вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" травня 2025 р. Справа№ 911/3374/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
представники сторін - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАХІД ОІЛ ТРЕЙД"
на рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2025
у справі № 911/3374/24 (суддя Антонова В.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАХІД ОІЛ ТРЕЙД"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЖАС ГРУП"
про визнання договору недійсним,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД ОІЛ ТРЕЙД» (далі - позивач; ТОВ «ЗАХІД ОІЛ ТРЕЙД»; апелянт; скаржник) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЖАС ГРУП» (надалі - відповідач; ТОВ «ОДЖАС ГРУП»), у якому просив господарський суд визнати недійсним договір поставки нафтопродуктів № 09/03/23-2 від 09.03.2023.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в жовтні 2024 року на адресу позивача надійшла вимога про сплату боргу за договором 09/03/23-2 від 09.03.2023. Однак, про існування договору позивач до надходження вимоги не знав, також позивачем було встановлено, що підпис, яким скріплений договір, не належить директору Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД ОІЛ ТРЕЙД». Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання вказаного договору недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Рішенням Господарського суду Київської області від 11.02.2025 у задоволенні позову ТОВ "ЗАХІД ОІЛ ТРЕЙД" до ТОВ "ОДЖАС ГРУП" про визнання договору недійсним відмовлено в повному обсязі. Стягнуто з ТОВ "ЗАХІД ОІЛ ТРЕЙД" на користь ТОВ "ОДЖАС ГРУП" 55 000 (п'ятдесят п'ять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
За висновками місцевого господарського суду позовні вимоги про визнання недійсним договору поставки нафтопродуктів № 09/03/23-2 від 09.03.2023 є необґрунтованими.
Також суд першої інстанції зазначив, що відповідач просив стягнути з позивача 55 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу, з яких гонорар успіху в розмірі 20 000,00 грн. Так, з огляду на наявність доказів фактичного надання послуг на підставі договору про надання правової допомоги, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, місцевий господарський суд дійшов висновку, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 55 000,00 грн є обґрунтованими та підлягають стягненню з позивача.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "ЗАХІД ОІЛ ТРЕЙД" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2025 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити нове, яким стягнути з ТОВ ТОВ "ЗАХІД ОІЛ ТРЕЙД" на користь ТОВ "ОДЖАС ГРУП" 3 000,00 грн відшкодування витрат на правничу допомогу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апелянт зазначає, що збільшення розміру гонорару згідно додатку № 3 до договору № 56 від 30 грудня 2024 року викликане найімовірніше виключно бажанням завищити розмір витрат на правничу допомогу, тим самим спричинити безпідставне збагачення відповідача, що є недопустимим.
Позивач також вказує, що підготовка відзиву у справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, справа не є складною. Більше того, хоча у договорі № 56 та додатку № 3 наведений перелік дій, які зобов'язується вчинити адвокат та які оцінюються сукупно у 35 000,00 грн, це зокрема: вивчення правової позиції та наявної документації, надання юридичних консультацій посадовим особам клієнта щодо обраної позиції, складання та подачу до суду заяв по суті, а саме позовної заяви, за процесуальною необхідністю відповідь на відзив, заперечення тощо, то такі дії є по суті складовою частиною підготовки відзиву на позовну заяву, тому їх перелічення є спробою штучного розширення виконаних адвокатом дій.
Також у суму авансу входить супроводження справи в суді. При цьому, адвокат Вайнер О.Л. брав участь у одному судовому засіданні (підготовчому засіданні), яке відбулось 14.01.2025, яке тривало кілька хвилин у зв'язку з неявкою позивача та його представника та, як наслідок, засідання було відкладено.
Крім цього, на думку позивача заявлений адвокатом «гонорар успіху» у розмірі 20 000,00 грн є очевидно завищеним, такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною роботою, не відповідають складності справи та обсягу реально наданих наразі адвокатом в межах цієї справи послуг.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2025, апеляційна скарга позивача у справі № 911/3374/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАХІД ОІЛ ТРЕЙД" на рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2025 у справі № 911/3374/24. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАХІД ОІЛ ТРЕЙД" на рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2025 у справі № 911/3374/24 призначено на 07.04.2025.
12.03.2025 на адресу апеляційного господарського суду від ТОВ «ОДЖАС ГРУП» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення у відповідній частині - без змін. Крім того, відповідач просить суд апеляційної інстанції стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД ОІЛ ТРЕЙД» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЖАС ГРУП» 5 000 (п'ять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката надану в Північному апеляційному господарському суді.
За твердженнями відповідача понесені ним витрати на правничу допомогу є доведеними та відповідають фактичним обставинам справи.
В судовому засіданні 07.04.2025 оголошено перерву до 07.05.2025.
Представники сторін в судове засідання 07.05.2025 не з'явились. Про час та місце розгляду справи сторони були повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа від 09.04.2025 до електронних кабінетів останніх.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представника сторін обов'язковою не визнавалась, а участь в судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань від сторін про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, яких належним чином повідомлено про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.
Поряд із цим, судова колегія приймає до уваги, що 07.05.2025 від відповідача надійшла заява про здійснення розгляду справи без участі представника ТОВ «ОДЖАС ГРУП».
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника відповідача, надані в судовому засіданні 07.04.2025, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 09.03.2023 між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) укладено договір поставки нафтопродуктів № 09/03/23-2 (договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти, далі - продукція, за цінами та в кількості відповідно до умов цього договору на підставі письмових заявок покупця. Заявки покупця надаються постачальнику не пізніше 1-го робочого дня до дати відвантаження продукції. Форма заявок зазначена у додатку № 1 до цього договору.
Згідно із п. 7.1. Договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2023, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання. У випадку якщо за 1 календарний місяць до закінчення строку дії цього договору ні одна із сторін не попередить іншу сторону про його розірвання, договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же умовах.
На виконання умов договору в період з березня 2023 року по серпень 2024 року відповідачем поставлялась, а позивачем приймалась продукція за договором, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № 638 від 10.03.2023 на суму 186 934,35 грн, № 646 від 10.03.2023 на суму 190 869,81 грн, № 1238 від 09.05.2023 на суму 345 652, 80 грн, № 1390 від 19.05.2023 на суму 345 652, 80 грн, № 2190 від 04.08.2023 на суму 233 265, 60 грн, № 3346 від 15.11.2023 на суму 226 575,00 грн, № 3783 від 21.12.2023 на суму 85 008, 00 грн, № 3835 від 27.12.2023 на суму 179 184,00 грн, № 3848 від 27.12.2023 на суму 130 500, 00 грн, № 98 від 10.01.2024 на суму 104 822,64 грн, № 99 від 10.01.2024 на суму 319 381,92 грн, № 486 від 13.02.2024 на суму 210 444, 00 грн, № 476 від 13.02.2024 на суму 224 070, 00 грн, № 812 від 11.03.2024 на суму 338 286,96 грн, № 814 від 11.03.2024 на суму 106 704, 00 грн, № 1029 від 27.03.2024 на суму 222 528, 00 грн, № 1034 від 27.03.2024 на суму 237 397,80 грн, № 1261 від 12.04.2024 на суму 227 212, 80 грн, № 1277 від 13.04.2024 на суму 117 964, 68 грн, № 1414 від 23.04.2024 на суму 111 775, 80 грн, № 1415 від 23.04.2024 на суму 366 690,00 грн, № 1686 від 10.05.2024 на суму 206 625,00 грн, № 1704 від 10.05.2024 на суму 237 165,00 грн, № 1905 від 22.05.2024 на суму 348 192,00 грн, № 1896 від 22.05.2024 на суму 95 433,96 грн, № 2218 від 12.06.2024 на суму 85 920,00 грн, № 2225 від 12.06.2024 на суму 351 900, 00 грн, № 2516 від 28.06.2024 на суму 105 252,00 грн, №2570 від 02.07.2024 на суму 95 400,00 грн, № 2707 від 09.07.2024 на суму 146 520, 00 грн, № 2881 від 18.07.2024 на суму 110 185,20 грн, № 2880 від 18.07.2024 на суму 351 159,60 грн, № 3233 від 06.08.2024 на суму 35 150,00 грн, № 3242 від 06.08.2024 на суму 235 710,00 грн, № 3495 від 20.08.2024 на суму 351 159,60 грн та № 3498 від 20.08.2024 на суму 110 185,20 грн.
Вказані вище видаткові накладні підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень чи заперечень, також у них міститься посилання на спірний договір.
Крім цього, відповідачем з посиланням на спірний договір виставлялись позивачу рахунки на оплату продукції № 580 від 09.03.2023, № 1106 від 08.05.2023, № 1250 від 18.05.2023, № 1982 від 04.08.2023, № 3102 від 14.11.2023, № 3523 від 21.12.2023, № 3584 від 27.12.2023, № 79 від 09.01.2024, № 440 від 13.02.2024, № 744 від 11.03.2024, № 941 від 26.03.2024, № 1163 від 12.04.2024, № 1295 від 22.04.2024, № 1554 від 10.05.2024, № 1745 від 22.05.2024, № 2045 від 11.06.2024, № 2360 від 02.07.2024, № 2478 від 09.07.2024 та № 2638 від 18.07.2024.
У свою чергу позивачем здійснювались оплати продукції, поставленої на виконання умов договору, що підтверджується платіжними інструкціями, в яких містяться посилання на вказані вище рахунки та спірний договір, зокрема: № 10 від 10.03.2023, № 9 від 17.03.2023, № 11 від 20.03.2023, № 107 від 17.05.2023, № 112 від 18.05.2023, № 122 від 24.05.2023, № 123 від 26.05.2023, № 124 від 29.05.2023, № 126 від 30.05.2023, № 140 від 05.06.2023, № 302 від 07.08.2023, № 315 від 10.08.2023, № 316 від 11.08.2023, № 553 від 18.11.2023, № 554 від 20.11.2023, № 573 від 22.11.2023, № 575 від 24.11.2023, № 623 від 22.12.2023, № 629 від 24.12.2023, № 630 від 25.12.2023, № 643 від 02.01.2024 № 648 від 05.01.2024, № 650 від 08.01.2024, № 651 від 09.01.2024, № 664 від 16.01.2024, № 668 від 19.01.2024, № 690 від 30.01.2024, № 707 від 09.02.2024, № 712 від 12.02.2024, № 719 від 20.02.2024, № 724 від 23.02.2024, № 738 від 01.03.2024, № 765 від 22.03.2024, № 766 від 25.03.2024, № 789 від 05.04.2024, № 1319022442 від 10.04.2024, № 806 від 12.04.2024, № 808 від 15.04.2024, № 813 від 19.04.2024, № 814 від 22.04.2024, № 837 від 09.05.2024, № 838 від 10.05.2024, № 842 від 13.05.2024, № 845 від 17.05.2024, № 849 від 21.05.2024, № 850 від 22.05.2024, № 1342369034 від 30.05.2024 та № 874 від 03.06.2024.
Позивач стверджував, що договір поставки нафтопродуктів № 09/03/23-2 від 09.03.2023 підписаний невідомою особою, а не його директором Рибачуком Г.Г., у позивача було відсутнє будь-яке волевиявлення до укладення такого договору.
Втім, згідно матеріалів справи позивачем підтверджено вчинення ним дій, які свідчать про схвалення спірного договору.
Тому згідно висновків суду 1-ої інстанції доводи позивача про те, що спірний договір ним не укладався, є такими, що не відповідають дійсності.
Як зазначено місцевим господарським судом за наслідками розгляду справи, позовні вимоги про визнання недійсним договору поставки нафтопродуктів № 09/03/23-2 від 09.03.2023 є необґрунтованими.
Також за висновками суду зважаючи на фактичне надання послуг на підставі договору про надання правової допомоги, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, витрати відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 55 000, 00 грн є обґрунтованими та підлягають стягненню з позивача.
Так, оскаржуваним рішенням стягнуто з позивача на користь відповідача 55 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, що і є предметом апеляційного розгляду.
Судова колегія зазначає, що згідно статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України).
Одночасно, за змістом частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно, до закінчення судових дебатів у справі сторона повинна зробити заяву про подання доказів понесення нею судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Водночас, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Визначення договору про надання правничої допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 ЦК України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України".
Частинами першою та другою статті 30 названого вище Закону передбачено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У названій вище постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "Гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що: "не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність". У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте існує "гонорару успіху" як форма оплати винагороди адвокату, і визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди, як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 910/15787/21.
Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Колегія суддів вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків Об'єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
На підставі долучених до матеріалів справи документів, апеляційним господарським судом встановлено, що правнича допомога надавалась ФОП Вайнер О.Л. (адвокат) ТОВ «ОДЖАС ГРУП» (клієнту) на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 15.04.2024, додатку № 3 до вказаного договору у п. 2.1 якого погоджено вартість послуг адвоката у вигляді авансового платежу в сумі 35 000,00 грн та в п. 2.2 «гонорар успіху» в розмірі 20 000,00 грн.
Представництво інтересів відповідача в суді першої інстанції у справі № 911/3374/24 здійснював адвокат Вайнер О.Л. на підставі ордеру серії АА № 1525072 від 05.01.2025.
В підтвердження обставин надання адвокатом правничої допомоги в матеріалах справи міститься: копія акта № 5 про надання послуг правової (правничої) допомоги згідно договору з описом робіт та наданих послуг на загальну суму 35 000,00 грн та платіжна інструкція № 1 від 02.01.2025 про оплату наданих за договором послуг на суму 35 000,00 грн.
Позивач, заперечуючи проти стягнення з нього витрат на правничу допомогу, у своїй заяві-запереченнях (а.с. 198 т. 1) зазначив аргументи, аналогічні тим, що викладені останнім в апеляційній скарзі.
Колегія суддів вказує, що у даному випадку судом першої інстанції враховано критерії визначення розміру витрат на правничу допомогу, зокрема співмірності розміру витрат з наданими послугами та фактичного надання послуг.
Адвокат Вайнер О.Л. надавав правничу допомогу клієнту, а саме: приймав участь у всіх призначених судом першої інстанції судових засіданнях (14.01.2025, 30.01.2025, 11.02.2025 - в залі суду); підготовлював: відзив на позов, разом з доказами, в підтвердження викладених у відзиві обставин; заперечення від 30.01.2025 та від 10.02.2025 на клопотання ТОВ «ЗАХІД ОІЛ ТРЕЙД».
Так, на думку судової колегії, врахування місцевим господарським судом вказаних вище критеріїв при визначенні розміру витрат на правничу допомогу в рамках 35 000 грн відповідає обсягу наданих адвокатом юридичних послуг клієнту, і така правнича допомога є співмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
Крім того, на переконання колегії суддів визначений за договором (в редакції додатку № 3) «гонорар успіху» в сумі 20 000 грн відповідає критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру у межах цієї справи.
В свою чергу, аргументи позивача щодо нескладності справи та штучного розширення виконаних адвокатом дій критично оцінюються колегією суддів з огляду на межі обсягу проведеної та наданої адвокатом правничої допомоги клієнту.
Крім того, з огляду на момент укладення додатку № 3 до договору, зокрема 30.12.2024, тобто після звернення (13.12.2024) позивача до господарського суду з відповідним позовом, а також до моменту подання (06.01.2025) відзиву на позов, судовою колегією відхиляються, як невмотивовані, твердження апелянта про безпідставне завищення розміру витрат на правничу допомогу, зазначеного у додатку № 3.
За таких обставин, з огляду на приписи ч.ч. 1, 2, 3 ст. 124, ч.ч. 5, 6 ст. 129 ГПК України, на переконання колегії суддів вмотивованими є висновки суду першої інстанції про обґрунтованість вимог відповідача про покладення на позивача витрат на правничу допомогу в сумі 55 000 грн.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2025 у справі № 911/3374/24 в оскаржуваній частині відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження відповідача знайшли своє підтвердження щодо заперечень на доводи, викладені скаржником в апеляційні скарзі.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (позивача у справі).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАХІД ОІЛ ТРЕЙД" на рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2025 у справі № 911/3374/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2025 у справі № 911/3374/24 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗАХІД ОІЛ ТРЕЙД".
4. Справу № 911/3374/24 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 23.05.2025.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков