Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" травня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/230/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
при секретарі судового засідання Базака А.А.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Харківобленерго", м. Харків
до Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут", м. Харків
про стягнення 2369142478,95 грн.
за участю представників учасників справи:
позивача - Анни КВІЦІНСЬКОЇ, Марини ЯКОВЛЕВОЇ,
відповідача - Олександри БІРЮКОВОЇ,
Позивач, Акціонерне товариство "Харківобленерго", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут", відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії № 19/13979 від 28.11.2018 в сумі 2369142478,95 грн, де розподіл електричної енергії 2301090618,79 грн, 3% річних - 14581103,35 грн, інфляційні втрати - 53470756,81 грн. Витрати зі сплати судового збору позивач просить покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 29.01.2025 позовну заяву Акціонерного товариства "Харківобленерго" залишено без руху.
06.02.2025 від Акціонерного товариства "Харківобленерго" до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 11.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.
10.04.2025 до суду від відповідача до суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі № 922/230/25 в частині стягнення заборгованості за розподіл електричної енергії у сумі 1478218259,80 грн. Своє клопотання відповідач обґрунтовує тим, що ним сплачено заборгованість за послуги з розподілу електричної енергії за період червень 2024 - жовтень 2024, що підтверджується наданими платіжними інструкціями на загальну суму 1478218259,80 грн.
10.04.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд про стягнення 2369142478,95 грн відмовити повністю. Свої заперечення відповідач обґрунтовує тим, що предметом позову є зокрема стягнення з відповідача заборгованості за розподіл, сум 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з нібито несвоєчасним виконанням зобов'язань за договором електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії від 28.11.2018 № 19/13979 (далі - договір). Позивачем не надано разом з позовною заявою належних доказів направлення або отримання відповідачем актів наданих послуг та рахунків-фактур за спірні періоди. Позивачем надано рахунки-фактури без належних доказів їх отримання та/або направлення, а надані акти приймання-передачі взагалі надано без доказів їх отримання відповідачем, у зв'язку з чим неможливо встановити початкову дату прострочення зобов'язання з оплати. Оскільки, відповідач сумлінно ставиться до своїх зобов'язань, перед іншими учасниками ринку електричної енергії, послуги були оплачені у сумах, що зазначені (погоджені) сторонами у актах наданих послуг, які є додатком до позову та містять власноручні підписи уповноважених осіб як позивача, так і відповідача. Отже, позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
Також відповідач зазначає, що з урахуванням не направлення відповідачу рахунків-фактур та актів наданих послуг та відповідно відображення у рахунку-фактурі сум 3 % річних та інфляційних втрат, - відсутні правові підстави для застосування до товариства відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України.
28.04.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що відповідач у відзиві на позов вказує на відсутність належних доказів направлення рахунків-фактури та відсутність доказів отримання ПрАТ "Харківенергозбут" актів приймання-передачі. Вказане твердження відповідача суперечить наявним матеріалам справи, а саме до позовної заяви, у якості доказів, АТ "Харківобленерго" долучено рахунки - фактури на оплату послуги з розподілу електричної енергії за кожен розрахунковий місяць які направлені на офіційну електронну пошту (вказану у заяві - приєднанні): zbutenergo@ukr.net. Акти наданих послуг з розподілу електричної енергії за кожен розрахунковий період підписані обома сторонами. З боку ПрАТ "Харківенергозбут" вказані акти підписані уповноваженою особою, а саме генеральним директором Ю. Новіковим.
Стосовно твердження відповідача про відсутність рахунків на оплату 3% річних та інфляційних позивач зазначає, що на підтвердження направлення рахунків про сплату 3% річних та інфляційних надає копії рахунків з доказами їх направлення. Отже твердження відповідача щодо відсутності обов'язку сплати нарахувань є е безпідставним та необґрунтованим.
08.05.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, і яких відповідач зазначає, що матеріали справи не містять доказів направлення рахунків-фактур на електронну адресу відповідача, оскільки долучені до позову начебто електронні листи на адресу відповідача не є такими доказами направлення у розумінні ч. 1 ст. 196 ГПК України та ст. 10 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", оскільки містять у собі виключно текстову інформацію. Зважаючи на те, що відповідач безперервно отримує від позивача послугу з розподілу, підписання сторонами договору актів наданих послуг не є доказом отримання рахунку-фактури.
Також відповідач вказує, що у рахунках-фактурах на оплату за послуги з розподілу, які були надані разом з позовом, не зазначено суми 3 % річних та інфляційних, зокрема окремим рядком, тобто не виконано вимоги п. 4.5 додатку 1 до договору; разом з відповіддю на відзив позивач надав рахунки "на оплату пені, 3 % річних, індексу інфляції", натомість надає протоколи підпису КЕП із зазначенням документа "штрафні", однак 3 % річних та збитки від інфляції не є штрафними санкціями у розумінні § 2 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України; надані копії рахунків "на оплату пені, 3 % річних, індексу інфляції" не містять у собі нарахувань штрафних санкцій, зокрема пені; надані текстові зображення нібито направлення таких рахунків мають зазначення вкладення "штрафні", тобто навіть опосередковано не можуть вважатися доказами направлення рахунків на оплату 3 % річних та інфляційних втрат; вищевказані текстові зображення нібито відправки електронною поштою не є доказами направлення у розумінні ч. 1 ст. 196 ГПК України та ст. 10 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг".
08.05.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання, в якому відповідач просить суд закрити провадження у справі № 922/230/25 в частині стягнення заборгованості за розподіл електричної енергії у сумі 2301090618,79 грн, оскільки відповідачем повністю погашено заборгованість за розподіл електричної енергії за періоди червень 2024 - грудень 2024, які є предметом розгляду справи № 922/230/25, з урахуванням платіжних інструкцій, наданих разом з клопотанням.
21.05.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання, в якому відповідач зазначає, що станом на 20.05.2025 відповідачем повністю погашено заборгованість за розподіл електричної енергії та просить суд зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат до 0,1 % від стягнутої суми, у разі якщо суд дійде до висновку про наявність підстав для стягнення з Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" 3% річних та інфляційних втрат на користь Акціонерного товариства "Харківенергозбут" у справі № 922/230/25.
23.05.2025 до суду від позивача надійшли заперечення на заяву про зменшення 3% річних та інфляційних втрат, в яких позивач просить суд відмовити у задоволенні вказаного клопотання. Свої заперечення позивач обґрунтовує тим, що АТ "Харківобленерго" є об'єктом критичної інфраструктури та здійснює ліцензійну діяльність на території де проводяться воєнні дії, відповідно підприємство позбавлене можливості здійснювати нормальну господарську діяльність враховуючи загрози для працівників та критично важливої інфраструктури підприємства, пошкодження якої матиме наслідком тяжкі наслідки для здоров'я людей, позбавлення електропостачання всієї Харківської області та міста Харків. Станом на сьогодні неможливим є ведення договірної діяльності, зважаючи на наявність вищезазначених обставин, що є надзвичайними та, що зумовлює важкий матеріальний стан підприємства. Підприємство зобов'язане ліквідувати всі наслідки втручання в системи електропостачання, які можуть виникнути внаслідок ведення бойових дій, що вимагає від АТ "Харківобленерго" резерву коштів для усунення можливих аварій та забезпечення діяльності критично важливої інфраструктури, без якої не можливе електропостачання всієї області. Всі кошти товариства мають бути спрямовані на забезпечення надійної та безперебійної роботи електромережі, а також на ліквідацію можливих аварій. В насідок військової агресії РФ АТ "Харківобленерго" спричинено збитків на загальну суму 5820594113 грн, що підтверджується витягом зі звітів про незалежну оцінку збитків АТ "Харківобленерго" за 2022 та 2023 роки, листом СБУ та витягом з наказу Міністерства енергетики. Частково зруйнована адміністративна будівля АТ "Харківобленерго" та пошкоджено внутрішні приміщення товариства після обстрілу та влучань території Слободського району м. Харкова 29.04.2025 року в період часу з 22.20 по 23.30 (провадження за ст.438 ч.1. КК України 2001р. внесено до ЄРДР за номером 120225221150000551); - періодичні технічні перерви в діяльності працівників АТ "Харківобленерго" які викликані необхідністю дотримання безпекових заходів у разі оголошення повітряної тривоги або інших сповіщень про небезпеку у місті; - перебої в енергопостачанні які виникають внаслідок пошкодження об'єктів критичної інфраструктури тощо.
Також позивач вказує, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню за клопотанням боржника (на підставі статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України), оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.
26.05.2025 до суду від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких він зазначає, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, в сукупності вказаних вище обставин, з огляду на виконання під час воєнного стану неспівмірного між доходами та витратами суспільного обов'язку, наявні об'єктивні обставини, які мають істотне значення та свідчать про наявність обґрунтованих підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення 3% річних. Відповідач є товариством, у статутному капіталі якого частка держави становить 65% (https://zbutenergo.kharkov.ua/file/open?id=2341). Отже, необхідно врахувати, що відповідач є державним підприємством, на якого державою покладено спеціальні обов'язки на ринку електричної енергії. В свою чергу, стягнення вказаних нарахувань з відповідача перетворюється з заходів стимулювання на непомірний тягар для державного підприємства. Посилання Відповідача на обставини, що ускладнюють господарську діяльність (прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану") є тотожними тим обставинам, які Верховний Суд у постанові від 28.05.2024 у справі № 906/1035/23 визнав такими що негативно впливають на фінансовий стан учасника справи з причин, які об'єктивно від нього не залежать. Також відповідач наголошує, що повністю заперечує проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві та запереченнях, водночас вважаємо за можливе просити Суд про зменшення 3% річних та інфляційних втрат у разі, якщо суд за результатами розгляду справи дійде висновку про наявність підстав для задоволення позову.
26.05.2025 в судовому засіданні представники позивача проти закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу не заперечували, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підтримали в повному обсязі та просили суд задовольнити позов в цій частині.
Присутній в судовому засіданні представник відповідача просив суд закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу, проти позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позову. У разі задоволення позову в цій частини просив суд зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 16.11.2018 № 1446 та положень абз. 16 п. 13 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ринок електричної енергії" від 13.04.2017 № 2019-УІІІ (далі - Закон) АТ "Харківобленерго" мало право на провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами та провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом на підставі відповідних ліцензій та укладених договорів.
З 01.01.2019 відповідно до Постанови НКРЕКП №1446 від 16.11.2018 позивач є оператором системи розподілу (далі-ОСР) та здійснює діяльність з розподілу електричної енергії у межах місць провадження господарської діяльності, а саме на території Харківської області в межах розташування системи розподілу електричної енергії, та не є постачальником електричної енергії.
Основними нормативно-правовими документами, які встановлюють вимоги та регулюють взаємовідносини між ОРС, електропостачальниками та споживачами (разом - Учасники роздрібного ринку), є зокрема, Закон "Про ринок електричної енергії", Кодекс систем розподілу (далі - КСР), затверджений постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 310, та Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), затверджені постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі - Постанова № 312), в яких визначені права, обов'язки та відповідальність сторін.
На виконання Закону України "Про ринок електричної енергії" під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу АТ "Харківобленерго" від постачання електричної енергії, було створено ПрАТ "Харківенергозбут" з метою здійснення діяльності з постачання електричної енергії споживачам.
Поряд з цим ПрАТ "Харківенергнозбут" включений до Переліку постачальників універсальних послуг на закріпленій території, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.10.2018 №1268 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо передачі даних побутових та малих не побутових споживачів постачальнику електричної енергії, на якого відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" покладається виконання функції універсальної послуги на закріпленій території", за № 25.
Отже, ПрАТ "Харківенергнозбут", яке створено в результаті здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу та який отримав ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії з 1 січня 2019 року виконує функції постачальника універсальних послуг (скорочено ПУП) на закріпленій території, а саме на території Харківської області.
Пунктом 1.2.5 та п. 3.1.4 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018 (далі - ПРРЕЕ), передбачають, що для можливості постачати електричну енергію своїм споживачам, постачальник повинен укласти з оператором системи розподілу публічний договір електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії.
28.11.2018 ПрАТ "Харківенергозбут" підписано заяву приєднання до договору постачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії, яка є додатком №9 до договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії.
Отже, з 01.01.2019 почав діяти договір електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії № 19/13979 (надалі - договір), який є публічним договором приєднання. Даний договір встановлює порядок та умови надання послуг з розподілу електричної енергії електропостачальнику за сукупністю споживачів, які входять в балансуючу групу Постачальника згідно з реєстром за ЕІС кодами споживачів та їх точок вимірювання, та яким згідно з договорами про постачання електричної енергії розподіл забезпечує постачальник, як послуги оператора системи (п.2.1. договору).
Договір у паперовій формі з урахуванням абз. 5 п. 2.1.4 ПРРЕЕ був підписаний сторонами 20.11.2020.
Договір набирає чинності з 01.01.2019 та діє до дати початку дії нового ринку електричної енергії згідно із Законом України "Про ринок електричної енергії" (п. 9.1. договору).
Додатковою угодою до договору електропостачалька про надання послуг з розподілу електричної енергії від 01.07.2020 сторони дійшли згоди, що договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде письмово заявлено про припинення його дії або перегляду умов.
Жодною із сторін не було повідомлено іншу сторону про припинення дії договору, відповідно даний договір є чинним на даний час.
Згідно із пп.5.1.1 глави V ПРРЕЕ пп.1 п.7.1 договору та оператор системи має право на отримання своєчасної оплати на надання послуги з розподілу електричної енергії та перетікання реактивної енергії відповідно до умов договорів та законодавства України.
Зобов'язання щодо оплати за послугу з розподілу електричної енергії повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та чинних нормативно-правових актів (ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України).
Відповідно до п. 2.1 договору оператор системи надає послуги з розподілу електричної енергії постачальнику за сукупністю споживачів, які входять в балансуючу групу постачальника згідно з реєстром за ЕІС кодами споживачів та їх точками вимірювання. Реєстр ведеться оператором системи в електронному вигляді. Оператор системи забезпечує надання послуг з розподілу в обсязі, необхідному та достатньому для виконання постачальником функцій відповідного суб'єкта роздрібного ринку електричної енергії, та надання інших послуг, зокрема з відключення та підключення споживачів.
Відповідно до п.4.2 договору постачальник зобов'язується здійснювати оплату послуг з розподілу електричної енергії у повному обсязі згідно з умовами глави 3 цього договору та інших платежів, необхідність яких випливає з умов цього договору.
Пунктами 4.2., 4.3. додатка № 1 до договору передбачено, що у разі порушення постачальником строків оплати, передбачених п. 2.4 та п. 2.5 цього додатка до договору, оператор системи проводить нарахування 3% річних від суми боргу за кожен день прострочення платежу, у тому числі за день фактичної оплати. Сума грошового зобов'язання за цим договором повинна бути сплачена постачальником з урахуванням встановленого індексу інфляції.
За період червень-грудень 2024 року позивач надав послугу з розподілу електричної енергії споживачам відповідача у відповідності до умов договору на загальну суму 2301090 618,79 грн, а саме:
- за червень 2024 року - 311562738,14 грн;
- за липень 2024 року - 340094281,64 грн;
- за серпень 2024 року - 324889900,96 грн;
- за вересень 2024 року - 299780753,87 грн;
- за жовтень 2024 року - 361834583,88 грн;
- за листопад 2024 року - 380387851,74 грн;
- за грудень 2024 року - 412646337,52 грн.
Вказані нарахування підтверджується: актами наданих послуг з розподілу електричної енергії, додатком №10 до договору фактичні (звітні) обсяги купівлі електричної енергії постачальником, актами коригування до акту надання послуг з розподілу електричної енергії, які підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень, які додані до матеріалів справи та досліджені судом. В даних актах зазначено, що сторони взаємних претензій не мають.
Крім того, між сторонами підписано акт звірки розрахунків за договором станом на 31.12.2024, відповідно до якого відповідачем визнано розмір вказаної заборгованості.
Отже, оператор системи належним чином виконує покладені на нього зобов'язання відповідно до вищезазначених умов договору.
Пунктом 2.4 додатка № 1 до договору передбачено, що постачальник здійснює остаточний розрахунок за розподіл електричної енергії відповідно до акта наданих послуг з розподілу електричної енергії між оператором системи та постачальником, складеного за підсумками розрахункового періоду, та рахунку-фактури протягом 5 (п'яти) банківських днів від дня їх отримання.
Сума остаточного розрахунку визначається як різниця між вартістю розподіленої електричної енергії споживачам постачальника, зазначеної в акті наданих послуг з розподілу електричної енергії, та сумарною оплатою постачальника за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.
За результатами розрахункового періоду (з урахуванням оплат) та на підставі актів АТ "Харківобленерго" (на виконання п. 2.4 додатку № 1 "Порядок розрахунків" до договору) було видано рахунки за розподілену електричну енергію за період з червня 2024 по грудень 2024 року. Вказані рахунки було направлено відповідачу на електронну адресу, зазначену у заяві-приєднання до договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії.
