зворот).
Право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322080900:05:000:0378 площею 0,68 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) зареєстроване 03.10.2024, підставою для реєстрації права власності вказане рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 22).
Право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322056200:02:000:0484 площею 1,85 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) зареєстроване 03.10.2024, підставою для реєстрації права власності вказане рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 22 зворот).
Право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322080900:05:000:0355 площею 0,68 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) зареєстроване 03.10.2024, підставою для реєстрації права власності вказано рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024р., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 23).
Право власності на земельну ділянка із кадастровим номером 6322056200:02:000:0557 площею 1,85 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) зареєстроване 03.10.2024, підставою для реєстрації права власності вказане рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 23 зворот).
Право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322080900:05:000:0376 площею 0,68 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) зареєстроване 03.10.2024, підставою для реєстрації права власності вказане рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 24).
Право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322056200:02:000:0472 площею 1,85 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) зареєстроване 03.10.2024, підставою для реєстрації права власності вказане рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 24 зворот).
Право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322080900:05:000:0379 площею 0,68 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) зареєстроване 03.10.2024, підставою для реєстрації права власності вказане рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 25).
Право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322056200:02:000:0531 площею 1,85 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) зареєстроване 03.10.2024, підставою для реєстрації права власності вказане рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 25 зворот).
Отже, оскільки право власності позивача на вказані земельні ділянки було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 03.10.2024, а відповідно п.п.170.14.3 ст.170 ПК України мінімальне податкове зобов'язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у відповідача підстав для визначення суми податку податкового зобов'язання позивачу за 2023 рік у сумі 22127,48 грн, з огляду на відсутність правовстановлюючих документів.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, станом на 01.01.2023 не підтверджено отримання позивачем правовстановлюючих документів на спірні земельні ділянки (як-то державний акт про право власності чи свідоцтво про право власності), а також не підтверджено фізичне використання позивачем спірних земельних ділянок.
Отже, висновок суду першої інстанції про задоволення позову та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 2259034-24/20-11 від 28.06.2024, винесеного Головним управлінням ДПС у Харківській області, яким ОСОБА_1 визначено суми податку податкового зобов'язання (позитивне значення різниці між сумою загального податкового зобов'язання та загальною сумою сплачених податків та зборів) за 2023 рік у сумі 22127,48 грн, є обґрунтованим і законним.
Щодо законності та обґрунтованості судового рішення в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3 000,00 грн, колегія суддів зазначає таке.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-5 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Виходячи з положень частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані такі витрати з розглядом справи.
Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем надано копії: договору від 26.08.2024; додатку №1 від 26.08.2024 до договору; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1182; ордеру серії АХ №1151703; акта здачі-приймання виконаних робіт №424 від 01.11.2024.
Надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість.
Так, відповідно до акта здачі-приймання виконаних робіт №424 від 01.11.2024 вартість робіт зі складання запиту складає 1.500,00 грн, вартість робіт із складання адміністративної скарги на оскаржене податкове повідомлення-рішення складає 2.500,00 грн; вартість роботі по складанню позову складає 8.000,00 грн, всього 12.000,00 грн.
Відповідачем до суду першої інстанції було надано до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, яке викладено в відзиві на позовну заяву та враховане судом першої інстанції під час визначення суми витрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Враховуючи предмет спірних правовідносин, надане відповідачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та те, що справа, по якій адвокатом надано послуги, є справою незначної складності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати, які підлягають відшкодуванню позивачу за надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції слід зменшити, та співмірною сумою відшкодування є 3 000 грн.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
За приписами пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат у суді апеляційної інстанції відсутні.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 у справі № 520/34006/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова