Справа № 359/6219/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/6027//2025
13 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Болотова Є.В.,
суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П.,
при секретарі Яхно П.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, про встановлення факту проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2024 року, ухваленого під головуванням судді Яковлєвої Л.В.,-
встановив:
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із названою заявою.
Заявник просила: встановити особу заявника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - с. Бортничі Бориспільського району Київської області; встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - с. Бортничі Бориспільського району Київської області на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Вимоги заяви обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Бортничі Бориспільського району Київської області.
У 1996 році ОСОБА_1 втратила паспорт СРСР серії НОМЕР_1 виданий 14 вересня 1977 року Бориспільським районним відділом внутрішніх справ Київської області, свідоцтво про народження, трудову книжку, атестат та диплом про освіту.
Міграційною службою заявнику відмовлено у видачі паспорта у зв'язку із не підтвердженням ідентифікації особи та належність до громадянства України.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2024 рокуу задоволенні вимог заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду від 26 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог заяви.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області просить відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримала.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про його час і місце повідомлені належним чином.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відмовляючи у задоволенні вимог заяви, суд першої інстанції виходив із відсутності належним та допустимих доказів постійного проживання ОСОБА_1 на території України на станом на 24 серпня 1991 року.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.
Встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Бортничі Бориспільського району Київської області.
Заявник вказувала, що з 01 вересня 1967 року по 30 червня 1977 року навчалась в Бориспільській середній школі № 3.
19 березня 1971 року батько подарував ОСОБА_1 1/2 будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
30 липня 1977 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який 09 липня 1996 року розірвано.
Станом на 24 серпня 1991 року заявник проживала разом зі своєю сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 .
Заявник зазначає, що у 1996 році ОСОБА_1 втратила паспорт СРСР серії НОМЕР_1 виданий 14 вересня 1977 року Бориспільським районним відділом внутрішніх справ Київської області, свідоцтво про народження, трудову книжку, атестат та диплом про освіту.
Враховуючи, що міграційною службою ОСОБА_1 відмовлено у видачі паспорта у зв'язку із непідтвердженням ідентифікації особи та належності до громадянства України, заявник звернулась до суду із названою заявою.
Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
За п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Так, законом передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Згідно із статтею 3 Закону України «Про громадянство» громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
Указом Президента України № 215 від 27 березня 2001 року, в редакції Указу Президента України № 588/2006 від 27 червня 2006 року, затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.
Пунктом 7 Порядку визначено, що встановлення належності до громадянства України стосується:
а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України;
б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті «а» цього пункту;
в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.
Згідно п. 44 Порядку визначено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Відповідно до п.п. «а» пункту 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України відноситься до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачено, що Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи.
За п. 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року за № 360, Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року за № 302 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Пунктами 38-40 вказаного Порядку № 302 визначено, що після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім'я якої оформляється паспорт. Ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру. Ідентифікація особи, на ім'я якої оформляється паспорт і стосовно якої відсутня інформація в базах даних Реєстру, здійснюється відповідно до наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій.
Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціаль-ний статус» у разі неможливості встановити особу розпорядником реєстру особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. До завершення процедури встановлення особи державною міграційною службою України та (або) прийняття відповідного рішення суду, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, не видаються.
Відтак, заявник звертається до суду із заявою про встановлення фактуу випадку, якщо Державна міграційна служба України не змогла встановити особу заявника після проведення процедури ідентифікації.
Встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції із названою заявою з метою підтвердження громадянства України, отримання паспорта громадянина України, пенсії та медичної допомоги на території України.
Так, згідно вимог чинного законодавства України, звертаючись до суду із вказаною заявою, особа має надати: свідоцтво про народження та рішення Державної міграційної служби України про неможливість встановити особу після проведення процедури ідентифікації.
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 надано: копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ; копію свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 виданого 30 липня 1977 року Міським відділом ЗАГС Київської області; копію повного витягу з Державного реєстру акті цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу № 00025214001 від 15 січня 2020 року; копію договору дарування від 19 березня 1971 року; копію погосподарської книги.
Колегією суддів встановлено, що до заяви не долучено належних документів на підтвердження факту проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року чи доказів посвідчення її особи.
Обгрунтовуючи подану заяву, ОСОБА_1 вказувала, що у 1996 році забула сумку з документами (паспорт СРСР серії НОМЕР_1 виданий 14 вересня 1977 року Бориспільським районним відділом внутрішніх справ Київської області, свідоцтво про народження, трудова книжка, атестат та диплом про освіту) в електричці.
Доказів звернення до правоохоронних органів із заявою про втрату вказаних документів чи до інших органів із заявою про видачу їх архівних копій, до матеріалів справи не долучено.
У постанові Верховнного Суду від 21 липня 2021 року у справі №740/4027/20 зазначено про те,що неможливо встановити факт постійно проживання заявника на території України станом на 1991 рік на підставі доказів, які не містять інформації щодо такого проживання саме відносно особи, яка безпосередньо звернулася із заявою про встановлення такого факту.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог поданої заяви у зв'язку з відсутністю достовірних доказів на підтвердження встановлення особи заявника та проживання ОСОБА_1 на території України з 24 серпня 1991 року.
Подана апеляційна скарга також не містить посилань на докази на підставі яких, суд міг би визнати доведеним факт постійного проживання заявника на території України з 24 серпня 1991 року, документальнихпідтверджень цього факту не надано.
Доводи апеляційної скарги про те, що допитані в судовому засідання свідки можуть підтвердити особу заявника та факт проживання ОСОБА_1 на території України з 24 серпня 1991 року, колегія суддів оцінює критично, оскільки покази свідків можуть бути одним з доказів під час встановлення факту постійного проживання заявника на території України, але не єдиною підставою. ОСОБА_1 ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної скарги не долучено належних та допустимих доказів та документів на підтвердження обставин, на які вона посилається.
Розглядаючи заяву, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 26 листопада 2024 року ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст складено 27 травня 2025 року.
Суддя-доповідач Є.В. Болотов
Судді: С.Г. Музичко
Л.П. Сушко