Справа № 454/2488/21 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/345/25 Доповідач: ОСОБА_2
20 травня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 10 квітня 2025 року про продовження останньому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
з участю прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_6 ,
вищевказаною ухвалою задоволено клопотання та продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , без визначення розміру застави, строком на 60 днів до 08 червня 2025 року включно, з поміщенням останнього до ДУ «Львівська установа виконання покарань №19».
Строк дії ухвали визначено до 08 червня 2025 року включно.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, адвокат ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 10 квітня 2025 року та постановити нову ухвалу, якою запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 змінити на домашній арешт, цілодобово, строком на 2 місяці, починаючи з 10 квітня 2025 року до 08 червня 2025 року включно, з покладенням на ОСОБА_7 обов'язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник покликається на те, що оскаржена ухвала є незаконною та винесеною з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Зокрема, вказує, що обвинувачений ОСОБА_7 перебуває під вартою з 19 квітня 2021 року, тобто майже чотири роки. Таким чином, розумність строків тримання під вартою вже давно порушена. Сторона обвинувачення звертається до суду з однотипними, без будь-яких доказів клопотаннями.
Вказує, що дії ОСОБА_7 кваліфіковані неправильно, оскільки потерпілий ОСОБА_9 душив його, тому обвинувачений сприйняв ці дії як загрозу своєму життю, діяв у стані необхідної оборони і, відповідно, його дії мають бути кваліфіковані за ст. 118 КК України. Наведене спростовує наведені прокурором ризики, зокрема, щодо суворості покарання, яке йому загрожує, оскільки згідно зі ст. 118 КК України, найсуворіше покарання за цією статтею становить два роки.
Стосовно можливого тиску на свідків, у тому числі на свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , то вони були допитані на досудовому слідстві, в судовому засіданні, їхні покази є незмінними та відповідають дійсності, повністю підтверджують показання обвинуваченого, тому проживання, родинні стосунки ніяк не можуть вплинути на їхні показання. Водночас, ризик тиску на свідків може бути визначено на початкових стадіях процесу, але зі спливом часу інтереси слідства стають недостатніми для тримання обвинуваченого під вартою.
Ризик втечі має оцінюватись у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
На думку апелянта, прокурором не надано жодного належного та допустимого доказу того, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, унеможливить виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Звертає увагу, що сам по собі факт вчинення інкримінованого кримінального правопорушення та імовірність призначення обвинуваченому суворого покарання, за відсутності конкретних фактів ухилення його від слідства та суду, переховування, перешкоджання досудовому розслідуванню у будь-який спосіб, не свідчить про недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Крім цього, захисник вказує, що обвинувачений ОСОБА_7 не отримав клопотання від 08 квітня 2025 року, а його захиснику ОСОБА_6 08 квітня 2025 року о 10 год. 25 хв. прокурор направив через месенджер WhatsApp, що не передбачено КПК України. Саме клопотання не містить підписів про отримання ні обвинуваченого ОСОБА_7 , ні його захисника, ні часу отримання.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні подану апеляційну скаргу підтримали та просили таку задовольнити.
Прокурор Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_8 заперечив проти задоволення апеляційних вимог, пославшись на їх безпідставність.
Заслухавши доповідача, позицію учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги, вивчивши надані в копіях матеріали контрольного провадження, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 404 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Частиною 2 ст. 331 КПК України передбачено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з наданих суду матеріалів, на розгляді Сокальського районного суду Львівської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 квітня 2021 року за №12021141310000063 про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
У межах цього кримінального провадження ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого в подальшому було неодноразово продовжено, востаннє - ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 10 квітня2025 року.
Підставами для обрання запобіжного заходу та продовження строку тримання під вартою стали достатні підстави вважати, що ОСОБА_7 може: переховуватися від суду з метою уникнення встановленої законом кримінальної відповідальності; впливати на свідків, у тому числі свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , з якими обвинувачений проживає в одному помешканні та перебуває в родинних стосунках. Крім цього, враховано особу обвинуваченого ОСОБА_7 , зокрема те, що він неодружений, відтак не має міцних соціальних зв'язків, стан його здоров'я. При цьому будь-яких даних, які б перешкоджали його утриманню в слідчому ізоляторі немає.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що з моменту взяття ОСОБА_7 під варту та до моменту вирішення клопотання прокурора, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого не зможе забезпечити більш м'який запобіжний захід.
Наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, станом на сьогодні не змінилися та не зменшилися.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_12 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, та обґрунтовано дійшов висновку про існування тих обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою для забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, та вважає, що застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, про що просить сторона захисту, не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, в тому числі щодо належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків. Відомостей, які б свідчили про неможливість подальшого застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, сторонами не надано.
Доводи апеляційної скарги про те, що прокурор не довів існування ризиків є необґрунтованими, оскільки питання щодо застосування запобіжного заходу розглядалось судом в порядку, передбаченому ст. 331 КПК України, та з матеріалів провадження вбачається, що при продовженні ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою місцевий суд враховував не лише тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, а й існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобіганню яким може сприяти лише тримання обвинуваченого під вартою.
Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Твердження апелянта про неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки він діяв у стані необхідної оборони, не заслуговують на увагу, оскільки питання кваліфікації та доведеності вини обвинуваченого встановлюються судом першої інстанції, який розглядає справу по суті, а не на стадії перегляду ухвали про продовження строку запобіжного заходу.
Покликання захисника на тривалість перебування обвинуваченого під вартою колегія суддів до уваги не бере, оскільки вказана обставина не належить до переліку обставин, визначених ст. 178 КПК України, які враховуються при продовженні застосування запобіжного заходу.
Стосовно покликання захисника на те, що обвинувачений ОСОБА_7 не отримав клопотання про продовження строку тримання під вартою від 08 квітня 2025 року, то апеляційний суд зазначає, що у разі наявності такої обставини, обвинувачений та його захисник не були позбавлені права заявити клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні з метою надання можливості ОСОБА_7 ознайомитися з клопотанням, тим більше що таке клопотання було вручене захиснику, про що він заявляє в апеляційній скарзі. Спосіб направлення клопотання адвокату - через додаток WhatsApp - жодним чином не позбавив захисника можливості ознайомитися з цим клопотанням. Більше того, вказані обставини не можуть слугувати безумовною підставою для скасування рішення суду.
Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідивши належним чином всі матеріали провадження та навівши в ухвалі мотиви, на підставі яких прийняв відповідне рішення.
За сукупності таких обставин, колегія суддів вважає, що судом правильно продовжено ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, не пов'язані з триманням під вартою, про що просить сторона захисту, не можуть на цьому етапі судового провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема, прибувати за кожною вимогою до суду.
Інші підстави для відмови у задоволенні клопотання прокурора, зазначені захисником у поданій до суду апеляційній скарзі, також не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відтак, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких сторона захисту просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Ухвала місцевого суду відповідно до вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, зі справи не вбачається.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 10 квітня 2025 року щодо обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без змін, апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в його інтересах - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4