15.05.2025 року м.Дніпро Справа № 908/1344/23(905/797/22)
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Верхогляд Т.А., Дарміна М.О.,
при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники сторін:
від позивач: Ткаченко К.О. (власні засоби);
від позивача: ОСОБА_2 (в залі суду);
від позивача: Горб О.В. (в залі суду);
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: Лебідь О.П. (в залі суду);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ" на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.06.2024 (суддя Юлдашев Олексій Олексійович, повний текст рішення складено 19.06.2024) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ", код ЄДРПОУ 38198547 (80383, Львівська область, Жовківський район, село Малехів, вул. Київська, 18, каб. 68)
до відповідачів - 1/ Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА КАР БАТЕРИ", код ЄДРПОУ 38361919 (87552, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Курганна, 7А)
2/ Товариства з обмеженою відповідальністю "АБРИС ДНІПРО", код ЄДРПОУ 40236130 (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 147)
про визнання правочинів недійсними
в межах справи № 908/1344/23
про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю "АБРИС ДНІПРО", код ЄДРПОУ 40236130 (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 147)
кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА ТРАК БАТЕРИ", код ЄДРПОУ 38361903 (52005, Дніпропетровська область, Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. 8 Березня, 23)
07.10.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА КАР БАТЕРИ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АБРИС ДНІПРО" про визнання недійсним Договору поруки 3/9-ВКБ від 03.09.2018 та Додаткової угоди 1 від 04.09.2019 до Договору поруки №3/9-ВКБ від 03.09.2018. Судові витрати просить покласти на відповідачів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірні правочини є фіктивними, вчинені без мети настання реальних правових наслідків, вчинені нерозумно, недобросовісно з метою рейдерського захоплення.
Позивач посилається, що укладаючи спірний договір, поручитель бере на себе зобов'язання третьої особи на значну суму (100 мільйонів гривень), і за звичайних умов кредитор пересвідчується у фінансовій спроможності нового боржника виконати зобов'язання зі сплати коштів за первісного боржника. На думку Позивача, безпідставним та безоплатним покладенням на ТОВ "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ" боргу третьої особи, створено штучну заборгованість.
Позивач також стверджує про умисел відповідачів при укладанні договору поруки, спрямований на штучне створення заборгованості Позивача перед Відповідачем-2 з метою подальшого заволодіння майном ТОВ "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ". По тезам позову, між сторонами був укладений фіктивний правочин, який в силу положень ст. 234 Цивільного кодексу України укладено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином.
Позивач наполягає, що станом на дату укладання договору ТОВ "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ" перебувало у скрутному фінансовому становищі, не мало запасу платоспроможності, а тому виступати поручителем безкоштовно не було сенсу, ділової мети та економічної вигоди, а отже, є нерозумним.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 17.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
24.05.2023 від відповідача-2 надійшло клопотання про направлення справи № 905/797/22 до Господарського суду Запорізької області для розгляду в межах справи № 908/1344/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "АБРИС ДНІПРО".
Представник відповідача-2 підтримав клопотання про направлення справи до Господарського суду Запорізької області для розгляду в межах справи № 908/1344/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "АБРИС ДНІПРО". Також зазначив, що він є новим представником відповідача-2 та ще не ознайомився з матеріалами справи.
Представник позивача в судовому засіданні просила вирішити клопотання про передачу справи за підсудністю на розсуд суду.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 30.05.2023 матеріали справи № 905/797/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА КАР БАТЕРИ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АБРИС ДНІПРО" про визнання недійсним договору передано за підсудністю до Господарського суду Запорізької області для розгляду в межах справи № 908/1344/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "АБРИС ДНІПРО".
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ" на ухвалу Господарського суду Донецької області від 30.05.2023 у справі №905/797/22 залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Донецької області від 30.05.2023 у справі №905/797/22 залишено без змін.
21.08.2023 до Господарського суду Запорізької області з Господарського суду Донецької області надійшла справа №905/797/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА КАР БАТЕРИ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АБРИС ДНІПРО" про визнання правочинів недійсними, для розгляду в межах справи № 908/1344/23 про банкрутство відповідача-2.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.08.2023 прийнято справу № 905/797/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА КАР БАТЕРИ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АБРИС ДНІПРО" про визнання правочинів недійсними, для розгляду в межах справи № 908/1344/23 про банкрутство відповідача-2, відкрито провадження з розгляду позовної заяви; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 12.09.2023 о 12:00 год.
До Господарського суду Запорізької області 20.02.2024 надійшло клопотання позивача про призначення у справі судової економічної експертизи, зазначене клопотання залучене судом до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.04.2024 у задоволенні клопотання представника позивача про призначення судової економічної експертизи відмовлено, закрито підготовче провадження у справі № 908/1344/23(905/797/22), призначено справу до розгляду по суті на 30.04.2024 о 10:00 год., в режимі відеоконференції.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.06.2024 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ", в якій просить: рішення Господарського суду Запорізької області від 11.06.2024 у справі №908/1344/23(905/797/22) скасувати та прийняти нове рішення, за яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА КАР БАТЕРИ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АБРИС ДНІПРО" про визнання недійсним Договору поруки 3/9-ВКБ від 03.09.2018 та Додаткової угоди 1 від 04.09.2019 до Договору поруки 3/9-ВКБ від 03.09.2018 задовольнити в повному обсязі; призначити у справі №908/1344/23 (905/797/22) судову економічну експертизу проведення якої доручити експертам Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України; зупинити апеляційне провадження у справі №908/1344/23(905/797/22) на час проведення судової економічної експертизи до надходження висновку судової економічної експертизи та повернення матеріалів справи №908/1344/23(905/797/22) до Центрального апеляційного господарського суду.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що станом на 03.09.2018 ТОВ «ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ» перебувало у скрутному фінансовому становищі, не мало міцної фінансової стійкості та запасу платоспроможності, а тому виступати поручителем безкоштовно не мало жодного сенсу, ділової мети та економічної вигоди, а отже було нерозумним, при цьому посилаючись на те, що постановою Вищого господарського суду України від 08.12.2005 по справі №4/162-05 залишено без змін рішення та постанову попередніх інстанцій, якими визнано недійсними явно невигідні для однієї із сторін умови договору, як такі, що суперечать принципу розумності.
За оскаржуваним договором позивач безоплатно прийняв на себе значну суму заборгованості іншої особи, договір був позбавлений економічного змісту і мав вочевидь невигідний характер для позивача, чого не могли не розуміти всі сторони вчиненого правочину. Відтак, очевидно, що вказаний договір був укладений не в інтересах позивача, оскільки за звичайних умов ведення господарської діяльності прийняття боргу іншої особи не може відбуватись безоплатно, виходячи з загальної мети ведення такої діяльності - отримання підприємством прибутку.
Сторони під час укладання оспорюваного договору діяли очевидно недобросовісно та зловживали своїми правами, оскільки безпідставним та безоплатним покладенням на позивача боргу третьої особи були порушені майнові права позивача, а єдиним наслідком вчиненого правочину стало формування штучної заборгованості Позивача з метою подальшої реалізації спроб рейдерського захоплення Позивача та його майна. Отже, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Апелянт наголошує, що висновок суду стосовно «Основним видом діяльності відповідача-1 є виробництво батарей і акумуляторів (КВЕД 27.20). ТОВ "ВЕСТА КАР БАТЕРИ" мало виробничі потужності, ліцензії та дозволи, необхідні при здійсненні зазначеного виду діяльності, зокрема на «Виробництво, переробку, розподіл та застосування шкідливих небезпечних речовин 1, 2 і 3 класу небезпеки, а також аміаку, водню та продуктів розділення повітря» не має під собою підґрунтя, оскільки в матеріалах справи відсутній жодний доказ, який би підтверджував наведені судом обставини. Крім того, відповідач ТОВ «ВЕСТА КАР БАТЕРИ» не надавав до суду ані жодної заяви по суті, пояснень, доказів, не брав участі в судових засіданнях, хоча судом був повідомлений належним чином. Тому, яким чином суд встановив ці обставини та на підставі чого не зрозуміло взагалі.
Відхиляючи доказ у справі - лист Публічного акціонерного товариства "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ФОНД "ІННОВАЦІЯ" від 30.03.2021 №30/03, відповідно до змісту якого ним, як єдиним учасником Позивача, згоди на укладання оспорюваних правочинів вищим органом управляння Товариством, не надавалось, суд обґрунтовує відхилення такого доказу показаннями свідка у справі №904/3046/21 ОСОБА_1 , який до квітня 2020 обіймав посаду генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ". Проте, апелянт зазначає, що в судових рішеннях у справі №904/3046/21 не наведено мотивів укладання оскаржуваного договору колишнім директором Позивача ОСОБА_1 , матеріали справи не містять протоколи допиту, протоколи судових засідань у справі 904/3046/21, заяв свідка чи будь-яких інших доказів з яких вбачаються мотиви укладання оскаржуваного договору.
Суд в оскаржуваному судовому рішенні зазначив, що розмір статутного капіталу відповідача-1 становить 150 010 768,00 грн, статутний капітал повністю сформований, натомість, матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин того, що статутний капітал Відповідача-1 повністю сформований. Та знову ж таки залишається не зрозумілим яким чином суд встановив ці обставини та на підставі яких доказів.
Апелянт зауважує, що на обґрунтування винесеного рішення суд враховує відомості листа ТОВ "ВЕСТА КАР БАТЕРИ", скерованого відповідачу-2, копія якого наявна в матеріалах справи, згідно яких керівник позивача шукав нові можливості для покращення фінансового становища, у тому числі через надання поруки за зобов'язаннями в обмін на право бути дилером продукції ТОВ "ВЕСТА КАР БАТЕРИ". Втім, лист не містить підпису позивача (або будь-якого іншого прояву волевиявлення Позивача на підтвердження цієї мети), а матеріали справи не містять жодних доказів того, що сторони вчинили хоч якість юридично значимі дії для укладання дилерського договору, визначення його умов, строків його дії та укладання. Тому, вважає, що суд не може приймати як доказ мотивів укладання оскаржуваного правочину якийсь лист одного відповідача адресований іншому відповідачу як мотив укладання Позивачем оскаржуваного договору.
Посилається на те, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на момент укладання оскаржуваного договору, основним видом економічної діяльності Позивача був код за КВЕД-2010 62.01 Комп'ютерне програмування. Згідно класифікації видів економічної діяльності (КВЕД-2010) Комп'ютерне програмування включає розроблення, модифікацію, тестування та технічну підтримку програмного забезпечення. Отже, очевидно, що дилерство (торгівля) акумуляторними батареями не включається до змісту діяльності із Комп'ютерного програмування.
Звертає увагу, що за п. 9.3.1 статуту Позивача, затвердженого 10.01.2013 (що була чинна станом на 28.11.2018) до виключної компетенції загальних зборів учасників належить визначення основних напрямків діяльності Товариства. Отже, до укладання оскаржуваного договору попередній керівник ОСОБА_1 мав звернутись до вищого органу позивача з обґрунтованим клопотанням про зміну видів економічної діяльності Позивача - зайняття дилерством акумуляторними батареями. З матеріалів справи вбачається, що вищий орган Позивача - Єдиний учасник ПАТ «ЗНВКІФ «ІННОВАЦІЯ» не приймав рішення ані про зміну видів економічної діяльності, ані про надання згоди на укладання оскаржуваного правочину.
Апелянт наголошує, що в оскаржуваному судовому рішенні міститься посилання на те, що ОСОБА_1 , як керівник позивача, укладав договір поруки з огляду на перспективи освоєння нових ринків господарської діяльності керованого ним підприємства. Але надалі змінилась кон'юнктура ринку, зрушились транспортно-логістичні зв'язки, настали певні обмеження (санкції) зі сторони держави до покупців продукції, відповідно для Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА КАР БАТЕРИ" настали несприятливі умови. Зокрема, настала пандемія коронавірусу, істотно обмежився товарообіг. За таких обставин у ТОВ "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ" відпали і перспективи подальшої фінансово-господарської діяльності, як дилера. Натомість, матеріали справи не містять жодних доказів у вигляді пояснень, заяви свідка, протоколу допиту, тощо, якими б було визначено ці обставини, та знову ж таки залишається не зрозумілим, яким чином суд встановив ці обставини та на підставі яких доказів.
Отже, вважає оскаржуване судове рішення таким, що ґрунтується на неіснуючих в матеріалах справи доказах, а судом не з'ясовано обставини, що мають значення для справи, суд визнав встановленими обставини, які не доведені відповідачами, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, судом порушено норми процесуального законодавства щодо стандартів доказування, змагальності сторін, судового захисту.
Крім того, вважає, що відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення судової економічної експертизи, суд порушив принцип змагальності сторін та забезпечення сторони права та судовий захист.
Також у скарзі апелянтом наголошено на тому, що позовна заява серед іншого обґрунтована і тим, що оскаржуваний договір є фіктивним та направленим на продовження спроб протиправного захоплення Позивача та його майна. Ці твердження були зазначені в позовній заяві та підтвердженні належними та допустимими доказами та відповідачами не спростовані. А саме, з 2020 року щодо позивача здійснюються неодноразові спроби його рейдерського захоплення та його майна. Проте, судом взагалі не надано оцінки таким обставинам та доказам.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-2 проти задоволення апеляційної скарги заперечив. Просить залишити апеляційну скаргу позивача на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.06.2024 у справі № 908/1344/23 (905/797/22) без задоволення, рішення Господарського суду Запорізької області від 11.06.2024 по справі №908/1344/23 (905/797/22) залишити без змін. Звертає увагу, що основним видом діяльності Відповідача 1 є виробництво батарей і акумуляторів (КВЕД 27.20). Відповідач 1 мав необхідні виробничі потужності, ліцензії та дозволи, необхідні при здійсненні зазначеного виду діяльності, зокрема на «Виробництво, переробку, розподіл та застосування шкідливих небезпечних речовин 1, 2 і 3 класу небезпеки, а також аміаку, водню та продуктів розділення повітря». Перспективи успішної господарської діяльності боржника були очевидними, та позивач мав наміри подальшої вигідної співпраці.
Звертає увагу, що допитаний в рамках справи №904/3046/21 свідок ОСОБА_1 надав вичерпні відповіді щодо мотивів укладання договору поруки, що знайшло відображення у судовому рішенні. Тому, перш за все, виявивши підстави недійсності правочину, господарський суд мав право визнати недійсним договір з будь-яких підстав недійсності, чого не зробив. Отже, господарський суд у даній справі правомірно враховано факти та обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій в ній, та не прийнято до уваги лист Публічного акціонерного товариства "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ФОНД "ІННОВАЦІЯ" від 30.03.2021 №30/03 щодо відсутності згоди єдиного учасника Позивача на укладання оспорюваних правочинів директором Товариства.
Наголошує, що Поручитель, сплативши грошові кошти за договором поруки, отримує право регресної вимоги до боржника, тобто набуває майнове право вимагати сплати боргу, а за таких обставин обсяг активів поручителя не зменшується. Відтак, твердження Позивача про відсутність економічного сенсу для укладання цього Договору поруки не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.
Окрім того, відповідно до звіту про фінансові результати Відповідача-1 за 2017 рік, із відкритих джерел, його чистий прибуток скадав 490 тис. грн. (https:// youcontrol.com.ua /contractor/?id=6989320&tb=edr). Розмір статутного капіталу Відповідача-1 становить 150 010 768,00 грн., статутний капітал повністю сформований. Такі фінансові показники Відповідача-1 напередодні укладеного договору поруки не передбачали труднощів у виконанні ним фінансових зобов'язань самостійно. Таким чином, Позивач, укладаючи спірні договори, не міг наперед передбачати фінансову неспроможність Відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТА КАР БАТЕРИ», яка виникне у майбутньому.
Стверджує, що в рамках справи №904/3046/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТА КАР БАТЕРИ», Товариства з обмеженою відповідальністю «АБРИС ДНІПРО», Договір поруки укладався із метою розвитку інших напрямків господарської діяльності Позивача у співробітництві з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ»; фінансове становище самого поручителя напередодні укладення спірних правочинів також було стабільним, прибуток за 2017 рік склав 684,6 тис. грн., що підтверджується фінансовим звітом за цей рік, доданим до позову та міститься у відкритому доступі інтернет ресурсу YouControl.
Наведеним повністю спростовуються доводи Позивача про те, що до укладання оскаржуваного договору попередній керівник ОСОБА_1 мав звернутись до вищого органу Позивача з обґрунтованим клопотанням про зміну видів економічної діяльності Позивача - зайняття дилерством акумуляторними батареями.
Щодо звітів, доданих Позивачем до позову за 2015-2019 роки, зазначаємо, що вони не мають підпису уповноважених осіб, та/або немає квитанції №2 про прийняття контролюючим органом фінансової звітності, отже, вони не є належними і допустимими доказами у розумінні ст.ст. 73, 76-78 ГПК України. Відповідачу 2, Товариству з обмеженою відповідальністю «АБРИС ДНІПРО», з листа Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТА КАР БАТЕРИ», копія якого долучена до матеріалів справи, відомо, що керівник Позивача шукав нові можливості для покращення фінансового становища, у тому числі через надання поруки за зобов'язаннями в обмін на право бути дилером продукції Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТА КАР БАТЕРИ». Ризики у господарських відносинах є одним із чинників успішної діяльності. Договір про надання повноважень дилера так і не був укладений з огляду на зміни кон'юнктури ринку.
Наголошує, що основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Такі фактичні обставини у правовідносинах сторін оспорюваного позивачем договору відсутні.
Зокрема, за наявними у Товариства з обмеженою відповідальністю «АБРИС ДНІПРО» відомостями, ОСОБА_1 , як керівник ТОВ «ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ», укладав договір поруки з огляду на перспективи освоєння нових ринків господарської діяльності керованого ним підприємства. Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕСТА КАР БАТЕРИ» висувало до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ» певні умови укладання дилерського договору, однією з яких і було надання поруки за Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕСТА КАР БАТЕРИ» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «АБРИС ДНІПРО». Але надалі змінилась обставини і, відповідно, для Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТА КАР БАТЕРИ» настали несприятливі умови. А саме, настала пандемія коронавірусу, істотно обмежився товарообіг. За таких обставин у Товариства «ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ» відпали і перспективи подальшої фінансово-господарської діяльності, як дилера. Окрім того, як відомо Товариству з обмеженою відповідальністю «АБРИС ДНІПРО», з травня 2020 року припинено повноваження керівника ТОВ «ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ» ОСОБА_1, внаслідок чого не було завершено процес укладання дилерського договору.
Таким чином, суд, з'ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного, на думку Позивача, всупереч його інтересам, мав з'ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору. І таких обставин у цій справі не встановлено.
Щодо наведених як у позові, так і у апеляційній скарзі «епізодів» нібито «рейдерського захоплення» чи то Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕ ТЕХГОЛОДЖІ», чи то його майна, зазначає, що вказане не стосуються суті цієї справи, предметом доказування в ній, та є нічим іншим, як суб'єктивною думкою теперішнього керівника Позивача ОСОБА_2.
Звертає увагу, що Товариство діє безперервно через його виконавчий орган. Таким чином, будучи стороною договору поруки №3/9-ВКБ виключається обставина необізнаності Позивача у існуванні оспорюваного тепер правочину. Договір поруки №3/9-ВКБ був підписаний керівником ТОВ «ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ» на час укладення договору ОСОБА_1, а зміна керівника Позивача у квітні 2020 року не свідчить про необізнаність Товариства про існування спірного договору та додаткової угоди до нього з моменту їх укладення. У свою чергу, позовна заява ґрунтується на припущеннях та абстрактних висновках.
Посилаючись на лист ПАТ «ЗАКРИТОГО НЕДИВЕРСИФІКОВАНОГО ВЕНЧУРНОГО КОРПОРАТИВНОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО ФОНДУ «ІНОВАЦІЯ» теперішньому директорові ТОВ «ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ» про те, що попередній директор ОСОБА_1 не мав права та фінансової можливості укладати Договір поруки та додаткову угоду №1 від 04 вересня 2019 року до нього, позивач не додає належних і допустимих доказів про затвердження результатів діяльності Товариства за рік або інший період. Навпаки, в межах розгляду справи №904/3046/21 було встановлено відсутність обмежень повноважень керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ» ОСОБА_1 на укладання Договору поруки від 03.09.2018 №3/9- ВКБ та Додаткової угоди №1 від 04 вересня 2019 року до Договору поруки №3/9- ВКБ.
Вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що Позивач не довів належними та допустимими доказами, викладеними у клопотанні, необхідність в призначені експертизи, не довів сумніви щодо складання Договору поставки №01-09/17 від 01.09.2017, є обґрунтованим та законним, а відмова в її проведенні.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Парусніков Ю.Б., Дармін М.О.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 09.07.2024 здійснено запит матеріалів справи із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
25.07.2024 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.07.2024 (суддя - доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу залишено без руху. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
05.08.2024 на адресу суду від скаржника, на виконання вимог ухвали від 25.07.2024 надійшла заява про усунення недоліків скарги.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.06.2024 у цій справі; судове засідання з розгляду апеляційної скарги призначено на 19.11.2024; сторонам наданий строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань.
19.09.2024 до суду відповідачем-2 поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи апеляційної скарги, а також щодо призначення у справі судової економічної експертизи.
19.11.2024 до суду представником позивача - Ткаченко К.О. подано клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.
Також 19.11.2024 до суду представником відповідача-2 адвокатом Лебідь О.П. подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано прийняттям ним участі у невідкладних слідчих діях.
Розглянувши у судовому засіданні 19.11.2024 подане відповдіачем-2 клопотання колегією суддів протокольною ухвалою відмовлено у його задоволенні.
В судовому засіданні 19.11.2024 оголошено перерву до 13.03.2025.
Розгляд справи, призначений у судовому засіданні на 13.03.2025 не відбувся у зв'язку з відрядженням судді-члена колегії суддів Паруснікова Ю.Б.
Ухвалою суду від 17.03.2025 визначена нова дата судового засідання - 15.05.2025.
14.05.2025 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №908/1344/23(908/797/22) у зв'язку з відрядженням судді Паруснікова Ю.Б.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2025, справу №908/1344/23(908/797/22) передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Дармін М.О., Верхогляд Т.А.
15.05.2025 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача-2, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Основним видом діяльності відповідача-1 є виробництво батарей і акумуляторів (КВЕД 27.20).
ТОВ "ВЕСТА КАР БАТЕРИ" мало виробничі потужності, ліцензії та дозволи, необхідні при здійсненні зазначеного виду діяльності, зокрема на "Виробництво, переробку, розподіл та застосування шкідливих небезпечних речовин 1, 2 і 3 класу небезпеки, а також аміаку, водню та продуктів розділення повітря".
01.10.2017 між відповідачем-1 та відповідачем-2 був укладений Договір поставки №01-10/17.
Під час підготовчого провадження у справі, на виконання ухвали Господарського суду Запорізької області від 12.09.2023, ТОВ "АБРИС ДНІПРО" разом із клопотанням від 24.01.2024 надано копії первинної бухгалтерської документації, складеної при виконанні Договору поставки № 01-09/17 від 01.09.2017, а саме: копії видаткових накладних, та банківських виписок, актів звірки, взаєморозрахунків. Відповідачем-2 повідомлено господарському суду, що даний договір не оспорювався, в судовому порядку недійсним не визнавався; позивачем доказів зворотного до суду не надано.
Згідно відомостей Акту звірки взаємних розрахунків за Договором поставки № 01-09/17 від 01.09.2017, складеного та підписаного 28.11.2018 між ТОВ "ВЕСТА КАР БАТЕРИ" та ТОВ "АБРИС ДНІПРО", копія якого міститься в матеріалах судової справи №908/1344/23 (905/797/22), сума заборгованості відповідача-1 перед відповідачем-2 визначена у розмірі 120 124 112,71 гривень.
Дослідивши наявні в матеріалах судової справи копії документів, а саме: видаткових накладних, складених при виконанні Договору поставки № 01-09/17 від 01.09.2017, Акт звірки взаємних розрахунків за Договором поставки № 01-09/17 від 01.09.2017, складеного та підписаного 28.11.2018 між ТОВ "ВЕСТА КАР БАТЕРИ" та ТОВ "АБРИС ДНІПРО", та банківські виписки задля обрахування суми заборгованості відповідача-1 перед відповідачем-2 за Договором поставки № 01-09/17 від 01.09.2017 станом на 03.09.2018, враховуючи відсутність доказів визнання Договору поставки № 01-09/17 від 01.09.2017 недійсним в судовому порядку, суд дійшов висновку про його дійсність, а відтак, й обов'язок у сторін виконання його умов.
03.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ" (Поручитель), Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА КАР БАТЕРИ" (Боржник) і Товариством з обмеженою відповідальністю "АБРИС ДНІПРО" (Кредитор) укладено Договір поруки №3/9-ВКБ, предметом якого є порука перед кредитором боржника за часткове виконання Боржником грошових зобов'язань, що виникли або виникнуть на підставі Договору поставки №01-09/17 від 01.09.2017.
Обсяг поруки не має перевищувати ста мільйонів гривень, строк поруки складає п'ять років.
04.09.2019 між Сторонами було укладено додаткову угоду №1 до Договору поруки №3/9-ВКБ, а саме п. 4.6, доповнено пунктами 4.6.1.-4.6.7. третейським застереженням про те, що усі суперечки, що випливають із правовідносин сторін, урегульованих Договором поруки №3/9-ВКБ, укладеним 03.09.2018, в тому числі не виконання, неналежне виконання, виконання не в повному обсязі зобов'язань, що випливають з Договору №01-9/17 від 01.09.2017, Договору поруки №3/9-ВКБ в частині виконання боржником зобов'язань, про визнання договору дійсним чи недійсним, укладеним чи неукладеним, але не обмежуючись цим, підлягають передачі на вирішення третейського суду, що створений для вирішення конкретного спору. Сторони домовились і про кількісний склад третейського суду.
У позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ" стверджує, що спірні правочини є фіктивними, вчиненими без мети настання реальних правових наслідків, вчинені нерозумно, недобросовісно з метою рейдерського захоплення.
Позивач посилається, на те, що укладаючи спірний договір, поручитель бере на себе зобов'язання третьої особи на значну суму, і за звичайних умов кредитор пересвідчується у фінансовій спроможності нового боржника виконати зобов'язання зі сплати коштів за первісного боржника.
В позові ТОВ "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ" наголошує, що безпідставним та безоплатним покладенням на позивача боргу третьої особи, створено штучну заборгованість.
Позивач також стверджує про умисел відповідачів при укладанні договору поруки, спрямований на штучне створення заборгованості Позивача перед Відповідачем-2 з метою подальшого заволодіння майном ТОВ "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ". По тезам позову, між сторонами був укладений фіктивний правочин, який в силу положень ст. 234 Цивільного кодексу України укладено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином.
Позивач наполягає, що станом на дату укладання договору ТОВ "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ" перебувало у скрутному фінансовому становищі, не мало запасу платоспроможності, а тому виступати поручителем безкоштовно не було сенсу, ділової мети та економічної вигоди, а отже, є нерозумним.
Звертає увагу суду на наявність в матеріалах справи листа Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд "ІННОВАЦІЯ" від 30.03.2021 №30/03, відповідно до змісту якого ним, як єдиним учасником Позивача, згоди на укладання оспорюваних правочинів вищим органом управляння Товариством, не надавалось.
Також Господарським судом Запорізької області досліджені судові рішення у справі № №904/3046/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА КАР БАТЕРИ", Товариства з обмеженою відповідальністю "АБРИС ДНІПРО" про визнання недійсними Договору поруки від 03.09.2018 №3/9-ВКБ та додаткової угоди №1 від 04.09.2019 до Договору поруки №3/9-ВКБ 03.09.2018.
В позові, поданому Господарському суду Дніпропетровської області, Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ", просив визнати вказані вище правочини з підстав фіктивності правочину та дефекту волі, який полягає у відсутності у директора повноважень на укладання значного правочину.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2021 в позові відмовлено. Судом першої інстанції встановлено, що директор ТОВ "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ", укладаючи Договір поруки № 3/9-ВКБ від 03.09.2018, діяв в межах чинного статуту Товариства, можливість застосування якого прямо передбачена приписами Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Рішення набрало законної сили 06.10.2022, після апеляційного перегляду Центральним апеляційним господарським судом. В свою чергу, суд апеляційної інстанції, залишаючи в силі рішення господарського суду, в постанові від 06.10.2022 у справі №904/3046/21, серед іншого, вказав: "…колегія суддів дійшла висновку, що на час укладення договору поруки та додаткової угоди до нього, які є оспорюваними у даній справі, порушень вимог діючого законодавства позивачем не доведено."
Крім цього, допитаний в рамках справи №904/3046/21 свідок ОСОБА_1 , який до квітня 2020 обіймав посаду генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ", і який підписав оспорювані позивачем правочини, надав відповіді щодо мотивів укладання договору поруки, що знайшло відображення у судових рішеннях по справі.
Господарський суд, з огляду на підстави та предмет позову в цій справі та справі №904/3046/21, визнав за необхідне врахувати факти та обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій в ній.
