вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" травня 2025 р. Справа№ 910/15772/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Алданової С.О.
Корсака В.А.
за участю:
секретаря судового засідання Лукінчук І.А.,
за участю:
представників сторін:
від позивача: Накоп'юк Я.В. (поза межами приміщення суду),
від відповідача: Гуменюк І.П. (поза межами приміщення суду),
розглянувши апеляційну скаргу
Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 (повний текст складено 24.02.2025)
у справі № 910/15772/24 (суддя Чинчин О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про зобов'язання внести зміни до особового рахунку,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» (далі - Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просило зобов'язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - Залізниця) внести зміни до особового рахунку №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 55 023,48 грн.
На обґрунтування заявлених вимог Товариство зазначає, що у період накопичення вагонів для групових відправок / маршрутного поїзда / контейнерного поїзда у Залізниці відсутні підстави застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, оскільки у цей час здійснюється накопичення вагонів з вантажем відповідно до умов Додатку 1-4 і ці правовідносини є предметом окремої належним чином оплаченої спеціальної послуги.
Позивач вважає що Залізниця безпідставно нарахувала йому 55 023,48 грн з ПДВ як збір за зберігання вантажу при накопиченні маршрутного поїзда №012201 під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу, тобто поза межами укладеного між сторонами договору, а тому кошти у розмірі 55 023,48 грн набуті Залізницею без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно).
Позиція відповідача щодо вимог Товариства.
У відзиві на позовну заяву Залізниця зазначає, що оскільки на станції Володимир-Волинський Товариство не має власної під'їзної колії, подача вагонів для навантаження здійснювалася на під'їзну колію Товариства з обмеженою відповідальністю «П'ятидні», згідно з поданою письмовою угодою, погодженою із власником під'їзної колії та залізницею. На підставі цієї угоди розрахунки за подачу-забирання вагонів, маневрову роботу, користування вагонами повинні проводитися у відповідності до умов договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії №Л/ДН-3/18/785/м/п від 25.09.2018 (далі - Договір про експлуатацію), укладеного між залізницею та ТОВ «П'ятидні».
20.01.2022 Товариство надало начальнику станції Володимир-Волинський листа з проханням забрати в завантаженому стані вагони - зерновози в кількості 50 штук з під'їзної колії ТОВ «П'ятидні» на місця загального користування в очікуванні оформлення маршрутного поїзда. У вказаному листі зазначено «Оплату всіх належних платежів (користування, зберігання, накопичення) гарантуємо».
В порушення вимог договору №Л/ДН-3/18/785/м/п вагони на під'їзній колії навантажувалися ТОВ «Грейнсвард» з 20.01.22 (04:30 год) по 22.01.22 (20:10 год) (нормативний час - 33 год 20 хв).
Відповідно до п. 8 додатку №1-4 до договору час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.
Оскільки завантажені вагони, забрані на прохання вантажовласника із під'їзної колії, простоювали на місцях загального користування до оформлення документа на групу вагонів, на підставі положень Додатку 1-4 до договору Товариству нараховано плату за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу у розмірі 10376,40 грн (без ПДВ), збір за зберігання вантажів у вагонах 45852,90 грн без ПДВ та включено ці платежі до накопичувальної картки №27010030 від 27.01.2022.
Представник платника підписав вказану накопичувальну картку без зауважень та кошти правомірно списані з його особового рахунку.
Залізниця відзначає, що п. 9 Додатку 1-4 Договору визначено, що за послугу накопичення вагонів замовник сплачує плату за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до Додатку 1-1 до договору, а також інші платежі, визначені Збірником тарифів, Правилами перевезення та п. 3.4 договору. А оьтже, на думку Залізниці, у разі надання послуги накопичення замовник зобов'язаний оплатити разом із платою за накопичення плату за користування вагонами і збір за зберігання вантажу. Тому та обставина, що Товариство сплатило платежі за накопичення, не звільняє його від сплати збору за зберігання.
Залізниця просить застосувати строк позовної давності щодо вимог Товариства до Залізниці та ухвалити рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, а судові витрати покласти на позивача.
Товариство надало відповідь на відзив, а Залізниця - заперечення.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 позов Товариства задоволено у повному обсязі. Зобов'язано Залізницю внести зміни до особового рахунку Товариства №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 55 023,48 грн. Стягнуто із Залізниці на користь Товариства судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі №910/15772/24, Залізниця звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову Товариства до Залізниці про внесення змін до особового рахунку Товариства шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 55 023,48 грн та стягнення судового збору відмовити повністю; здійснити розподіл судових витрат.
Позиції учасників справи.
Товариство надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти її доводів та вимог заперечує та наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2025 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15772/24 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Укрзалізниці на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 до надходження матеріалів справи №910/15772/24.
31.03.2025 матеріали справи №910/15772/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Укрзалізниці на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі №910/15772/24. Розгляд справи призначено на 07.05.2025.
Судове засідання призначене на 07.05.2025 не відбулось у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги по місту Києву з 09:36 до 12:44.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 призначено судове засідання на 21.05.2025.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
06.03.2020 Товариство (замовник) та Залізниця (перевізник) шляхом прийняття в цілому пропозиції уклали договір №43-41564379/2020-001 про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (далі - договір), предметом якого є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних із організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги (а. с. 37-57).
За умовами п. 1.5 договір є публічним, за яким Залізниця бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
28.12.2021 Залізниця оприлюднила нову редакцію договору, яка введена в дію з 01.01.2022.
Сторони домовились про використання електронного документообігу. Для організації електронного документообігу використовуються власні інформаційні системи Залізниці (п. 8.1 договору).
Відповідно до п. 8.8 договору у випадку судового розгляду справи чи виникненні претензійної практики використовується візуальне відображення електронних документів на папері.
Згідно з п. 9.4 зміни (доповнення) до договору Залізниця здійснює шляхом викладення в новій редакції договору в цілому або окремих його частин та їх оприлюднення на веб-сайті http://uz-cargo.com/ з накладенням КЕП.
Зміни до договору, в тому числі ставки плати, коефіцієнти та інші умови платежів, вступають в дію через 30 календарних днів від дня їх оприлюднення або пізніше, якщо це вказано в повідомленні про оприлюднення. Зміни до договору, які зменшують розмір провізних платежів, ставок, коефіцієнтів та інших розрахункових величин, також можуть вступати в дію раніше ніж 30 календарних днів від дня їх оприлюднення.
Умови договору мають пріоритет (вищу силу) над іншими правочинами, укладеними між сторонами. У випадку наявності суперечностей між договором та такими іншими правочинами виконанню підлягатимуть умови, встановлені договором (п. 9.6 договору).
Відповідно до п. 12.1 договір діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається Залізницею в повідомленні про оприлюднення договору, здійсненого на веб-сайті http://uz-cargo.com/, та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення договору.
Згідно з п. 4.1 договору розрахунки за цим договором здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця".
За умовами п. 4.2 договору оплата послуг здійснюється в національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний у розділі 15 договору.
На виконання п. 2.3.3 договору для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для Товариства відкрито особовий рахунок з наданням коду платника №2829531.
Залізниця зобов'язана вести облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійснені перевезення і надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажу, та надавати Товариству відповідні розрахункові документи в електронній формі (п. 2.3.4 договору).
Відповідно до п. 4.5 Договору щодобово, упродовж періоду виконання договору, Залізниця надає Товариству переліки перевізних документів в електронному вигляді, які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених позивачем на виконання договору за звітну добу.
Згідно з п. 14 невід'ємною частиною договору є додатки, зокрема, додаток 1-4 "Умови накопичення вагонів".
Відповідно до п. 14.1 договору у випадку, якщо додатками до договору визначені умови інші, ніж в основному тексті договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту договору.
Приписами Додатку 1-4 "Умови накопичення вагонів" встановлено, зокрема: на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів перевізника та/або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними поїздами або контейнерними поїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів) (п. 1).
Станціями накопичення можуть бути станції відправлення та/або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення (п. 2).
Відповідно до п. 5 вказаного додатку на станціях накопичення на шляху прямування перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення.
Згідно з п. 6, 7 додатку початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі замовником вагонів перевізнику. Часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагону перевізником.
Пунктом 8 додатку визначено, що час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.
За послугу з накопичення вагонів замовник сплачує:
- плату за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу" відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1);
- за затримку вагонів замовника: платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника, згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (п. 9.2);
- за затримку власних вагонів перевізника: платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника, згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4 договору (п. 9.3).
Нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника замовника, яким замовлено надання такої послуги (п.10).
Перевізник не несе відповідальності за втрату якості вантажу під час надання послуги з накопичення вагонів (п. 11).
Надання послуг за цим договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами (п. 1.4 договору).
22.01.2022 Товариство відправило залізницею зі станції відправлення Володимир-Волинський Львівської залізниці 50 вагонів зерна кукурудзи у складі одного маршрутного поїзда №012201, що підтверджується відповідною залізничною накладною №36190437, відомістю вагонів. (а.с.18-20).
Перелік №20220127 від 27.01.2022 свідчить, що станцією Володимир-Волинський Львівської залізниці на підставі Накопичувальної картки №27010030 від 27.01.2022 нараховано, зокрема: плату за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу в сумі 12 451,68 грн з ПДВ; збір за зберігання вантажів у вагонах (у т.ч. у контейнерах) у сумі 55 023,48 грн з ПДВ, плату за користування вагонами у розмірі 234 750,00 грн з ПДВ (а.с.21-24).
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Стаття 908 ЦК України встановлює, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 307 ГК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 307 ГК України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законами України «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів україни від 06.04.1998 №457, Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (далі - Правила), Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №862/5083.
Згідно з п. 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 24.11.2000 №644, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №866/5087 (далі Правила зберігання вантажів), збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки.
Приписами п. 9 Правил зберігання вантажів встановлено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.
Виходячи з приписів п. 8 та 9 Правил зберігання вантажів, нарахування збору за зберігання вантажу на коліях загального користування відбувається у разі наявності вини відправника у затримці та у разі, коли простій відбувся в очікуванні оформлення перевезення (у т.ч. з причин, не залежних від залізниці).
Пункт 9 Правил зберігання вантажів застосовується у випадку сформованого до відправки відправлення (вагону), причиною затримки / невідправлення якого є "очікування оформлення документів". А тому відповідне нарахування є штрафними санкціями (матеріальною відповідальністю) до вантажовідправника, яке направлено на скорочення часу простою вже готових до відправлення вагонів в період оформлення документів на таку відправку.
Колегія суддів зазначає про те, що укладений між сторонами договір містить спеціальні умови надання окремих послуг, які передбачені Додатком №1-4 до вказаного правочину, який є невід'ємною частиною останнього.
З урахуванням положень Додатку №1-4 до Договору та умов самого договору у спірних правовідносинах мета замовлення позивачем спеціальної послуги полягала саме в накопиченні вагонів для формування маршрутного поїзда в 50 вагонів, а отже процедура накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда, на що відповідач надав свою згоду шляхом укладання з позивачем договору.
У свою чергу, зважаючи на умови Додатку №1-4 до договору (п. 8), в актах загальної форми ГУ-23 фіксується лише час перебування вагонів на коліях загального користування, за який сплачується відповідний тариф, визначений Додатком.
Так, відповідно до п. 9 додатку №1-4 за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує: плату за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу" відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1. Додатку № 1-4).
Разом з тим, в період затримки вагонів з вини замовника (а не накопичення) сплачуються платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування (п. 9.2. Додатку № 1-4). При цьому обов'язковим елементом для застосування вказаного пункту є "затримка з вини замовника".
З наведеного вбачається, що п. 9 Додатку № 1-4 розділяє такі поняття як "накопичення рухомого складу" та "затримку вагонів перевізника".
При цьому правовідносини з накопичення маршрутного поїзда мають невід'ємну складову - перебування / накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона перевізником (пункти 6, 7 Додатку № 1-4), що водночас є предметом окремої послуги.
А отже, у період накопичення вагонів маршрутного поїзда у відповідача не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, беручи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов Додатку № 1-4 і ці правовідносини були предметом окремої, належним чином оплаченої позивачем спеціальної послуги.
У постанові від 01.02.2024 у справі № 915/305/22 Верховний Суд дійшов висновку, що накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення як вина замовника. За таких обставин колегія суддів відзначила, що 8, 9 Правил зберігання вантажів не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від АТ "Українська залізниця", а саме договірних відносин з накопичення вагонів на коліях АТ "Українська залізниця" з метою формування маршрутного потягу.
У постанові від 09.04.2024 у справі №915/5/23 Верховний Суд виснував, що затримка вагонів під час їх накопичення для формування маршрутного поїзда не може вважатись одностороннім порушенням зобов'язань з боку замовника, оскільки такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами Договору, який передбачає надання спеціальних послуг та додатку 1-4 до нього.
Суд встановив, що 22.01.2022 Товариство відправило залізницею зі станції відправлення Володимир-Волинський Львівської залізниці 50 вагонів зерна кукурудзи у складі одного маршрутного поїзда №012201, що підтверджується відповідною залізничною накладною №36190437, відомістю вагонів (а.с.18-20).
З Переліку №20220127 від 27.01.2022 вбачається, що станцією Володимир-Волинський Львівської залізниці на підставі Накопичувальної картки №27010030 від 27.01.2022 нараховано, зокрема: плату за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу в сумі 12 451,68 грн з ПДВ; збір за зберігання вантажів у вагонах (у т.ч. у контейнерах) у сумі 55 023,48 грн з ПДВ (спірна сума), плату за користування вагонами у розмірі 234 750,00 грн з ПДВ. (а.с.21-24).
Суд зазначає, що виходячи з наведених вище умов договору та Додатку 1-4 до нього, оформлення / не оформлення окремої накладної на кожну групу вагонів з маршрутного потягу або одного документа на весь маршрутний потяг ніяк не впливає на відправлення маршрутного потягу до моменту формування (накопичення) складу в 50 вагонів з вантажем.
А отже, правовідносини сторін з накопичення вагонів для відправлення їх маршрутним поїздом мають невід'ємну складову - перебування вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона. Тобто, врегульована Додатком №1-4 послуга накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда. Додатком №1-4 не передбачено стягнення додаткової плати за зберігання вантажу у межах послуги накопичування вагонів, оскільки ця складова вартості включена до плати за відповідну послугу.
Оскільки Залізниця як перевізник надала Товариству як замовнику згідно з умовами договору послугу з накопичення вагонів, Товариство має сплатити плату за користування власними вагонами перевізника та збір за накопичення вагонів на коліях загального користування; інших платежів послуга накопичення вагонів не передбачає.
За таких обставин грошові кошти в сумі 55 023,48 грн з ПДВ були безпідставно списані Залізницею з особового рахунку Товариства як збір за зберігання вантажу поза межами укладеного між сторонами Договору, на підставі п. 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні застосовані бути не можуть.
Колегія суддів відзначає, що за таких підстав помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що фактично відповідач в односторонньому порядку здійснив подвійне нарахування вартості наданої послуги з накопичення вагонів, що по суті є односторонньою зміною суттєвої умови договору перевезення - ціни.
Водночас зазначене не вплинуло на правильність остаточного висновку місцевого суду про неправомірність нарахування відповідачем в односторонньому порядку та списання з накопичувальної картки Товариства грошових коштів у розмірі 55 023,48 грн.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Таким чином, списання Залізницею з особового рахунку Товариства грошових коштів в сумі 55 023,48 грн з ПДВ як збору за зберігання вантажу відбулось у зв'язку з договором, однак не на його виконання, а поза межами домовленостей, передбачених вказаним правочином. При цьому, інших способів повернення коштів закон та договір не передбачають.
Щодо доводів апеляційної скарги щодо строків позовної давності.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, про що просила Залізниця у відзиві на позовну заяву.
Так, Залізниця посилається на пропуск позивачем спеціального строку позовної давності для даної вимоги, який встановлений ст. 134, 136 Статуту залізниць України, ч. 1-4 ст. 315 ГК України та складає 15 місяців з дня настання події, яка стала підставою для пред'явлення позову.
У апеляційній скарзі Залізниця зазначає, що Товариство було обізнане про списання коштів (55 023,48 грн) з його накопичувальної карти №27010030 починаючи з 27.01.2022.
Колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 315 ГК України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів. Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п'яти днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. Для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Водночас у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глава 83 ЦК України. Аналогічний висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13.
Так, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень ст. 1212 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 916/707/21).
Отже, застосування норм ст. 315 ГК України (позовів, що випливає з договору перевезення вантажу) та положень глави 83 ЦК України (набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави), зокрема ст. 1212 ЦК України (збагачення за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином) одночасно не можливо.
Оскільки спірні грошові кошти фактично були списані не на виконання умов договору, позов у цій справі не може бути визнаний як такий, що випливає з перевезення, а тому встановлені ст. 134, 136 Статуту залізниць України, ч. 1-4 ст. 315 ГК України спеціальні строки позовної давності до таких вимог не застосовуються, позов поданий в порядку приписів ст. 1212 ЦК України до яких застосовується загальний трьохрічний строк позовної давності, який Товариством не пропущений (позов подано 20.12.2024, списання спірних коштів відбулось 27.01.2022).
Крім того, п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введенного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
За наведених підстав доводи апеляційної скарги Залізниці щодо незастосування судом першої інстанції строків позовної давності не знайшли свого підтвердження.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Оскільки місцевий суд помилково визначив спірну суму як подвійну плату за накопичення вагонів, а не як безпідставно нараховану і списану суму за зберігання вантажів (чим позивач, до речі, і обґрунтовував свій позов), рішення підлягає зміні у його мотивувальній частині.
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України,
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі №910/15772/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі №910/15772/24 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
3. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі №910/15772/24 залишити без змін.
4. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.
5. Справу №910/15772/24 повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді С.О. Алданова
В.А. Корсак