27 травня 2025 року Справа № 480/873/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу №480/873/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , і просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або заходах за період з 09.09.2024 по 08.10.2024 виходячи з розміру 100000 грн. на місяць, пропорційно часу участі у таких діях та заходах;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або заходах за період з 09.09.2024 по 08.10.2024 виходячи з розміру 100000 грн. на місяць, пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з урахуванням проведених виплат за цей період.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . З 24.02.2022 у військовослужбовців Збройних Сил України, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Проте, у період з 09.09.2024 по 08.10.2024 позивач не отримував передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн.
Ухвалою суду від 05.02.2025 суд поновив позивачу строк звернення до суду із даним позовом, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що 09.10.2024 на Гарячу лінію Міністерства оборони України надійшло звернення військовослужбовця ОСОБА_1 щодо не нарахування та виплати останньому збільшеної до 100 000 гривень додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168 за період з 09.09.2024 по 08.10.2024.
23.10.2024 для всебічного та об'єктивного розгляду питання, порушеного у зверненні, а також для визначення правомірності посадових осіб військової частини НОМЕР_1 було призначено службове розслідування №4760. У ході службового розслідування було встановлено, що ОСОБА_1 було виплачено додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн, пропорційно часу виконання завдань, а саме з 09.09.2024 по 30.09.2024, відповідно до вимог пункту 2 розділу XXXIV наказу № 260 Міністерства оборони України та на підставі рапорту підполковника ОСОБА_2 , командира першого стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 від 03.10.2024. Фактів порушення вимог чинного законодавства щодо включення до рапорту на додаткову грошову винагороду у розмірі 100 000 гривень пропорційно часу виконання завдань військовослужбовців НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 не встановлено.
Водночас, на виконання ухвали суду від 05.02.2025, майором ОСОБА_3 начальником штабу - заступником командира НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 та підполковником ОСОБА_4 , командиром 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 надано пояснення, в яких останні зазначили, що молодший сержант ОСОБА_1 , перебуваючи в оперативному підпорядкуванні командира 1 сб в/ч НОМЕР_1 , як бойовий медик роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , в період з 08.09.2024 по 30.09.2024, був поданий в рапорті на грошову винагороду (30 000 гривень) - пропорційно часу безпосередньої участі у виконанні бойових завдань у складі діючого угрупування військ (сил) за вересень 2024 року. Молодший сержант ОСОБА_1 маючи обмеження по стану здоров'я не залучався до виконання бойових завдань безпосередньо на лінії бойового зіткнення, не залучався до бойового чергування на евакуаційних пунктах в БРО, як бойовий медик, залучався лише до робіт пов'язаних забезпеченням життєдіяльності підрозділу в районі зосередження.
Відповідно до п. 1 постанови права на отримання 100 000 додаткової винагороди не мав, у зв'язку з чим отримав додаткову грошову винагороду в сумі 30 000 грн. у спірний період.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечив обґрунтування відповідача та повністю підтримав позовні вимоги.
Дослідивши матеріли справи, оцінивши подані учасниками справи докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
За період з 09.09.2024 по 08.10.2024 позивачу було нараховано додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн в розрахунку на місяць.
Вважаючи, що відповідачем за вказаний період протиправно нараховано та виплачено додаткову винагороду не в повному розмірі, а саме не в розмірі 100 000 гривень, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації" в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який продовжено та триває до теперішнього часу.
28.02.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 168, пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах (в редакції на дату виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/а/29, під терміном безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів слід розуміти виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу) яка веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави в районі ведення воєнних (бойових) дій; бойових завдань на лінії бойового зіткнення першого ешелону оборони або наступу під час перебування у складі органу управління, штабу угрупування військ або штабу тактичної групи; бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угруповань військ безпосередньо в районі ведення бойових дій, бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих противником; бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань; виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей; виконання бойових завдань у районах бойових дій з виявлення повітряних цілей; здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою, здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту; виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.
Відповідно до п.3 Окремого доручення, документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, визначається на підставі: бойового наказу (бойового розпорядження); журналу бойових дій, рапорту командиру підрозділу.
Відповідно до п.4 Окремого доручення, у разі якщо військовослужбовці були відряджені до військових частин (установ), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави з однієї військової частини, то безпосередня участі у бойових діях цих військовослужбовців може підтверджуватися однією довідкою з відображенням в ній термінів безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця за формою, наведеною в додатку №2 до цього доручення.
Таким чином, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 та Окремого доручення Міністра оборони України питання виплати додаткової грошової винагороди залежить від визначення відповідними командирами факту безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях. Зазначене визначення повинно бути відповідним чином оформлено належними документами: рапортами командира підрозділу, журналом бойових дій, бойовим наказом (бойовим розпорядженням). Лише за наявності підтвердження цими документами факту безпосередньої участі відрядженого військовослужбовця у бойових діях, відповідний командир мав право видати довідку за формою встановленою Додатком 1 до доручення Міністра оборони України №5718/з від 06.03.2022.
Ніким іншим, окрім командування відповідної військової частини, питання безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, підтверджено бути не може.
Згідно з матеріалами справи, документів, передбачених п. 3 Окремого доручення: бойові накази (бойові розпорядження); журнали бойових дій, рапорти командиру підрозділу про безпосередню участь позивача у бойових діях, за спірний період, до справи не долучено.
Суд звертає увагу, що сам по собі факт виконання позивачем службових обов'язків під час дії воєнного стану не створює для відповідача обов'язку нарахування збільшеної додаткової винагороди, оскільки підставою для її виплати є документальне підтвердження безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора.
Так, згідно матеріалів справи, судом встановлено, що 23.10.2024 для всебічного та об'єктивного розгляду питання, порушеного у зверненні, а також для визначення правомірності посадових осіб військової частини НОМЕР_1 було призначено службове розслідування № 4760. У ході службового розслідування було встановлено, що ОСОБА_1 було виплачено додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн., пропорційно часу виконання завдань, а саме з 09.09.2024 по 30.09.2024, відповідно до вимог пункту 2 розділу XXXIV наказу № 260 Міністерства оборони України та на підставі рапорту підполковника ОСОБА_2 , командира першого стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 від 03.10.2024. Фактів порушення вимог чинного законодавства щодо включення до рапорту на додаткову грошову винагороду у розмірі 100 000 гривень пропорційно часу виконання завдань військовослужбовців НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 не встановлено. Вказаний факт підтверджується наказом про результати службового розслідування № 2480 від 10.11.2024 (а.с.47-48).
Суд зауважує, що вказаний наказ позивачем в судовому порядку не оскаржувався, тобто є чинним.
Крім того, згідно пояснень начальника штабу - заступника командира НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_3 та командира НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_4 , молодший сержант ОСОБА_1 , перебуваючи в оперативному підпорядкуванні командира 1 сб в/ч НОМЕР_1 , як бойовий медик роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , у період з 08.09.2024 по 30.09.2024, був поданий в рапорті на грошову винагороду (30 000 гривень) - пропорційно часу безпосередньої участі у виконанні бойових завдань у складі діючого угрупування військ (сил) за вересень 2024 року. Молодший сержант ОСОБА_1 маючи обмеження по стану здоров'я не залучався до виконання бойових завдань безпосередньо на лінії бойового зіткнення, не залучався до бойового чергування на евакуаційних пунктах в БРО, як бойовий медик, залучався лише до робіт пов'язаних забезпеченням життєдіяльності підрозділу в районі зосередження.
Відповідно до п. 1 постанови права на отримання 100 000 додаткової винагороди не мав, у зв'язку з чим отримав додаткову грошову винагороду в сумі 30 000 грн. у спірний період.
Також згідно витягу з журналу бойових дій роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 №879 дск від 17.05.2024, у період з 08.09.2024 по 01.10.2024 на виконання бойового розпорядження ОТУ " ІНФОРМАЦІЯ_1 " №3441 т/бр/оту від 07.09.2024 припинено виконання бойових завдань у якості ЗВРЕЗ №2 ОТУ " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", здійснено перерозподіл особового складу те перейдено в оперативне підпорядкування командира НОМЕР_3 омбр ГГР " ІНФОРМАЦІЯ_2 " у складі посиленого взводу з метою утримання стійкої оборони Макіївки.
Крім того, зазначено, що згідно бойового розпорядження командира НОМЕР_3 ОМБр №3607/КП-дск. від 08.09.2024: командир НОМЕР_2 стрілецького батальйону НОМЕР_4 ОТБр прийняв у оперативне підпорядкування до окремого розпорядження роту вогневої підтримки НОМЕР_4 ОТБр у складі молодшого сержанта ОСОБА_1 (а.с.22).
Відтак, із вказаного витягу не вбачається безпосередня участь позивача у виконанні бойових завдань, за які передбачена додаткового грошова винагорода, передбачена Постановою КМУ №168 від 28.02.2022. Крім того, безпосередня участь позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, спростовується результатами службового розслідування, а також поясненнями начальника штабу - заступника командира НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_3 та командира 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_4 .
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд зазначає, що позивачем не доведено бездіяльність відповідача щодо не нарахування додаткової винагороди за постановою КМУ №168, в свою чергу відповідач обгрунтував відповідність своїх дій та рішень положенням ст. 2 КАС України.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29).
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у цій справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах та системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, яка передбачена постановою КМУ № 168 у спірний період, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Натомість відповідач надав докази, якими підтверджується відсутність бездіяльності в його діях та правильність нарахованих і виплачених сум.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.В. Савицька