Відмовляючи в задоволенні позову господарський суд, надавши оцінку обставинам у договірних відносинах сторін, дійшов висновку, що Договір поруки №3/9-ВКБ від 03.09.2018, як і додаткова угода до нього, які підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені їх печатками, укладені у письмовій формі, зміст договору відповідає нормам чинного законодавства, при укладенні договору сторони були обізнані з їх змістом і правочини укладались саме для цієї мети. Отже, на час укладення договору поруки та додаткової угоди до нього, які є оспорюваними у даній справі, порушень вимог діючого законодавства позивачем не доведено.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
З огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, встановленню підлягають обставини наявності/відсутності підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, зокрема з підстави фіктивності (ст.234 ЦК України).
За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (див. висновки сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.
Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність) або якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Так, позивач звернувся до господарського суду з вимогою про визнання недійсним Договору поруки 3/9-ВКБ від 03.09.2018 та Додаткової угоди 1 від 04.09.2019 до Договору поруки №3/9-ВКБ від 03.09.2018, які є фіктивними, вчиненими без мети настання реальних правових наслідків, вчиненими нерозумно, недобросовісно, з метою рейдерського захоплення, оскільки безпідставним та безоплатним покладенням на позивача боргу третьої особи, створено штучну заборгованість.
Цивільним кодексом України визначений вичерпний перелік умов, при яких правочин може вважатися недійсним. Так, відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1-3, 5 зазначеної статті ЦК встановлено наступні загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з правилом ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорюванні правочини). Таким чином, положення статті 204 ЦК України закріплюють презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки.
В обґрунтування заявлених вимог у позовній заяві та апеляційній скарзі позивач посилається на укладання оспорюваних договору поруки і додаткової угоди до нього фіктивно, без дійсної мети настання наслідків, нерозумно, з метою створення штучної заборгованості.
Колегія суддів зазначає, що при прийнятті рішення у справі, зазначені твердження скаржника дослідженим судом першої інстанції під час розгляду справи.
Так, відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Зі змісту наведеної норми випливає, що порука є угодою щодо прийняття перед третьою особою на себе обов'язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов'язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником за те, що не було виконане останнім.
Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
За приписами ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.
Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі.
Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Згідно зі ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов'язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.
Таким чином, на момент підписання договору поруки неможливо визначити обсяг грошових вимог, які в подальшому гіпотетично будуть заявлені до поручителя.
Поручитель, сплативши грошові кошти за договором поруки, отримує право регресної вимоги до боржника, тобто набуває майнове право вимагати сплати боргу, а за таких обставин обсяг активів поручителя не зменшується.
Суд, з'ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з'ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.
Будь-яка господарська операція, дія суб'єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення. Оскільки договір поруки є безоплатним, тобто не має очевидної економічної мети (за виключенням випадків коли поручитель бере плату за свої послуги з боржника відповідно до статті 558 ЦК України), то суд при вирішенні питання щодо фіктивності договору має з'ясувати дійсні мотиви, через які особа поручається за боржника перед кредитором, і чи є такі мотиви добросовісними.
Відповідно до усталеної ділової практики поручителю відома особа боржника і презюмується наявність певних відносин між боржником та поручителем (у даному випадку ділових).
Саме такі відносини з боржником, як правило, і спонукають поручителів взяти на себе ризик виникнення додаткового економічного тягаря поручителя і на безоплатних підставах укласти договір щодо забезпечення зобов'язань боржника.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до звіту про фінансові результати відповідача-1 за 2017 рік, із відкритих джерел, його чистий прибуток складав 490 тис. грн. (https:// youcontrol.com.ua /contractor/?id=6989320&tb=edr).
Розмір статутного капіталу відповідача-1 становить 150 010 768,00 грн, статутний капітал повністю сформований.
Такі фінансові показники відповідача-1 у напередодні укладеного Договору поруки не передбачали труднощів у виконанні ним фінансових зобов'язань самостійно.
Зазначені обставини є у відкритому доступі в мережі інтернет на ресурсі «Юконтрол» (youcontrol.com.ua) та подані самим позивачем до позову (а.с.112-116, т.1), у зв'язку з чим відхиляються доводи апеляційної скарги, що не є зрозумілим яким чином суд встановив ці обставини та на підставі яких доказів.
Таким чином, позивач, укладаючи спірні договори, не міг наперед передбачати фінансову неспроможність відповідача -1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА КАР БАТЕРИ", яка виникне у майбутньому.
Крім того, в матеріалах справи міститься лист Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА КАР БАТЕРИ", скерований відповідачу-2, копія якого наявна в матеріалах справи, згідно якого керівник позивача шукав нові можливості для покращення фінансового становища, у тому числі через надання поруки за зобов'язаннями в обмін на право бути дилером продукції Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА КАР БАТЕРИ".
Зазначений лист хоча і адресований одним відповідачем іншому, втім, з урахуванням наданих свідком у справі №904/3046/21 (колишнім директором ТОВ «Зе Технолоджі») пояснень щодо мотивів укладення договору, підтверджує обставини щодо мети укладення договору, у зв'язку з чим не приймаються доводи апеляційної скарги, що на такому листі відсутній підпис позивача.
При цьому, прибуток позивача за 2017 рік (напередодні укладення оскаржуваного Договору поруки) склав 684,6 тис грн, що підтверджується фінансовим звітом за цей рік, доданим до позову та міститься у відкритому доступі інтернет ресурсу YouControl.
За приписами ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Не потребують доказуванню обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/14 зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Таким чином, господарським судом обґрунтовано враховані обставини, встановлені у справі №904/3046/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА КАР БАТЕРИ", Товариства з обмеженою відповідальністю "АБРИС ДНІПРО" про визнання недійсними Договору поруки від 03.09.2018 №3/9-ВКБ та додаткової угоди №1 від 04.09.2019 до Договору поруки №3/9-ВКБ 03.09.2018, який обґрунтовано недійсністю правочинів з підстави дефекту волі, який полягає у відсутності у директора повноважень на укладання значного правочину, підробленням печатки і підпису директора позивача на оспорюваному правочині.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2021 в позові відмовлено.
Судом першої інстанції встановлено, що директор ТОВ "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ", укладаючи Договір поруки № 3/9-ВКБ від 03.09.2018, діяв в межах чинного статуту Товариства, можливість застосування якого прямо передбачена приписами Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Рішення набрало законної сили 06.10.2022, після апеляційного перегляду Центральним апеляційним господарським судом. В свою чергу, суд апеляційної інстанції, залишаючи в силі рішення господарського суду, в постанові від 06.10.2022 у справі №904/3046/21, серед іншого, вказав наступне: «…колегія суддів дійшла висновку, що на час укладення договору поруки та додаткової угоди до нього, які є оспорюваними у даній справі, порушень вимог діючого законодавства позивачем не доведено.».
Крім цього,допитаний в рамках справи №904/3046/21 свідок ОСОБА_1 (на підтвердження, викладеної у справі заяви свідка), який до квітня 2020 обіймав посаду генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ", і який підписав оспорювані позивачем правочини, надав відповіді щодо мотивів укладання договору поруки, що знайшло відображення у судових рішеннях по справі.
Зокрема, сторони спірного договору мали за меті довготривалі економічні відносини, які передбачають відплату за послуги поручительства у формі ексклюзивного дилерства позивача по Україні на акумулятори "ВЕСТА", виробником яких було Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА КАР БАТЕРИ".
При цьому, з огляду на встановлення рішенням у справі №904/3046/21 відповідності укладеного правочину нормам законодавства, зокрема і в частині, що стосується погодження вищим органом Товариства (тобто, такому факту вже була надана оцінка судами обох інстанцій), судом першої інстанції підставно не прийнято до уваги лист Публічного акціонерного товариства "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ФОНД "ІННОВАЦІЯ" від 30.03.2021 №30/03, щодо відсутності згоди єдиного учасника Позивача на укладання оспорюваних правочинів директором Товариства.
Колегія суддів зауважує, що зобов'язання поручителя можуть настати або ні за певних умов, а саме при невиконанні зобов'язань боржником за основним договором.
Як встановлено судом в іншій справі, ОСОБА_1 , як керівник позивача, укладав договір поруки з огляду на перспективи освоєння нових ринків господарської діяльності керованого ним підприємства. Але надалі змінилась кон'юнктура ринку, зрушились транспортно-логістичні зв'язки, настали певні обмеження (санкції) зі сторони держави до покупців продукції, відповідно для Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА КАР БАТЕРИ" настали несприятливі умови. Зокрема, настала пандемія коронавірусу, істотно обмежився товарообіг. За таких обставин у ТОВ "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ" відпали і перспективи подальшої фінансово-господарської діяльності, як дилера
Згідно ст. 6, 43 Господарського кодексу України передбачено свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом; підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Господарська діяльність підприємства ведеться на власний розсуд.
Частиною 2 ст. 67 Господарського кодексу України унормовано, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Частина 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
З урахуванням наведеного відхиляються доводи апелянта стосовно того, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на момент укладання оскаржуваного договору, основним видом економічної діяльності Позивача був код за КВЕД-2010 62.01 Комп'ютерне програмування. Згідно класифікації видів економічної діяльності (КВЕД-2010) Комп'ютерне програмування включає розроблення, модифікацію, тестування та технічну підтримку програмного забезпечення. Отже, дилерство (торгівля) акумуляторними батареями не включається до змісту діяльності із Комп'ютерного програмування і що Єдиний учасник ПАТ «ЗНВКІФ «ІННОВАЦІЯ» не приймав рішення ані про зміну видів економічної діяльності, ані про надання згоди на укладання оскаржуваного правочину.
Таким чином, твердження позивача про нерозумність, фіктивність укладення договору поруки є припущенням, яке не підтверджене належними та допустимими доказами.
Відтак, іншої мети, аніж надання поруки перед кредитором, спірний договір не передбачав. Усі сторони були обізнані про предмет договору та не вводились в оману.
Звідси, фактичні обставини, встановлені у справах №904/3046/21 і даній справі свідчать про відсутність фіктивності (зокрема, умислу у обох сторін правочину на введення в оману третьої сторони) у правовідносинах сторін оспорюваного позивачем Договору поруки.
При цьому судом також обґрунтовано відхилені доводи позову, як на докази недобросовісності та фіктивності оспорюваного правочину, на відсутність дій зі сторони керівника позивача, спрямованих на зміну умов Договору поруки та врегулювання відносин, пов'язаних з боргом, після зміни кон'юнктури ринку батарей, оскільки, судом встановлено, що з травня 2020 року припинено повноваження керівника ТОВ "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ" ОСОБА_1 .
Більш того, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, 07.05.2020 відбулася зміна керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ" і замість ОСОБА_1 керівником призначено ОСОБА_2 . В той же час, позивачем не надано суду доказів того, що зміна керівника відбулась у зв'язку з протиправними діями ОСОБА_1 в період його перебування на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ", зокрема, пов'язану з укладанням збиткового для позивача Договору поруки.
З огляду на те, що під час розгляду справи №904/3046/21 брали участь ті самі сторони, що і в даній справі, та зокрема, був присутнім новий директор позивача ОСОБА_2 , не приймаються доводи апелянта стосовно відсутності у цій справі заяви свідка, протоколів допиту або будь-яких доказів, з яких суд першої інстанції встановив мотиви укладення оспорюваних правочинів, а також доводи стосовно того, що рішення ґрунтується на неіснуючих в матеріалах справи доказах, а судом не з'ясовано обставини, що мають значення для справи, суд визнав встановленими обставини, які не доведені відповідачами, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, судом порушено норми процесуального законодавства щодо стандартів доказування, змагальності сторін, судового захисту.
Суд зазначає, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, 07.05.2020 відбулася зміна керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ". Замість ОСОБА_1 керівником призначено ОСОБА_2 .
Водночас, позивачем не надано доказів того, що зміна керівника була пов'язана з протиправними діями ОСОБА_1 у період його перебування на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ", зокрема, з укладанням збиткового для позивача Договору поруки.
Щодо третейського застереження, викладеного в Додатковій угоді №1 від 04.09.2019 до Договору поруки №3/9-ВКБ від 03.09.2018, суд зазначає наступне.
Звернення за вирішенням спору до третейського суду є правом особи, яка самостійно на свій розсуд вибирає способи захисту порушених або оспорюваних інтересів. Наявність третейського застереження (угоди) не свідчить про обов'язок особи у разі виникнення спору звертатись за його вирішенням безпосередньо до третейського суду, не тягне за собою позбавлення права особи на звернення з позовом до господарського суду та не забороняє господарського суду розглядати і вирішувати по суті такий спір.
При цьому, згідно з п.7 ч.1 ст.226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Матеріалами дійсної справи підтверджено, що жодною стороною у цій справі, зокрема і відповідачами не заявлялось заперечень проти вирішення справи господарським судом.
Щодо клопотання апелянта про призначення експертизи і зупинення у зв'язку з цим провадження у справі.
Апелянт просить поставити на вирішення експерта наступні питання:
- Які основні економічні показники (ліквідності, платоспроможності і прибутковості тощо) фінансово-господарського стану ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ" (Ідентифікаційний код юридичної особи 38198547) на дату укладання Договору поруки від 03.09.2018 року № 3/9-ВКБ, додаткової угоди № 1 від 04.09.2019 року до Договору поруки від 03.09.2018 року №3/9-ВКБ характеризують господарсько-фінансову діяльність ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ" (Ідентифікаційний код юридичної особи 38198547)?
- Який розмір заборгованості ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВЕСТА КАР БАТЕРИ" (Ідентифікаційний код юридичної особи 38361919) перед ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АБРИС ДНІПРО" (ідентифікаційний код юридичної особи 40236130) за Договором поставки № 01-09/17 від 01.09.2017 року станом на 03.09.2018 року?
- Який розмір заборгованості ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВЕСТА КАР БАТЕРИ" (Ідентифікаційний код юридичної особи 38361919) перед ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АБРИС ДНІПРО" (ідентифікаційний код юридичної особи 40236130) за Договором поставки № 01-09/17 від 01.09.2017 року станом на момент складання висновку експерта?
- Чи наявна заборгованість ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВЕСТА КАР БАТЕРИ" (Ідентифікаційний код юридичної особи 38361919) перед ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АБРИС ДНІПРО" на момент складання висновку експерта?
- Чи підтверджена сума заборгованості ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВЕСТА КАР БАТЕРИ" (Ідентифікаційний код юридичної особи 38361919) перед ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АБРИС ДНІПРО" (ідентифікаційний код юридичної особи 40236130) за договором поставки № 01-09/17 від 01.09.2017 року (в разі її наявності станом на 03.09.2018 року, на момент складання висновку експерта) первинними документами?
Клопотання обґрунтовано тим, що воно вчасно подано суду першої інстанції, втім безпідставно не задоволено ним.
В обґрунтування поданого суду першої інстанції клопотання представник позивача вказує, що надані відповідачем-2 на виконання вимог ухвали Господарського суду Запорізької області від 12.09.2023 в цій справі документи не дають можливості без наявності спеціальних знань встановити наявність чи відсутність заборгованості за Договором поставки №01-09/17 від 01.09.2017. З огляду на вказане та з метою встановлення істини у справі позивач вважає за необхідне та доцільне просити суд про призначення судової економічної експертизи.
Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" визначено, що судовою експертизою є дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що судова експертиза може бути призначена лише за сукупністю наведених в ч. 1 ст. 99 ГПК України умов.
Необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень. Експертиза - це науковий, дослідницький шлях до висновків, які формулюються у висновку експерта, про фактичні обставини справи.
Судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.
При цьому питання призначення судової експертизи повинне вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Очевидне безпідставне призначення судової експертизи є порушенням наведених приписів, що має наслідком порушення прав та охоронюваних законом інтересів учасників справи, у тому числі права на розгляд справи судом, встановленим законом, у розумний строк.
Аналогічної правової позиції дотримується об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 11.06.2018 у справі № 922/2716/17.
Предметом дійсної справи є визнання недійсними правочинів - договору поруки та додаткової угоди до нього, а підставою - фіктивність правочину, обумовлена відсутністю економічного сенсу для позивача безвідплатно брати на себе боргові зобов'язання відповідача-1.
Таким чином, встановленню у дійсній справі підлягають як загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину (ст.203 ЦК України), так зокрема і передбачені ст.234 ЦК України, що характеризують доведення заявником умислу в учасників правочину на відсутність наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
В той же час, більшість питань у клопотанні заявника стосується взагалі іншого правочину (договору поставки), тобто не входять до кола доказування у даній справі, а з першого питання, апелянтом (заявником) не наведено обґрунтованих доводів щодо дійсної необхідності у призначенні експертизи.
Внаслідок наведеного, у заявленому клопотанні позивача щодо призначення експертизи слід відмовити, що обґрунтовано здійснено і судом першої інстанції.
З урахуванням незадоволення клопотання апелянта у призначенні експертизи, у відповідному клопотання щодо зупинення провадження у справі (з урахуванням необхідності призначення експертизи) слід також відмовити.
З огляду на наведені, відхиляються доводи апелянта стосовно безпідставної відмови судом першої інстанції у призначенні експертизи та порушення судом принципу змагальності сторін і забезпечення права на судовий захист.
Також, відхиляються, як безпідставні і такі, що не стосуються предмету спору у цій справі доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам позову про рейдерське захоплення його майна.
Частинами 1, 2 ст.13 ГПК передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Подібне положення закріплене у ч.1 ст.74 ГПК, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" або "перевага доказів"; "наявність чітких та переконливих доказів"; "поза розумним сумнівом".
17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, чим в господарський процес фактично впроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Варто відзначити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відомо, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").
З огляду на досліджені докази, приєднані до матеріалів справи, апеляційний суд вважає недоведеними позовні вимоги ТОВ «ЗЕ Технолоджі».
Відповідно, господарський суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позову.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а викладені у ній доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ" на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.06.2024 у справі № 908/1344/23(905/797/22) - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 11.06.2024 у справі № 908/1344/23(908/797/22) - залишити без змін.
Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено і підписано 26.05.2025.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя М.О. Дармін