ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
20 травня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/1271/22
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богацької Н.С.
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Верстюк Надії Борисівни
на рішення Господарського суду Одеської області від 13.02.2025, ухвалене суддею Рогою Н.В., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 24.02.2025
у справі № 916/1271/22
за позовом: Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Ізмаїльської районної державної адміністрації
до відповідачів:
1) Кілійського міжрайонного управління водного господарства,
2) Фізичної особи-підприємця Верстюк Надії Борисівни,
про: визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2022 року Заступника керівника Одеської обласної прокуратури (далі прокурор) в інтересах держави в особі Ізмаїльської районної державної адміністрації (далі Ізмаїльської РДА) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Кілійського міжрайонного управління водного господарства (далі Кілійське МУВГ, Управління водного господарства) та Фізичної особи-підприємця Верстюк Надії Борисівни (далі ФОП Верстюк Н.Б.), в якому просив суд: визнати недійсними укладений між відповідачами договір підряду № 251 по біологічному очищенню (біомеліорації) русла Козійського водосховища від 13.05.2020 (далі договір), разом з угодою № 1 до нього від 17.06.2020, а також зобов'язати ФОП Верстюк Н.Б. звільнити штучну водойму Козійського водосховища площею 54,6 га, яка знаходиться на території Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області.
Позов мотивований тим, що укладений між відповідачами договір по суті не містить характерних положень, передбачених цивільним законодавством для договорів підряду та (або) надання послуг. За своєю природою він є прихованим договором позички державного майна - земельної ділянки з розташованим на ній водним об'єктом. Під виглядом діяльності з біологічного очищення штучної водойми, відповідачка фактично отримала у безкоштовне користування строком до 2040 року (з можливістю пролонгації договору на 15 років) штучну водойму каналу для здійснення аквакультури з метою здійснення підприємницької діяльності.
Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави, прокурор зазначив, що Ізмаїльська РДА, як орган, наділений повноваженнями на розпорядження спірною земельною ділянкою з розташованим на ній водним об'єктом, будучи обізнаною про необхідність захисту інтересів держави та маючи відповідні повноваження, протягом тривалого часу не вживала заходів щодо звернення до суду з відповідним позовом.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Господарського суду Одеської області від 13.02.2025 у даній справі позов прокурора задоволено повністю. Місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду, ФОП Верстюк Н.Б. подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідачка посилається на наступне:
- принцип «суд знає закон», про необхідність застосування якого наголошував Верховний Суд у даній справі, грубо порушує права відповідачки, створює прецедент для порушення балансу між сторонами, підриває довіру до суспільства. Касаційний суд не вчинив жодної дії по збору нових доказів, не оцінив об'єктивно подані докази. На думку відповідачки, судді вийшли за межі своїх повноважень, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій.
- оспорюваний договір та діяльність відповідачка не підпадає під дію Закону України «Про аквакультуру». Прокурор не надав суду доказів отримання відповідачкою товарної продукції аквакультури та її подальшої реалізації;
- спірний договір не містить відомостей про те, що його метою є надання рекреаційних послуг;
- жодних прав та обов'язків щодо земельної ділянки разом з розташованим на ній водним об'єктом передано не було, Управління водного господарства продовжує володіти та користуватися водосховищем, яке виконує в тому числі функції з постачання води;
- на каналі розташовані гітротехнічні споруди, які не можуть відповідно до законодавства бути передані в оренду;
- чинними Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України не передбачено правового регулювання такого окремого виду договорів, який було укладено між відповідачами, і типової форми такого договору нормативно-правовими актами також не затверджено. Однак, відсутність у зазначених Кодексах окремого розділу про регулювання правовідносин сторін за договором по біологічному очищенню жодним чином не свідчить про те, що правовідносини сторін за таким договором знаходяться поза нормативним регулюванням.
- прокурор не довів удаваність договору і жодним чином не довів його недійсність.
- судом не було враховано позицію Науково-консультативної ради при Верховному Суді.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 апеляційну скаргу ФОП Верстюк Н.Б. залишено без руху як таку, що не відповідає вимогам ст. 258 ГПК України, встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання суду доказів сплати судового збору у розмірі 7443 грн (за належними реквізитами), а також доказів надсилання копії апеляційної скарги і доданих до неї документів листом з описом вкладення іншим учасникам справи.
31.03.2025 від ФОП Верстюк Н.Б. надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано квитанцію до платіжної інструкції від 28.03.2025 № СВ09195034/1 на суму 7443 грн, а також листи з описом вкладення на адреси інших учасників справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 за апеляційною скаргою ФОП Верстюк Н.Б. на рішення Господарського суду Одеської області від 13.02.2025 у справі № 916/1271/22 відкрито апеляційне провадження, встановлено іншим учасникам справи строк до 25.04.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу (з належними доказами його направлення іншим учасникам справи), роз'яснено учасникам цієї справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до ст. 170 ГПК України, та призначено справу № 916/1271/22 до розгляду на 20.05.2025 о 13:45 год.
Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходив.
Від Ізмаїльської РДА та Управління водного господарства надійшли клопотання про розгляд справи без участі їх представників.
20.05.2025 від Управління водного господарства надійшли письмові пояснення по справі, розглянувши які, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Як вже зазначалось, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025, якою за апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, у тому числі і Кілійському МУВГ встановлено строк для подання відзиву до 25.04.2025.
Кілійське МУВГ отримало вищевказану ухвалу, про що свідчить відповідна довідка про доставку електронного листа від 10.04.2025, натомість, відповідним правом не скористалося, відзив у встановлений судом строк, не подало.
Водночас, колегія суддів зазначає, що письмові пояснення відповідача хоч і за назвою є «письмові пояснення», втім, за своїм змістом фактично є відзивом на апеляційну скаргу, оскільки в них наводяться обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги.
За таких обставин, колегія суддів констатує, що письмові пояснення відповідача, які за своїм змістом є відзивом на апеляційну скаргу, подані Кілійським МУВГ після закінчення строку, встановленого судом ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025.
Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ст. 118 ГПК України).
Відповідно до частин 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Колегія суддів зауважує, що принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище стосовно другої сторони.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів залишає без розгляду письмові пояснення відповідача в порядку ст. 118 ГПК України.
Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи не надходило.
Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.
Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст.. 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
Заявляючи позов в інтересах Ізмаїльської РДА, прокурор зазначав, що остання є суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесено повноваження на розпорядження спірною земельною ділянкою з розташованим на ній водним об'єктом - Козійським водосховищем.
В матеріалах даної справи міститься лист заступника керівника Одеської обласної прокуратури від 18.01.2022 № 12-77вих-22, адресований Ізмаїльській РДА, яким повідомлено про обставини порушення інтересів держави при укладенні оспорюваного договору.
У відповідь на вищевказаний лист Ізмаїльська РДА листом від 31.01.2022 № 01/01-33/146/335 повідомила, що під час розгляду колективного звернення мешканців Кілійської територіальної громади щодо порушення їх конституційних прав через не допуск до водних об'єктів для проведення любительського лову риби, нею в квітні 2021 року було виявлено договір по біологічному очищенню (біомеліорації) транспортуючого каналу Дунай-Сасик між Кілійським МУВГ та ТОВ «Єрмак», у томі числі і на інші водойми. Також повідомлено, що за результатами проведеної роботи Ізмаїльська РДА направила матеріали до Ізмаїльської окружної прокуратури для проведення перевірки законності дій посадових осіб Кілійського МУВГ в частині укладення договорів біомеліорації, законних підстав розпорядження державним майном та вжиття заходів реагування в межах наданої компетенції.
Втім, про вжиття відповідних заходів реагування Ізмаїльською РДА не повідомлено.
31.05.2022 прокурор в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направив Ізмаїльській РДА повідомлення від 30.05.2022 № 12-503ВИХ-22, а 22.06.2022 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що у даному випадку прокурором підтверджені підстави для представництва інтересів держави і дотримано передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок реалізації такого захисту.
Щодо суті спору.
Розпорядженням Кілійської районної ради народних депутатів від 25.12.1998 № 6/65 передано в постійне користування Татарбунарському управлінню зрошувальних систем земельну ділянку площею 198,8 га для будівництва та експлуатації міжгосподарських мереж, об'єктів і споруд водного господарства.
На підставі вказаного розпорядження видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ОД № 004032 від 05.05.1999, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 24.
Наказом Державного агентства водних ресурсів України від 06.09.2018 №659 затверджено Положення про Кілійське МУВГ, відповідно до п. 1.2 якого Кілійське МУВГ є повним правонаступником усіх прав, обовязків та майна реорганізованого шляхом приєднання до нього Татарбунарського міжрайонного управління водного господарства.
На вказаній земельній ділянці розташоване Козійське водосховище, яке в свою чергу розташоване на території Кілійської міської ради Одеської області.
Укладанню спірного договору передувала розробка:
- Методології запобігання біологічним загрозам (біоперешкодам) водних екосистем шляхом формування природно-штучного біомеліоративного комплексу, погодженої в період з квітня 2020 року по грудень 2020 року ДЗ «ДЕА», науково-технічною радою Держводагентства та інш.;
- Технічного завдання на розробку Програми «Створення природно-штучного біомеліоративного комплексу для забезпечення ефективної експлуатації Козійського водосховища міжрайонного управління водного господарства»;
- Програми «Створення природно-штучного біомеліоративного комплексу для забезпечення ефективної експлуатації водних об'єктів Кілійського міжрайонного управління водного господарства».
12.05.2023 ФОП Верстюк Н.Б. звернулася з пропозицією надання своїх послуг на проведення робіт з біологічної меліорації.
В матеріалах справи наявний Протокол № 4 від 13.05.2020 технічної ради Кілійського МУВГ з розгляду листа ФОП Верстюк Н.Б. щодо реалізації Програми «Створення природно-штучного біомеліоративного комплексу для забезпечення ефективної експлуатації водних об'єктів Кілійського міжрайонного управління водного господарства», за наслідком засідання якої було вирішено погодити ФОП Верстюк Н.Б. пропозицію щодо наміру проведення робіт з біомеліорації на Козійському водосховищі при дотриманні та виконанні умов Програми «Створення природно-штучного біомеліоративного комплексу для забезпечення ефективної експлуатації водних об'єктів Кілійського міжрайонного управління водного господарства» в частині Козійського водосховища, а також доручено юрисконсульту підготувати проект договору.
13.05.2020 між Кілійським МУВГ (Замовник) та ФОП Верстюк Н.Б. (Підрядник) було укладено Договір підряду № 251 по біологічному очищенню (біомеліорації) русла Козійського водосховища, відповідно до п. 1.1. якого за завданням Замовника Підрядник зобов'язується на свій ризик виконати та здати Замовнику в установлений Договором строк роботи, а Замовник зобов'язується надати Підряднику у часткове користування для цілей цього Договору штучну водойму Козійського водосховища Кілійського міжрайонного управління водного господарства (фронт робіт) і прийняти від Підрядника роботи та погодити визначену Договором винагороду.
Роботи, вказані у п. 1.1. Договору - це роботи з біомеліорації (біологічного очищення від водної рослинності та біоперешкод) Козійського водосховища, загальною площею водного дзеркала 54,6 га, шляхом забезпечення вселення, відтворення і життєдіяльності рослиноїдних риб-меліораторів, раків, іншої іхтіофлори і іхтіофауни, поліпшення умов їх існування та регулювання їх чисельності шляхом добування (вилову) для досягнення мети договору.
При виконанні робіт сторони керуються Програмою «Створення природно-штучного біомеліоративного комплексу для забезпечення ефективної експлуатації водних об'єктів Кілійського міжрайонного управління водного господарства», розробленою на підставі Патенту на корисну модель № 101959, зареєстрованого в Державному реєстрі патентів України на корисні моделі 12.10.2015. Риби-меліоратори, раки та інша іхтіофлора і іхтіофауна в даному Договорі виступають інструментом (матеріально-товарними цінностями (МТЦ) виконання робіт з досягнення мети договору.
Згідно з п. 1.2. Договору його метою є максимальна можлива очистка каналу від надлишкової кількості водної рослинності, фіто- та зоопланктону, інших домішок біологічного походження з метою зменшення витрат при його експлуатації та витрат на подачу води водокористувачам, а також формування води високої якості і збереження її об'ємів.
Склад, обсяги і строки робіт, що доручаються до виконання підряднику, визначені календарним графіком робіт (п. 1.3. Договору).
Відповідно до п. 1.5. Договору строки виконання робіт можуть змінюватись у разі виникнення обставин, які можуть бути взяті сторонами до уваги щодо перегляду строків виконання робіт.
У пункті 1.6. Договору сторони погодили, що біоресурси не знаходяться у водосховищі в умовах природної волі та не підпадають під дію Закону України «Про рибне господарство», Закону України «Про аквакультуру».
Згідно з п. 1.7. Договору у Підрядника не виникає прав власності на водний об'єкт, ця угода не приховує передачу його в оренду останньому.
