Справа № 756/7669/24 Головуючий у 1 інстанції: Шевчук А.В.
Провадження №22-ц/824/6946/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
7 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Євграфової Є.П., Ратнікової В.М.,
при секретарі Голінько А.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Чайка» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Чайка» про стягнення заборгованості із заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди,-
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Чайка» про стягнення заборгованості із заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди.
Просив стягнути невиплачену заробітною плату у розмірі 56 215,51 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 14.03.2023 до дня ухвалення рішення у справі, також просить стягнути моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн. та понесені судові витрати.
В обґрунтування позову зазначив, що 06.02.2023 працював у ДП «Чайка» на посаді генерального директора.
13.03.2023 його звільнено з займаної посади на підставі п. 1 частини першої ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.
Станом на день звільнення відповідачем було нараховано до виплати позивачу заробітну плату в розмірі 66 215,51 грн., однак, позивач вказує, що через відсутність грошових коштів у відповідача, належний розрахунок не здійснено.
Позивач зазначає, що 29.01.2024 відповідач частково погасив заборгованість із заробітної плати в сумі 10 000,00 грн., перерахувавши їх на картковий рахунок ОСОБА_1
26.02.2024 позивач надіслав рекомендованого листа до відповідача з вимогою провести повну виплату всіх сум, належних до виплати при звільненні, перерахувавши їх на картковий рахунок. Проте, до цього часу відповідач заборгованість в сумі 56 215,51 грн. не погасив, тому позивач звернувся до суду з даним позовом у якому, крім іншого вказував, що на час подачі позову середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 599 618 грн. 22 коп.
18.09.2024 відповідач через свого представника надав пояснення, у яких вказали, що у відповідача дійсно існує перед позивачем заборгованість по заробітній платі у розмірі 56 215,51 грн., однак не погоджувались із нарахованим розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Окрім того, просили відмовити у стягненні моральної шкоди у повному обсязі вказуючи, що затримка розрахунку викликана об'єктивними причинами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного підприємства «Чайка» (код ЄДРПОУ 31245250, 08330, Київська область, Бориспільський район, село Дударків, вулиця Гоголя, 62а) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 56 215 (п'ятдесят шість тисяч двісті п'ятнадцять) гривень 51 копійку, компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, моральну шкоду у розмірі 5 000 (п'ять тисяч гривень) 00 копійок та частину понесених судових витрат у розмірі 1 328 (одну тисячу триста двадцять вісім) гривень 54 копійки.
У задоволенні решти вимог було відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачем доведено та підтверджено порушення ДП «Чайка» його законних прав на своєчасну оплату праці, що є безумовною підставою для компенсації заподіяної моральної шкоди. А тому суд першої інстанції прийшов до висновку що з відповідача на користь позивача підлягає відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 16 січня 2025 року Державне підприємство «Чайка» подало через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення в частині стягнення середнього заробітку та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначив, що судом першої інстанції не враховано висновки Великої Палати Верховного суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15, де зазначено, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних сум працівнику.
Вважає, що суду першої інстанції не врахував той факт, що розмір середнього заробітку перевищує розмір невиплаченої заробітної плати.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, позивач не скористався своїм правом для подачі відзиву.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Позивач ОСОБА_1 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В судове засідання представник апелянта не з'явився.
Позиція суду апеляційної інстанції
Вислухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу які з'явились у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та наявні у справі докази колегія суддів дійшла до наступного висновку.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що останній з 06.02.2023 року працював у ДП «Чайка» на посаді генерального директора.
13.03.2023 року ОСОБА_1 звільнений з займаної посади на підставі п. 1 частини першої ст. 36 КЗпП України за угодою сторін, що підтверджується відомістю про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України від 06.06.2024 року.
Згідно Довідки Пенсійного фонду України про нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) від 06.06.2024 року станом на день звільнення відповідачем було нараховано кошти до виплати ОСОБА_1 у розмірі 66 215,51 грн.
За твердженням позивача 29.01.2024 року ДП «Чайка» частково погасило заборгованість із заробітної плати в сумі 10 000 грн., перерахувавши їх на картковий рахунок ОСОБА_1 .
Таким чином, в судовому засіданні суду першої інстанції встановлено та не спростовано відповідачем, що станом на час розгляду справи у ДП «Чайка» перед ОСОБА_1 існує заборгованість із невиплаченої заробітної плати у розмірі 56 215 грн. 51 коп.
З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 56 215,51 грн. заборгованості по заробітній платі законна, обґрунтована та підлягає задоволенню.
Враховуючи розмір простроченої заборгованості щодо виплати всіх належних сум, передбачених на день звільнення, період прострочення, співмірність заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 599,618,22 грн. (розрахунок наданий позивачем у позовній заяві) до 60 000,00 грн.
В судовому засіданні доведено та підтверджено порушення ДП «Чайка» законних прав ОСОБА_1 на своєчасну оплату праці, що на думку суду є безумовною підставою для компенсації заподіяної моральної шкоди. При цьому, суд вважає, що позивачем не у повному обсязі підтверджено розмір ініційованого відшкодування моральної шкоди.
За таких обставин, враховуючи обґрунтування позову, визнання існуючої заборгованості роботодавцем, принципи співмірності та справедливості, суд першої інстанції вважав можливим і достатнім стягнути з відповідача на користь позивача грошове відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
У статті 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні - у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року справі № 755/12623/19).
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що за певних умов суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).
Верховним Судом було вироблено підхід, при якому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі №201/8088/21 (провадження № 61-5189св23) та від 22 лютого 2024 року у справі № 754/9761/21 (провадження № 61-11081св23).
З урахуванням встановлених обставин справи суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями 116, 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 березня 2023 року по день ухвалення рішення судом 23 жовтня 2024 року. Вказаний період є правильним і відповідачем в апеляційній скарзі не заперечується.
Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції правомірно виходив із того, що з наступного дня за днем звільнення (14 березня 2023 року) до ухвалення рішення у справі (23 жовтня 2024 року) пройшло 589 днів, отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення по день ухвалення рішення судом, складає 60 000,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, не підтверджуються змістом мотивувальної частини рішення суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не керувався критеріями, визначеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц, безпідставно та довільно розрахував суму, яка є неспівмірною з окладом позивача та загальною сумою боргу по заробітній платі, періодом затримки розрахунку.
При цьому розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 60 000,00 грн. лише у 1,07 рази перевищує розмір заборгованості по заробітній платі 56 215,51 грн., а відтак не можна погодитися з доводами апеляційної скарги, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, присуджений судом, є неспівмірним до розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні належних сум; періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості; підстав, з якими була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірному розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
Апеляційний суд звертає увагу, що критеріями, визначеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц, які застосовуються судами при вирішенні питання про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, не передбачено, що розмір цієї суми обов'язково має бути меншим основної суми боргу по заробітній платі, яка стягнута судом.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Чайка» залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 12 травня 2025 року.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді Є.П. Євграфова
В.М. Ратнікова