ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.05.2025Справа № 910/3442/24
Господарський суд міста Києва у складі:
Судді - Бондаренко-Легких Г. П.
за участю секретаря - Боровик В. В.
розглянувши у відкритому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали господарської справи №910/3442/24
За позовом Товариства з обмеженою відповідальність «Мастерскоуп» (01033, м. Київ, вул. Сім'ї Прахових, буд. 58/10)
До держави російської федерації у особі міністерства юстиції російської федерації та міністерства оборони російської федерації
про стягнення 3 272 524 грн
За участі представників сторін: згідно протоколу судового засідання
До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Мастерскоуп" до держави російська федерація у особі міністерства юстиції російської федерації та у особі міністерства оборони російської федерації про стягнення збитків (упущеної вигоди) у сумі 3 272 524,00 грн.
27.03.2024 Господарський суд міста Києва, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, про що постановив відповідну ухвалу та встановив позивачу п'ятиденний строк з дня вручення ухвали від 27.03.2024 для усунення недоліків позовної заяви
02.04.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою позивач усунув недоліки, встановлені ухвалою суду від 27.03.2024 та просив суд залучити як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - федеральне казначейство (казначейство росії).
10.04.2024 суд ухвалою відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначив на 21.05.2024. Також даною ухвалою суд відмовив в задоволенні клопотання позивача про залучення до справи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
17.04.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
У судовому засіданні 21.05.2024 суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи у підготовчому судовому засіданні на 11.06.2024.
11.06.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а також додаткові пояснення щодо представництва інтересів позивача.
У судовому засіданні 21.06.2024 суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 30.07.2024.
02.07.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
12.07.2024 до суду від позивача надійшли пояснення, а також клопотання про долучення доказів.
У судовому засіданні 30.07.2024 суд на місці ухвалив: (1) відмовити у задоволенні клопотання позивача про долучення доказів, що подані на стадії розгляду справи по суті, (2) відкласти розгляд справи по суті на 19.09.2024.
16.08.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів та заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а також витрат, що пов'язані з розглядом справи у загальному розмірі 224550, 98 грн.
04.09.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про поновлення строку для долучення доказів та про долучення доказів до матеріалів справи.
У судовому засіданні 19.09.2024 суд на місці ухвалив: (1) визнати документи, що надані в томі 1, а. с. 51-65, а. с. 67-104 неналежними доказами у справі та такими, що не стосуються предмета доказування, а отже не будуть враховані судом; (2) оголосити перерву у судовому засіданні по суті справи на 07.11.2024.
08.10.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про визнання причин пропуску строку для подання доказів поважними та долучити докази до матеріалів справи.
23.10.2024 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення з оновленим розрахунком витрат на професійну правничу допомогу, а також витрат, що пов'язані з розглядом справи у загальному розмірі 169 954, 34 грн.
01.11.2024 суд повідомив учасників справи про зняття з розгляду справи, розгляд якої призначався на 07.11.2024 та про визначення нової дати розгляду справи по суті на 10.12.2024.
26.11.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про визнання причин пропуску строку для подання доказів поважними та долучити докази до матеріалів справи.
У судовому засіданні 10.12.2024 суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи по суті на 18.02.2025.
27.12.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про визнання причин пропуску строку для подання доказів поважними та долучити докази до матеріалів справи.
У судовому засіданні 18.02.2025 суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи по суті на 01.04.2025.
20.03.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про визнання причин пропуску строку для подання доказів поважними та долучити докази до матеріалів справи.
У судовому засіданні 01.04.2025 суд на місці ухвалив: (1) повторно повідомити про те, що додаткові докази, які подані разом з клопотанням про долучення доказів від 12.07.2024 та знаходиться у томі 3 (починаючи з а.с. 77), 4 та 5 не підлягають дослідженню, оскільки, подані на стадії розгляду справи по суті, (2) оголосити перерву у судовому засіданні по суті на 15.05.2025.
08.04.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про визнання причин пропуску строку для подання доказів поважними та долучити докази до матеріалів справи.
У судове засідання 15.05.2025 прибула представник позивача. Суд, завершивши стадію дослідження доказів та заслухавши виступ у судових дебатах представника позивача, який просив позовні вимоги задовольнити, на місці ухвалив, у порядку статті 233 Господарського процесуального кодексу України відкласти проголошення повного тексту рішення на 27.05.2025.
У судове засідання 27.05.2025 прибула представник позивача.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
1. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).
ТОВ «Мастерскоуп» (надалі - позивач) є юридичною особою за законодавством України, код якої в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 43897045.
Основним видом діяльності ТОВ «Мастерскоуп» за КВЕД є: рекламні агентства (73.11).
Згідно з пунктів 4.1. та 4.2. Статуту ТОВ «Мастерскоуп», що затверджений рішенням загальних зборів засновників, яке оформлено протоколом №1 від 02.11.2020 - метою діяльності підприємства є отримання прибутку шляхом здійснення підприємницької діяльності. Предметом діяльності товариства є рекламні агентства, посередництво у розміщенні реклами в засобах масової інформації, надання інших інформаційних послуг, інші види видавничої діяльності, виробництво кіно-та відеофільмів, телевізійних програм, розповсюдження кіно-та відеофільмів, телевізійних програм, проведення соціологічних опитувань, досліджень, організація та проведення рекламних та інформаційних кампаній, розробка та здійснення комплексних рекламних кампаній засобами поліграфії, радіо, телебачення, зовнішніх носіїв та іншими засобами, виробництво та реалізація аудіо- та відеореклами, іншої рекламної продукції, а також розміщення її у засобах масової інформації тощо.
Таким чином, підприємство позивача провадить господарську діяльність у сфері надання рекламних послуг.
24.02.2022 року почалось повномасштабне вторгнення російських військ на територію України. У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ), в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє дотепер.
Позивач стверджує, що станом на 23.02.2022, позивачем укладено 15 договорів з контрагентами за основним видом діяльності позивача, а саме з: АІТІ РА ТОВ №2021-МС від 23.12.2020, АМ Централ Сервіс Україна ТОВ №28/12/2020-МС від 28.12.2020, Амадео ТОВ №23/12/2020-Р-ООН від 23.12.2020, АММ РІА ТОВ №24/12/20-АММ від 24.12.2020, Аутдор Медіа Україна ТОВ №М-баер2021 від 01.12.2021 та №МС-2021 від 03.01.2021, Біокодекс Україна ТОВ №PS0121/2 від 07.05.2021, Винфорт ТОВ №25/01/2021-V-ООН від 25.01.2021, Вірус М'юзік ТОВ №01/01/22 від 25.12.2021, Грін Хіллс Фітнес ТОВ №ГХ/21/12/2020 від 21.12.2020, Джей Комфорт Нерухомість ТОВ №ДК/21/12/2020 від 21.12.2020, ДК ЦБ2 ТОВ №2608 від 26.08.2021, Домресторан ТОВ №ДМ-25/01/2022 від 25.01.2022, Фора ТОВ №23/12/2020-F-ООН від 23.12.2020, Postercope Polska Spolka Z Organiczona Odpowiedzialnoscia №201902219-PL February 19, 2019, Денцу-Смарт ООО №1/5 від 05.01.2015.
Терміном виконання зазначених договорів, як зазначив позивач, з боку товариства, та відповідно проведення розрахунків за цими договорами контрагентами позивача є, в тому числі, 2022 рік, що і є джерелом доходів, які позивач розраховував отримувати, і відповідно досягати основної мети, з якою створене товариство відповідно до статуту.
Однак, наразі виконання за частиною договорів зупинено за ініціативою контрагентів позивача, а виконання іншої частини здійснюється не в повному обсязі, що не відповідає планам здійснення господарської діяльності позивача у 2022 році.
За доводами позивача, внаслідок військової агресії Російської Федерації у товариства спостерігається суттєве падіння показників господарської діяльності (зменшення виручки при зростанні собівартості послуг та стабільних виплатах заробітної плати персоналу), що призвело до отримання збитків ринкова вартість яких станом на 31.12.2022 оцінюється у розмірі 3 272 524, 00 грн. Вище викладене стало підставою до подання вказаного позову до суду.
2. Предмет позову.
Предметом даного позову є стягнення з відповідача майнової шкоди - збитків у формі упущеної вигоди в розмірі 3 272 524, 00 грн або 89 490 доларів США або 84 016 євро, понесені у зв'язку з незаконною військовою агресією Російської Федерації проти України.
3. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.
Заявлені позивачем вимоги зводяться до того, що внаслідок неправомірних дій Російської Федерації - військової агресії проти України, йому завдано збитки у вигляді неодержаного прибутку (упущеної вигоди) у розмірі 3 272 524, 00 грн, які позивач одержав би за умови здійснення ним своєї професійної діяльності за звичайних обставин, в підтвердження чого подано Звіт про незалежну оцінку ринкової вартості упущеної вигоди ТОВ "Мастерскоуп" (ідентифікаційний код 43897045) станом на 23.02.2022 та станом на 31.12.2022.
4. Обґрунтування вирішення спору за наявними матеріалами справи.
Відповідач в судові засідання не з'являвся, про причини неявки суду не повідомляв, своїм правом на подання відзиву не скористався. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача до суду не надходило. Про розгляд справи відповідач повідомлений належним чином, що вбачається з наступного.
Так, відповідно до статті 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Частиною 1 статті 367 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Частиною 2 статті 367 Господарського процесуального кодексу України внормовано, що судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу російської федерації.
Ухвалою Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у даній справі від 10.04.2024 суд з врахуванням розірвання дипломатичних відносини між Україною та російською федерацією, у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України з 24.02.2022, а також набранням чинності 05.02.2023 Закону України № 2855-IX від 12.01.2023 «Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» згідно якого Верховною Радою України постановлено вийти з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в місті Києві 20.03.1992 та ратифікованої постановою Верховної Ради України від 19.12.1992 № 2889-XII, зазначив, що не має можливості для направлення ухвал суду ані безпосередньо на адресу відповідача, ані шляхом направлення доручення, ані іншими дипломатичними каналами, у зв'язку з чим єдиним повідомленням відповідача у справі про розгляд справи та дати судових засідань є розміщення оголошень на сайті Судової влади України.
Отже, про відкриття провадження у даній справі, а також про дату, час і місце судових засідань по справі відповідача було повідомлено через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, шляхом розміщення текстів відповідних ухвал, про що містяться відповідні роздруківки оголошень в матеріалах справи.
Що стосується вручення позовної заяви з додатками, суд зазначає, що позивач на виконання статті 164 та статті 172 Господарського процесуального кодексу України, направляв копії позовної заяви і доданих до неї документів на електронну пошту відповідача info@minjust.gov.ru та pd_12otdel@mil.ru, dgoinfo@mil.ru, що підтверджується наявними в матеріалах справи прінт-скрінами поштової скриньки представника позивача.
Окремо, суд повідомляє, що всі ухвали суду про виклик/повідомлення були направлені позивачем на адресу посольства Російської Федерації в Румунії з перекладом на російську мову, докази чого наявні у матеріалах справи, а також додатково на вище зазначені адреси електронної пошти.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених статтями 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами справи.
5. Оцінка доказів та висновки суду.
З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:
- чи користується іноземна держава-відповідач судовим імунітетом;
- чи наявні підстави для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди;
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, Суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Щодо наявності підстав для застосування судового імунітету відповідача.
Частина перша 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачає, що пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Водночас, у даному випадку судовий імунітет відповідача як іноземної держави не застосовується судом з огляду на наступне:
- положення статті 11 Європейської конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16.05.1972 року, та статті 12 Конвенції Організації об'єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004 року, які передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду (російська федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши Конвенцію 01.12.2006 року). Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій, однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі. У рішенні від 14.03.2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п.68, п. 31).
- зазначені позивачем у цій справі підстави для позовних вимог: завдання збройними силами російської федерації шкоди Україні, в тому числі і діяльності позивача, що призвело до упущеної вигоди позивача, є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права;
- підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України в сфері боротьби з тероризмом;
У цих висновках суд звертається до сталої позиції Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої збройними силами/військовою агресією російської федерації, викладеної, зокрема в постанові від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22).
Також у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц ідеться про можливість незастосування судового імунітету Російської Федерації. Верховний Суд сформулював висновок про те, що у справах, відповідачем у яких є країна-агресор, національні суди мають право ігнорувати імунітет такої держави та розглядати справи, зокрема, про відшкодування шкоди, яка була завдана фізичній особі в результаті збройної агресії. Тобто якщо країна є державою-агресором, не поважає суверенітет іншої держави, грубо порушує взяті на себе міжнародні зобов'язання, то національні суди теж мають не зважати на її судовий імунітет.
Враховуючи зазначене, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки позивачу у вигляді упущеної вигоди.
До схожих висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 року у справі №635/6172/17, провадження № 14-167цс20, (пункт 49).
Щодо наявності підстав для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.
За загальними положеннями статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (статті 225 Господарського кодексу України).
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду.
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Щодо протиправного характеру поведінки відповідача, суд зазначає, що відповідно до статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Меморандумом про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Загальновідомо, що 24.02.2022 російська федерація розпочала широкомасштабне вторгнення в Україну, яке триває донині, окупувавши частину території суверенної держави.
На підставі Указу Президента "Про введення воєнного стану в України" №64/2022 від 24 лютого 2022 р. в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022.
02.03.2022 збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 "Агресія проти України" визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов'язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва російської федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією, законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів як частини українського національного законодавства дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.
Вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню. Тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Вина відповідача, яка виражена в його умисних діях, спрямованих на початок та продовження агресивної війни, також підтверджується загальновідомими та міжнародно визнаними обставинами перебігу вторгнення на територію України, перебування на значній частині її частині збройних сил та інших воєнізованих формувань Російської Федерації, що спричинило виникнення процесів міграції великих мас населення, знищення та пошкодження внаслідок ініційованих останньою бойових дій об'єктів інфраструктури, обмеження в доступі до природних ресурсів та ін.
Разом з тим, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані, в разі належного виконання боржником своїх обов'язків або, як в даному випадку, в разі утримання від початку неспровокованої збройної агресії щодо іншої суверенної держави.
При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання або утримання від порушення прав.
Наявність лише теоретичного обґрунтування гіпотетичної можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 2 березня 2021 р. у справі № 922/1742/20, від 17 лютого 2021 р. у справі № 916/450/20, від 3 листопада 2020 р. у справі № 916/3563/19.
Позивач має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18, від 30.09.2021 у справі №922/3928/20.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду України в постанові від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20 зазначив, що неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Обґрунтовуючи наявність збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач посилається на Звіт про незалежну оцінку ринкової вартості упущеної вигоди ТОВ "Мастерскоуп" (ідентифікаційний код 43897045), заподіяної внаслідок військової агресії російської федерації. Оцінка проведена ТОВ "Нексія ДК. Оцінювальна послуги" на замовлення ТОВ "Мастерскоуп".
Відповідно до вказаного Звіту ринкова вартість упущеної вигоди (недоотриманого прибутку) ТОВ "Мастерскоуп" станом на 31.12.2022 склала (без урахування ПДВ) 3 272 524, 00 грн, що еквівалентно 89 490 доларів США або 84 016 євро.
Оцінюючи поданий звіт суд зазначає, що оцінювачем визначено вартість упущеної вигоди в національній валюті станом на 23.02.2022 у розмірі 2 583 889, 00 грн з конвертацією її в іноземну валюту (долар США) та додаванням ставки НБУ за середньозваженими ставками кредитів в іноземній валюті по 31.12.2022, а потім знову з конвертацією в національну валюту станом на 31.12.2022 (див ст. 104-105 звіту). Застосування такої методики розрахунку упущеної вигоди в національній валюті з конвертацією в іноземну валюту мотивовано падінням курсу національної валюти та ростом інфляції.
При цьому, у Звіті міститься обґрунтування не застосування Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, що затверджена наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України № 3904/1223 від 18.10.2022, пункт 9 розділу 1 якої передбачає прийняття за умовну грошову одиницю долар США, а отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.
Отже, на переконання суду, застосований позивачем метод визначення упущеної вигоди не є обґрунтованим, з огляду на те, що згідно наявних в матеріалах справи договорів позивача з контрагентами по основному виду діяльності та які визнані судом допустимими доказами, розрахунки між сторонами проводились у національній валюті (гривні), а не в іноземній валюті (долар США). В свою чергу, позивач не був позбавлений можливості розрахувати вартість упущеної вигоди в національній валюті з урахуванням інфляційних втрат, що в свою чергу забезпечувало б справедливе відшкодування матеріальних втрат від знецінення коштів у результаті інфляційних процесів.
Жодних інших доказів на підтвердження не абстрактної/теоретичної, а реальної можливості отримання позивачем вигоди (тобто прибутку) у 2022 році у розмірі 3 272 524, 00 грн, позивач суду не надав (наприклад, розмір виручки по договорам з контрагентами за попередній рік з метою порівняння реальності заявленої суми збитків (виручки) тощо).
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
При зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою винної особи.
Всупереч вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності причинно-наслідкового зв'язку між заявленими до відшкодування збитками у вигляді неодержаного прибутку (упущеної вигоди) у розмірі 3 272 524, 00 грн та протиправною поведінкою відповідача.
Наявність опосередкованого зв'язку між збитковістю діяльності товариства позивача та після початку широкомасштабного вторгнення російської федерації на територію України не вказує на можливість покладення таких збитків саме на відповідача.
Загальний спад економіки, якого зазнала Україна з 2022 році, спричинений військовою агресією та вторгненням російської федерації, що вплинуло на всі сфери господарювання та всіх господарюючих суб'єктів, сам по собі не доводить прямого і безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку із заявленими позивачем втратами.
Такі втрати фактично носять загальний характер для усіх осіб-резидентів України.
Засоби ж цивільно-правового захисту, за якими звернувся позивач, є індивідуально визначеними, стосуються лише прав конкретної особи (статті 15 Цивільного кодексу України).
З матеріалів справи вбачається, що місцезнаходженням позивача, тобто адресою провадження господарської діяльності останнього, є місто Київ, яке, як загальновідомо з початку 24.02.2022 не було окуповано. Доказів того, що чинні станом на 2022 рік договори з контрагентами товариства повинні були бути виконані, в тому числі, на територіях, що згодом (тобто з 24.02.2022 та пізніше) стали окупованими (наприклад на частинах Донецької, Запорізької, Херсонської, Чернігівської областей тощо), внаслідок чого позивач був позбавлений можливість провадити на таких територіях господарську діяльність (а саме рекламну діяльність), матеріали справи не містять.
Отже, ненадходження після 24.02.2022 грошової виручки у раніше визначеному самим позивачем розмірі від контрагентів, відносини з якими виникли у позивача до цього, прямо не вказує на те, що така обставина зумовлена поведінкою відповідача.
Хоча таке твердження й не може бути відкинуте зовсім, проте вимагає, окрім загальних тверджень, додаткового доказування щодо причин кожного з об'єднаних разом випадків зміни або припинення виконання існуючих між позивачем та його контрагентами правочинів.
Подані ж у межах даної справи докази такого з достатньою вірогідністю не доводять.
Позивачем не доведено, що поведінка відповідача перешкоджала пошуку нових видів послуг в обраному ним виді діяльності (реклама), нових контрагентів, аудиторії, ринків збуту тощо.
Ризик є однією із ознак підприємницької діяльності. Принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності.
Діючи за таких обставин позивач зобов'язаний передбачати можливість виникнення різних обставин, які можуть вплинути на умови ведення господарської діяльності.
Загальний характер протиправної поведінки відповідача прямо не тягне виникнення у позивача особистого права вимагати від останнього відшкодування непрямих втрат, структура яких є неоднорідною, а методика визначення витрат не обґрунтованою.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява № 37801/97, п. 36).
У п. 50 рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 2010 р. "Справа "Трофимчук проти України" (заява № 4241/03) зазначено, що суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення від 27 жовтня 1993 р. у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, № 274).
Враховуючи, що позивачем не доведено факту порушення його прав з боку відповідача, а саме безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між винною та протиправною поведінкою відповідача та заявленими до відшкодування збитками у розмірі 3 272 524, 00 грн у задоволенні позову слід відмовити.
6. Розподіл судових витрат.
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог суд покладає понесені судові витрати позивача на останнього.
На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 73-77, 86, 129, 182, 183, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальність «Мастерскоуп» - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г. П. Бондаренко - Легких