Наслідком виконання робіт за даним Договором є біологічне очищення водойми від надлишкової рослинності та біоперешкод, пригнічення розвитку різних груп гідробіонтів та зниження трофності водойми (п. 2.1. Договору).
За умовами п. 2.2. Договору кількісним і якісним показником предмету договору є доведення (зниження) заростання макрофітами до 15% площі акваторії водойми (зменшення кількісних показників розвитку фітопланктону на 50%), та інші показники, в строки, передбачені календарним планом показників ефективної експлуатації природно-штучного біомеліоративного комплексу (надалі іменується ПШБК).
У п. 2.3. Договору сторони погодили, що після закінчення кожного п'ятирічного циклу проведення біомеліоративних заходів Підрядник надає Замовнику висновок спеціалізованої наукової установи про результати проведених робіт з біологічного очищення водойми.
Відповідно до п. п. 4.1. - 4.3. Договору Підрядник розпочинає виконання робіт протягом 10 днів з дня надання Замовником водойми (фронту робіт) і завершить виконання робіт в термін, передбачений календарним графіком робіт. Невід'ємною частиною Договору є календарний графік робіт, в якому визначаються дати початку та завершення етапів робіт, обумовлених Договором. Датою завершення робіт вважається дата закінчення Договору. Підрядник може достроково завершити деякі етапи виконання робіт і здати їх Замовнику, якщо це не знизить якість робіт і не матиме негативного впливу на кінцевий результат ефективної експлуатації Природно-штучного біомеліоративного комплексу.
Водойма надається Виконавцю в порядку, передбаченому Договором, і оформлюється відповідним актом приймання-передачі (п. 6.1. Договору).
Згідно з п. 6.5. договору підрядник здійснює оновлення популяції біомеліораторів (вилучення старшовікових видів риб та раків). Терміни, обсяги, порядок вилучення, а також вселення риб-меліораторів, раків та їх результати оформлюються актами.
Додаткова (надлишкова) кількість риб-меліораторів і раків, отриманих в процесі біологічного очищення водойми, є власністю Підрядника та використовується для відшкодування своїх витрат при виконанні робіт, що і вважається винагородою Підрядника за виконані роботи (п. 6.7. Договору).
Відповідно до п. 7.1. Договору приймання-передача робіт проводиться в порядку, встановленому чинним законодавством України і договором, та оформлюється актом приймання-передачі.
За умовами п. 7.6. Договору роботи приймаються щороку, до 29 грудня року, в якому виконувались роботи.
Замовник зобов'язаний забезпечити своєчасну, згідно з календарним графіком робіт, передачу Підряднику фронту робіт, передати у той же час інші необхідні вихідні дані відповідно до договору (п. 8.2.1. договору).
Підрядник, у свою чергу, відповідно до п. п. 8.4.1., 8.4.3., 8.4.19. Договору, зобов'язаний у строк, згідно з умовами договору, Програми, вимогами чинного законодавства та іншими вимогами, що звичайно ставляться до такого виду робіт, виконати передбачені договором роботи; забезпечити охорону майнової цілісності ПШБК; протягом дії Договору відповідно до вимог Програми здійснювати вилов з урахуванням біологічних показників для рослиноїдних риб та раків; при необхідності проводити вилов хижих та малоцінних видів риби, згідно з вимогами Програми.
Відповідно до п. 11.1. Договору він набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2040, у разі якщо до 01.05.2040 жодна із сторін письмово не заявить про намір закінчити Договір, він вважається продовженим (пролонгованим) строком на 15 років на тих самих умовах.
Додатком № 1 до Договору є «Календарний графік робіт», в якому, у тому числі, погоджено вид біомеліоранта, кількість, наважка, термін вселення та ін.
Додатком № 5 до Договору є «Акт прийому-передачі фронту робіт», за змістом якого Замовник передає, а Виконавець приймає водойму площею водного дзеркала 54,6 га Козійського водосховища (фронт робіт) для виконання робіт відповідно до Договору.
Додатком № 6 до Договору є «Календарний план показників ефективної експлуатації ПШБК на 2020 - 2023 роки».
Додатком № 7 до вказаного Договору є витяг з Програми «Створення природно-штучного біомеліоративного комплексу для забезпечення ефективної експлуатації водних об'єктів Кілійського міжрайонного управління водного господарства», що стосується Козійського водосховища.
Призначенням зазначеного водосховища, відповідно до ч. 5 додатку № 7 до Договору, є зрошення, транзитна ємність зрошення.
Також, додатком № 7 передбачено, що Козійське водосховище утворюється гідровузлом в складі наступних споруд: гребля (підпірна дамба), паводковий водоскид, донний водоспуск, водотранспортуючий канал, водотранспортуючі станції, водозабірні споруди.
17.06.2022 між відповідачами було укладено угоду № 1 про внесення змін до договору, якою, зокрема, вирішено за текстом договору і додатків до нього слово «підрядник» у всіх відмінках замінено словом «виконавець».
30.09.2022 між відповідачами було підписано угоду № 2 про внесення змін до договору, якою деякі пункти договору та додатків до нього викладено в новій редакції:
- п. 1.1. «За завданням Замовника Виконавець зобов'язується на свій ризик виконати та здати Замовнику в установлений договором строк роботи, а Замовник зобов'язується надати Виконавцю безперешкодний доступ до штучної водойми Козійського водосховища Кілійського МУВГ для цілей цього договору (фронт робіт) і прийняти від виконавця роботи.»;
- п. 4.1. «Виконавець розпочне виконання робіт з дня забезпечення безперешкодного доступу Виконавця до водойми (фронту робіт) і завершить виконання робіт в термін, передбачений календарним графіком роботи.»;
- п. 8.2.1. «Забезпечити своєчасний, безперешкодний доступ виконавця до водойми (фронту робіт), передати у той же час інші необхідні вихідні дані відповідно до договору.»;
- доповнено договір п. 8.3.4. «Безперешкодного доступу до водойми (фронту робіт) для виконання предмету договору на весь період дії договору»;
- шостий абзац додатку № 5 «Замовник надає виконавцю безперешкодний доступ до водойми, площею водного дзеркала 54,6 га Козійського водосховища (фронт робіт) для виконання робіт відповідно до договору».
В матеріалах справи наявні акти вселення риб-біомеліораторів в Козійське водосховище за договором, підписані представниками Замовника та Виконавця, дата вселення 15.05.2020.
Предметом спору у даній справі є вимоги прокурора визнати недійсним договір та зобов'язати ФОП Верстюк Н.Б. звільнити водойму Козійського водосховища.
Підставами позову зазначено, що укладений між відповідачами договір за своєю природою є прихованим договором позички державного майна - земельної ділянки з розташованим на ній водним об'єктом, оскільки під виглядом діяльності з біологічного очищення штучної водойми, ФОП Верстюк Н.Б. фактично отримала у безкоштовне користування штучну водойму каналу для здійснення аквакультури з метою здійснення підприємницької діяльності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимог прокурора, з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).
Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на його зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Подібна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 927/1099/22, від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 15.05.2018 у справі № 906/854/17, постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі № 6-1026цс16.
Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відтак, встановлення ціни у договорах підряду та надання послуг є обов'язковим і такі договори не можуть бути безоплатними, оскільки це прямо спростовується положеннями вищевказаних норм ЦК України.
За умовами оспорюваного договору сторонами під «комерційною вигодою» передбачено плату у вигляді вилову риби з водного об'єкту.
Вилов риби у водоймах регулюється Законом України «Про аквакультуру».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про аквакультуру» (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об'єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг;
Частинами 1-3 ст. 14 Закону України «Про аквакультуру» рибогосподарський водний об'єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України. Частини рибогосподарського водного об'єкта надаються в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі органами, які здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, лише для розміщення плавучих рибницьких садків. У такому разі межі наданої в користування частини рибогосподарського водного об'єкта визначаються координатами відведеної акваторії. Відведення земельної ділянки водного фонду під водою (водним простором) та встановлення її меж у натурі (на місцевості) не здійснюються. Рибогосподарська технологічна водойма для цілей аквакультури надається юридичній чи фізичній особі органом, який здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, за договором оренди землі (земель водного фонду). При передачі юридичній чи фізичній особі в оренду рибогосподарської технологічної водойми такій особі одночасно можуть передаватися в користування гідротехнічні споруди. Надання рибогосподарської технологічної водойми у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта рибогосподарської технологічної водойми та/або технічного проекту рибогосподарської технологічної водойми. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері рибного господарства. Об'єктом користування на умовах оренди рибогосподарської технологічної водойми є земельна ділянка під водою, в межах якої здійснюється аквакультура, та вода (водний простір), які в комплексі одночасно надаються в користування одній і тій самій юридичній чи фізичній особі. Плата за користування на умовах оренди рибогосподарською технологічною водоймою складається з орендної плати за використання земельних ділянок та орендної плати за рибогосподарську технологічну водойму.
Саме приписами Закону України «Про аквакультуру» і врегульовано порядок та особливості надання в користування водойм та їх частин для цілей аквакультури.
Більш того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній y постанові від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, за договором про надання послуг виконавець за завданням замовника виключно надає послугу, за що отримує винагороду та не має підстав і мотивів сподіватися на отримання іншого прибутку чи права власності на продукцію, отриману в результаті такої діяльності.
Предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності. Предметом договору є надання послуг різного роду за завданням замовника. Специфічні характеристики послуги відрізняють її від товару. Для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати); послуга є невичерпною (незалежно від кількості разів надання послуги, її власні кількісні характеристики не змінюються). Всім, послугам властива одна спільна ознака - результату передує здійснення дій, які не мають матеріального змісту, тобто під час надання послуг продається не сам результат, а дії, які до нього призвели.
Послуги відрізняються також від робіт. Якщо у зобов'язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має речову форму, то у зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має речового змісту. Корисний ефект від діяльності з надання послуги полягає не у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги. Сама ж послуга споживається у процесі її надання, тому її визначають як діяльність, спрямовану на задоволення будь-яких потреб.
У той же час, з детального аналізу умов спірного договору вбачається, що по суті він не містить характерних положень, передбачених цивільним законодавством, для договорів такого виду.
Зокрема, здійснення біомеліоративних робіт не потребує постійного перебування Виконавця робіт на штучній водоймі та виконання обов'язків із охорони водойми та її прибережної захисної смуги.
Строк, на який укладено договір (20 років з можливістю пролонгації на 15 років), свідчить про те, що ФОП Верстюк Н.Б. надано можливість довготривалого здійснення господарської діяльності із риборозведення, оскільки виконання робіт по біологічній меліорації не потребує значного проміжку часу та може виконуватись одноразово або кілька разів упродовж незначного періоду.
З умов договору вбачається, що на його підставі Кілійське МУВГ передало водний об'єкт ФОП Верстюк Н.Б., яке має вчинити дії із його зариблення, отримавши при цьому право відловлювати вирощену рибу та розпоряджатись нею на власний розсуд, тобто фактично набуло можливість використовувати водойму для здійснення власної господарської діяльності.
Крім того, як вже зазначалось, за умовами первісної редакції договору та акту прийому-передачі фронту робіт (додаток № 5 до договору) Кілійське МУВГ фактично передало ФОП Верстюк Н.Б. водойму у користування.
17.06.2022 між відповідачами було укладено угоду № 1 про внесення змін до договору, якою, зокрема, вирішено за текстом договору і додатків до нього слово «підрядник» у всіх відмінках замінено словом «виконавець».
Після звернення прокурора з позовом до суду та вже під час розгляду справи в суді першої інстанції, 30.09.2022 між відповідачами укладено угоду, якою внесено зміни до положень договору, а також до акту прийому-передачі фронту робіт (додаток № 5 до договору) у вигляді лише заміни формулювання з «надання водойми у користування» на «надання безперешкодного доступу до водойми».
Проте, біомеліоративна діяльність за умовами договору фактично зводиться до вселення, вирощування та вилову водних біоресурсів виду і здійснювати цю діяльність за умовами договору, не використовуючи водний об'єкт, є неможливим.
Згідно з ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) води - усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води; водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт); використання води - процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб; рибогосподарський водний об'єкт - водний об'єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.
Статтею 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим (ст. 6 Водного кодексу України).
Згідно з ст. 43 Водного кодексу України водокористувачі мають право: 1) здійснювати загальне та спеціальне водокористування; 2) використовувати водні об'єкти на умовах оренди; 4) вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування; 5) споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт; 6) передавати для використання воду іншим водокористувачам на визначених умовах; 7) здійснювати й інші функції щодо водокористування в порядку, встановленому законодавством. Права водокористувачів охороняються законом. Порушені права водокористувачів підлягають поновленню в порядку, встановленому законодавством
Відповідно до ст. 51 Водного кодексу України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.
Водні об'єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою (ч. 3 ст. 51 Водного кодексу України).
Водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства (ч. 4 ст. 51 Водного кодексу України).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що єдиною можливістю отримати у користування водний об'єкт є укладення з відповідним органом влади договору оренди землі з розташованим на ній водним об'єктом за результатами земельних торгів.
Разом з тим, в порушення приписів ст. 59 Земельного Кодексу України та ст. 51 Водного кодексу України, у даному випадку передача водного об'єкту у користування відбулась поза процедурою земельних торгів.
Крім того, надаючи оцінку укладеному між відповідачами договору, судова колегія вважає, що він є недійсним на підставі ст. 215 ЦК України, як такий, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Як вже зазначалось раніше, розпорядженням Кілійської районної ради народних депутатів від 25.12.1998 № 6/65 передано в постійне користування Татарбунарському управлінню зрошувальних систем земельну ділянку площею 198,8 га для будівництва та експлуатації міжгосподарських мереж, об'єктів і споруд водного господарства.
На підставі вказаного розпорядження видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ОД № 004032 від 05.05.1999, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 24.
Наказом Державного агентства водних ресурсів України від 06.09.2018 №659 затверджено Положення про Кілійське міжрайонне управління водного господарства, відповідно до п. 1.2 якого Кілійське міжрайонне управління водного господарства є повним правонаступником усіх прав, обов'язків та майна реорганізованого шляхом приєднання до нього Татарбунарського міжрайонного управління водного господарства.
Таким чином, земельна ділянка, на якій розташований спірний водний об'єкт, є державною власністю і належить Кілійському МУВГ лише на праві постійного користування.
Натомість, правовий статус постійних землекористувачів визначається ст.ст. 92, 95, 96 Земельного кодексу України, якими не передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17).
Таким чином, Кілійське МУВГ, як постійний землекористувач, наділений правомочностями щодо володіння та користування земельною ділянкою, водночас правом розпоряджатися такою земельною ділянкою, у тому числі надавати її в користування третім особам, наділений орган, уповноважений державою на здійснення відповідний функцій, у даному випадку Ізмаїльська РДА.
Так само до повноважень Кілійського МУВГ не віднесено й право щодо надання дозволу на вселення, вирощування та вилову водних біоресурсів.
При цьому, оцінюючи обсяг переданих прав, колегією суддів враховується загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що «ніхто не може передати більше прав, ніж має сам».
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що Кілійське МУВГ взагалі не було наділено повноваженнями щодо передачі в тимчасове користування земельної ділянки з розташованим на ній водним об'єктом, що є окремою підставою для визнання укладеного між відповідачами договору недійсним.
Також колегією суддів враховується, що позовні вимоги прокурора були обґрунтовані удаваністю спірного правочину, а саме тим, що за своєю природою він є прихованим договором позички земельної ділянки з розташованим на ній водним об'єктом.
Колегія суддів не погоджується з доводами прокурора з наступних підстав.
Відповідно до ст. 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Своєрідність договору позички полягає в тому, що передаючи річ у користування, позичкодавець не отримує зустрічного задоволення, прямої вигоди, тобто кваліфікуючою ознакою договору позички є безоплатний характер користування річчю.
Предметом договору позички може бути тільки річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні.
ЦК України розрізняє договори позички та позики, і встановлює як основний критерій їх розмежування - об'єкти даних договорів. Так, якщо за договором позики можуть передаватися тільки грошові кошти та речі, визначені родовими ознаками, то об'єктом позички можуть бути виключно індивідуально визначені неспоживчі речі. Водночас, у переліку таких об'єктів чинним законодавством України не передбачена можливість передачі в користування в якості предмету договору позички водний об'єкт або земельну ділянку, оскільки це регулюється іншими нормами матеріального права, зокрема, передачею в оренду.
Разом з тим, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин.
Отже помилкове визначення прокурором правового обґрунтування спірних правовідносин не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, враховуючи встановлення судом апеляційної інстанції ознак недійсності правочину на підставі на підставі ст. 215 ЦК України, як такого, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 203 ЦК України.
Щодо вимоги прокурора зобов'язати звільнити штучну водойму, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Враховуючи задоволення позовних вимог в частині визнання укладеного між відповідачами договору недійсним, підлягає задоволенню і вимога прокурора в частині зобов'язання звільнити штучну водойму, яка була отримана на підставі цього договору.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу приписів ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Верстюк Надії Борисівни залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 13.02.2025 у справі №916/1271/22 - без змін.
Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.
Повна постанова складена 26.05.2025.
Головуючий суддя Н.С. Богацька
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська