вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" квітня 2025 р. м.Київ Справа№ 910/6987/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Гончарова С.А.
Кравчука Г.А.
за участю секретаря судового засідання Зінченко А.С.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 10.04.2025:
від позивача: Котовська Т.О. (в режимі відеоконференції)
від відповідача: Сич Є.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 07.10.2024 (повний текст складено 26.11.2024)
у справі №910/6987/24 (суддя Джарти В.В.)
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії
"Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС"
про стягнення пені у розмірі 5 882 240,00 грн та зобов'язання вивезти
металобрухт на суму 323 200,00 грн.
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2024 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулась до господарського суду міста Києва в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач, Залізниця) із позовом до Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення пені у розмірі 5 882 240,00 грн та зобов'язання вивезти металобрухт на суму 323 200,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані ухиленням відповідача від виконання своїх обов'язків за договором купівлі-продажу від 21.06.2023.
Короткий зміст заперечень проти позову
Відповідач - проти позову заперечував, посилаючись на те, що відповідач 22.05.2024 звернувся до позивача з листом-повідомленням №113 з проханням відвантажити придбаний товар у кількості 65,00 тон. 31.05.2024 металобрухт було навантажено лише в кількості 32 т. 700 кг та передано позивачем, що підтверджується Актом приймання передачі від 31.05.2024. Підприємство зазначило, що на день складення відзиву (18.06.2024) брухт металів у кількості 17 т. 300 кг не навантажено та не передано покупцю. Протягом строку перебування товару на території позивача, останній жодним чином не ініціював його вивезення покупцем, доказів створення будь-яких перешкод у здійсненні підприємницької діяльності внаслідок перебування товару в його розпорядженні позивачем до позовної заяві не додані, як не надано і доказів понесення збитків, що свідчить про відсутність для продавця значної необхідності у звільненні власної території (складу) від проданого товару. Відповідач просив врахувати ту обставину, що саме він докладав зусиль на виконання укладеного договору. Посилаючись на викладені обставини, Підприємство просило зменшити суму неустойки до 10 % вартості товару, тобто до 32 320 гривень, що було б співрозмірною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 у справі №910/6987/24 позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення пені у розмірі 5 882 240,00 грн та зобов'язання вивезти металобрухт на суму 323 200,00 грн задоволено частково: стягнуто з Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 4 920 493,76 грн 76 копійок)пені та 88 233,60 грн гривні 60 копійок судового збору. Провадження у справі в частині вимоги про зобов'язання Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" вивезти металобрухт вид №501 у кількості 17,3 тонн, який зберігається за адресою: виробничий підрозділ служби вагонного господарства "Ремонтне вагонне депо Помічна", Кіровоградська область, м. Помічна, вул. Вокзальна, 22 закрито. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем було заявлено до стягнення пеню в розмірі 5 882 240,00 грн (нараховано за 6 місяців), проте, відповідачем здійснено вивезення товару в розмірі 32 700 кг, що становить 16,35% від загальної кількості товару за договором (200 000 кг), а тому розмір пені, розрахований до стягнення, складає 4 920 493,76 грн.
Також, суд першої інстанції дійшов висновку про помилковість доводів відповідача щодо досягнення балансу інтересу сторін в аспекті зменшення розміру штрафних санкцій, що зводяться до припущень Підприємства неможливості передачі Залізницею в оренду асфальтованого майданчика на станції Помічна. Такий висновок суду ґрунтувався на тому, що повідомлені факти не стосуються ані договірних правовідносин сторін, ані предмету спору в межах цієї справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів, а також додаткових пояснень
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Приватне підприємство "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 у справі №910/6987/24 - змінити в частині стягнення з Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" пені, виклавши пункт 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції : "Стягнути з з Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 32 320 грн (тридцять дві тисячі триста двадцять гривень 00 копійок) пені та 88 233, 60 грн (вісімдесят вісім тисяч двісті тридцять три гривні 60 копійок) судового збору. В іншій частині рішення залишити без змін.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення в оскаржуваній частині порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.
Скаржник в обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що він не погоджується з рішенням Господарського суду міста Києва в частині стягнення пені у сумі 4 888 173,76 грн. (4 920 493,76 грн - 32320 грн.) та вважає, що з урахуванням встановлених судом обставин справи, наявності значного перевищення розміру неустойки над сумою існуючих зобов'язань, відсутністю збитків та невідповідності розміру пені наслідкам порушення, враховуючи ступінь виконання зобов'язань та причини неналежного виконання, сума пені до стягнення з метою дотримання принципу розумного балансу між інтересами сторін має бути зменшена до 32 320 грн., що становить 10 % від вартості придбаного, але не своєчасно вивезеного товару.
Так, скажник зазначав, що несвоєчасне вивезення оплаченого товару, не завдало продавцю жодних фінансових збитків, заявлена до стягнення пеня у розмірі 5 882 240,00 грн. нарахована за прострочення виконання зобов'язання щодо вивезення наперед оплаченого металобрухту на суму 323 200,00 грн., і фактично позивач нарахував та просив стягнути суд 1820 % пені від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання (323 200,00 грн). При цьому, суд першої інстанції, встановивши відсутність збитків у позивача, зменшив суму заявлену до стягнення до 4 920 493,76 грн., що фактично становить 1520 % від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання (323 200,00 грн.).
Скаржник наголошував, що зважаючи на відсутність будь-яких негативних наслідків (збитків тощо) через допущене прострочення, відповідач просив зменшити заявлену до стягнення суму пені до 32 320 грн., що становить 10 % від вартості придбаного, але не своєчасно вивезеного товару, що цілком відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Однак, суд першої інстанції врахувавши відсутність понесення позивачем збитків та те, що розмір пені значно перевищує розмір існуючого зобов'язання, вирішив зменшити суму заявлену до стягнення до 4 920 493,76 грн., що по факту становить 1520 % від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання та фактично суперечить загальним засадам, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності.
06.02.2025 через підсистему "Електронний суд" від Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" надійшла заява в якій останній зазначав про те, що що рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені необхідно змінити, зменшивши присуджену судом суму до справедливого розміру- 32320,00 грн., що становить 10% від суми не своєчасно виконаного зобов'язання.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, та додаткових заперечень
03.02.2025 через підсистему "Електронний суд" від Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 у справі №910/6987/24 залишити без змін.
Позивач наголошував на тому, що скаржником проігноровано положення п. 5.4 укладеного між сторонами Договору, за якими за порушення Покупцем строків, встановлених п. 3.16, 3.20 цього Договору більше ніж 30 календарних днів, Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі 10% від вартості невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання за кожний день прострочення. Згідно вимог апеляційної скарги, скаржник самостійно тлумачить свою відповідальність (неустойку), передбачену сторонами умовами п. 5.4 Договору, не як пеня, розмір якої обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, а як штраф - розмір якого обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, з огляду на ч. 2, 3 ст. 549, ст. 629 Цивільного кодексу України.
Також, позивач наголошує, що:
- відповідачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження обставин неможливості виконати своє зобов'язання у строк, як і не надано доказів на підтвердження, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, у розумінні ст. 74 ГПК України, ст. 218 Господарського кодексу України, ст. 617 Цивільного кодексу України;
- відповідачем не надано суду першої інстанції доказів того, що допущене ним порушення Договору було зумовлено винятковими обставинами та не завдало значних збитків контрагенту;
- сам по собі факт відсутності в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків через неналежне виконання відповідачем умов Договору не є самостійною підставою для зменшення штрафних санкцій;
- відповідач під час розгляду даної справи в суді першої інстанції не надав до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження того, що сплата спірних сум є для нього надмірним тягарем, документів фінансової звітності, на підставі яких можливо було б визначити майновий стан ПП «ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС», довідок про наявність коштів на банківських рахунках Підприємства тощо, відповідно вимог ст. 13, ст. 74 ГПК України;
- відповідачем не надано суду першої інстанції доказів того, що допущене ним порушення Договору було зумовлено винятковими обставинами та не завдало значних збитків контрагенту;
- сам по собі факт відсутності в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків через неналежне виконання відповідачем умов Договору не є самостійною підставою для зменшення штрафних санкцій;
- відповідач під час розгляду даної справи в суді першої інстанції не надав до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження того, що сплата спірних сум є для нього надмірним тягарем, документів фінансової звітності, на підставі яких можливо було б визначити майновий стан ПП «ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС», довідок про наявність коштів на банківських рахунках Підприємства тощо, відповідно вимог ст. 13, ст. 74 ГПК України.
07.02.2025 через підсистему "Електронний суд" від Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшли заперечення, в яких наголошувалось, що:
- з моменту здійснення оплати, 06.07.2023 року по 31.12.2023 року, скаржником не вживалось жодних можливих заходів для виконання свого зобов'язання, не заявлялось про поважність причин несвоєчасного виконання зобов'язання, не вчинялись дії з метою виконати своє зобов'язання, відсутні будь-які звернення відповідача до позивача, тощо;
- зобов'язання відповідача було виконано у повному обсязі лише 18.07.2024 - через 10 місяців (з 06.10.2023);
- скаржник, підписуючи Договір, був обізнаний про його умови, зокрема, п. 5.4, впродовж кожного дня невиконання свого зобов'язання на протязі 10 місяців;
- Господарський суд м. Києва під час ухвалення рішення від 07.10.2024 дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог та застосував своє дискреційне право на зменшення розміру пені до 4 920 493,76 грн., враховуючи інтереси сторін, в тому числі, відповідача;
- скаржником не обґрунтовано які саме норми права були порушені Господарським судом м. Києва, ухвалюючи рішення від 07.10.2024 року по справі №910/6987/24, у розумінні ст. 277 ГПК України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2024, апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Кравчук Г.А., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6987/24.
13.01.2025 до Північного апеляційного господарського суду з місцевого господарського суду надійшли матеріали справи №910/6987/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №910/6987/24 за апеляційною скаргою Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 у справі №910/6987/24., судове засідання призначено на 19.02.2025.
10.02.2025 через підсистему "Електронний суд" від Акціонерного товариства "Українська залізниця" (адв. Котовська Т.О.) надійшла заява про участь у судовому засіданні у справі №910/6987/24 яке призначено на 19.02.2025 об 16 год. 00 хв., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" (адв. Котовська Т.О.) про участь у судовому засіданні у справі №910/6987/24 яке призначено на 19.02.2025 об 16 год. 00 хв в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 розгляд справи №910/6987/24 за апеляційною скаргою Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 у справі №910/6987/24, відкладено на 19.03.2025.
03.03.2025 через підсистему "Електронний суд" від Акціонерного товариства "Українська залізниця" (адв. Котовська Т.О.) надійшла заява про участь у судовому засіданні у справі №910/6987/24 яке призначено на 19.03.2025 об 14 год. 10 хв., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" (адв. Котовська Т.О.) про участь у судовому засіданні у справі №910/6987/24 яке призначено на 19.03.2025 об 14 год. 10 хв в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 розгляд справи №910/6987/24 за апеляційною скаргою Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 у справі №910/6987/24, відкладено на 03.04.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 розгляд справи №910/6987/24 за апеляційною скаргою Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 у справі №910/6987/24, відкладено на 10.04.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" (адв. Котовська Т.О.) про участь у судовому засіданні у справі №910/6987/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.
Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
В судове засідання 10.04.2025 з'явились представники скаржника - Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" (відповідача) та позивача - Акціонерного товариства "Українська залізниця" (приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції).
У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
В судовому засіданні 10.04.2025 представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення суду яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Представник позивача в судовому засіданні 10.04.2025 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи і що перевірено судом апеляційної інстанції, 21.06.2023 між акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" (продавець) та приватним підприємством "Центрсталь Плюс" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №ОД/НХ-23-249дНЮ.
Відповідно до пункту 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити металобрухт (брухт металів чорних вторинних згідно з ДСТУ 4121-2002 (далі - товар). У разі звернення покупця, продавець зобов'язується падати послуги щодо організації навантаження товару, а покупець оплатити такі послуги.
Загальна кількість товару становить 200,00 тонн. Допустиме відхилення загальної ваги за договором - до мінус 5 (п'яти) % від загальної кількості товару (пункт1.2 договору).
Пунктом 2.1 договору передбачено, що ціна договору складається з сукупної вартості товару відповідно до специфікації (додаток 1 до договору) та вартості послуг щодо організації навантаження товару (у разі їх надання) відповідно до специфікації (-й) щодо організації навантаження товару (додаток 3 до договору) та становить: вартість товару - 1 292 800,00 грн без ПДВ, вартість послуг щодо організації навантаження товару - 172 944,00 грн, у тому числі ПДВ 28 824,00 грн, загальна ціна договору складає 1 465 744,00 грн. Відповідно до пункту 23 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України ПДВ на вартість товару не нараховується. Вартість товару визначається за результатами аукціону, і зазначена в специфікації до цього договору (додаток 1 до договору).
Відповідно до специфікації №1 (додаток 1), загальна вартість товару, що реалізується (поставляється) за цією специфікацією складає 1 292 800,00 грн (найменування товару: БРУХТ ВИД №501 (осі) згідно ДСТУ 4121-2002, кількість 200,00 тонни).
Згідно з пунктом 2.4 договору, оплата вартості товару здійснюється покупцем чотирма рівними частинами у такому порядку:
2.4.1 сума першої попередньої оплати 25 %, яка становить 323 200,00 грн (без ПДВ), сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами договору на підставі надісланого продавцем рахунку.
2.4.2 сума другої оплати 25 %, яка становить 323 200,00 грн (без ПДВ), сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 банківських днів з дати надсилання продавцем відповідного рахунку.
2.4.3 сума третьої оплати 25 %, яка становить 323 200,00 грн (без ПДВ), сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати надсилання продавцем відповідного рахунку.
2.4.4 сума четвертої оплати 25 %, яка становить 323 200,00 грн (без ПДВ), здійснюється остаточно і сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 банківських днів з дати надсилання продавцем відповідного рахунку.
Кожна наступна оплата здійснюється покупцем після відвантаження товару на не менш ніж 80 % від суми останньої попередньо здійсненої оплати відповідно до частин оплати як вказано в цьому пункті вище.
06.07.2023 відповідачем здійснено оплату вартості товару на загальну суму 323 200,00 грн, що підтверджується платіжної інструкцією № 72 від 06.07.2023 з призначенням платежу: "сплата за металобрухт згідно дог. №ОД/НХ-23-249дНЮ від 21.06.2023".
Відповідно до пункту 3.1 договору, продавець передає покупцю товар навантажений у залізничні вагони на станції відправлення з подальшим направленням на станцію призначення вивантажувальними партіями при відправленні товару залізничним транспортом.
По цьому договору строк передачі товару - 90 календарних днів з дати отримання продавцем від покупця листа-повідомлення, форма якого погоджена сторонами у додатку 4 до цього договору. Датою передачі кожної відвантажуваної партії товару вважається дата підписання сторонами акта приймання-передачі металів чорних вторинних (пункт 3.2 договору).
Згідно з пунктом 3.5 договору, право власності на товар переходить від продавця до покупця з дати підписання сторонами акта приймання-передачі металів чорних вторинних (додаток 2) на станції відправлення (або на складі продавця у випадку перевезення товару автомобільним транспортом), оформленого на кожну відвантажувальну партію товару.
Навантаження товару здійснюється продавцем власними силами на підставі листа- повідомлення, форма якого погоджена сторонами у додатку 4 до цього договору, який направляється покупцем не пізніше 2 (двох) робочих днів з моменту підписання цього договору, на адресу електронної пошти відповідальної особи (зазначити) metal.oz@rodz.gov.ua, та повинен містити в собі кількість товару, що планується до навантаження, та строк початку навантаження із зазначенням бажаної години його початку (пункт 3.7 договору).
Згідно з пунктом 3.20 договору, покупець отримує товар та зобов'язаний забезпечити вивезення товару зі складу продавця протягом 3 (трьох) місяців з моменту здійснення оплати за такий товар.
Враховуючи вищезазначене, кінцевим строком вивезення товару на суму 323 200,00 грн встановлено до 06.10.2023.
Пунктом 9.7 договору передбачено, що у строк його дії становив до 31.12.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, станом на 31.12.2023 покупцем не було вивезено товар.
Позивачем на адресу відповідача 01.05.2024 направлено претензію за вих. №НХ-04/256 з вимогами сплатити пеню та вивезти товар не пізніше 03.05.2024.
У відповідь на претензію листом за вих. №102 від 03.05.2024, відповідач зазначив, що, на його думку, строк передачі товару ще не настав, оскільки не направлялось листа-повідомлення.
Оскільки товар відповідачем вивезений не був, Залізниця звернулась до суду з позовом, у межах якого просила суд зобов'язати Підприємство вивезти металобрухт на суму 323 200,00 грн та стягнути з відповідача пеню у розмірі 5 882 240,00 грн.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зауважував, що відповідач 22.05.2024 звернувся до позивача з листом-повідомленням №113 з проханням відвантажити придбаний товар у кількості 65,00 тон.
31.05.2024 металобрухт було навантажено лише в кількості 32 т. 700 кг та передано позивачем, що підтверджується Актом приймання передачі від 31.05.2024. Підприємство зазначило, що на день складення відзиву (18.06.2024) брухт металів у кількості 17 т. 300 кг не навантажено та не передано покупцю.
Підприємство у своєму відзиві вказувало на те, що протягом строку перебування товару на території позивача, останній жодним чином не ініціював його вивезення покупцем, доказів створення будь-яких перешкод у здійсненні підприємницької діяльності внаслідок перебування товару в його розпорядженні позивачем до позовної заяві не додані, як не надано і доказів понесення збитків, що свідчить про відсутність для продавця значної необхідності у звільненні власної території (складу) від проданого товару. Відповідач просив суд врахувати ту обставину, що саме він докладав зусиль на виконання укладеного договору.
Посилаючись на викладені обставини, Підприємство просило суд при винесені рішення зменшити суму неустойки до 10 % вартості товару, тобто до 32 320 гривень, що було б співрозмірною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань.
Залізниця на спростування доводів відповідача у своїй відповіді на відзив зазначив, що 31.05.2024 ПП "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" дійсно було вивезено металобрухт виду 501 у кількості 32 700 кг, 17 300 кг металобрухту відповідачем не вивезено з невідомих позивачеві причин.
Однак, 19.06.2024 відповідач направив Залізниці претензію за вих. №123, відповідно до якої наголошував на невиконання своїх обов'язків продавцем в частині не відвантаження решти металобрухту. Позивач зауважив, що повідомляв Підприємство про те, що металобрухт вид №501 у кількості 50 т., на суму 323 200,00 грн, зберігається за адресою: виробничий підрозділ служби вагонного господарства "Ремонтне вагонне депо Помічна", Кіровоградська область, м. Помічна, вул. Вокзальна, 22 (претензія №НХ-04/256 від 01.05.2024). Металобрухт вид №501 у кількості 17 300 кг., на суму 111 827,20 грн, також зберігається за адресою: виробничий підрозділ служби вагонного господарства "Ремонтне вагонне депо Помічна", Кіровоградська область, м. Помічна, вул. Вокзальна, 22.
Крім того позивач зауважив, що пунктом 3.16 договору передбачено, що Покупець має право за власний рахунок здійснити перевезення товару автомобільним транспортом зі складу Продавця, про що він повинен письмово повідомити Продавця не пізніше ніж за 5 (п'ять) робочих днів до запланованої дати вивезення Товару. З огляду на наданий відповідачем лист-повідомлення №113 від 22.05.2024 вбачається, що ПП "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" розраховувало на навантаження товару власними силами Продавця, відповідно до пункту 3.7 договору, однак такий лист-повідомлення надсилається Покупцем Продавцеві не пізніше 2 робочих днів з моменту підписання договору, тобто до 24.06.2023 року. Крім того, наданий лист-повідомлення не містить дати навантаження та відправки товару, про що зазначається Покупцем у нижньому абзаці такого повідомлення. Позивач також наголошує, що умовами договору не передбачено обов'язку Продавця ініціювати вивезення металобрухту Покупцем.
У своїх письмових поясненнях Підприємство зазначило, що зобов'язання вивезти металобрухт у кількості 50 т. на суму 323 200,00 грн виконані відповідачем в повному обсязі, на підтвердження чого до матеріалів справи долучив копію Акт приймання-передачі чорних металів від 18.07.2024 щодо вивезення 17 300 кг металобрухту на підставі спірного договору.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується з приписами статтей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом апеляційної інстанції, кінцевим строком вивезення товару на суму 323 200,00 грн встановлено до 06.10.2023. Водночас, приписами пункту 9.7 договору передбачено, що у строк його дії становив до 31.12.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Дослідивши умови укладеного сторонами договору в частині виконання обов'язку вивезення товару, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку вивезти товар (металобрухт) вартістю 323 200,00 грн строк виконання якого настав 06.10.2023 та залишався невиконаним Підприємством станом на 31.12.2023.
Доводи відповідача щодо відсутності у нього обов'язку вивозити товар через відсутність листа-повідомлення позивача, - є необгрунтованими, оскільки умовами укладеного договору такий обов'язок позивача не передбачено.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріалами справи підтверджено та позивачем не спростовано, що Підприємство 31.05.2024 та 18.07.2024 здійснило вивезення товару в загальному розмірі 50 тонн, а тому за наведених обставин, з урахуванням поданих доказів вивезення товару, враховуючи, що частина товару в кількості 32 700 кг була вивезена відповідачем до відкриття провадження у справі (05.06.2024) відсутні підстави для зобов'язання відповідача здійснити вивезення товару в кількості 32 700 кг, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що позов в цій частині не підлягає задоволенню, що учасниками спору не оскаржується в даному апеляційному провадженні.
При цьому, з огляду на те, що частина товару в кількості 17 300 кг була вивезена відповідачем після звернення позивачем з даним позовом до суду та відкриття провадження у справі, провадження у цій частині обгрунтовано закрито судом першої інстанції у зв'язку з відсутністю предмету спору на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, що учасниками спору не оскаржується в даному апеляційному провадженні.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконання умов договору щодо своєчасного вивезення товару позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 5 882 240,00 грн (нараховано за 6 місяців), і судом першої інстанції позов в цій частині задоволено частково: стягнуто з Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 4 920 493,76 грн 76 копійок) пені, з чим відповідач не погоджується.
Як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, відповідач просив зменшити суму неустойки до 10 % вартості вивезеного товару.
Розглянувши доводи скаржника в цій частині вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції встановив наступне.
Відповідно до пункту 5.1 договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.
За порушення покупцем строків, передбачених пунктами 3.16, 3.20 цього договору більше ніж 30 (тридцять) календарних днів, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 10 (десяти) % від вартості невиконаного та/або неналежно виконаного зобов'язання за кожний день прострочення (пункт 5.4 договору).
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
У силу приписів статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Отже, оскільки відповідачем порушено виконання свого зобов?язання перед позивачем з вивезення товару, а саме порушено строки, передбачені пунктами 3.16, 3.20 договору більше ніж 30 (тридцять) календарних днів, а тому позивачем обгрунтовано нараховано пеню за допущене порушення.
При цьому, суд першої інстанції вірно врахував, що позивачем було заявлено до стягнення пеню в розмірі 5 882 240,00 грн (нараховано за 6 місяців), проте, відповідачем здійснено вивезення товару в розмірі 32 700 кг, що становить 16,35% від загальної кількості товару за договором (200 000 кг), а тому розмір пені, розрахований до стягнення, складає 4 920 493,76 грн.
Також, суд першої інстанції відмовив відповідачу у решті щодо зменшення розміру пені, посилаючись на недоведення наявності обставин для такого зменшення в силу приписів ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України.
Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з виснвоками суду першої інстанції в частині, з огляду на наступне.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 918/289/19.
В свою чергу, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції скаржник наголошував на наявності підстав для зменшення суми нарахованої пені, з чим суд апеляційної інстанції погоджується, з огляду на наступне.
Так, звертаючись з позовною заявою позивач стверджував, що саме у зв'язку з неналежним виконання умов договору щодо своєчасного вивезення товару в кількості 50 тон на загальну суму 323 200 грн., у ПП «ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС» виник обов'язок сплатити пеню у розмірі 10 (десяти) % від вартості невиконаного та/або неналежно виконаного зобов'язання за кожний день прострочення, обрахувавши таке прострочення за 182 дні з 06.11.2023 по 05.05.2024, що становило загалом 5 882 240,00 грн.
При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами скаржника, що заявлена до стягнення пеня у розмірі 5 882 240,00 грн. нарахована за прострочення виконання зобов'язання щодо вивезення наперед оплаченого металобрухту на суму 323 200,00 грн., проте, відповідачем здійснено вивезення товару в розмірі 32 700 кг, що становить 16,35% від загальної кількості товару за договором (200 000 кг), а тому розмір пені, розрахований до стягнення, складає 4 920 493,76 грн.
Суд зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, суд апеляційної інстанції, керуючись статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, дійшов висновку, що присуджена до стягнення судом першої інстанції сума пені у розмірі 4 920 493,76 грн. у порівнянні з сумою вартості простроченого до вивезення оплаченого товару - 323 200,00 грн. - є значно надмірною та несправедливою, і з урахуванням встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, наявності значного перевищення розміру неустойки над сумою існуючих зобов'язань, відсутністю збитків у позивача та невідповідності розміру пені наслідкам порушення, враховуючи ступінь виконання зобов'язань та причини неналежного виконання, сума пені до стягнення з метою дотримання принципу розумного балансу між інтересами сторін має бути зменшена до 246 024,69 грн.(5% від 4 920 493,76 грн.), і саме вказана сума є такою, що спрямована передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника, і не є надмірною сумою пені.
