26 травня 2025 року м. Харків Справа № 922/4651/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради ( вх. №649 Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.02.2025 у справі № 922/4651/24
за позовною заявою Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради
до відповідача Акціонерного товариства «Укрпошта»
про стягнення 52151,24 грн,-
25.12.2024 до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява, у якій Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради просить суд стягнути з відповідача Акціонерного товариства «Укрпошта» безпідставно збережені кошти у сумі 52151,24 грн, з яких: орендна плата у сумі 45986,38 грн за період 09.07.2022 по 04.11.2024; 3% річних у сумі 1529,92 грн за період 16.07.2022 по 04.11.2024 та інфляційні втрати у сумі 4634,94 грн за період липень 2022 р. по жовтень 2024 р. Також до стягнення заявлені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.02.2025 у справі № 922/4651/24 у позові відмовлено повністю; витрати з оплати судового збору були покладені на позивача, у зв'язку з відмовою в позові.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що у спірних правовідносинах відсутні передумови для припинення договору позички №1911 від 01.08.2019 під час дії воєнного стану з підстав, визначених у пункті 5 Постанови КМУ № 634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», яка набрала законної сили 01.06.2022 (далі - Постанова КМУ № 634), оскільки такий Договір вважається продовженим починаючи з 24.02.2022 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, в силу імперативних приписів пунктів 5, 16 цієї Постанови, без заяви орендаря та окремого рішення орендодавця.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що положення статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки Договір позички №1911 від 01.08.2019 продовжував діяти до 04.11.2024, і повністю охоплює період, за який позивачем пред'явлено до стягнення з відповідача суму коштів (орендної плати) в розмірі 45986,38 грн (з 09.07.2024 по 04.11.2024), а також зазначив, що спірні правовідносини мають договірний характер, що виключає можливість застосування до них положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Позивач, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, з відповідним рішенням суду не погодилось, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції невірно розтлумачив норми ЦК України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ від 03.10.2019 (далі - Закон № 157-ІХ), застосувавши норми, які не підлягають застосуванню до правовідносин між Позивачем та Відповідачем. Враховуючи наявність спеціальної норми передбаченої ч. 2 ст. 9 Закону № 157-ІХ щодо прямої заборони на передачу комунального майна у безоплатне користування або позичку суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про продовження строку дії Договору на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану відповідно до п. 5 Постанови КМУ № 634.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 року відкрито апеляційне провадження за скаргою Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 28.02.2025 у справі № 922/4651/24. Розгляд апеляційної скарги Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 28.02.2025 у справі № 922/4651/24 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без виклику учасників справи; позивачу встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч. 2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, а також докази надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів апелянтові; витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4651/24.
10.04.2025 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу від Акціонерного товариства «Укрпошта», в якому Відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила такі обставини спору.
Рішенням Харківської міської ради № 1623/19 від 19.06.2019 було затверджено Перелік об'єктів, які передаються в безоплатне користування за договором позички, в тому числі нежитлові приміщення, які підлягають передачі у безоплатне користування АТ «Укрпошта» строком на 2 роки та 11 місяців.
На підставі вищезазначеного рішення Харківської міської ради, між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Акціонерним товариством «Укрпошта» було укладено Договір позички №1911 від 01.08.2019 (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.3. Договору Позивач передає Відповідачу майно, зазначене у п. 1.2. Договору у безоплатне користування на умовах, викладених у цьому Договорі строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців, для розміщення відділення поштового зв'язку.
Відповідні нежитлові приміщення були передані Відповідачу згідно Акту приймання-передачі, який є додатком до Договору.
Згідно з п. 5.1. Договору цей Договір діє з 01.08.2019 до 01.07.2022.
Пунктом 5.2. Договору передбачено, що Договір може бути продовжений на новий термін тільки за умови позитивного рішення сесії Харківської міської ради.
Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому зазначає про те, що із системного тлумачення умов Договору вбачається, що під позитивним рішенням сесії Харківської міської ради слід розуміти рішення, аналогічне рішенню Харківської міської ради № 1623/19 від 19.06.2019, яким би продовжили або встановили б новий термін для безоплатного користування Відповідачем відповідними нежитловими приміщеннями.
Однак, позивачем у позові зазначено про те, що таких рішень Харківська міська рада в подальшому не приймала.
Таким чином, на переконання позивача, строк дії Договору, тобто безоплатного користування нежитловими приміщеннями, сплив 01.07.2022 відповідно до п. 5.1. Договору.
Крім того, позивачем у позові зазначено про те, що з 01.02.2022 введено в дію Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 157-ІХ забороняється передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку.
Відповідно до п. 3.1.7. Договору Відповідач зобов'язаний протягом 7 днів із моменту припинення дії Договору, повернути актом передане майно Позивачу у тому ж стані, в якому це майно йому передавалося, з урахуванням нормального зносу майна.
Однак, Відповідач, всупереч п. 3.1.7. Договору станом на момент подання позовної заяви не повернув передане майно Позивачу.
Зі змісту ч. 2 ст. 9 Закону№ 157-ІХ, а також системного тлумачення інших норм Закону, вбачається, що користування нерухомим майном комунальної власності може здійснюватися виключно на засадах платного користування, шляхом укладення в порядку, передбаченому чинним законодавством України, договору оренди.
Таким чином, на переконання позивача у даному разі вбачається, що після 08.07.2022 у Відповідача відсутні правові підстави для безоплатного користування нежитловими приміщеннями, які були передані згідно Договору, як на підставі умов самого Договору, так і на підставі Закону.
Водночас, Відповідач після 08.07.2022 не вчинив будь-яких дій, спрямованих на повернення нерухомого майна (нежитлових приміщень) за Договором та продовжував користуватися таким майном шляхом розміщення відділення поштового зв'язку, тим самим надаючи своїм клієнтам (споживачам) відповідні послуги та отримуючи дохід від такої господарської діяльності.
Відповідач повернув Позивачу передане майно за Договором лише 04.11.2024, що підтверджується Актом приймання-передачі (додається).
Позивачем у позові зазначено, що у даному разі Відповідач за рахунок Позивача зберіг (набув) кошти, які мав би сплатити за користування нежитловими приміщеннями, які були передані (та не повернуті після 08.07.2022) згідно Договору.
При цьому, позивачем наголошено про те, що збереження (набуття) вищезазначених коштів відбулося за відсутності правової підстави, адже підстави для безоплатного користування майном за Договором після 08.07.2022 відпала.
Фактичний користувач нерухомого майна (Відповідач), який без достатньої правової підстави за рахунок Позивача зберіг у себе кошти, які мав сплатити з користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти Позивачу на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
При цьому, позивачем у позові зазначено про те, що правовідносини, що виникли між сторонами у вищезазначених справах порівняно із правовідносинами, що склалися між Позивачем та Відповідачем, мають наступні спільні ознаки:
- безпідставність користування нерухомим майном;
- передбачена законом обов'язковість плати за користування такого нерухомого майна;
- передбачена законом плата за користування здійснюється у формі орендної плати на підставі укладеного договору оренди;
- збереження (набуття) орендної плати, які особа мала б сплатити за користування нерухомим майном.
Таким чином, на переконання позивача, сума коштів орендної плати за фактичне користування Відповідачем нерухомим майном (нежитловими приміщеннями) після 08.07.2022 без належних на те правових підстав підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Спираючись на балансову вартість нежитлових приміщень, якими, на думку позивача, фактично та безпідставно користувався відповідач, яка становить 133614,74 грн, що підтверджується Довідкою КП «Житлокомсервіс» № 6604/2/07-05 від 04.07.2024, річний індекс інфляції 2022 року становить 126,6%, а 2023 року - 105,1%, відтак, за розрахунками позивача місячна орендна плата становить:
- за період з 09.07.2022 до 31.07.2022 - 991,34 грн;
- за серпень-грудень 2022 року - 1 336,15 грн;
- за січень-грудень 2023 року - 1 691,57 грн;
- за січень-жовтень 2024 року - 1 777,84 грн;
- за період з 01.11.2024 до 04.11.2024 - 237,05 грн.
Таким чином, за твердженнями позивача загальна сума орендної плати за фактичне користування Відповідачем нерухомим майном (нежитловими приміщеннями) за період з 09.07.2022 до 04.11.2024 без належних на те правових підстав, становить 45986,38 грн. Крім того, у зв'язку із безпідставним збереженням (набуттям) відповідачем коштів позивача, керуючись частиною 2 статті 625 ЦК України, позивачем були нараховані 3% річних у сумі 1529,92 грн за період 16.07.2022 - 04.11.2024 та інфляційні втрати у сумі 4 634,94 грн за період липень 2022 р. - жовтень 2024 р. Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Відповідач проти позову заперечив повністю, на обґрунтування своїх заперечень у відзиві на позовну заяву зазначив про те, що між АТ «Укрпошта», Харківською міською радою та благодійною організацією «Благодійний фонд Олександра Грановського» 12.06.2019 укладено Меморандум щодо співпраці та сприяння у соціальних питаннях розвитку поштових послуг в місті Харків (далі - Меморандум). На основі Меморандуму між Товариством та Управлінням комунального майна та приватизації департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління) 01.08.2019 укладено договори позички, в тому числі Договір позички № 1911 від 01.08.2019 року, предметом якого є безоплатне користування майном комунальної власності міста Харків (73 об'єкти).
Вимога Управління до Товариства про повернення безпідставно збережених коштів, які останнє мало сплатити за користування нежитловими приміщеннями після спливу терміну дії договорів позички, є необґрунтованою у зв'язку з тим, що фактично майно не поверталося власнику, акти повернення майна сторонами не підписувалися оскільки обидві сторони на підставі п. 5 Постанови КМУ від 27.05.2022 № 634 вважали договори позички продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану. Крім того, відповідачем у відзиві зазначено про те, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України на яку посилається Управління в своєму позові. Якщо позивач в односторонньому порядку не відмовлявся від договору або договір не був розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення зобов'язання, яке залишилося невиконаним.
Щодо неправильності наданих Позивачем розрахунків сум безпідставно збережених коштів, а саме орендної плати, інфляції та правомірності нарахування вказаних у вимогах розрахунків, відповідач зазначає наступне. Так, стаття 6 Закону України від 23 вересня 1997 року № 540/97-ВР «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (далі - Закон № 540/97-ВР) прирівнює підприємства поштового зв'язку до організацій, що фінансуються з бюджету, і якщо розмір річної плати за оренду нерухомого майна у м. Харкові бюджетними організаціями становить 1 грн, то і для АТ «Укрпошта» розмір річної орендної плати за користування об'єктами нерухомого майна також повинен становити 1 грн. Згідно із частинами першою, третьою статті 6 Закону № 540/97-ВР засобам масової інформації у встановленому порядку передаються у безстрокову оренду приміщення загальнодержавної і комунальної власності, якими вони користуються для здійснення виробничої діяльності. Державні та комунальні телерадіоорганізації, редакції державних і комунальних періодичних видань та періодичних видань, заснованих об'єднаннями громадян, державними науково-дослідними установами, навчальними закладами, трудовими і журналістськими колективами, підприємства зв'язку, що їх розповсюджують, користуються орендою та послугами поштового, телеграфного і телефонного зв'язку в порядку та за тарифами, встановленими для бюджетних організацій. Відповідно до пункту 2.2 Статуту Акціонерного товариства «Укрпошта», який затверджений наказом Міністерства інфраструктури України від 14 грудня 2018 року №611, як і в актуальному Статуті затвердженого наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 15.08.2023 № 713 до видів діяльності Укрпошти серед іншого, зокрема, віднесено розповсюдження періодичних друкованих видань за передоплатою, здійснення видавничої діяльності, видання газет, журналів та інших видів видавничої діяльності. Згідно з пунктом 10 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786, та пунктами 8 Методики розрахунку орендної плати за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м.Харкова та пропорції її розподілу, затвердженої рішенням Харківської міської ради від 23.12.2011 № 566/11, розмір річної орендної плати за оренду нерухомого майна бюджетними організаціями, які утримуються за рахунок державного бюджету, зокрема, державними та комунальними телерадіоорганізаціями, редакціями державних і комунальних періодичних видань та періодичних видань, навчальними закладами, трудовими і журналістськими колективами, підприємствами зв'язку, що їх розповсюджують, становить 1 грн. Таке право підприємств зв'язку прямо і без обмежень передбачено частиною третьою статті 6 Закону № 540/97-ВР.
Отже Товариство, здійснюючи підтримку засобів масової інформації шляхом розповсюдження періодичних друкованих видань, має право на отримання в оренду комунального майна, на тих самих умовах, що й бюджетні установи, тобто зі сплатою оренди в розмірі 1 грн на рік.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає про таке.
Предметом судового розгляду даної справи є вимога Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про стягнення з Акціонерного товариства «Укрпошта» безпідставно збережені кошти з яких: орендна плата у сумі 45986,38 грн за період 09.07.2022 по 04.11.2024 за фактичне користування нерухомим майном без належних правових підстав.
Підставою позовних вимог позивач визначив відсутність правових підстав у відповідача для безоплатного користування нежитловими приміщеннями, які були передані згідно договору позички №1911 від 01.08.2019, у період з 09.07.2022 по 04.11.2024.
У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.
Згідно з ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах відсутні передумови для припинення Договору позички №1911 від 01.08.2019 під час дії воєнного стану з підстав, визначених у пункті 5 Постанови КМУ № 634 від 27.05.2022, оскільки такий Договір вважається продовженим починаючи з 24.02.2022 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, в силу імперативних приписів пунктів 5, 16 цієї Постанови, без заяви орендаря та окремого рішення орендодавця. Тобто, підстава (Договір), в розумінні положень ст.1212 ЦК України, не відпала (договір продовжував свою дію до моменту повернення нерухомого майна позивачу - 04.11.2024).
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
У даній справі для вирішення спору необхідно з'ясувати чи можна вважати дію Договору позички №1911 від 01.08.2019 продовженою починаючи з 24.02.2022 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, в силу приписів пунктів 5, 16 Постанови КМУ № 634, оскільки вирішення питання про строк дії договору прямо пов'язано із вирішенням питання про безпідставно набуте майно.
Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Харківської міської ради № 1623/19 від 19.06.2019 було затверджено Перелік об'єктів, які передаються в безоплатне користування за договором позички, в тому числі нежитлові приміщення, які підлягають передачі у безоплатне користування АТ «Укрпошта» строком на 2 роки та 11 місяців.
На підставі вищезазначеного рішення Харківської міської ради, між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Акціонерним товариством «Укрпошта» було укладено Договір позички №1911 від 01.08.2019 (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.3. Договору Позивач передає Відповідачу майно, зазначене у п. 1.2. Договору у безоплатне користування на умовах, викладених у цьому Договорі строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців, для розміщення відділення поштового зв'язку. Вказані нежитлові приміщення були передані Відповідачу згідно Акту приймання-передачі, який є додатком до Договору.
Відповідно до ч.1,3 ст. 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Глава 58 ЦК України регулює правовідносини, пов'язані з наймом (орендою).
Відтак, до Договору позички підлягають застосуванню положення глави 58 ЦК України, а також інших законодавчих актів, якими регулюються питання оренди комунального майна - Господарського кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Договір позички укладено щодо нерухомого майна, що знаходиться в комунальній власності. Отже, відносини щодо оренди цього майна регулюються, крім того, нормами Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Під час укладення договору оренди сторони керувалися Законом України від 10.04.1992 № 2269-XII «Про оренду державного та комунального майна».
27.12.2019 набрав чинності Закон України від 03.10.2019 № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна», який введено в дію 01.02.2020, та відповідно до пункту 2 Перехідних положень якого на правовідносини щодо продовження договору оренди після 01.07.2020 поширюється дія саме цього Закону.
Враховуючи те, що спірний Договір оренди укладено сторонами на термін з 01.08.2019 по 01.07.2022, суд доходить обґрунтованого висновку, що до спірних правовідносин при вирішенні питання продовження договору оренди підлягають застосуванню норми Закону № 157-ІХ.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, строк якого в подальшому був неодноразово продовжений Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022 та від 16.11.2022 № 2738-ІХ. Зокрема Указом від 16.11.2022 № 2738-ІХ дію воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 строком на 90 діб, тобто до 19.02.2023.
Отже закінчення строку спірного Договору оренди (01.07.2022) припало на час дії воєнного стану в Україні.
Як свідчать матеріали справи, після закінчення строку дії Договору позички 01.07.2022 відповідач продовжував користуватися переданими йому у позичку приміщеннями, тоді як від позивача не надходило жодних заперечень щодо такого користування.
Отже, враховуючи вищезазначені норми, Договір позички поновив свою дію у зв'язку із подальшим користуванням відповідачем переданим за договором майном після закінчення строку договору та відсутністю жодних заперечень позичкодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору.
Водночас, у зв'язку із запровадженням воєнного стану в Україні, Верховною Радою Законом від 01.04.2022 № 2181-IX внесено зміни до Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 157-ІХ та доповнено пунктом 6-1, яким унормовано, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо: продовження договору оренди, шляхом запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.
На виконання вказаних законодавчих приписів Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», яка набрала законної сили 01.06.2022.
У пункті 5 Постанови № 634 від 27.05.2022 визначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
У разі коли граничний строк для подання заяви про продовження договору оренди припадає на період воєнного стану, цей строк продовжується на строк воєнного стану та три місяці з дати його припинення чи скасування (абзац 6 пункту 5 Постанови № 634 від 27.05.2022).
Відповідно до пункту 16 Постанови № 634 від 27.05.2022 орендодавцям державного та комунального майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї Постанови, починаючи з 24.02.2022.
Правовий аналіз наведених нормативних приписів вказаної Постанови дає підстави для висновку, що автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, починається з 24.02.2022, за таких умов:
- строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану;
- відсутнє повідомлення балансоутримувача, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, направленого за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону № 157-ІХ.
Разом з цим, балансоутримувач не повідомляв ані позивача, ані відповідача про не продовження такого договору за 30 к.д. до дати завершення його строку дії з підстав, визначених статтею 19 Закону України № 157- IX. Також жодного продовження Договору позички на аукціоні не відбулося, оскільки його взагалі було укладено в позаконкурентному порядку, тобто без проведення аукціону.
Отже в даному випадку відсутні обставини, які є виключенням для застосування пункту 5 Постанови № 634, а тому Договір позички продовжує свою дію також і в силу положень даної постанови.
Дана постанова як акт органу виконавчої влади є по суті імперативною нормою, яка носить обов'язковий характер для учасників відповідних правовідносин, не зважаючи на її нижчу юридичну силу порівняно з Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.
При цьому Верховний Суд, у питанні критеріїв вибору та особливостей застосування вказаного нормативно-правового акта в залежності від набрання ним чинності та його дії на момент виникнення спірних правовідносин, виходить з такого.
Приписами частини першої статті 58 Конституції України унормовано, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
При цьому положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватися на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99).
Таким чином, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено в пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися 1) негайно (безпосередня дія); 2) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма); 3) шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Під зворотною (ретроактивною) дією акта цивільного/господарського законодавства розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.
Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.
Отже, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Закріплення названого принципу є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 у справі № 1-зп/1997).
Водночас, цивільне/господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а, по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта), під час дії якого вони настали або мали місце.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17 зробила правові висновки щодо пріоритетності норм Цивільного кодексу над спеціальним законом із новими вимогами, який прийняли пізніше, - у цій ситуації не застосовується колізійний принцип lex posterior derogat priori (лат. “пізніший закон скасовує попередній»).
Крім того, в зазначеній постанові містяться посилання на Рішення Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі N 5-рп/2012, в якому вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року N 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».
З огляду на викладене та враховуючи вимоги пункту 16 Постанови № 634 від 27.05.2022, суд зазначає, що вказаними положеннями нормативно-правового акта, який набув чинності 01.06.2022, на орендодавця державного та комунального майна покладено обов'язок забезпечити продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї Постанови, починаючи з 24.02.2022. Тобто, має місце надання зворотної сили нормативно-правовому акту в часі (ретроактивна дія) шляхом прямої вказівки про це в такому нормативно-правовому акті, і такий темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України, оскільки ретроактивна дія вказаної Постанови уточнює початкові наміри законодавця забезпечити правову визначеність орендаря в умовах воєнного стану, який запроваджено в Україні з 24.02.2022.
Окремо слід звернути увагу, що позивачем у позовній заяві зазначено, що ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» вводився в дію 01.02.2022, а не 01.02.2020.
З матеріалів справи вбачається, а сторонами не оспорюється той факт, що після набрання законної сили Законом України «Про оренду державного та комунального майна», позивач не звертався до відповідача з заявами про розірвання договору позички або повернення майна. Крім того, з моменту вступу в дію вказаного закону 01.02.2020 до моменту подання позивачем позову до суду пройшло майже п'ять років.
Отже, враховуючи встановлені обставини, зокрема, що строк дії спірного Договору визначено до 01.07.2022, тобто у період дії воєнного стану; а також приписи Постанови № 634 від 27.05.2022, Суд вважає, що у спірних правовідносинах відсутні передумови для припинення договору позички №1911 від 01.08.2019 під час дії воєнного стану з підстав, визначених у пункті 5 вказаної Постанови, оскільки такий Договір вважається продовженим починаючи з 24.02.2022 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, в силу імперативних приписів пунктів 5, 16 цієї Постанови, без заяви орендаря та окремого рішення орендодавця.
Враховуючи викладене суд першої інстанції доходить обґрунтованого висновку, що спірний договір діяв з 01.08.2019 по 04.11.2024, оскільки відповідно до акту приймання-передачі, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого печатками (а.с.9), 04.11.2024 приміщення були повернуті відповідачем позивачу.
З огляду на заявлені позивачем предмет та підстави позову, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради вважає, що між сторонами у цій справі виникли правовідносини з безпідставного отримання/збереженням майна, а тому просить стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти (неотримана позивачем орендна плата за фактичне користування нерухомим майном).
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо вимоги до позивача щодо стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів суми орендної плати.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції зважаючи на таке.
Відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, урегульовані нормами, закріпленими у главі 83 Цивільного кодексу України.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4)відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2)відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19)).
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз положень статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що ця стаття стосується позадоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов'язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
При цьому, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України
Такі висновки щодо застосування положень глави 83 ЦК України та, зокрема статті 1212 ЦК України, є сталими у судовій практиці та викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 грудня 2021 року у справі № 911/1101/21, від 06 червня 2022 року у справі № 903/142/21 та в інших.
Отже, основна умова ч.1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
З урахуванням того, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача коштів, оскільки відсутні підстави для безоплатного користування відповідачем нежитловими приміщеннями, у цій справі підлягають встановленню підстави набуття відповідачем права такого користування, тобто в порядку виконання договірного зобов'язання або за відсутності правової підстави, оскільки договірний характер правовідносин, за відсутності їх припинення (розірвання тощо) виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України.
Як було зазначено вище, у даному конкретному випадку суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відсутні передумови для припинення договору позички №1911 від 01.08.2019 під час дії воєнного стану з підстав, визначених у пункті 5 Постанови КМУ № 634 від 27.05.2022, оскільки такий Договір вважається продовженим починаючи з 24.02.2022 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, в силу імперативних приписів пунктів 5, 16 цієї Постанови, без заяви орендаря та окремого рішення орендодавця.
Тобто, підстава (Договір), в розумінні положень ст.1212, не відпала (договір продовжував свою дію до моменту повернення нерухомого майна позивачу - 04.11.2024).
Крім того, з наявного в матеріалах справи акту повернення майна від 04.11.2024, підписаного позивачем та відповідачем, вбачається, що його складено саме до договору позички №11911 від 01.08.2019, про що і зазначено в самому акті (а.с. 9).
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що положення статті 1212 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки Договір позички №1911 від 01.08.2019 продовжував діяти до 04.11.2024, і повністю охоплює період, за який позивачем пред'явлено до стягнення з відповідача суму коштів (орендної плати) в розмірі 45986,38 грн. (з 09.07.2024 по 04.11.2024).
Отже спірні правовідносини мають договірний характер, що виключає можливість застосування до них положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Зазначені висновки повністю відповідають сталій судовій практиці щодо застосування цієї норми права та узгоджуються з висновками Верховного Суду, наведеними вище по тексту цього рішення.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення спірних грошових коштів (орендної плати) в розмірі 45986,38 грн за період з 09.07.2024 по 04.11.2024 відповідно до статті 1212 ЦК України.
Апелянт не погоджується з таким висновком та вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував п. 5. Постанови КМУ № 634 без врахування ч. 2 ст. 9 Закону №157-ІХ. На думку позивача ч. 2 ст. 9 Закону №157-ІХ є спеціальною нормою, що підлягає застосуванню.
Однак така аргументація є помилковою та не враховує ані конструкцію законодавчого регулювання у воєнний період, ані системний підхід до тлумачення норм матеріального права.
Перш за все, слід наголосити, що п. 5 Постанови КМУ №634 був прийнятий на підставі і на виконання спеціальної норми Закону - пункту 6-1 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №157-ІХ. Ця норма, яка набрала чинності 01.04.2022, прямо надала Кабінету Міністрів України повноваження встановлювати інші правила передачі державного та комунального майна в оренду на період дії воєнного стану, зокрема щодо продовження договорів без необхідності подання заяв орендарями та прийняття рішень орендодавцями.
Таким чином, Постанова КМУ №634 не суперечить ч. 2 ст. 9 Закону, а тимчасово модифікує порядок застосування цієї норми в умовах воєнного стану. Зазначене не виходить за рамки дозволеного законом предмета регулювання. Навпаки, п. 5 Постанови конкретизує механізм продовження договорів, які укладені до введення в дію нових умов, встановлених Законом №157-ІХ.
У зв'язку з цим відсутні підстави для застосування правових висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 №5-р(II)/2020. Це рішення стосується колізії норм однакового юридичного рівня, тоді як у цій справі має місце інша ситуація - узгоджене співіснування закону (як акту вищої юридичної сили) і підзаконного акту, ухваленого у межах наданих законом повноважень. Постанова №634 не суперечить Закону №157-ІХ, а діє у межах прямої законодавчої делегації. Таким чином, колізії нормативних актів не існує.
Більше того, застосування принципу верховенства права не може підміняти норму матеріального права там, де така норма є чіткою, чинною і спеціально передбаченою для надзвичайних умов. Принцип верховенства права передбачає забезпечення правової визначеності, пропорційності та передбачуваності правового регулювання, а не його свавільне перегляд судом поза межами повноважень.
Отже, посилання апелянта на пріоритетність ч. 2 ст. 9 Закону №157-ІХ не враховує спеціального механізму дії Постанови КМУ №634, яка запроваджена відповідно до прямої вказівки цього ж закону. Враховуючи, що договір позички не був припинений, розірваний або визнаний недійсним, і з урахуванням норм п. 5 Постанови №634, які в силу воєнного стану автоматично продовжують дію договору, підстави для стягнення коштів як за безпідставне користування майном відсутні.
Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо дії Договору до 04.11.2024 ґрунтується на належному застосуванні як норм Закону №157-ІХ, так і Постанови №634, та є законним і обґрунтованим.
Апелянт також вважає, що до правовідносин з позички комунального майна не можуть застосовуватися правила, передбачені для правовідносин з оренди комунального майна, оскільки, застосування до договору позички положень глави 58 ЦК України не свідчить про ототожнення договорів оренди державного або комунального майна із позичкою такого майна.
За своєю правовою природою договір позички є безоплатним, в той час як, договір оренди є оплатним. Спільною ознакою цих договорів є те, що вони спрямовані на передачу у тимчасове користування об'єктів цивільних прав. Відповідно до ч. 3 ст. 827 ЦК України, до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу. Враховуючи те, що дана норма не містить конкретики щодо норм про найм (оренду), які можна використовувати для договорів позички, колегія суддів вважає правильним застосовувати ті норми глави 58 ЦК України, що не стосуються оплатності зобов'язання. Під час розгляду справи судом першої інстанції було застосовано положення глави 58 ЦК України у зв'язку з вирішенням питання про продовження дії Договору, а не його оплатності.
Тому, висновок суду першої інстанції про застосування положень глави 58 ЦК України до Договору є законним і обґрунтованим.
З огляду на те, колегія суддів прийшла до висновку, що відсутні підстави для стягнення з Відповідача безпідставно збережених коштів, а саме орендної плати у розмірі 45986,38 грн за період 09.07.2022 по 04.11.2024, тому не підлягає стягненню 3% річних у сумі 1529,92 грн за період 16.07.2022 по 04.11.2024 та інфляційні втрати у сумі 4634,94 грн за період липень 2022 по жовтень 2024.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову, оскільки обґрунтовано встановив, що договір позички №1911 від 01.08.2019 продовжував свою дію після 01.07.2022 в силу як положень статті 764 ЦК України, так і імперативних приписів пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022, яка була прийнята на підставі спеціальної норми Закону №157-ІХ. За відсутності припинення або розірвання договору, правовідносини між сторонами залишалися договірними, що виключає можливість застосування статті 1212 Цивільного кодексу України. Відтак, у відповідача були наявні правові підстави для користування майном до моменту його повернення, а тому вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради вважає не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 28.02.2025 року у справі №922/4651/24, яке відповідає вимогам ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 28.02.2025 року у справі №922/4651/24 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 26.05.2025.
Головуючий суддя В.В. Россолов
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.С. Хачатрян