Оплата послуг з розподілу електричної енергії здійснюється постачальником самостійно на поточний рахунок оператора системи за вартістю, розрахованою виходячи з обсягів електричної енергії, зазначених у Реєстрі на поточний розрахунковий період, та діючого тарифу на розподіл електричної енергії, з урахуванням ПДВ (п. 2.1 додатку № 1 до договору).
Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати за надані послуги з розподілу електричної енергії своєчасно та в повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у сумі 2301090618,79 грн (з ПДВ), внаслідок чого відповідачу позивачем нараховані 3% річних за період з липня по грудень 2024 року (на заборгованість червень-листопад 2024 року) у розмірі 14581103,35 грн та інфляційні втрати за загальний період вересень-грудень 2024 року (на заборгованість за період червень-вересень 2024 року) у розмірі 53470756,81 грн.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти.
За змістом ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України).
Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також як наслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання (ст. 174 ГК України).
Згідно з ч.1-3 ст.180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Ст. 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Таким чином, з аналізу вищезазначених норм вбачається, що у разі недотримання сторонами письмової форми правочину (за умови, що законом не вимагається обов'язкове укладення договору в письмовій формі), для з'ясування факту його вчинення та змісту слід виходити з приписів ч. 2 ст. 205 ЦК України та ч. 1 ст. 181 ГК України. При цьому, поведінка сторін, що засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (схвалення правочину), може бути виражена в будь-якій формі, що однозначно свідчить про волю сторони на визнання правочину, зокрема, за допомогою здійснення конклюдентних дій, наприклад, прийняттям виконання, здійсненням розрахунків тощо.
Правовідносини щодо надання послуг регулюються положеннями Глави 63 ЦК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Тобто, за змістом зазначених норм, за договором про надання послуг виконавець зобов'язується виконати певні дії або здійснити певну діяльність, які, як правило, не мають матеріального результату (наприклад, послуги зв'язку, освітні послуги, спортивно-оздоровчі та ін.). Деякі послуги можуть мати матеріальний результат, як, наприклад, медичні послуги із надання стоматологічної допомоги (пломбування хворого зуба, встановлення коронки). Проте, всім послугам властива одна спільна ознака - результату передує здійснення дій, які не мають матеріального змісту, адже при наданні послуг продається не сам результат, а дії, які до нього призвели. Отже, предметом договору про надання послуг є виконання певних дій або здійснення певної діяльності, які не мають матеріального результату.
Зі змісту ч.2 ст. 901 ЦК України вбачається, що положення Глави 63 цього Кодексу поширюються на всю низку договорів, предметом яких є надання послуги, що споживається, в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, які передбачені цим Кодексом поза межами глави (перевезення, страхування, транспортне експедирування, зберігання, доручення, комісія, управління майном та ін.) так які не передбачені Кодексом, але містяться в інших нормативно-правових актах - Законі України "Про аудиторську діяльність", Законі України "Про зв'язок" тощо. Окрім цього, положення зазначеної глави поширюються на інші види договорів, які не передбачені законодавством взагалі, але мають своїм предметом надання послуг.
Основними нормативно-правовими документами, які встановлюють вимоги та регулюють взаємовідносини між оператором системи розподілу (ОСР), електропостачальниками та споживачами (разом - Учасники роздрібного ринку), є зокрема, Закон України "Про ринок електричної енергії", Кодекс систем розподілу (КСР), затверджений Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 310, та Правила роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ), затверджені Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (Постанова № 312), в яких визначені права, обов'язки та відповідальність сторін.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії", учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.
Доступ до системи розподілу та послуги з розподілу надаються ОСР з 01.01.2019 усім споживачам, електроустановки яких приєднані до мереж ОСР на території його діяльності на підставі публічного договору приєднання - договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії (далі по тексту договір), який укладається між ОСР та споживачем, з урахуванням ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України, за формою (типовою формою) договору, що є додатком № 3 до ПРРЕЕ та розміщена на офіційному сайті АТ Харківобленерго: www.oblenergo.kharkov.ua.
Договір вважається укладеним з дати підписання споживачем заяви-приєднання та/або сплати за рахунком, який надсилається одночасно з договором та/або з дати, указаної у заяві-приєднанні, якщо споживач протягом указаного в заяві-приєднанні терміну не звернувся до ОСР із запереченнями щодо укладення договору в цілому або щодо окремих умов договору та спожив будь-який обсяг електричної енергії (п. 4 Постанови 312, п.п. 1.2.15, п.п. 2.1.6 ПРРЕЕ).
З урахуванням вищезазначеного, проаналізувавши правовідносини, які склались між позивачем - АТ "Харківобленерго" (оператором системи розподілу) та відповідачем - ПрАТ "Харківенергозбут" на підставі укладеного між ними договору № 19/13979 від 28.11.2018 (підписаний сторонами 20.11.2020 у паперовому вигляді) про надання послуг з розподілу електричної енергії, до якого відповідач приєднався шляхом підписання Заяви-приєднання від 28.11.2018, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, тому, враховуючи, що зазначений договір відповідає вимогам чинного законодавства України, сторонами досягнуто всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, докази припинення дії договору в матеріалах справи відсутні, з огляду на положення ст. 629 ЦК України, ці договори є обов'язковим для виконання обома сторонами.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач - АТ "Харківобленерго" виконав свої зобов'язання за договором 19/13979, зокрема у період з червня 2024 року по грудень 2024 року надав відповідачу - ПрАТ "Харківобленерго" послуги з розподілу електричної енергії, що підтверджується наданими позивачем відповідними актами про обсяги розподіленої електричної енергії, актами приймання-передачі про надання послуг з розподілу електричної енергії, відомостями про витрати електричної енергії, виставленими позивачем рахунками на оплату за надані послуги за вказаний період.
Також факт отримання відповідачем послуг з розподілу електричної енергії підтверджується наданими відповідачем до позовної заяви копіями платіжних доручень, які свідчать про здійснення оплати відповідачем наданих позивачем послуг з розподілу електричної енергії за договором.
Таким чином, здійснивши розрахунки з оплати наданих послуг з розподілу електричної енергії за договором, відповідач вчинив конклюдентні дії, якими підтвердив укладення з позивачем вказаного договору, а, відтак, підтвердив наявність у нього обов'язку належним чином виконувати всі умови вказаного договору.
Проте, відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання щодо здійснення оплат за послуги з розподілу електричної енергії, оплатив надані позивачем послуги з порушенням строків, у зв'язку з цим у нього утворилась заборгованість за надані послуги з розподілу електричної енергії за періоди червень 2024 - грудень 2024 року, яка складає 2301090618,79 грн.
За приписами ст. 525-526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або невизначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії є обґрунтованими та доведеними належними і допустимими доказами.
Втім, як було зазначено вище, відповідачем у період з січня 2025 по травень 2025 сума основного боргу була сплачена у повному обсязі, що підтверджується наданими відповідачем платіжними інструкціями на загальну суму 2306952281,25 грн, які досліджені судом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи, що заявлена до стягнення сума основного боргу у розмірі 2301090618,79 грн сплачена відповідачем у повному обсязі після подачі позову до суду, що підтверджується наданими доказами, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості, відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Суд роз'яснює сторонам, що у відповідності до ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Згідно з ч.1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом зазначеної норми закону нарахування трьох процентів річних та збитків від інфляції входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Перевіривши розрахунки позивача 3% річних за період з липня по грудень 2024 року (на заборгованість червень-листопад 2024 року) у розмірі 14581103,35 грн та інфляційних втрат за період вересень-грудень 2024 року (на заборгованість за період червень-вересень 2024 року) у розмірі 53470756,81 грн, суд дійшов висновку, що відповідні розрахунки є вірними, вони відповідають нормам чинного законодавства, та не спростовані відповідачем.
Водночас, суд не приймає посилання відповідача, що через не здійснення направлення відповідачу рахунків-фактур та актів наданих послуг та відповідно відображення у рахунку-фактурі сум 3 % річних та інфляційних втрат, - відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, оскільки, як встановлено матеріалами справи, рахунки - фактури на оплату 3% річних та інфляційних втрат були направлені позивачем на офіційну електронну пошту (вказану у заяві - приєднанні): zbutenergo@ukr.net. Відповідачем підписані акти звірки взаєморозрахунків, сплачена сума основного боргу в повному обсязі, але з порушенням строків, встановлених договором.
Велика Палата ВС зазначила, що Верховний Суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні ч. 1 ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг". Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне електронне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування, як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі (Постанова ВП ВС від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).
Також, суд зазначає, що відповідачем було заявлено клопотання, в якому останній просить суд зменшити розмір 3 % річних та інфляційних втрат до 0,1 % від стягнутої суми. В обґрунтування клопотання відповідач зазначає, що повномасштабне вторгнення РФ внесло свої корективи в господарську діяльність підприємств України, та з урахуванням специфіки функціонування ринку електричної енергії, виконання своїх договірних зобов'язань учасниками ринку стало неможливим на тому рівні, що існував до повномасштабного вторгнення Російської Федерації. Повномасштабне вторгнення призвело діяльність товариства до вкрай важкого фінансового стану, оскільки через економічні негаразди, масштабні руйнування критичної інфраструктури стоїть питання про сам факт збереження товариства, як суб'єкта господарювання. Відповідач є постачальником електричної енергії споживачу відповідно до ліцензії, виданої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 19.06.2018 № 505, на якого постановою НКРЕКП від 26.10.2018 № 1268 покладено виконання функції постачальника універсальних послуг на території Харківської області. Відповідач, як постачальник універсальних послуг, здійснює свою діяльність на території м. Харкова та Харківської області, яка знаходиться в зоні проведення активних бойових дій та регулярно страждає від ракетних ударів. Від початку повномасштабного вторгнення військами РФ з незалежних від товариства причин, виникла ціла низка проблем, які товариство не в змозі вирішити самостійно з огляду на відсутність таких дискреційних повноважень.
Відповідач вказує, що однією із ключових проблем товариства, є нарахування та стягнення неустойки (штрафу та пені), інфляційних втрат, 3% відсотків річних іншими учасниками ринку. Наразі, у судах різних інстанцій за позовами учасників ринку про стягнення неустойки (штрафу та пені), інфляційних втрат, 3% відсотків річних з товариства, пред'явлено низку позовних вимог. Дані витрати не передбачені тарифом (кошторисами) та в умовах дефіциту фінансових ресурсів є непомірним тягарем для товариства. Серед учасників ринку електричної енергії, зокрема на яких покладено виконання спеціальних обов'язків, з початку воєнної агресії РФ виникла ланцюгова заборгованість по виконанню зобов'язань, у тому числі: постачальником універсальних послуг ПрАТ "Харківенергозбут" (ПУП) перед оператором системи розподілу АТ "Харківобленерго" (ОСР) (справа № 922/2882/23), оператором системи передачі НЕК "Укренерго" (ОСП) (справи № 922/2201/23; № 922/1918/24; № 922/3622/24; № 922/385/25), виробником АТ "НАЕК "Енергоатом" (справи № 922/5096/23, № 922/286/25).
Відповідач зауважує, що з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" (далі - Постанова № 206), товариством було втрачено важелі впливу на споживачів, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі послуги населенням (у тому числі населенням, стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 з дати виникнення можливості бойових дій/початку бойових дій по дату припинення можливості бойових дій/завершення бойових дій на територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг; нарахування плати за житлово-комунальні послуги з дати початку по дату завершення тимчасової окупації територій, включених до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, та стягнення заборгованості за ці послуги, утвореної після 24 лютого 2022 р. за відповідний період окупації, споживачів та/або членів їх сімей на відповідній території (п. 1 Постанови № 206).
Також, відповідач зазначає, що прямий зв'язок наслідків прийняття Постанови №206 та скрутного фінансового стану електропостачальників було висловлено у постанові Верховного Суду від 28.05.2024 у справі № 906/1035/23, в якій Верховний Суд зазначив наступне: "…Натомість відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 05.03.2022 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх не оплати або оплати не в повному обсязі, тоді як одночасно забороняється стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 року з дати початку до дати завершення бойових дій з споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або інші документи, що підтверджують їх відсутність у житловому та/або нежитловому приміщенні, будинку, в яких вони є споживачами на підставі укладених договорів (з місця тимчасового проживання в іноземній державі, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби тощо); нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Отже, з початку війни здійснення господарської діяльності, зокрема, надання послуг енергозабезпечення населення утруднено внаслідок неналежної оплати житлово-комунальних послуг, що негативно впливає на фінансовий стан відповідача з причин, які об'єктивно від нього не залежать".
Відповідач просить врахувати обставини за яких виникала несплата, а також період коли мали місце найбільші затримки з оплатою і це 2024 рік, тобто період повномасштабної військової агресії РФ проти України та, відповідно, об'єктивні та незалежні від товариства обставини. Відповідач є товариством, у статутному капіталі якого частка держави становить 65% (https://zbutenergo.kharkov.ua/file/open?id=2341). Отже, необхідно врахувати, що відповідач є державним підприємством, на якого державою покладено спеціальні обов'язки на ринку електричної енергії. В свою чергу, стягнення вказаних нарахувань з відповідача перетворюється з заходів стимулювання на непомірний тягар для державного підприємства.
Щодо зменшення розміру 3% річних суд зазначає таке.
У силу приписів частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, положення якої надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала, зокрема, про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (пункт 8.38 постанови).
В ухвалі Велика Палата Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 915/534/22, якою справу повернуто колегії Касаційного суду у складі Верховного Суду для розгляду, зокрема, вказала у справі № 902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
Про зазначене вказала й об'єднана палата Касаційного господарського суду в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23, повертаючи зазначену справу колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
В ухвалі від 18.12.2024 у справі № 922/444/24 Велика Палата Верховного Суду підтримала свої висновки стосовно права суду зменшувати за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та зазначила, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не обґрунтував, у чому саме є складність тлумачення та застосування статті 625 Цивільного кодексу України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 щодо права суду, враховуючи конкретні обставини справи, зменшити розмір процентів річних.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 19.03.2025 Верховний Суд у справі № 922/444/24 вказав: "Отже, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій цілком правомірно врахувавши зазначений загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, дійшли висновку про його зменшення з мотивів, викладених вище. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12.09.2024 у справі № 915/1308/23, від 01.10.2024 у справі №910/18091/23".
Враховуючи вищенаведене та загальні засади цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, розумності, баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене вищезазначене прострочення зобов'язання, а також обставини що ускладнюють господарську діяльність відповідача у зв'язку із повномасштабним вторгненням РФ, та те, що відповідач є товариством, у статутному капіталі якого частка держави становить 65%, на якого державою покладено спеціальні обов'язки на ринку електричної енергії, суд доходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми 3% річних слід задовольнити частково, зменшити розмір цих нарахувань на 50% від нарахованої позивачем суми та стягнути з відповідача відсотки річних в розмірі 7290551,68 грн.
Щодо вимоги про зменшення інфляційних витрат суд зазначає таке.
Верховний Суд у низці постанов, зокрема, 05.10.2023 у справі № 904/4334/22, від 23.11.2023 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі № 910/18091/23, від 23.10.2024 у справі №910/15639/23, висловлював правову позицію стосовно відсутності права суду на зменшення інфляційних втрат.
Так, Верховний Суд зазначав, що частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 341/915/16-ц).
Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (стаття 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначеного способу захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).
Отже, визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право на стягнення інфляційних втрат є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти мали бути отримані.
Ураховуючи наведене вище, а також правову природу інфляційних втрат, інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню за клопотанням боржника (на підставі статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України), оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.
Аналогічна правова позиція також викладена у постанові Верховного суду від 19.03.2025 у справі №922/592/24.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача в частині зменшення розміру нарахованих інфляційних втрат, а тому слід стягнути на користь позивача всю заявлену до стягнення з відповідача суму інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання у розмірі 53470756,81 грн.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Отже, для вирішення питання повернення позивачу частини сплаченого судового збору за подання позовної заяви, останньому необхідно звернутись до суду з відповідним клопотанням.
Відповідно до приписів ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, у разі, коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено. Означене відповідає усталеній правовій позиції Верховного Суду, зокрема, викладеній у постановах від 10.03.2021 у справі №904/5702/19, від 14.06.2022 у справі №905/2135/19.
Відтак, судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 30441,97 грн покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 ГПК України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (вул. Гоголя, буд. 10, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 42206328) на користь Акціонерного товариства "Харківобленерго" (вул. Георгія Тарасенка, буд. 149, м. Харків, 61037, код ЄДРПОУ 00131954) 3% річних у розмірі 7290551,68 грн, інфляційні втрати у розмірі 53470756,81 грн, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 30441,97 грн.
В задоволенні заявлених позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 7290551,68 грн - відмовити.
Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості за розподіл електричної енергії у розмірі 2301090618,79 грн на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Видати наказ після набрання рішення законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повне рішення складено "27" травня 2025 р.
Суддя Л.В. Шарко