Справа № 761/24216/22
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/157/2025
14 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Болотова Є.В.,
суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П.,
при секретарі Яхно П.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 квітня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Притули Н.Г.,-
встановив:
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом.
Позивач просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 22 березня 2013 року у розмірі 123 000, 00 доларів США та відсотки у розмірі 207 812, 71 доларів США.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 березня 2013 року ОСОБА_2 отримав від позивача 123 000, 00 доларів США під 18 % річних, що підтверджується розпискою.
ОСОБА_2 свої зобов'язання щодо повернення заборгованості не виконав.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 квітня 2023 року названий позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за розпискою від 22 березня 2013 року в розмірі 123 000, 00 доларів США, відсотки за користування коштами в розмірі 207 024, 16 доларів США та сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 12 405 грн 00 коп.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 просить рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 квітня 2023 року залишити без змін.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 заперечила щодо задоволення вимог апеляційної скарги.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.
Встановлено, що 22 березня 2013 року ОСОБА_2 отримав від позивача 123 000, 00 доларів США під 18 % річних, що підтверджується розпискою.
Строк повернення грошових коштів сторонами не визначено.
Обгрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 зазначав, що 22 червня 2022 року відповідачу направлено вимогу про повернення грошових коштів з відсотками. Станом на 07 листопада 2022 року сума позики з відсотками позивачу не повернута. ОСОБА_2 свої зобов'язання щодо повернення заборгованості не виконав.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
За ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Зач. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.
У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року за № 760/22898/20 зроблено висновок: «За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.»
Дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що розписка від 22 березня 2013 року підтверджує факт укладення договору позики та виникнення у відповідача зобов'язання зі сплати коштів у розмірі 123 000, доларів США під 18 % річних. Згідно розписки, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 123, 000 доларів США.
ОСОБА_2 не звертався до суду із позовом про визнання боргової розписки від 22 березня 2013 року недійсною. Сторони належним чином узгодили відповідний розмір грошових коштів - 128 000, 00 доларів США та визначили відсотки - 18 % річних.
Враховуючи, що відповідач грошові кошти позивачу не повернув, відтак, колегія суддів вважає доведеними та обгрунтованими позові вимоги ОСОБА_1 про стягнення із ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 123 000, 00 доларів США та відсотків за користування коштами в розмірі 207 024, 16 доларів США.
Так, звертаючись до суду із апеляційною скаргою, представником ОСОБА_2 заявлено клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи. Представник апелянта заперечував факт підписання ОСОБА_4 розписки 22 березня 2013року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року призначено у справі судову почеркознавчу експертизу.
На вирішення експертизи поставлено питання:
Чи виконано підпис від імені особи ОСОБА_2 у документі розписка від 22 березня 2013 року власноручно ОСОБА_2 чи іншою особою.
Проведення експертизи доручити експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (03057, м. Київ, вул. Смоленська, 6).
Оплату експертизи покладено на відповідача ОСОБА_2 .
Попереджено експертів про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків, передбачену ст. ст. 384, 385 Кримінального кодексу України.
Матеріали справи направлено експертам.
Київським апеляційним судом належним чином повідомлено ОСОБА_2 та його представника щодо покладення на відповідача обов'язку оплати проведення судової почеркознавчої експертизи.
Згідно листа Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 19 лютого 2025 року, ухвалу Київського апеляційної суду від 05 червня 2024 року про призначення судової почеркознавчої експертизи залишено без виконання у зв'язку із відсутністю відомостей щодо сплати експертизи № 10887/24-32.
Відтак, внаслідок невиконання ОСОБА_2 обов'язку оплати проведення судової почеркознавчої експертизи, ухвалу Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року залишено без виконання.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Разом з тим, апеляційна скарга представника ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 квітня 2023 року перебуває у провадженні Київського апеляційного суду із травня 2023 року. Апеляційним судом проведено дванадцять судових засідань, які неодноразово були відкладені у зв'язку із неявкою відповідача та його представника.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не підписував боргову розписку від 22 березня 2013 року, колегія суддів оцінює критично, оскільки вони в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції неправильно визначено правовідносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , колегія суддів відхиляє, оскільки дослідивши зміст розписки від 22 березня 2013 року, апеляційним судом не встановлено факту виникнення між сторонами інших правовідносин, крім позики.
Розв'язуючи спір, судом першої інстанції правильно встановлено доведеним обов'язок відповідача виконати взяті на себе зобов'язання щодо повернення ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 22 березня 2013 року.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 19 квітня 2023 року ухвалено з додержанням норм процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382, 389 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст складено 27 травня 2025 року.
Суддя-доповідач Є.В. Болотов
Судді: С.Г. Музичко
Л.П. Сушко