26 травня 2025 року м. Рівне №460/4614/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач 1), в якому просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 172050002568 від 30.01.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 із зниженням пенсійного віку на шість років відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка є постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на шість років у відповідності до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" починаючи з 07 січня 2025 року, зарахувавши при цьому до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії період роботи на території російської федерації з 01.04.1988 по 31.10.1988 та період догляду за потерпілою дитиною від Чорнобильської катастрофи відповідно до пункту 13 частини 1 статті 30 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ, з 14.11.1996 по 09.06.1997, з 12.09.1997 по 02.10.1997 та з 05.01.1998 по 01.01.2004. В обґрунтування позовних вимог стверджує, що має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3). 07.01.2025 позивач звернувся за допомогою веб-порталу ПФУ до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії йому пенсії на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на 6 років, яке передбачене ст. 55 Закону № 796-ХІІ, та надав всі необхідні документи. З заявою про призначення пенсії позивач додатково надав свідоцтво про народження сина: ОСОБА_2 , посвідчення дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, а також заяву про зарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною, яка потерпіла від аварії на ЧАЕС до 12-річного віку. Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яке за принципом екстериторіальності розглядало подану заяву, рішенням № 172050002568 від 30.01.2025 відмовило в призначенні пенсії. Підставою для відмови в призначенні пенсії послугувало неврахування наданої довідки від 04.03.2021 № 614 про період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з причин наявності записів у трудовій книжці інформації про роботу поза межами забрудненої зони. Також до страхового стажу не було зараховано період роботи на території російської федерації з 01.04.1988 по 31.10.1988 та період догляду за дитиною, яка є потерпілою від аварії на ЧАЕС до досягнення нею 12-річного віку. Позивач не погоджується діями відповідача 1 щодо відмови у призначенні йому пенсії та зазначає, що ним дотримано всіх необхідних умов для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 13.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
28.03.2025 відповідачем 1 до суду подано клопотання про залучення співвідповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та відзив на позовну заяв.
За змістом відзиву на позовну заяву відповідач 1 заперечив проти задоволення позовних вимог. Зазначив, що ним за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача про призначення пенсії на умовах статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням №172050002568 від 30.01.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки згідно поданих документів право на пенсійну виплату згідно статті 55 Закону України №796 відсутнє (відсутній необхідних страховий стаж, період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років). Вважає таке рішення правомірним, обґрунтованим та просить суд позовні вимоги залишити без задоволення.
Ухвалою суду від 31.03.2025 у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про залучення до участі в даній справі співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відмовити. Запропоновано ОСОБА_1 подати до суду письмову згоду на залучення до участі у даній справі співвідповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
02.04.2025 до суду надійшла заява від позивача, в якій він просив про залучення до участі в даній справі співвідповідача.
Ухвалою суду від 03.04.2025 залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач 2) в якості співвідповідача до участі в даній справі.
Відповідач 2 правом на подання відзиву не скористався.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.
Обставини, встановлені судом:
ОСОБА_1 є громадянином, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986-1992 рр. (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Волинською обласною державною адміністрацією.
Згідно довідки Виконавчого комітету Маневицької селищної ради від 04.03.2021 №614 ОСОБА_1 з дня народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) по 31.03.2009 був зареєстрований та постійно проживав в с. Козлиничі Маневицького району Волинської області.
Село Козлиничі Маневицького району Волинської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
07.01.2025 позивач звернувся до територіального управління ПФУ з заявою про призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За принципом екстериторіальності вказана заява та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням ПФУ у Львівській області.
Рішенням відповідача 1 №172050002568 від 30.01.2025 (на заміну рішення про відмову від 13.01.2025) ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії. Зазначено, що вік заявника становить 57 років 5 місяців 21 день. Страховий стаж становить 17 років 4 місяців 26 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди роботи в російській федерації з 01.04.1988 по 31.10.1988 згідно трудової книжки № НОМЕР_2 від 10.06.1985, оскільки статтею 24-1 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України: Інформація щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат відсутня; період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_2 , потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи до досягнення 12-річного віку, згідно заяви ОСОБА_3 від 07.01.2025, оскільки в заяві невірно зазначено ПІБ дитини. Документами підтверджено факт проживання станом на 01.01.1993 - 01 рік 29 днів (за необхідних не менше 3 років). До періодів проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період роботи з 01.04.1988 по 31.10.1988 - в колгоспі Астраханської області російської федерації, період з 02.01.1989 по 07.04.1992, оскільки це робота в Добротвірській дільниці Львівської області та період з 26.10.1992 по 25.07.1994 так як це робота в м. Севастополь АР Крим. Також не зараховано період проходження військової служби з 26.04.1986 по 21.11.1987 згідно довідки №69 від 25.06.2021, оскільки невідоме місце проходження військової служби. Згідно підтверджених документів право на пенсійну виплату згідно статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відсутнє.
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Так, статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою ст.9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003 (далі - Закон №1058), який набрав чинності 01.01.2004, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст. 26 цього Закону.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років (ч.1 ст.26 Закону №1058-IV).
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років (ч. 2 ст. 26 Закону №1058-IV).
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Зі змісту оскаржуваного рішення про відмову в призначенні пенсії слідує, що відповідачем заперечується як наявність у позивача мінімального страхового стажу для призначення пенсії згідно ст.55 Закону №796-ХІІ, так і наявність періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років.
Пунктом 2 ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період та додатково зниження пенсійного віку здійснюється на 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Частиною третьою цієї статті прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003 і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Суд враховує, що обов'язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є факт проживання та (або) роботи такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років до 01 січня 1993 року.
Як вже зазначалося вище по тексту рішення суду, спір у даній справі виник, зокрема, з приводу наявності чи відсутності факту постійного проживання чи постійної роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років та, відповідно, право останнього користуватися пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на умовах статті 55 вищезгаданого Закону.
Відповідач 1 вважає, що підтверджено проживання позивача в цій зоні станом на 01.01.1993 лише 1 рік 29 днів.
Суд зауважує, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу особи потерпілої від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до частини третьої статті 15 Закону № 796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Згідно статті 65 Закону № 796-XII документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 регулює правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до вказаного Порядку посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» іншими актами законодавства.
З матеріалів справи слідує, що позивач має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Разом з тим, документи, які подаються до Пенсійного фонду України та його управлінь для призначення пенсії, в тому числі на пільгових умовах, визначені в Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі також - Порядок № 22-1).
Підпунктом 7 пункту 2.1 Порядку № 22-1, в редакції чинній на час звернення позивача за призначенням пенсії, передбачено, що документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Таким чином, єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
А факт проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення засвідчують довідки видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
При цьому згідно пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Так, згідно довідки Виконавчого комітету Маневицької селищної ради від 04.03.2021 №614 ОСОБА_1 з дня народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) по 31.03.2009 був зареєстрований та постійно проживав в с. Козлиничі Маневицького району Волинської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Поряд з цим, згідно трудової книжки колгоспника позивача серії НОМЕР_3 (дата заповнення - 10.06.1985) він у період з 01.04.1988 по 31.10.1988 працював у колгоспі «Красное Знамя» (записи №№ 3,4), з 02.01.1989 по 07.04.1992 працював у Добротвірській дільниці Львівського будівельно-монтажного управління тресту «Південенергомонтаж» (записи №5-7), з 26.10.1992 по 25.07.1994 працював в управлінні будівництва Рівненської АЕС міста Севастополь (записи №8-9).
Суд зазначає, що постійне місце роботи позивача нерозривно пов'язане з його постійним місцем проживання.
Зазначене вище спростовує факт проживання позивача у вищезазначені періоди у зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки через значну відстань позивач не міг щодня їздити з села Козлиничі в рф, м. Севастополь, с. Добротвір.
Також у період з 22.10.1985 по 21.11.1987 позивач проходив військову службу у лавах Радянської армії. Місце проходження військової служби невідоме, в тому числі і віднесення місця проходження такої служби до зони гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, у сукупності викладених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду догляду за дитиною, потерпілою внаслідок аварії на ЧАЕС до досягнення нею 12 років, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 13 статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» потерпілим дітям, зазначеним у пунктах 1-6 статті 27 цього Закону, та їх батькам надаються гарантовані державою компенсації та пільги, а саме зарахування до стажу роботи одному з батьків часу догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею віку 12 років.
Згідно пункту 11 Порядку №637 час догляду одного з батьків за потерпілою дитиною від Чорнобильської катастрофи до досягнення нею 12-річного віку встановлюється на підставі:
- свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть);
- посвідчення дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи або довідки про видачу такого посвідчення;
- заяви особи, яка звернулася за призначенням пенсії, про те, що ніхто з батьків не скористався пільгою, передбаченою пунктом 13 статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- документів про те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював.
Відповідачем 1 не заперечується дотримання позивачем необхідних умов для зарахування періоду догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею віку 12 років (з 14.11.1996 по 09.06.1997, з 12.09.1997 по 02.10.1997 та з 05.01.1998 по 01.01.2004).
Зі змісту спірного рішення від 30.01.2025 слідує, що позивачу відмовлено у зарахуванні періоду догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею віку 12 років з підстав неправильного зазначення позивачем у заяві від 07.01.2025 ПІБ дитини.
Суд погоджується з доводами відповідача, що заява позивача від 07.01.2025 містить неправильне зазначення імені та по батькові дитини позивача, а саме зазначено « ОСОБА_1 » замість правильного « ОСОБА_2 ».
Поряд з цим, після зазначення ПІБ дитини позивачем зазначено дату його народження « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що співпадає з датою народження ОСОБА_2 , зазначеною у свідоцтві про народження останнього.
Таким чином пенсійний орган мав можливість ідентифікувати дитину позивача, а не зарахування періоду догляду за дитиною з 14.11.1996 по 09.06.1997, з 12.09.1997 по 02.10.1997 та з 05.01.1998 по 01.01.2004 до стажу позивача є проявом надмірного формалізму.
З огляду на викладене вказаний період підлягає зарахуванню до стажу позивача.
Щодо не зарахування періоду трудової діяльності позивача в рф з 01.04.1988 по 31.10.1988, суд зазначає наступне.
В оскаржуваному рішенні відповідач 1 зазначив про відсутність підстав для зарахування періоду роботи позивача в рф з 01.04.1988 по 31.10.1988, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення» від 25.04.2024 №3674-ІХ, який набув чинності 23.06.2024, доповнено статтею 24.1 Закону Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу PCP зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Надаючи правову оцінку правомірності неврахування відповідачем спірного періоду за зазначених у рішенні відповідача обставин, суд зазначає, що згідно зі статтею 62 Закону №1788 та частиною першої статті 48 Кодексу законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Отже, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах.
Судом встановлено, що згідно трудової книжки колгоспника позивача серії НОМЕР_3 (дата заповнення - 10.06.1985) він у період з 01.04.1988 по 31.10.1988 працював у колгоспі «Красное Знамя» (записи №№ 3,4).
Відомостей щодо наявності недоліків зазначених записів у трудовій книжці відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено. При цьому, фактично позивачу відмовлено в зарахуванні зазначеного періоду, оскільки в цей період позивач працював у рф та в пенсійного фонду відсутні відомості щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат позивачу за зазначений період.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та Російська Федерація (надалі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Згідно частини другої статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набуття чинності вказаної угоди.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом Російської Федераціїї про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність.
На час роботи позивача в Російській Федерації Україна була учасником угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин.
Згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідач повинен перевірити зазначений трудовий стаж, набутий позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території Російської Федерації, з урахуванням положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе, в тому числі Україна, яка була чинна на момент отримання позивачем спірного страхового стажу.
Крім того, Законом України від 25.04.2024 за №3674-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення" (який набрав чинності з 23.06.2024) внесено зміни до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, доповнено Закон №1058-IV статтею 241 періоди трудової діяльності за межами України, які зараховуються до страхового стажу.
За змістом частини 2 статті 241 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Разом з тим, станом на момент прийняття спірного рішення про відмову у призначенні пенсії та рішення у цій адміністративній справі, Кабінетом Міністрів України не визначено порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат.
Так, з матеріалів справи вбачається, що фактично позивачу було відмовлено в зарахуванні спірного періоду, оскільки позивачем не надавались відомості про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення рф.
Відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У контексті спірних правовідносин слід зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
У даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача.
За наведеного період трудової діяльності позивача з 01.04.1988 по 31.10.1988 підлягає зарахуванню до його стажу, що протиправно не було здійснено відповідачем 1.
З врахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 30.01.2025 №172050002568, а тому таке рішення підлягає скасуванню.
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу пенсію, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З огляду на викладене, суд має право визнати дії суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Так, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.
Проте, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Водночас, з огляду на встановлені судом обставини неналежного розгляду поданої позивачем заяви, суд не може дати оцінку дотриманню усіх, передбачених нормами пенсійного законодавства, умов для прийняття рішення про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796; у суду відсутні підстави вважати, що виконано усі визначені законом передумови, необхідні для застосування такого способу захисту порушених прав, про який просить позивач.
Таким чином, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.01.2025 про призначення йому пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зарахувавши до страхового стажу період роботи на території російської федерації з 01.04.1988 по 31.10.1988 та період догляду за потерпілою дитиною від Чорнобильської катастрофи з 14.11.1996 по 09.06.1997, з 12.09.1997 по 02.10.1997 та з 05.01.1998 по 01.01.2004 та прийняти рішення по суті з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачі як суб'єкти владних повноважень в ході розгляду справи частково довели правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Натомість, доводи та аргументи позивача, якими він обґрунтовував позовні вимоги, знайшли часткове підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити частково.
За правилами частини третьої статті 139 КАС України, відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на вказане, сума судового збору в розмірі 484,48грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 172050002568 від 30.01.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.01.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зарахувавши до страхового стажу період роботи на території російської федерації з 01.04.1988 по 31.10.1988 та період догляду за потерпілою дитиною від Чорнобильської катастрофи з 14.11.1996 по 09.06.1997, з 12.09.1997 по 02.10.1997 та з 05.01.1998 по 01.01.2004 та прийняти рішення по суті з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області судовий збір у сумі 484,48грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 26 травня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, Львівська обл., 79016, ЄДРПОУ/РНОКПП 13814885) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя Т.О. Комшелюк