вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" травня 2025 р. Справа№ 910/11172/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Алданової С.О.
Корсака В.А.
за участю:
секретаря судового засідання: Лукінчук І.А.,
представників сторін:
від позивача: Гасанов Р.А. (в залі суду),
від відповідача: Середюк Т.А. (в залі суду),
розглянувши апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю «Безпечне паркування»
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 (повний текст складено 20.02.2025)
у справі № 910/11172/24 (суддя Князьков В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Безпечне паркування»
до Комунального підприємства «Київпарктранссервіс»
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Безпечне паркування» (далі - Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просить:
- визнати протиправними дії Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (далі - Підприємство), які полягають у направленні Товариству листа вих. №053/05-580 від 15.02.2024 з вимогою в термін до 16.03.2024 включно звільнити майданчик для паркування за адресою: м. Київ, Оболонський район, вул. Північна, 3 (біля ГБК «Полісся), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, що включає 49 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 6 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, та з'явитися до Підприємства для підписання акта повернення з експлуатації майданчика для паркування;
- зобов'язати Підприємство забезпечити Товариству безперешкодне користування майданчиком для паркування та приймати від Товариства оплату вартості експлуатації майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Оболонський район, вул. Північна, 3 (біля ГБК «Полісся), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, що включає 49 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 6 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, на період строку дії договору від 24.02.2021 №ДНП-2021-02/26, що складає 2190 календарних днів від дати підписання 01.03.2021 акта приймання-передачі в експлуатацію майданчика для паркування.
На обґрунтування заявлених вимог Товариство зазначає, що сторони у договорі з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей до нього чітко визначили строк дії договору, що складає 2190 календарних днів від дати підписання акта приймання-передачі майданчика для паркування, підстави та порядок розірвання договору.
Товариство вважає, що Підприємство не визнає строк дії договору тривалістю 2190 календарних днів від дати підписання акта приймання передачі в експлуатацію майданчика для паркування, який визначений в протоколі узгодження розбіжностей до договору, який підписаний уповноваженими представниками сторін, та в якому сторони досягли згоди щодо істотних умов договору.
Позиція Підприємства щодо позовних вимог.
Підприємство у відзиві на позовну заяву проти заявлених до нього вимог заперечило та зазначило, що договір №ДНП-2021-02/26 від 24.02.2021 не містить вказівки про його укладення з протоколом розбіжностей; крім того, оригінал протоколу узгодження розбіжностей від 24.02.2021 до договору у Підприємства відсутній, а пропозиції щодо його підписання до Підприємства не надходили. У відзиві підприємство також вважає, що Товариство обрало неефективний спосіб захисту, оскільки позовні вимоги не пов'язані з підставами їх виникнення.
Підприємство заявило клопотання про призначення у справі судової експертизи з метою встановлення дійсності підпису представника Підприємства у протоколі узгодження розбіжностей від 24.02.2021 до договору №ДНП-2021-02/26 від 24.02.2021.
Товариство надало відповідь на відзив, у якій проти наведених Підприємством у відзиві доводів заперечую та вважає, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору та укладали договір №ДНП-2021-02/26 від 24.02.2021 з протоколом узгодження розбіжностей. Відсутність у договорі відмітки про наявність протоколу розбіжностей, на думку Товариства, не свідчить, що сторонами було досягнуто згоди викласти умови договору саме в редакції такого протоколу, який підписано представниками контрагентів.
Також Товариство надало заперечення на клопотання про призначення експертизи.
Підприємство у запереченні на відповідь на відзив зазначило, що спірний договір припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, а саме 01.03.2024, а умови (пункти), на які посилається позивач, у ньому взагалі відсутні.
Сторони також подавали додаткові пояснення у справі.
Господарський суд міста Києва у судовому засіданні 06.11.2024 оглянув оригінал протоколу розбіжностей до договору №ДНП-2021-02/26 від 24.02.2021 та надав його для огляду відповідачеві.
04.12.2024 суд розглянув клопотання відповідача про призначення судової експертизи та відмовив у його задоволенні з огляду на неможливість відповідача забезпечити явку особи - підписанта для відібрання експериментальних зразків підписів.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 відмовлено повністю у задоволенні позову Товариства до Підприємства про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Суд виснував, що заявлення позивачем вимоги про визнання дій Підприємства протиправними спрямоване на встановлення факту, проте жодним чином не на відновлення прав позивача як сторони у зобов'язальних правовідносинах. Тобто, навіть у разі її задоволення, за відсутності позовної вимоги про зобов'язання відповідача забезпечити безперешкодне користування майданчиком для паркування та приймати від Товариства оплату вартості експлуатації спірного майданчика для паркування на період строку дії договору, що складає 2190 календарних днів від дати підписання 01.03.2021 акта приймання передачі в експлуатацію майданчика для паркування, не призвело би до ефективного судового захисту.
Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд зазначив, що судовими рішеннями у справі №910/3552/24 встановлено обставини, які мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують, зокрема, що строк дії договору №ДНП-2021-02/06 від 24.02.2021 є таким, що закінчився 01.03.2024.
Суд також дійшов висновку, що за встановлених у справі обставин підписання договору та протоколу узгодження розбіжностей до нього не свідчить про підписання спірного договору на умовах, встановлених у протоколі узгодження розбіжностей від 24.02.2021; вказане свідчить про підписання протоколу узгодження розбіжностей до договору після підписання самого договору.
Суд також надав оцінку заявам свідка та копії додаткової угоди №1 до договору і дійшов висновку, що враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності та логічній послідовності, з огляду на обставини, які встановлені у судовому рішенні у справі №910/3552/24 щодо строку дії договору, виходячи з того, що надані до матерів справи докази означених обставин не спростовують, у суду відсутні підстави для визнання чинними та наявними у відповідача обов'язків із забезпечення безперешкодного користування майданчиком за договором.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 у справі № 910/11172/24, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги Товариства задовольнити в повному обсязі, стягнути з Підприємства на користь Товариства судові витрати.
Товариство вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи; суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
На думку апелянта, сторони у договорі з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей чітко визначили строк дії договору, що складає 2190 календарних днів від дати підписання акта приймання-передачі майданчика для паркування, підстави та порядок розірвання договору. Оскільки договір є діючим, то вимога Підприємства про повернення паркувального майданчика та підписання акта повернення з експлуатації спірного майданчика для паркування є пропозицією про дострокове розірвання договору, яку Товариство відхилило.
29.02.2024 Товариство додатково подало до Підприємства лист вих. №11 (вх. №053/05/685 від 01.03.2024), в якому зазначило, що протокол узгодження розбіжностей від 24.02.2021 до договору містить застереження про те, що даний протокол складено у двох примірниках, по одному для кожної зі сторін і є невід'ємною частиною договору від 24.02.2021 №ДНП-2021-02/26. Протокол узгодження розбіжностей є правочином у розумінні Цивільного кодексу України. Підписуючи протокол, Підприємство взяло на себе зобов'язання передати у платне користування майданчик для паркування строком 2190 календарних днів, а листом №053/05-580 від 15.02.2024 повідомило про припинення договору зі значно меншим строком, ніж було погоджено сторонами.
Скаржник вважає, що невнесення ним під час складання протоколу узгодження розбіжностей до договору перед підписанням одержаного проекту договору відповідного застереження, що договір підписується з протоколом узгодження розбіжностей, не свідчить про те, що сторони не врегулювали заперечення щодо окремих умов договору та не досягли згоди щодо всіх умов договору шляхом складення та підписання обома сторонами цього протоколу.
Апелянт зазначає, що сторони врегулювали розбіжності щодо умов укладення договору та уклали договір разом з протоколом узгодження розбіжностей, виклавши конкретні пункти договору в узгодженій сторонами редакції, зокрема, п. 7.2 договору викладено в редакції сторони-2 (строк дії договору становить 2190 календарних днів від дати підписання акта приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування).
Товариство вважає таким, що не відповідає обставинам справи та не узгоджується зі ст. 6, 636, 638, 651 ЦК України та ст. 181 ГК України висновок суду про те, що підписання договору та протоколу узгодження розбіжностей до нього не свідчить про підписання його на умовах, встановлених в протоколі узгодження розбіжностей від 24.02.2021.
Також безпідставним Товариство вважає висновок суд про те, що матеріали справи не містять доказів внесення змін до умов договору на умовах встановлених в протоколі узгодження розбіжностей.
Скаржник зазначає, що заявою свідка підтверджується підписання сторонами договору з протоколом розбіжностей, а також безпосереднє вручення уповноваженими представниками сторін проекту договору та протоколу узгодження розбіжностей, а не надсилання вказаних документів засобами поштового чи іншого зв'язку, що не заборонено ст. 181 ГК України.
Позиції учасників справи.
Підприємство надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти її доводів та вимог заперечує, наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2025 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А, Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11172/24 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 до надходження матеріалів справи №910/11172/24.
10.04.2025 матеріали справи №910/11172/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 у справі №910/11172/24. Розгляд справи призначено на 21.05.2025. Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз'яснено апелянт право подати до суду відповідь на відзив протягом десяти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
24.02.2021 Підприємство (сторона-1) та Товариство (сторона-2) уклали договір №ДНП-2021-02/26 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого сторона-1 передає за плату стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ. Оболонський район, вул. Північна, 3 (біля ГБК «Полісся»), в межах III територіальної зони паркування м. Києва, що включає 49 (сорок дев'ять) місця для платного паркування транспортних засобів, а також 6 (шість) спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними
Майданчик для паркування вважається переданими в експлуатацію стороні-2 з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію (п. 3.1 договору).
Згідно з п. 3.3 договору майданчик для паркування вважається фактично повернутим стороні-1 з моменту підписання сторонами акта повернення з експлуатації майданчика для паркування у строки визначені п. 7.13. У випадку непідписання стороною-2 акта повернення з експлуатації майданчика для паркування сторона-1 має право підписати цей акт в односторонньому порядку, направивши відповідне повідомлення стороні-2, після чого майданчик вважається повернутим стороні-1.
Вартість експлуатації 1 машиномісця за 1 день становить 6,50 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 1,08 грн. Загальна ціна договору становить 348 757,50 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 58 126,25. Оплата вартості експлуатації майданчика починається з дня підписання акта приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування та здійснюється стороною-2 щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок сторони-1 у розмірі 100% місячної вартості експлуатації майданчика з урахування кількості календарних днів в місяці, за який проводиться оплата, не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, за який здійснюється розрахунок. Плата за місяць, в якому підписано акт приймання-передачі, здійснюється пропорційно до фактичної кількості днів експлуатації майданчика для паркування в даному місяці. Якщо акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію підписано після 15 числа місяця, платіж вноситься до 1 (першого числа) наступного місяця (п. 4.1-4.3 договору).
Відповідно до п. 4.7 договору оплата сторони-2 стороні-1 згідно з умовами цього договору проводиться за період з дати підписання акта приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію по дату фактичного повернення з експлуатації стороні-1 майданчика для паркування.
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його сторонами. Строк дії договору становить 1095 календарних днів від дати підписання акта приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування (п. 7.1, 7.2 договору).
Товариство стверджує, що 24.02.2021 (тобто в день підписання договору) Підприємство (сторона-1) та Товариство (сторона-2) підписали протокол розбіжностей до договору, згідно з яким сторони досягли згоди, зокрема:
- доповнити договір п. 2.1.8: «Забезпечує стороні-2 безперешкодне користування майданчиком та зобов'язується утриматися від встановлення режиму охорони майданчика або іншого режиму доступу до майданчика без попереднього письмового погодження із стороною-2.»;
- викласти п. 4.3 договору у редакції: «Оплата вартості експлуатації майданчика починається з дня підписання акта приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування та здійснюється стороною-2 щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок сторони-1 у розмірі 100% місячної вартості експлуатації майданчика з урахування кількості календарних днів в місяці, за який проводиться оплата, не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, за який здійснюється розрахунок. Плата за місяць, в якому підписано акт приймання-передачі, здійснюється пропорційно до фактичної кількості днів експлуатації майданчика для паркування в даному місяці. Якщо акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію підписано після 15 числа місяця, платіж вноситься до 1 (першого числа) наступного місяця.»;
- викласти п. 7.2 договору у редакції: «Строк дії договору становить 2190 календарних днів від дати підписання акта приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування.».
У протоколі зазначено, що даний протокол узгодження розбіжностей складений у двох оригінальних примірниках, по одному кожній зі сторін і є невід'ємною частиною договору.
01.03.2021 Підприємство та Товариство склали та підписали акт приймання-передачі паркувального майданчика.
Листом №053/05-580 від 15.02.2024 Підприємство повідомило Товариство, що договір закінчує свою дію 01.03.2024 та просило звільнити паркувальний майданчик протягом 15 календарних днів.
Листом №08 від 22.02.2024 Товариство повідомило Підприємство про відсутність підстав для повернення майданчика, оскільки сторони з урахуванням протоколу розбіжностей до договору погодили, що строк дії договору становить 2190 днів, а тому підстава для повернення майданчика 16.03.2024 відсутня.
Листом №11 від 29.02.2024 Товариство додатково повідомило Підприємство про відсутність судових рішень, які були би підставою вважати договір достроково розірваним.
У березні 2024 року Товариство звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства про визнання права на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів.
Позовні вимоги були мотивовані тим, що відповідач не визнає право позивача на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Оболонський район, вул. Північна, 3 (біля ГБК «Полісся), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, що включає 49 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 6 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, за договором від 24.02.2021 №ДНП-2021-02/26 строком дії 2190 календарних днів (в редакції протоколу узгодження від 24.02.2021) від дати підписання 01.03.2021 акта приймання-передачі Підприємством в експлуатацію Товариству майданчика для паркування.
Рішенням господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі №910/3552/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025, відмовлено Товариству у позові до Підприємства.
У постанові від 27.01.2025 у справі №910/3552/24 Північний апеляційний господарський суд встановив, що строк дії договору №ДНП-2021-02/06 від 24.02.2021 є таким, що закінчився 01.03.2024.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
У ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 20 ГК України та ст. 16 ЦК України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України).
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту. Предметом позову не може бути встановлення обставин.
При цьому вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.
Захист майнового чи немайнового права, чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
Вимога про визнання протиправними дій не є ефективною, адже її задоволення не може усунути заявлене порушення права чи інтересу позивача; аргументи про протиправність певних дій можуть бути підставою позову, а не його предметом.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частина 1 ст. 759 ЦК України визначає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 ЦК України).
Суд встановив, що Товариство та Підприємство уклали договір, який за своєю правовою природою є договором найму (оренди). Предметом користування за договором є майданчик для паркування.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Тобто, перед підписанням договору, зокрема спірного, сторони обговорили та погодили всі його істотні умови.
За умовами п. 7.2 строк дії договору становить 1095 календарних днів з дати підписання акта приймання-передачі стороною-1 (Підприємство) в експлуатацію стороні-2 (Товариство) майданчика для паркування.
Акт приймання-передачі паркувального майданчика підписано 01.03.2021; відповідно, строк дії договору починається з 01.03.2021 та закінчується 01.03.2024.
Зазначені обставини щодо строку договору (1 095) та закінчення його дії (01.03.2024) встановлені у постанові Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 у справі №910/3552/24.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційність у процесуальному праві має вираження у вигляді обов'язку суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів факти, які раніше вже були встановлені набутим законної сили судовим рішенням або вироком у будь-якій іншій справі. Преюдиційність дає змогу уникнути ухвалення суперечливих судових фактів щодо того ж питання та вирішувати справи з найменшими витратами часу й засобів.
Суть преюдиції полягає в неприпустимості ставлення під сумнів судового рішення, яке набрало законної сили, а також повторного розгляду судом одного й того самого питання між тими самими сторонами. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі.
Преюдиційними є факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення й окреслюється його суб'єктивними і об'єктивними межами, згідно з якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їхні правонаступники, не можуть знову оскаржувати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу, навіть коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Отже, встановлені судовими рішеннями у справі №910/3552/24 обставини щодо строку та закінчення дії договору є преюдиційними при розгляді цієї (№910/11172/24) справи.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині підписання протоколу розбіжностей колегія суддів також зазначає таке.
У постанові від 11.08.2021 у справі №926/324/20 Верховний Суд виснував, що господарський договір не може існувати без істотних умов (ч. 8 ст. 181), позаяк недосягнення згоди з усіх істотних умов договору свідчить про його неукладеність. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно зі ст. 181 ГК України (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проєкт договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.
Вказаною статтею врегульовано порядок дій сторонами у разі заперечень щодо окремих умов проекту договору, запропонованого будь-якою з сторін.
Отже, за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі, зокрема, протоколом узгодження розбіжностей. Порядок розгляду пропозицій протягом 20-ти днів, встановлений ч. 5 ст. 181 ГК України, є обов'язковим.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №918/370/17, від 09.12.2019 у справі №910/15190/18.
Колегія суддів констатує, що у спірному договорі відсутні будь-які застереження щодо наявності протоколу узгодження розбіжностей. Тобто, у договорі відсутні умови, згідно з якими цей договір діє разом з таким протоколом.
Відповідно до п. 9.4 договору усе листування між сторонами здійснюється за поштовими адресами, зазначеними в цьому договорі. Однак доказів на підтвердження надсилання пропозицій щодо підписання протоколу узгодження розбіжностей на адресу Підприємства Товариство не надало.
Доводи Товариства з посиланням на заяву свідка про те, що 24.02.2021 директором Товариства ОСОБА_1 було надано виконуючому обов'язки директора Підприємства ОСОБА_2 два примірники протоколу узгодження розбіжностей та підписаний екземпляр договору про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування (за доводами скаржника, заявою свідка ОСОБА_3 підтверджується факт укладення 24.02.2021 договору разом з протоколом узгодження розбіжностей, а також безпосереднє вручення уповноваженими представниками сторін проекту договору та протоколу узгодження розбіжностей, а не надсилання вказаних документів засобами поштового чи іншого зв'язку, що не заборонено ст. 181 ГК України) колегія суддів оцінює критично та звертає увагу Товариства на Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджені наказом Міністерства юстиції України 18.06.2015 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 22.06.2015 за №736/24181.
Ці Правила встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи). Ці Правила є нормативно-правовим актом, обов'язковим для виконання всіма установами.
Згідно з Правилами усі документи, що надходять до установи, приймаються централізовано в службі діловодства (експедиції); первинне опрацювання документів, що надійшли до установи, їх попередній розгляд, реєстрацію, передачу керівництву на розгляд, передачу виконавцям здійснює служба діловодства. Факт надходження документа до установи обов'язково фіксується шляхом проставлення на вхідних документах відмітки про його надходження до установи, яка проставляється від руки або за допомогою штампа, автоматичного нумератора на лицьовому полі у правому куті нижнього поля першого аркуша оригіналу документа.
Отже, передача Товариством примірників протоколу узгодження розбіжностей безпосередньо виконуючому обов'язки директора Підприємства Свириду А.О. суперечить Правилам.
Водночас, як доцільно зазначив місцевий суд, заява свідка засвідчує лише сам факт підписання протоколу розбіжностей, проте жодним чином не його зміст.
Підписання договору та протоколу узгодження розбіжностей до нього не свідчить про підписання спірного договору на умовах, встановлених у протоколі. Вказане свідчить про підписання протоколу узгодження розбіжностей до договору №ДНП-2021-02/06 від 24.02.2021 після підписання самого договору №ДНП-2021-02/06 від 24.02.2021.
Також матеріали справи не містять доказів внесення змін до умов договору на такі, що встановлені у Протоколі узгодження розбіжностей від 24.02.2021.
Висновки суду першої інстанції щодо додаткової угоди №1 до договору апелянт у скарзі не оскаржує, доводи на їх спростування не наводить.
Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги щодо строку дії договору (2 190 днів згідно з протоколом розбіжностей проти 1 095 днів згідно з договором).
А отже, дії Підприємства, які полягають у направленні Товариству листа вих. №053/05-580 від 15.02.2024 з вимогою в термін до 16.03.2024 включно звільнити майданчик для паркування та з'явитися до Підприємства для підписання акта повернення з експлуатації майданчика для паркування є правомірними.
Зазначене виключає можливість задоволення вимоги Товариства зобов'язати Підприємство забезпечити Товариству безперешкодне користування майданчиком для паркування та приймати від Товариства оплату вартості експлуатації майданчика для паркування на період строку дії договору, що складає 2190 календарних днів від дати підписання 01.03.2021 акта приймання передачі в експлуатацію майданчика для паркування.
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог Товариства.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Безпечне паркування» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 у справі №910/11172/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 у справі №910/11172/24 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.
4. Справу №910/11172/24 повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 26.05.2025.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді С.О. Алданова
В.А. Корсак