Україна
Донецький окружний адміністративний суд
15 травня 2025 року Справа№200/2283/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (юридична адреса: 33028, м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 7, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Позивач просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати Рішення № 205150017531 від 27.03.2025 року, що було прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області за заявою ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 20.03.2025 року та зобов'язати відповідача призначити позвиачу пенсію за віком на пільгових умовах з 10.03.2025 року відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року), зарахувавши до страхового стажу періоди з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.01.2023 року по 24.04.2023 року та врахуванням при обчисленні пенсії заробітної плати за січень 2023 року - 17580,03 грн, за лютий 2023 року - 21581,02 грн, за березень 2023 року - 18661,14 грн, за квітень 2023 року - 35350,33 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 27 березня 2025 року № 205150017531 їй було відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв'язку із не досягненням пенсійного віку 55 років.
ОСОБА_1 вважає вказане вище рішення відповідача протиправним, у зв'язку із чим звернулась із даним позовом до суду.
04 квітня 2025 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, був повідомлений про розгляду справи судом засобами електронної пошти, свої правом не скористався та не надав суду відзив на позовну заяву.
У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
20 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах.
Заяву позивача про призначення пенсії за принципом екстериторіальності було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 27 березня 2025 року № 205150017531 ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю недосягненням встановленого пенсійного віку.
Як вбачається зі спірного рішення: вік заявниці - 50 років 00 місяців 11 днів, страховий стаж становить - 29 років 05 місяців 19 днів, пільговий стаж на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 становить - 18 років 07 місяців 18 днів.
За доданими документами до пільгового стажу не враховано періоди: - з 30.09.1999 року по 24.04.2023 року, згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 01/11-213/2 від 28.08.2023 року, оскільки форма довідки не відповідає вимогам додатку № 5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній (Постанова КМУ від 12.08.1993 року № 637), а саме наявний розділ та підрозділ, до яких відноситься посада, але не зазначена постанова. - час декретної відпустки з 10.03.2002 року по 14.01.2005 року, оскільки відсутній наказ про надання такої відпустки. - з 01.01.2023 року по 30.04.2023 року, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату внесків.
Пільговий стаж врахований за даними, наявними в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
До страхового стажу позивача
Отже, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через недосягнення пенсійного віку, оскільки, як зазначено у спірному рішенні пенсійний вік визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2) становить 55 років.
Необхідний пільговий стаж на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2), становить 10 років.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку , встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2024 року - не менше 25 років у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, зокрема, жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
З Форми РС-право вбачається, що відповідач не зарахував до страхового стажу позивача періоди з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року та з 01.01.2023 року по 24.04.2023 року.
Позивач вважає такі дії посадових осіб Пенсійного фонду незаконними, у зв'язку із чим звернулась до суду із даним позовом.
Суд, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з таких підстав.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(далі - Закон № 1058-IV) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До цих змін порядок призначення пенсій на пільгових умовах визначався ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Так, п. б ст. 13 цього закону в редакції, чинній до 01.04.2015 року передбачала, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII (далі - Закон № 213-VІІІ), який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, зокрема, пенсійний вік жінкам до 55 років.
Рішенням Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний суд встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для чоловіків після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; для жінок - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV, з іншого в частині пенсійного віка для жінок. Перший із цих законів визначав такий вік на рівні 55, тоді як другий - 50.
Положення зазначеним нормативно-правових актів суперечать один одному.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
В рішенні у зразковій справі № 360/3611/20 Велика палата Верховного суду зазначила, що суперечність положень Законів України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV в частині врегулювання питань призначення пенсій на пільгових умовах, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика палата Верховного суду в межах зразкової справи № 360/3611/20 дійшла висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення № 1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим ля особи, а не Закону № 1058-ІV. Під час ухвалення рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (частина 3статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, умовою для призначенні пільгової пенсії позивачу є досягнення віку 50 років, наявність стажу роботи більшим ніж 20 років, а пільговий стаж роботи за умови зайнятості повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України є більшим ніж 10 років, що відповідає вимогам п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В той же час, як вбачається зі спірного рішення страховий стаж ОСОБА_1 : 29 років 5 місяців 19 днів, пільговий стаж за Списком № 2 становить 18 років 07 місяців 18 днів.
Отже, позивач має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах з 10.03.2025 року відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року).
В той же, час вбачається зі спірного рішення та Форми РС-право вбачається що позивачу до її до страхового стажу періоди роботи з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.01.2023 року по 24.04.2023 року.
Дані періоди роботи, є спірними під час розгляду даної справи.
Щодо інших періодів, позивач не заявляє позовних вимог.
Так, позивач в період з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною.
На підтвердження народження та догляду за дитиною позивачем надано свідоцтво про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У Довідці ДП «Краснолиманська» № 01/11-213/2 від 28.08.2023 року зазначено у розділі «Додаткові відомості» - Декретна відпустка 10.03.2002 року - 14.01.2005 року.
З форми ОК-5 також вбачається, що підприємство подавало звіти, де за кодом ЗП3056Ж1 (Час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, до досягнення кожною дитиною 3-річного віку) обліковується повні 12 місяців 2004 року
Отже, вказані документи підтверджують народження дитини та перебування позивача декретній відпустці по догляду за дитиною у 2004 році.
Період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.
Отже, незалежено від фактичної сплати страхових внесків період догляду за дитиною до 3-років включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески.
Згідно із частиною другою статті 20 Закону № 1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами четвертою - шостою, дев'ятою, десятою статті 20 Закону № 1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
За приписами ст. 113 Закону № 1058 держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-IV) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до статті 4 Закону № 2464-IV платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до статті 26 Закону № 2464-IV, посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
Таким чином, обов'язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на роботодавця, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Отже, навіть у випадку не сплати роботодавцем єдиного внеску, період його роботи, а в даному випадку період знаходження у відпустці по догляду за дитиною, повинен бути зарахований до страхового стажу позивача.
Щодо не зарахованого періоду роботи позивача 01.01.2023 року по 24.04.2023 року в ДП «ВК «Краснолиманська».
Так період роботи позивача в ДП «ВК «Краснолиманська» підтверджена записами трудової книжки серії НОМЕР_3 №№ 1-8.
Також спірний період роботи підтверджується Довідкою про підтвердження пільгового стажу.
З довідки ОК-5 вбачається, що підприємство не сплатило страхові внески за період з 01.01.2023 по 24.04.2023 рік, хоча була нарахована заробітна плата за січень 2023 року -17580,03 грн, лютий 2023 року - 21581,02 грн, за березень 2023 року - 18661,14 грн, за квітень 2023 року - 35350,33 грн.
Як вже було у цьому рішенні зазначено вище, позивач не може нести відповідальність за не сплату за нього страхових внесків підприємством, а отже період роботи ОСОБА_1 01.01.2023 року по 24.04.2023 року підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Пенсійного фонду при призначенні пенсії врахувати заробітну плату за січень 2023 року - 17580,03 грн, за лютий 2023 року - 21581,02 грн, за березень 2023 року - 18661,14 грн, за квітень 2023 року - 35350,33 грн, з якої не сплачені страхові внески, суд зазначає ця вимога є вимогою на майбутнє, оскільки у суду на має підстав вважати, що при призначенні пенсії ОСОБА_1 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не врахує її заробітну плату з січня 2023 року по квітень 2023 року, а тому задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Суд зауважує, що відповідач ще не ухвалював рішення щодо призначення позивачу пенсії на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого призначення будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача здійснити призначення пенсії з урахуванням заробітної плати позивача за січень - квітень 2023 року, слід відмовити, як передчасних.
Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 14.09.2020 року у зразковій справі № 560/2120/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021 року.
Щодо не втручання даним рішенням в дискреційні повноваження відповідача, суд зазначає наступне.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, а позивач маючи необхідний вік, страховий та пільговий стаж, навіть без врахування спірних періодів, які розглядаються у даній справі, має право на призначення пенсії, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах, є таким що підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 968,96 грн (квитанція № 2561-2361-1359-4601 від 31.03.2025 року).
Отже, враховуючи викладене з урахування співрозмірності заявлених та задоволених вимог, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 700 грн.
Керуючись ст.ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (юридична адреса: 33028, м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 7, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах- задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Рішення № 205150017531 від 27.03.2025 року, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (юридична адреса: 33028, м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 7, код ЄДРПОУ 21084076) по відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (юридична адреса: 33028, м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 7, код ЄДРПОУ 21084076) призначити ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах з 10.03.2025 року відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року), зарахувавши до страхового стажу періоди її роботи з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.01.2023 року по 24.04.2023 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (юридична адреса: 33028, м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 7, код ЄДРПОУ 21084076) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 700 (сімсот) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко