про відмову в ухваленні додаткового рішення
27 травня 2025 року ЛуцькСправа № 140/1151/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши в письмовому провадженні заяву Приватного підприємства «Гуд Авто Плюс» про винесення додаткового рішення щодо судових витрат в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «Гуд Авто Плюс» до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів,
Приватне підприємство «Гуд Авто Плюс» звернулось з позовом (уточнена позовна заява) до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів №UA205140/2024/000240/1 від 23.08.2024, №UA205140/2024/000253/1 від 29.08.2024, №UA205140/2024/000242/1 від 27.08.2024, №UA205140/2024/000254/1 від 29.08.2024 №UA205140/2024/000255/1 від 29.08.2024, №UA205170/2024/000027/2 від 12.08.2024, №UA205170/2024/000028/2 від 20.08.2024; №UA205170/2024/000029/2 від 21.08.2024.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року позов задоволено: визнано протиправними та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товару №UA205140/2024/000240/1 від 23 серпня 2024 року, №UA205140/2024/000253/1 від 29 серпня 2024 року, №UA205140/2024/000242/1 від 27 серпня 2024 року, №UA205140/2024/000254/1 від 29 серпня 2024 року, №UA205140/2024/000255/1 від 29 серпня 2024 року, №UA205170/2024/000027/2 від 12 серпня 2024 року, №UA205170/2024/000028/2 від 20 серпня 2024 року та №UA205170/2024/000029/2 від 21 серпня 2024 року; стягнуто на користь Приватного підприємства «Гуд Авто Плюс» за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 5 840,26 грн.
22 травня 2025 року до суду надійшла заява приватного підприємства «Гуд Авто Плюс» про винесення додаткового рішення щодо судових витрат, зокрема, витрат на правову допомогу в розмірі 12 000 грн.
Хмельницька митниця у клопотанні від 23.05.2025 заперечила доводи представника позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу та просила дане клопотання залишити без задоволення.
Відповідно до частини третьої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Оскільки розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, тому заяву розглянуто без повідомлення сторін.
Дослідивши письмові докази, суд вважає, що правові підстави для ухвалення додаткового рішення у даній справі відсутні з огляду на таке.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як визначено частинами першою, п'ятою статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 3 частини першої статі 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою, другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до положень частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина третя статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України). Як встановлено частиною п'ятою статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Отже, наведені вище норми передбачають можливість ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат за таких умов: до закінчення судових дебатів особа зробила про це відповідну заяву; неможливість подання доказів про понесені судові витрати до вирішення справи по суті обумовлена поважними причинами. Якщо такі умови дотримано, то у сторони є право подати такі докази протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
У даному випадку розгляд справи відповідно до ухвали про відкриття провадження у справі від 02.08.2021 здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Частинами першою-третьою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі учасник справи вправі подавати заяви по суті справи, докази чи інші клопотання, після чого суд переходить до розгляду справи по суті, досліджуючи докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Після відкриття провадження і до ухвалення судового рішення доказів про понесення витрат на правничу допомогу ТзОВ «АРГОНІС» суду подано не було.
Рішення в даній адміністративній справі прийняте судом 26.11.2021, а заява про ухвалення додаткового рішення надіслана на електронну адресу суду 03.12.2021 року та зареєстрована у в той самий робочий день 03.12.2021, тобто після ухвалення судового рішення у даній справі.
Суд звертає увагу, що представник позивача помилково стверджує, що питання про вирішення витрат на правову допомогу не було вирішено судом при розгляді справи по суті, оскільки у рішенні Волинського окружного адміністративного суду 26.11.2021 вказано, що заявлені у позовній заяві до стягнення витрати на правову допомогу в розмірі 14 274,00 грн. відшкодуванню з відповідача не підлягають з огляду на те, що в порушення вимог частини четвертої статті 134, частини сьомої статті 139 КАС України позивач не подав суду доказів, які підтверджують понесення зазначених витрат на правову допомогу у вказаному розмірі (не надано документів, які підтверджують оплату наданих послуг правничої допомоги та розрахунку таких витрат).
Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №640/13685/19, від 23.04.2021 у справі №360/700/19, відповідно до якої склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено рахунок-фактура №722 від 20.05.2025, акт приймання-передачі наданих послуг №722 від 20.05.2025 та квитанція №771 від 20.05.2025 на оплату послуг з надання правничої допомоги.
Відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг №722 від 20.05.2025 надано наступні послуги: оскарження рішення про коригування митної вартості товару UA205170/2024/000022/2 від 01.07.2024, №UA205170/2024/000023/2 від 01.07.2024, №UA205140/2024/000024/2 від 08.07.2024, №UA205140/2024/000025/2 від 25.07.2024, №UA205140/2024/000026/1 від 06.08.2024.
У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Також, у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Враховуючи те, що предметом позову в даній справі були рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товару №UA205140/2024/000240/1 від 23 серпня 2024 року, №UA205140/2024/000253/1 від 29 серпня 2024 року, №UA205140/2024/000242/1 від 27 серпня 2024 року, №UA205140/2024/000254/1 від 29 серпня 2024 року, №UA205140/2024/000255/1 від 29 серпня 2024 року, №UA205170/2024/000027/2 від 12 серпня 2024 року, №UA205170/2024/000028/2 від 20 серпня 2024 року та №UA205170/2024/000029/2 від 21 серпня 2024 року, а згідно акта приймання-передачі наданих послуг №722 від 20.05.2025 надано послуги щодо оскарження інших рішень Волинської митниці, відтак суд вважає, що звернення представника позивача 22 травня 2025 року із заявою про ухвалення додаткового рішення є необґрунтованим, а тому підстави для ухвалення додаткового рішення відповідно до статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 248, 252, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні заяви Приватного підприємства «Гуд Авто Плюс» про винесення додаткового рішення щодо судових витрат в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «Гуд Авто Плюс» до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів, відмовити.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя А.Я. Ксензюк