Решта доводів скаржника щодо досягнення балансу інтересу сторін в аспекті зменшення розміру штрафних санкцій, що зводяться до припущень Підприємства неможливості передачі Залізницею в оренду асфальтованого майданчика на станції Помічна, судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки повідомлені факти не стосуються ані договірних правовідносин сторін, ані предмету спору в межах цієї справи.
Усі інші доводи, обгрунтування, посилання враховані судом апеляційної інстанції, проте є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 у справі №910/6987/24 в частині стягнення з Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" пені - слід змінити в частині розміру пені, присудивши до стягнення з Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця пені в розмірі 246 024,69 грн.
Також, 17.02.2025 через підсистему "Електронний суд" від Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" надійшла заява в якій останній просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07 жовтня 2024 року по справі №910/6987/24, відмовити Акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" в задоволенні позову повністю, проте, вказана заява залишається судом апеляційної інстанції без розгляду з огляду на приписи ч. 2 ст. 118, ч. 1 ст. 266 Господарського процесуального кодексу України, оскільки фактично за своїм змістом вказана заява є заявою про зміну апеляційної скарги, яка може бути подана протягом строку на апеляційне оскарження, проте, подана з пропуском такого, і підстав для поновлення процесуального строку скаржником не наведено і відповідного клопотання у встановленому порядку - не заявлено.
В свою чергу, ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Так, оскаржуване рішення проголошено 07.10.2024, а повний текст складено 26.11.2024, а отже, 20-денний строк на апеляційне оскарження такого сплив 16.12.2024, і відповідно, у строк до 16.12.2024 (включно) скаржник мав право подати заяву в розумінні ч. 1 ст. 266 Господарського процесуального кодексу України про зміну апеляційної скарги. Проте, така заява подана ним 17.02.2025, тобто з пропуском відповідного процесуального строку, і як зазначалось вище, підстав для поновлення процесуального строку скаржником не наведено і відповідного клопотання у встановленому порядку - не заявлено, що є підставою для залишення такої без розгляду в силу приписів ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, з урахуванням мотивів даної постанови, у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає зміні в апеляційному порядку в частині розміру пені, присудивши до стягнення з Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця пені в розмірі 246 024,69 грн.. з урахуванням мотивів даної постанови та меж апеляційного оскарження. В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Розподіл судових витрат
Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: оскільки у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, а тому судовий збір за подачу позову в сумі 88 233,60 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а судовий збір за подачу апеляційної скарги слід залишити за позивачем на підставі ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір виник внаслідок порушення відповідачем своїх зобов?язань за договором.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 у справі №910/6987/24 в частині стягнення з Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" пені - задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 у справі №910/6987/24 в частині стягнення з Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" пені - змінити, присудивши до стягнення з Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" (Україна, 01014, місто Київ, вул.Бойчука Михайла, будинок 41; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 36387537) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 65012, місто Одеса, вулиця Пантелеймонівська, 19; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 40081200) 246 024 (двісті сорок шість тисяч двадцять чотири) грн. 69 коп. пені.
3. Викласти п.п 1,2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 у справі №910/6987/24 в наступній редакції:
« 1. Позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення пені у розмірі 5 882 240,00 грн та зобов'язання вивезти металобрухт на суму 323 200,00 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" (Україна, 01014, місто Київ, вул.Бойчука Михайла, будинок 41; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 36387537) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 65012, місто Одеса, вулиця Пантелеймонівська, 19; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 40081200) 246 024 (двісті сорок шість тисяч двадцять чотири) грн. 69 коп. пені та 88 233,60 грн (вісімдесят вісім тисяч двісті тридцять три гривні 60 копійок) судового збору.».
4. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 у справі №910/6987/24 - залишити без змін.
5. Матеріали справи 910/6987/24 повернути до Господарського суду міста Києва, доручивши видати накази на виконання даної постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного тексту постанови: 26.05.2025.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді С.А. Гончаров
Г.А. Кравчук